Номер провадження: 22-ц/813/4888/26
Справа № 523/17345/25
Головуючий у першій інстанції Боков О. М.
Доповідач Назарова М. В.
ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13.10.2026 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: Назарової М.В. (суддя-доповідач), Коновалової В.А., Кострицького В.В.,
учасники справи: позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Еліт Фінанс», відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Пересипського районного суду м. Одеси від 02 грудня 2025 року, ухвалене Пересипським районним судом м. Одеси у складі: судді Бокова О.М. в приміщенні того ж суду,
у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Еліт Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
в с т а н о в и в:
У серпні 2025 року ТОВ «Фінансова Компанія «Еліт Фінанс»» звернулося до суду з вказаним позовом, який мотивований тим, що 12.07.2019 АТ «ОТП БАНК» та ОСОБА_1 уклали кредитний договір № [номер приховано], за умовами якого банк надав позичальнику кредит на споживчі потреби з фіксованою ставкою 36% за користування кредитом. Загальний розмір кредиту 125104 грн.
Банк належним чином виконав свій обов`язок щодо надання позичальнику кредиту, проте останній своїх зобов`язань належним чином не виконав, внаслідок чого станом на 21.06.2024 загальна сума заборгованості за кредитом становить 87983,84 грн.
21.06.2024 між АТ «ОТП БАНК» та ТОВ «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» укладено договір факторингу, на підставі якого відбулося відступлення прав вимоги за кредитним договором до відповідача.
Таким чином, ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» набуло статусу кредитора за кредитним договором № [номер приховано] від 12.07.2019 року, укладеним між АТ «ОТП БАНК» та ОСОБА_1 , в зв`язку із позивач просить стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за вказаним кредитним договором в сумі 87983,84 грн, а також понесені витрати на професійну правничу допомогу та судовий збір.
ОСОБА_1 надав суду відзив на позовну заяву, в якому вказав, що добросовісно сплачував тіло кредиту та відсотки до лютого 2022 року. У зв`язку з початком воєнного стану не було можливості далі погашати кредит, він залишився без роботи. Вважає порушеними його права під час уступки прав вимоги, так як позивач не надав доказів належного повідомлення його про факт відступлення права вимоги (ст. 516, 518 ЦК України). Таке повідомлення є обов`язковим, оскільки впливає на його розуміння правового статусу кредитора та обов`язку відповідача перед ним.
Крім того, на думку відповідача сумнівна сума нарахованої загальної заборгованості в розмірі 87983,84 гривні, включає: тіло кредиту - 31355,560 грн, відсотки - 26534,55 грн, усього 57890,15 грн, а не 87983,84 грн, як вказує позивач. Можливе подвійне нарахування плати за користування кредитом, що суперечить принципам справедливості та добросовісності.
Також вважає, що визначений позивачем розмір витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду справи у сумі 9200,00 грн є завищеним, витрати у зазначеній сумі не можна визнати належно обґрунтованими та необхідними в контексті обставин цієї справи.
Враховуючи вищевикладене, щодо стягнення суми боргу у розмірі 87983,84 грн, вважає, що суд повинен врахувати перераховані платежі на погашення заборгованості у розмірі 6700,00 грн, і задовольнити позовні вимоги позивача з урахуванням здійснених платежів.
11.11.2025 року представник позивача надав відповідь на відзив, згідно якого вказав, що у відповідності до Глави 50 ЦК України, не повідомлення боржника про заміну кредитора не припиняє зобов?язань боржника. Наслідки не повідомлення боржника про заміну кредитора чітко вказані у ч. 2 ст. 516 ЦК України, а саме якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням. Вказане свідчить, що відсутність/наявність повідомлення про заміну кредитора жодним чином не спростовує факту наявності боргу відповідача та, як наслідок, не спростовує позовних вимог позивача до відповідача та обов?язку останнього повернути грошові кошти.
Щодо незгоди із розміром заборгованості, представник ТОВ «ФК «ЕЛІТ ФІНАНС» вказала, що в силу ст. 9 Закону України ««Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», виписка є первинним документом, який підтверджує розмір та наявність заборгованості про що наголосив Верховний Суд у постанові від 25 травня 2021 року по справі № 554/4300/16-I. Аналогічна за змістом норма закріплена у пункті 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75. Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що виписки за картковими рахунками (за кредитним договором) можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором. Таким чином, надані позивачем виписки по рахунку є доказами наявності заборгованості відповідача у розумінні вищевказаних вимог законодавства.
Щодо незгоди відповідача із заявленими позивачем витратами на правничу допомогу зауважила, що якщо сторона документально доведе, що вона понесла витрати на правову допомогу, а саме: буде надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні цих витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.
02.12.2025 представник відповідача надала суду пояснення по справі, згідно з яких вказала, що для задоволення позовних вимог як правонаступника позивач повинен довести, що боржник був письмово повідомлений про відступлення права вимоги або що договір/закон не вимагають такого повідомлення. У разі відсутності такого повідомлення вимоги новоявленого кредитора не є підставою для стягнення з боржника (ст. 516 ЦК У країни та гл. 50 ЦК).
Щодо обґрунтованості розміру заборгованості та документального підтвердження вказала, що позивач у відзиві посилається на виписки та розрахунок заборгованості. Відповідач звертає увагу суду, що позивач має надати зрозумілий та покроковий розрахунок заборгованості із вказанням підстав кожного нарахування (основа нарахування, період, ставка, дати нарахувань, суми сплат, порядок врахування комісій/штрафів тощо) та відповідні первинні документи/виписки, оформлені відповідно до вимог НБУ. У разі відсутності таких документів чи незрозумілості розрахунку - вимоги повинні бути відхилені або уточнені. Вказала, що ст. 617 ЦК України передбачає, що особа не відповідає за порушення зобов?язання, якщо воно стало внаслідок непереборної сили або надзвичайних обставин. Крім того, Постанова НБУ № 39 від 03.03.22 передбачає тимчасове обмеження щодо штрафних санкцій та відсотків за прострочення під час воєнного стану.
Також, представник відповідача вказала, що її клієнтом взято кредит на суму 111700 грн, сплачено з 12.08.2019 по 14.02.2022 - 93 748,40 грн, залишок по кредиту складає - 18251,60 грн. З нарахованою заборгованістю - 87983,84 грн відповідач не згоден, визнає суму 18251,60 грн.
Вимогу про стягнення 9200,00 грн на правничу допомогу вважає явно завищеною та такою що не відповідає реальним витратам. Просила понесені позивачем витрати по сплаті судового збору стягнути з відповідача на користь позивача пропорційно до задоволених позовних вимог. Вважає, що суд повинен врахувати перераховані платежі на погашення заборгованості у розмірі 93748,40 грн і задовольнити позовні вимоги позивача з урахуванням здійснених платежів, а саме стягнути з відповідача 18251,60 грн та відмовити у стягненні 9200,00 грн на правничу допомогу.
Рішенням Пересипського районного суду м. Одеси від 02 грудня 2025 року позовні вимоги ТОВ «Фінансова Компанія «Еліт Фінанс»» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова Компанія «Еліт Фінанс» заборгованість за кредитним договором від 12.11.2015 року в сумі 87983,84 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова Компанія «Еліт Фінанс» судові витрати понесені на професійну правничу допомогу в сумі 9200 гривень.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова Компанія «Еліт Фінанс» судовий збір в сумі 3028 гривень.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким стягнути з відповідача 18251,60 грн основного боргу та відмовити у стягненні комісії, відсотків.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник зазначає, що суд першої інстанції належним чином не перевірив дійсний розмір заборгованості, безпідставно прийняв розрахунок позивача, не перевірив його арифметичну правильність та правову обґрунтованість, у позовній заяві позивач просив стягнути заборгованість у розмірі 87983,84 грн, зазначивши, що вона складається із заборгованості за тілом кредиту в розмірі 31355,60 грн та процентів у розмірі 26534,55 грн, водночас наведені складові не відповідають заявленій до стягнення сумі, а в прохальній частині позову не конкретизовано, з яких саме складових утворилася загальна сума заборгованості.
Скаржник стверджує, що ним доведено, а позивачем не спростовано, факт отримання кредиту в розмірі 111700 грн та сплати за період із 12 серпня 2019 року до 14 лютого 2022 року грошових коштів у сумі 93748,40 грн. На думку скаржника, залишок заборгованості за тілом кредиту становить 18251,60 грн, який він визнає.
З посиланням на постанову Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, зазначає, що позивач не надав детального та зрозумілого розрахунку заборгованості із зазначенням періодів і бази нарахування кожного платежу, обґрунтування комісії за управління кредитом у розмірі 0,85 % щомісяця, порядку зарахування здійснених платежів, а також розмежування нарахувань до та після введення воєнного стану.
Також скаржник вважає безпідставним стягнення комісії за управління кредитом, оскільки суд не встановив, які саме послуги надавалися за таку комісію, чи були вони реально надані позичальнику та чи відповідає її розмір фактичним витратам кредитора.
Окремо скаржник наголошує, що суд першої інстанції визнав право вимоги позивача лише на підставі договору факторингу, не перевіривши обсяг переданих прав, фактичний перехід саме спірної вимоги та належне виконання договору факторингу, на його думку, позивач не довів набуття права вимоги в заявленому обсязі.
Крім того, скаржник вказує на неврахування судом правових наслідків запровадження воєнного стану, зокрема встановлених законом обмежень щодо нарахування платежів за кредитним договором, а також принципів справедливості та пропорційності. Вважає, що суд мав оцінити співмірність заявленої до стягнення суми з урахуванням фактично сплачених ним 93748,40 грн. При цьому, на думку скаржника, формальне посилання суду на пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України не свідчить про належне врахування впливу воєнного стану на можливість виконання кредитних зобов`язань.
Також скаржник заперечує проти стягнення витрат на професійну правничу допомогу, посилаючись на нескладний характер справи, її малозначність, розгляд у порядку спрощеного позовного провадження та відсутність судових засідань із дослідженням доказів. Крім того, зазначає про відсутність ордера на підтвердження повноважень представника позивача. На його переконання, зазначені обставини свідчать про безпідставність стягнення заявлених витрат або необхідність зменшення їх розміру.
Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив.
Частиною шостою статті 19 ЦПК України визначено, що малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Предметом позову в цій справі є вимога про стягнення заборгованості у розмірі 87983,84 грн, тобто ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3328*30 = 99840 грн), тому справа є малозначною в силу прямої вказівки в ЦПК України.
Оскільки справа є малозначною, то розгляд апеляційної скарги проводиться без повідомлення учасників справи відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України.
Згідно з ч. 1 ст. 8 ЦПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи.
Інформація про призначення даної справи до розгляду у апеляційному суді без повідомлення учасників справи завчасно розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню.
Згідно з частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина 4 вказаної норми).
Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Судом встановлено, що на підставі анкети-заявки ОСОБА_1 від 12.07.2019 року, між АТ «ОТП БАНК» та відповідачем 12.07.2019 був укладений кредитний договір № [номер приховано], за умовами якого банк надав позичальнику кредит на споживчі потреби в сумі 111700 грн з фіксованою ставкою 36% за користування кредитом. Загальний розмір кредиту 125104 грн.
Строк, на який надається кредит, визначено Графіком платежів та розрахунком загальної вартості кредиту. Так, щомісячна сума погашення кредиту встановлена в розмірі 5593,38 грн. в період з 12.07.2019 по 12.07.2024. Паспортом споживчого кредиту визначені умови кредитування, розмір відсотків та комісії. Згідно з кредитного договору, комісія за управління кредитом сплачується щомісячно у розмірі 0,85 % від суми кредиту.
Взяті на себе зобов`язання за кредитним договором АТ «ОТП БАНК» виконав своєчасно і в повному обсязі, надавши відповідачу у розпорядження кредитні кошти. Наведене підтверджується випискою по рахунку за кредитною карткою відповідача та не спростовується самим відповідачем.
Згідно з умовами кредитного договору позичальник зобов`язувався вчасно повернути кредит, сплатити відсотки за користування кредитом в порядку, визначеному цим договором. Незважаючи на це, відповідач не виконав свого обов`язку та припинив повертати наданий йому кредит в строки, передбачені кредитним договором.
Відповідно до долученого до позовної заяви розрахунку, заборгованість ОСОБА_1 за кредитом складає 31355,60 грн - за кредитом, 26534,55 грн - за відсотками, 30093,69 грн - комісія по РО, всього 87983,84 грн.
Після лютого 2022 року заборгованість за кредитом відповідачем не сплачувалася.
21.06.2024 між АТ «ОТП БАНК» та ТОВ «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» укладено договір факторингу, на підставі якого відбулося відступлення прав вимоги за кредитним договором до відповідача. Таким чином, ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» набуло статусу кредитора за кредитним договором від 12.07.2019 року, укладеним між АТ «ОТП БАНК» та ОСОБА_1 .
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що при укладенні кредитного договору сторони досягли згоди щодо всіх істотних умов, зокрема валюти та суми кредиту, процентної ставки за користування ним і порядку його повернення. При цьому сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їхнє волевиявлення було вільним і відповідало внутрішній волі.
Суд також зазначив, що неповідомлення відповідача про відступлення права вимоги не звільняє його від обов`язку погашення заборгованості, а лише надає право виконати зобов`язання первісному кредитору. Крім того, суд відхилив доводи відповідача про порушення зобов`язання внаслідок непереборної сили, пославшись на те, що позивач не нараховував штрафу та пені, від сплати яких позичальник міг би бути звільнений відповідно до пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.
За результатами оцінки поданих доказів суд дійшов висновку, що позивач ТОВ «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» довів факт переходу до нього права вимоги за кредитним договором, а також наявність у відповідача заборгованості внаслідок неналежного виконання договірних зобов`язань, у зв`язку з чим визнав позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.
Проаналізувавши встановлені судом першої інстанції обставини справи, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом ст. 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
У справі, що переглядається вбачається, що 12.07.2019 між АТ «ОТП БАНК» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № [номер приховано].
Відповідно до умов договору банк надав позичальнику кредиту загальному розмірі 125104 грн, з фіксованою процентною ставкою 36%. Строк, на який надається кредит, визначено Графіком платежів.
Факт укладення договору відповідачем не оспорюється.
Звертаючись до суду з позовом, позивач просив стягнути заборгованість у сумі 87983,84 грн, вказуючи, що така заборгованість складається з: 31355,60 грн - за кредитом; 26534,55 грн - за відсотками.
Зважаючи на обов`язок суду належним чином дослідити поданий позивачем розрахунок заборгованості, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок (постанова Верховного Суду в справі № 775/7704/15 від 23 січня 2018 року), колегія суддів здійснює перевірку нарахованої до стягнення заборгованості.
Згідно з розрахунку заборгованості за кредитним договором № [номер приховано] станом на 21.06.2024 заборгованість ОСОБА_1 складає 87983,84 грн, яка складається з: 31355,60 грн - за кредитом; 26534,55 грн - за відсотками, 30093,69 грн - комісія по РО.
Також, за розрахунком заборгованості за кредитним договором № [номер приховано], відповідач до лютого 2022 року сплачував заборгованість, яка позивачем зарахована наступним чином: 93748,40 грн - кредит; 39964,78 грн - комісія за РО; 83454,03 грн - відсотки на строкову суму.
При цьому колегія суддів звертає увагу, що, попри зазначення у позовній заяві лише заборгованості за тілом кредиту та процентами як складових заявленої до стягнення суми, позивач фактично просив стягнути всю заборгованість у розмірі 87983,84 грн, яка, згідно з поданим ним розрахунком, включає також комісію за розрахунково-касове обслуговування в розмірі 30093,69 грн.
Разом з тим, згідно з ч. 3 ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність», Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг, однією із яких є розміщення залучених у вклади (депозити), у тому числі на поточні рахунки, коштів та банківських металів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик (п. 3 ч. 3 ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність»), зокрема надання споживчого кредиту.
Тому банк не може стягувати з позичальника платежі за дії, які він вчиняє на власну користь (ведення кредитної справи, договору, розрахунок і облік заборгованості за кредитним договором тощо), чи за дії, які позичальник вчиняє на користь банку (наприклад, прийняття платежу від позичальника), чи за дії, що їх вчиняє банк або позичальник з метою встановлення, зміни, припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення до нього змін тощо).
Інакше кажучи, банк неуповноважений стягувати з позичальника плату (комісію) за управління кредитом, адже такі дії не становлять банківську послугу, яку замовив позичальник (або супровідну до неї), а є наслідком реалізації прав та обов`язків банку за кредитним договором і відповідають економічним потребам лише самого банку.
З урахуванням принципів справедливості та добросовісності на позичальника не можна покладати обов`язок сплачувати платежі за послуги, за отриманням яких він до кредитодавця фактично не звертався.
Недотримання вказаних принципів призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту.
Виконання позичальником умов кредитного договору, встановлених із порушенням зазначених принципів, не приводить ці умови у відповідність до засад цивільного законодавства.
Відповідна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 року у справі № 363/1834/17 (провадження № 14-53цс21).
Згідно з пунктом 3.6. Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо) або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, унесення до нього змін, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).
Відповідно до частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемним. Договір про споживчий кредит, укладений з порушенням вимог частини першої цієї статті, є нікчемним.
Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в постанові від 06.11.2023 у справі № 204/224/21, провадження № 61-4202сво22 дійшов висновку про те, що якщо в кредитному договорі банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), то положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
З огляду на викладене, супутня послуга банку, визначена як надання кредиту в момент видачі, має надаватися клієнту банку безоплатно.
В матеріалах справи відсутній перелік банківських послуг, які пов`язані з наданням кредиту та які повинні надаватись банком.
Ураховуючи, що позивач не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору, то положення договору про встановлення плати за надання кредиту в розумінні комісії в розмірі 30093,69 грн є нікчемними відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 11, ч. 5 ст. 12 ЗУ «Про споживче кредитування».
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 10 січня 2024 року у справі № 727/5461/23.
З урахуванням викладеного, підстави для стягнення комісії у розмірі 30093,69 грн відсутні, у зв`язку з чим зазначена сума підлягає виключенню із загального розміру заборгованості.
Відтак, розмір заборгованості, що підлягає стягненню з відповідача, становить 57890,15 грн (87 983,84 грн?30 093,69 грн).
Не заслуговують на увагу доводи скаржника про те, що залишок заборгованості за тілом кредиту становить 18251,60 грн, оскільки такий розрахунок ґрунтується на відніманні від суми фактично отриманого кредиту загального розміру здійснених платежів без урахування порядку їх зарахування відповідно до умов кредитного договору.
Факт сплати відповідачем грошових коштів у розмірі 93748,40 грн не свідчить про погашення заборгованості виключно за тілом кредиту на відповідну суму, оскільки, як убачається з розрахунку заборгованості, здійснені платежі зараховувалися, зокрема у рахунок сплати процентів за користування кредитом.
Загальний розмір наданого кредиту становив 125104 грн, тоді як відповідачем за кредитним договором сплачено 93748,40 грн. Отже, різниця між сумою наданого кредиту та загальним розміром здійснених платежів становить 31355,60 грн, що відповідає визначеному позивачем залишку заборгованості за тілом кредиту.
Що стосується процентів у розмірі 26534,55 грн, то наведений позивачем розрахунок, виходячи з фіксованої процентної ставки 36% рінчих, яка погоджена відповідачем особистим підписом в Кредитному договорі, підтверджує таке, а заперечуючи вказану заборгованість, відповідач не надає власного розрахунку, а помилково виходить лише із загального розміру кредиту та сплаченої ним суми без врахування правової природи кожного платежу та його зарахування.
При цьому сума, що визнається відповідачем, ґрунтується на помилковому визначенні суми отриманого кредиту, що призвело до неправильного обчислення залишку заборгованості.
Щодо доводів скарги про недоведеність права вимоги, колегія суддів вказує наступне.
Статтею 512 ЦК України визначено підстави заміни кредитора у зобов`язанні, зокрема пунктом 1 частини першої цієї статті передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.
За приписами ч. 1 ст. 517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (частина перша статті 519 ЦК України).
Відповідно до ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором.
Пунктом 1 розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 06.02.2014 року № 352 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг та внесення змін до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03.04.2009 року №231» до фінансової послуги факторингу віднесено сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів): фінансування клієнтів - суб`єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги; набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі, права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників за договором, на якому базується таке відступлення; отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі, шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.
21.06.2024 між АТ «ОТП БАНК» та ТОВ «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» укладено договір факторингу № 21/06/24, відповідно до якого клієнт передає, а фактор приймає право грошової вимоги, що належить клієнту, і стає кредитором за кредитними договорами, укладеними між клієнтом і боржниками, в розмірі портфеля заборгованості згідно Реєстру боржників.
Відповідно до п. 1.2. договору факторингу № 21/06/24 від 21.06.2024 фактор передає грошові кошти в розпорядження клієнта за плату відповідно до умов цього договору.
За п. 1.3. за цим договором фактор одержує право (замість клієнта) вимагати від боржників належного виконання всіх зобов`язань за Кредитними договорами.
Відповідно до платіжної інструкції № 3073 від 21 червня 2024 року ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» сплатило АТ «ОТП БАНК» грошові кошти в розмірі 6050700,06 грн за право грошової вимоги згідно з реєстром боржників № 1 до договору факторингу № 21/06/24 від 21 червня 2024 року.
Таким чином, ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» набуло статусу кредитора за кредитним договором від 12.07.2019 року, укладеним між АТ «ОТП БАНК» та ОСОБА_1 , а тому доводи скаржника про недоведеність право вимоги є необґрунтованим.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для звільнення відповідача від сплати штрафу та пені на підставі пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, оскільки такі платежі позивачем не нараховувалися та до складу заявленої до стягнення заборгованості не включалися.
За таких обставин посилання скаржника на правові наслідки запровадження воєнного стану в цій частині не спростовують обґрунтованості висновків суду першої інстанції.
Враховуючи погоджені сторонами умови кредитного договору, факт отримання та використання відповідачем кредитних коштів, а також наявність простроченої заборгованості, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для стягнення заборгованості за тілом кредиту та процентами, водночас, не перевіривши належним чином правомірність нарахування комісії за розрахунково-касове обслуговування, суд безпідставно включив її до загального розміру заборгованості.
Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
За наведених обставин рішення суду в частині стягнення заборгованості за кредитом не відповідає вимогам закону та суперечать обставинам, що мають значення для справи, має місце невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, та порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, тому апеляційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині визначення розміру заборгованості, що підлягає стягненню з відповідача, шляхом зменшення її суми з 87983,84 грн до 57890,15 грн.
Відповідності до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
За подачу позовної заяви позивачем сплачено судовий збір у розмірі 3028 грн, а відповідачем за подачу апеляційної скарги- 4542 грн.
З огляду на те, що апеляційним судом у цій справі змінюється рішення суду, позов задовольняється частково, що складає 65,80% від загальної ціни позову (57890,15*100%/87983,64), апеляційна скарга задовольняється частково, що складає 34,20%, то з відповідача на користь позивача за подання позовної заяви до стягнення належить 1992,42 грн (3028*65,80%), а з позивача на користь відповідача за подання апеляційної скарги підлягає стягненню 1553,36 грн (4542*34,20%), тому шляхом взаємозарахування з позивача на користь відповідача належить до стягнення 439,06 грн (1992,43-1553,36).
Щодо стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 9200 грн.
Відповідно ч. 3 ст.133ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом судової справи, належать зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з ч. 2 ст.137 ЦПК України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Представником позивача на виконання ч. 8 ст. 141, ч. 1 ст. 134 ЦПК України було заявлено в позовній заяві вимогу про стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 9200 грн та надано відповідні докази у заявах по суті справи: у позові.
На підтвердження понесення витрат представником позивача в суді першої інстанції надано:
- копію договору № 03-07/24 про надання правничої допомоги від 03.07.2024 укладеного між ТОВ «ФК «ЕЛІТ ФІНАНС» та адвокатом Литвиненко О.І., яка діє на підставі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю КС № 9438/10 від 18.09.2020, за п. 3.1. якого вартість послуг адвокат встановлюється з розрахунку, що ціна однієї години затраченого адвокатом часу на надання послуг становить 2000 грн без ПДВ. Конкретні суми до оплати наводяться у Акті (актах) приймання-передачі наданих послуг, надісланих адвокатом та погоджених із клієнтом (а.с. 58-59);
- Акт № 1 приймання-передачі наданих послуг від 15.07.2024, згідно з якого адвокатом надано наступні послуги: первинна консультація - 0,5 год, 1000 грн; правовий аналіз наявних документів у замовника по справі - 2 год, 4000 год, підготовка та подання позовної заяви - 2,1 год, 4200 грн (а.с. 60).
Загальний розмір витрат на професійну правничу допомогу склав 9200 гривень.
Чинне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати суду при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 4 ст. 137 ЦПК України).
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 137 ЦПК України).
Отже, в силу приписів наведених вище норм, для вирішення питання про розподіл судових витрат суд має враховувати складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов`язаність цих витрати з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.
В пунктах 33- 34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19 зазначено, що нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову з урахуванням складності та значення справи для сторін.
Верховний Суд у додатковій постанові у справі № 201/14495/16-ц від 30 вересня 2020 року, провадження № 61-22962св19, зазначив, що підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, її розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат. Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Заявляючи клопотання про неспівмірність заявлених до стягнення витрат, відповідач зазначив, що такі витрати є явно завищеними та, що не відповідають реальним витратам.
Критерії оцінки реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та неодмінності), а також розумності їхнього розміру застосовуються з огляду на конкретні обставини справи, тобто є оціночним поняттям. Вирішення питання оцінки суми витрат, заявлених до відшкодування, на предмет відповідності зазначеним критеріям є завданням того суду, який розглядав конкретну справу і мав визначати суму відшкодування з належним урахуванням особливостей кожної справи та всіх обставин, що мають значення.
Колегія суддів не враховує такі надані послуги як первинна консультація - 0,5 год, 1000 грн та правовий аналіз наявних документів - 2 год, 4000 год, оскільки фактично охоплюються змістом наданої послуги - підготовка та подання позовної заяви (2,1 год, 4200 грн).
Враховуючи те, що позов задоволено частково, а позивачем разом із першою заявою по суті справи позовною заявою було заявлено про попередній (орієнтовний) розмір судових витрат, які позивач поніс у зв`язку із розглядом справи, - витрати на професійну правничу допомогу адвоката у загальному розмірі 9200 грн, які підтверджено належними доказами, наявність клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги у зв`язку з неспівмірністю, то розмір витрат на правову допомогу підлягає стягненню із відповідача за першу інстанцію у сумі 1053,60 грн (9200*65,80%-1000-4000).
Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню. Малозначними, зокрема, є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п.1 ч.6 ст.19 ЦПК України). Дана справа є малозначною в силу вимог закону.
Керуючись ст. 367, 374, 376 ЦПК України, апеляційний суд
п о с т а н о в и в:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Пересипського районного суду м. Одеси від 02 грудня 2025 року змінити, зменшивши розмір стягнутої з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Еліт Фінанс» заборгованості за кредитним договором № [номер приховано] від 12.07.2019 року з 87983,84 гривень до 57890,15 гривень.
Рішення Пересипського районного суду м. Одеси від 02 грудня 2025 року в частині судових витрат скасувати.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Еліт Фінанс»» (код ЄДРПОУ: 40340222, адреса: м. Київ, вул. Солом`янська, 2) судовий збір у сумі 439,06 гривень та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 1053,60 гривень.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню у касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Дата складення повного тексту постанови - 13 жовтня 2026 року
Судді: М.В. Назарова
В.А. Коновалова
В.В. Кострицький