УХВАЛА
15 жовтня 2026 року
м. Київ
справа №200/777/26
адміністративне провадження № К/990/45990/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Дашутіна І. В.,
суддів: Загороднюка А. Г., Соколова В. М.,
перевірив касаційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 30 березня 2026 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 01 жовтня 2026 року у справі № 200/777/26 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність, зобов`язання вчинити певні дії,
установив:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 , у якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність щодо ненарахування грошового забезпечення в 2020, 2021 та 2022 з урахуванням прожиткового мінімуму доходів громадян встановленого для працездатних осіб станом на 01 січня того року, в якому проводилось нарахування;
- зобов`язати нарахувати та виплатити грошове забезпечення за період служби з 29 січня 2020 року по 02 вересня 2022 року включно з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідно станом на 01 січня 2020 року, 01 січня 2021 року та 01 січня 2022 року, за вирахуванням фактично виплачених сум грошового забезпечення, податків та зборів;
- визнати протиправною бездіяльність щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення з урахуванням січня 2008 року як базового місяця (місяця, в якому було здійснено підвищення тарифних ставок (окладів) військовослужбовців) за період з 05 січня 2018 року по 28 лютого 2018 року включно;
- зобов`язати нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення з урахуванням січня 2008 року як базового місяця (місяця, в якому було здійснено підвищення тарифних ставок (окладів) військовослужбовців) за період з 05 січня 2018 року по 28 лютого 2018 року включно;
- визнати протиправною бездіяльність щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення (індексації-різниці) починаючи з 01 березня 2018 року відповідно до вимог абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078;
- зобов`язати нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення (індексацію-різницю) починаючи з 01 березня 2018 року по 02 вересня 2022 року, виходячи з щомісячної фіксованої величини, що розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходів відповідно до вимог абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 09 лютого 2026 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 30 березня 2026 року, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 01 жовтня 2026 року, позов задоволено.
Не погодившись із судовими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу до Верховного Суду.
Перевіривши зміст оскаржуваних судових рішень і доводи касаційної скарги, суд касаційної інстанції виходить із такого.
Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеному конституційному положенню кореспондують положення статті 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", частини третьої статті 2 та частини першої статті 13 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Відповідно до частини першої статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Частиною першою статті 328 КАС України передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Аналіз указаних положень дає підстави для висновку, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
Згідно з пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Разом з цим, за змістом пункту 1 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є, зокрема, справи щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України «Про запобігання корупції» займають відповідальне та особливо відповідальне становище.
Відомостей про те, що позивач є військовою посадовою особою вищого офіцерського складу відповідно до пункту 1 частини шостої статті 12 КАС України у системному зв`язку з положеннями Закону України "Про запобігання корупції" суду касаційної інстанції не надано і у судових рішеннях така інформація відсутня.
Таким чином, враховуючи предмет позову, в силу вимог пункту першого частини шостої статті 12 КАС України дана справа законом віднесена до справ незначної складності.
Враховуючи, що ця справа законом віднесена до справ незначної складності та розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження, для можливості відкриття касаційного провадження процесуальним законом передбачено необхідність обґрунтувати наявність підстав для розгляду цієї касаційної скарги про наявність одного з випадків, визначених підпунктами «а-г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України та обґрунтувати посилання на конкретний підпункт.
Таким чином, законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у названій категорії адміністративних справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм або ж становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.
Доведення зазначених обставин та, відповідно, права на касаційне оскарження судових рішень у справах незначної складності та/або розглянутих в порядку спрощеного позовного провадження, покладається на особу, яка подає касаційну скаргу.
Скаржник зазначає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.
У даному випадку слід зазначити, що питання права, які мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, можуть охоплювати правові явища, що є найбільш суттєвими для такої практики та формування її однаковості. До таких явищ можна віднести систематичне порушення державою норм матеріального та процесуального права, які зачіпають інтереси великого кола осіб, що супроводжуються чималою кількістю оскарження таких рішень у подібних справах, тощо.
Однак скаржником не надано будь-яких доказів на підтвердження вказаних обставин та не обґрунтовано в чому саме полягає фундаментальне значення саме даної справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб`єктів правовідносин.
Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення.
Такий визначений законодавцем підхід до роботи Верховного Суду (формування в окремих справах конкретних правових висновків, що є обов`язковим для всіх судів та суб`єктів владних повноважень) є особливо актуальним у світлі положень частини п`ятої статті 125 Конституції України, згідно з якою адміністративні суди діють з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин.
Вживання законодавцем слова "фундаментальне" несе змістовне навантаження особливо складного і важливого питання у правозастосуванні. Доводів щодо такої особливої складності чи важливості питання, якого стосується спір у цій справі, скаржником не наведено.
Фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі має поставити на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.
Обґрунтовуючи фундаментальне значення порушених у касаційній скарзі питань права для формування єдиної правозастосовчої практики, військова частина НОМЕР_1 зазначає про значну кількість судових спорів щодо перерахунку грошового забезпечення військовослужбовців із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня відповідного календарного року, а також щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення, зокрема індексації-різниці. На переконання скаржника, суди ухвалюють різні за змістом рішення у таких спорах, що зумовлює необхідність забезпечення єдності судової практики.
Водночас наведені доводи мають загальний характер і не містять належного обґрунтування того, у чому саме полягає фундаментальне значення порушених питань права. Скаржник не визначає конкретної правової проблеми, яка потребує вирішення Верховним Судом для забезпечення єдності правозастосовчої практики, не наводить прикладів неоднакового застосування судами одних і тих самих норм права у подібних правовідносинах та не пояснює, чому наявні правові висновки Верховного Суду є недостатніми для вирішення спірних правовідносин.
Сама собою значна кількість спорів відповідної категорії, як і твердження про ухвалення судами різних за змістом рішень, без наведення конкретних обставин, які свідчили б про існування правової невизначеності чи необхідність формування нового правового підходу, не підтверджує наявності винятку, передбаченого підпунктом «а» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.
Вжите національним законодавцем словосполучення «значний суспільний інтерес» необхідно розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об`єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Указане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов`язані із збереженням і захистом цінностей, утрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства. Наявність значного суспільного інтересу може мати місце й тоді, коли предмет спору зачіпає питання загальнодержавного значення: визначення і зміну конституційного ладу в Україні, виборчого процесу (референдуму), обороноздатності держави, її суверенітету, найвищих соціальних цінностей, визначених Конституцією України тощо.
Касаційна скарга не містить аргументів, які б свідчили про значний суспільний інтерес саме до цієї конкретної справи й вказували на те, що предмет даного спору стосується питань, які мають виняткове значення для суспільства в контексті наведених вище критеріїв.
Суд ураховує, що на підтвердження своїх доводів скаржник зазначає про обмеженість бюджетного фінансування в умовах воєнного стану, необхідність першочергового спрямування коштів на забезпечення обороноздатності держави, утримання озброєння і військової техніки та виплату грошового забезпечення особовому складу. На думку скаржника, виконання оскаржуваних судових рішень створює додатковий фінансовий тягар, який може негативно вплинути на виконання військовою частиною покладених на неї завдань.
Однак наведені обставини самі собою не свідчать про те, що ця конкретна справа становить значний суспільний інтерес у розумінні підпункту «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України. Предметом спору є правомірність нарахування та виплати грошового забезпечення й індексації конкретному військовослужбовцю за визначені періоди проходження ним військової служби. Скаржник не обґрунтовує, яким чином вирішення саме цієї справи виходить за межі індивідуального спору та безпосередньо впливає на права й інтереси широкого кола осіб або суспільства загалом.
Стосовно «виняткового значення» справи для учасника справи, то в даному випадку оцінка судом такої «винятковості» може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Відтак, особа, яка подає касаційну скаргу має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі.
З наведених скаржником доводів не вбачається виняткового випадку й того, що рішення у цій справі, у контексті індивідуальних ознак цього спору, тягне за собою наслідки, які мають самобутню своєрідність, особливості, характерні виключно для особи, яка подає касаційну скаргу. Скаржник не продемонстрував й наявності виключних обставин, які за положеннями КАС України могли б вимагати касаційного розгляду справи.
Посилання на необхідність здійснення видатків на виконання судового рішення, обмеженість бюджетних асигнувань та можливий вплив таких виплат на фінансування діяльності військової частини не супроводжуються конкретним обґрунтуванням того, чому наслідки вирішення цієї справи є винятковими саме для військової частини НОМЕР_1 . При цьому обов`язок виконання судового рішення та пов`язані з ним фінансові наслідки самі собою не становлять достатньої підстави для застосування зазначеного касаційного винятку.
Отже, наведене у касаційній скарзі обґрунтування не дає підстав для висновку про наявність виняткових обставин, передбачених підпунктами «а» та «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.
Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що за поданою касаційною скаргою оскаржуються судові рішення, які не підлягають касаційному оскарженню.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
На підставі викладеного, керуючись статтями 12, 328, 333 КАС України, Суд -
постановив:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою військової частини НОМЕР_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 30 березня 2026 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 01 жовтня 2026 року у справі № 200/777/26 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність, зобов`язання вчинити певні дії.
Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не може бути оскаржена.
Головуючий І. В. Дашутін
Судді А. Г. Загороднюк
В. М. Соколов