УХВАЛА
16 жовтня 2026 року
м. Київ
справа № 592/14169/25
провадження № 61-12738ск26
Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Краснощокова Є. В., вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ковпаківського районного суду міста Суми від 10 квітня 2026 року та постанову Сумського апеляційного суду від 17 вересня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Сумського міського нотаріального округу Кишенюк Людмила Павлівна, про визнання недійсним договору дарування житлового будинку та земельної ділянки, витребування житлового будинку та земельної ділянки з чужого незаконного володіння, визнання права власності,
ВСТАНОВИВ:
30 вересня 2026 року засобами поштового зв`язку ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу.
Касаційна скарга не може бути прийнята Верховним Судом до розгляду, оскільки не у повній мірі відповідає вимогам статті 392 ЦПК України.
У пункті 5 частини другої статті 392 ЦПК України передбачено, що у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, наведених у цій нормі.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
Тлумачення норм ЦПК України свідчить, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених в пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково вказуватися у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт частини другої статті 389 ЦПК України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
ОСОБА_1 у касаційній скарзі зазначає, що суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. Зокрема, суд незаконно ухилився від вирішення клопотання про долучення доказів та порушив стадійність процесу (пункт 4 частини другої статті 389, пункт 3частини третьої статті 411 ЦПК України).
Суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми процесуального права, визначені статтею 89 ЦПК України щодо всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів у їх сукупності, що призвело до невстановлення судами дійсних фактичних обставин справи щодо ланцюга шахрайських дій відповідача (пункт 4 частини другої статті 389, пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).
Суд апеляційної інстанції та суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, неправильно застосували норми матеріального права (зокрема частина перша статті 261, статті 212, статті 259, статті 229, статті 230, частина друга статті 717 ЦК України) без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), в тому числі у нещодавній постанові Верховного Суду від 10 червня 2026 року у справі № 278/1726/24.
Проте у касаційній скарзі скаржник узагальнено посилається на неправильне застосування судом матеріального права та порушення норм процесуального права, не викладає виключні підстави касаційного оскарження, не зазначає висновку Верховного Суду щодо застосування норм права, який не був врахований судом апеляційної інстанції, не наводить правової норми, яку суд застосував без урахування такого висновку у подібних правовідносинах. Наведені у касаційній скарзі загальні посилання на правові позиції Верховного Суду щодо застосування статей 229, 230 ЦК України безвідносно обставин цієї справи не свідчать про належне обґрунтування зазначеної підстави касаційного оскарження.
Особі, яка подала касаційну скаргу, слід звернути увагу, що у разі посилання у касаційній скарзі як на підставу, на якій подається касаційна скарга, на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України (якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду) у касаційній скарзі слід зазначити, яку саме норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в указаних у касаційній скарзі постановах Верховного Суду, застосував суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, які саме висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах (та якої саме) у них викладено та які не застосував суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
Касаційна скарга не містить належного обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 3частини третьої статті 411 ЦПК України. Аналіз Єдиного державного реєстру судових рішень не містить відомостей про подання та вирішення судами відповідного клопотання. А посилання на порушення апеляційним судом стадійності процесуне підтверджує цю підставу касаційного оскарження.
При цьому обов`язковою умовою касаційного оскарження судових рішень на підставі пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України) є обґрунтованість підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 ЦПК України.
Формальне посилання на підстави касаційного оскарження без наведення відповідного обґрунтування не може бути підставою для відкриття касаційного провадження, оскільки переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 необхідно подати до Верховного Суду касаційну скаргу у новій редакції, з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 ЦПК України підстави (підстав) та яка відповідає вимогам статті 392 ЦПК України, додати до неї копії скарги та доданих до неї матеріалів відповідно до кількості учасників справи.
Згідно частин другої статті 393 ЦПК України у разі якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 392 цього Кодексу, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу (касаційна скарга залишається без руху з наданням строку для виправлення її недоліків), про що суддею постановляється відповідна ухвала.
Керуючись статтями 185, 392, 393 ЦПК України
УХВАЛИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ковпаківського районного суду міста Суми від 10 квітня 2026 року та постанову Сумського апеляційного суду від 17 вересня 2026 року залишити без руху.
Надати ОСОБА_1 строк для усунення зазначених недоліків касаційної скарги, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення цієї ухвали.
У разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали настануть наслідки, передбачені статтею 393 ЦПК України.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя Є. В. Краснощоков