ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 жовтня 2026 року
м. Київ
справа № 755/16729/25
провадження № 61-2504св26
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - Акціонерне товариство «Аграрний Фонд»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 26 лютого 2026 року, ухвалену в складі колегії суддів: Кирилюк Г. М., Рейнарт І. М., Ящук Т. І., та касаційну скаргу Акціонерного товариства «Аграрний Фонд» на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 06 жовтня 2025 року, додаткове рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 07 жовтня 2025 року, ухвалені у складі судді Галагана В. І., постанову Київського апеляційного суду від 26 лютого 2026 року та додаткову постанову Київського апеляційного суду від 16 березня 2026 року, ухвалені в складі колегії суддів: Кирилюк Г. М., Рейнарт І. М., Ящук Т. І.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2025 року Акціонерне товариство «Аграрний Фонд» (далі - АТ «Аграрний Фонд») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про визнання недійсним одностороннього правочину.
Позов обґрунтовано тим, що до АТ «Аграрний Фонд» надійшла заява ОСОБА_1 від 18 серпня 2025 року про зарахування зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав.
Відповідно до змісту вказаної заяви постановою Київського апеляційного суду від 06 серпня 2025 року скасовано рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 18 березня 2025 року та додаткове рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 03 квітня 2025 року у справі № 760/1774/24 за позовом ОСОБА_1 до АТ «Аграрний фонд» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та відшкодування моральної шкоди, та стягнуто із АТ «Аграрний Фонд» на користь ОСОБА_1 4 796 013,26 грн (з яких 4 660 143,26 грн - середній заробіток за час затримки розрахунку з відрахування роботодавцем від вказаної суми податків та інших обов`язкових платежів, 10 000 грн - відшкодування моральної шкоди, 30 000 грн - судові витрати з оплати правничої допомоги).
Заочним рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 26 липня 2022 року у справі № 755/13814/21, яке набрало законної сили, стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Аграрний Фонд» матеріальну шкоду у розмірі 977 294,52 грн. Станом на 18 серпня 2025 року ОСОБА_1 добровільно сплатив 225 000 грн.
Відтак, станом на 18 серпня 2025 року між ОСОБА_1 та АТ «Аграрний Фонд» існують зустрічні однорідні грошові вимоги у сумі 752 294,52 грн, строк виконання яких настав, які випливають з трудових відносин та регресного відшкодування.
На підставі статей 601, 602 ЦК України ОСОБА_1 повідомив про зарахування та припинення грошових зобов`язань перед АТ «Аграрний Фонд» у частині грошових зобов`язань у розмірі 752 294,52 грн на підставі рішення суду у справі № 755/13814/21 шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав. Сальдо в сумі 3 953 718,74 грн (встановлене рішенням суду у справі № 760/1774/24) на його користь ОСОБА_1 просив сплатити шляхом перерахування грошових коштів на його банківський рахунок добровільно.
АТ «Аграрний Фонд» зазначило, що рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 07 червня 2023 року у справі № 755/4855/22 стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Аграрний Фонд» завдану матеріальну шкоду у розмірі 490 014,03 грн та судові витрати зі сплати судового збору в сумі 22 349,91 грн.
Крім того, рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 08 травня 2025 року у справі № 755/6821/23 стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Аграрний Фонд» завдану матеріальну шкоду у розмірі 762 700,78 грн та судові витрати зі сплати судового збору в сумі 11 440,51 грн.
Таким чином, грошові зобов`язання ОСОБА_1 перед АТ «Аграрний Фонд» визначено рішеннями Дніпровського районного суду міста Києва у трьох справах: № 755/13814/21, № 755/4855/22, № 755/6821/23, а не тільки у справі №755/13814/21.
Вважає, що ОСОБА_1 припустився помилки, зазначивши розмір зустрічних однорідних вимог у сумі 752 294,52 грн.
Зазначає, що у справі № 760/1774/24 подано касаційні скарги, що вказує на наявність спору щодо суми стягнення грошових коштів.
За таких підстав заява про зарахування зустрічних однорідних вимог від 18 серпня 2025 року не відповідає вимогам законодавства України, а отже, відсутні підстави для їх зарахування, про що ОСОБА_1 повідомлено листом від 22 серпня 2025 року.
На підставі викладеного АТ «Аграрний Фонд» просило суд визнати на підставі статей 202, 601, 602 ЦК України недійсним з моменту вчинення односторонній правочин про припинення зобов`язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог, а саме заяву ОСОБА_1 про зарахування зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, від 18 серпня 2025 року.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 06 жовтня 2025 року у задоволенні позову АТ «Аграрний Фонд» відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що вимоги, які підлягають зарахуванню за рішенням суду у справі № 755/13814/21 та частково за рішенням суду у справі № 760/1774/24, є зустрічними щодо кожної із сторін зобов`язання, однорідними щодо грошових коштів у гривні, строк виконання зобов`язання настав із набранням рішеннями судів законної сили.
Враховуючи те, що на час розгляду справи між сторонами не існує спору щодо змісту, умов виконання та розміру вказаних зобов`язань, правові підстави для висновку про недійсність заяви від 18 серпня 2025 року про зарахування зустрічних однорідних вимог відсутні.
Додатковим рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 07 жовтня 2025 року заяву ОСОБА_1 про розподіл витрат на правничу допомогу задоволено частково. Стягнуто з АТ «Аграрний Фонд» на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 15 000 грн.
Суд першої інстанції виходив з того, що адвокат Мельников Д. О. здійснював повноваження щодо захисту прав та законних інтересів відповідача ОСОБА_1 на підставі договору про надання правничої допомоги від 10 серпня 2020 року та додаткової угоди від 21 січня 2024 року. Надавши оцінку доказам заявника на підтвердження заявлених вимог в частині стягнення з позивача судових витрат, ураховуючи незначну складність справи, та її розгляд у порядку спрощеного позовного провадження без виклику/повідомлення сторін, суд визнав доведеним понесення позивачем витрат на правничу допомогу згідно з указаним договором та угодою на суму 15 000 грн.
Постановою Київського апеляційного суду від 26 лютого 2026 року апеляційну скаргу АТ «Аграрний Фонд» на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 06 жовтня 2025 року залишено без задоволення, апеляційну скаргу на додаткове рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 07 жовтня 2025 року задоволено частково. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на додаткове рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 07 жовтня 2025 року залишено без задоволення. Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 06 жовтня 2025 року залишено без змін.
Додаткове рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 07 жовтня 2025 року скасовано та ухвалено нове судове рішення. Стягнуто з АТ «Аграрний Фонд» на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції у сумі 10 000 грн.
Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що розглядаючи заявлений позов, суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо відповідності оскаржуваного одностороннього правочину вимогам статті 601 ЦК України.
Доводи позивача про недійсність одностороннього правочину з тих підстав, що грошові зобов`язання ОСОБА_1 перед АТ «Аграрний Фонд» визначені судовими рішеннями у трьох справах, а не тільки у справі № 755/13814/21, є необґрунтованими, оскільки часткове зарахування зустрічних однорідних вимог, що підтверджені судовими рішеннями, які набрали законної сили, не суперечить нормам чинного законодавства України і перебуває у межах дискреційним повноважень відповідача.
Зупинення ухвалою Верховного Суду від 21 жовтня 2025 року у справі № 760/1774/24) виконання постанови Київського апеляційного суду від 06 серпня 2025 року в частині стягнення з АТ «Аграрний фонд» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 4 660 143,26 грн з відрахування роботодавцем від вказаної суми податків та інших обов`язкових платежів, 10 000 грн - відшкодування моральної шкоди, 30 000 грн - у відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, є новою обставиною, що не існувала на час ухвалення оскаржуваного судового рішення, а тому не може бути підставою для його перегляду.
Надавши оцінку наявним у матеріалах справи доказам, місцевий суд дійшов висновку про те, що за дотримання умов, передбачених статтею 601 ЦК України, та відсутності заборон, передбачених статтею 602 ЦК України, незгода однієї сторони із зарахуванням зустрічних однорідних вимог, проведеним за заявою іншої сторони зобов`язання, не є достатньою підставою для визнання одностороннього правочину із зарахування недійсним.
Під час розгляду справи судом першої інстанції встановлено, що наявність заборгованості сторін та її розмір позивачем не оспорювалися.
Суд першої інстанції встановив, що під час здійснення зарахування зустрічних однорідних вимог у цьому випадку відповідачем дотримано усіх умов, передбачених законом для здійснення такого зарахування.
Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення.
Щодо питання розподілу судових витрат (щодо додаткового рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 07 жовтня 2025 року).
Розглянувши заяву відповідача від 06 жовтня 2025 року про відшкодування витрат на правову допомогу на наступний день, суд першої інстанції фактично позбавив позивача можливості спростувати доводи відповідача, зазначені як в заяві про ухвалення додаткового рішення, так і інформацію, наведену в додатках до неї.
З огляду на те, що акт прийму-передачі послуг згідно з договором про правничу допомогу (з додатками) від 10 серпня 2020 року на обґрунтування підстав для відшкодування витрат на правову допомогу було складено після ухвалення судового рішення по суті спору, підстави для відмови у відшкодуванні понесених стороною відповідача судових витрат на правничу допомогу були відсутні.
Зважаючи на те, що про стягнення витрат на правничу допомогу відповідач заявив у відзиві на позовну заяву, а докази на підтвердження понесених витрат склав та подав до суду за допомогою підсистеми «Електронний суд» 06 жовтня 2025 року, тобто одразу після ухвалення судового рішення, отже, не настали підстави для оцінки поважності причин неподання доказів понесених витрат на правничу допомогу до закінчення судових дебатів
Апеляційний суд виснував, що припинення дії договору про надання правничої допомоги не звільняє сторону від обов`язку оплатити вже надані послуги, а іншу сторону - від права на їх відшкодування за рахунок іншої сторони.
З огляду на заперечення іншої сторони щодо неспівмірності витрат, враховуючи складність справи, суть спору, результат розгляду справи, характер наданих послуг, участь адвоката під час розгляду справи у суді першої інстанції, витрачений час на представництво інтересів відповідача, припинення надання адвокатом адвокатських послуг після 29 вересня 2025 року, а також оцінивши необхідність понесених витрат, які мають бути компенсовані за рахунок другої сторони, колегія суддів дійшла висновку про визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають відшкодування з позивача на користь відповідача, в сумі 10 000 грн.
Додатковою постановою Київського апеляційного суду від 16 березня 2026 року заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Остапущенка О. О., про ухвалення додаткового судового рішення задоволено частково. Стягнуто із АТ «Аграрний Фонд» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції у розмірі 10 000 грн.
Додаткову постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що до заяви про ухвалення додаткового рішення представник відповідача надав суду акт прийому-передачі послуг згідно з договором про правничу допомогу від 08 жовтня 2025 року, складений 26 лютого 2026 року, за яким сторони визначили суму гонорару адвоката за представництво інтересів ОСОБА_1 у суді апеляційної інстанції у розмірі 25 000 грн із зазначенням детального опису робіт та кількості витраченого часу: первинна консультація клієнта; вивчення адвокатом справи, рішення суду першої інстанції у справі, розробка тактики та стратегій судового захисту, вивчення актуальної практики Верховного Суду; підготовка адвокатом апеляційної скарги на додаткове рішення від 07 жовтня 2025 року, відзиву на апеляційну скаргу, подання процесуальних документів у підсистемі Електронний Суд з надсиланням суду та позивачу; участь у судовому засіданні. Кількість витраченого часу адвоката - 6 годин.
Враховуючи складність справи, характер наданих послуг та їх реальність й необхідність, участь адвоката під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції в режимі відеоконференція, відсутність в акті від 26 лютого 2026 року наданої правової допомоги вартості кожного з видів послуг, відмови в задоволенні апеляційної скарги на додаткове рішення, а також необхідність дотримання критерію розумності та справедливості, наявність заперечення позивача щодо неспівмірності наданих послуг, колегія суддів дійшла висновку, що співмірним, розумним та необхідним у межах перегляду цієї справи в суді апеляційної інстанції є розмір судових витрат на професійну правничу допомогу ОСОБА_1 у розмірі 10 000 грн.
Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції
27 лютого 2026 року до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» ОСОБА_1 подав касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 26 лютого 2026 року у частині відмови у стягненні судових витрат на правничу допомогу.
Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18 березня 2026 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху для усунення недоліків, зазначено строк виконання ухвали суду, попереджено про наслідки її невиконання.
У наданий судом строк ОСОБА_1 направив до суду матеріали на усунення недоліків, зазначених в ухвалі Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18 березня 2026 року.
10 квітня 2026 року до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» АТ «Аграрний Фонд» подав касаційну скаргу на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 06 жовтня 2025 року, додаткове рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 07 жовтня 2025 року, постанову Київського апеляційного суду від 26 лютого 2026 року та додаткову постанову Київського апеляційного суду від 16 березня 2026 року.
Ухвалою Верховного Суду від 30 квітня 2026 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 26 лютого 2026 року та касаційною скаргою Акціонерного товариства «Аграрний Фонд» на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 06 жовтня 2025 року, додаткове рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 07 жовтня 2025 року, постанову Київського апеляційного суду від 26 лютого 2026 року та додаткову постанову Київського апеляційного суду від 16 березня 2026 року, витребувано із Дніпровського районного суду міста Києва цивільну справу № 755/16729/25.
27 травня 2026 року матеріали цивільної справи № 755/16729/25 надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 07 вересня 2026 року справу призначено до судового розгляду у складі колегії із п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Короткий зміст вимог касаційних скарг
У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить постанову Київського апеляційного суду від 26 лютого 2026 року у частині відмови у стягненні судових витрат на правничу допомогу у суді першої інстанції скасувати, прийняти нову постанову про стягнення таких витрат у повному обсязі.
У касаційній скарзі АТ «Аграрний Фонд» просить рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 06 жовтня 2025 року, додаткове рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 07 жовтня 2025 року, постанову Київського апеляційного суду від 26 лютого 2026 року та додаткову постанову Київського апеляційного суду від 16 березня 2026 року скасувати, прийняти нову постанову про задоволення позову.
Доводи осіб, які подали касаційні скарги
Підставою касаційного оскарження судового рішення ОСОБА_1 зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від: 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/1829 жовтня 2020 року у справі № 686/5064/20, 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21; постановах Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду: 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, 20 листопада 2020 року у справі № 910/13071/19, 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, 07 липня 2021 року у справі №910/12876/19; постанові Об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 20 грудня 2019 року у справі №240/6150/18; постановах Верховного Суду від: 13 червня 2019 року у справі №922/1350/18,02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19, 12 лютого 2020 року у справі№ 648/1102/19, 15 травня 2020 року у справі № 910/5410/19, 21 січня 2021 рокуу справі № 280/2635/20, 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16, 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18, 25 травня 2021 року у справі № 910/7586/19,15 червня 2021 року у справі № 159/5837/19, 20 липня 2021 року у справі № 922/2604/20, 01 вересня 2021 року у справі № 178/1522/18, 01 грудня 2021 року у справі № 641/7612/16-ц, 05 квітня 2023 року у справі № 202/2163/21, 17 грудня 2025 року у справі №752/17057/23 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційну скаргу ОСОБА_1 мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції передчасно, всупереч наявним у справі доказам, відмовив у стягненні з позивача всієї суми судових витрат відповідача, пов`язаних з судовим провадженням у суді першої інстанції. Позивач не заперечував реальності та обсягу наданих послуг, і не надав доказів на спростування вимог відповідача у цій частині.
Відтак висновки суду апеляційної інстанції суперечать матеріалам справи і не відповідають нормам процесуального права щодо наслідків ухвалення постанови про залишення рішення суду першої інстанції без змін у частині щодо змісту заявленого спору. Постанова такого змісту створює правомірні очікування відповідача про повне відшкодування витрат на правничу допомогу.
Розмір витрат на правничу допомогу, понесених відповідачем у суді першої інстанції, погоджено сторонами в договорі про правничу допомогу та акті прийому-передачі послуг. У вищевказаному акті сторони підтвердили факт надання правничої допомоги, загальну вартість наданих послуг, а саме 25000 грн. Вказані докази були направлені позивачу через підсистему «Електронний суд».
Позивач не подав до заперечень щодо заяви відповідача про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу жодних доказів на спростування вимог відповідача у частині стягнення судових витрат на правничу допомогу.
Разом з відзивом на позов на підтвердження фактичності, неминучості та обґрунтованості судових витрат на правничу допомогу відповідач подав суду докази укладання договору про правничу допомогу про представництво інтересів відповідача адвокатом у цій справі, а також докази надіслання/вручення їх копій позивачу. Відповідно до усталеної судової практики сторони такого договору самостійні у визначенні його умов, у тому числі щодо визначення розміру гонорару адвоката.
Підставою касаційного оскарження судових рішень АТ «Аграрний Фонд» зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 жовтня 2018 року у справі № 914/3217/16; постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22 січня 2021 року у справі № 910/11116/19; постановах Верховного Суду від: 22 серпня 2018 року у справі № 910/21652/17, 11 вересня 2018 року у справі № 910/21648/17, 11 жовтня 2018 року у справі № 910/23246/17, 15 серпня 2019 року у справі № 910/21683/17, 11 вересня 2019 року у справі № 910/21566/17, 25 вересня 2019 року у справі № 910/21645/17, 05 листопада 2019 року у справі № 914/2326/18, 01 жовтня 2019 року у справі № 910/12968/17, 11 червня 2020 року у справі № 910/7804/19, 22 січня 2021 року у справі № 910/11116/19, 09 червня 2022 року у справі № 904/1345/20, 07 вересня 2022 року у справі № 904/4895/21, 28 лютого 2023 року у справі № 202/2636/21, 01 березня 2023 року у справі № 910/16331/21,04 квітня 2023 року у справі №911/2757/21, 02 травня 2023 року у справі № 910/9268/22, 15 червня 2023 року у справі № 824/144/22, 14 вересня 2023 року у справі № 910/15255/21, 28 вересня 2023 року у справі № 910/19206/21, 10 січня 2024 року у справі № 285/5547/21, 18 січня 2024 року у справі № 910/512/23, 31 січня 2024 року у справі № 910/14968/22 (910/7059/23), 22 травня 2024 року у справі № 754/8750/19, (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційну скаргу АТ «Аграрний Фонд» мотивовано тим, що відповідач у заяві про зарахування зустрічних однорідних вимог ймовірно припустився помилки при здійсненні розрахунків (зазначивши 977 294,54 грн замість 977 294,52 грн).
У заяві суттєво завищено залишок боргу в сумі 3 953 718,74 грн на користь ОСОБА_1 , що суперечить змісту постанови Київського апеляційного суду від 06 серпня 2025 року у справі № 760/1774/24, в якій вказано про необхідність відрахування податків та інших обов`язкових платежів з суми 4 660 143,26 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку.
Таким чином, визнання позивачем даної заяви легалізувало б завищений відповідачем залишок заборгованості у розмірі 3 953 718,74 грн, що є неправомірним.
Крім того, без врахування стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «Аграрний фонд» матеріальних збитків у справі № 755/4855/22, відповідач навмисно спотворює суми взаєморозрахунків, збільшуючи виплату на свою користь.
Зазначене підтверджує наявність спору між сторонами щодо розміру зобов`язання.
Відповідно до усталеної практики Верховного Суду безспірність вимог, які зараховуються, а саме відсутність між сторонами спору щодо змісту, умов виконання та розміру зобов`язань, є важливою умовою для зарахування вимог.
Наявність заперечень іншої сторони на заяву про зарахування чи відсутність будь-якої з наведених умов виключає можливість зарахування у добровільному порядку.
Крім того, на підставі виконавчого листа № 760/1774/24, виданого Київським апеляційним судом 26 вересня 2025 року, старшим державним виконавцем Солом`янського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Прилуцькою В. А. 01 жовтня 2025 року відкрито виконавче провадження № 79226281 про стягнення з АТ «Аграрний фонд» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку у розмірі 4 660 143,26 грн з відрахування роботодавцем від вказаної суми податків та інших обов`язкових платежів, 10 000 грн на відшкодування спричиненої моральної шкоди, 30 000 грн судових витрат з оплати правничої допомоги, а всього - 4 706 013,26 грн. Тобто ОСОБА_1 не повідомив відповідний відділ державної виконавчої служби про свої три заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог (від 18 серпня 2025, яка є предметом спору в даній справі, та дві від 28 серпня 2025 року), а також про те, що зобов`язання АТ «Аграрний фонд» перед ним у справі № 760/1774/24 зменшено на суму його зобов`язань перед АТ «Аграрний фонд».
Також судами не враховано, що ухвалою Верховного Суду від 21 жовтня 2025 року у справі № 760/1774/24 зупинено виконання постанови Київського апеляційного суду від 06 серпня 2025 року.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, судом апеляційної інстанції не дотримано вимог частини восьмої статті 141, частини першої статті 246 ЦПК України.
Так, у заяві про ухвалення додаткового судового рішення та стягнення судових витрат, поданої як до суду першої інстанції, так і до суду другої інстанції, ОСОБА_1 жодним чином не обґрунтовував поважності причин, які перешкодили йому подати докази щодо витрат на правничу допомогу до закінчення судових дебатів у суді першої та апеляційної інстанції, у зв`язку з чим суди повинні були відмовити в задоволенні заяви про стягнення витрат в повному обсязі.
Судом апеляційної інстанції проігноровано те, що підписання акта прийому-передачі послуг від 06 жовтня 2025 року ОСОБА_1 з адвокатом Мельниковим Д. О. відбулось після застосування 24 вересня 2025 року до станнього Кваліфікаційно - дисциплінарною комісією адвокатури Київської області дисциплінарного стягнення у вигляді зупинення права на зайняття адвокатською діяльністю строком на чотири місяці.
Крім того, при ухвалені додаткової постанови Київського апеляційного суду не взято до уваги, що понесені відповідачем витрати не можуть бути враховані під час розподілу судових витрат, оскільки фактично охоплюються змістом наданої послуги з підготовки апеляційні скарги та відзиву на апеляційну скаргу позивача.
Інші доводи учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу АТ «Аграрний фонд», поданому до суду 20 травня 2026 року, ОСОБА_1 заперечує проти доводів позивача, вважає аргументи його касаційної скарги безпідставними.
Також ОСОБА_1 зазначив про попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які відповідач поніс і які очікує понести у зв`язку з розглядом справи судом касаційної інстанції, який становить 25 000 грн. Вказав, що докази про розмір витрат, які відповідач сплатив або має сплатити у зв`язку з розглядом справи будуть подані протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.
У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 , поданому до суду 21 травня 2026 року, АТ «Аграрний фонд» заперечує проти доводів відповідача, просить касаційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а його (позивача) касаційну скаргу - задовольнити у повному обсязі.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Заочним рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 26 липня 2022 року у справі № 755/13814/21, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 09 липня 2024 року та постановою Верховного Суду від 08 січня 2025 року, з урахуванням ухвали Дніпровського районного суду міста Києва від 30 серпня 2022 року, позов АТ «Аграрний Фонд» до ОСОБА_1 про стягнення матеріальної шкоди задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Аграрний Фонд» завдану матеріальну шкоду у розмірі 963 052,02 грн та судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору у розмірі 14 242,52 грн.
Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 07 червня 2023 року у справі №755/4855/22, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 14 листопада 2023 року та постановою Верховного Суду від 19 червня 2024 року, позов АТ «Аграрний Фонд» до ОСОБА_1 про стягнення матеріальної шкоди в порядку регресу задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Аграрний Фонд» завдану матеріальну шкоду у розмірі 1 490 014,03 грн та судові витрати в сумі 22 349,91 грн.
Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва 08 травня 2025 року у справі № 755/6821/23 позов АТ «Аграрний Фонд» до ОСОБА_1 про стягнення матеріальної шкоди в порядку регресу задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Аграрний Фонд» завдану матеріальну шкоду у розмірі 762 700,78 грн та судові витрати пов`язані зі сплатою судового збору у розмірі 11 440, 51 грн.
Постановою Київського апеляційного суду від 04 листопада 2025 року у справі № 755/6821/23 апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 08 травня 2025 року задоволено частково. Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 08 травня 2025 року змінено. Зменшено розмір стягнутої з ОСОБА_1 на користь АТ «Аграрний фонд» матеріальної шкоди з 762 700,78 грн до 733 045,48 грн.
Постановою Київського апеляційного суду від 06 серпня 2025 року у справі № 760/1774/24 позовні вимоги ОСОБА_1 до АТ «Аграрний Фонд» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та відшкодування моральної шкоди задоволено частково. Стягнуто з АТ «Аграрний Фонд» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку у розмірі 4 660 143,26 грн з відрахування роботодавцем від вказаної суми податків та інших обов`язкових платежів, 10 000 грн на відшкодування спричиненої моральної шкоди, 30 000 грн судових витрат зі сплати правничої допомоги, а всього - 4 706 013,26 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
18 серпня 2025 року ОСОБА_1 надіслав на адресу АТ «Аграрний Фонд» заяву про зарахування зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав. Повідомив про зарахування та припинення грошових зобов`язань перед АТ «Аграрний Фонд» у частині грошових зобов`язань у розмірі 752 294,52 грн на підставі рішення суду у справі №755/13814/21 шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав. Сальдо в сумі 3 953 718,74 грн (встановлене рішенням суду у справі № 760/1774/24) на користь ОСОБА_1 просив сплатити шляхом перерахування грошових коштів на його банківський рахунок добровільно.
22 серпня 2025 року АТ «Аграрний Фонд» надіслало на адресу ОСОБА_1 лист № 5.3-03/3/170 за наслідками розгляду заяви від 18 серпня 2025 року. Повідомило, що грошові зобов`язання ОСОБА_1 перед АТ «Аграрний Фонд» визначені рішеннями Дніпровського районного суду міста Києва у трьох справах: № 755/13814/21, № 755/4855/22, № 755/6821/23, а не тільки у справі №755/13814/21. При цьому у справі № 760/1774/24 як ОСОБА_1 , так і АТ «Аграрний Фонд» подано касаційні скарги на постанову Київського апеляційного суду м Києва від 06 серпня 2025 року, рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 18 березня 2025 року та додаткове рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 03 квітня 2025 року у справі № 760/1774/24. Таким чином, на сьогоднішній день існує спір щодо суми стягнення грошових коштів у справі № 760/1774/24 (а. с. 29-30, т. 1).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг та відзиву, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню, а касаційну скаргу АТ «Аграрний Фонд» слід задовольнити.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частин першої-третьої статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов`язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами.
Відповідно до статті 601 ЦК України зобов`язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.
За змістом частини п`ятої статті 202 ЦК України до правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов`язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.
Заява про зарахування зустрічних однорідних вимог за своєю правовою природою є одностороннім правочином, направленим на припинення взаємних грошових зобов`язань сторін у справі.
При цьому необхідно зазначити, що зарахування зустрічних однорідних вимог є способом припинення одночасно двох зобов`язань: в одному - одна сторона є кредитором, а інша - боржником, а в другому - навпаки, боржник у першому зобов`язанні є кредитором у другому. Також є можливим часткове зарахування, коли одне зобов`язання (менше за розміром) зараховується повністю, а інше (більше за розміром) - лише в частині, що дорівнює розміру першого зобов`язання. У такому випадку зобов`язання в частині, що залишилася, може припинятися будь-якими іншими способами.
Вимоги, які підлягають зарахуванню, мають відповідати таким умовам (стаття 601 ЦК України):
- бути зустрічними (кредитор за одним зобов`язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов`язанням є кредитором за другим);
- бути однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду, наприклад, грошей). При цьому правило про однорідність вимог поширюється на їх правову природу, але не стосується підстави виникнення таких вимог. Отже, допускається зарахування однорідних вимог, які випливають з різних підстав (різних договорів тощо);
- строк виконання таких вимог має бути таким, що настав, не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги.
Відповідно до статті 602 ЦК України не допускається зарахування зустрічних вимог: 1) про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю; 2) про стягнення аліментів; 3) щодо довічного утримання (догляду); 4) у разі спливу позовної давності; 4-1) за зобов`язаннями, стороною яких є неплатоспроможний банк, крім випадків, установлених законом; 5) в інших випадках, встановлених договором або законом.
Тлумачення вказаних норм свідчить, що потрібно розмежовувати зарахування та заяву про зарахування, оскільки сама по собі наявність зустрічних однорідних вимог не призводить до їх зарахування, і, відповідно не припиняє зобов`язання, для цього (припинення зобов`язання) є необхідною наявність заяви про зарахування зустрічних вимог хоча б однієї зі сторін.
Заява однієї зі сторін про зарахування зустрічних вимог для досягнення бажаного правового ефекту не потребує відповіді з боку адресата, а потребує лише сприйняття заяви останнім. Наслідком подання заяви про зарахування зустрічних вимог, за наявності передбачених умов для зарахування, є остаточне і безповоротне припинення відповідних зобов`язань повністю або частково.
У разі несприйняття адресатом заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог, учасники правовідносин мають можливість звернутися за судовим захистом, подавши позов про визнання такого правочину недійсним або визнання зобов`язань такими, що припинилися у зв`язку із зарахуванням зустрічних однорідних вимог.
Подібні за змістом висновки викладені у постанові Верховного Суду від 04 лютого 2026 року у cправі № 903/252/25.
Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 22 січня 2021 року у справі № 910/11116/19 сформував наступні правові висновки щодо застосування статті 601 ЦК України та статей 202, 203 ГК України (припинення господарського зобов`язання виконанням або зарахуванням).
Важливою умовою для зарахування вимог є безспірність вимог, які зараховуються, а саме: відсутність між сторонами спору щодо змісту, умов виконання та розміру зобов`язань. Умова безспірності стосується саме вимог, які зараховуються, а не заяви про зарахування, яка є одностороннім правочином і не потребує згоди іншої сторони, якщо інше не встановлено законом або договором. За дотримання умов, передбачених статтею 601 ЦК України, та відсутності заборон, передбачених статтею 602 цього Кодексу, незгода однієї сторони із зарахуванням зустрічних однорідних вимог, проведеним за заявою іншої сторони зобов`язання, не є достатньою підставою для визнання одностороннього правочину із зарахування недійсним. Заява сторони щодо спірності вимог, які були погашені (припинені) зарахуванням, або щодо незгоди з проведеним зарахуванням з інших підстав, має бути аргументована, підтверджена доказами і перевіряється судом, який вирішує спір про визнання недійсним одностороннього правочину із зарахування зустрічних однорідних вимог. Наявність заперечень однієї сторони щодо зарахування не є перешкодою для зарахування зустрічних однорідних вимог за заявою іншої сторони, відмова цієї сторони від прийняття заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог і проведення такого зарахування не має юридичного значення.
У справі, яка є предметом касаційного розгляду, суди виснували, що вимога ОСОБА_1 (як вимога кредитора у справі № 760/1774/24 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та відшкодування моральної шкоди у розмірі 4 796 013,26 грн) є безспірною.
Колегія суддів звертає увагу на те, що при аналізі спірних правовідносин слід брати до уваги висновки Верховного Суду щодо утримання прибуткового податку із визначених судом сум середнього заробітку за час вимушеного прогулу працівника.
Так, у постанові від 18 липня 2018 року у справі № 359/10023/16-ц Верховний Суд дійшов висновку, що суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як середній заробіток за час вимушеного прогулу, розраховуються без віднімання сум податків і зборів.
Податки і збори із суми середнього заробітку повинен нарахувати роботодавець під час виконання відповідного судового рішення. Тобто сума, призначена судом як виплата середнього заробітку за час вимушеного прогулу, зменшується на суму податків і зборів.
Під час вирішення питання про призначення суми середнього заробітку за період вимушеного прогулу суд вказує суму без відрахування з неї податків і зборів. При цьому в резолютивній частині рішення обов`язково має бути зазначено, що суму визначено без утримання податку.
Стягнення і сплата прибуткового податку покладаються на роботодавця, який самостійно розраховує суму податкових відрахувань і зменшує суму, призначену судом, на суму нарахованих податків.
Отже, задовольняючи вимогу про оплату праці, суд повинен навести в рішенні розрахунки, якими він керувався під час визначення сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата податку з доходів фізичних осіб є обов`язком працівника, податковим агентом якого в силу закону є роботодавець, суд, задовольняючи вимоги про оплату праці, визначає суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що вказує в резолютивній частині рішення.
Аналогічні за змістом висновки викладено у постановах Верховного Суду від 18 жовтня 2024 року у справі № 757/27799/21-ц (провадження № 61-11515св24) та від 03 червня 2026 року у справі № 182/6943/23 (провадження № 61-16001св25).
Як вбачається зі змісту заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, від 18 серпня 2025 року, адресованої АТ «Аграрний Фонд», ОСОБА_1 повідомив товариство, що постановою Київського апеляційного суду від 06 серпня 2025 року у справі № 760/1774/24 стягнуто з АТ «Аграрний фонд» на користь ОСОБА_1 4 706 013,26 грн, а заочним рішенням Дніпровського районного суду від 26 липня 2022 року у справі № 755/13814/21 стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Аграрний фонд» 977 294,52 грн. Станом на 18 серпня 2025 року ОСОБА_1 добровільно сплатив 225 000 грн, а тому не відшкодованою у межах справи № 755/13814/21 є сума у розмірі 752 294,52 грн.
22 серпня 2025 року АТ «Аграрний Фонд» надіслало на адресу ОСОБА_1 лист № 5.3-03/3/170 за наслідками розгляду заяви від 18 серпня 2025 року, в якому заперечило безспірність вимоги, повідомило про існування спору щодо суми стягнення грошових коштів у справі № 760/1774/24.
Констатуючи безспірність вимог, які зараховуються, а саме відсутність між сторонами спору щодо змісту, умов виконання та розміру зобов`язань, суди попередніх інстанцій не врахували, що справляння і сплата податку з доходів фізичних осіб є обов`язком працівника, податковим агентом якого в силу закону є роботодавець, а суд, задовольняючи вимоги про оплату праці, визначає суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що вказує в резолютивній частині рішення.
ОСОБА_1 зі змісту постанови Київського апеляційного суду від 06 серпня 2025 року у справі № 760/1774/24 було відомо про необхідність справляння і сплати податку з доходів фізичних осіб з суми, стягнутої судом на його користь, що безумовно впливає на розмір вимог, які зараховуються, однак ним не було запропоновано товариству здійснити взаєморозрахунок відповідно до резолютивної частини вказаної постанови апеляційного суду.
У такому випадку вимога ОСОБА_1 про добровільну сплату йому сальдо в сумі 3 953 718,74 грн не грунтується на нормах матеріального права, зазначених вище, оскільки її визначено без відрахування податків, тоді як фактично до виплати працівнику підлягає сума після сплати обов`язкових платежів до бюджету.
У постанові від 04 лютого 2026 року у cправі № 903/252/25 Верховний Суд виснував, що підстави виникнення зобов`язань (їх погодження сторонами), зарахування грошових коштів на рахунки, правомірність відступлення права вимоги перевіряються судом при вирішенні спору про визнання недійсним одностороннього правочину із зарахування зустрічних однорідних вимог.
Також у вказаній постанові Верховного Суду зазначено, що у разі несприйняття адресатом заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог, учасники правовідносин мають можливість звернутися за судовим захистом, подавши позов про визнання такого правочину недійсним або визнання зобов`язань такими, що припинилися у зв`язку із зарахуванням зустрічних однорідних вимог.
АТ «Аграрний Фонд» надіслало на адресу ОСОБА_1 лист, в якому заперечило щодо безспірності вимоги, повідомило про існування спору щодо суми стягнення грошових коштів у справі № 760/1774/24 та фактично не здійснило добровільної сплати грошових коштів («сальдо», визначене ОСОБА_1 ). У такому випадку, АТ «Аграрний Фонд» правомірно скористалося правом подати позов про визнання такого правочину недійсним.
Суди попередніх інстанцій не перевірили підстав виникнення зобов`язань (їх погодження сторонами) у визначеному ОСОБА_1 розмірі, не врахували визначення ним більшої суми, ніж та, що підлягає стягненню за постановою Київського апеляційного суду від 06 серпня 2025 року у справі № 760/1774/24.
Зазначене підтверджує наявність спору між сторонами щодо розміру зобов`язання, що суперечить вимогам статті 601 ЦК України та унеможливлює виконання заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, від 18 серпня 2025 року.
Суди зазначеного не врахували та дійшли помилкового висновку про відсутність правових підстав для визнання одностороннього правочину із зарахування зустрічних однорідних вимог (заяви ОСОБА_1 від 18 серпня 2025 року) недійсним.
Доводи касаційної скарги АТ «Аграрний Фонд» дають підстави для висновку, що оскаржувані судові рішення, що стосуються вирішення спору по суті (рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 06 жовтня 2025 року та постанова Київського апеляційного суду від 26 лютого 2026 року) ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права та без додержання норм процесуального права.
Оскільки ухвалення додаткового рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 07 жовтня 2025 року та додаткової постанови Київського апеляційного суду від 16 березня 2026 року (про стягнення судових витрат з АТ «Аграрний Фонд» на користь ОСОБА_1 ) є результатом відмови у позові АТ «Аграрний Фонд», тоді як за результатами касаційного перегляду справи наявні підстави для задоволення позову, вказані додаткові судові рішення підлягають скасуванню.
Касаційна скарга ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 26 лютого 2026 року стосується оскарження постанови суду виключно у тій частині, якою суди першої та апеляційної інстанції лише частково стягнули з позивача судові витрати на правничу допомогу і лише у тій частині, якою у такому стягненні відповідачу відмовлено.
Оскільки колегія суддів дійшла висновку про задоволення позову у цій справі, з огляду на положення статей 141 та 400 ЦПК України касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема: скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд (пункт 3 частини першої статті 409 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частини друга та третя статті 412 ЦПК України).
З урахуванням того, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, проте допущено неправильне застосування норм матеріального права та порушено норми процесуального права, оскаржувані судові рішення за наслідками касаційного перегляду справи підлягають скасуванню з ухваленням у справі нового судового рішення про задоволення позову.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 412, 415-419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
УХВАЛИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Аграрний Фонд» задовольнити.
Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 06 жовтня 2025 року, додаткове рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 07 жовтня 2025 року, постанову Київського апеляційного суду від 26 лютого 2026 року та додаткову постанову Київського апеляційного суду від 16 березня 2026 року скасувати.
Ухвалити у справі нове рішення про задоволення позову Акціонерного товариства «Аграрний Фонд» до ОСОБА_1 про визнання недійсним одностороннього правочину.
Визнати недійсним з моменту вчинення односторонній правочин про припинення зобов`язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог, а саме заяву ОСОБА_1 про зарахування зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, від 18 серпня 2025 року.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: І. Ю. Гулейков
Г. В. Коломієць
Р. А. Лідовець
Ю. В. Черняк