Справа № 462/552/26 Головуючий у 1 інстанції: Галайко Н.М.
Провадження № 22-ц/811/1348/26 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 жовтня 2026 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
головуючого - судді Ніткевича А.В.
суддів - Бойко С.М., Копняк С.М.
секретаря Гаврилюк Я.Ю.
з участю представника позивача Прімєрової Н.Г.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» на рішення Залізничного районного суду м. Львова від 12 березня 2026 року в складі судді Галайко Н.М. у справі за позовом ОСОБА_1 до Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» про стягнення недорахованої заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати,-
встановив:
У січні 2026 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» (далі-ЛМКП «Львівтеплоенерго») про стягнення з відповідача на користь позивача недорахованої заробітної плати за період з 01.11.2012 по 30.09.2015 в сумі 28 333 грн. 00 коп. та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати в сумі 76 541 грн. 35 коп., а також понесені витрати на правову допомогу у розмірі 6 000 грн. 00 коп.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач з 01.06.2007 по 18.11.2025 працював у ЛМКП «Львівтеплоенерго». Так, 01.06.2007 він прийнятий на роботу оператором котельні на Сихівський район теплових мереж згідно наказу № 178-к від 31.05.2007 року. 01.03.2008 переведений на посаду начальника зміни котельні по вул. Надійній, 2 згідно наказу № 104-к від 29.02.2008 року. 17.04.2009 котельня по вул. Надійній, 2 перейменована на Теплоцентраль «Південна» згідно наказу № 66 від 17.04.2009. 24.04.2020 переведений в котлотурбінний цех Теплоелектроцентралі-1 машиністом-обхідником з котельного устаткування третьої групи згідно наказу № 291-к від 24.04.2020.
18.11.2025 його звільнено за власним бажанням згідно ст. 38 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) згідно наказу № 887/к від 18.11.2025.
З 01.11.2012 по 30.09.2015 ЛМКП «Львівтеплоенерго» порушував законодавство про працю, що призвело до недорахування та недоплати за вказаний період заробітної плати. Зокрема, при нарахуванні заробітної плати позивачу відповідач недотримувався умов Колективного договору ЛМКП «Львівтеплоенерго» на 2012-2013 роки, Галузевої угоди між Міністерством з питань житлово-комунального господарства України, Всеукраїнським об`єднанням обласних організацій роботодавців підприємств житлово-комунальної галузі «Федерація роботодавців ЖКГ України» та Центральним комітетом профспілки працівників житлово-комунального господарства, місцевої промисловості, побутового обслуговування населення на 2010-2012 року, Територіальної угоди між Львівською обласною державною адміністрацією, об`єднання роботодавців та профспілковими об`єднанням Львівської області на 2012-2014 роки, згідно з якими мінімальна тарифна ставка (оклад) за просту некваліфіковану працю встановлюється у розмірі не нижче визначеної законодавством мінімальної заробітної плати, а мінімальна тарифна ставка робітника І розряду встановлюється у розмірі не менше 120 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом.
Натомість, відповідачем самостійно встановлювався розмір мінімальної тарифної ставки робітника І розряду з суттєвим заниженням розміру мінімальної заробітної плати, що призвело до ненарахування та, відповідно, виплати не у повному розмірі заробітної плати за спірний період. Враховуючи наведене, позивач просив позов задовольнити у повному обсязі.
Оскаржуваним рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 12 березня 2026 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Стягнуто з ЛМКП «Львівтеплоенерго» на користь ОСОБА_1 недораховану заробітну плату за період з 01.11.2012 по 30.09.2015 в сумі - 28 333 грн. 00 коп., провівши з цієї суми стягнення податків та обов`язкових зборів, які підлягають стягненню при виплаті заробітної плати.
Стягнуто з Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини заробітної плати, у зв`язку із порушенням строків її виплати у сумі - 76 541 грн. 35 коп., провівши з цієї суми стягнення податків та обов`язкових зборів, які підлягають стягненню при виплаті заробітної плати.
Стягнуто з Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6000 грн. 00 коп.
Стягнуто з Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» на користь держави судовий збір у розмірі - 1 331 (одна тисяча триста тридцять одна) грн. 20 коп.
Рішення суду оскаржив відповідач ЛМКП «Львівтеплоенерго» в особі представника Негря Г.Ю.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції взяв за основу розрахунок позивача, який містить арифметичні помилки та не відповідає фактичним обставинам справи. Зокрема, скаржник зазначає, що в окремих місяцях невірно визначено різницю недоплачених коштів за роботу у нічний час та у святкові дні, а також не враховано, що у липні 2015 року різниці між посадовим окладом згідно закону та фактично отриманими коштами немає. Скаржник здійснив власний контррозрахунок, який, на його думку, є правильним. Зокрема, наводить деталізовані приклади розрахунку недоплаченої заробітної плати за листопад-грудень 2012 року та січень 2013 року, зазначаючи, що сума недоплати за роботу в нічний час у листопаді 2012 року становить 68 грн, тоді як позивач зазначив 80 грн; у січні 2013 року - 157 грн проти 160 грн; за роботу у святкові дні у січні 2013 року - 245 грн проти 251 грн.
Просить змінити рішення Залізничного районного суду м. Львова від 12 березня 2026 року, стягнувши недораховану заробітну плату у розмірі 26 728,00 грн та компенсацію втрати частини заробітної плати у розмірі 72 987,62 грн., судові витрати покласти пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача адвокат Прімєрова Н.Г. просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Зазначає, що відповідач у відзиві на позовну заяву, поданому суду першої інстанції, не наводив деталізованих прикладів та пояснень щодо арифметичних помилок у розрахунку позивача. Натомість, відповідно до ст. 83 ЦПК України, відповідач повинен був подати докази разом з відзивом. Нові докази та деталізований контррозрахунок, надані лише на стадії апеляційного провадження, не можуть бути прийняті судом апеляційної інстанції.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача Прімєрової Н.Г. на заперечення доводів скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з такого.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову суд першої інстанції виходив з того, що факт порушення відповідачем законодавства про оплату праці у спірний період встановлено судовими рішеннями, які набрали законної сили (зокрема, постановою Залізничного районного суду м. Львова від 14.11.2013 у справі № 462/7893/13-п), а тому ця обставина не потребує додаткового доведення.
Суд прийняв розрахунок позивача як такий, що відповідає вимогам законодавства та підтверджується матеріалами справи, та зазначив, що відповідач не надав доказів на спростування визначеного позивачем розміру недорахованої заробітної плати.
Перевіряючи законність та обгрунтованість оскаржуваного рішення, судова колегія виходить з такого.
Судом встановлено, що згідно із записів у трудовій книжці, копія якої долучена до позову, ОСОБА_1 з 01.06.2007 по 18.11.2025 працював у ЛМКП «Львівтеплоенерго», зокрема:
- 01.06.2007 прийнятий на роботу оператором котельні на Сихівський район теплових мереж згідно наказу № 178-к від 31.05.2007;
- 01.03.2008 переведений на посаду начальника зміни котельні по вул. Надійній, 2 згідно наказу № 104-к від 29.02.2008;
- 17.04.2009 котельня по вул. Надійній, 2 перейменована на Теплоцентраль «Південна» згідно наказу № 66 від 17.04.2009;
- 24.04.2020 переведений в котлотурбінний цех Теплоелектроцентралі-1 машиністом-обхідником з котельного устаткування третьої групи згідно наказу № 291-к від 24.04.2020;
- 18.11.2025 звільнений з роботи за власним бажанням згідно ст. 38 КЗпП України згідно наказу № 887/к від 18.11.2025.
Звертаючись до суду з позовом, позивач стверджував, що відповідач у спірний період (2012-2015 роки) здійснював нарахування заробітної плати позивачу з порушенням вимог законодавства про оплату праці, що підтверджується наступними доказами: актом перевірки додержання законодавства про працю № 13010061472 від 08.10.2013; постановою Залізничного районного суду м. Львова від 14.11.2013 у справі № 462/7893/13-п, якою директора ЛМКП «Львівтеплоенерго» визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 41 КУпАП; ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 26.02.2015 у справі № 462/7060/14-ц; листами Територіальної державної інспекції з питань праці у Львівській області від 17.03.2014 та Державної фінансової інспекції у Львівській області від 02.06.2014.
Зокрема, проведеними перевірками стану додержання вимог законодавства про працю на ЛМКП «Львівтеплоенерго» виявлено ряд порушень, а саме факти порушення вимоги п. 2.2 Генеральної, галузевої угоди між Міністерством з питань житлово-комунального господарства України, Всеукраїнським об`єднанням обласних організацій роботодавців підприємств житлово-комунальної галузі «Федерація роботодавців ЖКГ України» та Центральним комітетом профспілки працівників житлово-комунального господарства, місцевої промисловості, побутового обслуговування населення України на 2010-2012, ст.ст. 96, 97 КЗпП України та ч. 3 ст. 6 Закону України «Про оплату праці» - тобто при розроблені тарифної сітки для робітників виробничих підрозділів на Підприємстві встановлено мінімальні годинні ставки робітників виробничих підрозділів у розмірі меншому, ніж встановлено Галузевою угодою на 2010-2012 роки та порушено вимоги ст. 115 КЗпП України, ст. 24 Закону України «Про оплату праці», якими передбачено проведення виплати заробітної плати не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцять календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата, окрім цього встановлене заниження розмірів окладів керівників, професіоналів, фахівців, службовців і робітників.
Згідно з ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Відповідно до ст. 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується. Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначаються цим Кодексом, Законом України «Про оплату праці» та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до ст. 96 КЗпП України (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних відносин) основою організації оплати праці є тарифна система оплати праці, яка включає тарифні сітки, тарифні ставки, схеми посадових окладів і тарифно-кваліфікаційні характеристики /довідники/.
Тарифна система оплати праці використовується для розподілу робіт залежно від їх складності, а працівників - залежно від їх кваліфікації та за розрядами тарифної сітки. Вона є основою формування та диференціації розмірів заробітної плати.
Формування тарифної сітки /схеми посадових окладів/ провадиться на основі тарифної ставки робітника першого розряду, яка встановлюється у розмірі, що перевищує законодавчо встановлений розмір мінімальної заробітної плати, та міжкваліфікаційних /міжпосадових/ співвідношень розмірів тарифних ставок /посадових окладів/.
Віднесення виконуваних робіт до певних тарифних розрядів і присвоєння кваліфікаційних розрядів робітникам провадиться власником або уповноваженим ним органом згідно з тарифно-кваліфікаційним довідником за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації /профспілковим представником/.
Статтею 97 КЗпП України передбачено, що оплата праці працівників здійснюється за погодинною, відрядною або іншими системами оплати праці. Оплата може провадитися за результатами індивідуальних і колективних робіт. Форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами. Якщо колективний договір на підприємстві, в установі, організації не укладено, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний погодити ці питання з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), що представляє інтереси більшості працівників, а у разі його відсутності - з іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом. Конкретні розміри тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок робітникам, посадових окладів службовцям, а також надбавок, доплат, премій і винагород встановлюються власником або уповноваженим ним органом з урахуванням вимог, передбачених частиною другою цієї статті. Власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами.
Згідно із ч. 1 ст. 2 Закону України «Про оплату праці» основною заробітною платою є винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.
Згідно із ч. 3 ст. 6 Закону України «Про оплату праці» тарифна сітка (схема посадових окладів) формується на основі: тарифної ставки робітника першого розряду, яка встановлюється у розмірі, що перевищує законодавчо встановлений розмір мінімальної заробітної плати; міжкваліфікаційних (міжпосадових) співвідношень розмірів тарифних ставок (посадових окладів).
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про оплату праці» мінімальна заробітна плата - це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, а також погодинну норму праці (обсяг робіт). Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов`язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників.
Статтею 9 Закону України «Про колективні договори і угоди» визначено, що положення генеральної, галузевої (міжгалузевої), територіальної угод діють безпосередньо і є обов`язковими для всіх суб`єктів, що перебувають у сфері дії сторін, які підписали угоду. Положеннями цього Закону також передбачено, що умови колективних договорів або угод, що погіршують порівняно з чинним законодавством становище працівників, є недійсними, і забороняється включати їх до договорів і угод (ч. 2 ст. 5), а галузева (міжгалузева) угода не може погіршувати становище працівників порівняно з генеральною угодою (ч. 3 ст. 8).
Згідно із абз. 4, 5 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про оплату праці» організація оплати праці здійснюється, зокрема, на підставі галузевих (міжгалузевих), територіальних угод та колективних договорів.
Відповідно до ч. 1 ст. 14 Закону України «Про оплату праці» договірне регулювання оплати праці працівників підприємств здійснюється на основі системи угод, що укладаються на національному (генеральна угода), галузевому (галузева (міжгалузева) угода), територіальному (територіальна угода) та локальному (колективний договір) рівнях відповідно до законів.
Частиною 1 ст. 15 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною, галузевими (міжгалузевими) і територіальними угодами. У разі, коли колективний договір на підприємстві не укладено, роботодавець зобов`язаний погодити ці питання з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), що представляє інтереси більшості працівників, а у разі його відсутності - з іншим уповноваженим на представництво органом.
Конкретні розміри тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок робітникам, посадових окладів службовцям, а також надбавок, доплат, премій і винагород встановлюються з урахуванням вимог, передбачених частиною першою цієї статті.
Аналогічні положення містяться у ст. 97 КЗпП України.
За змістом зазначених норм встановлені галузевими (міжгалузевими) і територіальними угодами умови оплати праці є гарантіями для працівників в сфері оплати праці й безпосереднє застосування таких умов є обов`язковим для всіх суб`єктів, що перебувають у сфері дії угоди.
Згідно із ч. 1 ст. 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.
Відповідно до ст. 22 Закону України «Про оплату праці» суб`єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.
Із акту перевірки додержання суб`єктами господарювання законодавства про працю та загальнообов`язкове державне соціальне страхування № 13010061472 ЛМКП «Львівтеплоенерго» від 08.10.2013, проведеної Територіальною державною інспекцією з питань праці у Львівській області виявлено ряд порушень, зокрема факти порушення вимоги п. 2.2. Генеральної, галузевої угоди між Міністерством з питань житлово-комунального господарства України, Всеукраїнським об`єднанням обласних організацій роботодавців підприємств житлово-комунальної галузі «Федерація роботодавців ЖКГ України» та Центральним комітетом профспілки працівників житлово-комунального господарства, місцевої промисловості, побутового обслуговування населення України на 2010-2012 роки, ст. 96, 97 КЗпП України та ч. 3. ст. 6 Закону України «Про оплату праці», яке полягає в тому, що тарифна ставка робітника 1 розряду була розрахована відповідачем з порушенням ст. 95 КЗпП України.
Також судом встановлено, що постановою Залізничного районного суду м. Львова у справі № 462/7893/13 від 14.11.2013 (яка набрала законної сили) ухвалено визнати ОСОБА_2 - директора ЛМКП «Львівтеплоенерго» винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення, і накладено на нього стягнення - штраф у розмірі 510 грн. 00 коп.
Із змісту вказаної постанови вбачається, що під час проведення перевірки ЛМКП «Львівтеплоенерго», виявлено порушення вимог законодавства про працю, допущені директором, а саме:
- в порушення вимог п. 2.2 Генеральної, галузевої угоди між Міністерством з питань житлово-комунального господарства України, Всеукраїнським об`єднанням обласних організацій роботодавців підприємств житлово-комунальної галузі «Федерація роботодавців ЖКГ України» та Центральним комітетом профспілки працівників житлово-комунального господарства, місцевої промисловості, побутового обслуговування населення України на 2010-2013 роки, ст. 96, 97 КЗпП України та ч. 3 ст. 6 Закону України «Про оплату праці», тарифна ставка розраховувалась з 01.07.2010 року по 30.04.2012 рік, виходячи з мінімальної зарплати 744 грн. при встановленні Законом України «Про державний бюджет України на 2010 рік» мінімальної заробітної плати з 01.01.2010 року - 907 грн., чим порушено вимоги ст. 95 КЗпП України. З 01.05.2012 року по 30.04.2013 рік, виходячи з мінімальної зарплати 869 грн., при встановленні Законом України «Про державний бюджет України на 2012 рік» мінімальної заробітної плати з 01.04.2012 року - 1 094 грн., чим порушено вимоги ст. 95 КЗпП України. З 01.05.2013 року розрахована, виходячи з мінімальної заробітної плати 922 грн., при встановленні Законом України «Про державний бюджет України на 2013 рік» мінімальної заробітної плати з 01.01.2013 року - 1 147 грн., чим порушено вимоги ст. 95 КЗпП України. Виходячи з наведеного з 01.05.2013 року годинна тарифна ставка машиніста берегових насосних станцій ІІ розряду становить 11, 59 грн., годинна тарифна ставка старшого машиніста турбінного відділу 5 розряду - становить 16, 53 грн., годинна тарифна ставка слюсаря з ремонту паро газотурбінного устаткування 5 розряду - становить 16, 23 грн., посадовий оклад начальника зміни станції становить 4 199 грн., старший майстер виробничої дільниці 1 гр. - 3 986 грн., начальник цеху - 4 214 грн., тобто при розробленні тарифної сітки для робітників виробничих підрозділів на підприємстві встановлено мінімальні годинні тарифні ставки робітників виробничих підрозділів у розмірі меншому ніж встановлений Галузевою угодою на 2010-2012 роки;
- в порушення вимог ст. 115 КЗпП України, ст. 24 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата виплачується по мірі надходження коштів два рази на місяць, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
Із долученої до матеріалів справи копії окремої ухвали Залізничного районного суду м. Львова у справі № 462/7060/14 від 26.02.2015, вбачається, що ЛМКП «Львівтеплоенерго» не дотримується умов колективного договору, а саме п. 16.1 Колективного договору на 2012-2013 роки та п. 1.1.3 Галузевої угоди між Міністерством з питань житлово-комунального господарства України, Всеукраїнським об`єднанням обласних організацій роботодавців підприємств житлово-комунальної галузі «Федерація роботодавців ЖКГ України» та Центральним комітетом профспілки працівників житлово-комунального господарства, місцевої промисловості, побутового обслуговування населення України на 2010-2011 роки та п. 2 Територіальної угоди на 2012-2014 роки в частині визначення тарифної ставки.
Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Відтак, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що вказаними судовими рішеннями встановлено факт порушення відповідачем вимог законодавства про оплату праці у період 2012-2015 років в частині визначення розміру тарифної ставки.
У запереченнях на позов відповідач стверджував, що оскільки накази про зміну оплати праці (які встановлювали занижені тарифи) були погоджені профспілкою і не скасовані, то вони є законними.
Однак, такі доводи є помилковими, оскільки відповідно до ст. 16 КЗпП України, умови колективного договору, що погіршують становище працівників порівняно з законодавством, є недійсними. Накази, які суперечать ОСОБА_3 та Територіальній угодам, не можуть бути законними, навіть якщо вони погоджені профспілкою.
Ключовим у даній справі є питання правильності формування посадового окладу позивача.
Згідно із пунктом 4.3. Колективного договору ЛМКП «Львівтеплоенерго» на 2012-2013 роки відповідач погодився враховувати норми та положення генеральної, галузевої, регіональної та міської угод, а також Закону України «Про Державний бюджет України».
Відповідно до п. 1.1.3. Галузевої угоди між Міністерством з питань житлово-комунального господарства України, Всеукраїнським об`єднанням обласних організацій роботодавців підприємств житлово-комунальної галузі «Федерація роботодавців ЖКГ України» та Центральним комітетом профспілки працівників житлово-комунального господарства, місцевої промисловості, побутового обслуговування населення України на 2010-2012 роки, та п. 3.1.1. Галузевої угоди на 2013-2015 роки мінімальна тарифна ставка (оклад) за просту некваліфіковану працю встановлюється у розмірі не нижче визначеної законодавством мінімальної заробітної плати, а мінімальна тарифна ставка робітника І розряду - у розмірі не менше 120 відсотків мінімальної заробітної плати встановленої законом.
Згідно Схеми посадових окладів і тарифних ставок працівників ЛМКП «Львівтеплоенерго» до Колективного договору ЛМКП «Львівтеплоенерго» на 2012-2013 роки вбачається, що коефіцієнт співвідношень до тарифної ставки робітника I розряду - начальника зміни ЕЦ, КТЦ, КЦ становить - 2, 25.
Додатком № 6 до Тарифної частини Територіальної угоди на 2012-2014 роки встановлено коефіцієнт співвідношень розмірів місячних посадових окладів керівників, професіоналів, фахівців до встановленої Галузевою угодою мінімальної тарифної ставки робітника 1 розряду основного виробництва - начальника котельні, начальника зміни цеху ТЕЦ 3 групи становить - 2, 25.
Так, додатками № 1, 6 до Тарифної частини Територіальної угоди на 2012-2014 роки встановлено коефіцієнт співвідношень тарифної ставки робітника І розряду за підгалузями та видами робіт до встановленого галузевою угодою мінімальної тарифної ставки робітника І розряду - по експлуатації устаткування котелень, теплових та електричних мереж - 1,37 а коефіцієнт співвідношень розмірів місячних посадових окладів керівників, професіоналів, фахівців - начальника зміни котельні становить 2,25.
Додаток № 6 до Тарифної частини Територіальної угоди на 2012-2014 роки містить визначену сторонами формулу розрахунку місячної тарифної ставки робітника 1 розряду за підгалузями та видами робіт, та формула розрахунку місячного посадового окладу керівників, професіоналів, фахівців, за умовами яких місячна тарифна ставка розраховувалась, як: «мін.з/плата ? 1,2 ? Z (коефіцієнт співвідношення по підгалузям та за видами робіт), а місячний посадовий оклад, розраховувався за такою формулою: мін. з/плата ? 1, 2 ? Z (коефіцієнт співвідношення по підгалузям та за видами робіт) ? Х (коефіцієнт співвідношення по професії, посаді)».
Таким чином, як встановлено судом і це підтверджується матеріалами справи, відповідно до умов Галузевої угоди та Територіальної угоди формування посадового окладу здійснюється за формулою: Мінімальна заробітна плата ? 1,2 ? 1,37 ? 2,25.
Розміри мінімальної заробітної плати на 2012-2015 роки були встановлені Законами України: «Про Державний бюджет України на 2012 рік» від 22.12.2011 року № 4282-VI, «Про Державний бюджет України на 2013 рік» від 06.12.2012 року № 5515-VI, «Про Державний бюджет України на 2014 рік» від 16.01.2014 року № 719-VII, «Про Державний бюджет України на 2015 рік» від 28.12.2014 року № 80-VII, і становили:
- на 2012 рік: з 1 січня - 1 073, 00 грн., з 1 квітня - 1 094, 00 грн., з 1 липня - 1 102, 00 грн., з 1 жовтня - 1 118, 00 грн., з 1 грудня - 1 134, 00 грн.;
- на 2013 рік: з 1 січня - 1 147, 00 грн., з 1 грудня - 1 218, 00 грн.;
- на 2014 рік: 1 218, 00 грн.;
- на 2015 рік: з 1 січня - 1 218, 00 грн.; з 1 вересня - 1 378, 00 грн.
Суд першої інстанції правильно застосував формулу розрахунку посадового окладу, наведену позивачем, а саме: «мінімальна заробітна плата ? 1,2 ? 1,37 ? 2,25», що узгоджується із положеннями Галузевої угоди, Територіальної угоди та Колективного договору, а також підтверджується судовими рішеннями, які набрали законної сили.
За встановлених судом обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що сума недорахованої заробітної плати позивача за період з 01.11.2012 по 30.09.2015 становить 28333 грн. 00 коп.
Посилання скаржника на арифметичні помилки у розрахунку позивача не заслуговують на увагу, оскільки відповідач не надав суду першої інстанції належних доказів на підтвердження своїх заперечень щодо розміру заборгованості.
Судом встановлено, що відповідач у своєму контррозрахунку фактично визнає факт заниження посадових окладів, проте намагається зменшити суму недонарахування, посилаючись на власний розрахунок. Разом з тим, контррозрахунок відповідача містить суттєві розбіжності з розрахунком позивача, які зокрема, полягають у тому, що відповідачем не враховано підвищення мінімальної заробітної плати у вересні 2015 року.
Відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» з 01 вересня 2015 року мінімальна заробітна плата становила 1378,00 грн. Проте, відповідач у своєму контррозрахунку за вересень 2015 року використовує мінімальну заробітну плату 1218,00 грн, що призводить до заниження різниці в окладі за цей місяць. Позивач наполягає, що за вересень 2015 року розрахунок має здійснюватися виходячи з мінімальної заробітної плати 1378,00 грн, що відповідає вимогам законодавства.
Відповідачем проведено неправильний розрахунок доплат за роботу в нічний час та у святкові дні.
Позивач зазначає, що доплати за роботу в нічний час, у святкові дні та за шкідливі умови праці повинні розраховуватися від належного (збільшеного) посадового окладу, а не від фактично нарахованого (заниженого). Відповідач у своєму контррозрахунку здійснює нарахування цих доплат від фактичного окладу, що призводить до заниження загальної суми недонарахування. Так, у контррозрахунку відповідача різниця за нічні години за окремі місяці становить 0,00 грн, тоді як за розрахунком позивача ця різниця має місце (наприклад, у липні 2015 року - 50,00 грн).
Відповідач у відзиві стверджує, що у липні 2015 року різниці між посадовим окладом згідно із законом та фактично отриманим немає. Однак, це твердження не відповідає дійсності, оскільки з 01 липня 2015 року мінімальна заробітна плата залишалася на рівні 1218,00 грн, а фактичний оклад позивача становив 4505,00 грн, тоді як належний (згідно з Галузевою угодою) - 4505,00 грн. Таким чином, різниця в окладі за липень 2015 року відсутня, проте різниця в доплатах за нічний час та шкідливі умови праці має місце, що Відповідачем не враховано.
У контррозрахунку відповідача за окремі місяці 2012-2014 років різниця в окладах зазначена в меншому розмірі, ніж у розрахунку позивача. Зокрема, за 2012 рік відповідач визначає різницю в окладі 920,00 грн, тоді як позивач наполягає на 920,00 грн (збігається), але різниця за нічні години та святкові дні у Відповідача занижена. Аналогічна ситуація спостерігається і в 2013-2014 роках.
За встановлених обставин, суд критично оцінює контррозрахунок відповідача, оскільки він не ґрунтується на вимогах Галузевої угоди, Територіальної угоди та Колективного договору в повному обсязі. Водночас, розрахунок позивача відповідає вимогам законодавства та підтверджується матеріалами справи, зокрема актами перевірок, постановою про адміністративне правопорушення та судовими рішеннями, які встановили факт порушення з боку Відповідача.
Відповідно до ст. 34 Закону України «Про оплату праці» компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.
Згідно зі ст. 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядком, затвердженим Постановою КМУ № 159 від 21.02.2001, компенсація нараховується на суму нарахованого, але не виплаченого доходу.
Оскільки вимога про стягнення компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати є похідною від вимоги про стягнення недорахованої заробітної плати, суд першої інстанції правильно задовольнив її пропорційно до задоволеної суми основної вимоги.
Суд першої інстанції правильно прийняв розрахунок компенсації, наданий позивачем, оскільки він ґрунтується на офіційних індексах інфляції та здійснений відповідно до вимог законодавства.
Контррозрахунок наданий стороною відповідача не береться судом до уваги, оскільки він неправильно визначає базу для компенсації (позивач вказує суму після податків, а не нараховану); занижує суму недоотриманої зарплати (не враховує нічні, святкові, шкідливі).
За таких обставин наданий скаржником контррозрахунок не може бути покладений в основу рішення суду апеляційної інстанції, оскільки він охоплює лише окремі місяці спірного періоду та не спростовує встановленого судовими рішеннями, які набрали законної сили, факту порушення відповідачем законодавства про оплату праці щодо позивача.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.
Суд першої інстанції, задовольняючи позов, правильно поклав на відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6 000,00 грн. Вказаний розмір відповідає критеріям розумності та співмірності, підтверджується матеріалами справи (договором про надання правничої допомоги, додатковою угодою, квитанціями про оплату).
Колегія суддів зазначає, що доводи апеляційної скарги про наявність арифметичних помилок у розрахунку позивача не підтверджуються належними доказами. Скаржник не надав суду апеляційної інстанції доказів того, що його контррозрахунок є правильним, а розрахунок позивача - помилковим.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно оцінив надані докази та дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову у повному обсязі.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Керуючись ст. ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд,-
ухвалив:
Апеляційну скаргу Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» - залишити без задоволення.
Рішення Залізничного районного суду м. Львова від 12 березня 2026 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня ухвалення, може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складений 14 жовтня 2026 року.
Головуючий А.В. Ніткевич
Судді С.М. Бойко
С.М. Копняк