Справа № 161/2293/26 Головуючий у 1 інстанції: Гринь О. М.
Провадження № 22-ц/802/1204/26 Доповідач: Карпук А. К.
ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
12 жовтня 2026 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Карпук А.К.
суддів - Бовчалюк З.А., Здрилюк О. І.,
секретар Прядун Ю.В.
з участю: представника позивача ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_3 подану його представником ОСОБА_4 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 29 червня 2026 року в складі судді Гриня О. М,-
В С Т А Н О В И В :
У січні 2026 року ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, мотивуючи тим, що 08.07.2022 між ним та відповідачем було укладено договір позики, оформлений розпискою позичальника. За умовами вказаного договору він надав у позику відповідачу - ОСОБА_3 , 700 00,00 грн. зі строком повернення до 08.07.2024.
Також, 08.07.2022 між сторонами було укладено договір позики, оформлений розпискою позичальника. За умовами вказаного договору позивач надав у позику відповідачу - ОСОБА_3 , 56 000,00 доларів США зі строком повернення до 08.07.2024.
05.09.2022 ОСОБА_2 надав ОСОБА_3 у позику 50 000,00 доларів США зі строком повернення до 05.09.2024 про що було укладено договір позики, оформлений розпискою позичальника.
Умови правочинів ОСОБА_3 не виконані, тому просить суд стягнути з відповідача на його користь грошові кошти в сумі 700 000,00 грн. за договором позики від 08.07.2022; 56 000,00 доларів США за договором позики від 08.07.2022 та 50 000,00 доларів США за договором позики від 05.09.2022, а також понесені по справі судові витрати.
Рішенням Луцького міськрайонного суду від 29 червня 2026 року ухвалено задовольнити позов.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором позики від 08 липня 2022 року в розмірі 700 000 тисяч гривень.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором позики від 08 липня 2022 року в розмірі 56 000 доларів США.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором позики від 05 вересня 2022 року в розмірі 50 000 доларів США.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 витрати понесені у зв`язку зі сплатою судового збору в розмірі 16 640 гривень.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що позивачем доведено належними та допустимими доказами надання в позику грошових коштів відповідачу, який одержаних в борг грошей не повернув.
В апеляційній скарзі відповідач просить рішення суду в частині стягнення коштів за договорами позики від 08.07. 2022 на суму 56 000,00 доларів США зі строком повернення до 08.07.2024 та від 05.09.2022 на суму 50 000,00 доларів США зі строком повернення до 05.09.2024 скасувати та відмовити у цій частині позовних вимог.
Рішення суду в частині стягнення коштів за договором позики від 08 липня 2022 року на суму 700000 грн змінити, стягнути на користь позивача 650 000 грн.
Покликається на те, що позивачем не доведено, що у боргових розписках йшлося саме про позику доларів США, отже і не доведено, яка саме валюта була предметом договорів.
Щодо розписки на суму 700000 грн., то під час розгляду справи відповідач надав платіжні інструкції, згідно з якими оплатив на погашення боргу 95000 тис. грн., що необхідно врахувати при ухваленні рішення.
Позивач не скористався правом подати відзив на апеляційну скаргу.
Апеляційний суд перевіривши законність рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги дійшов висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги.
Судом першої інстанції встановлено, що на підтвердження укладення договорів позики позивачем надано письмові розписки, зокрема, від 08.07.2022 згідно з якою ОСОБА_3 позичив у ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 700 000,00 грн. терміном до 08.07.2024, від 08.07.2022, згідно з якою між сторонами було укладено договір позики за умовами якого позивач надав у позику відповідачу - ОСОБА_3 , 56 000,00 доларів США зі строком повернення до 08.07.2024, від 05.09.2022, згідно з якою ОСОБА_2 надав ОСОБА_3 у позику 50 000,00 доларів США зі строком повернення до 05.09.2024.
Обґрунтовуючи повернення боргу за розпискою від 08.07.2022 на суму 700 000,00 грн., відповідач надав суду квитанції про переказ грошових коштів. На карту НОМЕР_1 …4153 від 13.11.2025 на суму 15000 грн., від 16.02.2026 на суму 20000 грн., від 15.10.2025 на суму 20000 грн., від 15.10.2025 на суму 10000 грн., від 17.09.2025 на суму 10000 грн., від 16.02.2026 на суму 10000 грн., від 17.09.2025 на суму 10000 грн.
Мотиви апеляційного суду.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (ст. 15 ЦК України).
Згідно з частинами 1, 2 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу. Однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків ст. 11 ЦК України визначає договори та інші правочини.
Підставою позову у цій справі є невиконання відповідачем зобов`язання щодо повернення позивачу грошових коштів.
Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (ст. 1047 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.
Згідно з статтями 509, 526 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг.
Таким чином, у разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. З метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми.
Факт отримання коштів у борг підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можливо установити, що відбулася передача певної суми коштів від позичальника до позикодавця.
Досліджуючи боргові розписки чи інші письмові документи, суд для визначення факту укладення договору повинен виявляти справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа та, залежно від установлених результатів, зробити відповідні правові висновки.
Суду на підтвердження укладення договору позики надані боргові розписки, написання яких відповідач не заперечує. Розписки містять в собі зобов`язання про повернення позики, умови повернення процентів та строку повернення боргу.
Встановивши наведене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про стягнення позичених та повернутих коштів відповідачем.
Суд першої інстанції обґрунтовано не врахував при вирішені спору поданих відповідачем квитанцій по перерахування коштів на ім`я ОСОБА_5 , як пояснив позивач, на ім`я його дружини, оскільки остання не є стороною договору позики.
В інших квитанціях не вказано призначення платежу, отже не доведено, що вказані кошти сплачені на виконання договору позики на суму 700 000 грн. від 08 липня 2022 року, у той час як позивач пояснив про виконання відповідачем і інших грошових зобов`язань за усними домовленостями, що пов`язано із спільною діяльністю по закупівлі зерна разом з відповідачем, з яким вони перебували в тісних, дружніх стосунках, оскільки є кумами та були партнерами по бізнесу.
Апеляційний суд вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що доводи позивача про позику доларів США за розписками від 08.07.2022, від 05.09.2022 підтверджені належними доказами. Зокрема, використання при написанні боргової розписки від 08.07.2026 на позначення валюти договору позики графічного значка «$», ураховуючи, що розписка не містить застережень про позику в іншій грошовій валюті, також взявши до уваги, що у розписці від 05.09.2022 чітко вказано про позику 50000 тисяч доларів, а у розписці від 08.07.2022 відповідач ОСОБА_3 своїм підписом в нижній стрічці розписки завірив уточнення про позику 56000 тисяч доларів, також ця розписка містить вказівку про зобов`язання повернення до 08.07.2024 по 2800 доларів в місяць позичених коштів, урахувавши наявність правовідносин між сторонами та традиційне позначення таким символом саме валюту - долари США, належить дійти висновку про надання в позику доларів США.
Також апеляційний суд враховує правовий висновок Об`єднаної Палати Верховного Суду у справі № 368/1257/21, постанова від 06 квітня 2026, який зазначив : «…Поряд із вимогою в правовідношенні існує й заперечення.
Заперечення - це своєрідна субправомочність особи, яка бере участь у відповідному правовідношенні, заявити про те, що така особа з певної причини не є зобов`язана перед суб`єктом вимоги. Щонайменше можна вести мову про кілька видів заперечення: заперечення ipso jure та ексцепцію. Заперечення ipso jure стосується необґрунтованості вимоги іншої особи (наприклад, заперечення про нікчемність правочину), і таке заперечення може застосуватися навіть без посилання сторони. Ексцепція ж стосується обґрунтованої вимоги іншої особи (зокрема, заперечення про позовну давність). В такому разі потрібна відповідна заява.
Стаття 1051 ЦК України хоча й має назву про оспорювання договору позики, проте про жодне оспорювання в традиційному його розумінні як оспорюваного правочину не йдеться. Заперечення позичальника, що грошові кошти насправді не були одержані ним від позикодавця відбувається в порядку ексцепції.
Заперечення про те, що грошові кошти насправді не були одержані ним від позикодавця не піддається позовній давності, як і більшість інших заперечень. Це означає, що коли б позикодавець не подав позов до позичальника, останній завжди може заперечити про відсутність боргу; Тягар доведення того, що грошові кошти насправді не були одержані позичальником від позикодавця лежить на позичальнику, який за допомогою ексцепції заперечує проти позову.».
З наведених підстав апеляційний суд відхиляє аргументи апеляційної скарги про те, що позивачем не доведено про надання в позику доларів США, оскільки тягар доведення цього заперечення лежить на відповідачеві, який на підтвердження своїх заперечень не надав належних та допустимих доказів.
Подані позивачем докази є належними, допустимими та достовірними та про підтверджують надання у позику грошових коштів відповідачу та невиконання відповідачем взятих на себе зобов`язань.
Що стосується посилання в апеляційній скарзі на постанову Верховного Суду від 22.04.2021 № 904/1017/20 щодо стандартів доказування, на п.81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 120/1033/13-ц , п.9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.20212019 у справі № 373/2054/16-ц , постанову ВС від 27.05.2020 у справі № 2-879/13 щодо тягаря доказування, принципу змагальності сторін, на постанову Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 464/3790/16-ц щодо доведення валюти договору, то суд апеляційної інстанції не вбачає не відповідності висновків суду зазначеним правовим висновкам та суперечності у тому, що Луцький міськрайонний суд Волинської області розглядаючи позовні вимоги ОСОБА_2 про стягнення суми коштів в іноземній валюті - доларах США дійшов висновку, що предметом договору є грошові кошти в іноземній валюті - Доларах США. Суд не порушив існуючої практики щодо стандартів доказування та виконання принципу змагальності сторін, надавши правову оцінку зібраним доказам та обставинам справи у їх сукупності та взаємозв`язку, що відповідає статті 89 ЦПК України.
Інші доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції, до вибіркове тлумачення правових позицій Верховного Суду без урахування встановлених у цій справі обставин, тому висновків суду не спростовують.
Відповідач не заперечував, що сам він написав розписки від 08.07.2022 та 05.09.2022, що отримав у борг грошові кошти, а всупереч вимог статті 81 ЦПК України не подав належних та допустимих доказів , що взяв у борг не долари США, а долари, як валюту іншої держави.
Рішення судом першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права і підстав для його скасування немає.
Керуючись ст. ст. 259, 268, 367, 368, 369, 371, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд
ухвалив:
Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_3 подану його представником ОСОБА_4 залишити без задоволення.
Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 29 червня 2026 року в цій справі залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий
Судді: