Справа № 153/199/26
Провадження № 22-ц/801/2343/2026
Категорія: 41
Головуючий у суді 1-ї інстанції Скаковська І. В.
Доповідач:Сало Т. Б.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 жовтня 2026 року Справа № 153/199/26 м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Сала Т.Б., суддів: Голоти Л.О., Панасюка О.С., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Томашпільського районного суду Вінницької області від 14 липня 2026 року, ухвалене суддею Скаковською І.В. в смт Томашпіль, повне рішення складено 21 липня 2026 року, в цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
встановив:
У лютому 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» (далі - ТОВ «ФК Ейс») звернулося до суду із вказаним позовом, в якому просило стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства заборгованість за кредитним договором №574854129 від 18 березня 2019 року у розмірі 17 800,22 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 18 березня 2019 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №574854129 у формі електронного документа з використанням електронного підпису на суму 4 000 грн.
У Кредитному договорі сторонами досягнуто згоди з усіх істотних умов Кредитного договору в тому числі щодо розміру кредиту, грошову одиницю, в якій надано кредит, строк та умови користування коштами, сплати відсотків за користування кредитними коштами, розміру і типу процентної ставки. Первісний кредитор виконав свій обов`язок та надав відповідачу грошові кошти у сумі 4 000 гривень.
У подальшому сума кредиту була збільшена відповідачем до 6 500 грн.
Вказано, що 28 листопада 2018 року між ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено Договір факторингу №28/1118-01, строк дії якого продовжувався неодноразово додатковими угодами.
У подальшому, 05 серпня 2020 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» укладено Договір факторингу №05/0820-01, за умовами якого до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» перейшло право грошової вимоги до відповідача.
11 липня 2025 року ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» уклало з позивачем договір факторингу №11/07/25-Е, за умовами якого до позивача перейшло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором.
Невиконання відповідачем своїх зобов`язань, передбачених кредитним договором, стало підставою для звернення позивача до суду з позовом про стягнення заборгованості у загальному розмірі 23 905,26 грн, з яких: 6 494,97 грн - заборгованість по тілу кредиту; 11 305,25 грн - заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом; 6 105,04 грн - заборгованість за штрафним санкціями (пеня, штрафи).
Рішенням Томашпільського районного суду Вінницької області від 14 липня 2026 року позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК Ейс» заборгованість за Кредитним договором №574854129 від 18 березня 2019 року у розмірі 17800,22 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК Ейс» судові витрати у розмірі 2662,40 грн. судового збору.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК Ейс» понесені витрати на правову допомогу у розмірі 5000,00 грн.
Не погодившись із вказаним рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
У скарзі зазначає, що договір факторингу № 24/1118-01 від 28 листопада 2018 року укладено між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» було укладено задовго до виникнення кредитних взаємовідносин, оскільки кредитний договір було укладено лише 18 березня 2019 року. Тобто на момент укладення договору факторингу у первісного кредитора не виникло право вимоги за зобов`язанням, яке він міг би передати на підставі договору факторингу, та яке б в подальшому через укладення аналогічних договорів факторингу перейшло до позивача.
У поданому на апеляційну скаргу відзиві ТОВ «ФК Ейс» просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Згідно положень ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Враховуючи вищенаведені норми, дана справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи.
Апеляційний суд, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що 18 березня 2019 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідачем укладено Кредитний договір №574854129 у формі електронного документа з використанням електронного підпису (а.с.65-65).
Відповідач підписав Кредитний договір електронним підписом, створеним за допомогою одноразового персонального ідентифікатора 3А3В8РР2.
Відповідно до п. 1.1 договору, Кредитодавець зобов`язується надати Позичальникові кредит у сумі 4000,00 грн без конкретної споживчої мети на умовах, передбачених договором, а Позичальник зобов`язується повернути Кредит, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов`язки передбачені договором.
Відповідно п. 1.2 договору, кредит надається строком на 11 днів від дати отримання Кредиту позичальником.
23 квітня 2020 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» ініціювало переказ коштів згідно договору № 574854129 безготівковим зарахуванням на банківську карту відповідача №5168-75ХХ-ХХХХ-6871 в сумі 4000,00 грн., що в свою чергу, свідчить доказом того, що відповідач прийняв пропозицію кредитодавця - ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога». Отже, ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» виконало умови кредитного договору та надало відповідачу грошові кошти.
В подальшому відповідач збільшив суму кредиту до 6 500,00 грн на підставі укладених Додаткових угод до кредитного Договору № 574854129 від 13 березня 2019 року.
Із наявних у матеріалах справи платіжних доручень встановлено факт безготівкового зарахуванням кредитних коштів на банківську карту відповідача № НОМЕР_1 в сумі 4 000,00 грн, 1 000,00 грн та 1500,00 грн згідно кредитного договору №574854129 від 18 березня 2019 року (а.с.47).
Як встановлено з матеріалів справи, а саме з виписки з особового рахунку відповідача за кредитним договором №574854129 від 18 березня 2019 року, відповідач взяті на себе зобов`язання належним чином не виконував, що призвело до утворення заборгованості станом на 26 грудня 2025 року у розмірі 23 905,26 грн, з якої: 6 494,97 грн - заборгованість по тілу кредиту; 11 305,25 грн - заборгованість по несплачених відсотках за користування кредитом та 6105,04 грн - заборгованість за штрафними санкціями.(а.с.74).
28 листопада 2018 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» (Фактор) уклали Договір факторингу №28/1118-01, згідно умов якого ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» відступило право грошової вимоги до відповідача за Кредитним договором №574854129 від 18 березня 2019 року (а.с.25-31).
Первісний кредитор та ТОВ «Таліон Плюс» на виконання договору факторингу підписали реєстр прав вимоги №55 від 03 грудня 2019 року, за яким від Первісного кредитора до ТОВ «Таліон Плюс» відступлено право грошової вимоги до Боржника за Кредитним договором у розмірі зазначеному у Реєстрі прав вимоги. Враховуючи те, що Реєстр прав вимоги містить інформацію щодо великої кількості позичальників, із зазначенням персональних даних інших фізичних осіб, які не мають відношення до Боржника, позивачем надано Витяг з Реєстру прав вимог, що містить лише дані відповідача (інші відомості були приховані за допомогою технічних засобів з метою захисту від неправомірного розповсюдження персональних даних інших осіб) (Додаток № 12).
05 серпня 2020 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» укладено договір факторингу № 05/0820-01 (а.с.21-24).
ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» на виконання договору факторингу 2 підписали реєстр прав вимоги №11 від 31 серпня 2023 року, за яким від ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» відступлено право грошової вимоги до відповідача за Кредитним договором у розмірі зазначеному у Реєстрі прав вимоги. Враховуючи те, що Реєстр прав вимоги містить інформацію щодо великої кількості позичальників, із зазначенням персональних даних інших фізичних осіб, які не мають відношення до Боржника, позивачем надано Витяг з Реєстру прав вимог, що містить лише дані відповідача (інші відомості були приховані за допомогою технічних засобів з метою захисту від неправомірного розповсюдження персональних даних інших осіб) (Додаток №15).
11 липня 2025 року між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та Позивачем укладено договір факторингу №11/07/25-Е, відповідно до умов якого позивачу відступлено право вимоги до Відповідача за кредитним договором (а.с.16-18).
Відповідно до Реєстру боржників № Б/Н від 14 липня 2025 року до договору Факторингу № 3 та Акту прийому передачі до ТОВ «ФК «Ейс» перейшло право вимоги до відповідача в сумі 23 905,26 грн.
З розрахунків заборгованості відповідача за кредитним договором №574854129 від 18 березня 2019 року встановлено, що відповідач належним чином умови кредитного договору не виконував, у зв`язку з чим допустив утворення заборгованості у розмірі 23 905,26 грн, з якої 6 494,97 грн - заборгованість по тілу кредиту, 11 305,25 грн - заборгованість по несплачених відсотках за користування кредитом та 6 105,04 грн - заборгованість за штрафними санкціями (а.с.76-78).
Як вбачається із позовної заяви, позивач просить стягнути із відповідача заборгованість за кредитним договором №574854129 від 18 березня 2019 року у розмірі 17 800,22 грн, з якої 6 494,97 грн - заборгованість по тілу кредиту та 11 305,25 грн - заборгованість по відсотках.
Крім того, судом оглянуто надані АТ КБ «ПриватБанк» письмові докази від 24 червня 2026 року №20-1-0.0.0/7-260623/133415-БТ, з яких встановлено, що відповідачу ОСОБА_1 банком було емітовано платіжну картку № НОМЕР_2 , на яку за період з 18 березня 2019 року по 15 вересня 2019 року було зараховано грошові кошти з урахуванням збільшення кредитного ліміту у загальній сумі 6 500,00 грн, що є належним доказом отримання та використання ним грошових коштів.(а.с.206).
На даний час відповідач продовжує ухилятись від виконання своїх зобов`язань і не погашає заборгованість за договором, що є порушенням законних прав та інтересів позивача.
У зв`язку з невиконанням відповідачем умов укладеного договору, ТОВ «ФК «Ейс», як новий кредитор, звернулося до суду із вказаним позовом.
За змістом статей 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.
Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).
Оскільки ОСОБА_1 , уклавши договір в електронній формі за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором, погодився з умовами, які вважав зручними для себе, та підтвердив умови отримання кредиту, відтак укладення кредитного договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідача і цей правочин відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною першою статті 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
У відповідності до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
За змістом ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконання з настанням цієї події.
Таким чином, відповідач зобов`язаний виконувати умови кредитного договору у відповідності до їх умов та вимог законодавства.
Частиною першою статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях (ч. 6ст. 81 ЦПК України), обґрунтування вимог учасників справи та обставин, які мають значення для справи, повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів (ст. 76-79 ЦПК України).
Суд першої інстанції, дослідивши матеріали справи дійшов до висновку про доведеність позивачем факту надання відповідачеві ОСОБА_1 кредитних коштів на підставі укладеного кредитного договору в загальному розмірі 6 500,00 грн, шляхом перерахування їх на банківську картку позичальника, якими відповідач користувався, та неналежне виконання ним своїх обов`язків, порушення умов договору щодо повернення кредитодавцеві суми позики та відсотків за користування нею, у зв`язку з чим утворилася заборгованість за договором № 574854129 від 18 березня 2019 року у розмірі 17 800,22 грн, з якої 6 494,97 грн - заборгованість по тілу кредиту та 11 305,25 грн - заборгованість по несплачених відсотках за користування кредитом.
Тому суд вважав вимоги позивача про стягнення з відповідача ОСОБА_1 заборгованості в загальній сумі 17 800,22 грн за кредитним договором обґрунтованими та такими, що засновані на законі, у зв`язку з чим задовольнив позовні вимоги у повному обсязі.
За змістом ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
ОСОБА_1 в апеляційній скарзі не заперечує факт укладення 18 березня 2019 року кредитного договору №574854129 з ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», отримання на виконання умов вказаного договору кредитних коштів в розмірі 6 500 грн, а також наявність у нього заборгованості в загальному розмірі 17 800,22 грн.
Разом з цим, ОСОБА_1 в апеляційній скарзі стверджує про недоведеність позивачем факту переходу у даних правовідносинах права вимоги за кредитним договором №574854129 від 18 березня 2019 року, укладеним між ним та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» від первісного кредитора до ТОВ «Таліон Плюс», що в свою чергу тягне відсутність можливості набуття такого права й позивачем ТОВ «ФК «Ейс».
Обґрунтовуючи свою позицію в цій частині ОСОБА_1 вказує про те, що договір факторингу № 24/1118-01 від 28 листопада 2018 року було укладено задовго до виникнення кредитних взаємовідносин від 18 березня 2019 року.
Апеляційний суд вважає, що така позиція відповідача суперечать наявним у матеріалах справи доказам та не ґрунтується на нормах матеріального права, які регулюють спірні правовідносини.
У частині першій статті 512 ЦК України зазначено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Положеннями статей 1077, 1078 ЦК України визначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти у розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Згідно зі статтею 1081 ЦК України, клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу.
Верховний Суд у постанові від 07 січня 2026 року у справі №727/2790/25 зауважив, що: допускається відступлення за договором факторингу наявної вимоги та майбутньої вимоги. При цьому для розмежування прав грошової вимоги, що може відступатися на підставі договору факторингу обрано різні критерії. Зокрема, для: (а) наявної вимоги - це строк платежу; (б) майбутньої вимоги - це момент виникнення. Різність критеріїв, які покладені в виокремлення видів, створює складнощі у розумінні як наявної, так і майбутньої вимоги; наявна вимога - це право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (частина перша статті 1078 ЦК України). Втім очевидно, що строк платежу визначає не існування, а тільки можливість здійснення права грошової вимоги. І, звісно, що наявні грошові вимоги не вичерпуються тими, строк платежу яких настав. Оскільки якщо зробити протилежний висновок, то в категорію майбутніх вимог слід віднести будь-які інші права грошової вимоги, навіть ті які існують в зобов`язанні, але їх здійснення залежить від настання умови чи спливу строку. Саме тому до наявних вимог потрібно віднести й «недозрілі» грошові вимоги. «Недозріла» вимога - це різновид наявної вимоги, тобто право грошової вимоги, можливість здійснення якого залежить від настання умови чи спливу строку платежу. Як наслідок наявна та недозріла вимога існують до або в момент укладення договору факторингу; майбутня вимога - це право грошової вимоги, що виникне в майбутньому (частина перша статті 1078 ЦК України), тобто майбутніми мають кваліфікуватися такі права грошової вимоги, що «з`явилися» із тих чи інших договорів, укладених після договору факторингу; у договорі факторингу необхідно індивідуалізувати право грошової вимоги. Наявна та «недозріла» вимоги мають бути визначені в договорі факторингу з максимальним ступенем конкретності, яка б забезпечувала можливість виокремити такі вимоги від інших вимог клієнта в момент укладення договору факторингу. Для наявної та «недозрілої» вимоги, оскільки вони існують на час укладення договору факторингу, індивідуалізація може полягати, зокрема, у вказівці предмета (розміру чи обсягу вимоги), суб`єктів (як активного - кредитора, так і пасивного - боржника), підстави виникнення (наприклад, договір поставки); майбутня вимога має піддаватися індивідуалізації не пізніше, аніж в момент її виникнення. Тобто майбутня вимога повинна мати потенційну властивість для ідентифікації в момент її виникнення. До цього часу майбутня вимога хоча б якось має пов`язуватися із клієнтом.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).
Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (постанови Верховного Суду від 28 липня 2021 року в справі №759/24061/19, від 24 лютого 2025 року в справі №183/4256/21.
Зі змісту договорів факторингу від 28 листопада 2018 року та від 05 серпня 2020 року слідує, що право вимоги переходить від клієнта до фактора в день підписання сторонами реєстру прав вимог (пункти 4.1 вказаних договорів).
Зі змісту договору факторингу від 11 липня 2025 року слідує, що право вимоги переходить від клієнта до фактора в момент підписання сторонами Акта прийому-передачі Реєстру боржників.
Таким чином сторони погодили механізм передачі прав вимоги не шляхом одноразового відступлення на дату укладення договору факторингу, а шляхом подальшого підписання реєстрів прав вимоги щодо конкретних боржників та акту прийому-передачі.
Як встановив суд першої інстанції і не заперечувалося відповідачем, між сторонами 03 грудня 2019 року було підписано реєстр прав вимоги №55, 31 серпня 2023 року - реєстр прав вимоги №11, а 14 липня 2025 року - реєстр боржників та Акт прийому-передачі.
Тобто на дату підписання першого реєстру прав вимоги кредитний договір уже був укладений, право вимоги існувало та було індивідуалізоване шляхом зазначення конкретного боржника, номера кредитного договору та розміру заборгованості.
Відповідач хибно ототожнює дату укладення договору факторингу, який по своїй суті є рамковою угодою (базова довгострокова угода між клієнтом та фактором, яка визначає загальні умови та правила тривалої співпраці щодо фінансування під відступлення прав грошової вимоги), з датою переходу конкретної вимоги, хоча умовами договору прямо передбачено, що конкретні права вимоги переходять шляхом підписання відповідних реєстрів (акту прийому-передачі).
Дослідивши надані позивачем докази на підтвердження викладених у позовній заяві обставин, апеляційний суд вважає, що надані докази у їх сукупності підтверджують факт переходу до позивача права вимоги до відповідача за кредитним договором №574854129 від 18 березня 2019 року.
А тому апеляційний суд вважає, що доводи апеляційної скарги не впливають на висновки суду першої інстанції та не є підставою для скасування рішення суду із ухваленням нового про відмову у задоволенні позову.
Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, оскільки воно ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. 367, 374, 375, 381, 382, 384, 389, 390 ЦПК України,
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Томашпільського районного суду Вінницької області від 14 липня 2026 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Головуючий Т.Б. Сало
Судді Л.О. Голота
О.С. Панасюк