Провадження № 2/641/1600/2026 Справа № 641/545/26
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 жовтня 2026 року м. Харків
Слобідський районний суд міста Харкова у складі:
головуючого судді Чайка І.В.,
за участю секретаря судових засідань Шумейко С.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу №641/545/26 за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Комунальне підприємство Харківської міської ради «Харківспецбуд», Департамент реєстрації Харківської міської ради, Основ`янсько - Слобідський відділ державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) про визнання особи такою, що втратила право користування житловою кімнатою,-
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до КП ХМР «Харківспецбуд», ОСОБА_2 , Департаменту реєстрації ХМР, третя особа: Основ`янсько - Слобідський відділ державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), в якому просить визнати ОСОБА_2 такою, що втратила право користування житловою кімнатою АДРЕСА_1 , і зняти її з місця реєстрації за вказаною адресою, а також стягнути з відповідачів солідарно судові витрати зі сплати судового збору.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що він та відповідач ОСОБА_2 до 2021 року перебували у шлюбі. Протягом періоду перебування у шлюбі позивач та відповідач були зареєстровані та проживали у житловій кімнаті гуртожитку, яку отримала мати позивача - ОСОБА_3 у 2009 році як відомче житло, та наймачем якої на теперішній час є позивач. Тривалий час, а саме з кінця 2021 року відповідач не проживає у зазначеній житловій кімнаті, та відповідно не несе витрати по її утриманню. 23.04.2025 року позивач звернувся до Управління реєстрації місця проживання Департаменту реєстрації Харківської міської ради із заявою про зняття відповідача ОСОБА_2 із зареєстрованого місця проживання, однак у знятті з реєстрації відповідача ОСОБА_2 позивачу було відмовлено. Враховуючи неможливість в позасудовому порядку вирішити питання щодо зняття відповідача з реєстрації місця проживання відповідач звернувся до суду з вказаним позовом.
Ухвалою суду від 29.01.2026 року позов прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.
12.02.2026 представником відповідача Департаменту реєстрації Харківської міської ради подано відзив на позов, в якому вона просила відмовити у задоволенні позовних вимог позивача до Департаменту реєстрації Харківської міської ради з огляду на їх безпідставність. Зазначила, що при ухваленні рішення про відмову у знятті з реєстрації відповідача ОСОБА_2 . Департамент реєстрації Харківської міської ради діяв в межах повноважень та відповідно до закону. Відносно позовних вимог позивача до відповідача ОСОБА_2 просила справу вирішити відповідно до норм матеріального та процесуального права.
24.02.2026, 26.02.2026, 17.08.2026 позивачем подано відповіді на відзив, в яких він просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Ухвалою суду від 13.07.2026 року закрито підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду, та частково задоволено клопотання позивача про виклик свідків, клопотання позивача про витребування доказів залишено без задоволення.
Ухвалою суду від 06.10.2026 року залучено до участі у справі в якості третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору Департамент реєстрації Харківської міської ради та Комунальне підприємство Харківської міської ради «Харківспецбуд» одночасно з виключенням їх зі складу співвідповідачів.
Позивач в судовому засіданні позов підтримав та просив задовольнити.
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилась, подала до суду заяву про визнання позову. Також, просила на підставі ч. 5 ст. 262 ЦПК України, у зв`язку з виявленням під час розгляду справи ознак кримінальних правопорушень у діях позивача ОСОБА_1 , а саме: надання завідомо неправдивих показань суду (ст. 384 КК України), та завідомо неправдиве повідомлення правоохоронних органів про вчинення злочину зі штучним створенням доказів (ст. 383 КК України) постановити окрему ухвалу суду та направити її до відповідних органів досудового розслідування для внесення відомостей до ЄРДР та початку кримінального провадження щодо ОСОБА_1 .
Представник третьої особи Департаменту реєстрації ХМР в судове засідання не з`явилась.
Представник третьої особи Основ`янсько - Слобідського ВДВС у м. Харкові ХМУМЮ в судове засідання не з`явилась, подала до суду заяву про розгляд справи без її участі.
Представник третьої особи КП «Харківспецбуд» ХМР в судове засідання не з`явився, причини неявки суду не повідомив.
Суд, заслухавши позивача, дослідивши письмові докази у справі, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, застосувавши до спірних правовідносин відповідні норми матеріального та процесуального права, приходить до наступного висновку.
Згідно з ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.
Відповідно до положень ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно з ч. 4 ст. 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
Судом встановлено, що сторони по справі перебували у шлюбі, який було розірвано 13.11.2021 року відповідно до свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_1 , виданого Основ`янсько - Слобідським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків).
В період перебування у шлюбі сторони були зареєстровані та проживали за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується довідкою про зареєстрованих у житловому приміщенні від 12.04.2024 року.
Зазначена житлова кімната гуртожитку була надана матері позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_3 як відомче житло, що підтверджується ордером № 29 від 12.10.2009 року.
Відповідно до рішення Виконавчого комітету Харківської міської ради від 23.12.2015 року № 806, ОСОБА_1 визнано наймачем однієї кімнати гуртожитку АДРЕСА_1 .
23.04.2025 року позивач звернувся до Управління реєстрації місця проживання Департаменту реєстрації Харківської міської ради із заявою, в якій просив зняти ОСОБА_2 із зареєстрованого місця проживання за адресою: АДРЕСА_2 . У задоволенні заяви та знятті з реєстрації місця проживання відповідача ОСОБА_2 позивачу ОСОБА_1 було відмовлено.
Заявляючи вимогу про визнання відповідача ОСОБА_2 такою, що втратила право користування житловою кімнатою позивачем ОСОБА_1 зазначено, що тривалий час його колишня дружина - відповідач у справі ОСОБА_2 не проживає у спірній житловій кімнаті, та відповідно не несе витрат по її утриманню, не цікавиться станом і подальшою долею зазначеної житлової кімнати за місцем реєстрації.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Предметом спору є правовідносини між сторонами які склались з приводу користування житловою кімнатою, яка перебуває в комунальній власності, а предметом доказування є відсутність відповідача у житловій кімнаті понад встановлені строки та причини такої відсутності.
Статтею 47 Конституції України встановлено, що кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.
Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону.
Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Відповідно до положень статті 71 ЖК України при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.
Якщо наймач або члени його сім`ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.
Жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім`ї понад шість місяців у випадках: 1) призову на строкову військову службу або направлення на альтернативну (невійськову) службу, а також призову офіцерів із запасу на військову службу на строк до трьох років - протягом усього періоду проходження зазначеної військової служби; призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період - протягом усього періоду проходження військової служби, а якщо під час її проходження вони отримали поранення, інше ушкодження здоров`я та перебувають на лікуванні в закладах охорони здоров`я або потрапили в полон чи визнані безвісно відсутніми - на строк до дня, наступного за днем їх взяття на військовий облік у відповідних територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, відповідному підрозділі Служби зовнішньої розвідки України після звільнення з військової служби після закінчення ними лікування в закладах охорони здоров`я, незалежно від строку лікування, повернення з полону, скасування рішення суду про визнання особи безвісно відсутньою чи ухвалення судом рішення про оголошення особи померлою; 2) тимчасового виїзду з постійного місця проживання за умовами і характером роботи або у зв`язку з навчанням (учні, студенти, стажисти, аспіранти тощо), у тому числі за кордоном, - протягом усього часу виконання цієї роботи або навчання; 3) влаштування дитини (дітей) на виховання до родичів, опікуна чи піклувальника, у прийомну сім`ю, дитячий будинок сімейного типу, заклад для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, - протягом усього часу їх перебування у родичів, опікуна чи піклувальника, прийомній сім`ї, дитячому будинку сімейного типу, закладі для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Якщо з будинку, квартири (їх частини) вибула дитина (діти) і членів її (їх) сім`ї не залишилося, це житло може бути надано за договором оренди іншому громадянину до закінчення строку перебування дитини (дітей) у дитячому закладі або до досягнення нею (ними) повноліття і повернення від родичів, опікуна чи піклувальника, в окремих випадках - до закінчення навчання в загальноосвітніх навчальних закладах усіх типів і форм власності, у тому числі для громадян, які потребують соціальної допомоги та соціальної реабілітації, а також в професійно-технічних чи вищих навчальних закладах або до закінчення строку служби у Збройних Силах України та інших військових формуваннях; 4) виїзду у зв`язку з виконанням обов`язків опікуна чи піклувальника, наданням батькам-вихователям житлового будинку або багатокімнатної квартири для створення дитячого будинку сімейного типу - протягом усього часу виконання таких обов`язків; 5) влаштування непрацездатних осіб, у тому числі дітей з інвалідністю, у будинку-інтернаті та іншій установі соціальної допомоги - протягом усього часу перебування в них; 6) виїзду для лікування в лікувально-профілактичному закладі - протягом усього часу перебування в ньому; 7) взяття під варту або засудження до арешту, обмеження волі, позбавлення волі на певний строк чи довічне позбавлення волі - протягом усього часу перебування під вартою або відбування покарання, якщо в цьому будинку, квартирі (їх частині) залишилися проживати інші члени сім`ї.
У випадках, передбачених пунктами 1-7 цієї статті, право користування жилим приміщенням зберігається за відсутнім протягом шести місяців з дня закінчення строку, зазначеного у відповідному пункті.
Відповідно до законодавства України може бути встановлено й інші умови і випадки збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадянами на більш тривалий строк.
Згідно із статтею 72 ЖК України визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.
У пункті 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року № 2 Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України роз`яснено, що у справах про визнання наймача або члена його сім`ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (стаття 71 ЖК Української РСР), необхідно з`ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. В разі їх поважності (перебування у відрядженні, у осіб, які потребують догляду, внаслідок неправомірної поведінки інших членів сім`ї тощо) суд може продовжити пропущений строк.
Відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого житла, а органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення ЄСПЛ від 13 травня 2008 року у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства», заява № 19009/04, пункт 50).
Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує легітимну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві.(Кривіцькі проти України, заява № 30856/03, рішення ЄСПЛ, від 02 грудня 2010 року).
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Верховний Суд у своїй постанові у справі № 755/13349/16-ц від 24.11.2021 зауважує, що зміст "трискладового тесту" для оцінки відповідності втручання у право особи європейським стандартам правомірності такого втручання охоплює такі критерії, які мають оцінюватися у сукупності: 1) законність втручання (згідно із законом); 2) легітимна мета (виправданість втручання загальним інтересом); 3) дотримання принципу пропорційності між використовуваними засобами і переслідуваною метою, тобто необхідність в демократичному суспільстві.
Відповідно до рішення ЄСПЛ у справі "Кривіцька і Кривіцький проти України" поняття "житло" не обмежується приміщенням, в якому особа проживає на законних підставах або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв`язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у право на житло відтак визнання відповідача особою, яка втратила право користування житловим приміщенням буде порушенням принципу пропорційності, що у свою чергу спричинить порушення балансу інтересів сторін у спірних правовідносинах.
Верховний Суд зазначає, що згідно з прецедентною практикою ЄСПЛ втручання держави становитиме порушення статті 8 Конвенції у випадку, якщо воно не переслідує законну мету і не є необхідним у демократичному суспільстві. Особа, якій загрожує виселення, має право на оцінку пропорційності цього заходу судом та оцінку її аргументів у зв`язку з цим.
У постанові Верховного Суду від 27 серпня 2021 року у справі № 521/5887/17 (провадження № 61-7894св20) зазначено, що аналіз норм статей 71, 72 ЖК України дає підстави для висновку, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування житловим приміщенням за одночасної наявності двох умов: непроживання особи в житловому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин на це. Підставою для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, може слугувати лише свідома поведінка такої особи, яка свідчить про втрату нею інтересу до такого житлового приміщення. Вичерпного переліку поважних причин непроживання в житловому приміщенні законодавством не встановлено, у зв`язку з чим зазначене питання суд вирішує в кожному конкретному випадку, з урахуванням конкретних обставин справи і правил ЦПК України щодо оцінки доказів.
У постанові від 31 березня 2021 року у справі № 753/72/17 (провадження № 61-18178св20) Верховний Суд зазначив, що вимога про визнання відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням, у разі її задоволення має фактичним наслідком позбавлення відповідачів права на житло та, відповідно, виселення їх. Проте таке позбавлення права має ґрунтуватися не лише на вимогах закону, але й бути виправданим, необхідним для захисту прав позивача та співмірним із тим тягарем, який у зв`язку із втратою житла покладається на сторону відповідача, оскільки позбавлення житла будь-якої особи є крайнім заходом втручання у права на житло.
В своїй постанові від 22 вересня 2021 року (справа № 759/14973/17 провадження № 61-16549св20) Верховний Суд зазначив, що у справах про визнання наймача або члена його сім`ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням на підставі статті 71 ЖК України, предметом доказування є причини відсутності відповідача понад встановлені строки.
Верховний Суд в цій постанові виснував, що аналіз статті 71 ЖК УРСР дає підстави для висновку, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування жилим приміщеннями за двох умов: не проживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та відсутністю поважних причин для такого не проживання. Відтак, на позивача процесуальний закон покладає обов`язок довести факт відсутності відповідача понад встановлені статтею 71 ЖК УРСР строки у жилому приміщенні, а на відповідача довести, що така відсутність обумовлена поважними причинами. Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до жилого приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності. При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності.
Вирішуючи спір, суд виходить із того, що відповідачка набула право користування спірним житловим приміщенням (кімнатою) на законних підставах. Як член сім`ї наймача вона була вселена до нього, та на теперішній час спірна житлова кімната залишається зареєстрованим місцем її проживання.
Водночас, наявні у справі докази підтверджують, що відповідачка фактично не проживає у спірному житловому приміщенні (кімнаті) протягом тривалого часу.
Зазначене також підтверджується обставинами, викладеними відповідачем у її заяві про визнання позову, в якій вона зазначила, що з 2022 року вона постійно проживає у Німеччині, повертатися до вказаної житлової кімнати наміру не має, у зв`язку з чим не заперечує проти припинення права користування нею та зняття її з реєстраційного обліку місця проживання.
Враховуючи вищевикладене, зокрема, визнання позову відповідачем, суд не вбачає підстав для не прийняття визнання позову відповідачем, оскільки таке визнання не порушує закон або права, свободи чи інтереси інших осіб, та приходить до висновку про те, що позовні вимоги в частині визнання відповідача ОСОБА_2 такою, що втратила право користування житловою кімнатою підлягають задоволенню.
Водночас, стосовно вимоги позивача про зняття відповідача ОСОБА_2 із зареєстрованого місця проживання суд зазначає таке.
Відповідно до ч. 2 ст. 4 ЗУ «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання (перебування) фізичних осіб в Україні» (далі - Закон), порядок декларування місця проживання, реєстрації місця проживання, зміни місця проживання, зняття з реєстрації місця проживання, скасування декларування місця проживання, реєстрації місця проживання (перебування), форми декларацій (заяв), що подаються для декларування місця проживання, реєстрації місця проживання (перебування), зміни місця проживання, зняття із задекларованого та зареєстрованого місця проживання (перебування), а також порядок ведення реєстру територіальної громади, надання та передачі інформації з та до такого реєстру визначаються Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 1 Порядку № 265 (в редакції, чинній на момент звернення позивача з позовом) визначено, що цей Порядок визначає механізм здійснення декларування/реєстрації місця проживання (перебування), зміни місця проживання, зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування), скасування декларування/реєстрації місця проживання (перебування).
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 24 Закону орган реєстрації вносить зміни до реєстру територіальної громади на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житло або права користування житлом, про виселення, визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.
Пунктом 50 Порядку № 265 встановлено, що зняття із задекларованого/ зареєстрованого місця проживання (перебування) здійснюється на підставі, зокрема, рішення суду, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житло або права користування житлом, про виселення, про зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) особи, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.
Враховуючи вищевикладене, зокрема, визнання судом відповідача ОСОБА_2 такою, що втратила право користування житловою кімнатою АДРЕСА_1 , суд вважає вимогу позивача про зняття відповідача із зареєстрованого місця проживання за зазначеною адресою безпідставною з огляду на те, що на теперішній час у позивача відсутні перешкоди для звернення до відповідного органу реєстрації з рішенням суду про визнання відповідача ОСОБА_2 такою, що втратила право користування житловою кімнатою у встановленому законом порядку, та відповідно приходить до висновку про відмову у задоволенні позову в цій частині.
Стосовно вимоги відповідача ОСОБА_2 про постановлення окремої ухвали суду щодо встановлення в процесі розгляду даної справи обставин вчинення позивачем ОСОБА_1 кримінальних правопорушень, та направлення її до правоохоронних органів для внесення відомостей до ЄРДР, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 262 ЦПК України суд, виявивши при вирішенні спору порушення законодавства або недоліки в діяльності юридичної особи, державних чи інших органів, інших осіб, постановляє окрему ухвалу, незалежно від того, чи є вони учасниками судового процесу.
Суд не вбачає підстав для постановлення окремої ухвали щодо обставин, зазначених відповідачем ОСОБА_2 у її заяві про визнання позову, та відповідного направлення зазначеної ухвали до правоохоронних органів, оскільки це є не обов`язок, а право суду. Крім того, під час розгляду справи позивач не був допитаний в якості свідка та у відповідності до ст. 384, 385 КК України не попереджався про кримінальну відповідальність за дачу суду завідомо неправдивих показань, та обставин зазначення позивачем у позові неправдивих відомостей, судом не встановлено. Водночас, суд вважає за необхідне роз`яснити відповідачу, що вона не позбавлена права особисто звернутись до правоохоронних органів з відповідними заявами.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими, законними та такими, що підлягають частковому задоволенню.
Питання судових витрат зі сплати судового збору суд вирішує відповідно до ст. 141 ЦПК України, та з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 1 331,20 грн.
На підставі викладеного та керуючись ст. 12, 13, 76-81, 259, 263-265, 268, 273, 315-319, 430 ЦПК України, суд,
ВИРІШИВ:
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Комунальне підприємство Харківської міської ради «Харківспецбуд», Департамент реєстрації Харківської міської ради, Основ`янсько - Слобідський відділ державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) про визнання особи такою, що втратила право користування житловою кімнатою - задовольнити частково.
Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , такою, що втратила право користування житловою кімнатою за адресою: АДРЕСА_2 .
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в розмірі 1 331 (одна тисяча триста тридцять одна) грн. 20 коп.
В іншій частині позову - відмовити.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 .
Відповідач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 .
Третя особа - Департамент реєстрації Харківської міської ради, код ЄДРПОУ 40214227, м. Харків, м-н Павлівський, 4.
Третя особа - Комунальне підприємство Харківської міської ради «Харкіспецбуд», код ЄДРПОУ 32168454, м. Харків, вул. Георгія Тарасенка, 15-Б.
Третя особа - Основ`янсько - Слобідський відділ державної виконавчої служби у місті Харкові Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції, код ЄДРПОУ 41430683, м. Харків, вул. Максиміліанівська, 11.
Суддя І.В.Чайка