16.10.26
22-ц/812/1408/26
Єдиний унікальний номер судової справи 487/560/26
Номер провадження 22-ц/812/1408/26
Доповідач апеляційного суду Серебрякова Т.В.
Постанова
Іменем України
16 жовтня 2026 року місто Миколаїв
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі:
головуючого Серебрякової Т.В.,
суддів: Коломієць В.В., Тищук Н.О.,
з секретарем судового засідання Біляєвою В.М.,
за участі: позивача ОСОБА_1 ,
переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою ОСОБА_2 рішення, яке ухвалено Заводським районним судом міста Миколаєва 23 квітня 2026 року, під головуванням судді Лагоди А.А., в приміщені цього ж суду о 15 год. 50 хв., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Акціонерне товариство «Акцент-Банк», про поділ майна подружжя,
УСТАНОВИЛА:
У січні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Акціонерне товариство «Акцент-Банк» ( далі - АТ «Акцент-Банк»), про поділ майна подружжя.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що з 22 серпня 2008 року сторони перебували в зареєстрованому шлюбі, який розірваний рішенням Заводського районного суду міста Миколаєва від 06 травня 2024 року.
За час перебування у шлюбі, за договором фінансового лізингу №APNK00000[телефон приховано] від 23 квітня 2021 року подружжям був придбаний транспортний засіб - автомобіль марки FORD, модель FOCUS C-MAX, рік випуску 2005.
Відповідно до умов лізингового договору, АТ «Акцент-Банк» виступало стороною «Лізингодавцем», а відповідач виступала стороною «Лізингоодержувач». Строк лізингу був оформлений на 60 місяців, щомісячний платіж становив 4 430 грн., а всього 306 000 грн. відповідно до Графіку сплати лізингових платежів.
Згідно Додатку №1 до лізингового договору «Специфікація та акт приймання-передачі» вищевказаний автомобіль було передано лізингоодержувачу - відповідачу по справі. Виплати за лізинговим договором здійснювалися подружжям спільно. Переважна частина платежів у розмірі 199 000 грн. вносилася позивачем, що підтверджується квитанціями.
Лізинговий договір виконано повністю, що підтверджується довідкою АТ «Акцент-Банк», відповідно до якої станом на 11 серпня 2025 року заборгованості до сплати за договором немає, лізинговий договір було повністю виплачено.
Позивач стверджував, що транспортний засіб залишився у користуванні та власності саме відповідача. Між АТ «Акцент-Банк» та відповідачем складено та підписано документ, що підтверджує завершення лізингових правовідносин за договором фінансового лізингу та про передачу права власності на транспортний засіб до лізингоодержувача.
Зазначено, що позивач позбавлений можливості користуватися автомобілем, що є об`єктом спільної сумісної власності подружжя.
Згідно відповіді регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Одеській, Миколаївській та Херсонській областях на адвокатський запит та витягу з Єдиного державного реєстру транспортних засобів, в період з 20 квітня 2021 року по 14 жовтня 2025 року, зазначений автомобіль обліковувався за наступними особами: АТ «Акцент-Банк» (28 квітня 2021 року - 09 липня 2025 року); ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 - 20 вересня 2025 року); ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 - по теперішній час).
З огляду на вказане, позивачу стало відомо, що відповідач передала у користування спільне майно іншій особі. Таке відчуження автомобіля було здійснено відповідачем без відома та згоди позивача, а також всупереч його інтересам.
Вказано, що вартість транспортного засобу до звернення до суду складала 191 700 грн.
Після розірвання шлюбу сторони по справі не можуть дійти згоди щодо поділу спільного майна, тому позивач змушений звернутись до суду з даним позовом.
Посилаючись на викладене позивач, з урахуванням поданих уточнень просив суд:
визнати автомобіль марки FORD, модель FOCUS C-MAX, рік випуску 2005, колір сірий, тип пального бензин, об`єм двигуна 1596 куб.см, КПП механічна, номер кузову НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , придбаний у період шлюбу за договором фінансового лізингу, об`єктом спільної сумісної власності подружжя;
стягнути з ОСОБА_2 грошову компенсацію за 1/2 частку ринкової вартості автомобіля в сумі 95 850 грн., а також сплачені судові витрати.
У відзиві на позов відповідач зазначала, що у 2021 році під час перебування у зареєстрованому шлюбі було укладено договір фінансового лізингу №APNK00000[телефон приховано] від 23 квітня 2021 року на транспортний засіб марки FORD, модель FOCUS C-MAX, рік випуску 2005, який належав на праві власності АТ «Акцент-Банк».
27 червня 2025 року на підставі договору купівлі-продажу власником вказаного транспортного засобу стала ОСОБА_3 , а з 20 вересня 2025 року власником автомобіля став ОСОБА_4 . Подальша доля автомобіля відповідачу невідома, власником ні позивач, ні відповідач не були. Звернуто увагу на те, що позивачем не надано жодного доказу того, що спірний автомобіль перейшов у власність відповідача чи у спільну сумісну власність подружжя, оскільки фактичної передачі автомобіля не було та він не був оформлений у встановленому законом порядку на її ім`я чи ім`я позивача.
Рішенням Заводського районного суду міста Миколаєва від 23 квітня 2026 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію 1/2 частки ринкової вартості автомобіля (марки FORD, модель FOCUS C-MAX, номер кузову НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 ) в сумі 95 850 грн., витрати, сплачені за консультаційний висновок в розмірі 3 000 грн., та понесені судові витрати у розмірі 1 331 грн. 20 коп.
В іншій частині позову відмовлено за необґрунтованістю.
Рішення суду мотивовано тим, що сторонами не заперечується, що спірне майно використовувалось в інтересах сім`ї та кошти за договором лізингу сплачували сторонами спільно, в тому числі і після розірвання шлюбу. Презумпція спільності права власності подружжя на спірне майно знайшла своє підтвердження. Відповідач, без письмової згоди позивача, виконавши умови договору фінансового лізингу №APNK00000[телефон приховано] від 23 квітня 2021 року, фактично передала право на майнові права по такому договору, що мало наслідком придбання такого автомобіля з боку ОСОБА_3 .
В результаті дій відповідача про передачу майнових прав за договором фінансового лізингу іншій особі, позивач залишився без майна та коштів, що свідчить про порушення його прав.
З огляду на фактичне розпорядження вказаним майном відповідачем автомобіль не був оформлений у власність подружжя, а тому не може бути задоволена вимога про визнання автомобіля марки FORD, модель FOCUS C-MAX, номер кузову НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , придбаного у період шлюбу за договором фінансового лізингу, об`єктом спільної сумісної власності подружжя.
Разом з тим, суд дійшов висновку, що наявні підстави для задоволення позовної вимоги про стягнення з відповідача грошової компенсації 1/2 частки ринкової вартості автомобіля в сумі 95 850 грн.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 , діючи через свого представника - адвоката Коваля В.І., посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, неправильне встановлення обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, просила скасувати рішення суду та ухвалити у справі нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
Апеляційна скарга мотивована тим, що позивачем не надано суду жодного доказу на підтвердження того, що спірний автомобіль перейшов у власність відповідача чи у спільну власність подружжя, оскільки фактичної передачі автомобіля не було та він не був оформлений у встановленому законом порядку на ім`я відповідача або на ім`я позивача.
Зазначено, що сам по собі договір фінансового лізингу від 23 квітня 2021 року не породжує правових наслідків у вигляді переходу права власності на транспортний засіб від банку до відповідача. Отже, спірний автомобіль не є власністю жодної із сторін, тому не може бути визнаний спільною сумісною власністю подружжя та розділений між сторонами за правилами ст.ст.69-71 СК України.
Також відповідач заперечувала визначену позивачем суму стягнення вартості частки спірного автомобіля. Вказувала, що позивачем не було надано дійсної (ринкової) вартості автомобіля, посилання на «приблизну» вартість подібного за своїми характеристиками транспортного засобу створює юридичну невизначеність та несправедливе втручання у право власності.
Окремо звернуто увагу, що до розгляду вказаної справи не був залучений дійсний власник транспортного, оскільки його права та інтереси також повинні бути враховані при вирішенні справи та він мав право надати свої пояснення, щоб уникнути порушення своїх прав.
Вказано, що відповідач не була належним чином повідомлена про дату та час проведення експертного дослідження автомобіля марки FORD модель FOCUS C-MAX, рік випуску 2005, яке стало підставою для складення звіту суб`єктом оціночної діяльності ТОВ «Реал Експерт» 02 жовтня 2025 року, з яким відповідач категорично не погоджується. Вважала, що даний висновок складений з порушенням вимог чинного законодавства, зокрема її не було належним чином повідомлено про дату та час проведення дослідження, а розрахунки вартості автомобіля, які вказані у висновку не відповідають дійсності, оскільки не враховано, що транспортний засіб 2005 року випуску та має певні особливості, зумовлені його тривалим використанням.
15 червня 2026 року до Миколаївського апеляційного суду надійшов відзив представника ОСОБА_1 - адвоката Майорової О.М. на апеляційну скаргу шляхом формування документа у системі «Електронний суд» 12 червня 2026 року. У відзиві на апеляційну скаргу наголошено на тому, що рішення суду є законним та обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги безпідставними.
Згідно з ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги, з огляду на таке.
Відповідно до ч.ч.1,2,5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судове рішення суду першої інстанції таким вимогам не відповідає в повному обсязі.
За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Відповідно до ст.ст.1,3 ЦК України, ст.ст.2,4-5,12-13,19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.
При цьому, в порядку цивільного судочинства, виходячи із його загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, перш за все регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.
Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.
Частина 1 статті 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч.2 ст.15 ЦК України).
Як вбачається з матеріалів справи, зокрема: зі змісту рішення Заводського районного суду міста Миколаєва від 06 травня 2024 року, ухваленого у справі №487/8071/23 (провадження №2/487/781/24), 22 серпня 2008 року між сторонами був укладений шлюб. Від шлюбу у сторін є донька ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Вищевказаним рішенням суду шлюб між сторонами розірвано (том 1 а.с.63-64).
23 квітня 2021 року між АТ «Акцент-Банк» та ОСОБА_2 укладено договір про надання послуги з фінансового лізингу №APNK00000[телефон приховано] (далі - договір лізингу), за умовами якого відповідач (як лізингоодержувач) отримала автомобіль марки FORD, модель FOCUS C-MAX, рік випуску 2005, колір сірий, тип пального бензин, об`єм двигуна 1596 куб.см, КПП механічна, номер кузову НОМЕР_1 , зі сплатою впродовж 60 місяців щомісячних платежів згідно графіку (додаток №2 до договору) на суму 311 192 грн. 82 коп. (том 1 а.с.148-149).
19 червня 2025 року між АТ «Акцент-Банк», ОСОБА_2 , ТОВ «Планетавто», та ОСОБА_3 укладено договір про надання послуг та заміну лізингоодержувача в договорі фінансового лізингу №APNK00000[телефон приховано] від 23 квітня 2021 року (далі - договір заміни) (том 1 а.с.98).
За цим договором виконавець надає новому лізингоодержувачу послуги з інформаційно-консультаційного забезпечення заміни лізингоодержувача на нового лізингоодержувача за публічним договором про надання фінансового лізингу №APNK00000[телефон приховано] від 23 квітня 2021 року, що укладений між лізингодавцем та лізингоодержувачем (п.1 договору заміни).
За згодою лізингодавця лізингоодержувач передає, а новий лізингоодержувач приймає на себе всі права, обов`язки та відповідальність лізингоодержувача за публічним договором про надання фінансового лізингу №APNK00000[телефон приховано] від 23 квітня 2021 року, який був укладений між лізингодавцем та лізингоодержувачем (п.2 договору заміни).
Відповідно до п.2.1 договору заміни, з моменту підписання даного договору, лізингоодержувач втрачає, а новий лізингоодержувач набуває всі права, обов`язки та відповідальність за невиконання зобов`язань, що передбачені публічним договором №APNK00000[телефон приховано] від 23 квітня 2021 року.
Права, обов`язки та відповідальність за публічним договором №APNK00000[телефон приховано] від 23 квітня 2021 року переходять до нового лізингоодержувача в тому обсязі, в якому вони належали лізингоодержувачу до набуття чинності цим договором (п.2.2 договору заміни).
Новий лізингоодержувач підтверджує, що до підписання сторонами даного договору ним був отриманий від лізингоодержувача автомобіль марки FORD моделі FOCUS C-MAX, vin НОМЕР_1 , свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 , а також ним була отримана вся необхідна інформація та копії документів, пов`язані з публічним договором №APNK00000[телефон приховано] від 23 квітня 2021 року, специфікація, графік погашення. Претензій до отриманого автомобіля, документів, до лізингодавця та лізингоодержувача, новий лізингоодержувач не має (п.2.3 договору заміни).
Відповідно до повідомлення про подію «Дефолт» станом на 29 квітня 2025 року сума боргу по договору лізингу склала 56 159 грн. 22 коп., що стало підставою для повернення вказаного вище автомобіля за актом приймання-передачі предмету лізингу від 29 травня 2025 року (том. 1 а.с.202,202 зворот).
27 червня 2025 року між ТОВ «Автокредит плюс» та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу транспортного засобу №7457/25/008066. За умовами цього договору продавець (який є комісіонером і діє на підставі укладеного з власником транспортного засобу договору комісії №7457/25/008066 від 26 червня 2025 року) зобов`язався передати у власність покупця автомобіль марки FORD моделі FOCUS C-MAX, 2005 року випуску, колір сірий, номер кузова НОМЕР_1 , свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , зареєстрований за власником (комітентом за договором комісії) транспортного засобу з 28 квітня 2021 року (том 1 а.с.99).
За актом огляду реалізованого транспортного засобу №7457/25/008066 від 27 липня 2025 року до вказаного договору вбачається, що власником транспортного засобу був АТ «Акцент-Банк», суб`єктом господарювання, що здійснює торгівлю автомобіля вказано ТОВ «Автокредит плюс», покупцем ОСОБА_3 (том 1 а.с.100).
Відповідно до довідки АТ «Акцент-Банк» б/н станом на 11 серпня 2025 року за договором фінансового лізингу №APNK00000[телефон приховано] від 23 квітня 2021 року, лізингоотримувач ОСОБА_2 , предмет лізингу автомобіль марки FORD, модель FOCUS C-MAX номер кузову НОМЕР_1 заборгованості до сплати немає. Лізинговий договір № APNK00000[телефон приховано] від 23 квітня 2021 року, предмет лізингу автомобіль марки FORD, модель FOCUS C-MAX номер кузову НОМЕР_1 було повністю виплачено. Лізингоотримувач ОСОБА_2 сплачувати даний автомобіль не повинна (том 1 а.с.11).
Згідно з повідомленням РСЦ ГСЦ МВС в Одеській, Миколаївській та Херсонській областях від 15 жовтня 2025 року №31/30/07/1326-аз/08-2025 за відомостями з Єдиного державного реєстру транспортних засобів, в період з 20 квітня 2021 року по 14 жовтня 2025 року, зазначений автомобіль обліковувався за наступними фізичними та юридичними особами: АТ «Акцент-Банк» (28 квітня 2021 року - 09 липня 2025 року); ОСОБА_3 (09 липня 2025 року - 20 вересня 2025 року); ОСОБА_4 (20 вересня 2025 року - по теперішній час) (том 1 а.с.9).
Відповідно до консультаційного висновку оцінювача про вартість ТОВ «Реал Експерт» від 02 жовтня 2025 року ринкова вартість транспортного засобу FORD, модель FOCUS C-MAX номер кузову НОМЕР_1 становить 191 700 грн. (том 1 а.с.17-21).
Оскільки після розірвання шлюбу сторони не можуть дійти згоди щодо розподілу спірного майна, то позивач звернувся із позовом про поділ майна подружжя, в якому наголошував, що транспортний засіб є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, який сторони набули під час перебування у шлюбі та оскільки відповідач без згоди позивача самостійно ним розпорядилася, то позивач має право порушувати питання про стягнення компенсації вартості 1/2 частки у спільному майні подружжя.
Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Згідно з ч.3 ст.368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч.1 ст.319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ч.1 ст.321 ЦК України).
Відповідно до положень ст.60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Конструкція норми ст.60 СК України вказує на презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.
Зазначена презумпція може бути спростована одним із подружжя. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Відповідно до ч.1 ст.70 СК України в разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Згідно з ч.ч.2,3 ст.372 ЦК України в разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.
Відповідно до ч.1 ст.71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
У ст.ст.60,70 СК України, ст.368 ЦК України передбачено презумпцію віднесення придбаного під час шлюбу майна до спільної сумісної власності подружжя. Це означає, що ні дружина, ні чоловік не зобов`язані доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі, оскільки воно вважається таким, що належить подружжю. Якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім`я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя. Заінтересована особа може довести, що майно придбане нею у шлюбі, але за її особисті кошти. У цьому разі презумпція права спільної сумісної власності на це майно буде спростована. Якщо ж заява, одного з подружжя, про те, що річ була куплена на її особисті кошти не буде належним чином підтверджена, презумпція права спільної сумісної власності подружжя залишиться непохитною.
Згідно з ч.ч.1,5,6 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово висновувала, що, вирішуючи спір про поділ майна подружжя, необхідно установити обсяг спільно нажитого майна, з`ясувати час та джерела його придбання (постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року №554/8023/15-ц, від 23 січня 2024 року №523/14489/15-ц (провадження №14-22цс20)).
До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. Під час поділу майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї (постанова Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 12 червня 2023 року в справі №712/8602/19 (провадження №61-14809сво21)).
Суть поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов`язків. Під час здійснення поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. Суд має керуватися обставинами, що мають істотне значення, якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, в зроблених поліпшеннях, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім`ї, матеріальне становище співвласників тощо. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначенням переліку об`єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення вартості.
Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог (ч.ч.1,2 ст.264 ЦПК України).
Згідно з п.3 ч.4 ст.265 ЦПК України, п.3 ч.1 ст.382 ЦПК України у мотивувальній частині судового рішення зазначаються, зокрема, мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Отже, вимогами процесуального закону визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково зазначити правові аргументи на його спростування - це процесуальний обов`язок суду.
Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції спільності майна подружжя, покладається на того з подружжя, хто її спростовує.
Як вбачається з матеріалів справи та пояснень позивача, між сторонами існує спір з приводу автомобіля марки FORD, модель FOCUS C-MAX, рік випуску 2005, колір сірий, тип пального бензин, об`єм двигуна 1596 куб.см, КПП механічна, номер кузову НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 та стягнення грошової компенсації вартості 1/2 частки такого майна.
Разом з тим, слід зазначити, що для стягнення на користь одного із подружжя грошової компенсації необхідно ініціювати позов про поділ майна, яке перебуває у спільній сумісній власності.
За приписами ч.ч.2.3 ст.806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених параграфом 6 глави 58 ЦК України та законом. До відносин, пов`язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом. Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.
Відповідно до ч.1 ст.806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов`язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).
За ст.807 ЦК України предметом договору лізингу може бути майно, визначене індивідуальними ознаками, яке відповідає критеріям основних засобів відповідно до законодавства.
Відповідно до ст.1, ч.1 ст.2, ч.2 ст.8 Закону України «Про фінансовий лізинг» №723/97-ВР від 16 грудня 1997 року (в редакції, чинній станом на час укладення договору фінансового лізингу від 23 квітня 2021року), фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов`язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).
Відносини, що виникають у зв`язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.
Якщо сторони договору лізингу уклали договір купівлі-продажу предмета лізингу, то право власності на предмет лізингу переходить до лізингоодержувача в разі та з моменту сплати ним визначеної договором ціни, якщо договором не передбачене інше.
Таким чином, на підставі договору фінансового лізингу до лізингодержувача переходить лише право користування на предмет лізингу від власника майна лізингодавця, а право власності на предмет лізингу переходить лише після повного виконання умов договору фінансового лізингу.
При цьому, сам по собі договір лізингу не є підставою для набуття права власності на об`єкт лізингу, а передбачає виконання лізингоодержувачем ряду передумов, які створюють в майбутньому правову підставу для набуття права власності на об`єкт лізингу (як то виконання всіх умов договору лізингу, сплата всіх платежів за договором лізингу, укладення договору купівлі-продажу та передачу об`єкта лізингу за актом приймання передачі права власності тощо).
Відповідно до доказів, які були зібрані у даній справі, убачається, що умови договору лізингу не були виконанні відповідачем, а сам договір лізингу фактично був виконаний іншою особою відповідно до договору про надання послуг та заміну лізингоодержувача в договорі фінансового лізингу від 23 квітня 2021 року, а тому, як на думку колегії суддів, сторони у справі не набули у спільну сумісну власність вищевказаний автомобіль (об`єкт лізингу). При цьому, як на час передачі автомобіля у лізинг, так і на час ухвалення оскаржуваного рішення право власності на спірний автомобіль було зареєстровано за іншими особами.
Також, колегія суддів враховує пояснення позивача, що частина лізингових платежів були здійснені за рахунок коштів подружжя, проте саме по собі укладення такого договору не призвело до виникнення у сторін права власності на транспортний засіб, що був переданий в користування.
За таких обставин слід дійти висновку, що спірний автомобіль не є спільною сумісною власністю подружжя і не підлягає поділу як спільне майно подружжя відповідно до положень ст.ст.61,69 СК України, а відповідно до нього не можуть застосовуватись положення ч.ч.4,5 ст.71 СК України щодо присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно.
З огляду на зазначене, колегія суддів вважає, що аргументи апеляційної скарги є виправданими, а тому рішення Заводського районного суду міста Миколаєва від 23 квітня 2026 року підлягає скасуванню з ухваленням у справі нового судового рішення про відмову в позові за вищевказаних обставин.
Щодо судових витрат, понесених відповідачем в суді апеляційної інстанції.
За правилами п.п.«в» п.4 ч.1 ст.382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Згідно з ч.13 ст.141 ЦПК України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
За такого, колегія суддів вважає, що з позивача на користь відповідача слід стягнути 2 037 грн.74 коп. судового збору, сплаченого за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.
Керуючись ст.ст.367,374,376,381,382 ЦПК України, колегія суддів
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити.
Рішення Заводського районного суду міста Миколаєва від 23 квітня 2026 року - скасувати та ухвалити у справі нове судове рішення.
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Акціонерне товариство «Акцент- Банк», про поділ майна подружжя, - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_5 ) судовий збір, сплачений за подачу апеляційної скарги в розмірі 2 037 (дві тисячі тридцять сім) грн. 74 коп.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках та з підстав, передбачених ст.389 ЦПК України.
Головуючий Т.В. Серебрякова
Судді: В.В. Коломієць
Н.О. Тищук