ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 [телефон приховано] inbox@anec.court.gov.ua
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"15" жовтня 2026 р. Справа№ 910/11074/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Гончарова С.А.
суддів: Тищенко О.В.
Сибіги О.М.
за участю секретаря судового засідання Кузьмінській О.Р.,
за участю представника (-ів) згідно протоколу судового засідання від 15.10.2026
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ФСС Україна"
на ухвалу Господарського суду міста Києва від 19.08.2026 (повний текст складено 20.08.2026)
у справі №910/11074/25 (суддя - Андреїшина І.О.)
за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "ФСС Україна" про звернення стягнення на грошові кошти, що належать іншій особі, яка має заборгованість перед боржником у справі
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ФСС Україна"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Асікс Груп"
про стягнення 9 828 882, 19 грн,
ВСТАНОВИВ:
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.08.2026 у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "ФСС Україна" про звернення стягнення на грошові кошти, що належать іншій особі, яка має заборгованість перед боржником у справі № 910/11074/25 відмовлено. У задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "ФСС Україна" про накладення арешту на грошові кошти у справі №910/11074/25 відмовлено.
Не погоджуючись з вказаною ухвалою, 28.08.2026 (згідно дати звернення до системи "Електронний суд") Товариство з обмеженою відповідальністю "ФСС Україна" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою на ухвалу Господарського суду міста Києва від 19.08.2026 у справі № 910/11074/25, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 19.08.2026 у справі №910/11074/25 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ФСС Україна" повністю.
Підставою для скасування рішення суду скаржник зазначав, що ухвала постановлена з неповним з`ясуванням і недоведеністю обставин, які мають значення для справи, а висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи.
На думку скаржника, суд порушив норми процесуального права та неправильно застосував норми матеріального права. Так, апелянт вказав, що рішення Господарського суду міста Києва від 26.11.2025 у справі № 910/11074/25 набрало законної сили 12.02.2026. Та на його виконання 24.02.2026 видано наказ, а 25.02.2026 приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Авторгов А.М. відкрив виконавче провадження № 80351569, проте рішення досі не виконане. Разом з цим, рішенням Господарського суду міста Києва від 08.12.2025 у справі № 910/11623/25, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 07.04.2026, з ДП МОУ «Агенція оборонних закупівель» на користь ТОВ «Асікс Груп» стягнуто 47 779 720,00 грн. На виконання цього рішення 05.05.2026 видано наказ про стягнення 32 171 831,37 грн, який, за доводами апелянта, також досі не виконано.
Апелянт вказує, що суд не врахував, що із заявою в порядку статті 336 ГПК України звернувся не приватний виконавець, а сам стягувач, якому ця норма надає право самостійно звернутися до суду, що розглядав справу як суд першої інстанції. Окрім цього, стаття 336 ГПК України, як стверджує апелянт, не ставить можливість звернення стягнення в залежність від наявності чи відсутності відкритого виконавчого провадження. Тому висновок суду про неможливість стягнення коштів з державного підприємства за заявою стягувача, на думку скаржника, суперечить цій нормі та правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 20.05.2026 у справі № 376/560/23.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу скаржник вказує, що спірні грошові кошти вже фактично стягнуті з ДП МОУ «Агенція оборонних закупівель» у межах виконавчих проваджень і зараховані на депозитний рахунок органу державної виконавчої служби. На думку скаржника, такий висновок не відповідає зібраним у справі доказам, оскільки матеріали справи не містять жодних документів від цього підприємства про стягнення з нього зазначених коштів. Тоді як посилання суду на заборону звертати стягнення на стягнуті з боржника кошти для виплати іншим особам, які не є стягувачами, апелянт вважає таким, що суперечить частині 5 статті 47 Закону України «Про виконавче провадження». Ця норма, за доводами скаржника, містить виняток для випадків, коли стягувач є одночасно боржником в іншому виконавчому провадженні. Саме такий випадок, на думку апелянта, має місце у цій справі: ТОВ «Асікс Груп», будучи стягувачем у виконавчих провадженнях щодо ДП МОУ «Агенція оборонних закупівель», є водночас боржником у виконавчому провадженні № 80351569 за наказом у справі № 910/11074/25.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.08.2026, апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Гончаров С.А., судді Сибіга О.М., Тищенко О.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 31.08.2026 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ФСС Україна" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 19.08.2026 у справі №910/11074/25 залишено без руху. Роз`яснено Товариству з обмеженою відповідальністю "ФСС Україна", що протягом десяти днів з дня вручення даної ухвали особа має право усунути недоліки, надавши суду апеляційної інстанції докази, що підтверджують сплату судового збору у встановленому законодавством розмірі.
07.09.2026 (згідно дати звернення до системи "Електронний суд") від Товариства з обмеженою відповідальністю "ФСС Україна" до Північного апеляційного господарського суду надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги на виконання вимог ухвали Північного апеляційного господарського суду від 31.08.2026, а саме докази сплати судового збору на суму 2 662, 40 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №1103 від 07.09.2026.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.09.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ФСС Україна" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 19.08.2026 у справі №910/11074/25. Витребувано матеріали оскарження щодо ухвали Господарського суду міста Києва від 19.08.2026 у справі №910/11074/25 у Господарського суду міста Києва. Призначено до розгляду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ФСС Україна" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 19.08.2026 у справі №910/11074/25 у судовому засіданні 07.10.2026.
21.09.2026 (згідно з датою звернення до системи «Електронний суд») від товариства з обмеженою відповідальністю «ФСС Україна» надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи постанов Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 31.08.2026 про повернення виконавчих документів у виконавчих провадженнях № 81463762, № 81523696 та № 81523864. Апелянт посилається на те, що ці постанови свідчать про часткове повернення стягнутих грошових коштів Державному підприємству Міністерства оборони України «Агенція оборонних закупівель» у сумі, що перевищує заборгованість ТОВ «Асікс Груп» перед апелянтом. Відтак, на його думку, вони спростовують висновок суду першої інстанції про відсутність у боржника майнового права вимоги до ДП МОУ «Агенція оборонних закупівель». Апелянт просить визнати причини неподання цих доказів винятковими, оскільки постанови винесено після розгляду заяви судом першої інстанції та після подання апеляційної скарги.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.10.2026 відкладено розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "ФСС Україна" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 19.08.2026 у справі №910/11074/25 на 15.10.2026.
У судове засідання, що відбулось 15.10.2026 з`явився представник апелянта, просив задовольнити вимоги викладені в його процесуальних документах. Інші сторони в судове засідання не з`явились, свого представника не направив, про час, дату та місце судового засідання повідомлені належним чином згідно інформації наявній в системі «Електронний суд».
Відповідно до частини 1 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно з частиною 3 цієї статті докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.
Розглянувши клопотання про долучення до матеріалів справи постанов Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 31.08.2026 про повернення виконавчих документів у виконавчих провадженнях № 81463762, № 81523696 та № 81523864, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Як убачається з матеріалів справи, оскаржувану ухвалу постановлено 19.08.2026, тоді як постанови про повернення виконавчих документів винесено 31.08.2026. Отже, на час постановлення ухвали ці документи не існували, а обставини, які вони засвідчують, не настали. Перевіряючи законність ухвали, суд апеляційної інстанції виходить з обставин, що існували на момент її постановлення, тому докази щодо обставин, які виникли згодом, не стосуються предмета апеляційного перегляду (стаття 76 ГПК України).
Колегія суддів зазначає, що зміна обставин після постановлення оскаржуваної ухвали не позбавляє апелянта права звернутися до суду першої інстанції з новою заявою в порядку статті 336 ГПК України.
З огляду на викладене колегія суддів відмовляє в задоволенні клопотання товариства з обмеженою відповідальністю «ФСС Україна» від 21.09.2026 про долучення доказів.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, заслухавши пояснення представників сторін, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Північний апеляційний господарський суд встановив наступне.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, До Господарського суду міста Києва звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю "ФСС Україна" з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Асікс Груп" про стягнення заборгованості за договором поставки № 20/03-2025 від 20.03.2025 у розмірі 9 828 882,19 грн, з яких: 9 416 615,05 грн основного боргу, 36 376,51 грн трьох відсотків річних та 375 890,63 грн пені.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.09.2025 відкрито провадження у справі № 910/11074/25 та прийнято позовну заяву до розгляду; розгляд справи вирішено здійснювати в порядку загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 08.10.2025.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.11.2025 позов задоволено частково; провадження у справі № 910/11074/25 в частині позовних вимог про стягнення частини основного боргу в розмірі 500 000,00 грн закрито; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Асікс Груп" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ФСС Україна" 8 916 615 грн 05 коп. основного боргу, 375 890 грн 63 коп. пені, 36 376 грн 51 коп. 3 % річних та 147 433 грн 24 коп. судового збору.
24.02.2026 на виконання вказаного рішення видано наказ.
22.07.2026 через підсистему "Електронний суд" позивачем подано заяву про звернення стягнення на грошові кошти, що належать особі, яка має заборгованість перед боржником, в якій він просить суд:
- звернути стягнення на грошові кошти, що належать особі, яка має заборгованість перед боржником, яка не оспорюється зазначеною особою, а саме на кошти що належать Товариству з обмеженою відповідальністю "Асікс Груп" за судовим рішенням Господарського суду м. Києва від 08.12.2025 у справі №910/11623/25, від Державного підприємство Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель".
- накласти арешт на грошові кошти які перебувають на рахунках (вкладах) чи на зберіганні у банках, інших фінансових установах і належать Державному підприємству Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель" у сумі - 9 476 315,43 грн;
- зобов`язати Державне підприємство Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель" перераховувати на рахунок обліку депозитних сум приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Авторгова А.М. кошти в сумі 9476315,43 грн, які мають бути перераховані на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Асікс Груп", яке в свою чергу є боржником у ВП №80351569;
- до закінчення розгляду питання про звернення стягнення на грошові кошти, належні боржнику від іншої особи, заборонити Державному підприємству Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель" здійснювати будь-яке перерахування вищезазначених коштів;
- визнати виконавчий документ - наказ Господарського суду м. Києва від 05.05.2026 року про примусове виконання рішення у справі № 910/11623/25, а саме - "Стягнути з Державного підприємства Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АСІКС ГРУП" заборгованість в розмірі 32 171 831 грн 37 коп.", таким, що не підлягає виконанню в сумі - 9 476 315,43 грн.
17.08.2026 через підсистему "Електронний суд" позивачем подано клопотання про накладення арешту на грошові кошти, в якому він просить суд:
- накласти арешт на грошові кошти які перебувають на рахунках (вкладах) чи на зберіганні у банках, інших фінансових установах, в тому числі на депозитних рахунках Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України і належать Державному підприємству Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель" у сумі 9 476 315,43 грн;
- до закінчення розгляду питання про звернення стягнення на грошові кошти, належні боржнику від іншої особи, заборонити Державному підприємству Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель" та Київському міжрегіональному управлінню Міністерства юстиції України здійснювати будь-яке перерахування будь-кому вищезазначених коштів у сумі 9 476 315,43 грн.
Розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ФСС Україна" колегія суддів дійшла висновку, що вона не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Розділом V ГПК України визначені процесуальні питання, пов`язані з виконанням судових рішень у господарських справах.
Так, згідно з частиною 1 статті 336 ГПК України суд, що розглядав справу як суд першої інстанції, може за заявою стягувача або державного чи приватного виконавця звернути стягнення на грошові кошти, які належать особі, яка має заборгованість перед боржником, яка не оспорюється зазначеною особою або підтверджена судовим рішенням, яке набрало законної сили.
З аналізу зазначеної норми процесуального права вбачається, що предметом дослідження суду у даному випадку має бути факт наявності заборгованості, що підтверджується належними доказами, зокрема, це може бути відповідне рішення суду та факт беззаперечності заборгованості особи, якій належать кошти на які заявник просить звернути стягнення.
Вирішуючи питання про звернення стягнення на кошти, які належать особі, яка має заборгованість перед боржником, суд повинен з`ясувати факт беззаперечності такої заборгованості станом на дату звернення із відповідною заявою в порядку ст. 336 ГПК України, а саме чи не виконано відповідне судове рішення в порядку Закону України "Про виконавче провадження", з метою недопущення подвійного стягнення суми боргу.
Аналогічна правова позиція щодо предмета дослідження у даній категорії справ висловлена у постановах Верховного Суду у справі №925/1048/17 від 23.07.2018, у справі №912/2199/17 від 10.07.2019, у справі №927/313/18 від 01.08.2019, №904/11045/15 від 03.11.2022.
Заходами примусового виконання рішень є, зокрема, звернення стягнення на кошти, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб (пункт 1 частини першої статті 10 Закону України "Про виконавче провадження").
Відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.
Статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" (далі - Закон України № 1404-VIII) визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до частини першої статті 13 Закону України № 1404-VIII під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно з положеннями статті 18 Закону України № 1404-VIII виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Закон України № 1404-VIII передбачає низку заходів примусового виконання рішень, серед яких, зокрема, звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами (пункт 1 частини першої статті 10 Закону України № 1404-VIII).
Виконуючи рішення суду, виконавець має право звернути стягнення на майно боржника, що перебуває в інших осіб, а також на майно та кошти, що належать боржнику від інших осіб. На належні боржникові у разі передачі від інших осіб кошти, що перебувають на рахунках у банках та інших фінансових установах, стягнення звертається виконавцем на підставі ухвали суду в порядку, встановленому цим Законом (частини перша, четверта статті 53 Закону України № 1404-VIII).
Порядок звернення стягнення на грошові кошти, що належать іншим особам, визначено статтею 336 ГПК України. Так, суд, що розглядав справу як суд першої інстанції, може за заявою стягувача або державного чи приватного виконавця звернути стягнення на грошові кошти, які належать особі, яка має заборгованість перед боржником, яка не оспорюється зазначеною особою або підтверджена судовим рішенням, яке набрало законної сили. Заява розглядається судом протягом десяти днів з дня її надходження. Суд розглядає заяву про звернення стягнення на грошові кошти, що належать особі, яка має заборгованість перед боржником, в судовому засіданні з викликом такої особи та учасників справи, проте їх неявка не перешкоджає розгляду справи за умови належного їх повідомлення про дату, час і місце розгляду справи. За заявою стягувача суд може накласти арешт на грошові кошти, які перебувають на рахунках (вкладах) чи на зберіганні у банках, інших фінансових установах і належать особі, яка має заборгованість перед боржником, яка не оспорюється зазначеною особою або підтверджена судовим рішенням, яке набрало законної сили. Про задоволення заяви про звернення стягнення на грошові кошти, що належать особі, яка має заборгованість перед боржником, або про відмову у її задоволенні суд постановляє ухвалу. У разі задоволення заяви судове рішення може бути виконано шляхом звернення стягнення на грошові кошти, що належать особі в межах заборгованості такої особи перед боржником. Звернення стягнення на грошові кошти, що належать особі, яка має заборгованість перед боржником, є підставою для визнання виконавчого документа, за яким боржник виступає стягувачем, таким, що не підлягає виконанню в розмірі стягнутої суми.
Тобто, особа, яка має заборгованість перед боржником, що не оспорюється нею або підтверджена судовим рішенням, яке набрало законної сили, набуває статусу боржника саме у виконавчому провадженні, розпочатому виконавцем на виконання судового рішення, в силу ухвали суду про задоволення заяви стягувача, а не в межах окремих майнових відносин між стягувачем та такою особою.
Системний аналіз приписів статті 53 Закону України "При виконавче провадження" та статті 336 ГПК України свідчить про те, що такий спеціальний порядок звернення стягнення на майно (грошові кошти) передбачений законодавцем задля неупередженого, ефективного, своєчасного та в повному обсязі вчинення виконавчих дій, виключно, з метою фактичного виконання рішення суду.
При цьому, за своєю правовою природою положення вказаних статей не є імперативними, судова дискреція, у даному випадку, передбачає повноваження суду обирати між альтернативами підстав відмови або задоволення заяви, кожна з яких є законною, вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, з урахуванням всіх обставин справи та відомостей про всіх учасників процесу.
З аналізу наведених статей вбачається, що до інших осіб (у розумінні статті 53 Закону України № 1404-VIII) виконавцями вчиняються такі ж заходи примусового виконання рішення як і до боржника, зокрема, звернення стягнення на кошти.
Права та обов`язки стягувача, боржника та виконавця у виконавчому провадженні, як і наслідки невиконання законних вимог виконавця, передбачені Законом № 1404-VIII зокрема, статтями 18 та 19 цього закону.
Відповідно до абзацу другого статті 19 Закону № 1404-VIII право вибору пред`явлення виконавчого документа для примусового виконання до органу державної виконавчої служби або до приватного виконавця, якщо виконання рішення відповідно до статті 5 цього Закону віднесено до компетенції і органів державної виконавчої служби, і приватних виконавців, належить стягувачу.
Відповідно до частин першої та другої статті 5 Закону України № 1404-VIII, примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
Відповідно до статті 2 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" правовою основою діяльності органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є Конституція України, цей Закон, міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, інші закони, нормативно-правові акти, прийняті на їх виконання.
Згідно з частиною першою статті 27 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" фізичні або юридичні особи мають право вільного вибору приватного виконавця з числа тих, відомості про яких внесено до Єдиного реєстру приватних виконавців України, з урахуванням суми стягнення та місця виконання рішення, визначеного Законом України "Про виконавче провадження".
Приватний виконавець здійснює примусове виконання рішень, передбачених статтею 3 цього Закону, крім, зокрема, рішень, за якими боржником є держава, державні органи, Національний банк України, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, державні та комунальні підприємства, установи, організації, юридичні особи, частка держави у статутному капіталі яких перевищує 25 відсотків, та/або які фінансуються виключно за кошти державного або місцевого бюджету.
ДП МОУ "Агенція оборонних закупівель" є державним підприємством, засновником та учасником якого є Міністерство оборони України (частка 100%).
З огляду на викладене, звернення стягнення на грошові кошти юридичної особи, частка держави у статутному капіталі яких перевищує 25 відсотків, перебуває поза межами компетенції приватного виконавця передбаченої відповідно до Закону № 1404-VIII, у тому числі і у порядку статті 53 Закону України "При виконавче провадження".
За таких обставин, відсутні правові підстави для задоволення заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "ФСС Україна" про звернення стягнення на грошові кошти, що належать особі, яка має заборгованість перед боржником, яка не оспорюється зазначеною особою, а саме на кошти, що належать Товариству з обмеженою відповідальністю "Асікс Груп" за судовим рішенням Господарського суду м. Києва від 08.12.2025 у справі №910/11623/25, від Державного підприємство Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель", оскільки у виконавця відсутні повноваження щодо звернення стягнення на грошові кошти ДП МОУ "Агенція оборонних закупівель" в силу прямої норми закону: статті 3, частин першої та другої статті 5 Закону України № 1404-VIII.
Вказані висновки суду узгоджуються з правовими висновками Верховного Суду у постанові від 02.11.2021 у справі № 910/10579/19.
Отже, застосування приватним виконавцем механізму статті 53 Закону України "Про виконавче провадження" та статті 336 ГПК України щодо державного підприємства є неправомірним, якщо фактичним результатом такої процедури - є примусове вилучення коштів саме з рахунків державного підприємства на користь стягувача у виконавчому провадженні.
Аналогічна правова позиція міститься у постанові Північного апеляційного господарського суду у справі № 910/11623/25 від 16.07.2026 року.
Окремо суд вважає за необхідне зазначити щодо доводів заявника про можливість накладення арешту на грошові кошти Державного підприємства Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель", які перебувають на депозитному рахунку органу державної виконавчої служби.
Як встановлено судом, зазначені грошові кошти були фактично стягнуті з ДП МОУ "Агенція оборонних закупівель" у межах виконавчих проваджень на виконання судових рішень, постановлених на користь ТОВ "Асікс Груп", та зараховані на депозитний рахунок органу державної виконавчої служби. Таким чином, після їх фактичного стягнення та зарахування на депозитний рахунок органу державної виконавчої служби такі кошти набули спеціального правового статусу, обумовленого порядком їх подальшого розподілу та перерахування стягувачу у відповідному виконавчому провадженні.
Відповідно до статті 46 Закону України "Про виконавче провадження" стягнуті з боржника грошові кошти зараховуються на відповідний депозитний рахунок органу державної виконавчої служби або рахунок приватного виконавця та підлягають подальшому розподілу і перерахуванню відповідно до встановленої законом черговості. При цьому законом встановлено заборону використовувати стягнуті з боржника грошові кошти, що підлягають виплаті стягувачам, на цілі, не передбачені зазначеною статтею, а також звертати на них стягнення для виплати іншим особам, які не є стягувачами за виконавчими документами, під час примусового виконання яких такі кошти стягнуто.
Отже, правовий режим грошових коштів, які вже фактично стягнуті з боржника та зараховані на депозитний рахунок органу державної виконавчої служби, відрізняється від правового режиму коштів, які лише належать боржнику та перебувають у володінні іншої особи.
За змістом статті 336 Господарського процесуального кодексу України звернення стягнення може бути здійснено на грошові кошти, які належать особі, яка має заборгованість перед боржником, за умови встановлення судом факту існування відповідної заборгованості. Зазначений механізм спрямований на звернення стягнення саме на майнове право боржника щодо отримання коштів від іншої особи, а не на грошові кошти, які вже були стягнуті в іншому виконавчому провадженні та набули статусу стягнутих коштів, що підлягають розподілу та виплаті відповідному стягувачу.
Такий підхід узгоджується з правовою природою статті 336 ГПК України, оскільки застосування цієї норми не може призводити до зміни встановленого законом порядку розподілу вже стягнутих коштів або до їх повторного арешту чи звернення на них стягнення в іншому виконавчому провадженні.
Крім того, Верховний Суд у постанові від 04.08.2026 у справі № 927/621/23, аналізуючи положення статті 336 ГПК України, звернув увагу на те, що предметом дослідження при вирішенні питання про звернення стягнення на кошти, що належать іншим особам, є встановлення факту наявності заборгованості такої особи перед боржником та належності відповідних коштів саме боржнику. Отже, застосування статті 336 ГПК України передбачає існування у боржника майнового права вимоги до третьої особи, яке може бути реалізоване шляхом звернення стягнення на відповідні кошти.
У даному випадку такого майнового права у відповідному обсязі судом не встановлено, оскільки грошові кошти, на які заявник просить накласти арешт, уже були фактично стягнуті з ДП МОУ "Агенція оборонних закупівель" у межах виконавчих проваджень та перебувають на депозитному рахунку органу державної виконавчої служби як стягнуті кошти, що підлягають подальшому розподілу та перерахуванню стягувачу.
Щодо заявленого клопотання про накладення арешту на грошові кошти суд зазначає таке.
Як вбачається зі змісту поданого клопотання, заявник просить накласти арешт на грошові кошти у сумі 9 476 315,43 грн, які, за твердженням заявника, перебувають на депозитних рахунках Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України та належать Державному підприємству Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель", а також заборонити вчинення будь-яких дій щодо перерахування зазначених коштів до вирішення питання про звернення стягнення на грошові кошти, належні боржнику від іншої особи.
Водночас, питання щодо звернення стягнення на грошові кошти, належні боржнику від іншої особи, є предметом окремого розгляду судом у порядку статті 336 Господарського процесуального кодексу України.
За результатами розгляду відповідної заяви судом відмовлено у зверненні стягнення на грошові кошти у розмірі 9 476 315,43 грн, що перебувають на депозитних рахунках органу державної виконавчої служби.
З огляду на зазначене, правові підстави для застосування заявленого заходу у вигляді накладення арешту на вказані грошові кошти відсутні.
При цьому, накладення арешту, про яке просить заявник, за своїм змістом безпосередньо пов`язане із заявленою вимогою про звернення стягнення на грошові кошти, належні боржнику від іншої особи, та спрямоване на забезпечення можливості подальшого виконання відповідного судового рішення у разі задоволення такої заяви. Відтак такий захід не може застосовуватися самостійно та не може підміняти собою правові наслідки, які могли б настати у разі задоволення заяви про звернення стягнення на грошові кошти.
Оскільки за результатами розгляду питання про звернення стягнення на грошові кошти, належні боржнику від іншої особи, у задоволенні відповідної заяви відмовлено, відсутній предмет для забезпечення шляхом накладення арешту на зазначені грошові кошти, а також відсутні правові підстави для заборони їх перерахування.
Крім того, задоволення клопотання про накладення арешту за наведених обставин фактично призвело б до збереження обмежень щодо розпорядження грошовими коштами, незважаючи на встановлену судом відсутність правових підстав для звернення на них стягнення, що не відповідає меті та правовій природі відповідного заходу.
Таким чином, з огляду на відмову у задоволенні заяви про звернення стягнення на грошові кошти, належні боржнику від іншої особи, клопотання про накладення арешту на ці кошти та заборону їх перерахування є похідним від основної вимоги, а тому задоволенню не підлягає.
Колегія суддів погоджується з апелянтом, що частина 1 статті 336 ГПК України надає право звернутися до суду із заявою про звернення стягнення на грошові кошти, що належать особі, яка має заборгованість перед боржником, не лише виконавцю, а й стягувачу. Проте ця обставина висновків суду першої інстанції не спростовує.
Відповідно до частин 1, 4 статті 53 Закону України «Про виконавче провадження» на належні боржникові у разі передачі від інших осіб кошти, що перебувають на рахунках у банках та інших фінансових установах, стягнення звертається виконавцем на підставі ухвали суду. Отже, ухвала суду, постановлена в порядку статті 336 ГПК України, підлягає виконанню виконавцем у межах виконавчого провадження, а особа, яка має заборгованість перед боржником, набуває у ньому статусу боржника. Тому незалежно від того, хто звернувся із заявою, звернення стягнення на кошти іншої особи здійснює виконавець, який повинен мати відповідні повноваження щодо такої особи.
Як убачається з матеріалів справи, виконавче провадження № 80351569 з примусового виконання наказу у цій справі відкрито приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Авторговим А.М. При цьому апелянт у заяві прямо просив зобов`язати ДП МОУ «Агенція оборонних закупівель» перерахувати 9 476 315,43 грн на рахунок цього приватного виконавця. Тоді як частиною 2 статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» не допускається здійснення приватним виконавцем примусового виконання рішень, за якими боржником є державні підприємства. За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що задоволення заяви призвело б до примусового вилучення коштів державного підприємства приватним виконавцем поза межами його компетенції.
Посилання апелянта на постанову Верховного Суду від 20.05.2026 у справі № 376/560/23 колегія суддів відхиляє. Апелянт не зазначив, які саме висновки щодо застосування норм права викладено в цій постанові та в чому полягає подібність правовідносин. Сам по собі висновок про право стягувача звернутися до суду з відповідною заявою наведених вище обставин не спростовує.
Колегія суддів не погоджується з доводами апелянта про те, що висновок суду першої інстанції про фактичне стягнення коштів з ДП МОУ «Агенція оборонних закупівель» не підтверджується матеріалами справи. Як убачається з матеріалів справи, у клопотанні від 17.08.2026 апелянт сам просив накласти арешт на грошові кошти в сумі 9 476 315,43 грн, які перебувають на депозитних рахунках Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, та заборонити цьому управлінню перераховувати зазначені кошти. Отже, перебування спірних коштів на депозитному рахунку органу державної виконавчої служби стверджував сам заявник. Відповідно до частини 1 статті 75 ГПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Окрім цього, у клопотанні від 21.09.2026 апелянт посилається на повернення ДП МОУ «Агенція оборонних закупівель» саме стягнутих грошових коштів.
Після фактичного стягнення коштів з ДП МОУ «Агенція оборонних закупівель» та зарахування їх на депозитний рахунок органу державної виконавчої служби заборгованість цього підприємства перед ТОВ «Асікс Груп» у стягнутій частині є погашеною. Відтак у боржника відсутнє майнове право вимоги до ДП МОУ «Агенція оборонних закупівель» у відповідному обсязі, і звернення стягнення на ці кошти в порядку статті 336 ГПК України неможливе.
Інші доводи, на які посилалися сторони під час розгляду даної справи, залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги, як необґрунтовані та такі, що не спростовують висновків суду щодо задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "ФСС Україна" про звернення стягнення на грошові кошти.
Відповідно до частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).
Судом враховується, що Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даній справі апеляційний суд дійшов висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "ФСС Україна" про звернення стягнення на грошові кошти, що належать особі, яка має заборгованість перед боржником, та клопотання про накладення арешту на грошові кошти.
З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "ФСС Україна" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 19.08.2026 у справі № 910/11074/25 є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.
У зв`язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на скаржника.
Керуючись ст. 2, 129, 269, 270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. 276, 281 - 282 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -
УХВАЛИВ:
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ФСС Україна" - залишити без задоволення
Ухвалу Господарського суду міста Києва від 19.08.2026 у справі № 910/11074/25 - залишити без змін.
Судові витрати, за перегляд рішення у суді апеляційної інстанції, покласти на скаржника.
Матеріали справи повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку, передбаченому ст. 286 - 291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст складено 15.10.2026
Головуючий суддя С.А. Гончаров
Судді О.В. Тищенко
О.М. Сибіга