УХВАЛА
15 жовтня 2026 року
м. Київ
справа №520/21572/26
провадження № К/990/44718/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Смоковича М. І.,
суддів: Кашпур О. В., Мацедонської В. Е.,
перевіривши касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Слєпченка Сергія Анатолійовича на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 01 вересня 2026 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Луганській та Харківській областях Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ), про визнання протиправним та скасування постанов,
у с т а н о в и в :
01 жовтня 2026 року зазначену касаційну скаргу сформовано за допомогою підсистеми «Електронний суд».
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Перевіривши зміст ухвалених у цій справі судових рішень на підставі частини п`ятої статті 4 Закону України «Про доступ до судових рішень», а також доводи касаційної скарги разом з доданими до неї документами, Верховний Суд вказує на таке.
ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом, в якому просив:
визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Луганській та Харківській областях Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Маслова Дениса Борисовича від 16.07.2026 року про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_3;
визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Луганській та Харківській областях Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Маслова Дениса Борисовича від 16.07.2026 року про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_4;
визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Луганській та Харківській областях Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Маслова Дениса Борисовича від 16.07.2026 року про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_5;
визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Луганській та Харківській областях Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Маслова Дениса Борисовича від 16.07.2026 року про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_6.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 01 вересня 2026 року позов задоволено частково. Визнано протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Луганській та Харківській областях Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Маслова Дениса Борисовича від 16.07.2026 року про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_5.
Задовольняючи позовні вимоги в частині визнання протиправною та скасування постанови головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Луганській та Харківській областях Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Маслова Дениса Борисовича від 16.07.2026 про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_5, суд першої інстанції виходив з їх обґрунтованості, оскільки з наданих ВЧ НОМЕР_2 документів державному виконавцю не вбачалося ані нарахування ані виплата позивачу за період з 2022 року по 2024 рік грошової компенсації за дні додаткової відпустки, встановленої частиною 4 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ, шляхом обчислення її суми, виходячи із розміру місячного грошового забезпечення, з урахуванням сум передбаченої Постановою № 168 додаткової винагороди, а тому у відповідача були відсутні підстави для закінчення виконавчого провадження.
Судом першої інстанції зауважено, що наявність у ОСОБА_1 права на отримання додаткової відпустки, передбаченої частиною 4 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ, за займаною ним посадою була встановлена в межах вирішення публічно-правового спору в адміністративній справі № 520/10973/25, однак ВЧ НОМЕР_2 допустила вільне тлумачення рішення суду щодо наявності або відсутності у позивача права на отримання грошової компенсації.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині визнання протиправною та скасування постанови про закінчення виконавчого провадження від 16.07.2026 № НОМЕР_4, суд першої інстанції у мотивувальній частині рішення зазначив, що державним виконавцем правомірно та за наявності підстав, передбачених статтею 39 Закону № 1404-VIII, було прийнято оскаржувану постанову, оскільки на виконання рішення суду від 18.08.2025 по справі № 520/10973/25, ВЧ НОМЕР_2 було здійснено перерахунок та виплату сум грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних щорічних відпусток за 2022 та 2024 роки, а також додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2023-2024 роки тривалістю 23, 15 та 28 днів, відповідно, з урахуванням додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, що підтверджується довідкою-розрахунком компенсації відпусток з урахуванням додаткової винагороди за рішенням суду по справі №520/10973/25, розрахунковим листом за липень 2026 року та платіжною інструкцією № 8155 від 13.07.2026, копії яких наявні в матеріалах справи.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині визнання протиправною та скасування постанови про закінчення виконавчого провадження від 16.07.2026 № НОМЕР_6, суд першої інстанції, врахувавши подані боржником розрахунковий лист, платіжну інструкцію № 1926 від 16.02.2026 та довідки відповідних нарахувань згідно з рішенням суду, дійшов висновку, що ВЧ НОМЕР_2 було здійснено відповідний перерахунок та виплату сум грошового забезпечення, з урахуванням раніше виплачених сум та у відповідності до судового рішення, що свідчить про правомірність закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_6 відповідачем.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині визнання протиправною та скасування постанови про закінчення виконавчого провадження від 16.07.2026 № НОМЕР_3, суд першої інстанції у мотивувальній частині рішення вказав на їх необґрунтованість та правомірність складеної відповідачем постанови, оскільки на виконання рішення суду боржником було перераховано пільгову та загальну вислугу років позивача, а наказом № 226-ОС від 09.03.2026 внесено відповідні зміни до наказу від 06.11.2024 № 835-ОС. При цьому, судом першої інстанції враховано, що жодних зобов`язальних дій щодо врахування конкретного періоду проходження військової служби до пільгової вислуги років рішення суду у справі № 520/10973/25 не містить, а тому пільговому обчисленню підлягає не весь період з 2022 по 2024 рік, як стверджує позивач, а лише ті дні, коли він брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України.
Не погоджуючись з указаним рішенням суду першої інстанції, позивач оскаржив його в апеляційному порядку.
Своєю чергою, Другий апеляційний адміністративний суд постановою від 24 вересня 2026 року рішення Харківського окружного адміністративного суду від 01.09.2026 по справі № 520/21572/26 - змінив, доповнивши резолютивну частину абзацом 3 наступного змісту: «У задоволенні позовних вимог про визнання протиправними та скасування постанов головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Луганській та Харківській областях Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Маслова Дениса Борисовича від 16.07.2026 про закінчення виконавчих проваджень № НОМЕР_6 та № НОМЕР_3 - відмовити.».
В іншій частині відмови у задоволенні позовних вимог рішення Харківського окружного адміністративного суду від 01.09.2026 по справі № 520/21572/26 - залишити без змін.
До такого висновку суд апеляційної інстанції дійшов з огляду на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 21 серпня 2024 року у справі № 240/27324/23.
При цьому, за обставинами цієї справи, приймаючи постанову від 16.07.2026 про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_6 на підставі пункту 9 частини 1 статті 39 Закону №1404-VIII (фактичне виконання рішення суду у повному обсязі згідно з виконавчим документом), виконавцем враховано лист ВЧ НОМЕР_2 від 08.07.2026 № 09/10827-26, яким повідомлено, що на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 18.08.2025 по справі № 520/10973/25 ОСОБА_1 проведено перерахунок та виплату грошового забезпечення та належних йому виплат за період з 02.04.2022 по 19.05.2023 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня календарного року.
На підтвердження вказаних обставин, боржником надано державному виконавцю розрахунковий лист за лютий 2026 року, відповідно до якого позивачу нараховано 73719,79 грн грошового забезпечення, яке виплачено у сумі 70033,80 грн з вирахуванням військового збору у розмірі 3685,99 грн) (том 1, а. с. 199).
Витяг з реєстру перерахувань на карткові рахунки за рішенням суду за лютий 2026 року, яким підтверджено перерахування коштів у розмірі 70033,80 грн на рахунок позивача (том 1, а. с. 200).
Платіжну інструкцію № 1926 від 16.02.2026 на суму 70033,80 грн (том 1, а. с. 201).
Довідку нарахувань згідно з рішенням суду 520/10973/25, відповідно до якої позивачу нараховано 73719,79 грн грошового забезпечення (том 1, а. с. 202).
Довідку про перерахунок грошового забезпечення за рішенням суду по справі №520/10973/25 (том 1, а. с. 203).
Дослідивши вищенаведені документи, зокрема довідку про перерахунок грошового забезпечення за рішенням суду по справі № 520/10973/25, суд апеляційної інстанції встановив, що посадовий оклад позивача за період з квітня 2022 року по грудень 2022 року, з урахуванням величини прожиткового мінімуму, встановленого на 01 січня 2022 року (2481,00 грн) визначений ВЧ НОМЕР_2 у розмірі 3600,00 грн, оклад за військове звання - 740,00 грн, надбавка за особливості проходження служби 40% від суми посадового окладу та окладу за військове звання - 1736,00 грн ((3600,00 + 740,00 грн) х 40%=1736,00 грн).
З січня 2023 року по травень 2023 року, посадовий оклад та оклад за військове звання, визначені ОСОБА_1 з урахуванням величини прожиткового мінімуму, встановленого на 01 січня 2023 року (2684,00 грн) на рівні 4700,00 грн та 810,00 грн відповідно. Надбавка за особливості проходження служби у січні 2023 року встановлена у розмірі 40% від суми посадового окладу та окладу за військове звання - 2698,55 грн. У період з лютого по травень 2023 року - 50% від суми посадового окладу та окладу за військове звання у розмірі - 3021,62 грн.
При цьому відповідачем проводились обчислення належної до виплати надбавки за особливості проходження служби з урахуванням раніше виплачених сум такої надбавки (обрахованої виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військове звання, що визначались з використанням сталої величини 1762,00 грн), а саме, у розмірі 1736,00 грн у період з квітня 2022 року по грудень 2022 року, 1768,03 грн у січні 2023 року, 1805,00 грн у лютому 2023 року, 1979,68 грн у березні 2023 року, 2256,25 грн у квітні 2023 року та 1382,86 грн у травні 2023 року.
Різниця у розмірі нарахованої позивачу під час проходження служби у ВЧ НОМЕР_2 надбавки за особливості проходження служби та визначеної після перерахунку на виконання рішення суду від 18.08.2025 по справі № 520/10973/25 склала: у квітні 2022 року - 447,20 грн, у період з травня по грудень 2022 року - 504,00 грн щомісяця, у січні 2023 року - 930,52 грн, у лютому 2023 року - 950,00 грн, у березні 2023 року - 1041,94 грн, у квітні 2023 року - 1187,50 грн, у травні 2023 року - 727,82 грн, які були виплачені 17.02.2026 позивачу у складі перерахованого на виконання рішення суду від 18.08.2025 грошового забезпечення.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що доводи позивача про те, що внаслідок здійсненого перерахунку відповідачем визначено надбавку за особливості проходження служби на рівні 0 грн, спростовуються дослідженими вище документами.
Підсумовуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що на виконання рішення суду від 18.08.2025 по справі № 520/10973/25 боржник здійснив перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 02.04.2022 по 19.05.2023 та належних у вказаний період виплат, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, на відповідний тарифний коефіцієнт, Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 на відповідний тарифний коефіцієнт, та провів їх виплату, з урахуванням раніше виплачених сум, тобто у повній відповідності до резолютивної частини рішення суду та з урахуванням висновків, викладених у мотивувальній.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про те, що державним виконавцем, правомірно, за наявності підстав, передбачених статтею 39 Закону № 1404-VIII, було прийнято оскаржувану постанову про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_6 від 16.07.2025, у зв`язку з чим відсутні підстави для її скасування у судовому порядку та, як наслідок, задоволення позовних вимог в цій частині.
Разом з цим суд апеляційної інстанції встановив, що на виконання рішенням Харківського окружного адміністративного суду у справі від 18.08.2025 по справі № 520/10973/25 боржник був зобов`язаний перерахувати пільгову вислугу років ОСОБА_1 , врахувавши періоди безпосередньої участі в заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України за 2022-2024 роки, із розрахунку один місяць служби за три місяці, у зв`язку з чим перерахувати загальну вислугу років.
З матеріалів виконавчого провадження № НОМЕР_3 встановлено, що на виконання рішення суду боржником було перераховано пільгову та загальну вислугу років позивача, та наказом № 226-ОС від 09.03.2026 внесено відповідні зміни до наказу від 06.11.2024 № 835-ОС, яким позивача звільнено з військової служби, зокрема, абзац 2 підпункту 6.3 пункту 6 наказу щодо виключення зі списків особового складу та всіх видів забезпечення старшого солдата ОСОБА_1 (НОМЕР_7).
Відповідно до наявних в матеріалах справи «Даних про звільнення військовослужбовця» (том 1 а. с. 99), станом на день звільнення зі служби у ВЧ НОМЕР_2 вислуга років ОСОБА_1 була обчислена у меншому розмірі ніж після здійсненого перерахунку на виконання судового рішення, зокрема, пільгова - 02 роки 00 місяців 00 днів, загальна - 04 роки 07 місяців 17 днів.
Суд апеляційної інстанції врахував, що жодних зобов`язальних дій щодо врахування конкретного періоду проходження військової служби до пільгової вислуги років рішення суду у справі № 520/10973/25 не містить.
Водночас незгода позивача зі здійсненими ВЧ НОМЕР_2 розрахунками пільгової вислуги років не свідчить про невиконання рішення суду у повному обсязі і не може бути підставою для скасування постанови про закінчення виконавчого провадження. Фактично виникає новий спір, за наслідками вирішення кого рішення суду не приймалося.
Таким чином, враховуючи наявність документального підтвердження здійснення перерахунку пільгової вислуги років позивача, у державного виконавця були наявні законні та достатні підстави для винесення постанови від 16.07.2026 про закінчення виконавчого провадження ВП № НОМЕР_3 на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження», що свідчить про відсутність підстав для задоволення позову в цій частині.
Не погоджуючись з указаними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач оскаржив їх у касаційному порядку.
У відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з таких підстав.
Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондують норми статті 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» і статті 13 КАС України.
Отже, оскарження судових рішень у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом.
Відповідно до частини третьої статті 333 КАС України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження з перегляду ухвали про повернення заяви позивачеві (заявникові), а також судових рішень у справах, визначених статтями 280, 281, 287, 288 цього Кодексу, якщо рішення касаційного суду за наслідками розгляду такої скарги не може мати значення для формування єдиної правозастосовної практики.
Положеннями статті 287 КАС України передбачено особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця.
Отже, законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування єдиної правозастосовної практики.
Спір у цій справі виник у відносинах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, адже позивачем оскаржуються постанови про закінчення виконавчого провадження.
Варто зазначити, що питання права, які мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, можуть охоплювати правові явища, що є найбільш суттєвими для такої практики та формування її однаковості. До таких явищ можна віднести систематичне порушення державою норм матеріального та процесуального права, які зачіпають інтереси великого кола осіб, що супроводжуються чималою кількістю оскарження таких рішень у подібних справах, тощо.
Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення.
Фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що автор касаційної скарги має поставити на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до розв`язання актуальної правової проблеми.
Водночас потреба у формуванні єдиної правозастосовчої практики виникає передусім у тих випадках, коли практики з певного питання немає взагалі і її потрібно сформувати, або відсутня єдність у вже сформованій практиці з певного питання.
Оскаржуючи судові рішення суду, прийняті за правилами статті 287 КАС України, автор касаційної скарги не наводить належних доводів та обґрунтувань, що ця касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Враховуючи, що аналіз ухвалених у цій справі судових рішень і доводів касаційної скарги не дають підстав для висновку про те, що рішення суду касаційної інстанції за наслідком розгляду касаційної скарги матиме значення для формування єдиної правозастосовчої практики з питань застосування відповідних норм права, тому підстави для відкриття касаційного провадження відсутні.
На підставі викладеного, керуючись статтями 3, 333 КАС України, Верховний Суд
у х в а л и в :
Відмовити у відкритті касаційного провадження за скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Слєпченка Сергія Анатолійовича на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 01 вересня 2026 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2026 року у справі № 520/21572/26 за позовом ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Луганській та Харківській областях Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ), про визнання протиправним та скасування постанов.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.
Суддя-доповідач М. І. Смокович
Судді О. В. Кашпур
В. Е. Мацедонська