Справа № 740/365/26 2/729/475/26
Р І Ш Е Н Н Я
І м е н е м У к р а ї н и
07 жовтня 2026 р. Бобровицький районний суд Чернігівської області в складі:
судді - Булиги Н. О.
за участю секретарів - Романченко С. С., Величко К.Р.
представника позивача - адвоката Левченка Г.В.
представниці третьої особи - Собачкової Л.А.,
прокурора - Хоменка В.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Бобровиця цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи служба у справах дітей та сім`ї Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації, Орган опіки та піклування Бобровицької міської ради Чернігівської області про позбавлення батьківських прав -
ВСТАНОВИВ:
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про позбавлення її батьківських прав стосовно їх сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що з 2014 року він перебував у фактичних шлюбних відносинах із відповідачкою, від яких ІНФОРМАЦІЯ_2 у них народився син - ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження.
Позивач у позові посилається на те, що з 2022 року відповідачка проживає в іншому місті, участі у вихованні дитини не бере, матеріальної допомоги на її утримання не надає, життям та розвитком сина не цікавиться та будь-яких стосунків з ним не підтримує.
Позивач також зазначає, що дитина фактично проживає з ним, однак у зв`язку з проходженням ним військової служби з 2025 року, постійний догляд за сином здійснює його мати - бабуся дитини ОСОБА_4 . Малолітній ОСОБА_3 навчається у початковій школі №311 Деснянського району м. Києва, забезпечений належними умовами проживання, виховання та навчання, характеризується позитивно, а мати дитини участі у його житті не бере та за час навчання у школі жодного разу не відвідувала навчальний заклад.
Посилаючись на те, що відповідачка тривалий час ухиляється від виконання батьківських обов`язків щодо виховання та утримання дитини, не підтримує з нею жодних контактів і фактично самоусунулась від виконання своїх батьківських функцій, позивач просить суд позбавити ОСОБА_2 батьківських прав стосовно їх малолітнього сина ОСОБА_3 .
Представник позивача у судовому засіданні вимоги підтримав і просив їх задовольнити. Разом з тим, адвокат зазначив, що неодноразове притягнення відповідачки до кримінальної та адміністративної відповідальності за вчинення порушень щодо матері та брата свідчить про її низькі моральні якості та може негативно вплинути на подальший розвиток та світогляд дитини.
Відповідачка у судовому засіданні, у якому була присутня 02 вересня 2026 року, пояснила, що спочатку між нею та батьком дитини, позивача, була домовленість про те, що син ОСОБА_5 буде проживати з батьком у м.Києві. Вказала, що вона останній раз спілкувалася із сином рік тому, на його день народження, ІНФОРМАЦІЯ_2 . Також відповідачка зазначила, що неофіційно працює в м.Києві у ресторані «Чорноморка» та має нестабільний дохід. Зазначила, що не допускала жорстокого поводження із сином чи будь-яких насильницьких дій щодо нього не вчиняла. Пояснила, що дійсно вживає алкогольні напої та притягувалася до адміністративної і кримінальної відповідальності. Крім того, посилалася на те, що вона була позбавлена батьківських прав стосовно інших двох своїх дітей. ОСОБА_2 зазначила, що не заперечує проти позбавлення її батьківських прав щодо сина ОСОБА_6 , оскільки вважає, що його проживання з батьком ОСОБА_1 та бабусею відповідатиме найкращим інтересам дитини, а до дитини вона втратила будь-який інтерес і не бажає у подальшому займатися його вихованням.
Відповідачка подала заяву про подальший розгляд справи без її участі, позовні вимоги визнає.
Представник третьої особи, органу опіки та піклування Бобровицької міської ради Чернігівської області, у судовому засіданні зазначила, що за наслідками проведеної органом опіки роботи, не встановлено достатніх підстав для позбавлення відповідачки батьківських прав стосовно сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки їх сім`я не перебувала на обліку та соціальними службами не проводилася робота з ОСОБА_2 щодо необхідності належного виконання нею батьківських обов`язків.
Представник служби у справах дітей та сім`ї Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації у судове засідання не з`явився, проте надали заяву про розгляд справи без участі їх представника та просили ухвалити рішення з урахуванням найкращих інтересів дитини.
Прокурор у судовому засіданні зазначив, що позивачем не надано доказів того, що виправити поведінку матері щодо сина ОСОБА_6 неможливо і не доведено того, що відповідачка свідомо ухиляється від виконання батьківських обов`язків. Разом з тим, відповідними службами не проводилася робота по налагодженню стосунків матері із сином.
Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_4 показала, що її онук ОСОБА_5 з 2019 року почав проживати разом з нею та його батьком (позивачем) у м.Києві. Мати дитини (відповідачка) з того часу жодної матеріальної допомоги синові не надавала, не цікавиться його розвитком, здоров`ям та процесом навчання і взагалі не проявляє до дитини материнської уваги, вона повністю свідомо самоусунулась від виконання батьківських обов`язків. На протязі всього часу відповідачка лише два рази приїздила до сина (останній раз на його день народження у 2025 році) на прохання позивача. ОСОБА_1 не звертався до відповідних служб у справах дітей щодо встановлення порядку побачень дитини з матір`ю, оскільки остання взагалі не бажала бачитися з дитиною.
Малолітній ОСОБА_7 , який був допитаний у присутності психолога відділу освіти Бобровицької міської ради ОСОБА_8 , пояснив, що маму знає, але не хоче проживати з нею. За час проживання його з бабусею та татом з 2019 року, мама до нього приїздила два-три рази, останній раз на його день народження ІНФОРМАЦІЯ_3 . Їх коротка зустріч відбувалася на зупинці громадського транспорту, куди його привів тато. При цьому, мама з ним не спілкувалася, не цікавилася його життям та здоров`ям. Також ОСОБА_5 пояснив, що мама не дарувала йому подарунків та не цікавилася його навчанням у школі чи захопленнями. Хлопчик зазначив, що пам`ятає, як проживав з мамою в с.Кобижча, і його спогади зводилися до того, що мама часто залишала його та поверталася додому у нетверезому вигляді.
Дослідивши та всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, заслухавши учасників справи, оцінивши зібрані по справі докази, виходячи зі свого внутрішнього переконання, яке ґрунтується на повному та всебічному дослідженні обставин справи, суд доходить такого висновку.
Як встановлено у судовому засіданні, та, що підтверджується відповідним свідоцтвом про народження, ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , його матір`ю є ОСОБА_2 , а батьком є ОСОБА_1 (а.с.12)
Відповідно до характеристики, наданої початковою школою №311 Деснянського району м. Києва, малолітній ОСОБА_3 є учнем 4-А класу, характеризується позитивно, проявляє старанність у навчанні, має доброзичливий характер, комунікабельний, соціально адаптований, підтримує належні взаємовідносини з однолітками та вчителями. У характеристиці також зазначено, що дитина забезпечена всім необхідним для навчання, має належні умови для розвитку (а.с.13-16)
Згідно з довідкою військової частини НОМЕР_1 , позивач ОСОБА_1 проходить військову службу (а.с.17).
Актом обстеження умов проживання від 26 листопада 2025 року підтверджується, що малолітній ОСОБА_3 проживає разом із бабусею, яка фактично здійснює за ним постійний догляд (а.с.18)
Крім того, у матеріалах справи міститься заява щодо звернення позивача до служби у справах дітей та сім`ї Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації з питання доцільності позбавлення відповідачки батьківських прав (а.с.10).
З довідки Пенсійного фонду України форми ОК-5, наданою позивачеві, вбачається наявність у нього офіційних доходів та сплати страхових внесків, що свідчить про його зайнятість та отримання стабільного доходу (а.с.32-33).
Також судом були досліджені надані представником позивача характеризуючі матеріали щодо ОСОБА_2 , з яких вбачається, що остання за місцем проживання у АДРЕСА_1 не проживає, оскільки вибула з неповнолітньою донькою до м.Київ, де зупинилася у старшого сина. Разом з тим, зазначено, що вона зловживає спиртними напоями, постійного працевлаштування немає, має негативну репутацію, в батьківстві безвідповідальна, син ОСОБА_5 проживає в м.Київ та виховується батьком. Крім того, як видно із наданих адвокатом рішень судів, ОСОБА_2 була неодноразово засуджена за ч.1 ст.125 КК України за завдання тілесних ушкоджень матері та брату, а також за ст.126-1 КК України та за ч.2 ст.389 КК України, притягувалася до адміністративної відповідальності за ч.ч.1,2 ст.173-2 КУпАП за вчинення домашнього насильства щодо своєї матері. Разом з тим, рішенням Бобровицького районного суду від 03.04.2018 ОСОБА_2 було позбавлено батьківських прав щодо її сина ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Відповідно до ч.3 ст.51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Положеннями ч.1, 2 ст.3 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 р., ратифікованої Верховною Радою України 27.02.1991р. (далі - Конвенція), передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом. Стаття 9 Конвенції покладає на держави-учасниці обов`язок забезпечувати те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Відповідно до ст.18 Конвенції, батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Відповідно до ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Згідно ч.1 ст. 12 Закону України "Про охорону дитинства", виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
У ст.7 СК України визначено необхідність забезпечення дитині можливості здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.
Відповідно до ч. 2 ст.150 СК України, батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Пунктом 2 ч.1 ст.164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини, забезпечення безпечних умов життя дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.
Тлумачення пункту 2 частини 1 статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх батьківських обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.
Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.
Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).
Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.
Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
Згідно зі ст.155 СК України, здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 11.07.2017р. у справі «М. С. проти України» вказав на те, що при визначенні найкращих інтересів дитини в конкретній справі слід брати до уваги два міркування: по-перше, у найкращих інтересах дитини зберегти її зв`язки із сім`єю, крім випадків, коли доведено, що сім`я непридатна або неблагополучна; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (пункт 100 рішення від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09).
У відповідності до пунктів 15,16,17 Постанови Пленуму Верховного суду України № 3 від 30 березня 2007 року, ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєння нею загальновизнаних норм моралі, не виявляють інтересу до її внутрішнього світу, не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.
Відповідно до п. 15 вищевказаної Постанови, позбавлення батьківських прав, що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.
Відповідно до ч.5 ст.19 СК України, орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Ухвалою суду від 02.03.2026 було зобов`язано надати письмовий висновок органу опіки та піклування щодо доцільності позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав стосовно малолітнього ОСОБА_3 .
З дослідженого у судовому засіданні висновку Служби у справах дітей та сім`ї Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації про недоцільність позбавлення відповідачки батьківських прав вбачається, що органом опіки та піклування було проведено обстеження умов проживання дитини, встановлено наявність належних умов для її проживання та розвитку, а також з`ясовано, що фактичний догляд за дитиною здійснюють батько та бабуся. Разом із тим, за результатами розгляду питання комісією з питань захисту прав дитини орган опіки та піклування дійшов висновку, що ОСОБА_1 не надано достатніх та безспірних доказів свідомого ухилення відповідачки від виконання батьківських обов`язків, а позбавлення її батьківських прав не відповідатиме найкращим інтересам дитини, у зв`язку з чим орган опіки та піклування вважає недоцільним позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав стосовно малолітнього ОСОБА_3 . Крім того, у висновку зазначено, що після припинення відносин між позивачем та відповідачкою, ними було прийнято спільне рішення про подальше проживання дитини з батьком (позивачем) у м.Києві, оскільки це відповідало найкращим інтересам дитини. Питання про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав стало після того, як ОСОБА_1 було призвано на військову службу по мобілізації у 2025 році.
Матеріали справи та наданий висновок служби у справах дітей свідчать, що сім`я малолітнього ОСОБА_3 на обліку як така, що перебуває у складних життєвих обставинах, не перебувала, а звернень щодо систематичного невиконання матір`ю батьківських обов`язків до органу опіки та піклування за місцем її проживання не надходило. У зв`язку з цим, орган опіки та піклування не мав можливості здійснити повний комплекс заходів соціального супроводу та оцінки тривалого невиконання відповідачкою батьківських обов`язків у динаміці, що враховано при формуванні відповідного висновку. Враховуючи викладене, а також поданий органом опіки та піклування висновок про недоцільність позбавлення відповідачки батьківських прав, суд бере його до уваги як один із доказів у справі та оцінює у сукупності з іншими наявними матеріалами.
За приписами ч. 6 ст.19 СК України, суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Проаналізувавши наданий висновок, суд вважає, що такий суперечить інтересам дитини, він не узгоджується із поясненнями відповідачки у судовому засіданні і самої дитини та поданими позивачем доказами, зокрема, показами свідка ОСОБА_4 . Наданий висновок було складено без участі ОСОБА_2 , яка була повідомлена про дату та час засідання комісії, проте на засідання двічі не з`явилася, що може свідчити про її незацікавленість у розгляді питання щодо позбавлення її батьківських прав, а тому суд вважає, що висновок не є достатньо мотивованим, оскільки не містить належного аналізу обставин, які свідчать про виконання чи невиконання ОСОБА_2 батьківських обов"язків та сам по собі не може бути визначальним для вирішення спору. Також суд враховує, що викладена у висновку позиція має перевважно загальний характер, не містить достатньої аргументації щодо причин, з яких орган опіки і піклування вважає недоцільним позбавляти батьківських прав відповідачку.
Отже, у судовому засіданні належними та допустимими доказами, оціненими судом в їх сукупності, доведено, що ОСОБА_2 належним чином свідомо не виконує своїх батьківських обов`язків щодо сина протягом семи років, не піклується про його фізичний та духовний розвиток, підготовку до самостійного життя, що негативно впливає на його розвиток як складову виховання, не спілкується з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, не виявляє інтересу до її внутрішнього світу, не сприяє засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі, процесом навчання не цікавиться, та не створює умов для отримання нею належної освіти і, на переконання суду, враховуючи особу ОСОБА_2 , яка свідомо не бажає у майбутньому піклуватися про сина, змінити її поведінку у кращу сторону неможливо. Разом з тим, судом встановлено, що відповідачка не піклується про здоров`я дитини, не забезпечує її необхідним харчуванням, матеріальним утриманням та медичним доглядом, у зв`язку з чим суд доходить висновку про винну поведінку відповідачки, її свідоме ухилення від виконання батьківських обов`язків щодо виховання сина та необхідність позбавлення її батьківських прав.
Сам лише факт неперебування під соціальним супроводом ОСОБА_2 , на що посилається представниця органу опіки і піклування Бобровицької міської ради, не може свідчити про належне виконання нею батьківських обов`язків чи можливість зміни у кращу сторону її стосунків із сином та бути підставою для відмови у позові, оскільки як було встановлено, дитина з 2019 року проживає у м.Київ з бабусею та батьком, а мати протягом тривалого часу свідомо уникала спілкування з дитиною та піклування про неї.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно ч.ч. 1, 2, 3 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
За приписами, ч.ч. 1, 2, 5, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
При цьому, Верховний Суд наголошує, що доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення останнього батьківських прав, покладено на позивача (див. постанову Верховного Суду від 29 травня 2020 року у справі № 739/2159/18).
Велика Палата Верховного Суду наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13).
Стандарт доказування «вірогідність доказів», на відміну від стандарту «достатність доказів», підкреслює необхідність зіставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач.
Проте, у справах про позбавлення батьківських прав, яке є крайнім заходом (див. пункти 48-49), з врахуванням підходів Верховного Суду (див. пункти 49, 55-57), закріплений стандарт «достатніх та переконливих доказів», який означає, що докази, надані стороною, повинні бути достатніми для переконання суду у наявності підстав для позбавлення батьківських прав. Цей стандарт доказування є більш вищим ніж «вірогідність доказів».
У судовому засіданні позивачем доведено належними та допустимими доказами наявність у діях відповідачки свідомого ухилення нею від виконання батьківських обов`язків щодо дитини, а також обґрунтовано необхідність застосування крайнього заходу у вигляді позбавлення батьківських прав матері дитини, ОСОБА_2 , сім`я якої є явно неблагополучною для дитини, і у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, яким є сім`я батька дитини.
Таким чином, виходячи з викладеного, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав щодо малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , підлягають задоволенню, оскільки такі доведені дослідженими та проаналізованими у судовому засідання доказами.
У зв`язку із задоволенням позовних вимог, з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню судовий збір відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України.
На підставі викладеного, керуючись ст.19, 150, 155, 164-167 СК України, ст.2-4, 7, 12, 19, 23, 76-89, 141, 206, 258-259, 264, 265, 273, 354 ЦПК України, суд
УХВАЛИВ:
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи служба у справах дітей та сім`ї Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації, Орган опіки та піклування Бобровицької міської ради Чернігівської області про позбавлення батьківських прав - задовольнити.
Позбавити батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , щодо її малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1331 гривні 20 копійок.
На рішення може бути подана апеляційна скарга до Чернігівського апеляційного суду через Бобровицький районний суд протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , місце реєстрації АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 .
Відповідачка - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , місце реєстрації АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 .
Третя особа - служба у справах дітей Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації, місце знаходження м.Київ просп. Червоної калини, 21Г, ЄДРПОУ 37501695.
Третя особа - орган опіки і піклування Бобровицької міської ради, 17400 вул.Незалежності, 46 м. Бобровиця Чернігівська область, ЄДРПОУ 04061990.
Повний текст рішення складено та проголошено о 10 годині 16 жовтня 2026 року.
Суддя Бобровицького районного суду Н.О.Булига