Справа № 450/3966/25 Головуючий у 1 інстанції: Мельничук І.І.
Провадження № 22-ц/811/539/26 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 жовтня 2026 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Копняк С. М.,
суддів: Бойко С. М., Ніткевича А. В.,
секретар судового засідання - Федчун Н. С.,
з участю представників позивача - адвоката Репака В. В. та Гевало Ю. Ю. (в порядку самопредставництва),
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 30 жовтня 2025 року у справі за позовом об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Злагода-61» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості зі сплати внесків на утримання будинку та прибудинкової території,
ВСТАНОВИВ:
у вересні 2025 року об`єднання співвласників багатоквартирного будинку (далі - ОСББ) «Злагода-61» звернулось в суд з позовом до ОСОБА_1 , в якому просило стягнути з відповідача на свою користь заборгованість зі щомісячних внесків на утримання будинку та прибудинкової території за період з 01 лютого 2020 року по 31 січня 2021 року в розмірі - 33 917 грн 71 коп., яка складається з: 17 400 грн 00 коп. - основний борг; 13 842 грн 36 коп. - інфляційні втрати нараховані згідно частини другої статті 625 ЦК України; 2 675 грн 35 коп. - відсотки річних нараховані згідно частини другої статті 625 ЦК України, а також стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір в розмірі - 3 028 грн 00 коп. та витрати на правову допомогу в сумі - 15 000 грн 00 коп.
Позов мотивований тим, що ОСББ «Злагода - 61» створено власниками квартир та нежитлових приміщень будинку АДРЕСА_1 відповідно до Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку». ОСОБА_1 на праві власності належали нежитлові приміщення площею 145, 00 кв. м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 . В подальшому, вказані нежитлові приміщення разом із іншим нежитловим приміщенням відповідачки площею 131, 2 кв. м., що знаходилося за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі заяви ОСОБА_1 , було об`єднано в один об`єкт нерухомого майна. Відповідно до пункту 4 виписки з протоколу № 2 загальних зборів від 12 грудня 2019 року, які відбулися у АДРЕСА_1 у під`їзді будинку, учасники ОСББ «Злагода - 61» визначили розмір щомісячних внесків у розмірі - 10, 00 грн за м? з 01 грудня 2019 року. Проте, всупереч положенням статуту ОСББ «Злагода - 61», рішенням загальних зборів ОСББ «Злагода - 61» та Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку», ОСОБА_1 не виконала своїх зобов`язань щодо сплати щомісячних внесків на утримання будинку та прибудинкової території. Оскільки відповідачка зобов`язання належним чином не виконує та має заборгованість, це порушує законні права позивача, тому просили стягнути з ОСОБА_1 заборгованість зі сплати щомісячних внесків на утримання будинку та прибудинкової території.
Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 30 жовтня 2025 року позво ОСББ «Злагода-61» задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСББ «Злагода-61» заборгованість зі щомісячних внесків на утримання будинку та прибудинкової території в розмірі 33 917 грн 71 коп., яка складається з: 17 400 грн 00 коп. - основного боргу; 13 842 грн 36 коп. - інфляційних втрат; 2 675 грн 35 коп. - відсотки річних.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСББ «Злагода-61» витрати із сплати судового збору в сумі 3 028 грн 00 коп. та витрати на правничу допомогу в сумі 10 000 грн 00 коп.
Рішення суду оскаржила ОСОБА_1 , подавши в лютому 2026 року апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 30 жовтня 2025 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Апеляційна скарга мотивована тим, що ухвалюючи оскаржене рішення, суд першої інстанції не врахував, що ОСОБА_1 не є членом ОСББ «Злагода-61», а володіє окремо стоячим нерухомим майном, яке знаходиться за іншою адресою, ніж будинок, який обслуговує ОСББ «Злагода-61», що підтверджується як фотографіями, так і витягами про державну реєстрацію такого майна. Між сторонами відсутні жодні договірні стосунки. Судом не досліджено питання щодо наявності підстав для звернення до суду з цим позовом голови ОСББ «Злагода-61», адже відсутнє рішення правління цього об`єднання, яке би уповноважувало саме голову правління на вчинення відповідних дій, зокрема звертатися до суду з відповідним позовом. В такому випадку суд мав залишити позов без розгляду на підставі пункту 2 частини першої статті 257 ЦПК України, а не вирішувати спір по суті. Вказує на допущені судом порушенням норм процесуального права, зокрема, ухвалення звичайного, а не заочного рішення, оскільки відповідачка до суду не з`явилась, пояснень, заперечень чи доказів не подала, внаслідок чого допущено порушення права відповідачки на судовий захист, зокрема, подати заяву про застосування строку позовної давності, яка додана нею до апеляційної скарги, просить її прийняти, оскільки не мала реальної можливості подати її до суду першої інстанції. Зазначає і про те, що розрахунок суми боргу здійснений з грубими математичними помилками та/або із застосуванням невірної методики розрахунку.
В лютому 2026 від ОСББ «Злагода-61» через підсистему «Електронний суд» надійшов відзив на апеляційну скаргу, який підписаний представником Репаком В. В., в якому міститься прохання апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін,
Відзив на апеляційну скаргу мотивований тим, що доводи апеляційної скарги суперечать фактичним обставинам справи та не ґрунтуються на нормах матеріального та процесуального права, а рішення суду є законним та обґрунтованим. Стверджує, що позивачем здійснювалося нарахування внесків на площу 145,00 кв. м., яке знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 та є частиною об`єднаного приміщення. Зазначає, що Гевало Ю. Ю. є особою, яка може вчиняти дії від імені юридичної особи ОСББ «Злагода-61», у тому числі підписувати договори, подавати документи для державної реєстрації, без обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи. Вказує, що момент виникнення прострочення виконання грошового зобов`язання пов`язується не з місяцем, за який здійснюється нарахування внеску, а з моментом закінчення строку, встановленого для його оплати. Стверджує також, що щомісячні внески були нараховані до моменту об`єднання відповідачкою нежитлових приміщень площею 145,00 кв. м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , з нежитловим приміщенням площею 131 2 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Звертає увагу суду на те, що заявником наведено некоректний приклад розрахунку заборгованості, оскільки останньою не врахованого того факту, що інфляційні втрати розраховувались не за один місяць, а за весь період прострочення щомісячних платежів, де були різні індекси інфляції. Вказує, що початок відліку строку позовної давності у цій справі потрібно пов`язувати із моментом набрання чинності 04 вересня 2025 року Закону України «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності», яким пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України виключено. Також зазначає, що оскільки від відповідачки не надходило клопотання про проведення судового засідання в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін, тому судом у відповідності до вимог ЦПК України та відповідно до ухвали про відкриття провадження у справі було проведено розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Відповідно до статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Учасники справи належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи в суді апеляційної інстанції, що підтверджується матеріалами справи.
Якщо належним чином повідомлені сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.
Такий висновок узгоджується з постановами Верховного Суду від 02 жовтня 2024 року в справі № 757/61314/18-ц, від 17 липня 2024 року в справі № 182/3021/21, від 25 червня 2024 року в справі № 496/5051/19 та ін.
Враховуючи, що відповідачка не з`явилась в судове засідання, а наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, з метою дотримання основних засад цивільного судочинства, зокрема і розумних строків розгляду справи, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу по суті без участі відповідачки, належним чином повідомленої про дату, час і місце розгляду справи.
Клопотання відповідачки про відкладення розгляду справи надійшло до апеляційного суду 01 жовтня 2026 року після завершення судового засідання та переходу суду до стадії ухвалення рішення, тому не могло бути вирішеним, як і аналогічне клопотання від 13 жовтня 2026 року, яке надійшло після стадії проголошення судового рішення, що було призначено на цей день о 13 год 55 хв.
Заслухавши суддю - доповідача, пояснення представників позивача, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також позовних вимог та підстав позову, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення.
До такого висновку колегія суддів дійшла, виходячи з такого.
Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
В силу положень частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Згідно пунктами 1-5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам.
Судом встановлено, що відповідно до пункту 1.1. статуту ОСББ «Злагода - 61» таке створено власниками квартир та нежитлових приміщень будинку АДРЕСА_1 , відповідно до Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку».
Пунктом 2.1. статуту передбачено, що метою створення об`єднання є забезпечення та захист прав співвласників, дотримання ними своїх обов`язків, належне утримання та використання спільного майна будинку, забезпечення своєчасного надходження коштів для сплати всіх платежів, передбачених законодавством та цим Статутом.
Відповідно до пункту 6.2. статуту співвласник зобов`язаний, зокрема, своєчасно і в повному обсязі сплачувати належні внески та платежі.
Пунктом 6.4.1. статуту передбачено, що для забезпечення виконання власниками приміщень своїх обов`язків об`єднання має право звертатися до суду у разі несплати заборгованості з внесків.
Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 29.08.2025 за період з 2005 року до 07.12.2020 ОСОБА_1 на праві власності належали нежитлові приміщення площею 145, 00 кв. м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 . Вказані приміщення належали відповідачці на підставі договору купівлі-продажу нежитлового приміщення, посвідченого 04 грудня 2004 року Дудко О. О., приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу за реєстровим № 2967, зареєстрованого 04 січня 2005 року Львівським обласним державним комунальним бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки за номером запису 10455 в книзі 61, реєстраційний номер: 7432812.
Отже, протягом тривалого часу належне відповідачці нерухоме майно офіційно обліковувалося саме як нежитлове приміщення будинку АДРЕСА_1 . Будь-яких відомостей про те, що зазначені приміщення розташовувалися в окремій самостійній будівлі або не входили до складу багатоквартирного будинку, державні реєстри не містять.
В подальшому, вказані нежитлові приміщення разом із іншим нежитловим приміщенням відповідачки площею 131, 2 кв. м. за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі заяви ОСОБА_1 від 04.12.2020, посвідченої приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Черник Н. С., було об`єднано в один об`єкт нерухомого майна, якому присвоєно АДРЕСА_1 .
Відповідно до пункту 4 Виписки з протоколу № 2 Загальних Зборів від 12 грудня 2019 року, які відбулися у АДРЕСА_1 у під`їзді будинку, учасники ОСББ «Злагода - 61» визначили розмір щомісячних внесків у розмірі - 10 грн за м? з 01.12.2019.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що всупереч положенням статуту ОСББ «Злагода - 61», рішенням Загальних Зборів ОСББ «Злагода - 61» та Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку», ОСОБА_1 не виконала своїх зобов`язань щодо сплати щомісячних внесків на утримання будинку та прибудинкової території в розмірі - 1 450 , 00 грн. За період з 01.12.2019 по 07.12.2020 за відповідачкою обліковується заборгованість зі сплати щомісячних внесків на утримання будинку та прибудинкової території в розмірі - 33 917, 71 грн, яка складається з: 17 400, 00 грн - основний борг; 13 842, 36 грн - інфляційні втрати, нараховані згідно частини другої статті 625 ЦК України; 2 675, 35 грн - 3 % річних, нараховані згідно частини другої статті 625 ЦК України. Доказів, які б спростовували зазначену суму заборгованості або обов`язок щодо її погашення, відповідачем не надані.
Із такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується, виходячи з наступного.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частиною першою статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України.
Згідно з частиною першою статті 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вільного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.
Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.
Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю і повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
За приписами статті 11 ЦК України, підставою для виникнення зобов`язань є договори та інші правочини. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов`язки, регулюються Законом України "Про житлово-комунальні послуги".
За визначенням, наданим у статті 1 вказаного Закону, житлово-комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання.
Згідно зі статтею 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).
Пунктом 1 частини першої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачене право споживача вчасно одержувати якісні житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та згідно з умовами договору на надання таких послуг. Водночас відповідно до пункту 5 частини третьої статті 20 цього Закону такому праву прямо відповідає обов`язок споживача оплачувати надані йому житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
При цьому, пункт 6 частини першої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» встановлює, що споживач має право на несплату вартості житлово-комунальних послуг за період тимчасової відсутності споживача та/або членів його сім`ї при відповідному документальному оформленні, а також за період фактичної відсутності житлово-комунальних послуг, визначених договором у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до положень статей 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно із частиною першою статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, у якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
За змістом частини першої статті 901, частини першої статті 903 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Водночас, відсутність договору про надання житлово-комунальних послуг не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг.
Такий правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 15 березня 2018 року у справі № 401/710/15-ц, постанові від 07.08.2019 року у справі № 462/7822/15-ц та постанові від 13 листопада 2019 року у справі № 686/14833/15-ц.
З огляду на викладене правовідносини, які склалися між сторонами, є грошовим зобов`язанням, у якому, серед інших прав і обов`язків сторін, на боржників покладено виключно певний цивільно-правовий обов`язок з оплати отриманих житлово-комунальних послуг, якому кореспондує право вимоги кредитора вимагати сплату грошей за надані послуги.
Статтею 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Правові та організаційні засади створення, функціонування, реорганізації та ліквідації об`єднань власників жилих та нежилих приміщень багатоквартирного будинку, захисту їхніх прав та виконання обов`язків щодо спільного утримання багатоквартирного будинку визначено Законом України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку».
За визначенням статті 1 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку», об`єднання співвласників багатоквартирного будинку - юридична особа, створена власниками квартир та/або нежитлових приміщень багатоквартирного будинку для сприяння використанню їхнього власного майна та управління, утримання і використання спільного майна. Співвласники багатоквартирного будинку - власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку.
Власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 322 ЦК України).
Відповідно до частини другої статті 382 ЦК України, всі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.
За правилами частини четвертої статті 319, статті 322 ЦК України власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частинами першою та четвертою статті 4 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» встановлено, що об`єднання створюється для забезпечення і захисту прав співвласників та дотримання їхніх обов`язків, належного утримання та використання спільного майна, забезпечення своєчасного надходження коштів для сплати всіх платежів, передбачених законодавством та статутними документами.
Об`єднання має право відповідно до законодавства та статуту об`єднання, зокрема, встановлювати порядок сплати, перелік та розміри внесків і платежів співвласників, у тому числі відрахувань до резервного та ремонтного фондів; здійснювати контроль за своєчасною сплатою внесків і платежів (частина перша статті 16 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку»).
Приписами частини п`ятої статті 10 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» закріплено, що рішення загальних зборів, прийняте відповідно до Статуту, є обов`язковим для всіх співвласників.
Згідно із вимогами статті 15 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку», співвласник зобов`язаний, зокрема виконувати обов`язки, передбачені статутом об`єднання, виконувати рішення статутних органів, прийняті у межах їхніх повноважень, своєчасно і в повному обсязі сплачувати належні внески і платежі.
Статтею 17 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» передбачено, що для забезпечення виконання власниками приміщень своїх обов`язків об`єднання має право вимагати від співвласників своєчасної та у повному обсязі сплати всіх встановлених цим Законом та статутом об`єднання внесків і платежів, у тому числі відрахувань до резервного та ремонтного фондів; звертатися до суду в разі відмови співвласника відшкодовувати заподіяні збитки, своєчасно та у повному обсязі сплачувати всі встановлені цим Законом та статутом об`єднання внески і платежі, у тому числі відрахування до резервного та ремонтного фондів.
Відповідно до частини першої статті 20 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку», частка співвласника у загальному обсязі внесків і платежів на утримання, реконструкцію, реставрацію, проведення поточного і капітального ремонтів, технічного переоснащення спільного майна у багатоквартирному будинку встановлюється пропорційно до загальної площі квартири (квартир) та/або нежитлових приміщень, що перебувають у його власності. Частка участі співвласника квартири та/або нежитлового приміщення визначається відповідно до його частки, як співвласника квартири та/або нежитлового приміщення.
Згідно із частинами першою та третьою статті 23 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку», утримання і ремонт приміщень, які перебувають у власності, здійснюються відповідно до законодавства України. Внески на утримання і ремонт приміщень або іншого майна, що перебуває у спільній власності, визначаються статутом об`єднання та/або рішенням загальних зборів.
Законом України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» визначені особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку, регулювання правових, організаційних та економічних відносини, пов`язаних з реалізацією прав та виконанням обов`язків співвласників багатоквартирного будинку щодо його утримання та управління.
Кожний співвласник, згідно з частиною другою статті 7 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», несе зобов`язання щодо належного утримання, експлуатації, реконструкції, реставрації, поточного і капітального ремонтів, технічного переоснащення спільного майна багатоквартирного будинку пропорційно до його частки співвласника.
Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», управління багатоквартирним будинком здійснюється його співвласниками. За рішенням співвласників усі або частина функцій з управління багатоквартирним будинком можуть передаватися управителю або всі функції - об`єднанню співвласників багатоквартирного будинку (асоціації об`єднань співвласників багатоквартирного будинку).
Положеннями частин першої та другої статті 12 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» закріплено, що витрати на управління багатоквартирним будинком включають: витрати на утримання, реконструкцію, реставрацію, проведення поточного і капітального ремонтів, технічного переоснащення спільного майна у багатоквартирному будинку; витрати на оплату комунальних послуг стосовно спільного майна багатоквартирного будинку; витрати, пов`язані з виконанням зобов`язань за кредитним договором, укладеним за програмами Фонду енергоефективності; витрати на сплату винагороди управителю в разі його залучення; інші витрати, передбачені рішенням співвласників або законом. Витрати на управління багатоквартирним будинком розподіляються між співвласниками пропорційно до їхніх часток співвласника, якщо рішенням зборів співвласників або законодавством не передбачено іншого порядку розподілу витрат.
Отже, прийняті відповідно до статуту рішення загальних зборів об`єднання з питань управління багатоквартирним будинком є обов`язковими для усіх власників квартир (нежитлових приміщень) у багатоквартирному будинку, які одночасно є співвласниками спільного майна такого будинку та зобов`язані його утримувати в силу прямої норми статті 322 ЦК України та частини другої статті 7 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку».
Колегія суддів погоджується з доводами позивача про те, що ним приймалось рішення про встановлення щомісячного внеску з 01.12.2019 у розмірі - 10 грн за м?, що підтверджується протоколом № 2 Загальних Зборів від 12 грудня 2019 року, які відбулися у АДРЕСА_1 , у під`їзді будинку.
У матеріалах справи відсутні відомості про те, що ОСОБА_1 оскаржувала рішення Загальних зборів ОСББ «Злагода - 61». Оскільки таке рішення є чинним, а відтак підлягає виконанню усіма співвласниками багатоквартирного будинку по АДРЕСА_1 , у тому числі й відповідачкою, яка хоч і не є членом ОСББ, однак є власником нежитлових приміщень за цією ж адресою.
У постанові від 19.08.2019 у справі № 641/7403/16-ц Верховний Суд виснував про правомірність плати за послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, яка обраховується за тарифами, які затвердженні рішенням загальних зборів членів ОСББ, якщо таке рішення зборів не скасовано в судовому порядку.
Водночас колегія суддів не погоджується з доводами відповідачки про те, що оскільки належні їй нежитлові приміщення знаходяться в окремо стоячій будівлі, то вона не має обов`язку щодо сплати щомісячних внесків на утримання будинку та прибудинкової території, встановлених рішенням Загальних Зборів ОСББ «Злагода - 61». Такі твердження спростовуються матеріалами справи.
Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 29.08.2025, наданої позивачем, за період з 2005 року до 07.12.2020 ОСОБА_1 на праві власності належали нежитлові приміщення площею 145, 00 кв. м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .
Отже, протягом тривалого часу належне відповідачці нерухоме майно офіційно обліковувалося саме як нежитлове приміщення будинку АДРЕСА_1 . Будь-яких відомостей про те, що зазначені приміщення розташовувалися в окремій самостійній будівлі або не входили до складу багатоквартирного будинку, державні реєстри не містили. Більше того, саме відповідачка власними діями підтвердила, що мова йде не про окремий об`єкт нерухомості, а про приміщення, які можуть бути об`єднані з іншим приміщенням у єдиний об`єкт.
Зокрема, вказані нежитлові приміщення разом із іншим належним на праві власності відповідачці нежитловим приміщенням площею 131, 2 кв. м., яке знаходилося за адресою: АДРЕСА_1 , було об`єднано в один об`єкт нерухомого майна, якому присвоєно АДРЕСА_1 . Таким чином, зміна адреси об`єкта відбулася виключно внаслідок технічної процедури об`єднання двох належних відповідачці приміщень в один об`єкт нерухомості та не свідчить про зміну їх фактичного місцезнаходження чи конструктивної належності. Сам по собі факт присвоєння нової поштової адреси не означає виникнення нового об`єкта будівництва або його відокремлення від багатоквартирного будинку. Поштова адреса є лише ідентифікатором об`єкта нерухомості та не визначає його правовий статус, не змінює конструктивних характеристик будівлі та не припиняє правовий режим спільного майна багатоквартирного будинку. Відповідно, державна реєстрація об`єднаного приміщення 07.12.2020 не могла припинити обов`язок власника брати участь у витратах на утримання спільного майна будинку в тій його частині, яка фактично розташована у будинку АДРЕСА_1 .
Колегія суддів зазначає, що позивач здійснював нарахування внесків виключно на площу 145, 00 кв. м., яка історично знаходилася за адресою: АДРЕСА_1 та входила до складу багатоквартирного будинку. Жодних нарахувань щодо іншої площі, яка знаходилася за адресою АДРЕСА_2 , позивач не здійснював.
Більше того, рішення Загальних зборів ОСББ «Злагода - 61», яким встановлено розмір щомісячних внесків, було прийнято у той час, коли належні відповідачці 145, 00 кв. м. офіційно знаходилися саме за адресою: АДРЕСА_1 . Лише після прийняття відповідного рішення відповідачка ініціювала процедуру об`єднання приміщень та 07.12.2020 зареєструвала новоутворений об`єкт за адресою: АДРЕСА_1 . Послідовність таких дій свідчить про те, що зміна адреси відбулася вже після виникнення обов`язку зі сплати внесків та не могла впливати на існуючі права і обов`язки сторін.
Разом з тим, об`єднання вказаних нежитлових приміщень в один об`єкт з присвоєнням йому адреси за № 59-61 не позбавляє відповідачку обов`язку щодо сплати щомісячних внесків на утримання будинку та прибудинкової території, встановлених рішенням Загальних Зборів ОСББ «Злагода - 61». За своїм змістом такі дії мають усі ознаки намагання уникнути виконання обов`язків співвласника багатоквартирного будинку шляхом формальної зміни реєстраційних відомостей про об`єкт нерухомого майна без будь-якої зміни його фактичного розташування або конструктивної належності.
Відтак, незалежно від присвоєння об`єднаному приміщенню адреси: АДРЕСА_1 , ОСББ «Злагода - 61» не втратило права здійснювати нарахування щомісячних внесків щодо тієї частини приміщення площею 145, 00 кв. м., яка фактично розташована у будинку АДРЕСА_1 .
Також, колегія суддів доходить висновку про помилковість доводів апелянтки про відсутність повноважень в голови ОСББ «Злагода-61» на звернення до суду із позовом. З матеріалів справи вбачається, що позовну заяву від імені та в інтересах ОСББ «Злагода-61» подано та підписано головою правління цього об`єднання - Гевало Юлією Юріївною.
У відповідності до п. 3.16. статуту ОСББ «Злагода-61» на виконання своїх повноважень голова правління діє без доручення від імені об`єднання та укладає в межах своєї компетенції договори і вчиняє інші правочини відповідно до рішень правління.
Згідно із випискою з протоколу № 1 установчих зборів власників квартир та нежитлових приміщень багатоквартирного будинку АДРЕСА_1 у під`їзді будинку 11 листопада 2019 року головою правління ОСББ «Злагода-61» обрано Гевало Юлію Юріївну.
Як вбачається із витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань Гевало Ю. Ю. є особою, яка може вчиняти дії від імені юридичної особи ОСББ «Злагода-61», у тому числі підписувати договори, подавати документи для державної реєстрації, без обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи.
Відповідно до частини третьої статті 58 Цивільного процесуального кодексу України юридична особа незалежно від порядку її створення бере участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу або іншу особу, уповноважену діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення чи трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи), або через представника.
Отже, для здійснення самопредставництва юридичної особи достатньо, щоб повноваження відповідної особи діяти від імені юридичної особи випливали із закону, установчих документів або були підтверджені відомостями Єдиного державного реєстру. У такому випадку оформлення окремої довіреності чи прийняття спеціального рішення про звернення до суду не вимагається.
Окрім того, Закон України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» визначає правління виконавчим органом об`єднання, а голову правління - особою, яка організовує діяльність правління та забезпечує виконання його рішень. Звернення до суду з позовом про стягнення обов`язкових внесків зі співвласників є одним із способів реалізації статутних завдань об`єднання щодо забезпечення належного утримання спільного майна та захисту майнових інтересів об`єднання. Таким чином, звернення голови правління об`єднання до суду з позовом про стягнення заборгованості зі співвласника є реалізацією повноважень керівника юридичної особи щодо її самопредставництва та не потребує прийняття окремого рішення загальних зборів чи правління, якщо інше прямо не передбачено законом або статутом.
Доказів того, що повноваження голови правління ОСББ «Злагода-61» були припинені, обмежені або що відомості Єдиного державного реєстру є недостовірними, апелянтом суду не надано. Так само відсутні будь-які докази оскарження рішення про обрання ОСОБА_2 головою правління або визнання його недійсним у встановленому законом порядку.
За таких обставин доводи відповідачки про відсутність у голови правління ОСББ «Злагода-61» повноважень на підписання позовної заяви та звернення до суду є безпідставними, ґрунтуються виключно на помилковому тлумаченні норм матеріального та процесуального права.
Щодо доводів відповідачки про необхідність застосування строку позовної давності до заявлених вимог, колегія суддів доходить висновку про наступне.
Відповідно до приписів статей 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок (стаття 253 ЦК України).
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
Законодавство може визначати певні обставини, які впливають на перебіг позовної давності і змінюють порядок її обчислення. До таких обставин відноситься зупинення перебігу позовної давності та її переривання, що передбачено статтями 263 та 264 Цивільного кодексу України (пункт 84 постанови Великої Палати Верховного Суду в постанові від 02 липня 2025 року у справі № 903/602/24).
Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується (частина третя статті 264 ЦК України).
Початок відліку строку позовної давності у цій справі потрібно пов`язувати із моментом набрання чинності 04.09.2025 року Закону України «Про внесення зміни до розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності» (надалі також - Закон України 4434-ІХ від 14 травня 2025 року), яким пункт 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України виключено.
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 12 березня 2020 року на всій території України було встановлено карантин.
Строк дії карантину неодноразово продовжувався, а відмінений він був з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».
Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» (далі - Закон № 540-IX) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 12, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Цей Закон набрав чинності 02 квітня 2020 року.
Поряд із цим Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» було введено воєнний стан в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України. Надалі строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався Указами Президента України, цей стан триває до теперішнього часу.
Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» (далі - Закон № 2120-ІХ) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 19, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. Закон № 2102-IX набрав чинності 17 березня 2022 року.
Надалі Законом України від 08 листопада 2023 року № 3450-ІХ «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини» (далі - Закон № 3450-ІХ) пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України викладено в новій редакції, відповідно до якої у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Закон №3450-ІХ набрав чинності 30 січня 2024 року.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 02 липня 2025 року у справі № 903/602/24 зробила наступний правовий висновок:
- Під час дії карантину та воєнного стану законодавець застосував нову конструкцію, якою тимчасово доповнив перелік обставин, які впливають на перебіг позовної давності, а саме продовження позовної давності (п. 85 постанови).
- Відтак, початок продовження строку для звернення до суду потрібно пов`язувати саме з моментом набрання чинності 02 квітня 2020 року Законом № 540-IX. Подібний правовий висновок висловила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06 вересня 2023 року у справі № 910/18489/20 (провадження № 12-46гс22) (п. 88-89 постанови).
- Отже, під час дії карантину позовна давність була продовжена з 02 квітня 2020 року до 30 червня 2023 року (п. 91 постанови).
- Таким чином, в умовах дії воєнного стану строк звернення до суду (позовна давність) було продовжено від початку воєнного стану до 29 січня 2024 року, а після 30 січня 2024 року перебіг такого строку зупинився і такий стан триває дотепер (п. 95 постанови).
- В разі якщо позовна давність не спливла станом на 02 квітня 2020 року, то цей строк звернення до суду спочатку було продовжено (до 30 червня 2023 року - на строк дії карантину, а надалі до 29 січня 2024 року - на строк дії воєнного стану), а з 30 січня 2024 року перебіг строку звернення до суду зупинився на строк дії воєнного стану. (п. 96 постанови).
04.09.2025 набрав чинності Закон України «Про внесення зміни до розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності», яким пункт 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України виключено. Таким чином, з 04.09.2025 перебіг позовної давності поновлено.
З огляду на наведене ОСББ «Злагода-61» не пропущено строк звернення до суду щодо заборгованості яка утворилася у відповідачки за період з лютого 2020 року по січень 2021 року в розмірі 33 917, 71 грн, і яка складається з: 17400, 00 грн - основного боргу; 13 842, 36 грн - інфляційних втрат; 2 675, 35 грн - 3 % річних.
Щодо доводів відповідачки про неправильність здійсненого позивачем розрахунку інфляційних втрат колегія суддів зазначає таке.
Частина друга статті 625 ЦК України визначає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Таким чином, прострочення виконання грошового зобов`язання є підставою для нарахування на вимогу кредитора інфляційних втрат за весь час такого прострочення. Призначення зазначених нарахувань полягає у відшкодуванні кредитору втрат від знецінення грошових коштів, які боржник мав своєчасно сплатити, однак утримував протягом періоду прострочення.
Якщо грошове зобов`язання передбачає внесення щомісячних платежів, прострочення виконання кожного з них має самостійний початок, який визначається з урахуванням установленого строку сплати відповідного платежу. Тому інфляційні втрати обчислюються щодо кожного простроченого платежу окремо, з урахуванням його розміру, тривалості прострочення та проведених оплат, після чого отримані результати підсумовуються. При цьому місяць, за який нараховано відповідний платіж, та період прострочення його сплати не є тотожними поняттями. Несплачена сума щомісячного платежу залишається заборгованістю і в наступних місяцях, а отже, за наявності передбачених законом підстав підлягає індексації протягом усього відповідного періоду прострочення, а не лише за один місяць.
У наведеному відповідачкою прикладі застосовано індекс інфляції лише за один місяць, тоді як позивач визначав інфляційні втрати за період прострочення кожного щомісячного платежу в межах заявленого періоду, кінцевою датою якого зазначено 24 серпня 2025 року. Отже, порівняння результатів, отриманих за різні за тривалістю періоди, саме по собі не свідчить про арифметичну помилку або завищення заявлених до стягнення сум.
Згідно частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша та шоста статті 81 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Колегія суддів також враховує, що відповідачка не надала контррозрахунку інфляційних втрат за спірний період із застосуванням відповідних щомісячних індексів. Таким чином, наведений в апеляційній скарзі приклад розрахунку за один місяць сам по собі не спростовує обґрунтованості нарахування інфляційних втрат за весь період прострочення відповідних щомісячних платежів.
Окрім того, колегія суддів не погоджується з доводами відповідачки про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, з огляду на наступне.
Відповідно до частин четвертої та шостої статті 19 ЦПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду , в тому числі, малозначних справ. Для цілей цього Кодексу малозначними справами є, в тому числі справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Судом першої інстанції ухвалено розгляд даної справи проводити у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Встановлено відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву.
Відповідно до частини п`ятої статті 279 ЦПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї зі сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Оскільки від відповідачки не надходило клопотання про проведення судового засідання в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін, тому судом у відповідності до вимог ЦПК України та відповідно до ухвали про відкриття провадження у справі було проведено розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін. При цьому відповідачка не була позбавлена можливості скористатися правом на подання відзиву чи письмових пояснень. Спрощене провадження без виклику сторін не позбавляє учасника судового процесу можливості реалізовувати свої права та не порушує принципу змагальності.
Пунктом 1 частини першої статті 374 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції дотримавшись норм матеріального та процесуального права, повно і всебічно з`ясувавши всі дійсні обставини спору сторін, вирішив дану справу згідно із законом і підстави для скасування ухваленого у справі судового рішення та задоволення апеляційної скарги, виходячи з меж її доводів, відсутні. Доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції. Відтак, апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а оскаржене рішення - без змін.
Відповідно до статті 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначаються, зокрема, новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Щодо заявлених позивачем в суді апеляційної інстанції витрат на професійну правничу допомогу.
Відповідно до статті 59 Конституції України, кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Відповідно до приписів пункту 13 частини третьої статті 2 ЦПК України однією із основних засад цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Відповідно до положення частини першої статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини статті 133 ЦПК України).
Відповідно до положень частини восьмої статті 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
У відповідності до статті 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
За приписами частини 3 статті 27 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
У суді апеляційної інстанції позивачем подано заяву про компенсацію витрат на професійну правничу допомогу, в якій просить суд стягнути з ОСОБА_1 на користь Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Злагода - 61» витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000, 00 грн.
Судом встановлено, що 29.08.2025 між Адвокатським бюро «Віталія Репака», в особі керуючого Репака Віталія Валерійовича, який діяв на підставі статуту та Об`єднанням співвласників багатоквартирного будинку «Злагода - 61», в особі Голови Правління Гевало Юлії Юріївни, яка діяла на підставі статуту, було укладено договір про надання правової допомоги № 35.
Згідно п. 1.1. договору позивач доручив Адвокатському бюро надавати необхідну правову допомогу в цивільній справі, зокрема: підготовка проекту позовної заяви до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості зі сплати внесків на утримання будинку та прибудинкової території; участь адвоката в судових засіданнях у даній справі у всіх інстанціях; здійснення інших процесуальних дій в даній справі необхідних для захисту прав та інтересів Клієнта. Додатковою угодою № 1 від 23.02.2026 до договору про надання правової допомоги сторони внесли зміни до пункт 1.1. договору.
За надання правової допомоги, передбаченої цим договором, позивач зобов`язався виплачувати Адвокатському бюро «Віталія Репака» гонорар у фіксованому розмірі, який становить в суді апеляційної інстанції 10 000,00 грн (пункт 4.1 договору).
Згідно рахунку № 2 від 05.03.2026 Адвокатським бюро «Віталія Репака» станом на 05.03.2026 надано позивачу наступні правничі послуги: 1) Аналіз документів, консультація Клієнта, підготовка, складання та подання 25.02.2026 до Львівського апеляційного суду відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 30.10.2025 в справі № 450/3966/25 за позовом Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Злагода-61» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості зі сплати внесків на утримання будинку та прибудинкові території - 9 (дев`ять) годин; 2) підготовка проекту заяви про компенсацію витрат на професійну правничу допомогу - 1 (одна) година.
26.03.2026 року між Адвокатським бюро «Віталія Репака» та позивачем підписано акт прийому прийому-передачі наданих правничих послуг. 26.03.2026 позивачем частково сплачено по договору гонорар в розмірі 5 000, 00 грн.
Згідно частини четвертої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг) ; 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 137 ЦПК України).
Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Склад витрат, пов`язаних з оплатою за надання професійної правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі, що свідчить про те, що такі витрати повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.
Під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд:
- має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині четвертій статті 137 ЦПК України (а саме співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони (подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21);
- з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони, може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені у частинах третій-п`ятій, дев`ятій статті 141 ЦПК України (а саме: пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами тощо) (близькі за змістом висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року в справі № 922/1964/21).
Подібні висновки викладено також у постановах Верховного Суду від 20 лютого 2024 року в справі № 910/615/14 (№ 910/5042/22), від 26 вересня 2024 року в справі № 910/11903/23, від 25 січня 2025 року в справі № 369/849/18.
Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені у частині третій статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23).
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року в справі № 755/9215/15-ц).
Окрім цього, при вирішенні цього питання суд має враховувати також загальні засади цивільного законодавства, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.
При цьому витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 ЦПК України).
Подібні правові висновки викладено Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постановах: від 03 жовтня 2019 року в справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі №925/1137/19, Верховним Судом у постановах: від 02 грудня 2020 року в справі № 317/1209/19, від 12 лютого 2020 року в справі № 648/1102/19, від 03 лютого 2021 року в справі № 554/2586/16-ц, від 17 лютого 2021 року в справі № 753/1203/18, від 15 червня 2021 року в справі № 159/5837/19, від 01 вересня 2021 року в справі № 178/1522/18 та інших.
У постановах Верховного Суду від 07 листопада 2019 року у справі № 905/1795/18 та від 08 квітня 2020 року у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, приписами статей 123-130 ГПК України, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час тощо.
Клопотань про зменшення розміру витрат на правову допомогу, як в суді першої інстанції, так і в суді апеляційної інстанції відповідачка не заявляла.
Тому, колегія суддів погоджується з розміром витрат на правничу допомогу, стягнутих судом першої інстанції.
Поряд з цим, під час оцінки судом співмірності заявлених до стягнення витрат за розгляд справи судом апеляційної інстанції, колегією суддів встановлено, що позиція позивача у контексті його заперечень проти задоволення апеляційної скарги була сформована ще в суді першої інстанції і у зв`язку з апеляційним оскарженням не змінювалася; наведені у відзиві на апеляційну скаргу заперечення є подібними до тих, які були наведені в суді першої інстанції, а зміст відзиву дублює певною мірою зміст документів, поданих позивачем до суду першої інстанції, у зв`язку з чим, такі витрати підлягають зменшенню до розміру 5 000 грн 00 коп., який, виходячи з обставин даної справи, буде відповідати наведеним вище критеріям.
Такий підхід до вирішення питання зменшення розміру заявлених витрат на професійну правничу допомогу через дублювання позиції сторони та змісту процесуальних документів протягом розгляду справи судами різних інстанцій є усталеним у практиці Верховного Суду та був застосований, зокрема, у постановах від 21 лютого 2024 року у справі № 911/593/22, від 28 травня 2024 року у справі № 910/2812/23, від 26 лютого 2025 року у справі № 910/13078/23, від 26 червня 2025 року у справі № 918/822/23(918/583/24), від 03 лютого 2026 року у справі № 910/14080/24.
З огляду на наведене, колегія суддів вважає подану позивачем заяву про компенсацію витрат на професійну правничу допомогу підставною, однак така підлягає задоволенню частково.
Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 375, 382 - 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд
УХВАЛИВ:
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 30 жовтня 2025 року залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Злагода - 61» витрати на професійну правничу допомогу, надану в суді апеляційної інстанції в розмірі 5 000 грн 00 коп.
У задоволенні решти вимог заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу відмовити.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Головуючий С. М. Копняк
Судді: С. М. Бойко
А. В. Ніткевич