Судові рішення

Ухвала № 140646226 у справі № 757/52380/26 від 12.10.2026

Ухвала від 12.10.2026 у цивільній справі № 757/52380/26 (категорія «Про відібрання дитини і повернення її тому, з ким вона проживала»). Суд: Печерський районний суд міста Києва, суддя Соколов О. М.

Справа№ 757/52380/26 (у рішенні: 757/52380/26-ц)
СудПечерський районний суд міста Києва
СуддяСоколов О. М.
Форма рішенняУхвала
Форма судочинстваЦивільне
КатегоріяПро відібрання дитини і повернення її тому, з ким вона проживала
Дата ухвалення12.10.2026
Надійшло до реєстру16.10.2026
Оригіналreyestr.court.gov.ua/Review/140646226

Лист, коли відкриється Pro

Моніторинг, сповіщення і вивантаження на всіх сайтах мережі Initask. Залиште пошту, і ми напишемо в день запуску.

Менеджер допоможе з першим запуском.

Текст рішення

ПЕЧЕРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 757/52380/26-ц

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" жовтня 2026 р. м. Київ

Печерський районний суд м. Києва

у складі головуючого судді Соколова О. М.,

при секретарі судових засідань Стужук А. С.,

розглянувши заяву позивача ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_2 , про забезпечення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Служби у справах сім`ї Виконавчого комітету Обіхівської міської ради, про відібрання дітей і повернення їх за попереднім місцем проживання,

УСТАНОВИВ:

У провадженні Печерського районного суду м. Києва перебуває цивільна справа № 757/52380/26-ц за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Служби у справах сім`ї Виконавчого комітету Обіхівської міської ради, про відібрання дітей і повернення їх за попереднім місцем проживання.

Одночасно з позовною заявою представник ОСОБА_2 в який діє в інтересах ОСОБА_1 , подав до суду заяву про забезпечення позову шляхом:

1) Заборони ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) та будь-яким третім особам вчиняти будь-які дії щодо вивезення та переміщення за межі території України (через державний кордон України) малолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (свідоцтво про народження серії НОМЕР_2 ); ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (свідоцтво про народження серії НОМЕР_3 ); ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (свідоцтво про народження серії НОМЕР_4 ), до набрання законної сили судовим рішенням у цій справі.

2) Заборони органам Державної прикордонної служби України їх посадовим особам здійснювати пропуск через державний кордон України зазначених малолітніх дітей: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 - на виїзд з України у супроводі батька ОСОБА_3 або у супроводі будь-яких третіх осіб без письмової нотаріально посвідченої згоди матері ОСОБА_1 , до набрання законної сили судовим рішенням у цій справі.

Заява обґрунтована тим, що відповідно до нотаріально посвідченого договору про участь у вихованні та утриманні дітей від 20.05.2026 року місце проживання трьох малолітніх дітей визначено разом із матір`ю, однак після передачі дітей батькові для короткострокового спільного відпочинку останній не повернув їх у погоджений строк, припинив зв`язок із матір`ю та приховує місце їх перебування. Заявник посилається на невстановлення місцезнаходження дітей, їх відсутність у навчальному закладі та позашкільних гуртках, а також на ризик вивезення дітей за межі України, що може істотно ускладнити або унеможливити виконання майбутнього судового рішення про їх відібрання та повернення за попереднім місцем проживання. У зв`язку із цим просить заборонити відповідачу та іншим особам вивозити дітей за межі України, а органам Державної прикордонної служби України - здійснювати їх пропуск через державний кордон на виїзд без нотаріально посвідченої згоди матері до набрання законної сили судовим рішенням у справі.

Відповідно до ч. 1 ст. 153 ЦПК України, заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду), крім випадків, передбачених частиною п`ятою цієї статті.

Згідно з ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали заяви про забезпечення позову, суд доходить такого висновку.

Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначає стаття 149 ЦПК України.

Згідно з частинами першою та другою статті 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

Верховний Суд у постановах від 31.07.2024 (справа № 623/2015/21), від 29.07.2024 (справа № 761/80/23), від 15.07.2024 (справа № 361/5905/23) та в інших постановах виснував, що метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті це тимчасове обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

За вимогами пункту 3 частини першої статті 151 ЦПК України заява про забезпечення позову повинна містити, зокрема, обґрунтування необхідності забезпечення позову.

Обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення заяви про забезпечення позову. Крім того особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна довести відповідність (адекватність) засобу забезпечення позову.

У частині першій статті 150 ЦПК України закріплено види забезпечення позову.

Слід зазначити, що визначений положеннями ЦПК України перелік видів забезпечення позову не є вичерпним.

Вид забезпечення позову має бути співмірним із заявленими позивачем вимогами.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має пересвідчитися, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, з майновими наслідками заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Ці обставини є істотними і необхідними для забезпечення позову.

Інститут забезпечення позову є сукупністю встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.

Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.

Під час розгляду заяви про забезпечення позову суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Такі правові висновки сформульовані Верховним Судом у постановах від 17.06.2024 (справа № 644/1482/22), від 01.05.2024 (справа № 638/6777/23), від 21.02.2024 (справа № 201/9686/23), від 11.08.2022 (справа № 522/1514/21) та в інших.

Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.

Під час вирішення питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не учасниками даного судового процесу.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.

Підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом в залежності від конкретного випадку.

Під час вжиття заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову.

Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 21.02.2024 (справа № 201/9686/23).

Установлено, що ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про забезпечення позову до подання позовної заяви до ОСОБА_3 про відібрання малолітніх дітей та повернення їх за попереднім місцем проживання. Заявник посилається на те, що відповідно до нотаріально посвідченого договору про участь у вихованні та утриманні дітей від 20.05.2026 місце проживання трьох малолітніх дітей сторін визначено разом із матір`ю за адресою: АДРЕСА_1 . Однак після передачі дітей батькові 18.09.2026 для короткострокового спільного відпочинку останній не повернув їх у погоджений строк, припинив телефонний зв`язок та приховує місце їх перебування. Заявник зазначає, що місцезнаходження дітей не встановлено, вони відсутні в навчальному закладі та позашкільних гуртках, а також існує загроза їх вивезення за межі України.

Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, представник ОСОБА_1 просить заборонити ОСОБА_3 та будь-яким третім особам вчиняти дії щодо вивезення та переміщення малолітніх дітей за межі території України, а органам Державної прикордонної служби України та їх посадовим особам - здійснювати пропуск дітей через державний кордон України на виїзд без письмової нотаріально посвідченої згоди матері до набрання законної сили судовим рішенням у справі.

З матеріалів заяви убачається, що між сторонами наявний спір щодо відібрання малолітніх дітей та повернення їх за попереднім місцем проживання.

Згідно зі ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до ст. 3 Конвенції про права дитини, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

У частині третій статті 9 Конвенції про права дитини визначено право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Європейський суд з прав людини зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно врахувати дві умови: по-перше, у найкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (Mamchur v. Ukraine, №10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16.07.2015).

Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (Hant v. Ukraine, №31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07.12.2006).

Ухвалюючи рішення у справі «М. С. проти України» від 11.07.2017, ЄСПЛ наголосив, що в таких справах основне значення має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення. При цьому ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.

Відповідно до ст. 141 СК України, мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

Вказана норма кореспондується із положеннями частини третьої статті 11 Закону України «Про охорону дитинства», згідно з якою що батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Згідно з частинами першою-третьою статті 157 СК України, питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Відповідно до частин першої та другої статті 15 Закону України «Про охорону дитинства», дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.

У статті 4 Конвенції про контакт з дітьми зазначено, що дитина та її батьки мають право встановлювати й підтримувати регулярний контакт один з одним. Такий контакт може бути обмежений або заборонений лише тоді, коли це необхідно в найвищих інтересах дитини. Якщо підтримання неконтрольованого контакту з одним з батьків не відповідає найвищим інтересам дитини, то розглядається можливість контрольованого особистого контакту чи іншої форми контакту з одним з таких батьків.

З огляду на вказані норми матеріального права батько, який проживає окремо від дітей, також має право на особисте спілкування з ними, а мати не має права перешкоджати батькові спілкуватися з дитиною та брати участь у їх вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дітей і відбувається саме в інтересах дітей.

У таких чутливих правовідносинах, ураховуючи можливий тривалий судовий розгляд справи про відібрання дітей, сприяння відновленню відносин та емоційного контакту мололітніх дітей особисто з батьком має переважати над намаганням матері обмежити або взагалі відгородити дитину від зустрічей з ним.

Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 04.04.2018 (справа № 344/16653/16-ц) та від 31.08.2022 (справа № 545/3933/21).

Про необхідність та важливість контакту дитини з кожним із батьків під час судового процесу та за відсутності остаточного рішення щодо визначення місця проживання дітей неодноразово наголошував у своїх рішеннях ЄСПЛ. Підстави для забезпечення позову є суб`єктивними та враховуються судом залежно від конкретного випадку, однак будь-який сімейний спір стосовно дітей має вирішуватися з урахуванням та забезпеченням якнайкращих інтересів дітей.

Враховуючи викладене, беручи до уваги доводи заявника про невиконання відповідачем обов`язку щодо повернення малолітніх дітей за визначеним сторонами місцем проживання, припинення зв`язку з матір`ю та приховування місця перебування дітей, а також існування ризику їх вивезення за межі України, суд дійшов висновку про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову. Невжиття таких заходів може істотно ускладнити або унеможливити виконання судового рішення про відібрання дітей та повернення їх за попереднім місцем проживання. З огляду на необхідність забезпечення найкращих інтересів дітей та збереження існуючого правового становища до вирішення спору по суті, заборона вивезення малолітніх дітей за межі території України є обґрунтованим заходом забезпечення позову.

Заявлений захід забезпечення позову є співмірним із позовними вимогами, безпосередньо пов`язаний із предметом спору та спрямований на забезпечення ефективного захисту прав та інтересів дітей і реального виконання можливого рішення суду про їх повернення за попереднім місцем проживання. При цьому вжиття такого заходу не вирішує спір по суті та має тимчасовий характер, оскільки діятиме до набрання законної сили судовим рішенням у справі.

Враховуючи наведене, суд вважає за необхідне задовольнити заяву про забезпечення позову шляхом заборони ОСОБА_3 та будь-яким третім особам вчиняти дії щодо вивезення та переміщення малолітніх дітей ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 за межі території України, а також заборони органам Державної прикордонної служби України та їх посадовим особам здійснювати пропуск зазначених дітей через державний кордон України на виїзд без письмової нотаріально посвідченої згоди матері ОСОБА_1 до набрання законної сили судовим рішенням у справі.

У даному випадку враховано, що забезпечення позову у вищезазначений спосіб відповідають якнайкращим інтересам дитини, є співмірними позовним вимогам та будуть адекватними заходами з метою ефективного виконання судового рішення.

У частині сьомій статті 153 ЦПК України передбачено, що в ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання, а також вирішує питання зустрічного забезпечення.

Станом на час розгляду заяви про забезпечення позову у суду відсутні підстави вважати, що існують обставини, з якими законодавець встановив обов`язок суду на застосування зустрічного забезпечення згідно з ч. 3 ст. 154ЦПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 157 ЦПК України, ухвала підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження.

Згідно з ч. 2 ст. 157 ЦПК України, примірник ухвали про забезпечення позову залежно від виду вжитих заходів одночасно з направленням заявнику направляється судом для негайного виконання всім особам, яких стосуються заходи забезпечення позову і яких суд може ідентифікувати, а також відповідним державним та іншим органам для вжиття відповідних заходів.

Керуючись статтями 149-153 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В:

Заяву заяву позивача ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_2 , про забезпечення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Служби у справах сім`ї Виконавчого комітету Обіхівської міської ради, про відібрання дітей і повернення їх за попереднім місцем проживання - задовольнити.

Заборони ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_1 ) та будь-яким третім особам вчиняти дії щодо вивезення та переміщення за межі території України малолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 ; ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_7 ; ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , до набрання законної сили судовим рішенням у справі;

Заборони органам Державної прикордонної служби України та їх посадовим особам здійснювати пропуск через державний кордон України на виїзд з України малолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 ; ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_7 ; ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , у супроводі батька ОСОБА_3 або будь-яких третіх осіб без письмової нотаріально посвідченої згоди матері ОСОБА_1 до набрання законної сили судовим рішенням у справі.

Копію ухвали про забезпечення позову направити всім особам, яких стосуються заходи забезпечення позову і яких суд може ідентифікувати, а також відповідним державним та іншим органам для вжиття відповідних заходів.

Ухвала може бути оскаржена протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення шляхом подачі апеляційної скарги до Київського апеляційного суду.

Ухвала підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження.

Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.

Суддя О. М. Соколов

Інші рішення у справі

ДатаДокументСуд
12.11.2026 Ухвала № 141476293 Печерський районний суд міста Києва
12.10.2026 Ухвала № 140646218 Печерський районний суд міста Києва
07.10.2026 Ухвала № 140389200 Печерський районний суд міста Києва