ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
_____________________________________________________________________________________________
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 жовтня 2026 року м. Одеса Справа № 916/2931/24
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючої судді Принцевської Н.М.;
суддів: Лічмана Л.В., Павленко Н.А.;
(Південно-західний апеляційний господарський суд, м. Одеса, пр-т Шевченка,29)
секретар судового засідання (за дорученням головуючої судді): Романенко Д.С.;
за участю представників сторін:
від прокуратури - Кривельова Т.М.;
від Південного офісу Держаудитслужби - не з`явився;
від Комунального некомерційного підприємства "Савранський центр первинної медико-санітарної допомоги" Савранської селищної ради Одеської області - не з`явився;
від Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрмежбуд" - не з`явився;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Заступника керівника Одеської обласної прокуратури
на рішення Господарського суду Одеської області від 06.07.2026 (повний текст рішення складено 16.07.2026, суддя Цісельський О.В.)
по справі №916/2931/24
за позовом Керівника Любашівської окружної прокуратури Одеської області в інтересах держави в особі Південного офісу Держаудитслужби
до відповідачів:
1) Комунального некомерційного підприємства "Савранський центр первинної медико-санітарної допомоги" Савранської селищної ради Одеської області;
2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрмежбуд";
про визнання недійсним договору та застосування наслідків його недійсності,
(суддя першої інстанції Цісельський О.В., дата та місце ухвалення рішення: 06.07.2026, Господарський суд Одеської області, м. Одеса, пр-т Шевченка,29),
ВСТАНОВИВ:
У липні 2024 року Керівник Любашівської окружної прокуратури Одеської області (далі - Прокурор) в інтересах держави в особі Південного офісу Держаудитслужби (далі - Південний офіс ДАС, Позивач) звернувся до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Комунального некомерційного підприємства "Савранський центр первинної медико-санітарної допомоги" Савранської селищної ради Одеської області (далі - КНП "Савранський центр ПМСД", Відповідач-1), Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрмежбуд" (далі - ТОВ "Укрмежбуд", Відповідач-2), в якій просив суд:
1) визнати недійсним Договір підряду №67 від 14.11.2018, укладений між КНП "Савранський центр ПМСД" та ТОВ "Укрмежбуд";
2) стягнути з ТОВ "Укрмежбуд" на користь КНП "Савранський центр ПМСД" грошові кошти в сумі 4 064 907,55 грн, а з КНП "Савранський центр ПМСД", одержані ним за рішенням суду грошові кошти у розмірі 4 064 907, 55 грн стягнути в дохід держави.
Позов обґрунтовано тим, що порушення ТОВ "Укрмежбуд" законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, що стосуються спотворення результатів торгів, проведених КНП "Савранський центр ПМСД", несумісне з основними засадами цивільного законодавства, оскільки є проявом недобросовісної поведінки учасника цивільних відносин, призводить до порушення ним меж здійснення його цивільних прав, порушує принцип добросовісної конкуренції серед учасників, який установлено Законом України "Про публічні закупівлі", нівелює мету проведення конкурентної процедури закупівлі та загалом негативно впливає на економічні процеси у державі та суспільстві.
Дії ТОВ "Укрмежбуд" спрямовані на порушення встановленого юридичного господарського порядку, з метою одержання права на укладення договору не на конкурентних засадах, що не узгоджується із законною господарською діяльністю у сфері публічних закупівель, а отже, суперечить інтересам держави та суспільства, його моральним засадам оскільки порушує правові та економічні засади функціонування вказаної сфери суспільних відносин, не сприяє, а навпаки, обмежує розвиток конкуренції у державі, а тому має бути визнаний недійсним із застосуванням наслідків його недійсності, передбаченими ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 06.07.2026 у даній справі у задоволенні позову - відмовлено; скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Господарського суду Одеської області від 03.07.2024 у справі № 916/2931/24, а саме арешт, накладений на грошові кошти Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрмежбуд", які знаходяться в банківських установах на всіх рахунках Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрмежбуд", інформація про які виявлена в процесі виконання ухвали суду про забезпечення позову, в межах суми позову 4 064 907,55 грн; судові витрати по справі №916/2931/24 покладено на Любашівську окружну прокуратуру Одеської області.
На переконання суду, сам по собі факт вчинення стороною правочину порушення антиконкурентного законодавства під час підготовки та участі у процедурі закупівлі за державні кошти у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, не є беззаперечним та достатнім доказом завдання ТОВ "Укрмежбуд" збитків державі, незаконного збагачення (при тому, що Договір підряду № 67 від 14.11.2018 виконаний в повному обсязі та без зауважень замовника), а отже відсутні підстави для застосування до спірного правочину приписів ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України.
Оцінивши подані учасниками справи аргументи та докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному та об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог Прокурора про визнання недійсним Договору підряду № 67 від 14.11.2018, укладеного між КНП "Савранський центр ПМСД" та ТОВ "Укрмежбуд".
Приймаючи до уваги, що судом відмовлено у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним Договору підряду № 67 від 14.11.2018, суд також вважав, що відсутні підстави для задоволення позовних вимог Прокурора про стягнення з ТОВ "Укрмежбуд" на користь КНП "Савранський центр ПМСД" грошових коштів у розмірі 4 064 907,55 грн.
Не погоджуючись з таким рішенням, Заступник керівника Одеської обласної прокуратури звернувся до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить рішення Господарського суду Одеської області від 06.07.2026 у справі №916/2931/24 скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову у повному обсязі.
Як зазначає Прокурор, ТОВ "Укрмежбуд" та ПП "МЕГАПОЛІС-Л", приймаючи участь у спірних відкритих торгах, розпочатих КНП "Савранський районний центр ПМСД", та маючи намір здобути у них перемогу, вступили у змову, узгодивши свою поведінку, яка беззаперечно вказує на те, що останнє мало виключну мету на здобуття перемоги у торгах будь-якою ціною, в порушення діючих норм законодавства, а саме ст. 42 Конституції України, положень ст.ст. 25, 32 Господарського кодексу України, Законів України «Про захист економічної конкуренції» та «Про публічні закупівлі», та виключно на власних умовах щодо вартості робіт, що, у свою чергу, свідчить про вчинення ними дій, які прямо заборонені Законом, та наслідком яких стало укладання оспорюваного договору.
Діючи таким чином, ТОВ "Укрмежбуд" умисно, бажаючи настання відповідних наслідків, вчинило оскаржуваний правочин з метою, що завідомо суперечить інтересам держави (яка встановила правила здійснення публічних закупівель на засадах конкуренції, визначила механізм державного захисту та підтримання конкуренції) та інтересам суспільства (для забезпечення потреб якого здійснена закупівля).
Апелянт зауважує, що порушення процедури публічних закупівель унеможливлює раціональне та ефективне використання публічних коштів, спричиняє істотну шкоду інтересам держави щодо здійснення права державної власності, тобто права держави володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і у своїх інтересах коштами, що належать їй як безпосередньо, так і через органи державної влади, і, як наслідок, не відповідає суспільному інтересу. Виконання зобов`язань за оскаржуваним правочином, укладеним із порушенням законодавства у сфері публічних закупівель, не відповідає принципам, за якими мають здійснюватися публічні закупівлі.
Прокурор наголошує, що інтерес держави під час проведення тендерних процедур полягає не лише у закупівлі товарів за найнижчою ціною, а і у створенні конкурентного середовища з метою сприяння зростанню ефективної соціально орієнтованої економіки.
Крім того, Прокурор зазначає, що обставини вчинення ТОВ "Укрмежбуд" порушення законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, що стосуються спотворення результатів публічної закупівлі послуги з будівництва амбулаторії, підтверджуються рішенням адміністративної колегії Південного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 11.04.2023 за № 65/9-р/к.
З врахуванням того, що кінцевим результатом застосування правових наслідків недійсності договору, який суперечить інтересам держави і суспільства при наявності умислу у однієї сторони відповідно до ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України є стягнення коштів в дохід держави, то у даному випадку за наявності умислу лише у ТОВ "Укрмежбуд" як сторони оспорюваного Договору та отримані ним 4 064 907,55 грн за цим правочином повинні бути повернуті КНП "Савранський районний центр ПМСД", як іншій стороні договору, та у подальшому за рішенням суду стягуватися в дохід держави.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 05.08.2026 зазначену апеляційну скаргу залишено без руху.
13.08.2026 до Південно-західного апеляційного господарського суду від Заступника керівника Одеської обласної прокуратури надійшла заява про усунення недоліків до якої апелянтом надано докази сплати судового збору у загальному розмірі 76801,94 грн (за платіжною інструкцією №2058 від 12.08.2026 - 6946,04 грн та за платіжною інструкцією №2059 від 12.08.2026 - 69855,90 грн).
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 14.08.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Заступника керівника Одеської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Одеської області від 06.07.2026 по справі №916/2931/24; встановлено строк учасникам справи для подання відзиву на апеляційну скаргу та інших заяв та клопотань протягом 10 днів з дня вручення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі; призначено розгляд справи №916/2931/24 на 12.10.2026 року о 12-30 год.; витребувано у Господарського суду Одеської області матеріали справи №916/2931/24.
18.08.2026 до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №916/2931/24.
27.08.2026 до Південно-західного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрмежбуд" надійшов відзив на апеляційну скаргу.
На переконання Відповідача-2, Прокурором не доведено, що внаслідок укладення спірного правочину держава понесла майнову шкоду, переплатила кошти або отримала товар/роботу неналежної якості. За цих умов відсутній причинно-наслідковий зв`язок між порушенням конкуренції та погіршенню майнового становища держави, що виключає можливість кваліфікації правочину як такого, що вчинений з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.
Посилаючись на правові висновки Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду викладені у постанові від 19.12.2025 у справі №922/3456/23, Відповідач-2 зазначає, що санкція ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України має виключний характер, не може застосовуватися у випадках порушення суб`єктом господарювання лише законодавства про захист економічної конкуренції та вимагає доведення виняткових обставин (вчинення кримінального злочину, заподіяння значних збитків або незаконного збагачення), чого Прокурором зроблено не було.
Прокурор у своїй апеляційній скарзі формально пов`язує недійсність договору із рішенням АМКУ про порушення правил торгів, ігноруючи при цьому обов`язковість висновків Верховного Суду та не наводячи доказів заподіяння реальної майнової шкоди державі чи переплати коштів. Крім того, аналогічні судові рішення на користь ТОВ "Укрмежбуд" в інших справах вже набрали законної сили і не були оскаржені прокуратурою.
З огляду на викладене, ТОВ "Укрмежбуд" просить апеляційний суд залишити скаргу Прокурора без задоволення, а законне та обґрунтоване рішення господарського суду першої інстанції - без змін.
28.08.2026 до Південно-західного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрмежбуд" надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи доказів направлення Комунальному некомерційному підприємству "Савранський центр первинної медико-санітарної допомоги" Савранської селищної ради Одеської області відзиву на апеляційну скаргу.
12.10.2026 у судове засідання з`явився Прокурор, який підтримав вимоги та доводи, викладені ним письмово. Інші представники учасників справи у судове засідання не з`явились. Про день, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлені належним чином.
Відповідно до положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші).
Враховуючи викладене, а також зважаючи на те, що явка представників сторін судом обов`язковою не визнавалась, участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком учасників справи, колегія суддів апеляційного господарського суду, з урахуванням ст. 120, ст. 202, ст. 270, ч. 2 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України, вважає за необхідне розглянути справу за відсутності представників Відповідачів-1,2 та Позивача, за наявними у справі матеріалами.
Позивач та Відповідач-1 своїм правом на подання відзиву не скористались, що у відповідності до ч.3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскарженого рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.
Відповідно до ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Перш ніж перейти до розгляду справи, судова колегія зазначає наступне щодо підстав для представництва інтересів держави Прокурором в особі Південного офісу Держаудитслужби.
Насамперед, слід зауважити, що у спорах, які пов`язані з проведенням публічних закупівель, позивачами можуть бути декілька уповноважених органів, в залежності від повноважень, в межах яких ці органи діють, та характеру спірних правовідносин (предмета і підстав позову).
При цьому, за положеннями ст. 131-1 Конституції України, в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
У випадках, визначених Законом, на прокуратуру покладається функція з представництва інтересів громадянина або держави в суді (п. 2 ч. 1 ст. 2 Закону).
Повноваження прокурора із здійснення представництва інтересів держави в суді визначені ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", відповідно до якої прокурор вправі здійснювати процесуальні та інші дії, спрямовані на встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді.
За умовами ч. 1 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.
Відповідно до ч. 3 ст.23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави в разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому ч. 4 цієї статті, за якою прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.
Вказані положення повністю узгоджуються з приписами ст. 53 Господарського процесуального кодексу України.
Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу (абз. 1-3 ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру").
У розумінні наведених положень прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках:
1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах;
2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.
При цьому, Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (див. постанови від 27.02.2019 у справі №761/3884/18, від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц, від 20.07.2022 у справі №910/5201/19, від 05.10.2022 у справах №923/199/21 та №922/1830/19).
Тобто, під час розгляду справи в суді фактично стороною у спорі є держава, навіть якщо прокурор визначив стороною у справі певний орган (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц, від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц, від 05.10.2022 у справах №923/199/21 та №922/1830/19).
Отже, у разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
Разом з тим, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно (постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі №826/13768/16, від 05.03.2020 у справі №9901/511/19, від 26.05.2020 у справі №912/2385/18, від 06.07.2021 у справі №911/2169/20, від 21.06.2023 у справі №905/1907/21).
Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
У постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновків, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.
Підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного суб`єкта владних повноважень про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від суб`єкта владних повноважень, що свідчать про наявність підстав для такого представництва. Доведення цих підстав здійснюється відповідно до вимог статей 74, 76, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України шляхом подання належних, допустимих та достатніх доказів.
Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.
Розумність строку звернення визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як значущість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.
Вирішуючи питання наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді, Велика Палата Верховного Суду 26.05.2020 у справі №912/2385/18 дійшла висновку, що прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але, якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Поняття "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах" означає орган, на який державою покладено обов`язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом, відповідно до статей 6, 7, 13 та 143 Конституції України, може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади (пункти 4, 5 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України №3-рп/99 від 08.04.1999).
Предметом даного судового спору є визнання недійсним Договіру підряду №67 від 14.11.2018, укладеного між КНП "Савранський центр ПМСД" та ТОВ "Укрмежбуд", за результатами проведення публічних торгів, а також застосування наслідків його недійсності, тобто у даному випадку загроза порушення інтересів держави полягає у порушенні чинного законодавства про публічні закупівлі.
При цьому, правовідносини, пов`язані з використанням бюджетних коштів, становлять суспільний інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) оспорюваного Договору, на підставі якого ці кошти витрачено, такому суспільному інтересу не відповідає.
Згідно з ч. 4 ст. 7 Закону України "Про публічні закупівлі" центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю, здійснює контроль у сфері публічних закупівель у межах своїх повноважень, визначених Конституцією та законами України.
В силу ч. 1 ст. 8 Закону України "Про публічні закупівлі" моніторинг процедури закупівлі здійснюють центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю, та його міжрегіональні територіальні органи. Моніторинг процедури закупівлі здійснюється протягом проведення процедури закупівлі, укладення договору про закупівлю та його дії.
Правові та організаційні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні унормовано положеннями Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" від 26.01.1993 та приписами Положення про Державну аудиторську службу України, затвердженого постановою Кабінету міністрів України №43 від 03.02.2016.
Так, згідно з ч. 1 ст. 1 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" здійснення державного фінансового контролю забезпечує центральний орган виконавчої влади, уповноважений Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю.
Частиною 1 ст. 2 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" встановлено, що головними завданнями органу державного фінансового контролю серед інших є здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, ефективним використанням коштів, дотриманням законодавства про закупівлі.
Державний фінансовий контроль, згідно з ч. 2 цієї статті, забезпечується органом державного фінансового контролю через проведення державного фінансового аудиту, інспектування, перевірки та моніторингу закупівель.
Статтею 5 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" передбачено, що контроль за дотриманням законодавства у сфері закупівель здійснюється шляхом проведення моніторингу закупівлі у порядку, встановленому Законом України "Про публічні закупівлі", проведення перевірки закупівель, а також під час державного фінансового аудиту та інспектування.
У контексті наведеного судова колегія зазначає, що реалізація результатів таких заходів, спрямована на усунення виявлених порушень чи відшкодування заподіяної шкоди (у конкретно визначених випадках), здійснюється відповідно до законів та порядків залежно від виду заходу державного фінансового контролю, що проводився.
При цьому, на підставі п. п. 8, 10 ч. 1 ст. 10 зазначеного Закону органу державного фінансового контролю надається право, зокрема, порушувати перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених із порушенням законодавства, у судовому порядку стягувати у дохід держави кошти, отримані підконтрольними установами за незаконними договорами, без установлених законом підстав та з порушенням законодавства; звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.
Постановою Кабінету Міністрів України від 03.02.2016 №43 затверджено Положення про Державну аудиторську службу України (далі - Положення), відповідно до п. 1 якого Державна аудиторська служба України (Держаудитслужба) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів та який реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю.
Основними завданнями Держаудитслужби є реалізація державної політики у сфері державного фінансового контролю; здійснення державного фінансового контролю, спрямованого на оцінку ефективного, законного, цільового, результативного використання та збереження державних фінансових ресурсів, досягнення економії бюджетних коштів (п. п. 1, 3 п. 3 Положення).
У відповідності до пп. 2 п. 4 Положення, Держаудитслужба відповідно до покладених на неї завдань здійснює контроль у міністерствах, інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов`язкового державного соціального страхування, бюджетних установах, суб`єктах господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували у періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, державних фондів та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи).
Підпунктом 3 п. 4 Положення закріплено, що Держаудитслужба реалізує державний фінансовий контроль через здійснення: державного фінансового аудиту; перевірки державних закупівель; інспектування (ревізії); моніторингу закупівель.
За приписами підпунктів 4, 9 п. 4 цього Положення, Держаудитслужба здійснює контроль, зокрема, за дотриманням законодавства про закупівлі; вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб, зокрема: вимагає від керівників та інших осіб підприємств, установ та організацій, що контролюються, усунення виявлених порушень законодавства; здійснює контроль за виконанням таких вимог; звертається до суду в інтересах держави у разі незабезпечення виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів тощо.
Отже, орган державного фінансового контролю здійснює державний фінансовий контроль за використанням коштів державного та місцевих бюджетів, і в разі виявлення порушень законодавства має право пред`явити обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень.
Аналогічний висновок Великої Палати Верховного Суду викладено в постанові від 12.03.2018 у справі №826/9672/17.
Згідно з п.п. 20 п. 6 Положення № 43 Держаудитслужба для виконання покладених на неї завдань має право порушувати перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених з порушеннями законодавства, у судовому порядку стягувати у дохід держави кошти, отримані підконтрольними установами за незаконними договорами, без установлених законом підстав та з порушенням законодавства.
Таким чином, саме Держаудитслужба наділена повноваженнями щодо здійснення заходів державного фінансового контролю з метою ефективного, законного, результативного використання державних фінансових ресурсів, досягнення економії бюджетних коштів, у тому числі у сфері здійснення публічних закупівель.
Про те, що органи Державної аудиторської служби України є належними позивачами в правовідносинах у сфері публічних закупівель неодноразово засвідчив Верховний Суд, переглядаючи рішення судів у справах: №911/1497/18 (постанова від 15.05.2019), №912/2887/18 (постанова від 20.11.2019).
Варто зауважити, що відповідно до позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 21.03.2019 у справі № 912/898/18, Держаудитслужба набуває статусу позивача внаслідок звернення до суду з метою усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.
Постановою КМУ №266 від 06.04.2016 "Про утворення міжрегіональних територіальних органів Державної аудиторської служби" затверджено перелік міжрегіональних територіальних органів Держаудитслужби, відповідно до п. 1 якої міжрегіональні територіальні органи Держаудитслужби за переліком згідно з додатком 1 утворюються як юридичні особи публічного права.
На території Одеської області повноваження здійснює Південний офіс Держаудитслужби, який і є органом, уповноваженим державою на здійснення відповідних функцій у цих спірних правовідносинах.
З урахуванням наведеного, Південний офіс Держаудитслужби є належним органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції щодо реалізації державної політики у сфері закупівель, у зв`язку з чим останній виступає належним Позивачем у даній справі, оскільки саме до його повноважень належить вжиття заходів представницького характеру щодо захисту інтересів держави у спірних правовідносинах.
В той же час, підставою реалізації Прокурором представницьких функцій стала усвідомлена пасивна поведінка Позивача, який після виявлення порушень законодавства, про які повідомлено окружною прокуратурою, мав право звернутись до суду щодо захисту порушених інтересів.
За таких обставин, Прокурор правомірно визначив Південний офіс Держаудитслужби Позивачем у даній справі.
Даний висновок апеляційного господарського суду повністю узгоджується зі сталою правовою позицією Верховного Суду щодо визначення позивачем у справі офісу Держаудитслужби, яка викладена у постановах від 01.09.2020 у справі №911/1534/19, від 30.07.2020 у справі №904/5598/18 та від 11.06.2024 у справі №916/185/23 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2018 у справі №826/9672/17.
Як встановлено судом, 12.03.2024 Любашівською окружною прокуратурою на адресу Південного офісу Держаудитслужби був направлений лист за № 60-910ВИХ-24 (т.с.1, а.с. 229-233), в якому було повідомлено про виявлені порушення антиконкурентного законодавства під час проведення закупівлі (ідентифікатор закупівлі UA-2018-10-05-000623-а) "Будівництво амбулаторії загальної практики - сімейної медицини в с. Бакша Савранського району Одеської області", внаслідок якої між КНП "Савранський центр ПМСД" та ТОВ "Укрмежбуд" був укладений договір підряду № 67 від 14.11.2018 по виконанню робіт: "Будівництво амбулаторії загальної практики - сімейної медицини в с. Бакша Одеської області (ДСТУ б Д.1.1-1:2013): 45210000-2 - Будівництво будівель), який суперечить інтересам держави та суспільства, у зв`язку із чим Прокурор вимагав надати інформацію про вжиті чи заплановані заходи державного фінансового контролю, під час яких здійснювалося (планується здійснювати) дослідження викладених обставин за закупівлею UA-2021-04-22-003766-с, та повідомити щодо вжитих заходів визнання недійсним договору, укладеного за результатами вищезазначеної закупівлі, як такої що суперечить інтересам держави з умислу однієї сторони, застосування наслідків такої недійсності правочину або наміри вжиття таких заходів.
Листом № 151515-17/1655-2024 від 11.04.2024 (т.с. 1, а.с 234-236), Південний офіс ДАС повідомив Прокурора про те, що заходи державного фінансового контролю, визначені ст. 5 Закону України "Про основні засади фінансового контролю в Україні" щодо дотримання вимог законодавства у сфері публічних закупівель при здійсненні закупівлі, проведеної КНП "Савранський центр ПМСД" (UA-2018-10-05-000623-а) не проводилися.
Враховуючи викладене, унаслідок невжиття Південним офісом ДАС належних заходів протягом розумного строку після того, як йому стало відомо про можливе порушення інтересів держави, свідчить про їх бездіяльність, а тому 06.06.2024 Любашівською окружною прокуратурою на адресу Південного офісу Держаудитслужби було направлено повідомлення в порядку статті 23 Закону України "Про прокуратуру" за № 60-2028ВИХ-24 (т.с.1, а.с. 242), в якому зазначено, що прокуратурою підготовлено відповідну позовну заяву для захисту інтересів держави в особі Південного офісу ДАС, яку найближчим часом буде скеровано до Господарського суду Одеської області.
З огляду на наведене, судова колегія вважає, що за наведених обставин, Прокурор правомірно звернувся з позовом до суду в інтересах держави в особі Позивача.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши апеляційну скаргу та відзив на неї, заслухавши пояснення Прокурора, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права та дотримання норм процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції встановила наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, 05.10.2018 КНП "Савранський центр ПМСД" в електронній системі публічних закупівель "Prozorro" були опубліковані відомості про проведення відкритих торгів - ДК 021:2015:45210000-2: Будівництво будівель (ідентифікатор закупівлі UA-2018-10-05-000623-a), відповідно до якого предметом закупівлі було "Будівництво амбулаторії загальної практики - сімейної медицини в с. Бакша Савранського району Одеської області" з очікуваною вартістю 3 545 070,76 грн з ПДВ (https://prozorro.gov.ua/uk/tender/UA-2018-10-05-000623-a).
Відповідно до реєстру отриманих тендерних пропозицій участь у вказаній закупівлі прийняли два суб`єкта господарювання: ТОВ "Укрмежбуд" з пропозицією 3 475 329,00 грн. та ПП "Мегаполіс-Л" з пропозицією 3 545 023,81 грн (т.с. 1, а.с. 138).
За результатами проведення електронного аукціону переможцем процедури відкритих торгів ТОВ "Укрмежбуд" на підставі рішення тендерного комітету, оформленого протоколом № 1 від 29.10.2018 (т.с. 1, а.с. 136,137), було визначено переможцем, тендерна пропозиція з сумою 3 475 329,00 грн, якого відповідала кваліфікаційним критеріям, встановленим в тендерній документації замовника, у зв`язку із чим електронною системою закупівель 29.10.2018 було сформовано повідомлення про намір укласти договір про закупівлю (т.с. 1, а.с 139).
За результатами проведених відкритих торгів, 14.11.2018 між КНП "Савранський центр ПМСД" (замовник) та ТОВ "Укрмежбуд" (підрядник) було укладено Договір підряду № 67 (далі по тексту - Договір) (т.с. 1, а.с 54-61), відповідно до умов п.1.1 якого підрядник зобов`язався виконати роботи по об`єкту: Будівництво амбулаторії загальної практики - сімейної медицини в с. Бакша Савранського р-ну Одеської області (ДСТУ б Д.1.1-1:2013) (показник національного класифікатора України ДК 021:2015 "Єдиний закупівельний словник": 45210000-2 - Будівництво будівель), надалі по тексту (об`єкт) за переліком, обсягами робіт та використовуючи матеріали, наведені у додатку № 1 до Договору, який є невід`ємною його частиною, а також згідно проектно-кошторисної документації на виконання цих робіт, а замовник зобов`язався прийняти і оплатити такі роботи на умовах, визначених цим Договором.
Згідно з п.2.1. Договору підрядник зобов`язаний розпочати роботи за Договором протягом 3 (трьох) календарних днів з моменту отримання від замовника документів, передбачених п.4.1.3. Договору при умові отримання замовником права на виконання капітального будівництва в порядку встановленому законодавством України, завершити виконання робіт протягом строку дії Договору та згідно календарного графіку виконання робіт (Додаток № 2).
Датою закінчення робіт вважається дата прийняття в експлуатацію закінченого об`єкта виконання робіт (п.2.3. Договору).
Пунктом 2.4. Договору сторони погодили випадки, при настанні яких строки виконання робіт можуть бути змінені.
Відповідно до п. 2.5. Договору зміни щодо строків виконання робіт можуть вноситись у випадках, визначених у п.2.4. Договору з урахуванням вимог ч. 4 ст. 36 Закону України "Про публічні закупівлі" у формі, що й Договір, шляхом укладення додаткової угоди до нього.
Згідно з п. 3.1 Договору його ціна (вартість) є твердою та складає 3 475 329,00 грн в тому числі ПДВ. При цьому фінансові зобов`язання беруться лише після надходження коштів на рахунок замовника.
Відповідно до п.5.2. Договору здача-приймання виконаних робіт здійснюється сторонами за актом форми № КБ-2в "Акт приймання виконаних будівельних робіт" та довідкою форми № КБ-3 "Довідка про вартість виконаних будівельних робіт та витрати" протягом 5-ти робочих днів з моменту офіційного повідомлення замовника про готовність об`єкту до приймання.
Пунктом 5.3. Договору встановлено, що замовник зобов`язаний прийняти виконані підрядником роботи протягом 10-ти робочих днів з моменту подання їх до прийняття.
Згідно з п. 10.1. Договору встановлено, що він набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2018.
Відповідно до розділу 12 Договору визначені додатки до нього: Договірна ціна, локальні кошториси, відомість ресурсів, інші необхідні розрахунки, протокол погодження договірної ціни -Додаток № 1 (т.с.1, а.с 62,63,65); календарний графік виконання робіт - Додаток № 2 (т.с.1, а.с 66); план фінансування робіт - Додаток № 3 (т.с.1, а.с 67).
Додатковою угодою № 1 до Договору від 28.12.2018 сторони погодили продовження терміну його дії до 31.12.2019 (т.с.1, а.с 68).
Додатковою угодою № 2/67 до Договору сторони погодили зміну договірної ціни договору та визначили її у розмірі 2 432 730,30 грн в тому числі ПДВ та визначили що, фінансові зобов`язання беруться лише після надходження коштів на рахунок замовника, а також виклали Додатки № 2, 3 до Договору в новій редакції ( т.с. 1, а.с 69,70).
Додатковою угодою № 3/67 до Договору сторони погодили внести зміни до договірної ціни договору та визначили, що ціна договору є твердою та складає 4 070 776,34 грн в тому числі ПДВ; ціна цієї додаткової угоди складає 595 447,37 грн та виклали Додатки № 1 та № 3 до Договору в новій редакції ( т.с. 1, а.с 71-75).
На виконання умов Договору КНП "Савранський центр ПМСД" за виконані будівельні роботи сплатив ТОВ "Укрмежбуд" грошові кошти у загальній сумі 4 064 907,55 грн, що підтверджується платіжними дорученнями (т.с. 1, а.с. 76, 86, 93, 94). Отже договір № 121 виконаний сторонами у повному обсязі.
11.04.2023 адміністративною колегією Південного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України за результатами розгляду справи № 15-03/2020 було прийнято рішення № 65/9-р/к (т.с. 1, а.с 148-227), у п. 13 резолютивної частини якого ТОВ "Укрмежбуд" та ПП "МЕГАПОЛІС-Л" були визнані винними у вчиненні порушень законодавства про захист економічної конкуренції, передбачених, п. 4 ч. 2 ст. 6, п. 1 ст. 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів на закупівлю товарів: Будівництво амбулаторії практики - сімейної медицини в с. Бакша Савранського районі Одеської області (UA-2018-10-05-000623-а), проведених КНП "Савранський районний центр ПМСД"; за вчинене порушення законодавства про захист економічної конкуренції до ТОВ "Укрмежбуд" та ПП "МЕГАПОЛІС-Л" були застосовані адміністративні санкції у вигляді накладення штрафу у розмірі 68 000 грн на кожного (т.с. 1, а.с 226,227).
У листі за № 79 від 27.03.2024 КНП "Савранський центр ПМСД" повідомило Прокурора, що Бакшанська лабораторія ЗПСМ введена в експлуатацію у жовтні 2019 року, працює та виконує функції відповідно до призначення, а наміру про розірвання Договору підряду № 67 від 14.11.2018 центр не має (т.с. 1, а.с 52).
Звертаючись із даним позовом Прокурор зазначив, що оскаржуваний Договір укладений за підсумками відкритих торгів, результати яких спотворено антиконкурентними узгодженими діями всіх його учасників, підлягає визнанню недійсним на підставі статей 203, 215 Цивільного кодексу України, як такий, що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, його моральним засадам за наявності умислу ТОВ "Укрмежбуд".
Прокурор вважав, що ТОВ "Укрмежбуд", маючи намір щодо отримання незаконного права на укладення оспорюваного Договору з метою одержання прибутку, порушив інтереси держави та суспільства, а також інших учасників ринкових відносин, усвідомлюючи протиправність таких дій, їх суперечність інтересам держави і суспільства, прагнучі та свідомо допускаючи настання протиправних наслідків, протиправно прийняло участь у проведенні конкурентної процедури закупівлі, нівелювавши змагальність у ній, внаслідок чого отримало кошти місцевого бюджету, сплачені йому КНП "Савранський центр ПМСД" в сумі 4 064 907,55 грн.
Враховуючи наявність умислу лише у ТОВ "Укрмежбуд", як сторони оспорюваного Договору, Прокурор вважав, що одержані ним грошові кошти за оспорюваним правочином повинні бути повернуті іншій стороні Договору - КНП "Савранський центр ПМСД", а отримані центром за рішенням суду кошти, стягнуті в дохід держави.
Як зазначалось раніше, рішенням Господарського суду Одеської області від 06.07.2026 у даній справі у задоволенні позову - відмовлено.
Оцінюючи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права, перевіривши дотримання судом норм процесуального права, в контексті встановлених обставин, судова колегія дійшла наступних висновків.
Згідно з частиною першою статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
В силу статті 16 Цивільного кодексу України визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів.
Підстави недійсності правочину встановлені статтею 215 Цивільного кодексу України.
За умовами частин першої, третьої статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Цивільний кодекс України імперативно не визнає оспорюваний правочин недійсним, а лише допускає можливість визнання його таким у судовому порядку, при цьому визнання такого правочину недійсним відбувається судом, по-перше, за вимогою однієї із сторін або іншої заінтересованої особи, а по-друге, якщо в результаті судового розгляду такого звернення буде доведено наявність визначених законодавством підстав недійсності правочину.
Відповідно до частин першої-п`ятої статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Отже, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі №905/1227/17).
З огляду на предмет та підстави позову Прокурора у цій справі, вирішальним для вирішення спору є встановлення господарським судом наявності/відсутності підстав для застосування частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.
За загальним правилом правовим наслідком недійсності правочинів є повернення сторін в стан, що передував укладенню правочину (абзац 2 частини першої статті 216 Цивільного кодексу України). Такий правовий наслідок спрямований на те, аби нівелювати все, що відбулося, і зробити його юридично незначущим.
Супроводжувальним правовим наслідком недійсності правочину є можливість відшкодування винною стороною правочину збитків та моральної шкоди, завданих другій стороні правочину. Такий правовий наслідок спрямований на те, аби досягти компенсації понесених такою стороною втрат, тобто є проявом дії компенсаційних засад цивільного права.
Оскільки відшкодування збитків та моральної шкоди є видом цивільно-правової відповідальності, їх стягнення відбувається на користь приватної особи, в її інтересах і саме задля неї.
Поряд з цим, у частині третій статті 228 Цивільного кодексу України передбачаються зовсім інші правові наслідки:
-які спрямовані не на позначене вище, а на реакцію з боку держави на правопорушення сторони/сторін правочину;
-ініціатором цих правових наслідків є держава, а не сторона правочину;
-ці правові наслідки встановлені в публічних інтересах (як їх розуміє держава), а не в приватноправових;
-наслідки полягають не у відновленні становища, що існувало до вчинення правочину, а у вилученні майна;
-ці правові наслідки не можна розцінювати як відшкодування збитків.
Такі правові наслідки не можна віднести до компенсаційних, адже вони є сутнісно іншими і являють собою різновид конфіскації майна державою.
Вирішуючи питання щодо застосування частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України, суд має враховувати, що санкції, передбачені цією нормою, є не компенсаційними, а конфіскаційними санкціями, які передбачають стягнення усього отриманого за правочином на користь держави. Ці санкції спрямовані не на відновлення правового стану, який існував до порушення, а на покарання осіб, які порушили законодавчу заборону вчиняти правочин, який не відповідає інтересам держави і суспільства.
Конфіскація без вироку суду (Non-Conviction Based Confiscation - NCBC) розглядається Європейським судом з прав людини як втручання у право власності, захищене статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.
Застосування наслідків, передбачених частиною третьою статті 228 Цивільного кодексу України, є втручанням держави у право власності приватних осіб. Тому підлягає застосуванню стаття 1 Першого протоколу до Конвенції. Відповідно до зазначеної статті кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:
-втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними;
-якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів;
-втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення.
Здійснивши правовий аналіз частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України, можна дійти висновку, що ознаками недійсного господарського договору, що суперечить інтересам держави і суспільства, є спрямованість цього правочину на порушення правового господарського порядку та наявність умислу (наміру) його сторін, які усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору. Метою такого правочину є його кінцевий результат, якого бажають досягти сторони. Мета завідомо суперечить інтересам держави та суспільства (постанова Верховного Суду від 20.03.2019 у справі №922/1391/18).
Не будь-які порушення актів цивільного законодавства, вчинені під час укладення договору, мають своїм наслідком невідповідність правочину частині третій статті 228 Цивільного кодексу України, натомість має бути доведено, що зміст правочину та мета його вчинення завідомо суперечать інтересам держави і суспільства.
Отже, для застосування приписів частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України Прокурор у цій справі мав довести, що сам правочин за своєю суттю є протиправним, спрямованим на порушення інтересів держави та суспільства. Втім, Прокурор цього не доводив, а замість цього стверджував про порушення правил конкуренції, які мали місце під час проведення закупівлі, за результатами якої Відповідачами укладено оспорюваний договір.
Зокрема, на підтвердження наявності підстав для визнання недійсним оспорюваного договору відповідно до частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України Прокурором до місцевого господарського суду було надано рішення № 65/9-р/к від 11.04.2023 адміністративної колегії Південного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України за результатами розгляду справи № 15-03/2020, у п. 13 резолютивної частини якого ТОВ "Укрмежбуд" та ПП "МЕГАПОЛІС-Л" були визнані винними у вчиненні порушень законодавства про захист економічної конкуренції, передбачених, п. 4 ч. 2 ст. 6, п. 1 ст. 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів на закупівлю товарів: Будівництво амбулаторії практики - сімейної медицини в с. Бакша Савранського районі Одеської області (UA-2018-10-05-000623-а), проведених КНП "Савранський районний центр ПМСД"; за вчинене порушення законодавства про захист економічної конкуренції до ТОВ "Укрмежбуд" та ПП "МЕГАПОЛІС-Л" були застосовані адміністративні санкції у вигляді накладення штрафу у розмірі 68 000 грн на кожного.
За ствердженням Прокурора, оскаржуваний Договір підряду № 67 від 14.11.2018, який укладений за підсумками проведення публічних торгів, результати яких спотворено антиконкурентними узгодженими діями всіх його учасників, підлягає визнанню недійсним на підставі ст. 203, 215, 228 Цивільного кодексу України, як такий, що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства за наявності умислу ТОВ "Укрмежбуд".
Разом з тим, судова колегія зауважує, що сам по собі факт вчинення учасниками торгів порушення у вигляді антиконкурентних узгоджених дій під час участі у закупівлі, що встановлений рішенням Антимонопольного комітету України, не є підставою для визнання оспорюваного правочину недійсним як такого, що вчинений з метою, яка суперечить інтересам держави і суспільства. Антиконкурентна поведінка спрямована на спотворення конкуренції між учасниками торгів, але не завжди має за мету завдати шкоди державі чи підривати її інтереси. Тому така поведінка сама по собі не трансформує правочин у такий, що суперечить інтересам держави та суспільства у значенні частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України.
Водночас, Прокурором за допомогою належних і допустимих у розумінні процесуального закону доказів не доведено, що внаслідок укладення оспорюваного договору держава понесла майнову шкоду, переплатила кошти або отримала товар неналежної якості.
За цих умов відсутній причинно-наслідковий зв`язок між порушенням конкуренції та погіршенню майнового становища держави, що виключає можливість кваліфікації правочину як такого, що вчинений з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.
У даному випадку встановлене порушення конкурентного законодавства вже отримало належну правову оцінку у вигляді застосування санкцій Антимонопольним комітетом України у вигляді штрафу, покладеного, зокрема, на ТОВ "Укрмежбуд".
При цьому, сам по собі факт вчинення стороною правочину порушення антиконкурентного законодавства під час підготовки та участі у процедурі закупівлі за державні кошти у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, не є беззаперечним та достатнім доказом завдання ТОВ "Укрмежбуд" збитків державі, незаконного збагачення (при тому, що договір підряду № 67 від 14.11.2018 виконаний в повному обсязі та без зауважень замовника), а отже відсутні підстави для застосування до спірного правочину приписів ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України.
Прокурор у позові також стверджував про те, що через порушення законодавства про захист конкуренції постраждали інтереси держави, зокрема, враховуючи, що закупівлю товарів проводив КНП "Савранський центр ПМСД", то при спотворенні результатів торгів постраждалою є держава через привласнення коштів такого закладу. Прокурор у позові просив стягнути кошти в дохід держави (до державного бюджету) після повернення таких коштів замовнику будівництва, що у сукупності з негативними майновими наслідками для підприємства є очевидно непропорційним втручанням в право власності Комунального закладу.
ЄСПЛ неодноразово звертав увагу на важливість дотримання принципу пропорційності втручання і щодо добросовісного власника майна.
З урахуванням зазначеного, суд вважає, що за умови застосування відповідних приписів ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України, відбувається непропорційне втручання в право власності добросовісного учасника, виходячи з того, що добросовісна сторона все одно втрачає очікуваний результат угоди. Вона витратила час, ресурси, можливо зазнала упущеної вигоди і зрештою залишиться ні з чим (лише зі своїм початковим майном/грошима). Якщо правочин був вигідним для неї, позбавлення майна чи прибутку може відчуватися як покарання, хоча умислу з її боку не було, а також що конфіскація майна добросовісної сторони (того, що вона отримала від іншого учасника) означає, що держава вилучає майно у особи, яка не вчинила свідомого порушення. Отже, такий крок потребує дуже переконливого обґрунтування прокурором наявності публічного інтересу.
ЄСПЛ у подібних справах перевіряє, чи не було можливості обмежитися менш суворими заходами щодо невинної особи (справа "Air Canada v. the United Kingdom").
На переконання колегії суддів, у даному випадку встановлене порушення конкурентного законодавства вже отримало належну правову оцінку у вигляді застосування санкцій Антимонопольним комітетом України у вигляді накладення штрафу на Відповідача-2.
Як свідчать матеріали справи та не заперечується її учасниками, оспорюваний договір виконано в повному обсязі, замовником прийняті надані виконавцем послуги та оплачені повністю.
В свою чергу, Прокурор не надав належних та допустимих доказів наявності на ринку на час проведення спірної закупівлі більш вигідних для замовника цінових пропозицій, доказів того, що надані послуги за спірним договором були виконані за завищеними цінами або того, що аналогічні послуги могли бути надані з використанням менших ресурсів, а також доказів невідповідності кількості, вартості або якості виконаних будівельних робіт ТОВ "Укрмежбуд" умовам Договору підряду № 67 від 14.11.2018, не надав доказів наявності та розміру завданих замовнику будівництва або державі збитків, наявності інших порушень при виконанні умов оспорюваного договору.
За таких обставин, відсутній причинно-наслідковий зв`язок між порушенням конкуренції та погіршенням майнового становища держави, що виключає можливість кваліфікації оспорюваного правочину як такого, що вчинений з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.
При цьому, судова колегія враховує, що Прокурор у позові не посилався на ці обставини та на те, що внаслідок укладення спірного договору держава зазнала майнової шкоди або переплатила кошти.
Враховуючи конфіскаційний характер санкції, передбаченої частиною третьою статті 228 Цивільного кодексу України, який суд не може змінити, як і зменшити розмір, ця стаття може застосовуватися у виключних випадках порушення інтересів держави та суспільства, які, зокрема, можуть мати місце при вчиненні особою кримінального злочину (тобто, за наявності обвинувального вироку суду, що набрав законної сили), або дій, якими державі та суспільству завдані значні збитки, а винна особа відповідно незаконно, безпідставно збагатилася (на суму, співставну із вартістю того, що стягується на користь держави, для дотримання принципу пропорційності втручання). Ця норма не може бути застосована у випадку порушення суб`єктом господарювання будь-яких норм чинного законодавства, яке регулює господарську діяльність, зокрема, законодавства про захист конкуренції.
При визначенні підстав для застосування частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України, яка містить санкцію конфіскаційного характеру, не властиву нормам цивільного законодавства, і яка несе в собі високі ризики втручання держави у право власності приватних осіб, суд має враховувати критерії, визначені Європейським судом з прав людини, щодо пропорційності покарання (конфіскації без вироку суду) та можливості обрання менш обтяжливого заходу для винної сторони правочину (двосторонньої реституції, стягнення збитків, штрафу тощо).
Саме такий правовий висновок щодо застосування приписів частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.12.2025 у справі №922/3456/23.
В межах спірних правовідносин предметом судового контролю є саме відповідність оспорюваного договору вимогам статті 228 Цивільного кодексу України, а не правомірність поведінки учасника господарського обороту загалом. Тому встановлення факту порушення законодавства про захист економічної конкуренції саме по собі не звільняє Прокурора від обов`язку доведення тих обставин, з якими закон пов`язує недійсність правочину. Інший підхід фактично означав би презумпцію недійсності будь-якого договору, укладеного особою, яка допустила порушення законодавства під час здійснення господарської діяльності, що не узгоджується ні із положеннями статей 203, 215, 228 Цивільного кодексу України, ні з принципом правової визначеності.
Сам по собі факт спотворення результатів торгів свідчить про порушення конкурентного порядку проведення закупівлі, однак не є безумовним доказом того, що укладений за результатами такої закупівлі договір переслідував мету, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Для застосування частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України необхідним є встановлення не лише факту порушення закону, а й спрямованості волі сторін саме на досягнення результату, який становить загрозу публічним інтересам, а також наявності такого ступеня суспільної шкідливості правочину, який виправдовує застосування конфіскаційних наслідків. Між тим, у цій справі таких обставин прокурором не доведено.
Застосування частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України не може ґрунтуватися на припущеннях щодо можливих негативних наслідків для держави. З урахуванням конфіскаційного характеру цієї санкції обставини, які виправдовують її застосування, повинні бути доведені належними та допустимими доказами. Висновок про наявність антидержавної мети правочину не може базуватися виключно на абстрактному припущенні, що за умов належної конкуренції замовник потенційно міг би укласти договір на вигідніших умовах. За відсутності доказів того, що конкретно внаслідок укладення спірного договору держава понесла додаткові витрати, недоотримала майно або зазнала іншого реального майнового погіршення, висновок про наявність підстав для застосування частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України суперечив би стандарту доказування, встановленому процесуальним законом.
У даному спорі Прокурор фактично просить суд поставити застосування цивільно-правових наслідків недійсності правочину у залежність виключно від наявності рішення органу Антимонопольного комітету України. Проте рішення органу державної влади про притягнення суб`єкта господарювання до відповідальності за порушення конкурентного законодавства не підміняє собою встановлення елементів складу недійсності правочину, передбачених цивільним законодавством. Визнання протилежного означало б фактичне розширення сфери дії частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України шляхом судового тлумачення та перетворення її на універсальний механізм реагування на будь-яке порушення законодавства у сфері господарської діяльності, що суперечить як винятковому характеру цієї норми, так і загальним засадам приватного права, побудованим на презумпції правомірності правочину та необхідності мінімального втручання держави у сферу приватноправових відносин.
Правові наслідки, передбачені частиною третьою статті 228 Цивільного кодексу України, є найбільш суворим втручанням у майнову сферу учасників цивільного обороту серед наслідків недійсності правочинів, передбачених цивільним законодавством. Тому сама лише формальна наявність законодавчої підстави для застосування такого заходу не може вважатися достатньою. Суд зобов`язаний перевірити, чи існує розумний баланс між переслідуваною публічною метою та тягарем, який покладається на особу внаслідок конфіскаційного втручання.
Крім того, законодавець свідомо розмежував правові наслідки порушення законодавства про захист економічної конкуренції та наслідки недійсності правочинів. Закон України "Про захист економічної конкуренції" містить самостійний комплекс заходів державного реагування на антиконкурентні узгоджені дії, включаючи штрафні санкції, які мають на меті припинення відповідних порушень та покарання винних осіб.
У свою чергу, частина третя статті 228 Цивільного кодексу України не може розглядатися як додатковий автоматичний механізм покарання за будь-яке порушення конкурентного законодавства. Протилежне тлумачення фактично призводило б до подвійного карального впливу на особу лише на підставі самого факту встановлення антиконкурентних узгоджених дій, без необхідності доведення тих обставин, які законодавець спеціально визначив як підставу для застосування конфіскаційних наслідків.
За обставин цієї справи застосування наслідків, передбачених частиною третьою статті 228 Цивільного кодексу України, фактично призвело б до вилучення в дохід держави всієї вартості належним чином виконаних послуг за відсутності встановлених збитків держави, відсутності доказів завищення ціни та за відсутності будь-яких даних про незаконне збагачення замовника. Такий результат виходив би за межі мети захисту публічного інтересу та трансформував би цивільно-правовий механізм захисту у надмірний каральний інструмент, що не відповідало б принципу пропорційності як складовій верховенства права.
Таким чином, з огляду на викладене та беручи до уваги те, що застосування частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України у спірних правовідносинах призвело б до порушення визначеного у рішеннях Європейського суду з прав людини принципу пропорційності втручання держави у мирне володіння майном добросовісної сторони правочину - замовника закупівлі, Південно-західний апеляційний господарський погоджується з вірними висновками місцевого господарського суду про відмову у задоволенні позову.
Даний висновок суду апеляційної інстанції також повністю відповідає позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 28.05.2026 у справі №910/6690/24, в межах якої також розглядався позов прокурора в інтересах держави замовника закупівлі та переможця закупівлі про визнання недійсним договору як такого, що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства внаслідок наявності рішення адміністративної колегії територіального органу Антимонопольного комітету України щодо антиконкурентних узгоджених дій, та про застосування наслідків недійсності вказаного правочину шляхом стягнення в дохід держави грошових коштів, сплачених за вказаним договором.
З огляду на відсутність підстав для задоволення позовних вимог про визнання недійсним Договору підряду № 67 від 14.11.2018, суд вважає, що також відсутні підстави для задоволення позовних вимог Прокурора про стягнення з ТОВ "Укрмежбуд" на користь КНП "Савранський центр ПМСД" грошових коштів у розмірі 4 064 907,55 грн, а з КНП "Савранський центр ПМСД", одержані ним за рішенням суду 4 064 907,55 грн стягнути в дохід держави.
Підсумовуючи наведене колегія суддів дійшла висновку, що порушення під час прийняття оскаржуваного рішення, які наведені Апелянтом, не знайшли свого підтвердження.
Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").
Тому інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок.
Статтею 276 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відтак, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення Господарського суду Одеської області від 06.07.2026 по справі №916/2931/24 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга без задоволення.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.
Керуючись ст. 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд
УХВАЛИВ:
Апеляційну скаргу Заступника керівника Одеської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Одеської області від 06.07.2026 по справі №916/2931/24- залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Одеської області від 06.07.2026 по справі №916/2931/24 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у випадках і строки, передбачені ст.ст.287, 288 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено та підписано 15.10.2026.
Головуюча суддя: Н.М. Принцевська
Судді: Л.В. Лічман
Н.А. Павленко