ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 жовтня 2026 року
м. Київ
справа № 640/9984/19
адміністративне провадження № К/990/12198/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Юрченко В.П.,
суддів: Хохуляка В.В., Ханової Р.Ф.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу №640/9984/19
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "КІНГСМАН" до Головного управління Державної податкової служби у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, провадження по якій відкрито
за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "КІНГСМАН" на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 13.10.2025 (суддя Іванчулинець Д.В.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 28.01.2026 (головуючий суддя Карпушова О.В., судді: Мєзєнцев Є.І., Файдюк В.В.),
В С Т А Н О В И В :
Товариство з обмеженою відповідальністю «Смайл Проджект», правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю "КІНГСМАН" (далі також - позивач, Товариство), звернулась до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у м. Києві (далі також - відповідач, контролюючий орган) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 07.03.2019 № [номер приховано] та № [номер приховано].
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що оскільки Товариством було самостійно виявлено несплату (неперерахування) податку на доходи фізичних осіб та виправлено дану помилку в наступних податкових періодах протягом податкового (звітного) року у контролюючого органу були відсутні підстави для застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій, передбачених п.127.1 ст.127 Податкового кодексу України (далі також - ПК України).
Вказує на відсутність повторності вчиненого правопорушення, що унеможливлює застосування збільшеної (50% та 75%) ставки штрафних (фінансових) санкцій, оскільки таке застосування можливе виключно у випадку повторного вчинення правопорушення, за яке раніше особу вже було притягнуто до відповідальності. Той факт, що вказані порушення були вчинені за три окремі періоди не свідчить про наявність кваліфікуючої ознаки повторності, яка необхідна для застосування штрафних (фінансових) санкцій у збільшеному розмірі.
Окрім того, позивач вважає, що у даному випадку мало місце одне триваюче порушення із несвоєчасної сплати податку на доходи фізичних осіб, відповідальність за яке передбачена статтею 126 ПК України, а тому штрафні санкції за статтею 127 ПК України не можуть застосовуватися.
Також зазначає, що реінвестовані дивіденди взагалі не є об`єктом оподаткування військовим збором, що прямо випливає з положень п.163.1 ст.163, п.п.165.1.18 п.165.1 ст.165 ПК України, п.п.1.2 п.16-1 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України.
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 13.10.2025, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суд від 28.01.2026, в задоволенні позову відмовлено.
В ході розгляду справи судами встановлено, що контролюючим органом у період з 28.01.2019 по 08.02.2019 була проведена документальна планова виїзна перевірка Товариства, за наслідками якої було складено акт перевірки №004/26-15-42-08/37768816 від 15.02.2019.
В акті перевірки зазначено, що перевіркою дотримання встановлених термінів сплати (перерахування) податку на доходи фізичних осіб встановлено випадки несвоєчасної сплати (перерахування) до відповідного бюджету утриманих сум податку на доходи фізичних осіб із заробітної плати працівників підприємства на загальну суму 50630,74 грн, а саме за червень 2017 - 7399,54 грн, за липень 2017 - 43169,23 грн, за серпень 2017 - 61,97 грн, що є порушенням вимог пп.168.12, 168.1.5 п.168.1 ст.168 , п.п е) 176.1 п.176.1 ст.176 ПК України.
Також, в акті перевірки зазначено, що Товариство не виконало функції податкового агента в частині нарахування (утримання) військового збору на загальну суму 247500,00 грн за отриманими доходами у вигляді операції з реінвестуванням дивідендів.
20.02.2019 позивач подав до контролюючого органу заперечення щодо висновків вказаного акту перевірки.
04.03.2019 відповідачем залишено зазначені заперечення позивача без задоволення, висновки акту перевірки виклав у наступній редакції:
- пп. 168.1.1. п. 168.1 ст. 168, пп. 168.1.5 п. 168.1 ст.168, пп. 168.4.1 п. 168.4 ст. 168, пп. 168.4.4 п. 168.4 ст. 168, п. 57.1 ст. 57, п. 54.2 ст. 54, пп. «а» п. 171.1 ст.171, пл. «е» п.176.1 ст.176 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI зі змінами та доповненнями, в результаті чого несвоєчасно було сплачено до бюджету податок на доходи фізичних осіб в сумі 50630,74 грн (за червень 2017року в сумі - 7399,54 грн, за липень 2017 року в сумі - 43169,23 грн, за серпень 2017 року в сумі - 61,97 грн);
- пп. 1.5 п. 161 підрозділу 10 розділу ХХ, пп 1.6. п. 161 підрозділу 10 розділу ХХ, п. 168.1.1. п. 168.1 ст. 168, пп. 168.1.5 п. 168.1 ст.168, пп. 168.4.4 п. 168.4 ст. 168, п. 57.1 ст. 57, п. 54.2 ст. 54 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI зі змінами, в результаті чого несвоєчасно було сплачено до бюджету військовий збір на загальну суму 117,54 грн (за липень 2017 року в сумі - 117,54 грн);
- пп. 1.7 п. 161 пп. 1.5 п. 161 підрозділу 10 розділу ХХ, пп. 1.6. п. 161 підрозділу 10 розділу ХХ, пп. 168.1.1. п. 168.1 ст. 168, пп. 168.1.5 п. 168.1 ст. 168, пп. 168.4.4 п. 168.4 ст. 168, п. 57.1 ст. 57, п. 54.2 ст. 54 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI зі змінами, в результаті чого було не нараховано (утримано) та не перераховано до відповідного бюджету військового збору на загальну суму 247500,00 грн (за грудень 2017 року в сумі - 247500,00 грн);
- п. 51.1 ст. 51, абз. «а», абз. «б» п. 176.2 ст. 176 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI, зі змінами, в результаті чого встановлено порушення достовірності, повноти відображення податковими агентами у Податкових розрахунках сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку (форма №1 ДФ) за період Ш квартал 2015 року - III квартал 2018 року.
07.03.2019 контролюючим органом було прийнято податкові-повідомлення рішення:
- № [номер приховано] про застосування штрафних (фінансових) санкцій на загальну суму 23480,98 грн за несвоєчасне перерахування до бюджету податку на доходи фізичних осіб за червень-серпень 2017 року;
- № [номер приховано] про нарахування грошових зобов`язань з військового збору за грудень та серпень 2017 року на загальну суму 247500 грн (117,54грн+247500грн) та штрафні санкції у розмірі 123779,38 грн (29,38грн (що є 25% штрафу) + 123750грн (що є 50%штрафу)).
21.03.2019 позивач звернувся до Державної податкової служби України зі скаргою на вказані податкові повідомлення-рішення.
Рішенням ДПС України від 11.05.2019 № 21611/6/99-99-11-05-01-25 оскаржувані податкові повідомлення-рішення були залишені без змін, а скарга позивача - без задоволення.
Не погоджуючись з рішеннями контролюючого органу, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, позицію якого підтримав суд апеляційної інстанції, прийшов до висновку про обґрунтованість тверджень контролюючого органу щодо порушення позивачем пп. 168.1.5 п. 168.1 ст. 168, пп. е, 176.1 п.176.1 статті 176 ПК України, а саме не нарахування (не утримання) та не перерахування до відповідного бюджету військового збору на загальну суму 247500,00 грн за отриманими доходами у вигляді операцій з реінвестування дивідендів в сумі - 16500000,00 грн. Також суди констатували порушення позивачем встановлених термінів сплати (перерахування) податку на доходи фізичних осіб, а саме несвоєчасна сплата (перерахування) до відповідного бюджету утриманих сум податку на доходи фізичних осіб із заробітної плати працівників підприємства на загальну суму 50630,74 грн, а саме за червень 2017 - 7399,54 грн, за липень 2017 - 43169,23 грн, за серпень 2017 - 61,97 грн. Зазначене, за висновками судів, свідчить про правомірність прийнятих контролюючим органом податкових повідомлень-рішень від 07.03.2019 № [номер приховано] та № [номер приховано].
З такими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій не погодився позивач та подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, просить їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю.
Обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги, Товариство наполягає на тому, що оскільки ним самостійно було виявлено несплату (неперерахування) податку на доходи фізичних осіб та виправлено дану помилку в наступних податкових періодах протягом податкового (звітного) року у контролюючого органу були відсутні підстави для застосування штрафних (фінансових) санкцій, передбачених п.127.1 ст.127 ПК України.
Щодо нарахування військового збору, позивач зазначає, що при внесені п.п.1.7 п.16-1 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» до ПК України було допущено технічну помилку, що призвела до логічної неузгодженості між п.п.1.2 та п.п.1.7 п.16-1 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України, яка полягала в тому, що відповідно до п.п 1.2 реінвестовані дивіденди взагалі не є об`єктом оподаткування військовим збором, в той час як норма п.п.1.7, яка встановлює виключно перелік податкових пільг, фактично передбачала, що реінвестовані дивіденди не звільняються від оподаткування військовим збором.
Підставою касаційного оскарження судових рішень позивачем зазначено пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, з посиланням на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування наступних норм права:
п.127.1 ст.127 ПК України (станом на березень 2019 року) у взаємозв`язку із нормами п.п.169.4.3 п.169.4 ст.169 ПК України, в розрізі того, чи до платника податків можуть бути застосовані штрафні санкції, передбачені ст. 127 ПК України, у випадку самостійного виявлення та усунення в наступних податкових періодах недоплати до бюджету з податку на доходи фізичних осіб (далі також - ПДФО); ст. ст. 6, 9, 10, п. 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України, в розрізі того, чи штрафні санкції, передбачені ст. 127 ПК України, можуть бути застосовані у випадку недоплати до бюджету з військового збору (далі - ВЗ);
п.п. 1.7 п. 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ "Перехідні положення" ПК України (станом на березень 2019 року) у взаємозв`язку із нормами п. 163.1 ст. 163, пп. 165.1.18 п. 165.1 ст. 165, пп. 1.2 п. 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ "Перехідних положень" ПК України, в розрізі того, чи реінвестовані дивіденди включаються до загального місячного оподатковуваного доходу фізичної особи та є об`єктом справляння ВЗ;
п.п. 6 п. 155 Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві" № 466-IX від 16.01.2020, в розрізі того, чи виправлення законодавцем самостійно допущених помилок в нормах ПК України застосовується до правовідносин, що мали місце з моменту виникнення таких помилок (з 2015 року).
Верховний Суд ухвалою від 18.05.2026 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "КІНГСМАН" на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 13.10.2025 та постанову апеляційного адміністративного суду від 28.01.2026 у цій справі.
Відповідач у відзиві на касаційну скаргу проти доводів та вимог останньої заперечив, вважаючи їх безпідставними, просив залишити скаргу позивача без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.
Перевіривши доводи касаційної скарги в межах касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, відзиву на касаційну скаргу, а також, надаючи оцінку правильності застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права у спірних правовідносинах, Верховний Суд виходить з наступного.
Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Стаття 168 ПК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначає порядок нарахування, утримання та сплати (перерахування) податку до бюджету.
Пунктом 168.1 статті 168 ПК України врегульовано оподаткування доходів, нарахованих (виплачених, наданих) платнику податку податковим агентом.
Податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу.
Податок сплачується (перераховується) до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом. Банки приймають платіжні документи на виплату доходу лише за умови одночасного подання розрахункового документа на перерахування цього податку до бюджету.
Якщо згідно з нормами цього розділу окремі види оподатковуваних доходів (прибутків) не підлягають оподаткуванню під час їх нарахування чи виплати, але не є звільненими від оподаткування, платник податку зобов`язаний самостійно включити суму таких доходів до загального річного оподатковуваного доходу податку та подати річну декларацію з цього податку.
Якщо оподатковуваний дохід надається у негрошовій формі чи виплачується готівкою з каси податкового агента, податок сплачується (перераховується) до бюджету протягом трьох банківських днів з дня, що настає за днем такого нарахування (виплати, надання).
Якщо оподатковуваний дохід нараховується податковим агентом, але не виплачується (не надається) платнику податку, то податок, який підлягає утриманню з такого нарахованого доходу, підлягає перерахуванню до бюджету податковим агентом у строки, встановлені цим Кодексом для місячного податкового періоду.
Для цілей цього розділу та пункту 54.2 статті 54 цього Кодексу під терміном "граничний термін сплати до бюджету податку" розуміються строки сплати податку, визначені цим пунктом.
Оподаткування доходів, нарахованих (виплачених, наданих) платнику податку особою, яка не є податковим агентом, та іноземних доходів (п.168.2. статі 168 ПК України).
Платник податку, що отримує доходи від особи, яка не є податковим агентом, та іноземні доходи, зобов`язаний включити суму таких доходів до загального річного оподатковуваного доходу та подати податкову декларацію за наслідками звітного податкового року, а також сплатити податок з таких доходів.
Особою, яка не є податковим агентом, вважається нерезидент або фізична особа, яка не має статусу суб`єкта підприємницької діяльності або не є особою, яка перебуває на обліку у контролюючих органах як особа, що провадить незалежну професійну діяльність.
Розрахунок податкових зобов`язань з оподатковуваного доходу платника податку, нарахованого у джерела його виплати, проводиться податковим агентом (у тому числі роботодавцем, органами Пенсійного фонду України).
Пункт 168.4 статті 168 ПК України визначає порядок сплати (перерахування) податку до бюджету.
Податок, утриманий з доходів резидентів та нерезидентів, зараховується до бюджету згідно з Бюджетним кодексом України;
такий порядок застосовується всіма юридичними особами, у тому числі такими, що мають філії, відділення, інші відокремлені підрозділи, що розташовані на території іншої територіальної громади, ніж така юридична особа, а також відокремленими підрозділами, яким в установленому порядку надано повноваження щодо нарахування, утримання і сплати (перерахування) до бюджету податку (далі - відокремлений підрозділ).
У разі прийняття рішення про створення відокремленого підрозділу юридична особа повідомляє про це контролюючі органи за своїм місцезнаходженням та місцезнаходженням таких новостворених підрозділів у встановленому порядку;
суми податку на доходи, нараховані відокремленим підрозділом на користь фізичних осіб, за звітний період перераховуються до відповідного бюджету за місцезнаходженням такого відокремленого підрозділу.
У разі якщо відокремлений підрозділ не уповноважений нараховувати (сплачувати) податок на доходи фізичних осіб за такий відокремлений підрозділ, усі обов`язки податкового агента виконує юридична особа. Податок на доходи, нарахований працівникам відокремленого підрозділу, перераховується до відповідного бюджету за місцезнаходженням такого відокремленого підрозділу;
юридична особа за своїм місцезнаходженням та місцезнаходженням не уповноважених сплачувати податок відокремлених підрозділів, відокремлений підрозділ, який уповноважений нараховувати, утримувати і сплачувати (перераховувати) до бюджету податок, за своїм місцезнаходженням одночасно з поданням документів на отримання коштів для виплати належних платникам податку доходів, сплачує (перераховує) суми утриманого податку на відповідні рахунки, відкриті в органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів за місцезнаходженням відокремлених підрозділів, а у випадках, передбачених цим Кодексом, - за місцезнаходженням земельних ділянок, земельних часток (паїв), виділених або не виділених в натурі (на місцевості).
Органи, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів в установленому Бюджетним кодексом України порядку розподіляють зазначені кошти згідно з нормативами, визначеними Бюджетним кодексом України, та спрямовують такі розподілені суми до відповідних бюджетів.
Органи, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів в установленому Бюджетним кодексом України порядку розподіляють зазначені кошти згідно з нормативами, визначеними Бюджетним кодексом України, та спрямовують такі розподілені суми до відповідних бюджетів;
фізична особа, відповідальна згідно з вимогами цього розділу за нарахування та утримання податку, сплачує (перераховує) його до відповідного бюджету:
а) у разі коли така фізична особа є податковим агентом, - за місцем реєстрації у контролюючих органах, а у випадках, передбачених цим Кодексом, - за місцезнаходженням земельних ділянок, земельних часток (паїв), виділених або не виділених в натурі (на місцевості);
б) у разі нотаріального посвідчення договорів купівлі-продажу майна резидентами та нерезидентами, посвідчення договорів дарування чи видачі свідоцтв про право на спадщину нерезидентам - за місцем нотаріального посвідчення таких договорів (одержання свідоцтв);
в) в інших випадках - за її податковою адресою, а у випадках, передбачених цим Кодексом, - за місцезнаходженням земельних ділянок, земельних часток (паїв), виділених або не виділених в натурі (на місцевості);
відповідальність за своєчасне та повне перерахування сум податку до відповідного бюджету несе юридична особа або її відокремлений підрозділ, що нараховує (виплачує) оподатковуваний дохід;
відповідальність за своєчасне та повне перерахування сум податку до відповідного бюджету несе фізична особа у випадках, визначених цим розділом.
Суми податку, нараховані податковим агентом з доходів за здавання фізичними особами в оренду (суборенду, емфітевзис) земельних ділянок, земельних часток (паїв), виділених або не виділених в натурі (на місцевості), сплачуються таким податковим агентом до відповідного бюджету за місцезнаходженням таких об`єктів оренди (суборенди, емфітевзису).
Суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими, особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, у зв`язку з виконанням обов`язків несення служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян ( п.168.5 статті 168 ПК України).
Відповідно до п.162.1 статті 162 ПК України платниками податку є:
фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи;
фізична особа - нерезидент, яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні;
податковий агент.
Не є платником податку нерезидент, який отримує доходи з джерела їх походження в Україні і має дипломатичні привілеї та імунітет, встановлені чинним міжнародним договором України, щодо доходів, які він отримує безпосередньо від провадження дипломатичної чи прирівняної до неї таким міжнародним договором діяльності (п.162.2. статті 162 ПК України).
Згідно п.162.3 статті 162 ПК України у разі смерті платника податку або оголошення його судом померлим чи визнання безвісно відсутнім або втрати ним статусу резидента (за відсутності податкових зобов`язань як нерезидента згідно з цим Кодексом) податок за останній податковий період справляється з нарахованих на його користь доходів. Відповідно до цього останнім податковим періодом вважається період, який закінчується днем, на який відповідно припадає смерть такого платника податку, винесення такого судового рішення чи втрата ним статусу резидента. У разі відсутності нарахованих доходів податок сплаті не підлягає.
Якщо фізична особа - платник податку вперше отримує оподатковувані доходи всередині податкового періоду, то перший податковий період розпочинається з дня отримання таких доходів (п.162.4 статті 162 ПК України).
Підпунктом 14.1.49 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що дивіденди - платіж, що здійснюється юридичною особою, у тому числі емітентом корпоративних прав, інвестиційних сертифікатів чи інших цінних паперів на користь власника таких корпоративних прав, інвестиційних сертифікатів та інших цінних паперів, що засвідчують право власності інвестора на частку (пай) у майні (активах) емітента, у зв`язку з розподілом частини його прибутку, розрахованого за правилами бухгалтерського обліку. Для цілей оподаткування до дивідендів прирівнюється також платіж у грошовій формі, що здійснюється юридичною особою на користь її засновника та/або учасника (учасників) у зв`язку з розподілом чистого прибутку (його частини).
Згідно підпункту 164.2.8 пункту 164.2 статті 164 ПК України, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються, пасивні доходи (крім зазначених у підпунктах 165.1.2 та 165.1.41 пункту 165.1 статті 165 цього Кодексу), доходи у вигляді виграшів, призів.
Водночас, відповідно до пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України (в редакції від 28 грудня 2014 року, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір.
За приписами підпункту 1.3 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України ставка збору становить 1,5 відсотка від об`єкта оподаткування, визначеного підпунктом 1.2 цього пункту.
Підпунктом 1.1 пункту 16-1 розділу 10 ХХ ПК України, платниками збору є особи, визначені пунктом 162.1 статті 162 цього Кодексу.
Відповідно до підпункту 1.2 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України, об`єктом оподаткування збором є доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу.
Статтею 163 ПК України визначено, що об`єктом оподаткування резидента є: загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання).
Згідно із підпунктом 165.1.18 пункту 165.1 статті 165 ПК України, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включаються такі доходи: дивіденди, які нараховуються на користь платника податку у вигляді акцій (часток, паїв), емітованих юридичною особою - резидентом, що нараховує такі дивіденди, за умови, що таке нарахування жодним чином не змінює пропорцій (часток) участі всіх акціонерів (власників) у статутному фонді емітента, та в результаті якого збільшується статутний фонд емітента на сукупну номінальну вартість нарахованих дивідендів.
У підпункті 1.7 пункту 16-1 ПК України підрозділу 10 розділу ХХ ПК України визначено, що доходи, які звільнені від оподаткування військовим збором. Зокрема, звільняються від оподаткування збором доходи, що згідно з розділом IV цього Кодексу не включаються до загального оподатковуваного доходу фізичних осіб (не підлягають оподаткуванню, оподатковуються за нульовою ставкою), крім доходів, зазначених у підпунктах 165.1.2, 165.1.18, 165.1.52 пункту 165.1 статті 165 цього Кодексу.
Аналізуючи зазначені норми чинного законодавства, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що військовий збір є загальнодержавним збором, який встановлений тимчасово до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, шляхом внесення змін до Податкового кодексу України, а тому його нарахування на доходи визначені у підпункті 165.1.18 пункту 165.1 статті 165 ПК України відповідають вимогам пункту 7.3 статті 7 ПК України та принципам податкового законодавства.
За приписами пункту 7.1 статті 7 ПК України, під час встановлення податку обов`язково визначаються такі елементи: платники податку; об`єкт оподаткування; база оподаткування; ставка податку; порядок обчислення податку; податковий період; строк та порядок сплати податку; строк та порядок подання звітності про обчислення і сплату податку.
Тобто, визначення платників військового збору, порядок його обчислення, об`єкт оподаткування, база оподаткування, ставка та порядок сплати військового збору врегульовано нормами пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України. Ці норми є спеціальними нормами по відношенню до вимог розділу ІV Податок на доходи фізичних осіб ПК України, що регулюють загальний порядок оподаткування доходів фізичних осіб. Таким чином, пункт 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України жодним чином їм не суперечить, оскільки визначає обов`язкову умову оподаткування доходів військовим збором, який є відмінним від інших видів оподаткування.
Зазначені вище норми жодним чином не спростовують той факт, що базою оподаткування у спірних правовідносинах є сума дивідендів, які відповідають ознакам зазначеним у підпункті 165.1.18 пункту 165.1 статті 165 ПК України, нарахованих (виплачених, наданих) протягом звітного податкового періоду.
Судами попередніх інстанцій констатовано, що в 4 кварталі 2017 року ТОВ «КІНГСМЕН» нарахувало дивіденди фізичній особі - засновнику, які були направлені до статутного фонду підприємства.
Відтак, враховуючи положення Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України» від 02 березня 2015 року № 211-VIII від 02.03.2015 щодо внесення змін в п.п. 1.7 п. 16-1 підрозділу 10 (Інші перехідні положення) Розділу ХХ (Перехідні положення) Кодексу, суди прийшли до обґрунтованого висновку, що доходи платника податків у вигляді дивідендів, які направляються у статутний фонд шляхом реінвестування підлягають оподаткуванню військовим збором.
Таким чином, враховуючи вищенаведені норми закону та встановлені обставини, колегія суддів погоджується з твердженнями судів попередніх інстанцій, що належними та допустимими доказами підтверджено висновок податкового органу щодо порушення позивачем п.п. 168.1.5 п. 168.1 ст. 168, п.п. е, 176.1 п.176.1 статті 176 ПК України, а саме не було нараховано (не утримано) та не перераховано до відповідного бюджету військового збору на загальну суму 247500,00 грн за отриманими доходами у вигляді операцій з реінвестування дивідендів.
Встановлено судами й порушення позивачем термінів сплати (перерахування) податку на доходи фізичних осіб, а саме несвоєчасна сплата (перерахування) до відповідного бюджету утриманих сум податку на доходи фізичних осіб із заробітної плати працівників підприємства на загальну суму 50630,74 грн: за червень 2017 - 7399,54 грн, за липень 2017 - 43169,23 грн, за серпень 2017 - 61,97 грн.
Податковий агент щодо податку на доходи фізичних осіб - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ), самозайнята особа, представництво нерезидента - юридичної особи, інвестор (оператор) за угодою про розподіл продукції, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов`язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV цього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність контролюючим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IV цього Кодексу (п.п.14.1.180 ПК України).
У відповідності до ч.1 ст. 109 ПК України податковими правопорушеннями є протиправні діяння (дія чи бездіяльність) платників податків, податкових агентів, та/або їх посадових осіб, а також посадових осіб контролюючих органів, що призвели до невиконання або неналежного виконання вимог, установлених цим Кодексом та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.
У разі вчинення платником податків двох або більше порушень законів з питань оподаткування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, штрафні (фінансові) санкції (штрафи) застосовуються за кожне вчинене разове та триваюче порушення окремо (ч.1 ст.115 ПК України).
Згідно з пунктом 126.1 статті 126 ПК України у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов`язання (крім випадків, передбачених пунктом 126.2 цієї статті) протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах:
при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу;
при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.
В той же час, згідно з п. 127.1. ст. 127 ПК України ненарахування, неутримання та/або несплата (неперерахування) податків платником податків, у тому числі податковим агентом, до або під час виплати доходу на користь іншого платника податків, -
тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 25 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету.
Ті самі дії, вчинені повторно протягом 1095 днів, -
тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 50 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету.
Дії, передбачені абзацом першим цього пункту, вчинені протягом 1095 днів втретє та більше, -
тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 75 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету.
Відтак, приписами статті 127 ПК України встановлено відповідальність платника податків, в тому числі і на податкового агента, саме за несплату (неперерахування) податків, до або під час виплати доходу на користь іншого платника податків, при чому відповідність розміру штрафних санкцій за вчинення такого порушення визначається (обчислюється) з кількості разів допущених таких порушень протягом певного періоду часу.
Кожний встановлений контролюючим органом факт несплати податку до або під час виплати доходу є податковим правопорушенням.
Кваліфікуючою ознакою податкового правопорушення є повторність вчинення відповідного діяння, яке встановлюється у разі вчинення особою кількох правопорушень.
Верховний Суд зауважує, що податковим правопорушенням відповідно до статті 126 ПК України є вчинення дії (платником податку) щодо фактичної сплати узгодженої суми грошового зобов`язання, але з затримкою (несвоєчасно).
Тобто, у разі якщо платник податків не сплачує суми самостійно визначеного грошового зобов`язання протягом строків, передбачених ПК України, такий платник податків притягується до відповідальності відповідно до статті 126 ПК України.
Відповідно до статті 127 ПК України таким порушенням є бездіяльність податкового агента, тобто ненарахування, неутримання, несплата, неперерахування податку на доходи фізичних осіб до або під час виплати доходу.
Кваліфікуючою ознакою для застосування відповідальності відповідно до ст. 127 ПК України в цьому спорі є порушення саме податковим агентом встановлених правил щодо утримання податку у джерела виплати доходу. Джерелом виплати доходу є заробітна плата (інші доходи), з якої податковим агентом утримано податок на доходи фізичних осіб, але не перераховано у встановлені терміни до бюджету.
З огляду на викладене, помилковими є посилання позивача щодо неправильної кваліфікації контролюючим органом податкового порушення.
Щодо доводів позивача про відсутність у контролюючого органу законних підстав для нарахування Товариству штрафних санкцій у розмірах 50% та 75% відповідно до п.127.1 статті 127 ПК України з огляду на те, що застосування штрафу більшого розміру (50%, 75% суми податку) можливе лише у разі встановлення контролюючим органом повторності вчинення порушення протягом 1095 днів, зафіксоване в акті перевірки та у податковому повідомлення-рішенні, то колегія суддів зазначає таке.
Так, застосування штрафу на рівні 50% та 75 % суми податку на підставі пункту 127.1 статті 127 ПК України можливе внаслідок неодноразового закінченого порушення, пов`язаного з ненарахуванням, неутриманням та/або несплатою (неперерахуванням) податку податковим агентом за певний податковий період, незалежно від того, чи виявлено ці порушення під час здійснення одного контролюючого заходу.
Кваліфікуючою ознакою для застосування збільшеного розміру відповідальності є саме вчинення таких дій повторно (втретє) протягом 1095 днів та не залежить від того, чи зафіксовані ці епізоди в одному акті перевірки або в різних, а також від того, чи приймалось щодо платника раніше податкове повідомлення-рішення за ці порушення.
Як уже було зазначено, саме кожний встановлений контролюючим органом факт несплати податку до або під час виплати доходу є податковим правопорушенням.
Визначені пунктом 127.1 статті 127 ПК України санкції застосовуються не за сам факт повторного виявлення контролюючим органом порушень, а за повторне вчинення протиправних діянь у вигляді ненарахування, неутримання та/або несплату (неперерахування) податків платником податків, у тому числі податковим агентом.
Такий правовий висновок сформульовано Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у постанові від 21 січня 2020 року у справі №820/11382/15 та в подальшому неодноразово застосовано Верховним Судом, зокрема, але не виключно, у постановах від 23.06.2020 (справа №815/3092/16), від 11.08.2021 (справа №640/18945/18), від 14.02.2023 (справа №420/7184/19), від 09.05.2023 (справа №140/1632/19).
За таких обставин, висновки судів попередніх інстанцій про правомірність застосування відповідачем штрафних (фінансових) санкцій на підставі пункту 127.1 статті 127 ПК України ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права.
Обґрунтованим на переконання колегії суддів є й твердження суду апеляційної інстанції щодо безпідставності доводів позивача про неможливість притягнення його до відповідальності на підставі пункту 127.1 статті 127 ПК України з огляду на подальше усунення допущеного порушення, оскільки усунення порушення після його вчинення не спростовує факту його вчинення та не звільняє платника податків від відповідальності, передбаченої законом. Подальше виконання обов`язку не нівелює правових наслідків порушення, яке вже відбулося, а тому саме по собі не може бути підставою для визнання протиправним застосування до позивача штрафних санкцій.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суди прийшли до обґрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання протиправними та скасування податкових повідомлення-рішення від 07.03.2019 № [номер приховано] та № [номер приховано].
Наведене вище у сукупності дає підстави вважати, що судами першої та апеляційної інстанцій повно та всебічно встановлено фактичні обставини справи та надано об`єктивний та обґрунтований їх аналіз з урахуванням доводів сторін.
Доводи ж касаційної скарги не спростовують правильних по суті висновків судів першої та апеляційної інстанцій та фактично зводяться до переоцінки обставин справи, проте положення статі 341 Кодексу адміністративного судочинства України не наділяють суд касаційної інстанції повноваженнями встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
У світлі ж змісту передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України підстави касаційного оскарження судових рішень, суд зауважує, що в касаційній скарзі немає доводів про те, у чому виявляються складнощі застосування згаданих норм права, які б вказували на дійсну потребу висловлення Верховним Судом позиції із цього питання, зокрема, нечіткість норми, її неоднозначність, необхідність тлумачення чи усунення колізії, визначення пріоритетності у правозастосуванні тощо, натомість посилання на відсутність такого висновку Верховного Суду наведено виключно як формальну підставу для касаційного перегляду справи.
Із цих міркувань Верховний Суд відхиляє доводи скаржника, наведені у межах підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, як необґрунтовані.
Беручи до уваги викладене, суд дійшов висновку, що наведені у касаційній скарзі доводи висновків судів першої та апеляційної інстанції не спростовують.
В обсязі встановлених в цій справі фактичних обставин, колегія суддів дійшла висновку, що доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій. За таких обставин, з урахуванням наведеного у сукупності суд не знайшов передбачених КАС України підстав для задоволення касаційної скарги позивача та скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
Згідно із частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуті в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 345, 349, 350, 355, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд
У Х В А Л И В :
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «КІНГСМАН» залишити без задоволення.
Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 13.10.2025 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 28.01.2026 у справі №640/9984/19 залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді В.П. Юрченко В.В. Хохуляк Р.Ф. Ханова