Справа №701/818/26
Номер провадження2/701/618/26
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
08 жовтня 2026 року Маньківський районний суд, Черкаської області
в складі: головуючого - судді - В.Л. Маренюка
за участю секретаря - Н.В. Філіпчак
розглянувши у відкритому судовому засіданні в с-ще Маньківка справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою,
В С Т А Н О В И В :
Позивач звернувся в суд з позовом до відповідача про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою.
На підставу своїх вимог спирається на те що, згідно договору дарування земельної ділянки та житлового будинку укладеного 27 серпня 2024 року позивачу безоплатно передано у власність від його батька ОСОБА_3 належну йому земельну ділянку площею 0,1500 га. кадастровий номер [номер приховано]:01:001:1677, з розташованим на ній житловим будинком з надвірними будівлями і спорудами, які знаходяться за адресою : АДРЕСА_1 .
Право власності на земельну ділянку та житловий будинок зареєстровано на позивача у Державному реєстрі речових прав 27.08.2024 року за номерами 56429654 та 56429588.
При огляді даної земельної ділянки позивач встановив, що його сусід - ОСОБА_2 , який є власником належному йому житловому будинку та земельної ділянки кадастровий № [номер приховано]:01:001:0198 безпідставно зайняв його земельну ділянку прибудувавши до своєї літньої кухні дерев`яну тимчасову прибудову, частина якої знаходиться на його земельній ділянці. Також виявлено, що на його земельній ділянці розміщені належні йому будівельні матеріали та на межі дерева яблуня та абрикоса. При зверненні до нього про усунення даних порушень у добровільному порядку, отримано усну відмову.
Для встановлення чітких межових знаків земельних ділянок та визначення чи є порушення зі сторони відповідача правил добросусідства, позивач звернувся із відповідною заявою до Маньківської селищної ради. 28 травня 2026 року працівниками Маньківської селищної ради у присутності позивача та відповідача при встановленні межових знаків встановили дані порушення, та на вказаній тимчасовій прибудові відсутнє водовідведення, що призводить до стікання води на земельну ділянку позивача (копія листа від 29.05.2026 за № 02-11/528). Також до встановлення межових знаків додав фототаблицю із визначенням порушення правил добросусідства.
Згідно розділу 6 підпунктів 6.1.1 та 6.1.41 вимог ДБН Б.2.2-12:201 9 Планування та забудова території, передбачено, що зона житлової забудови складається із земельних ділянок та територій: багатоквартирної, садибної (в тому числі блокованої) житлової забудови, житлово-громадської, а саме житлових будинків з приміщеннями громадського призначення у вбудовано-прибудованих та стило-батних частинах, запроектованих або існуючих будівель, які використовуються для різних видів призначення (житлового адміністративного, громадського, установ та організацій сфери повсякденного громадського обслуговування населення).
При розміщенні будинків в кварталах із сформованою забудовою для догляду за будинками і здійснення поточного ремонту відстані, до межі суміжної земельної ділянки від найбільш виступаючої конструкції стіни будинку слід приймати не менше ніж 1.0 м. При цьому, має бути забезпечене виконання необхідних інженерно-технічних заходів, що запобігатимуть попаданню атмосферних опадів з покрівель та карнизів будівель на територію суміжних ділянок або взаємо-узгоджене водовідведення згідно з вимогами ДБН. 1.1 -25.
Відстань від межі суміжної земельної ділянки до стовбурів дерев, які висаджуються, та є бути від 4 м до 6 м в залежності від величини крони (але не менше 1/2 діаметра крони дерева), а до кущів - 1,0 м., що і змусило позивача звернутись з відповідним позовом до суду.
Позивач та його представник в судовому засіданні підтримали позов та просили його задоволити.
Представник відповідача в судовому засіданні заперечував на задоволення позову в повному обсязі через його не доведеність.
Суд, вивчивши матеріали справи, встановив наступні обставини та відповідні правовідносини:
Позивач є власником земельної ділянки площею 0,1500 га. кадастровий номер [номер приховано]:01:001:1677, з розташованим на ній житловим будинком з надвірними будівлями і спорудами, які знаходяться за адресою : АДРЕСА_1 , яке належить йому згідно договору дарування земельної ділянки та житлового будинку укладеного 27 серпня 2024 року яким позивачу безоплатно передано у власність від його батька ОСОБА_3 належну йому вищевказану земельну ділянку та житловий будинок. По сусідству із Позивачем у житловому будинку, що знаходиться за адресою АДРЕСА_2 проживає Відповідач, якому належить суміжна земельна ділянка із кадастровим номером [номер приховано]:01:001:0198 площею 0,3899 га., попереднім власником якої була ОСОБА_4 , яка продала вищевказаний житловий будинок із земельною ділянкою відповідачу, ставши в свою чергу власником даного нерухомого майна на підставі Договору дарування житлового будинку та земельної ділянки від 08 лютого 2014 року. Дарувальник згідно даного договору є ОСОБА_5 - батько ОСОБА_4 , що був родичем позивача.
Позивач зазначає, що при огляді своєї земельної ділянки він встановив, що його сусід - ОСОБА_2 , безпідставно зайняв його земельну ділянку прибудувавши до своєї літньої кухні дерев`яну тимчасову прибудову, частина якої знаходиться на його земельній ділянці. Також виявлено, що на його земельній ділянці розміщені належні йому будівельні матеріали та на межі дерева яблуня та абрикоса. При зверненні до нього про усунення даних порушень у добровільному порядку, отримано усну відмову.
Для встановлення чітких межових знаків земельних ділянок та визначення чи є порушення зі сторони відповідача правил добросусідства, позивач звернувся із відповідною заявою до Маньківської селищної ради. 28 травня 2026 року працівниками Маньківської селищної ради у присутності позивача та відповідача було проведено обстеження земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 .
В ході обстеження працівники Маньківської селищної ради встановили, що при встановлені межових знаків (закріплення на місцевості поворотних точок кордонів земельної ділянки за допомогою спеціального геодезичного обладнання) земельної ділянки гр. ОСОБА_2 по АДРЕСА_2 сертифікованим інженером - землевпорядником, який переносив координати з Державного земельного кадастру на місцевість, фактичні межі суміжних земельних ділянок не співпали з історичними межами. Комісія встановила, що тимчасова споруда, яка належить ОСОБА_2 частково розташована на земельній ділянці Позивача, а також на зазначеній споруді відсутнє водовідведення, що призводить до стікання води на земельну ділянку Позивача. Дану обставину Позивач підтвердив листом Маньківської селищної ради від 29.05.2026 за вих. № 02-11/528. Також на підтвердження порушеного Відповідачем права Позивача останній надав відповідні фототаблиці, кадастровий план земельної ділянки та відомість про встановлення межових знаків.
Частиною 1 ст. 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
За змістом ч. ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Гарантоване ст. 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Отже, правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.
Тому суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорюванні права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Відповідно до пунктів «г», «е» частини першої статті 91 Земельного кодексу України власники земельних ділянок зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів,дотримуватися правил добросусідства.
Згідно зі статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до частини другої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності або права користування земельною ділянкою у судовому порядку, є наявність підтвердженого належними доказами права особи (власності або користування) щодо земельної ділянки, а також підтверджений належними доказами факт порушення цього права на земельну ділянку (невизнання, оспорювання або чинення перешкод в користуванні, користування з порушенням законодавства, користування з порушенням прав власника або землекористувача тощо).
Частиною 3 ст. 152 ЗК України встановлено, що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.
Згідно зі ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Частиною першою ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Позивач не довів належними доказами факту самовільного зайняття відповідачем частини його земельної ділянки. Проте до позовної заяви не додано висновку судової земельно-технічної експертизи, іншого спеціального дослідження або геодезичного документа, який би одночасно визначав точну спільну межу земельних ділянок, містив геодезичну прив`язку спірної споруди до цієї межі, визначав конкретну площу та координати можливого накладення, а також точне місце розташування дерев і будівельних матеріалів відносно кадастрової межі.
Позивач у своїх поясненнях а також свідок ОСОБА_3 повідомили, що тимчасовий навіс був збудований ОСОБА_5 (попереднім власником) а також спірні дерева були посаджені також ОСОБА_5 , тобто не самим Відповідачем.
Крім того, при обстеженні земельних ділянок позивача і відповідача, не обстежувалися і не було зроблено висновку щодо інших суміжних землекористувачів. Будь-які інші докази, які підтверджують позовні вимоги позивача у матеріалах справи відсутні. Лист Маньківської селищної ради від 29.05.2026 р. за № 02-11/528 є інформаційною відповіддю органу місцевого самоврядування, не містить координат споруд, довжини та ширини зайнятої частини, відомостей про геодезичне накладення контуру споруди на координати земельної ділянки, а також методики, за якою посадові особи органу місцевого самоврядування дійшли відповідного висновку. Тому він не є достатнім доказом факту самовільного зайняття відповідачем частини земельної ділянки позивача.
Позивач посилається на вимоги ДБН Б.2.2-12:2019 щодо відстані від найбільш виступаючої конструкції будинку до межі суміжної земельної ділянки. Проте саме по собі можливе недотримання певної відстані за ДБН не означає автоматичної необхідності демонтажу або перенесення споруди. Для застосування такого способу захисту позивач повинен довести, що спірна конструкція реально створює перешкоди у користуванні земельною ділянкою, а обраний ним спосіб захисту є необхідним, ефективним та пропорційним конкретному порушенню.
Без судової земельно-технічної експертизи достовірно встановити фактичне проходження спільної межі, відповідність її даним Державного земельного кадастру, накладення контурів споруди на земельну ділянку, площу можливого накладення, розташування дерев і будівельних матеріалів неможливо. При цьому така експертиза повинна проводитися з дослідженням документації обох суміжних земельних ділянок, а не лише земельної ділянки позивача.
Відповідно до ч. 2 ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Статтею 330 ЦК України встановлено, що в разі, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього якщо відповідно до статті 388 ЦК України майно не може бути витребуване у нього.
Статтею 396 ЦК України встановлено, що особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права відповідно до положень глави 29 ЦК України, в тому числі і на витребування цього манна від добросовісного набувача.
До спірних правовідносин щодо земельних ділянок із вимог витребування із володіння набувачів та повернення їх у власність держави або комунальної власності підлягає застосуванню стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Перший протокол, Конвенція), відповідно до якої кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронг і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року. «Сорков проти України» від 7 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року. «Булвес» АД проти Болгарії» від - 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року, «Еаst/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно, «суспільний», «публічний» інтерес: чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.
Прийняття рішення про передачу в приватну власність землі державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції У країни, або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі відповідно державної чи комунальної власності. В цьому контексті в сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевої самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14, 19 Конституції України).
Отже правовідносини, пов`язані з вибуттям земель із державної чи комунальна власності, становлять «суспільний», «публічний» інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.
Стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.
Описану вище правову позицію висловив Верховний Суд України у справі № 6- 1376цс-16, з якою суд погоджується і обов`язково враховує при застосуванні вказаних норм права у цьому спорі в силу приписів п. 2 ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України.
Відповідач є добросовісним набувачем житлового будинку та спірної земельної ділянки, оскільки придбав їх на підставі чинних правочинів у передбачений законом спосіб.
Конституція України (ст. ст. 13, 14) визначає, що земля, водні ресурси є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Згідно ст. ст. 4, 5 ЗК України завданням земельного законодавства, яке включає в себе цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави: невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.
Стаття 80 ЗК України закріплює суб`єктний склад власників землі, визначаючи, що громадяни та юридичні особи є суб`єктами права власності на землі приватної власності, територіальні громади є суб`єктами права власності на землі комунальної власності та реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, держава, реалізуючи право власності через відповідні органи державної влади, є суб`єктом права власності на землі державної власності.
Наведені позивачем обставини належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами не доведені.
Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, а отже, розпоряджаючись своїми процесуальними правами на власний розсуд, Позивач не представив суду належні, допустимі та достатні докази, які би підтверджували обґрунтованість його позовних вимог, тому позовні вимоги позивача не підлягають до задоволення.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 12, 43, 76-81, 178, 263-265 ЦПК України, ст. ст. 4-6, 12, 17, 18, 81, 82, 103, 106, 109, 152 Земельного кодексу України, ст. ст. 15, 330, 328, 387, 391, 396 ЦК України суд, -
В И Р І Ш И В :
В задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою - ВІДМОВИТИ.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Черкаського апеляційного суду впродовж тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження.
Повний текст рішення складено 15.10.2026 року.
Суддя В.Л. Маренюк