ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 вересня 2026 року
м. Київ
справа № 529/390/25
провадження № 61-16503св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача - Ситнік О. М.
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Фаловської І. М.
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Полтавського апеляційного суду від 08 грудня 2025 року в складі колегії суддів Карпушина Г.Л., Обідіної О. І., Бутенко С. Б.
усправі за позовом ОСОБА_1 до Диканського відділу державної виконавчої служби у Полтавському районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про зняття арешту з майна у зв`язку зі смертю боржника та
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Диканського відділу державної виконавчої служби у Полтавському районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (далі - Диканський ВДВС), Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») про зняття арешту з майна у зв`язку зі смертю боржника.
Зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її син - ОСОБА_2 . Вона є спадкоємцем першої черги за законом. Під час оформлення спадщини виявлено, що в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна 17 грудня 2010 року зареєстровано обтяження, а саме арешт майна ОСОБА_2 , реєстраційний номер обтяження: 10626345. Підставою внесення такого запису є постанова державного виконавця Диканського ВДВС від 17 грудня 2010 року про арешт майна боржника.
Зазначала, що на її звернення щодо зняття арешту з майна Диканський ВДВС листом від 11 квітня 2025 року за вих. № 4338 рекомендував їй звернутися до суду для вирішення питання про зняття арешту з майна. Посилаючись на вказані обставини, просила задовольнити позов, оскільки накладення арешту позбавляє її права на оформлення спадщини після померлого сина.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
12 серпня 2025 року рішенням Диканського районного суду Полтавської області позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Знято арешт всього майна ОСОБА_2 ,
ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце проживання:
АДРЕСА_1 , та скасовано заборону на його відчуження, які було накладено на підставі постанови державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Диканського районного управління юстиції Бульбакової Є. О.
від 17 грудня 2010 року серії АА № 823936 про арешт майна боржника
та оголошення заборони на його відчуження у виконавчому провадженні
№ НОМЕР_1 щодо примусового виконання судового наказу № 2-н-36/08, виданого 17 травня 2008 року Диканським районним судом Полтавської області,
про стягнення з ОСОБА_2 на користь Закритого акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ЗАТ КБ «ПриватБанк») 9 695,00 грн, реєстраційний номер обтяження 10626345, та виключено відповідний запис з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Вирішено питання судових витрат.
Суд першої інстанції керувався тим, що наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника за умови, коли немає виконавчого провадження та майнових претензій з боку кредитора, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном. Враховуючи те, що як на час подання позову до суду, так і на день ухвалення рішення в справі виконавче провадження № НОМЕР_1, відкрите 10 липня 2009 року Відділом державної виконавчої служби Диканського районного управління юстиції щодо стягнення з боржника ОСОБА_2 на користь ЗАТ КБ «ПриватБанк» заборгованості за кредитним договором та судовими витратами, вже завершене, відповідачем не було надано суду доказів повторного пред`явлення до примусового виконання виконавчого документа, боржником у якому є ОСОБА_2 , а також не надано доказів звернення до нотаріальної контори із претензіями до спадкоємців боржника ОСОБА_2 , враховуючи, що наявність протягом тривалого часу арешту, накладеного державним виконавцем на усе майно ОСОБА_2 , без об`єктивної та передбачуваної можливості поновлення виконавчого провадження за виконавчим документом, який повернутий стягувачу, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння майном, з метою усунення перешкод позивачці в оформленні спадкових прав, користуванні та розпорядженні успадкованим майном, суд вирішив за необхідне частково задовольнити позовні вимоги до відповідача АТ КБ «ПриватБанк» та зняти арешт всього майна ОСОБА_2 , скасувати заборону на його відчуження і виключити відповідний запис з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна.
Суд першої інстанції визнав безпідставним та необґрунтованим твердження відповідача АТ КБ «ПриватБанк» щодо обрання позивачкою неналежного способу захисту її порушених прав у зв`язку із незаявленням нею разом із зняттям арешту з майна вимоги про визнання права власності на це майно, адже з повідомлення нотаріуса вбачається, що свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_2 не видано позивачці у зв`язку із тим, що спадкова справа ще знаходиться на стадії підготовки документів до видачі цього свідоцтва, а не у зв`язку із наявністю спору щодо права власності на спадкове майно, і, відповідно, за відсутності доказів неможливості в подальшому оформлення спадщини у нотаріальному порядку пред`явлення позовної вимоги про визнання права власності на це майно є передчасним.
08 грудня 2025 року постановою Полтавського апеляційного суду рішення Диканського районного суду Полтавської області від 12 серпня 2025 року скасовано в частині задоволених вимог щодо зняття арешту з майна, ухвалено
в цій частині нове судове рішення, яким відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 до Диканського ВДВС про зняття арешту з майна. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк»судовий збір у розмірі 1 453,44 грн.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позивачкою ні до суду першої інстанції, а ні до суду апеляційної інстанції не надано доказів про наявність нерухомого майна, яке належало спадкодавцю, та доказів неможливості оформлення на нього прав у порядку спадкування. Видача свідоцтва про право на спадщину на майно, право власності на яке підлягає державній реєстрації, проводиться нотаріусом після подання документів, що посвідчують право власності спадкодавця на таке майно. Під час вирішення питання про зняття арешту з майна саме позивач як спадкоємець має довести обставини, які свідчать про порушення власного інтересу у зв`язку з неможливістю оформити спадкові права на відповідний об`єкт нерухомого майна (об`єкти), що входить до складу спадщини. Позивачкою не надано доказів на підтвердження обставин порушення її права, заявлений позов не підлягає задоволенню.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
27 грудня 2025 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку надіслала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Полтавського апеляційного суду від 08 грудня 2025 року, просить її скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Підставою касаційного оскарження судового рішення заявниця зазначає неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 12 листопада 2025 року в справі № 756/12092/24, від 04 жовтня 2023 року в справі № 337/2402/22, від 06 серпня 2025 року в справі № 940/296/24, про те, що інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; у спадкоємця, який в установленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають з часу відкриття спадщини, тому такий спадкоємець може захищати свої порушені права володіння та користування спадковим майном відповідно до глави 29 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України.
Оскільки ОСОБА_1 як спадкоємець після смерті ОСОБА_2 не була залучена стороною виконавчого провадження, в межах якого був накладений арешт на майно останнього, вона не є суб`єктом права на звернення зі скаргою в порядку статті 447 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), тобто не може звертатись зі скаргою на дії державного виконавця в межах виконавчого провадження. Судом не прийнято до уваги, що постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 17 грудня 2010 року накладено арешт на все майно ОСОБА_3 та заборонено здійснювати відчуження будь-якого майна, що належить йому. Тобто заборона стосується всього майна боржника, а не виділеного. Арешт порушує набуття права власності позивачки. Порушене право спадкоємця може бути захищене лише шляхом зняття з нього арешту. Банк не надав доказів про те, що він повторно пред`являв до примусового виконання виконавчий документ. Крім того, банком вже пропущено строк повторного пред`явлення цього виконавчого документа до примусового виконання. Також відсутні докази того, що відповідач звертався до нотаріальної контори із претензіями до спадкоємців боржника ОСОБА_2 . Наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, за умови, коли немає виконавчого провадження та майнових претензій з боку кредитора, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.
Позиція інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» зазначає, що станом на сьогодні існує заборгованість за кредитним договором № PLXRRX12590245 в розмірі 84 292,16 грн. Позивачка жодними доказами не спростовує цієї обставини, не надаєдоказів виконання кредитних зобов`язань померлого боржника. Банку не було відомо про смерть ОСОБА_2 , а позивачка не повідомила кредитора спадкодавця про відкриття спадщини. Оскільки виконавче провадження не було закінчено, виконавчий документ не повертався до суду, відтак немає підстав для зняття арешту з майна боржника. Відсутність доказів повторного пред`явлення банком виконавчого документа до примусового виконання не є підставою для зняття арешту. Окрім того, особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_2 , після смерті якого приватним нотаріусом Полтавського районного нотаріального округу Полтавської області Шимкою О. І. заведено спадкову справу № 72/2023 за заявою матері спадкодавця - ОСОБА_1 , яка є єдиним спадкоємцем. Свідоцтво про право на спадщину за законом не видано, так як спадкова справа знаходиться на стадії підготовки документів до видачі свідоцтва про право на спадщину.
ОСОБА_2 був боржником у виконавчому провадженні № НОМЕР_1,відкритому 10 липня 2009 року Відділом державної виконавчої служби Диканського районного управління юстиції (правонаступником є Диканський ВДВС) на підставі судового наказу, виданого 17 травня 2008 року Диканським районним судом Полтавської області у справі № 2-н-36/08 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ЗАТ КБ «ПриватБанк»заборгованості за кредитним договором від 26червня 2007 року № PLXRRX12590245 у розмірі 9 631,84 грн та судових витрат, а всього разом 9 695,00 грн.
З інформації з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна вбачається, що 17 грудня 2010 року було зареєстровано обтяження: арешт всього майна ОСОБА_2 та заборона його відчуження, реєстраційний номер обтяження: 10626345. Підставою внесення такого запису є постанова державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Диканського районного управління юстиції Бульбакова Є. О. від 17 грудня 2010 року серії АА № 823936 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.
Постановою старшого державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Диканського районного управління юстиції Слинька С. О. від 23 грудня 2011 року вказаний вище виконавчий документ повернуто стягувачу у зв`язку із відсутністю у боржника ОСОБА_2 майна, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені державним виконавцем заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.
Позиція Верховного Суду
Касаційне провадження в справі відкрито з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.
Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги, відзиву та виснував, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_1 вказала, щоє спадкоємцем першої черги на спадщину після смерті сина ОСОБА_2 , стосовно якої наявний арешт.
Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав і обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, за виключенням тих прав і обов`язків, що зазначені у статті 1219 ЦК України (статті 1218, 1231 ЦК України).
Часом відкриття спадщини є день смерті особи, або день, з якого вона оголошується померлою (частина друга статті 1220 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
Відповідно до частини першої статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Разом з тим, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п`ята статті 1268 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно. Проте відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя статті 1296 ЦК України).
Аналіз вищевказаних положень закону свідчить про те, що спадкоємець, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, є її власником з часу її відкриття, а документом для підтвердження права власності на спадкове майно є свідоцтво на спадщину, отримане в установленому законодавством порядку.
У спадкоємця, який в установленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають з часу відкриття спадщини, тому такий спадкоємець може захищати свої порушені права володіння та користування спадковим майном відповідно до глави 29 ЦК України.
Такі висновки містяться в постановах Верховного Суду від 12 листопада 2025 року в справі № 756/12092/24, від 04 жовтня 2023 року в справі № 337/2402/22, від 06 серпня 2025 року в справі № 940/296/24, на які посилається заявниця в касаційній скарзі.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно з частинами першою та другою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
У справі, що переглядається, установлено, що ОСОБА_1 є спадкоємцем ОСОБА_2 - боржника у виконавчому провадженні, в межах якого був накладений арешт на все його майно. Позивачка зазначає, що її права як спадкоємця спірного нерухомого майна після смерті сина мають бути захищені в порядку позовного провадження шляхом подання позову про зняття арешту з указаного майна.
За змістом листа приватного нотаріуса Полтавського районного нотаріального округу Полтавської області Шимкою О. І. заведено спадкову справу № 72/2023 за заявою матері спадкодавця - ОСОБА_1 , яка є єдиним спадкоємцем. Свідоцтво про право на спадщину за законом не видано, так як спадкова справа знаходиться на стадії підготовки документів до видачі свідоцтва про право на спадщину (а. с. 6).
Відповідно до підпункту 4.18 пункту 4 глави 10 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (в редакції на дату відкриття спадщини), якщо на спадкове майно накладено арешт судовим чи слідчими органами, видача свідоцтва про право на спадщину затримується до зняття арешту.
Колегія суддів не погоджується з висновками апеляційного суду про те, що позивачкою не надано доказів на підтвердження обставин порушення її спадкових справ, адже судом не прийнято до уваги, що постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 17 грудня 2010 року накладено арешт на все майно ОСОБА_3 та заборонено здійснювати відчуження будь-якого майна, що належить йому. Тобто заборона стосується всього майна боржника.
До касаційної скарги заявниця додала витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відповідно до якого ОСОБА_2 належала земельна ділянка площею 0,15 га з кадастровим номером 5321055100630:004:0456 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, житловий будинок на АДРЕСА_2 та квартири АДРЕСА_3 .
Тобто накладений державним виконавцем на підставі постанови державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Диканського районного управління юстиції Бульбакова Є. О. від 17 грудня 2010 року серії АА № 823936арешт на все майно спадкодавця ОСОБА_3 перешкоджає позивачці в отриманні свідоцтва про право на спадщину за законом на вказане вище майно після смерті сина.
Крім того, колегія суддів зауважує таке.
Виконавчий лист у справі виданий за дії Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 606-XIV), як і мало місце за дії цього Закону повернення виконавчого листа стягувачу.
Ізпозовом про зняття арешту ОСОБА_1 звернулася в травні 2025 року, коли вже діє Закон України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII).
Відповідно до частини першої статті 52 Закону № 606-XIV звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.
Арешт є початковою стадією виконавчого провадження щодо звернення стягнення на майно боржника.
Згідно із частиною другою статті 57 Закону № 606-XIV (у редакції, чинній на момент накладення арешту на майно боржника) арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.
Виконавче провадження як сукупність дій, спрямованих на примусове виконання рішень, передбачає застосування арешту майна боржника як засобу, що обмежує можливість відчуження майна боржником із метою його подальшої реалізації у спосіб, передбачений законом.
Правовою метою накладення державним (приватним) виконавцем арешту на майно боржника є забезпечення реального виконання рішення, що підлягає примусовому виконанню.
Згідно пунктом 2 частини першої статті 40 Закону № 606-XIV (в редакції, що діяла на момент вчинення виконавчої дії)виконавчий документ, прийнятий державним виконавцем до виконання, за яким стягнення не провадилося або було проведено частково, повертається стягувачеві якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, і здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.
Повернення виконавчого документа стягувачеві з підстав, передбачених пунктами 2-6 частини першої цієї статті, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання в межах строків, встановлених статтею 21 цього Закону (частина п`ята статті 40 Закону № 606-XIV).
Згідно із частинами першою, другою статті 21 Закону № 606-XIV виконавчі документи можуть бути пред`явлені до виконання в такі строки: 1) виконавчі листи та інші судові документи - протягом трьох років; 3) посвідчення комісій по трудових спорах - протягом трьох місяців; 4) постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, - протягом трьох місяців; 5) інші виконавчі документи - протягом року, якщо інше не встановлено законом.
Строки, зазначені у частині першій цієї статті, встановлюються: 1) для виконання рішень і вироків судів у частині майнових стягнень - з наступного дня після набрання рішенням законної сили чи закінчення строку, встановленого у разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а у випадках, коли рішення підлягає негайному виконанню, - з наступного дня після його постановлення; 2) для виконання рішень господарських судів - з наступного дня після набрання рішенням законної сили; 3) для виконання рішень комісій по трудових спорах - з дня видачі посвідчення на примусове виконання рішення; 4) для виконання рішень, зазначених у пункті 4 частини першої цієї статті, - з дня винесення відповідної постанови.
Стягувачам, які пропустили строк для пред`явлення виконавчого документа до виконання з причин, визнаних судом поважними, пропущений строк може бути поновлено (стаття 371 ЦПК України 2004 року).
Такі ж положення містить статті 433 ЦПК України в редакції від 15 грудня 2017 року.
05 жовтня 2016 року набрав чинності Закон № 1404-VIII.
Згідно з пунктом 5 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VIII виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, пред`являються до виконання у строки, встановлені цим Законом.
Відповідно до пункту 7 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VIII виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом 05 жовтня 2016 року виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.
У частині четвертій статті 59 Закону № 1404-VIII передбачені підстави для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини. У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду (частина п`ята статті 59 Закону № 1404-VIII).
У цій справі суди встановили, що ОСОБА_2 був боржником у виконавчому провадженні № НОМЕР_1,відкритому 10 липня 2009 року Відділом державної виконавчої служби Диканського районного управління юстиції (правонаступником є Диканський ВДВС) на підставі судового наказу, виданого 17 травня 2008 року Диканським районним судом Полтавської області у справі № 2-н-36/08 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ЗАТ КБ «ПриватБанк»заборгованості за кредитним договором від 26червня 2007 року № PLXRRX12590245 у розмірі 9 631,84 грн та судових витрат, а всього разом 9 695,00 грн.
З інформації з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна вбачається, що 17 грудня 2010 року було зареєстровано обтяження: арешт всього майна ОСОБА_2 та заборона його відчуження, реєстраційний номер обтяження: 10626345. Підставою внесення такого запису є постанова державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Диканського районного управління юстиції Бульбакова Є. О. від 17 грудня 2010 року серії АА № 823936 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.
Постановою старшого державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Диканського районного управління юстиції Слинька С. О. від 23 грудня 2011 року вказаний вище виконавчий документ повернуто стягувачу у зв`язку із відсутністю у боржника ОСОБА_2 майна, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені державним виконавцем заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.
Матеріали справи не містять доказів повторного пред`явлення ЗАТ КБ «ПриватБанк»виконавчого документа до виконання в межах строків, встановлених статтею 21 Закону № 606-XIV чи поновлення судом цих строків у встановленому процесуальним законом порядку.
Верховний Суд зауважує, що застосування арешту майна боржника як обмежувального заходу не повинно призводити до порушення статті 1 Першого протоколу до Ковенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), що свідчить про необхідність його застосування виключно у випадках та за наявності підстав, визначених законом.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права
Згідно з положеннями статті 41 Конституції України та статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об`єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.
Указані норми визначають непорушність права власності (зокрема приватної) та неможливість позбавлення чи обмеження особи у здійсненні нею права власності.
Зазначені приписи покладають на державу позитивні зобов`язання забезпечити непорушність права приватної власності та контроль за виключними випадками позбавлення особи права власності не тільки на законодавчому рівні, а й під час здійснення суб`єктами суспільних відносин правореалізаційної та правозастосовчої діяльності. Обмеження позитивних зобов`язань держави лише законодавчим врегулюванням відносин власності без належного контролю за їх здійсненням здатне унеможливити реалізацію власниками належних їм прав, що буде суперечити нормам Конституції України та Конвенції.
У постановах Верховного Суду від 18 січня 2023 року в справі № 127/1547/14-ц, від 09 січня 2023 року в справі № 2-3600/09, від 07 серпня 2024 року в справі № 14-7238/2009, від 10 грудня 2025 року в справі № 202/5715/24, від 01 квітня 2026 року в справі № 711/6615/24 сформульовано правовий висновок про те, що наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.
У цій справі суди не врахували, що з моменту повернення виконавчого документа стягувачу минуло понад 15 років, матеріали справи не містять відомостей про те, що стягувач повторно пред`явив виконавчий документ до виконання чи в судовому порядку поновив цей строк.
У справі відсутні докази існування правових підстав для застосування обтяження майна ОСОБА_3 , яке успадкувала ОСОБА_1 , і не доведено існування виконавчого провадження, для забезпечення виконання якого можливо використати відповідне обтяження спірного майна боржника.
Доводи АТ КБ «ПриватБанк» у відзиві на касаційну скаргу про те, що станом на сьогодні в ОСОБА_3 існує заборгованість за кредитним договором № PLXRRX12590245 урозмірі 84 292,16 грн, не є доказом наявності відкритого виконавчого провадження щодо стягнення такого боргу.
Диканським ВДВС не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження законних правових підстав для збереження арешту спірного майна ОСОБА_3 , однак апеляційний суд не дав оцінки цим обставинам та не дослідив, чи є збереження арешту, накладеного державним виконавцем з метою виконання судового рішення, за відсутності відкритих виконавчих проваджень та можливості продовження примусового виконання судового рішення, виправданим втручанням у право на мирне володіння майном боржника.
Апеляційний суд помилково скасував ухвалене відповідно до закону рішення суду першої інстанції, яке підлягає залишенню в силі.
Суд першої інстанції також правильно зазначив, що в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року в справі № 905/386/18 (провадження № 12-85гс19) зазначено, що відповідачем у справах за позовами про звільнення з-під арешту майна є боржник або особа, в інтересах якої накладено арешт на майно у виконавчих провадженнях, оскільки задоволення такого позову може безпосередньо вплинути на права та законні інтереси сторін спірних відносин щодо такого майна. Орган державної виконавчої служби у відповідних випадках може залучатися судом до участі у справах як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.
Установивши, що ОСОБА_1 указала співвідповідачем Диканський ВДВС, якийу спірній категорії справ має залучатися судом до участі у справах як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у позові до Диканського ВДВС.
Доводи банку про те, що особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, є безпідставними, з огляду на таке.
У частині першій статті 59 Закону № 1404-VIIIпередбачено, що особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 05 травня 2020 року в справі № 554/8004/16 зробила висновок про те, що в разі, якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається у порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно та про зняття з нього арешту.
У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати касаційного цивільного суду від 24 травня 2021 року в справі № 712/12136/18 (провадження № 61-4726сво19) сформульовано висновок про те, що боржник як сторона виконавчого провадження у разі незгоди з арештом, який накладений державним або приватним виконавцем під час примусового виконання судового рішення, не може пред`являти позов про зняття арешту з майна та бути позивачем за таким позовом, оскільки має право на оскарження дій державного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.
У спірних правовідносинах майно, на яке накладено арешт, належить боржнику ОСОБА_4 і його успадкувала ОСОБА_1 , тобто позивачка не володіє речовим правом на арештоване майно на незалежній від боржника підставі. ОСОБА_1 є спадкоємцем майна боржника, а не самостійним його власником, тому подання позову про визнання права власності на спадкове майно в порядку, передбаченому частиною першою статті 59 Закону № 1404-VIII, не є ефективним способом захисту порушених прав позивачки.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
За таких обставин касаційну скаргу слід задовольнити, постанову апеляційного суду скасувати, рішення суду першої інстанції - залишити в силі.
Щодо судових витрат
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
За наслідками касаційного перегляду справи позов ОСОБА_1 до АТ «ПриватБанк» залишається задоволеним, тому понесені позивачкою судові витрати за подання касаційної скарги в розмірі 2 422,40 грн покладаються на банк.
Керуючись статтями 400, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
УХВАЛИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Постанову Полтавського апеляційного суду від 08 грудня 2025 року скасувати.
Залишити в силі рішення Диканського районного суду Полтавської області від 12 серпня 2025 року.
Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання касаційної скарги в розмірі 2 422,40 гривень.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: О. М. Ситнік
В. М. Ігнатенко
С. О. Карпенко
С. Ю. Мартєв
І. М. Фаловська