Справа № 464/5070/25 Головуючий у 1 інстанції: Бойко О.М.
Провадження № 22-ц/811/1002/26 Доповідач в 2-й інстанції: Ванівський О. М.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 жовтня 2026 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого : Ванівського О.М.,
суддів: Савуляка Р.В., Цяцяка Р.П.,
секретаря: Якимчук Л.С.
з участю: апелянта ОСОБА_1 та його представника - адвоката Маєвської М.В., представника ОСОБА_2 - адвоката Гриб Н.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові в залі суду цивільну справу за апеляційними скаргами представника ОСОБА_1 - адвоката Гордона Ігоря Михайловича та представника ОСОБА_1 - адвоката Маєвської Марії Василівни на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 09 лютого 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , в інтересах якого діє його законний представник - ОСОБА_4 , треті особи: приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Кулиняк Ігор Ярославович, ОСОБА_2 про визначення додаткового строку для подачі заяви про прийняття спадщини, -
в с т а н о в и в:
ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_3 , в інтересах якого діє його законний представник - ОСОБА_4 , треті особи: приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Кулиняк Ігор Ярославович, ОСОБА_2 про визначення додаткового строку для подачі заяви про прийняття спадщини.
В обґрунтування позову покликався на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла спадкодавець ОСОБА_5 - бабця позивача. На момент смерті вказаної особи єдиним спадкодавцем першої черги був ОСОБА_6 - син ОСОБА_5 та батько позивача ОСОБА_1 . Позивач ОСОБА_1 за померлою бабцею спадщини у 2021 році не приймав, оскільки був впевнений, що її прийняв син померлої - його батько ОСОБА_6 , який із позивачем разом на той час не проживав. ІНФОРМАЦІЯ_2 помер його батько - ОСОБА_6 . У встановлений законом термін ОСОБА_1 звернувся, як син померлого, тобто спадкоємець першої черги, до приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Михальської 0.3. та прийняв 02 квітня 2025 року спадщину за померлим ОСОБА_6 . В подальшому позивач ОСОБА_1 дізнався, що спадкодавець ОСОБА_6 у свій час не приймав спадщини за спадкодавцем ОСОБА_5 та йому будь-яких свідоцтв про право на спадщину жодними нотаріусами не видавалось. Крім того, позивач ОСОБА_1 дізнався, що спадкова справа за померлою бабцею ОСОБА_5 знаходиться у приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Кулиняка І.Я. 26 червня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до вказаного приватного нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом, однак отримав відмову через те, що ним пропущено строк прийняття спадщини. Крім того, нотаріус повідомив про те, що ним 15 травня 2025 року були видані свідоцтва про право на спадщину за законом іншому спадкоємцю, який вважається таким що прийняв спадщину. Таким спадкоємцем є відповідач ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в особі законного представника - матері ОСОБА_4 . Позивач своєчасно не звернувся до нотаріуса про прийняття спадщини за померлою ОСОБА_5 , через те, що на момент її смерті був живий спадкоємець першої черги за законом - його батько ОСОБА_6 , який мав прийняти спадщину. Через напружені відносини із батьком і різні місця проживання ОСОБА_1 не був обізнаний в тому, що його батько не прийняв спадщини з невідомих йому причин і дізнався про це тільки після його смерті і відкриття спадкової справи в квітні 2025 року, а фактично в червні 2025 року. Вказані обставини перешкоджали вчасно подати заяву про прийняття спадщини за померлою. Враховуючи те, що строк подачі заяви про прийняття спадщини пропущений з поважних причин просив визначити додатковий строк для подачі заяви про прийняття спадщини.
Оскаржуваним рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 09 лютого 2026 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , в інтересах якого діє його законний представник - ОСОБА_4 , про визначення додаткового строку для подачі заяви про прийняття спадщину - відмовлено.
Дане рішення в апеляційному порядку оскаржили представники ОСОБА_1 - адвокат Гордон Ігор Михайлович та адвокат Маєвська Марія Василівна.
В своїй апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Гордон Ігор Михайлович покликається на те, що позивач пропустив 6-місячний строк, оскільки на момент смерті бабці (у 2021 році) він не мав права на спадщину, адже був живий спадкоємець першої черги - його батько, право на спадкування після бабці виникло у позивача лише після смерті батька у 2025 році.
Звертає увагу на неоднакове застосування закону: Сихівський районний суд м. Львова допустив упередженість, оскільки у іншій аналогічній справі (№ 201/13445/23) за таких самих обставин і доказів позовні вимоги задовольнив.
Також вважає, що суд першої інстанції порушив норми ЦПК України, зазначивши у рішенні третю особу ( ОСОБА_2 ), хоча в матеріалах справи відсутня ухвала суду про його залучення.
Просить рішення суду скасувати та постановити нове судове рішення, яким позов задовольнити.
В своїй апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Маєвська Марія Василівна покликається на те, що на момент смерті бабусі ( ОСОБА_5 ) у 2021 році позивач юридично не мав підтвердженого статусу її внука. Батьківство його батька ( ОСОБА_6 ) щодо позивача було добровільно визнано та зареєстровано в РАЦС лише 23 квітня 2024 року.
Стверджує, що позивач не подавав заяву у 2021 році, оскільки був обґрунтовано впевнений, що спадщину померлої бабусі прийняв його батько як єдиний спадкоємець першої черги, який на той час проживав окремо. Про те, що батько не оформив спадщину, позивач дізнався лише після його смерті (батько помер ІНФОРМАЦІЯ_4 ) під час відкриття власної спадкової справи в червні 2025 року.
Також покликається на те, що матір неповнолітнього ОСОБА_3 (другого сина покійного батька), діючи як його законний представник, під час звернення до нотаріуса ОСОБА_7 у 2025 році навмисно приховала інформацію про наявність іншого спадкоємця - позивача ОСОБА_1 , а також рідного брата померлої ( ОСОБА_2 ).
Звертає увагу на те, що приватний нотаріус Кулиняк І. Я. безпідставно та помилково відніс неповнолітнього ОСОБА_3 до п`ятої черги спадкування за законом (керуючись ст. 1265 ЦК України), хоча той є онуком померлої. Крім того, нотаріус завів спадкову справу у 2025 році за заявою ОСОБА_4 з очевидним пропуском встановленого 6-місячного строку, без підтвердження поважності таких причин.
Також суд розглянув справу за відсутності самого позивача, суддя безпідставно відмовив у клопотанні представника позивача (адвоката Гордона І. М.) про оголошення перерви для виклику ОСОБА_1 у судове засідання, чим порушив його право на захист та надання особистих пояснень.
Суд першої інстанції у рішенні зазначив, що позивач нібито мав знати про своє право на спадкування, оскільки в актовому записі про народження від 2008 року його батьком уже значився ОСОБА_6 .. Проте апелянт наголошує, що це твердження повністю спростовується Повним витягом з Державного реєстру актів цивільного стану, де вказано, що до 2024 року позивач мав прізвище ОСОБА_8 , а зміни щодо визнання батьківства були внесені лише 23.04.2024 року.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення апелянта ОСОБА_1 та його представника - адвоката Маєвської М.В. на підтримання апеляційної скарги, представника ОСОБА_2 - адвоката Гриб Н.П., на заперечення апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи в межах доводів та вимог апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги слід залишити без задоволення.
Згідно зі ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в Постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає таким вимогам.
Положеннями частини 1 статті 264 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про визначення додаткового строку для подачі заяви про прийняття спадщини, суд першої інстанції виходив з того, що вказана позивачем обставина, а саме необізнаність із тим, що батько своєчасно не прийняв спадщини, не є поважною причиною пропуску строку на прийняття спадщини.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду зважаючи на наступне.
Згідно зі статтями 4, 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно з ч. ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК).
Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.
Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла спадкодавець ОСОБА_5 , та після її смерті відкрилась спадщина. Зазначені обставини підтверджується копією свідоцтва про смерть. Спадкоємцем першої черги після її смерті був її син ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Як вбачається із копій матеріалів спадкової справи №12/2025, заведеної після смерті ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 відповідач як законний представник подала заяву від імені свого малолітнього сина ОСОБА_9 , який є сином ОСОБА_10 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом, як такому, що фактично прийняв спадщину після смерті своєї баби - ОСОБА_5 . 15.05.2025 приватним нотаріусом ЛМНО Кулиняком І.Я. видано ОСОБА_3 свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_5 .
Як вбачається із копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , позивач ОСОБА_1 , народився ІНФОРМАЦІЯ_6 та його батьком зазначено ОСОБА_6 . Таким чином, позивач теж є сином ОСОБА_6 , однак, позивач на час її відкриття був повнолітнім, разом із спадкодавцем не проживав на час відкриття спадщини, заяви про її прийняття у шестимісчний строк не подав, відтак, такий ним пропущено.
Відповідно до статей 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
За правилами статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
За правилами частини першої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
Відповідно до статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.
Подання заяви про прийняття спадщини є дією, що її повинен вчинити спадкоємець, який бажає прийняти спадщину у разі, коли він не проживав на час відкриття спадщини постійно зі спадкодавцем.
Для прийняття спадщини встановлено строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 1272 ЦК України, якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.
За позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини (частина третя статті 1272 ЦК України).
Поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є такі, що пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.
Правила частини третьої статті 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть застосовуватися, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини визнані судом поважними.
Якщо ж у спадкоємця перешкод для подання заяви не було, а він не використав право на прийняття спадщини через брак інформації про смерть спадкодавця, незнання приписів закону тощо, тоді немає правових підстав для визначення додаткового строку для прийняття спадщини.
Такі правові висновки викладено у постанові Верховного Суду України від 04 листопада 2015 року у справі № 6-1486цс15, а також у постановах Верховного Суду від 17 жовтня 2019 року у справі № 766/14595/16, від 30 січня 2020 року, у справі № 487/2375/18 (провадження № 61-10136св19), від 31 січня 2020 року, у справі № 450/1383/18 (провадження № 61-21447св19) та інших.
З урахуванням фактичних обставин конкретної справи поважними причинами пропуску строку суд може визнати, зокрема: 1) тривалу хворобу спадкоємців; 2) велику відстань між місцем постійного проживання спадкоємців і місцем розташування спадкового майна; 3) складні умови праці, які, зокрема, пов`язані з тривалими відрядженнями, в тому числі закордонними; 4) перебування спадкоємців на строковій службі у складі Збройних Сил України тощо.
Суд не може визнати поважними такі причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, як юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини, необізнаність особи про наявність спадкового майна та відкриття спадщини, похилий вік, непрацездатність, невизначеність між спадкоємцями, хто буде приймати спадщину, брак коштів для проїзду до місця відкриття спадщини, несприятливі погодні умови тощо.
Подібні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 17 березня 2021 року у справі № 638/17145/17, від 22 березня 2023 року у справі № 361/8259/18 та багатьох інших.
Практика суду касаційної інстанції у цій категорії справ є сталою та незмінною.
З урахуванням наведеного, якщо спадкоємець пропустив шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, закон гарантує йому право на звернення до суду із позовом про визначення додаткового строку на подання такої заяви.
За конкретних фактичних обставин кожної справи пропуск строку для прийняття спадщини суд має оцінювати з урахуванням тривалості такого пропуску та загальних засад цивільного законодавства, як-от розумність, добросовісність та справедливість.
Головною ознакою поважних причин такого пропуску є те, що вони унеможливлюють своєчасне звернення із заявою про прийняття спадщини.
Неподання заяви умисно чи з необережності (недбалості) не може бути підставою для визначення спадкоємцю додаткового строку для прийняття спадщини.
Вирішуючи питання визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. Оцінка поважності причин пропуску строку звернення із заявою про прийняття спадщини повинна, першорядно, стосуватися періоду від моменту відкриття спадщини й до спливу шестимісячного строку, встановленого законом для її прийняття. Саме протягом цього періоду мають існувати об`єктивні та істотні перешкоди для прийняття спадщини. Інші періоди досліджуються, якщо ці перешкоди почали існувати протягом шестимісячного строку та тривали до моменту звернення до нотаріуса або до суду.
Суди мають враховувати, що безпідставне надання додаткового строку для прийняття спадщини є порушенням правової визначеності як елемента правовладдя (верховенства права) та є незаконним втручанням у права спадкоємців, які прийняли спадщину, а у разі відсутності таких спадкоємців - в інтереси територіальної громади, яка має право на визнання спадщини відумерлою.
Після закінчення строку, передбаченого ЦК України для подання заяви про прийняття спадщини, право спадкоємця на прийняття/відмову від прийняття спадщини є реалізованим, а його результат не підлягає зміні у зв`язку з обставинами, які залежали від самого спадкоємця, до яких, зокрема, входить пасивна поведінка спадкоємця, який усвідомлює чи повинен усвідомлювати (у зв`язку зі своєю спорідненістю зі спадкодавцем та відсутністю спадкоємців попередньої черги, закликаних до спадкування) наявність в нього права на спадкування.
У цьому аспекті потрібно також враховувати, що право на прийняття спадщини є суб`єктивним цивільним правом, зміст якого полягає в тому, що спадкоємцю надано альтернативу: прийняти спадщину або відмовитися від неї.
Право особи на відмову від прийняття спадщини може бути реалізоване, зокрема, й шляхом неподання спадкоємцем протягом встановленого ЦК України строку заяви про прийняття спадщини, а реалізація цього права передбачає виникнення чи можливість виникнення в інших осіб права на спадкування та, як наслідок, набуття ними матеріального права, втручаючись у яке, потрібно дотримуватися, зокрема, й принципу «пропорційності».
Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23 (провадження № 14-50цс24).
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначав, що не був обізнаний в тому, що його батько не прийняв спадщини, а також на те, що лише у квітні 2024 (з часу видачі свідоцтва про народження) дізнався, що має підстави для спадкування.
Судом першої інстанції мотивовано відхилено посилання позивача на наведені підстави, як такі, що не можуть вважатися судом у розумінні частини третьої статті 1272 ЦК України об`єктивними та істотними труднощами, які перешкоджали останній звернутися із відповідною заявою про прийняття спадщини.
Такі висновки суду узгоджуються з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23 (провадження № 14-50цс24).
Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що ОСОБА_2 є рідним братом померлої ОСОБА_11 та є єдиним спадкоємцем другої черги після її смерті, а позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_3 як внуки померлої є спадкоємцями п`ятої черги.
Таким чином, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що зазначені позивачем обставини на обґрунтування позовних вимог не є поважними причинами пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини.
Наведені в апеляційних скаргах доводи висновків суду не спростовують, на законність судового рішення не впливають.
Висновки суду першої інстанції ґрунтуються на об`єктивно встановлених фактичних обставинах справи, яким судом надано належну правову оцінку, правильно застосовані норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, судом під час розгляду справи не допущено порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Доводи апеляційних скарг спростовуються вищенаведеними обставинами страви та не містять встановлених законом підстав для скасування рішення суду, ухваленого з додержанням норм матеріального і процесуального права.
У разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення (ч. 4 ст. 268 ЦПК України).
Керуючись ст.ст.367, 368, п.1 ч.1 374, 375, 381- 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд, -
у х в а л и в :
апеляційні скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Гордона Ігоря Михайловича та представника ОСОБА_1 - адвоката Маєвської Марії Василівни - залишити без задоволення.
Рішення Сихівського районного суду м. Львова від 09 лютого 2026 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повний текст постанови складено 15 жовтня 2026 року.
Головуючий : Ванівський О.М.
Судді: Савуляк Р,В.
Цяцяк Р.П.