Постанова № 140653616 у справі № 621/2513/25 від 16.09.2026

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2026 року

м. Київ

справа № 621/2513/25

провадження № 61-2648св26

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

судді-доповідача - Ігнатенка В. М.,

суддів: Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Пророка В. В., Фаловської І. М.,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Ключник Сергій Вікторович, на рішення Зміївського районного суду Харківської області від 03 вересня 2025 року у складі судді Овдієнко В. В.

та постанову Харківського апеляційного суду від 22 січня 2026 року у складі суддів Яцини В. Б., Мальованого Ю. М., Тичкової О. Ю.

у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа, - Зміївський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Чугуївському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління юстиції,

про оголошення фізичної особи померлою,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про оголошення фізичної особи померлою.

Заява мотивована тим, що вона є матір`ю військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 солдата ОСОБА_2 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Із сповіщення сім`ї № 6646, складеного ІНФОРМАЦІЯ_2 № 12/19617

від 21 жовтня 2024 року їй стало відомо, що солдат ОСОБА_2 під час виконання бойового завдання зник безвісти 17 жовтня 2024 року поблизу населеного пункту Новогродівка Покровського району Донецької області.

07 листопада 2024 року військовою частиною НОМЕР_1 складений акт службового розслідування відповідно до якого 17 жовтня 2024 року під час безпосереднього виконання бойового завдання в районі населеного пункту Новогродівка Покровського району Донецької області група військовослужбовців, в якій знаходився ОСОБА_2 , потрапила під щільне мінометне та артилерійське ураження силами противника, через що частина групи була змушена відійти до більш безпечного місця, а частина, разом із ОСОБА_2 , - залишилася і в подальшому зв`язок із ними був втрачений. За даними аеророзвідки на дану позицію зайшов ворог, тому вказані військовослужбовці вважаються безвісти зниклими.

За фактом зникнення безвісти ОСОБА_2 22 жовтня 2024 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесені відомості за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 115 КК України.

Вказані обставини, на думку заявника, вказують на те, що ОСОБА_2

17 жовтня 2024 року зник при обставинах, що загрожували йому смертю, і дають підстави стверджувати, що він загинув саме під час виконання бойового завдання, пов`язаного із захистом Батьківщини.

Оголошення ОСОБА_2 померлим необхідно заявнику для оформлення спадкових прав та отримання гарантованих державою виплат та інших соціальних пільг, пов`язаних із загибеллю військовослужбовців під час виконання ними обов`язків військової служби, інших соціальних гарантій.

Посилаючись на вказані обставини, просила суд оголосити ОСОБА_2 , померлим.

Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Зміївського районного суду Харківської області від 03 вересня

2025 року, яке залишено без змін постановою Харківського апеляційного суду від 22 січня 2026 року, у задоволенні заяви ОСОБА_1 про оголошення фізичної особи померлою відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні заяви про оголошення померлим ОСОБА_2 , суди виходили з того, що на території місцевості, яка є місцем зникнення безвісти ОСОБА_2 , воєнні дії не закінчились, тому звернення до суду із заявою про оголошення його померлим до спливу шестимісячного строку від дня закінчення воєнних дій є передчасним, оскільки суперечить вимогам частини другої статті 46 ЦК України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

25 лютого 2026 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат

Ключник С. В., через підсистему «Електронний суд» направила до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Зміївського районного суду Харківської області від 03 вересня 2025 року та постанову Харківського апеляційного суду від 22 січня 2026 року.

У касаційній скарзі заявник просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення, яким заяву задовольнити.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставою касаційного оскарження судових рішень представник заявника визначає пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зазначаючи, що суди попередніх інстанцій застосували норму права без урахування висновку у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 грудня 2024 року у справі № 755/11021/22.

Крім цього, представник заявника вказує, що суди не дослідили зібрані докази у справі та не надали їм належну правову оцінку, що є порушенням норм процесуального права (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Так, наявні у справі докази та встановлені обставини дають підстави з високим ступенем вірогідності стверджувати про загибель військовослужбовця ОСОБА_2 під час виконання бойового завдання в умовах безпосередньої загрози його життю поблизу населеного пункту Новогродівка Покровського району Донецької області.

Стверджує, що оголошення фізичної особи померлою має обчислюватися не від дати завершення бойових дій або скасування воєнного стану, а від події, яка спричинила ймовірну загибель, тобто з 17 жовтня 2024 року - дати зникнення за обставин, що становили пряму загрозу життю ОСОБА_2 .

Вважає, що відмова суду задовольнити заяву в умовах наявності сукупності прямих доказів та висновками службового розслідування, призводить до невиправданої правової невизначеності та порушення права на соціальний захист, передбаченого Конституцією України та міжнародними зобов`язаннями України в сфері прав людини.

Аргументи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання відзиву на касаційну скаргу у строки, встановлені Верховним Судом в ухвалі про відкриття провадження.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 18 березня 2026 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.

У квітні 2026 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 05 серпня 2026 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії з п`яти суддів.

Згідно протоколу автоматизованого визначення складу колегії суддів

від 21 вересня 2026 року у зв`язку із перебуванням у відпустці судді

Ситнік О. М. для розгляду касаційної скарги визначено колегію суддів: головуючий суддя - Ігнатенко В. М., склад колегії суддів: Карпенко С. О., Мартєв С. Ю., Пророк В. В., Фаловська І. М.,

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що заявник є матір`ю військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 солдата ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Згідно сповіщення начальника відділення військового обліку та бронювання ІНФОРМАЦІЯ_3 № 6646 від 21 жовтня 2024 року солдат ОСОБА_2 під час бойового завдання зник безвісти 17 жовтня 2024 року поблизу населеного пункту Новогродівка Покровського району Донецької області.

Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 17 жовтня 2024 року № 1451 та керуючись Порядком проведення службового розслідування у Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 21 листопада 2017 року № 608, заступником командира 3-ої штурмової роти військової частини НОМЕР_1 старшим лейтенантом ОСОБА_3 проведено службове розслідування за фактом з`ясування статусу військовослужбовців, які зникли безвісти.

З даного витягу із акту службового розслідування від 07 листопада 2024 року, складеного військовою частиною НОМЕР_1 вбачається, що 16 жовтня 2024 року за наказом вищого керівництва для виконання бойового завдання в район населеного пункту Новогродівка Покровського району Донецької області висунулася група військовослужбовців, в тому числі у складі з стрільцем - помічником гранатометника другого штурмового відділення другого штурмового взводу другої штурмової роти військової частини НОМЕР_1 рядовим ОСОБА_2 17 жовтня 2024 року під час безпосереднього виконання бойового завдання в районі населеного пункту Новогродівка Покровського району Донецької області група військовослужбовців потрапила під щільне мінометне та артилерійське ураження силами противника, через що частина групи була змушена відійти до більш безпечного місця, а частина, в тому числі рядовий ОСОБА_2 , - зникла, в подальшому зв`язок із вказаними особами був втрачений. За даними аеророзвідки на дану позицію зайшов ворог, тому вказані військовослужбовці вважаються безвісти зниклими, амуніція та зброя втраченою. Під час виконання бойового завдання будь-яких ознак перебування рядового ОСОБА_2 у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння помічено не було. Також, під час службового розслідування не встановлено наявності будь-яких неправомірних дій зі сторони рядового ОСОБА_2 .

Даними витягу з Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин № 20250701-266 від 01 липня 2025 року підтверджується, що ОСОБА_2 внесено до вказаного реєстру.

З копії витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань вбачається, що заявник 22 жовтня 2024 року зверталася із заявою про зникнення безвісти її сина ОСОБА_2 , зв`язок з яким втрачено 17 жовтня 2024 року під час безпосереднього виконання бойового завдання у районі населеного пункту Новогродівка Покровського району Донецької області, про що 22 жовтня

2024 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесені відомості за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 115 КК України.

Згідно листа керівника Об`єднаного центру з координації пошуку за звільнення військовополонених, незаконно позбавлених волі осіб внаслідок агресії проти України при Службі безпеки України, під час взаємодії з органами, які уповноважені на розшук осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, міжнародними організаціями, відомості про місцезнаходження ОСОБА_2 , перебування його у полоні держави-агресора не отримувались.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої та другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи та перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно із статтею 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

У частині першій статті 4 ЦПК України зазначено, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

За статтями 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Здійснення правосуддя на засадах верховенства права забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів»).

Порядок розгляду судом справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, передбачений Главою 6 Розділу IV ЦПК України «Окреме провадження».

Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України встановлення фактів, що мають юридичне значення, здійснюється в порядку окремого провадження. Особливістю окремого провадження є те, що воно спрямоване на з`ясування необхідних фактів за відсутності правового спору.

Чинний ЦПК України містить чотири процедури, наслідком якої є ухвалення судового рішення, на підставі якого органами державної реєстрації актів цивільного стану може бути видано свідоцтво про смерть, зокрема:

- встановлення факту смерті особи в певний час в разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті (пункт 8 частини першої статті 315 ЦПК України);

- встановлення факту смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру (пункт 9 частини першої статті 315 ЦПК України);

- встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України або на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан (стаття 317 ЦПК України);

- визнання фізичної особи померлою (статті 305-309 ЦПК України).

Згідно з частинами третьою-четвертою статті 49 ЦК України державній реєстрації підлягають народження фізичної особи та її походження, громадянство, шлюб, розірвання шлюбу у випадках, передбачених законом, зміна імені, смерть. Реєстрація актів цивільного стану провадиться відповідно до закону. Народження фізичної особи та її походження, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, шлюб, розірвання шлюбу, зміна імені, смерть підлягають обов`язковому внесенню до Державного реєстру актів цивільного стану громадян в органах юстиції в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» державна реєстрація смерті проводиться органом державної реєстрації актів цивільного стану на підставі: документа встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров`я або судово-медичною установою; рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час або про оголошення її померлою.

Пункт 1 розділу 5 Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18 жовтня 2000 року № 52/5, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 18 жовтня 2000 року за № 719/4940, деталізує положення статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» та встановлює, що підставою для державної реєстрації смерті є: а) лікарське свідоцтво про смерть (форма № 106/о) установленої форми; б) фельдшерська довідка про смерть (форма № 106-1/о) установленої форми; в) лікарське свідоцтво про перинатальну смерть; г) рішення суду про оголошення особи померлою; ґ) рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час; д) повідомлення державного архіву або органів Служби безпеки України у разі реєстрації смерті осіб, репресованих за рішенням несудових та судових органів; е) повідомлення установи виконання покарань або слідчого ізолятора, надіслане разом з лікарським свідоцтвом про смерть.

Відповідно до частини першої статті 46 ЦК України фізична особа може бути оголошена судом померлою, якщо у місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування протягом трьох років, а якщо вона пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку, - протягом шести місяців, а за можливості вважати фізичну особу загиблою від певного нещасного випадку або інших обставин внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру - протягом одного місяця після завершення роботи спеціальної комісії, утвореної внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

Оголошення фізичної особи померлою (смерть in absentia) - це судове визнання померлою фізичної особи, щодо якої за місцем її постійного проживання немає будь-яких відомостей про місце перебування протягом встановленого законом строку.

У правовому контексті оголошення фізичної особи померлою є припущенням її смерті (praesumptio mortis), що має наслідком припинення правосуб`єктності. Суд під час оголошення фізичної особи померлою достеменно не може встановити факт її смерті, а лише припускає це на підставі непрямих доказів або у зв`язку із тривалою безвісною відсутністю.

Оголошення фізичної особи померлою є юридичною фікцією, техніко-правовим прийомом, за якого суд визнає дійсними юридичні факти і обставини, які не підтверджуються неспростовними доказами через брак останніх або їх недостатність.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11 грудня 2024 року у справі

№ 755/11021/22 зазначила: «Законодавець розрізняє дві підстави оголошення судом фізичної особи померлою: загальну та спеціальну.

Відповідно до частини першої статті 46 ЦК України фізична особа може бути оголошена судом померлою, якщо у місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування протягом трьох років, а якщо вона пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку, - протягом шести місяців, а за можливості вважати фізичну особу загиблою від певного нещасного випадку або інших обставин внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру - протягом одного місяця після завершення роботи спеціальної комісії, утвореної внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

За змістом частини другої статті 46 ЦК України фізична особа, яка пропала безвісти у зв`язку з воєнними діями, збройним конфліктом, може бути оголошена судом померлою після спливу двох років від дня закінчення воєнних дій. З урахуванням конкретних обставин справи суд може оголосити фізичну особу померлою і до спливу цього строку, але не раніше спливу шести місяців.

У частині першій статті 46 ЦК України міститься загальна норма: «фізична особа може бути оголошена судом померлою, якщо у місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування протягом трьох років» - та дві спеціальні: «якщо вона пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку, - протягом шести місяців» та «за можливості вважати фізичну особу загиблою від певного нещасного випадку або інших обставин внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру - протягом одного місяця після завершення роботи спеціальної комісії, утвореної внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру».

У частині другій статті 46 ЦК України законодавець навів дві спеціальні норми: «фізична особа, яка пропала безвісти у зв`язку з воєнними діями, збройним конфліктом, може бути оголошена судом померлою після спливу двох років від дня закінчення воєнних дій» (речення перше) та «з урахуванням конкретних обставин справи суд може оголосити фізичну особу померлою і до спливу цього строку, але не раніше спливу шести місяців» (речення друге).

Законодавець запроваджує спеціальну цивільно-правову норму з метою конкретизації, деталізації та диференціації правового регулювання цивільних відносин в межах їх загального роду. Спеціальна норма походить від загальної і тісно з нею пов`язана.

Відповідно у ситуації, коли внаслідок збройної агресії рф проти України фізична особа пропала безвісти, суд має право оголосити цю фізичну особу померлою відповідно до частини другої статті 46 ЦК України саме на підставі цих приписів (за умови доведеності зазначених обставин), використовуючи ці норми як спеціальні.

Велика Палата Верховного Суду враховує, що приписи частини другої статті 46 ЦК України пов`язують оголошення фізичної особи померлою у зв`язку з воєнними діями, збройним конфліктом, а не у зв`язку з воєнним станом як таким.

За статтею 1 Закону України від 06 грудня 1991 року № 1932-XII «Про оборону України»:

- воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень;

- бойові дії - форма застосування з`єднань, військових частин, підрозділів (інших сил і засобів) Збройних Сил України, інших складових сил оборони для вирішення бойових (спеціальних) завдань в операціях або самостійно під час відсічі збройної агресії проти України або ліквідації (нейтралізації) збройного конфлікту, виконання інших завдань із застосуванням будь-яких видів зброї (озброєння);

- воєнні дії - організоване застосування сил оборони та сил безпеки для виконання завдань з оборони України;

- район воєнних (бойових) дій - визначена рішенням Головнокомандувача Збройних Сил України частина сухопутної території України, повітряного або/та водного простору, на якій впродовж певного часу ведуться або/та можуть вестися воєнні (бойові) дії.

Велика Палата Верховного Суду у зазначеній вище постанові наголосила на тому, що законодавець розмежовує категорії «воєнні дії», «збройний конфлікт» і «воєнний стан».

Частина друга статті 46 ЦК України послуговується категоріями «воєнні дії» і «збройний конфлікт», а не «воєнний стан». Тому немає підстав пов`язувати початок перебігу строків, зазначених у частині другій статті 46 ЦК України, із введенням, припиненням або скасуванням воєнного стану в Україні.

Також не можна відраховувати шестимісячний строк, передбачений частиною другою статті 46 ЦК України, від дати ймовірної загибелі фізичної особи на території ведення активних бойових дій, оскільки внаслідок триваючих активних бойових дій ситуація на певній території може бути невизначеною та непередбачуваною. Зокрема, зв`язок із особою може перерватися з різних причин, особа може бути змушена змінити місце постійного проживання, перебування або потрапити в полон, що ускладнює встановлення обставин її зникнення. В умовах воєнних дій, збройного конфлікту часто бракує достовірної інформації, що унеможливлює навіть гіпотетичне визначення дати ймовірної загибелі, а відтак і об`єктивне обчислення строків для оголошення особи померлою. Шестимісячний строк, який у цьому випадку обраховується з дня закінчення активних бойових дій, виконує функцію своєрідного запобіжника, спрямованого на захист прав та інтересів фізичної особи, яка може перебувати в невідомому місці або тимчасово не мати змоги вийти на зв`язок з різних причин, пов`язаних з обставинами воєнних дій, збройного конфлікту. Така правова гарантія запобігає передчасному оголошенню особи померлою, враховуючи, що в умовах війни можуть бути численні фактори, які заважають встановленню фактичного місця перебування людини. Цей строк забезпечує можливість з`ясування додаткових обставин або отримання нової інформації про зниклу особу, що сприяє уникненню помилкових судових рішень, які могли б призвести до негативних правових наслідків для самої особи, її родичів і суспільства загалом.

Вирішуючи питання щодо початку відліку строку, передбаченого реченням другим частини другої статті 46 ЦК України, для оголошення судом фізичної особи померлою, Велика Палата Верховного Суду зауважила, що словосполучення «від дня закінчення воєнних дій», особливо у контексті широкомасштабної збройної агресії рф проти України, потрібно розуміти як визначення строку тривалістю в шість місяців, який потрібно обраховувати передусім від дня закінчення активних бойових дій на певній території України.

Відмовляючи у задоволенні заяви про оголошення фізичної особи померлою, суд першої інстанції обмежився посиланням на те, що на відповідній території ведуться активні бойові дії, які не завершені, у зв`язку з чим звернення ОСОБА_1 із заявою про оголошення померлим ОСОБА_2 є передчасним.

Переглядаючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд не перевірив правильність застосування судом першої інстанції положень частини другої статті 46 ЦК України, не з`ясував, чи відповідає висновок суду першої інстанції про передчасність звернення ОСОБА_1 із заявою про оголошення особи померлою наведеній нормі та встановленим у справі обставинам, а також не надав належної оцінки доводам заявника щодо наявності передбачених законом підстав для оголошення фізичної особи померлою та доказам у їх сукупності щодо наявності підстав для оголошення

ОСОБА_2 померлим саме в розумінні статті 46 ЦК України.

Зазначивши в оскаржуваній постанові про відсутність належних та достатніх доказів на підтвердження достовірної смерті фізичної особи, апеляційний суд не звернув увагу на те, що у цій справі предметом доказування є не встановлення факту смерті, а оголошення фізичної особи померлою. Вказані правові інститути не є тотожними за своїм змістом та правовими наслідками.

Встановлення факту смерті ґрунтується на достовірних доказах, які безпосередньо підтверджують смерть особи, тоді як оголошення фізичної особи померлою відповідно до статті 46 ЦК України ґрунтується на припущенні її смерті за наявності визначених законом обставин. Тому предметом доказування у такій справі є не достовірність факту смерті, а обставини, які дають підстави припускати загибель особи, зокрема обставини її зникнення, місце ймовірної загибелі, характер обставин, які загрожували її життю, тривалість відсутності відомостей про особу та дотримання строків, установлених статтею 46 ЦК України.

Отже, посилання апеляційного суду на відсутність доказів достовірної смерті фізичної особи свідчить про те, що суд неправильно встановив предмет доказування у цій справі та не визначив належним чином обставини, які підлягали встановленню для вирішення заяви.

Крім того, апеляційний суд, посилаючись на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 11 грудня 2024 року у справі

№ 755/11021/22, неправильно застосував положення частини другої статті 46 ЦК України.

Зокрема, апеляційний суд, встановивши, що активні бойові дії на відповідній території закінчилися 03 жовтня 2024 року, дійшов помилкового висновку про неможливість застосування частини другої статті 46 ЦК України, пославшись на те, що не можна відраховувати строк, передбачений частиною другою статті 46 ЦК України, від дати ймовірної загибелі фізичної особи на території ведення активних бойових дій або тимчасово окупованій територій.

Апеляційний суд фактично самостійно доповнив правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в постанові від 11 грудня 2024 року у справі № 755/11021/22 додатковою умовою, яка виключає можливість застосування частини другої статті 46 ЦК України.

Водночас правильність підходу, сформульованого Великою Палатою Верховного Суду щодо обчислення строку, передбаченого частиною другою статті 46 ЦК України, підтверджується ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 16 квітня 2026 року, в якій звернуто увагу на те, що з часу ухвалення Великою Палатою Верховного Суду постанови від11 грудня 2024 року в справі № 755/11021/22 на законодавчому рівні не відбулась зміна підходів до вирішення питання обчислення строків оголошення особи померлою, і, як було зазначено вище, наголосила на сталості застосування положень частини другої статті 46 ЦК України та висновку Великої Палати Верховного Суду, висловленого у справі № 755/11021/22, відповідно до якого шестимісячний строк, передбачений частиною другою статті 46 ЦК України, слід відраховувати від дня закінчення активних бойових дій на місці ймовірної загибелі особи, у тому числі в разі зміни статусу територій з «території активних бойових дій» на «території можливих бойових дій» або «тимчасово окуповані рф території України».

Суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки тому, що у справі встановлено припинення активних бойових дій на відповідній території 03 жовтня 2024 року, а також обставини її тимчасової окупації, яка має самостійне правове значення для визначення можливості застосування частини другої статті 46 ЦК України.

За таких обставин висновок апеляційного суду про те, що звернення із заявою про оголошення фізичної особи померлою є передчасним, ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального права, неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для вирішення справи, та помилковому тлумаченні правових висновків Великої Палати Верховного Суду.

За таких обставин апеляційний суд належним чином не встановив усіх юридично значущих обставин справи, не перевірив правильність застосування судом першої інстанції частини другої статті 46 ЦК України, не надав належної оцінки доказам та доводам заявника у їх сукупності, а також не з`ясував, чи є підстави для оголошення фізичної особи померлою з урахуванням конкретних обставин її зникнення та місця ймовірної загибелі.

Оскільки зазначені обставини апеляційним судом не встановлені, а допущені порушення не можуть бути усунуті судом касаційної інстанції, постанова апеляційного суду підлягає скасуванню, а справа - направленню на новий апеляційний розгляд.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Вимогами процесуального закону визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, якими суд керувався під час вирішення спору. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

Відповідно до пунктів 1, 4 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 411 ЦПК України).

За таких обставин, оскільки суд апеляційної інстанції у межах наданих йому повноважень не усунув порушення, які допустив суд першої інстанції під час розгляду справи та не встановив обставини, що мають істотне значення для вирішення справи по суті, а суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами першої та апеляційної інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України, постанова апеляційного суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду справи апеляційному суду належить встановити обставини, передбачені статтею 46 ЦК України, зокрема з`ясувати, чи підтверджується належними та допустимими доказами факт зникнення фізичної особи за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави припускати її загибель від певного нещасного випадку, а також місце ймовірної загибелі особи та обставини, за яких вона зникла. Суду необхідно перевірити тривалість відсутності відомостей про фізичну особу, встановити можливість застосування до вказаних правовідносин частини другої статті 46 ЦК України та, з урахуванням установлених обставин вирішити питання про наявність правових підстав для оголошення її померлою. При цьому апеляційний суд має надати оцінку всім доказам у їх сукупності та перевірити доводи заявника щодо обставин зникнення особи, які мають значення для правильного вирішення справи.

Керуючись статтями 400, 402, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Ключник Сергій Вікторович, задовольнити частково.

Постанову Харківського апеляційного суду від 22 січня 2026 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач В. М. Ігнатенко

Судді С. О. Карпенко

С. Ю. Мартєв

В. В. Пророк

І. М. Фаловська