Справа №:755/9011/25
Провадження №: 2/755/5902/26
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"28" вересня 2026 р. м. Київ
Дніпровський районний суд міста Києва у складі:
головуючого судді Коваленко І.В.,
за участі секретаря судових засідань Грищенко С.В.,
учасники справи:
представник позивача - адвокат Гарницький П.П. (в режимі відеоконференції),
відповідач - ОСОБА_1 ,
представник відповідача - адвокат Лукацька Л.Г.,
третя особа - ОСОБА_2 ,
розглянувши у порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в приміщенні Дніпровського районного суду м. Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради, третя особа: ОСОБА_2 , про припинення права на частку у спільному майні з виплатою компенсації вартості частки, -
в с т а н о в и в :
Рух справи в суді
20.05.2025 року до Дніпровського районного суду м. Києва через систему «Електронний суд» надійшла позовна заява ОСОБА_3 , від імені та в інтересах якого діє представник - адвокат Гарницький Павло Петрович, до ОСОБА_1 , Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради, третя особа: ОСОБА_2 , про припинення права на частку у спільному майні з виплатою компенсації вартості частки.
20.05.2025 року позовна заява передана у провадження судді Коваленко І.В., у відповідності до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями.
29.05.2025 року на виконання вимог ч. 6 ст. 187 ЦПК України суддею в порядку досудової підготовки справи здійснено запит до електронного реєстру територіальної громади м. Києва «ГІОЦ/КМДА» з метою отримання інформації про реєстрацію місця проживання потенційного відповідача.
16.06.2025 року судом отримано Інформацію з відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Дарницької РДА, згідно якої місце проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 з 18.06.1982 р. по теперішній час.
20.06.2025 року ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва позовну заяву було залишено без руху через недоплату судового збору та невчинення процесуальних дій щодо попереднього внесення вартості частки на депозит суду, та надано позивачу можливість виправити недоліки протягом встановленого строку.
25.07.2025 року на виконання вимог ухвали суду від 20.06.2025 року позивач ОСОБА_3 подав заяву про усунення недоліків, долучивши докази доплати судового збору, а також дві платіжні квитанції на суму 130 430,00 грн та 145 000,00 грн відповідно, що підтверджують факт повного попереднього внесення грошових коштів у розмірі 275 430,00 грн на спеціальний реєстраційний (депозитний) рахунок Територіального управління Державної судової адміністрації України.
У період з 28.07.2025 року по 01.08.2025 року включно головуючий суддя Коваленко І.В. перебувала на лікарняному, у зв`язку з чим процесуальні дії судом не вчинялись.
05 серпня 2025 року ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання.
21 серпня 2025 року (вх. № 49324) з дотриманням вимог статей 127, 174, 178 ЦПК України до суду представник відповідача Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради - Володимир Бліндар подав відзив на позов, з доказами направлення відзиву іншим учасникам справи.
26 серпня 2025 року (вх. № 50005) через систему «Електронний суд» з дотриманням вимог статей 127, 174, 178 ЦПК України до суду представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Спаський А.Ю. подав відзив на позов, з доказами його направлення іншим учасникам справи.
02 жовтня 2025 року ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва закрито підготовче провадження у даній цивільній справі та призначено справу до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні на 19 листопада 2025 року.
У подальшому розгляд справи неодноразово відкладався з об`єктивних причин.
У судовому засіданні 01 квітня 2026 року судом за процесуальним клопотанням сторони позивача було постановлено протокольну ухвалу про допит позивача ОСОБА_3 як свідка, якого після попередження про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показання було допитано у порядку статті 234 ЦПК України.
12 травня 2026 року через підсистему «Електронний суд» представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Спаський А.Ю. подав клопотання/заяву про долучення до матеріалів справи додаткових письмових доказів, а саме Свідоцтва про розірвання шлюбу між відповідачкою ОСОБА_1 та третьою особою ОСОБА_2 . Докази судом прийняті та долучені до матеріалів справи.
У судовому засіданні 28 вересня 2026 року позивач та представник позивача (в режимі відео конференції) підтримали позовні вимоги в повному обсязі.
Відповідач та її представник особисто заперечували проти позову.
Третя особа ОСОБА_2 підтримав позицію відповідача.
Стислий виклад позицій учасників справи
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є співвласником квартири АДРЕСА_2 . Відповідач ОСОБА_1 набула право власності на 1/3 частку цієї квартири на підставі договору дарування від 27.04.2023 р. Позивач зазначав, що спільне користування майном є неможливим через гострий конфлікт, відповідач у квартирі не проживає, заборгувала за комунальні послуги, принесла грибковий мотлох та має кредитні зобов`язання, через які позивачу погрожують колектори. Позивач просив припинити право відповідача на частку з виплатою компенсації в розмірі 275 430,00 грн, визнати за ним право власності на цю частку та зобов`язати Департамент з питань реєстрації внести відповідні зміни до Державного реєстру речових прав. Окремим пунктом прохальної частини позивач просив суд самостійно визначити йому депозитний рахунок та строк для подальшого перерахування вказаних коштів.
Представник відповідача Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу КМР - Володимир Бліндар у відзиві на позов просив відмовити у задоволенні вимог щодо зобов`язання Департаменту вчинити реєстраційні дії, оскільки орган реєстрації є неналежним відповідачам у спорах про визнання чи припинення речових прав на майно.
Представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Спаський А.Ю. у відзиві на позовну заяву проти позову заперечував у повному обсязі. Зазначив, що саме позивач чинить відповідачу перешкоди у вселенні, влаштовує бійки, погрожує розправою, самовільно змінив замки на дверях та заселив сторонніх осіб. Заперечував наявність будь-які кредитів чи боргів. Наголосив, що припинення права на частку завдасть істотної шкоди відповідачу та її родині, оскільки її чоловік (третя особа ОСОБА_2 ) зареєстрований у цій квартирі та іншого житла не має. Додав, що частка 1/3 у трикімнатній квартирі не є незначною, а надана позивачем оцінка (275 430,00 грн) є суттєво заниженою, оскільки згідно з довідкою про оціночну вартість об`єкта нерухомості, ціна 1/3 частки становить 1 339 594,70 грн. Окремо представник відповідача зазначив, що заявлені позивачем витрати на правничу допомогу у розмірі 85 000 грн є значно завищеними, неспівмірними зі складністю справи та не відповідають критеріям реальності й розумності. Просив відмовити у позові в повному обсязі.
Фактичні обставини, встановлені судом
Суд встановив, що квартира АДРЕСА_2 , загальною площею 75,6 кв.м., житловою площею 51,5 кв.м., на підставі Свідоцтва про право власності на житло від 02.02.1999 року належала в рівних частках (по 1/4) ОСОБА_4 (батько), ОСОБА_5 (мати), ОСОБА_2 (брат/третя особа) та ОСОБА_3 (позивач).
Після смерті батька позивач успадкував 1/12 частку майна, а згодом, 15.05.2020 року, мати подарувала позивачу свою частку за договором дарування.
Наразі позивач володіє 2/3 частинами квартири.
27.04.2023 року третя особа ОСОБА_2 подарував свою частку (в розмірі 1/3) своїй дружині - відповідачу ОСОБА_1 за договором дарування, посвідченим державним нотаріусом Восьмої Київської державної нотаріальної контори КДМК Колотіловим О.О.
Згідно з Витягом з реєстру територіальної громади м. Києва, відповідач ОСОБА_1 з 18.06.1982 року і по теперішній час зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .
Крім того, на праві приватної власності відповідач володіє садовим будинком загальною площею 60,8 кв.м. по АДРЕСА_3 .
Третя особа ОСОБА_2 зареєстрований у спірній квартирі по АДРЕСА_4 .
Судом також встановлено, що 30 квітня 2026 року шлюб між відповідачкою ОСОБА_1 та третьою особою ОСОБА_2 було офіційно розірвано, про що свідчить копія Свідоцтва про розірвання шлюбу від 30.04.2026 року.
Допитаний у судовому засіданні 01.04.2026 року в якості свідка позивач ОСОБА_3 дав показання суду про те, що третя особа у справі ОСОБА_2 є його рідним братом, а відповідачка ОСОБА_1 - дружиною брата. Свідок зазначив, що приблизно у 1985 році на підставі ордеру на вселення їхній покійний батько вселився у спірну квартиру разом із сім`єю у складі дружини (їхньої матері) та двох дітей (позивача та третьої особи). У лютому 1999 року на підставі розпорядження Дарницького вагоноремонтного заводу від 02.02.1999 року за №46-453 сім`я отримала свідоцтво про право власності на вказану квартиру, внаслідок чого кожен із членів сім`ї набув право спільної часткової власності на її частину. Після смерті батька позивач успадкував 1/12 частину спірної квартири відповідно до Свідоцтва про право на спадщину за законом від 17.01.2020 року. Надалі, 15.05.2020 року, мати за договором дарування передала йому належну їй 1/3 частку житла, внаслідок чого загальний розмір частки позивача у спірній квартирі склав 2/3. Свідок показав, що 27.04.2023 року його брат ОСОБА_2 за договором дарування відчужив свою 1/3 частку права власності на користь своєї дружини - відповідачки ОСОБА_1 без урахування часток самого позивача. Позивач стверджував, що він постійно зареєстрований і проживає у спірній квартирі, самостійно утримує її в належному стані та в повному обсязі сплачує комунальні послуги. Його брат також зареєстрований у житловому приміщенні, проте фактично в ньому не проживає. Після набуття права власності відповідачка ОСОБА_1 до квартири не вселялася та ніколи в ній не проживала, що триває по теперішній час. Натомість відповідачка разом із братом позивача проживає та зареєстрована в іншій квартирі по АДРЕСА_1 . За словами свідка, відповідачка не бере участі в утриманні житла та не сплачує експлуатаційні платежі, через що за її рахунками виникала заборгованість, надходили листи про стягнення коштів та постанови про накладення арешту на її майно, які позивач вимушений був гасити особисто. Свідок зазначив, що відповідачка майном не цікавиться, проте використовує приміщення як склад для зберігання старих непридатних речей, покритих грибком, що створює антисанітарні умови, унеможливлює нормальне проживання поруч із ними, але викинути цей мотлох вона не дозволяє. Також свідок повідомив, що відповідачка та її чоловік використовують доступ до житла для вчинення крадіжок його особистого майна, через що він звертався із заявами до органів поліції. Приязні стосунки між ними відсутні, спілкування не підтримується. Крім того, внаслідок наявності у відповідачки численних невиконаних кредитних зобов`язань, які вона оформлювала із зазначенням адреси спірної квартири, до позивача постійно приходять та телефонують працівники колекторських фірм із погрозами заподіяння шкоди, що позбавляє його можливості безпечно та комфортно проживати. Спроби позивача врегулювати спір шляхом викупу 1/3 частки відповідачка відхилила, займаючи неконструктивну позицію.
Між сторонами наявний глибокий, затяжний конфлікт щодо порядку володіння та користування майном. Також сторонами надано суперечливі дані про вартість спірного майна: 275 430,00 грн за оцінкою позивача та 1 339 594,70 грн за довідкою відповідача. Клопотань про призначення судової експертизи для встановлення єдиної ринкової вартості сторони суду не заявляли.
Позивач ОСОБА_3 під час усунення недоліків позовної заяви повністю перерахував суму 275 430,00 грн на депозитний рахунок ТУ ДСА України двома квитанціями (на суму 130 430,00 грн та 145 000,00 грн).
Мотиви суду та застосовані норми права
За змістом статті 15 Цивільного кодексу України (ЦК), кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно з частиною 1 статті 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною 2 цієї статті визначено способи захисту цивільних прав та інтересів, серед яких є, зокрема, визнання права, а також припинення правовідношення. Суд зазначає, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, при цьому спосіб захисту має бути ефективним та спрямованим на реальне відновлення порушених прав.
Відповідно до статей 12, 13 Цивільного процесуального кодексу України (ЦПК), цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін та диспозитивності. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно зі статтями 76, 77 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Статтею 81 ЦПК України встановлено обов`язок доказування і подання доказів, згідно з яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ст. 41 Конституції України та ч. 1 ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні, окрім як у випадках і в порядку, встановлених законом.
Правові підстави припинення права співвласника на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників визначені статтею 365 ЦК України.
Положеннями частини 1 цієї статті передбачено, що таке припинення можливе, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї.
Згідно зі сталою практикою Великої Палати Верховного Суду (постанова від 18 грудня 2018 року у справі № 908/1754/17) та Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду (постанови від 01 червня 2023 року у справі № 344/2399/21, від 11 грудня 2023 року у справі № 442/7979/21, від 10 січня 2024 року у справі № 344/6767/14-ц), висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику та членам його сім`ї, вирішується в кожному окремому випадку з урахуванням обставин справи та особливостей об`єкта, який є спільним майном. При цьому саме незавдання істотної шкоди інтересам співвласника є визначальною та обов`язковою передумовою для задоволення позову про припинення права на частку без згоди власника.
Оцінюючи матеріали справи та надані сторонами докази, у тому числі показання позивача як свідка, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з огляду на таке.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 365 ЦК України, однією з умов є те, що частка має бути незначною.
Верховний Суд у своїх постановах (зокрема, від 10.01.2024 р. у справі № 344/6767/14-ц та Постанові ВСУ від 02.07.2014 р. № 6-68ц14) наголошував, що критерій істотності шкоди є визначальним. Висновок про істотність шкоди робиться в кожному конкретному випадку з урахуванням особливостей об`єкта.
Спірна квартира АДРЕСА_2 є трикімнатною ізольованою квартирою загальною площею 75,6 кв.м.
Частка відповідача становить 1/3 від всього житлового приміщення, що в абсолютних показниках дорівнює 25,2 кв.м. загальної площі.
Така частка за своїми технічними та просторовими характеристиками є значною, дозволяє співвласникам ставити питання про встановлення конкретного порядку користування житловими кімнатами в судовому порядку і не може вважатися «незначною» у розумінні цивільного законодавства.
Ба більше, у квартирі зареєстрований брат позивача та одночасно колишній чоловік відповідача - третя особа ОСОБА_2 , який іншого нерухомого житлового майна не має. Припинення права власності на 1/3 частку за таких обставин очевидно завдасть істотної шкоди його інтересам, що є прямою законодавчою перешкодою для задоволення позову (п. 4 ч. 1 ст. 365 ЦК України).
Окрім того, в силу вимог ст. 81 ЦПК України, сторонами не було надано безспірних доказів щодо реальної вартості об`єкта нерухомості. Між сторонами наявний істотний та нерозв`язаний спір щодо реальної ринкової вартості майна.
Позивачем внесено на депозитний рахунок суду суму 275 430,00 грн на підставі власного висновку про вартість нерухомого майна, складеного суб`єктом оціночної діяльності ТОВ «КА Святозаров та партнери», без зазначення дати складання такого висновку.
Натомість відповідач надала офіційну довідку про оціночну вартість об`єкта нерухомості з бази даних Фонду державного майна України, згідно з якою ринкова ціна її 1/3 частки становить 1 339 594,70 грн, тобто є майже в п`ять разів більшою.
Оскільки жодна зі сторін не заявила процесуального клопотання про проведення судової будівельно-технічної чи оціночної експертизи, у суду відсутні беззаперечні та об`єктивні докази того, що внесена позивачем сума є справедливою, повною та реальною ринковою компенсацією.
Позбавлення особи права власності за очевидно заниженою вартістю порушує принцип справедливої сатисфакції та статтю 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Окрім того, суд наголошує, що факт наявності неприязних стосунків, тривалих сімейних конфліктів, сварок, протиправної поведінки сторін та відсутності згоди щодо управління спільним майном не може розцінюватись судом як підстава для припинення права власності одного із співвласників на догоду іншому.
Показання позивача щодо антисанітарії, наявності кредитів, дзвінків колекторів та виникнення конфліктів свідчать про складні стосунки між співвласниками, проте не дають суду законних підстав для примусового позбавлення особи її майна. Такий підхід суперечив би закріпленому в статті 41 Конституції України та статті 321 ЦК України принципу непорушності права власності.
Той факт, що шлюб між відповідачкою ОСОБА_1 та третьою особою ОСОБА_2 було розірвано 30.04.2026 року, хоч і припиняє статус останнього як члена сім`ї відповідача, проте жодним чином не нівелює того, що сама відповідачка ОСОБА_1 категорично не погоджується на відчуження своєї значної 1/3 частини квартири за запропонованою позивачем ціною, а примусове позбавлення її законного титулу власності за цих обставин завдасть істотної шкоди її майновим інтересам (п. 4 ч. 1 ст. 365 ЦК).
За змістом статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та прецедентної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Спорронг і Льоннрот проти Швеції» від 23.09.1982 р., «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21.02.1986 р.), будь-яке втручання у право мирного володіння майном має бути виправданим, здійснюватися на підставі закону та з дотриманням вимог співмірності і справедливого балансу (пропорційності) інтересів. Іншими словами - втручання держави у право власності без забезпечення справедливого балансу та за відсутності безспірних підстав є непропорційним.
Враховуючи, що частка відповідача є значною (1/3), існує глибокий спір щодо її вартості, а примусове позбавлення права власності порушить баланс інтересів сторін, суд не знаходить законних підстав для задоволення вимог про припинення права на частку та визнання права власності за позивачем.
Щодо позовних вимог до Департаменту з питань реєстрації, то за сталою практикою Великої Палати Верховного Суду (зокрема, у справі № 910/15000/18), державний реєстратор є неналежним відповідачем у спорах про право, оскільки судове рішення про визнання чи припинення права є самостійною підставою для внесення запису в ДРРП без залучення реєстратора як сторони у справі.
Отже, вимоги до Департаменту з питань реєстрації також є необґрунтованими, оскільки державний реєстратор є неналежним відповідачем у спорах про визнання прав, а самі вимоги є похідними від основної.
Оскільки суд відмовляє у задоволенні основної вимоги про припинення права на частку, похідні вимоги про визнання права власності, виплату компенсації та зобов`язання вчинити дії також не підлягають задоволенню.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат між сторонами, суд виходить з такого.
Відповідно до частини першої статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої цієї статті).
Згідно з частинами першою, другою статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі задоволення позову покладаються на відповідача.
Оскільки у задоволенні позову відмовлено повністю, судові витрати позивача відповідно до вимог статті 141 ЦПК України покладаються на позивача та відшкодуванню за рахунок відповідачів не підлягають.
При цьому питання щодо повернення позивачу грошових коштів у розмірі 275 430,00 грн, які були ним попередньо внесені на спеціальний реєстраційний (депозитний) рахунок Територіального управління Державної судової адміністрації України, а також питання остаточного розподілу судових витрат, підлягають вирішенню судом у порядку статті 270 ЦПК України шляхом ухвалення додаткового судового рішення за заявою особи або з ініціативи суду.
Керуючись статтями 41 Конституції України, статтями 16, 319, 321, 358, 365 ЦК України, статтями 4, 12, 13, 30, 76-81, 141, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд, -
у х в а л и в:
У задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради, третя особа: ОСОБА_2 , про припинення права на частку у спільному майні з виплатою компенсації вартості частки - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Повний текст рішення суду складений 12 жовтня 2026 року.
С у д д я: І.В.Коваленко