УХВАЛА
про залишення касаційної скарги без руху
15 жовтня 2026 року
м. Київ
справа №420/16386/26
адміністративне провадження №К/990/44737/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Кравчука В.М., суддів Єзерова А.А., Стародуба О.П.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1
на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 02 вересня 2026 року (колегія у складі суддів Ступакової І.Г., Бітова А.І., Лук`янчук О.В.)
у справі № 420/16386/26
за позовом ОСОБА_1
до Адміністрації Державної прикордонної служби України
про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,
УСТАНОВИВ:
У липні 2026 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивачка, скаржниця) звернулася до суду з позовом до Адміністрації Державної прикордонної служби України (далі - Адміністрація ДПС України, відповідач), в якому просила:
- визнати протиправними дії Адміністрації ДПС України щодо відмови ОСОБА_1 у підготовці та наданні до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області довідок про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 за відповідною або аналогічною посадою, яку вона займала на дату звільнення, станом на 18.06.2025, 01.01.2026 для проведення з 01.07.2025, 01.02.2026 перерахунку та виплати основного розміру її пенсії із зазначенням відомостей про всі щомісячні основні (оклад за посадою, військовим званням, надбавка за вислугу років) та додаткові (надбавки, доплати, підвищення та премії) види грошового забезпечення, визначені, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2025, 01.01.2026, помноженого на відповідний тарифний коефіцієнт;
- зобов?язати відповідача скласти та подати до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області довідки про розмір грошового забезпечення позивачкми за відповідною або аналогічною посадою, яку вона займала на дату звільнення, станом на 18.06.2025, 01.01.2026 для проведення з 01.07.2025, 01.02.2026 перерахунку та виплати основного розміру її пенсії із зазначенням відомостей про всі щомісячні основні (оклад за посадою, військовим званням, надбавка за вислугу років) та додаткові (надбавки, доплати, підвищення та премії) види грошового забезпечення, визначені, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2025, 01.01.2026, помноженого на відповідний тарифний коефіцієнт.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 08.07.2026 позов задоволено.
Надалі Восьмий апеляційний адміністративний суд постановою від 02.09.2026 задовольнив апеляційну скаргу відповідача та скасував рішення Одеського окружного адміністративного суду від 08.07.2026, а натомість ухвалив нове - про відмову в задоволенні позовних вимог.
01.10.2026 ОСОБА_1 подала до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» касаційну скаргу на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 02.09.2026.
Підставою касаційного оскарження судового рішення скаржниця визначає п. 2 ч. 4 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), а також посилається на пп. «в» п. 2 ч. 5 цієї ж статті Кодексу.
Перевіряючи наявність підстав для відкриття касаційного провадження, Суд виходить з такого.
Статтею 328 КАС України передбачено право на касаційне оскарження.
Частиною 1 ст. 328 КАС України визначено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 4 ст. 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Наведені положення процесуального закону дають підстави вважати, що суд касаційної інстанції може відкрити касаційне провадження виключно у випадках, передбачених ч. 4 ст. 328 КАС України, зазначених скаржником у касаційній скарзі. При цьому мотиви особи, що подає касаційну скаргу, щодо незгоди з судовим рішенням мають бути викладені з урахуванням передбачених Кодексом адміністративного судочинства України підстав для його скасування або зміни з вказівкою на конкретні висновки суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом при формуванні відповідного висновку.
Зокрема у разі подання касаційної скарги на підставі п. 1 ч. 4 ст. 328 КАС України скаржнику слід чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанції було застосовано без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку. При цьому недостатньо самого лише зазначення у касаційній скарзі норми права, щодо правильного застосування якої є висновок Верховного Суду, безвідносно до предмета спору у конкретній справі, у якій подається касаційна скарга. Обов`язковою умовою є те, що ця норма матеріального права повинна врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо її застосування ставилося перед судами попередніх інстанцій в межах підстав позову, але суди таким підставам позову не надали оцінки у судових рішеннях, - що може бути визнано як допущення судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права, або надали, як на думку скаржника, неправильно.
При визначенні подібності правовідносин необхідно враховувати суб`єктний склад учасників відносин, зміст правовідносин (права та обов`язки сторін спору); об`єкт і предмет правового регулювання, однаковість матеріально-правового регулювання спірних правовідносин, умови застосування правових норм (зокрема, щодо часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин); предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог, установлені судом фактичні обставини.
Водночас обставини, які формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, а так само оцінка судами їх сукупності, не можуть вважатися подібністю правовідносин.
У випадку ж подання касаційної скарги на підставі п. 2 ч. 4 ст. 328 КАС України, скаржник у касаційній скарзі повинен навести обґрунтовані та переконливі аргументи, які б слугували підставою для висновків про необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
Перевіркою поданої у цій справі касаційної скарги встановлено, що скаржниця не навела обов`язкових умов у їх сукупності, передбачених для оскарження судового рішення в касаційному порядку за п. 2 ч. 4 ст. 328 КАС України. Водночас позивачка покликалася на застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права (без визначення таких конкретних норм) без урахування висновку щодо їх правозастосування, сформулюваного у постанові Верховного Суду від 17.02.2026 у справі № 520/5814/24, - що більш притаманне оскарженню судових рішень на підставі п. 1 ч. 4 ст. 328 КАС України.
При цьому Суд звертає увагу скаржниці, що у кожній справі висновки зроблені виходячи з конкретних, встановлених судами обставин справи за результатами розгляду справи, та ґрунтуються на їх аналізі та оцінці у межах конкретних правовідносин сторін. Тобто, результат вирішення у кожній справі зумовлений конкретними обставинами та оцінкою доказів.
Посилання ж на практику Верховного Суду без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.
У взаємозв`язку з цим слід зазначати, що суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов?язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, оскільки в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (ч. 3 ст. 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (ч. 1 ст. 341 КАС України).
У той же час відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження або їх некоректне (помилкове) визначення, або визначення безвідносно до предмета спору у конкретній справі, у якій подається касаційна скарга, унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
Таким чином, скаржниці необхідно чітко визначити підставу касаційного оскарження постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 02.09.2026 з урахуваннями обов?язкових умов відповідного пункту ч. 4 ст. 328 КАС України.
Крім того, положеннями ч. 4 ст. 330 КАС України встановлено, що до касаційної скарги додається документ про сплату судового збору.
Якщо ж касаційна скарга подається особою, звільненою від сплати судового збору відповідно до закону, у ній зазначаються підстави звільнення від сплати судового збору (ч. 5 ст. 330 КАС України).
Частинами 1 та 2 ст. 4 Закону України від 08.07.2011 № 3674-VI «Про судовий збір» (далі - Закон № 3674-VI) визначено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
За змістом норми пп. 3 п. 3 ч. 2 ст. 4 Закону № 3674-VI за подання до адміністративного суду касаційної скарги на рішення суду сплачується судовий збір у розмірі 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, але не більше 20 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Одночасно відповідно до пп. 1 п. 3 ч. 2 ст. 4 Закону № 3674-VI за подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру, який подано фізичною особою, ставка судового збору становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Статтею 7 Закону України від 03.12.2025 № 4695-IX «Про Державний бюджет України на 2026 рік» визначено, що з 01.01.2026 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб становив 3 328 гривень.
Разом з тим, ч. 3 ст. 4 Закону № 3674-VI передбачено, що при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Враховуючи наведене, судовий збір який підлягає сплаті за подання цієї касаційної скарги у паперовій формі становить 2 129,92 грн (тобто, 1 331,2 х 200% х 0,8).
Проте ОСОБА_1 не долучила до матеріалів касаційної скарги ані докази сплати нею судового збору за її подання, ані докази звільнення її від такої сплати.
Згідно з ч. 2 ст. 332 КАС України до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.
За правилами ч. 2 ст. 169 КАС України в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
За таких обставин, Суд вважає, що касаційну скаргу слід залишити без руху з наданням скаржнику десятиденного строку з дня вручення цієї ухвали про залишення касаційної скарги без руху для подання касаційної скарги, приведеної у відповідність до вимог ст. 330 КАС України в частині наведення у ній обгрунтувань підстав касаційного оскарження, передбачених ч. 4 ст. 328 КАС України, а також надання доказів сплати судового збору в сумі 2 129,92 грн.
Керуючись статтями 330, 332 КАС України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 02 вересня 2026 року у справі № 420/16386/26 залишити без руху.
2. Надати ОСОБА_1 строк для усунення недоліків касаційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії цієї ухвали.
3. Встановлений судом строк може бути продовжений за заявою особи, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з дією воєнного стану в Україні.
4. Роз`яснити, що у разі невиконання вимог цієї ухвали у строк, визначений судом, касаційна скарга разом із доданими до неї матеріалами буде повернута.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та не може бути оскаржена.
Суддя В.М. Кравчук
Суддя А.А. Єзеров
Суддя О.П. Стародуб