ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
іменем України
16 жовтня 2026 року м. Чернігів
Унікальний номер справи № 734/761/26
Головуючий у першій інстанції - Соловей В. В.
Апеляційне провадження № 22-ц/4823/2009/26
Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Луговця О.А. (головуючий), Мамонової О.Є., Супруна О.П.,
учасники справи:
позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика»,
відповідач ОСОБА_1 ,
особа, яка подала апеляційну скаргу, ОСОБА_1 ,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (письмове провадження) апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Козелецького районного суду Чернігівської області від 14 травня 2026 року (суддя - Соловей В.В., місце ухвалення - селище Козелець) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
У С Т А Н О В И В:
У лютому 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» (далі - ТОВ «Бізнес Позика») звернулося з позовом до ОСОБА_1 , у якому просило стягнути на його користь з відповідача заборгованість за договором №462869-КС-002 про надання кредиту від 17.06.2025 у розмірі 48110,00 грн, з яких: 17000,00 грн борг - по тілу кредиту, 19210,00 грн - борг по прострочених процентах, 0,00 грн - борг по штрафах, 8500,00 грн - борг по відсотках відповідно до ст. 625 ЦК України, 3400,00 грн - борг за комісією, а також понесені судові витрати по сплаті судового збору в сумі 2662,40 грн.
Позовні вимоги обгрунтовані тим, що 17.06.2025 між ТОВ «Бізнес Позика» і ОСОБА_1 у відповідності до Закону України «Про електронну комерцію» в електронній формі в особистому кабінеті позичальника, що створений в інформаційно-телекомунікаційній системі товариства, було укладено вказаний кредитний договір, підписаний позичальником електронним підписом одноразовим ідентифікатором. За умовами даного договору товариство повинно було надати позичальнику грошові кошти в сумі 17000,00 грн на засадах строковості, поворотності, платності, а позичальник повинен був повернути грошові кошти та сплатити проценти за користування кредитом у порядку та на умовах, визначених договором та Правилами про надання грошових коштів у кредит. Позивач виконав взяті зобов`язання, перерахувавши відповідачу на вказану ним в особистому кабінеті банківську картку обумовлену суму кредитних коштів, тоді як позичальник свої зобов`язання за кредитним договором належним чином та своєчасно не виконав. У зв`язку з порушенням позичальником зобов`язання станом на 15.02.2026 у нього утворилась вищевказана заборгованість, яку позивач просить стягнути з відповідача в судовому порядку.
Заочним рішенням Козелецького районного суду Чернігівської області від 14 травня 2026 року позов ТОВ «Бізнес Позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Бізнес позика» грошові кошти в розмірі 48110,00 грн, з яких: 17000 грн - сума прострочених платежів за тілом кредиту; 19210,00 грн - сума прострочених платежів за процентами; 8500,00 грн - сума заборгованості за відсотками відповідно до ст. 625 ЦК України; 3400,00 грн - сума прострочених платежів за комісією, заборгованості за Договором №462869-КС-002 про надання кредиту від 17.06.2025 року, а також 2662,40 грн судового збору.
Ухвалою Козелецького районного суду Чернігівської області від 29 червня 2026 року заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Дідика В.В., про перегляд заочного рішення залишено без задоволення.
В апеляційній скарзі представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Дідик Д.В., просить дане заочне рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, котрим у задоволенні позовних вимог ТОВ «Бізнес Позика» в частині стягнення 8500,00 грн (ст. 625 ЦК України) та 3400,00 грн (комісія) відмовити повністю, а розмір процентів зменшити до розміру, що не перевищує 8500,00 грн, а за неможливості ухвалення нового рішення, направити справу повністю на новий розгляд до суду першої інстанції в загальному порядку позовного провадження..
Доводи апеляційної скарги узагальнено зводяться до того, що рішення суду першої інстанції є незаконним і необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Апелянт вказує, що при оголошенні заочного рішення відповідач не був присутній, про дату і час судового засідання не знав, судових повісток за його фактичною адресою суд не надсилав, а направлення повістки за його місцем реєстрації та розміщення оголошення на сайті «Судова влада України» не спростовує того факту, що відповідач об`єктивно не знав і не міг знати про судовий розгляд, у зв`язку з чим був позбавлений можливості довести перед судом обгрунтованість своїх заперечень щодо позову.
Скаржник посилається на неврахування судом першої інстанції того, що кредитний договір укладено 17.06.2025, тобто в період дії воєнного стану в Україні, а тому нарахування та стягнення з відповідача 8500,00 грн заборгованості за відсотками на підставі ст. 625 ЦК України суперечить п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України й ця імперативна норма підлягала застосуванню судом незалежно від того, чи заявлялося відповідне заперечення відповідачем.
Відповідач стверджує, що суд першої інстанції не надав належної оцінки нікчемності умов п. 1.6, п. 2.5 кредитного договору та безпідставно задовольнив вимогу позивача про стягнення комісії за видачу кредиту.
За доводами апелянта, заявлена позивачем до стягнення сума прострочених процентів (19210,00 грн) становить понад 113% суми тіла кредиту (17000,00 грн), що є явно непропорційним, несправедливим і таким, що не відповідає передбаченим у ч. 3 ст. 509, ч. 1, 2 ст. 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності та розумності. Зауважує, що відповідно до ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» максимальний розмір денної процентної ставки за споживчим кредитом не може перевищувати 1% від загального розміру виданого кредиту. Денна процентна ставка згідно з п. 1-2 ч. 1 ст. 1 цього Закону охоплює загальні витрати за кредитом, включно з процентами та комісію. Сукупний розмір заявлених до стягнення процентів та комісії за 113 днів користування кредитом у розмірі 17000,00 грн відповідає денній ставці приблизно 1,18%, що перевищує законодавчо встановлений максимум у 1% на день. Тобто сама лише вимога процентів вичерпує граничну суму, а стягнення додатково комісії понад цю суму суперечить імперативному обмеженню, встановленому законом.
Позивач у встановлений строк подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення через її необгрунтованість, а заочне рішення суду першої інстанції - без змін, оскільки воно є законним та ухваленим з урахуванням всіх наданих сторонами доказів по справі.
Заперечуючи проти доводів апеляційної скарги, позивач зазначає, що процентна ставка в день ніяк не перевищує максимально дозволену законодавством денну процентну ставку і ці два поняття є відмінними між собою. Зокрема, кредитор застосовує до позичальника денну процентну ставку у розмірі 0,92% і аж ніяк не 1,18%.
Зазначає, що відповідачу були нараховані відсотки в сумі 19210,00 грн згідно ст. 1048 ЦК України виключно за користування кредитними коштами в межах строку дії договору за відсотковою ставкою, яка відповідає чинному законодавству і жодного нарахування позичальнику якоїсь компенсації чи неустойки не проводилось.
Акцентує увагу, що умовами договору передбачена комісія за видачу кредиту, право на стягнення якої передбачено Законом України «Про споживче кредитування».
Наголошує, що відповідач повинен виконувати взяті на себе зобов`язання за кредитним договором та повернути не лише тіло кредиту, а й сплатити проценти за користування ним та комісію.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Згідно з ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухваленого судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів приходить до такого висновку.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4 ст. 367 ЦПК України).
За приписами ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (ч. 1). Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права (ч. 2) . Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом (ч. 3). При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4). Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (ч. 5).
Судом у справі встановлені такі обставини та визначені відповідно до них правовідносини.
17 червня 2025 року ТОВ «Бізнес Позика» направило ОСОБА_1 пропозицію (оферту) укласти Договір №462869-КС-002 про надання кредиту (Споживчий кредит. Електронна форма) (а.с. 64).
17 червня 2025 року ОСОБА_1 прийняв (акцепт) пропозицію (оферту) ТОВ «Бізнес Позика» укласти Договір №462869-КС-002 про надання кредиту (Споживчий кредит. Електронна форма), підписавши електронним підписом одноразовим ідентифікатором UA-8620 (а.с. 75).
17 червня 2025 року між ТОВ «Бізнес Позика» і ОСОБА_1 укладено Договір №462869-КС-002 про надання кредиту (Споживчий кредит. Електронна форма), підписаний позичальником електронним підписом одноразовим ідентифікатором UA-8620 (а.с. 54-63).
За умовами даного договору товариство надає позичальнику в кредит грошові кошти, а позичальник зобов`язується повернути кредит, сплатити проценти за його користування та комісію за надання кредиту у порядку та на умовах, визначених цим договором та Правилами надання споживчих кредитів ТОВ «Бізнес Позика» (п. 2.1); загальний розмір кредиту 17000,00 грн (п. 2.1, 2.7), який надається шляхом безготівкового переказу коштів на рахунок позичальника з використанням реквізитів його електронного платіжного засобу № НОМЕР_1 (п. 3.2.6, розділ 12); строк, на який надається кредит, 16 тижнів (п. 2.3); стандартна процентна ставка за кредитом в день 1,0% фіксована (п. 2.4); комісія за надання кредиту 3400,00 грн, яка нараховується одноразово при видачі кредиту (п. 2.5); строк дії договору до 07.10.2025 (п. 2.8), що є датою повернення кредиту (п. 2.14); денна процентна ставка 0,92% (п. 2.12); дата видачі кредиту 17.06.2025 (п. 2.13); сторонами погоджено Графік платежів, припускаючи, що позичальник буде його дотримуватись і застосовуватиметься знижена процентна ставка (п. 4.2.2); у разі не повернення будь якого з платежів у строки, передбачені графіком платежів, кредитодавець здійснює відповідне коригування зобов`язань позичальника (п. 4.2.4).
Аналогічна за змістом інформація щодо порядку кредитування та умов повернення кредиту наведена й у Паспорті споживчого кредиту, який підписаний сторонами 17.06.2025 (а.с. 51-53).
Крім того, у візуальній формі послідовності дій Клієнта - ОСОБА_1 та ТОВ «Бізнес Позика» щодо укладення електронного Договору про надання кредиту №462869-КС-002 від 17.06.2025 в інформаційно-телекомунікаційній системі Товариства на сайті https://my.tpozyka.com зазначено, що відповідач, використовуючи номер телефону НОМЕР_2 ідентифікувався в ІТС, зазначивши свої особисті дані, позивач перевірив статус клієнта, далі відповідач надав всю необхідну інформацію для належної пропозиції, та позивачем сформовано пропозицію укласти Договір, далі позивач направив (розмістив) відповідачу в ІТС індивідуальну оферту (з відповідними активними посиланнями), яка містить істотні умови Договору; позивач відправив в смс-повідомленні на зазначений номер телефону відповідача одноразовий ідентифікатор UA 8620. Відповідач ознайомився з офертою позивача та прийняв її умови. Далі відповідач надіслав позивачу акцепт та підписав Договір одноразовим ідентифікатором - UA 8620. Після цього в особистому кабінеті відповідача відобразився підписаний Договір та додатки до нього, а також Правила для цілодобового онлайн доступу. Зазначена візуальна форма послідовності дій складена у відповідності до ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» з урахуванням положень Закону України «Про електронну комерцію» та Повідомлення Нацкомфінпослуг від 13 лютого 2019 року про роз`яснення особливостей порядку укладення електронних договорів (а.с. 44).
Анкета клієнта містить ідентифікуючі дані позичальника ОСОБА_1 , зокрема і ті що він самостійно вказував під час проведеної відеоверифікації, та інформацію стосовно суми бажаного кредиту та банківського рахунку для перерахування коштів (а.с. 43).
У адресованій ТОВ «Бізнес Позика» довідці ТОВ «ПрофітГід» підтвердило, що в рамках договору про надання фінансових платіжних послуг з переказу коштів №ПГ-5 від 04.11.2020 та на підставі платіжної інструкції (замовлення) відправника, товариством 17.06.2025 було здійснено успішний переказ коштів у сумі 17000,00 грн на номер платіжної картки отримувача № НОМЕР_1 (призначення платежу: перерахування коштів ОСОБА_1 згідно кредитного договору №462869-КС-002 від 17.06.2025) (а.с. 45).
За наданою АТ «Універсал Банк» інформацією від 29.04.2026 із випискою по рахунку, на ім`я ОСОБА_1 , було емітовано карту № НОМЕР_3 , на яку 17.06.2025 зараховано кошти в сумі 17000,00 грн (а.с. 101-116).
ТОВ «Бізнес Позика» згідно правоустановлюючих документів зареєстроване й належать до фінансових установ з правом надання фінансових послуг, що підтверджується копією Свідоцтва серії ФК №880 від 06.04.2017р., виданого Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, яке було чинним на час укладення між сторонами кредитного договору й видачі кредиту (а.с. 30-42).
Згідно доданих до позовної заяви розрахунку та довідки про стан заборгованості, борг ОСОБА_1 перед ТОВ «Бізнес Позика» станом на 13 лютого 2026 року складає 48110,00 грн, з яких: за тілом кредиту - 17000,00 грн, за відсотками -19210,00 грн, за комісією - 3400,00 грн, за процентами згідно ст. 625 ЦКУ (у довідці йменовано як штраф) - 8500,00 грн (а.с. 48-50).
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист цивільного інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені ч. 2 ст. 16 ЦК України.
За приписами ст. 3, 4 ЦПК України захисту підлягають порушене, невизнане або оспорюване право особи чи інтерес, а також державний чи суспільний інтерес.
Згідно з ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
За змістом положень статей 526, 530, 610, 611, 625, 1048, 1049, 1050, 1054, 1056-1 ЦК України за кредитним договором (договором позики) банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти; розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору; зобов`язання повинні виконуватися сторонами належним чином і своєчасно; порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання); боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом; якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Згідно з ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.
У ст. 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1). У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів (ч. 2).
За змістом ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно з ч. 1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 ЦК України).
Договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі (ч. 2 ст. 639 ЦК України).
Закон України «Про електронну комерцію» визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції.
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Електронний підпис одноразовим ідентифікатором це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
За приписами ч. 3-5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього.
Згідно з ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.
Відповідно до ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
У ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Згідно зі ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України).
Згідно зі ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 80 ЦПК України).
За приписами ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (засада змагальності цивільного судочинства).
Згідно зі ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Задовольняючи позовні вимоги ТОВ «Бізнес Позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем надано належні та допустимі докази укладення з відповідачем електронного кредитного договору, отримання за ним кредитних коштів відповідачем та порушення останнім своїх зобов`язань, внаслідок чого виникла кредитна заборгованість, всі складові якої відповідають вимогам чинного законодавства.
Залишаючи без задоволення заяву представника відповідача про перегляд даного заочного рішення, суд першої інстанції зазначив, що за матеріалами справи відповідач належним чином повідомлявся про судові засідання на 14.04.2025 та 14.05.2026 шляхом направлення судової повістки рекомендованим листом на адресу зареєстрованого місця проживання, а також у судове засідання на 14.05.2025 шляхом розміщення оголошення на офіційному сайті «Судова влада України», до суду у визначені дати не з`явився, про причини неприбуття не повідомив, клопотань про відкладення та відзиву на позов не подав; докази, на які посилається представник відповідача у заяві про перегляд заочного рішення, не мають істотного значення для правильного вирішення справи.
Однак апеляційний суд не може повністю погодитись з вищенаведеними висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Заочним розглядом справи є специфічна процедура розгляду цивільної справи та її вирішення за відсутності відповідача.
Умовами проведення заочного розгляду справи є: 1) належне повідомлення відповідача про дату, час і місце судового засідання; 2) нез`явлення відповідача у судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) неподання відповідачем відзиву на позовну заяву та 4) відсутність заперечень позивача проти такого вирішення справи. Лише в разі одночасного існування всіх перелічених умов суд може ухвалити заочне рішення в справі (ч. 1 ст. 280 ЦПК України).
Водночас суть та мета заочного розгляду справи, які полягають у своєчасному та ефективному вирішенні спору, не відрізняються від тих же складових загального позовного провадження. Наведене пояснюється тим, що питання проведення заочного розгляду справи виникає вже на стадії судового розгляду під час судового засідання у справах позовного провадження. Тобто за наявності передбачених законом умов фактично відбувається перехід із загального позовного провадження до заочного розгляду справи.
У доктрині цивільного процесуального права вважається, що, з одного боку, заочне провадження є додатковою гарантією для позивача від зловживання відповідачем процесуальними правами, усунення причин затягування процесу та дотримання судами строків розгляду справи.
З іншого боку, відповідачу ч. 1 ст. 284 ЦПК України гарантується право на перегляд заочного рішення за його письмовою заявою за «спрощеною процедурою», тобто тим самим судом.
Законодавець передбачив, що заочне рішення підлягає скасуванню судом першої інстанції, якщо судом буде встановлено, що відповідач не з`явився в судове засідання та (або) не повідомив про причини неявки, а також не подав відзив на позовну заяву з поважних причин, і докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи (ч. 1 ст. 288 ЦПК України).
Як вбачається з матеріалів справи, за запитом Козелецького районного суду Чернігівської області в порядку ч. 6 ст. 186 ЦПК України від Козелецької селищної ради Чернігівського району Чернігівської області отримано інформацію про реєстрацію місця проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який є відповідачем у справі, а саме: АДРЕСА_1 (а.с. 88).
Ухвалою судді Козелецького районного суду Чернігівської області від 06 березня 2026 року позовну заяву ТОВ «Бізнес Позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження, призначено судове засідання на 14-00 год 14 квітня 2026 року (а.с. 89).
Судова повістка на вказане судове засідання була направлена ОСОБА_1 рекомендованим поштовим відправленням за адресою зареєстрованого у встановленому законом порядку місця його проживання ( АДРЕСА_1 ) та повернута до суду з відміткою «адресат відсутній» (а.с. 91).
У зв`язку з цим та з огляду на задоволення клопотання позивача про витребування доказів, судовий розгляд справи було відкладено на 14-30 год 14 травня 2026 року (а.с. 93-94).
Судова повістка на дане судове засідання була направлена ОСОБА_1 рекомендованим поштовим відправленням за адресою зареєстрованого у встановленому законом порядку місця його проживання ( АДРЕСА_1 ) та повернута до суду з відміткою «адресат відсутній» (а.с. 97).
Однак і в це судове засідання відповідач не з`явився, про причини неприбуття не повідомив, заяви про відкладення розгляду справи та відзиву на позов не подав.
Крім того, ОСОБА_1 додатково повідомлявся про судове засідання 14 травня 2026 року о 14-00 год шляхом публікації оголошення на офіційному сайті «Судова влада України» (а.с. 96).
Колегія суддів погоджується з твердженнями апелянта, що в силу приписів ч. 11 ст. 128 ЦПК України виклик відповідача в судове засідання через оголошення на офіційному сайті «Судова влада України» можливий лише в разі, коли його зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи невідоме.
Однак у даній справі розміщення оголошення на офіційному сайті «Судова влада України» про виклик ОСОБА_1 у судове засідання на 14-30 год 14 травня 2026 року було лише додатковим (факультативним) способом сповіщення відповідача, окрім основного - рекомендованим поштовим відправленням, що не є порушенням норм процесуального закону.
З аналогічною відміткою установи поштового зв`язку «адресат відсутній» була повернута до суду й направлена відповідачу копія заочного судового рішення від 14.05.2026 (а.с. 132).
За приписами ст. 128 ЦПК України судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - разом з копіями відповідних документів, надсилається до електронного кабінету відповідного учасника справи, а в разі його відсутності - разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення або кур`єром за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи. Стороні чи її представникові за їхньою згодою можуть бути видані судові повістки для вручення відповідним учасникам судового процесу. Судова повістка може бути вручена безпосередньо в суді, а у разі відкладення розгляду справи про дату, час і місце наступного засідання може бути повідомлено під розписку (ч. 6).
У разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається: 1) юридичним особам та фізичним особам - підприємцям - за адресою місцезнаходження (місця проживання), що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань; 2) фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку (ч. 7).
Днем вручення судової повістки є: 1) день вручення судової повістки під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки до електронного кабінету особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Якщо повістку надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, повістка вважається врученою у робочий день, наступний за днем її відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про її доставлення (ч. 8).
Згідно з ч. 4 ст. 130 ЦПК України у разі відсутності адресата (будь-кого з повнолітніх членів його сім`ї) особа, яка доставляє судову повістку, негайно повертає її до суду з поміткою про причини невручення.
Оскільки направлені за зареєстрованим місцем проживання ОСОБА_1 судові повістки двічі були повернуті з відміткою на рекомендованому поштовому відправленні «адресат відсутній», то це у відповідності до положень ч. 6-8 ст. 128, ч. 4 ст. 130 ЦПК України вважається належним сповіщенням особи та спростовує доводи апелянта про не надсилання судом повісток та копії судового рішення.
Прикметно, що таку ж адресу свого місця проживання ОСОБА_1 зазначив і в кредитному договорі, за яким із нього стягується заборгованість.
При цьому, апеляційний суд зауважує, що місцевий суд не володів іншою адресою фактичного місця проживання відповідача, а той такої інформації суду не повідомляв.
Відтак, місцевий суд належним чином виконав свій процесуальний обов`язок щодо повідомлення відповідача про дату, час і місце розгляду справи (а також направлення копії судового рішення), тоді як відповідач, двічі не з`явившись у судове засідання та не подавши відзив на позов, скористався своїми правами на власний розсуд.
У п. 6, 7 прохальної частини позовної заяви ТОВ «Бізнес Позика» просило розглядати справу у відсутність його представника та не заперечувало проти ухвалення заочного рішення.
Таким чином, колегія суддів констатує, що у суду першої інстанції були в наявності всі чотири умови, за яких можливий заочний розгляд справи, у зв`язку з чим ним дотримані вимоги ч. 1 ст. 280 ЦПК України при ухваленні оскаржуваного заочного рішення, а твердження апелянта про порушення судом даної норми процесуального права є безпідставними, позаяк не грунтуються на матеріалах справи.
Перевіряючи доводи апелянта про неврахування судом першої інстанції його аргументів, які мають істотне значення для правильного вирішення справи, апеляційний суд виходить з наступного.
Матеріалами справи підтверджується, що 17.06.2025 між ТОВ «Бізнес Позика» і ОСОБА_1 укладено договір №462869-КС-002 про надання кредиту (Споживчий кредит. Електронна форма), підписаний позичальником у порядку, визначеному ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» шляхом використання електронного підпису у вигляді одноразового ідентифікатора UA-8620.
Укладення між сторонами електронного кредитного договору узгоджується з приписами Закону України «Про електронну комерцію», Закону України «Про споживче кредитування», ст. 6, 205, 207, 627-628, 634, 639, 642 ЦК України.
У вказаному кредитному договорі сторонами погоджено всі його істотні умови, договір є дійсним, відповідає презумпції правомірності правочину (ст. 204 ЦК України), у зв`язку з чим він у силу положень ст. 629 ЦК України є обов`язковим для виконання сторонами.
Отже, підписавши кредитний договір, ОСОБА_1 посвідчив свою обізнаність та згоду з його умовами, волевиявлення учасників було вільним та відповідало їх внутрішній волі, правочин вчинено в формі, встановленій законом, та він був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлений ним, а саме отримання кредитних коштів позичальником, що і було здійснено сторонами. Відповідач з власної ініціативи звернувся за отриманням кредиту до вільно обраної ним фінансової установи, отримавши від останньої всю передбачену законодавством інформацію перед укладанням договору.
Відповідачем не надано суду належних і допустимих доказів на спростування обставин укладення електронного кредитного договору, отримання за ним кредитних коштів, а саме відсутності перерахування грошей на його банківський картковий рахунок.
Доказів повернення кредиту, сплати процентів за користування кредитними коштами, комісії за видачу кредиту ОСОБА_1 матеріали справи не містять та відповідачем їх не надано ні суду першої інстанції, ні апеляційному суду.
З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що ОСОБА_1 взяті не себе зобов`язання за кредитним договором не виконав, кошти в установлений строк не повернув.
При цьому, апеляційний суд констатує, що відповідач в апеляційній скарзі фактично не заперечує укладення електронного кредитного договору з позивачем, отримання кредитних коштів та порушення свого зобов`язання по їх поверненню, оспорюючи лише складові кредитної заборгованості у вигляді процентів та комісії.
Так, слушними є доводи апелянта про безпідставне стягнення з нього 8500,00 грн заборгованості за нарахованими відсотками згідно ст. 625 ЦК України.
У п. 18 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України визначено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Згідно з ч. 2 ст. 4 ЦК України основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України.
Відтак, оскільки за складеним ТОВ «Бізнес Позика» розрахунком заборгованості сума в 8500,00 грн була нарахована відповідачу як відсотки за ст. 625 ЦК України (а в довідці про стан заборгованості позиціонується як штрафи), тобто за прострочення виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором, укладеним 17.06.2025, тобто після 24 лютого 2022 року, коли Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022, затвердженого Законом України №2102-ІХ від 24.02.2022, в Україні було введено воєнний стан, який триває і дотепер, то ця сума коштів підлягає списанню кредитодавцем і не може бути стягнута з відповідача.
Водночас помилковими є твердження апелянта щодо безпідставності стягнення з нього судом першої інстанції комісії за видачу кредиту.
Як вбачається з п. 1.6, 2.5 кредитного договору, сторонами погоджено комісію за видачу кредиту в сумі 3400,00 грн, яка нараховується одноразово при видачі кредиту в дату видачі кредиту.
Право ж кредитодавця встановлювати у кредитному договорі комісію за надання кредиту, яка є складовою частиною загальних витрат за споживчим кредитом, передбачене п. 4 ч. 1 ст. 1, ч. 2 ст. 8, ч. 1 ст. 11, ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» (у редакції з 10 червня 2017 року), Правилами розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит, затверджених постановою Правління Національного банку України від 08 червня 2017 року №49 (Правила про споживчий кредит), і з такою умовою договору позичальник погодився, що також узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 13.07.2022 у справі №496/3134/19.
При цьому, апеляційний суд зауважує, що ані положеннями Законів України «Про захист прав споживачів», «Про споживче кредитування», ані інших нормативних актів, не пердбачено звільнення позичальника від сплати комісії за надання кредиту.
Вказуючи ж на нікчемність умов договору щодо комісії, апелянт безпідставно ототожнює два різні види комісії: одноразову за видачу кредиту та щомісячну за обслуговування кредиту, яку кредитодавець позичальнику не нараховував. Застосування ж між ними аналогії, як то пропонує відповідач, не грунтується на положеннях ч. 9 ст. 10 ЦПК України, оскільки правовідносини щодо цих складових сукупної вартості кредиту законодавчо врегульовані, а правовий висновок щодо стягнення цих видій комісій сформульований Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 13.07.2022 у справі №496/3134/19.
У зв`язку з цим, твердження апеляційної скарги щодо нікчемності комісії за надання кредиту не є слушними.
З огляду на викладене, місцевий суд дійшов обгрунтованого висновку про правомірність нарахування позивачем та стягнення з відповідача комісії за видачу кредиту в сумі 3400,00 грн, яка є складовою частиною кредитної заборгованості.
Апеляційний суд також відхиляє доводи скаржника щодо непропорційності та несправедливості нарахованих позивачем процентів у розмірі 19210,00 грн.
Згідно з ч. 3 ст. 509 ЦК України зобов`язання має грунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
У ст. 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1). У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів (ч. 2).
Відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.
В умовах п. 2.3, 2.15 укладеного 17.06.2025 року між сторонами кредитного договору передбачено строк, на який надається кредит позичальнику, - 16 тижнів, з датою повернення кредиту 07.10.2025, що також є строком дії договору (п. 2.8).
Згідно п. 2.4 договору стандартна процентна ставка за кредитом становить 1% у день, фіксована.
При цьому, величина встановленої у кредитному договорі денної процентної ставки в 0,92% та застосованої на її основі при нарахуванні відсотків стандартної процентної ставки 1,0% у день не перевищує її максимального розміру, передбаченого ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» (1%).
З розрахунку заборгованості вбачається, що саме за процентною ставкою 1% у день та в межах строку кредитування (до 07.10.2025) позивач нараховував відповідачу відсотки за користування кредитом, що відповідає умовам договору та чинному законодавству.
Прикметно, що підписавши вищевказаний кредитний договір, відповідач погодився з його умовами, у зв`язку з чим даний договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Крім того, апеляційний суд зазначає, що кредитний договір не містить нечітких або двозначних положень, а викладені в договорі умови щодо строку кредитування, періодів та ставок нарахування й сплати відсотків, комісії є чіткими та зрозумілими. Враховуючи принцип свободи договору відповідач мав можливість не вступати з кредитодавцем у кредитні правовідносини, якщо дійсно вважав встановлений розмір комісії, відсотків за користування кредитними коштами несправедливими, проте погодився на такі умови договору, підписавши його без будь яких застережень. Більше того, не дивлячись на своє гарантоване право, передбачене п. 5.1.2 договору, на відмову протягом 14 календарних днів від договору без пояснення причин відповідач продовжував користуватися кредитними коштами кредитодавця й до нього з жодними заявами не звертався.
Одночасно апеляційний суд констатує правомірність вказаного правочину (ст. 204 ЦК України), оскільки його недійсність прямо не встановлена законом, він не визнаний судом недійсним і відповідна позовна вимога скаржником не заявлялась.
Колегія суддів не вбачає підстав для визнання несправедливими умов укладеного між сторонами кредитного договору, оскільки штрафні санкції позивач відповідачу не обраховував, а нараховані у межах строку кредитування відсотки, які перевищують тіло кредиту і з якими позичальник погоджувався, підписуючи договір, не відносяться до сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації в розумінні положень п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів».
Чинне ж законодавство не наділяє суд повноваженнями зменшувати суми процентів за користування кредитом, які позичальник зобов`язаний сплатити відповідно до умов кредитного договору.
Прикметно, що саме порушення відповідачем умов договору закономірно призвело до збільшення загальної вартості кредиту, оскільки в разі належного виконання позичальником зобов`язань велика сума відсотків за користування кредитом не була б нарахована.
За таких обставин, відсутні підстави вважати нікчемними умови кредитного договору в частині погоджених сторонами процентів за користування кредитом.
Наведений висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в постанові від 07.09.2026 у справі №552/672/23 (провадження №61-4595сво25).
Одночасно апеляційний суд зазначає, що наданий позивачем розрахунок заборгованості є чітким та зрозумілим, оскільки містить детальну інформацію щодо дати та суми надання кредиту, періодів, сум та видів нарахування відсотків згідно умов договору, комісії, штрафів, тобто усіх складових кредитної заборгованості, що дозволяє перевірити його обґрунтованість та правильність.
Верховний Суд у постанові від 09 серпня 2023 року у справі №201/6750/16 наголосив, що при визначенні розміру заборгованості відповідача, суд зобов`язаний належним чином дослідити подані стороною докази (у даному випадку зроблений позивачем розрахунок заборгованості та його правильність), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю або частково зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок, що є процесуальним обов`язком суду.
Тобто, установивши факт існування між сторонами невиконаних позичальником кредитних зобов`язань, суд у будь якому разі має стягнути ту суму, яка була доведена і щодо якої у суду немає сумніву.
Підсумовуючи викладене, після проведеного апеляційним судом перерахунку, заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором №462869-КС-002 від 17.06.2025, яка підлягає стягненню на користь ТОВ «Бізнес Позика», становить 39610,00 грн, з яких: 17000,00 грн - борг за тілом кредиту, 19210,00 грн - борг за процентами за користування кредитом, 3400,00 грн - борг за комісією за видачу кредиту.
Таким чином, враховуючи означене, на основі всебічно, повно й об`єктивно з`ясованих обставин, що мають значення для справи і на які посилаються учасники справи, як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених доказами, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, визначивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та норми права, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, колегія суддів констатує неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права.
У зв`язку з цим, у відповідності до п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, апеляційний суд висновлює про необхідність зміни судового рішення з вищенаведених підстав.
Відтак, апеляційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню, а заочне рішення Козелецького районного суду Чернігівської області від 14 травня 2026 року - зміні, шляхом зменшення визначених до стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Бізнес Позика» сум загальної заборгованості за кредитним договором та судового збору.
Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
Згідно з ч. 1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Апеляційним судом апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково (на 37,59%), а позовні вимоги ТОВ «Бізнес Позика» фактично задовольняються на меншу суму - 39610,00 грн, що становить 82,33% від ціни позову.
Тому стягнуті з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Бізнес Позика» судові витрати по сплаті судового збору за розгляд справи судом першої інстанції також підлягають відповідному зменшенню з 2662,40 грн до 2191,95 грн (2662,40 грн х 82,33%), а за апеляційний перегляд справи з ТОВ «Бізнес Позика» на користь ОСОБА_1 слід стягнути судовий збір у сумі 1876,49 грн (4992,00 грн х 37,59%).
Керуючись ст. 141, 367-369, 374, 376 ч. 1 п. 4, 381-384, 389-391 ЦПК України,
У Х В А Л И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Заочне рішення Козелецького районного суду Чернігівської області від 14 травня 2026 року - змінити, зменшивши розмір визначеної до стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» заборгованості за договором про надання кредиту №462869-КС-002 від 17.06.2025 із 48110,00 грн до 39610,00 грн, та суму судового збору з 2662,40 грн до 2191,95 грн.
В іншій частині рішення суду першої інстанції - залишити без змін.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» на користь ОСОБА_1 1876,49 грн судового збору, понесеного у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення.
Головуючий О.А. Луговець
Судді О.Є. Мамонова
О.П. Супрун