ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
8-й під`їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022
тел. приймальня [телефон приховано], тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
_______________________________________________________________________
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"06" жовтня 2026 р. м. Харків Справа № 922/3717/25 (922/2440/26)
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Міньковського С.В.
при секретарі судового засідання Трофименко С.В.
розглянувши позов
за заявою Приватне акціонерне товариство "Харківенергозбут"
до 1.Товариство з обмеженою відповідальністю "Елат" , 2.Приватне підприємство "Чебуратор"
про визнання банкрутом
за участю сторін:
пр-ки позивача - Такідзе М.Т. (дов. №01-23/348 від 30.12.2025, витяг з наказу №277к від 31.05.2023, положення № 15/2023 від 29.05.2023), Попов В.Ю. (дов. №01-23/336 від 30.12.2025, витяг з наказу №408к від 14.11.2025, положення № 15/2023 від 29.05.2023),
пр-к відповідача-2 - Андросов А.О. пр-к ПП "Чебуратор" (ордер серії АН №1936422 від 16.03.2026),
ВСТАНОВИВ:
КОРОТКИЙ ЗМІСТ СПРАВИ ТА ДОВОДИ УЧАСНИКІВ.
Приватне акціонерне товариство "Харківенергозбут" звернулось до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Елат", Приватного підприємства "Чебуратор", в якій просить суд прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі, розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження, визнати недійсним Договір від 01.01.2025 № 87/2025 про надання послуг з поводження з побутовими відходами (вивезення сміття), що був укладений між ПП "Чебуратор" та ТОВ "Елат".
Позивач вважає, що є підстави для визнання вищевказного договору недійсним на підставі наступного:
- оспорюваний правочин укладений у "підозрілий період", тобто в межах 3 років до порушення провадження у справі про банкрутство ТОВ "Елат";
- на момент вчинення оспорюваного договору у ТОВ "Елат" існували "значні" грошові зобов`язання, зокрема, перед ПрАТ "Харківенергозбут", про які боржник був обізнаний та про те, що строк їх виконання настав;
- сторонами не надано доказів, які б мали підтвердити дійсність (реальність) виконання господарської операції;
- ПП "Чебуратор" (відповідач) не вчинив жодних дій щодо стягнення заборгованості від боржника за оспорюваним правочином;
- відсутність належних повноважень у особи, яка підписала договір від імені ТОВ "Елат" та належного підтвердження реального волевиявлення боржника на укладення договору;
- невизначеність та внутрішня суперечливість істотних умов договору щодо предмета та ціни послуг. Невідповідність ціни договору умовам самого договору та економічно обґрунтованим тарифам.
Так, договором передбачено, що вартість послуг визначається відповідно до тарифів, затверджених по Чугуївському району, однак фактично ціна 11 900,00 грн за один вивіз сформована довільно, на підставі внутрішнього розрахунку виконавця, без належної прив`язки до затверджених тарифів та без можливості перевірити її складові.
Вказане вище свідчить, на переконання позивача, про штучний характер ціноутворення та відсутність прозорого економічного обґрунтування ринкової вартості послуг. Умови договору не відповідають принципам чинного законодавства та звичаям ділового обороту.
Отже, на думку позивача спірний договір підлягає визнанню недійсними з підстав його фраудаторності (мав приховану мету) та невідповідності загальним засадам цивільного, господарського законодавства, звичаям ділового обороту та недотримання принципів добросовісності.
30.07.2026 від ПП "Чебуратор" надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач-2 не погоджується з висновками позивача, просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог, вважає, що на момент укладення договору у ПП "Чебуратор" було достатньо підстав вважати, що ТОВ "Елат" буде в змозі розрахуватися за надані послуги. Окрім того, ПП "Чебуратор" стало відомо про інші зобов`язання боржника лише після відкриття провадження у справі про банкрутство ТОВ "Елат". Факт того, що ПП "Чебуратор" не вчинив жодних дій щодо стягнення заборгованості від боржника за оспорюваними правочином, не тягне за собою його недійсності, а також не може бути підставою для визнання його недійсним. Також зазначає, що ПП "Чебуратор" не вчиняв дій щодо стягнення заборгованості у зв`язку з продовженням дії цього договору.
31.07.2026 від відповідача-1 надійшов відзив на позовну заяву, в якому ТОВ "Елат" заперечує проти позову в повному обсязі, просить суд відмовити в його задоволенні. В обгрунтування своїх заперечень, відповідач-1 зазначає, що у ТОВ "Елат" були правомірні підстави розраховувати на виконання зобов`язань перед позивачем за рахунок відшкодування вартості комунальних послуг безпосереднім користувачем - ВЧ НОМЕР_1 . Дані обставини підтверджуються Договором № 1 від 01.11.2022 року. В договорі прямо передбачено обов`язок відшкодувати спожиті комунальні послуги. В грудні 2024 року було подано позов про компенсацію вартості спожитої електроенергії. За результатом розгляду позову прийнято рішення від 10.03.2025 по справі 922/4632/24.
Відповідач 1 зауважує, що і спожита електроенергія, і вивіз побутових відходів наслідки використання основних фондів товариства збройними силами. Дійсно, використання бази ЗСУ погіршило стан майна та створило заборгованість перед різними контрагентами, тобто так само як фраудаторний правочин завдало шкоди боржнику (як приклад, угода з метою виведення майна). Проте, це не є доказом, що така передача майна була цілеспрямована на ухилення від виконання обов`язку.
Також відповдіач-1 зазначає, що підписант оскаржуваного договору діяв за схваленням засновників та у тому числі за довіреністю. Тобто, правочин укладено особою, яка володіла повною дієздатністю на укладення цього правочину.
В судовому засіданні 13.08.2026 суд постановив протокольну ухвалу про відкладення розгляду справи в підготовчому засіданні суду.
В судовому засіданні 08.09.2026 суд постановив протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 06.10.2026 року.
Присутні в судовому засіданні представники позивача позовні вимоги підтримуєть в повному обсязі та просять суд позов задовольнити.
Разом з тим, судом встановлено, що позивач правом на подання відповіді на відзив відповідачів не скористався.
Присутній в судовому засіданні представник відповідача-2, ПП "Чебуратор", просить в задоволенні позову відмовити в повному обсязі з підстав викладених у відзиві.
Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, заслухавши пояснення учасників процесу, всебічно та повно перевіривши матеріали справи на надані сторонами докази, суд встановив таке.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ ТА ВИСНОВОК СУДУ
Щодо підстав звернення до суду про визнання недійсним договорів у справі про банкрутство.
Спеціальні підстави:
Згідно до частини першої статті 3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Кодексу України з процедур банкрутства, Закону України "Про міжнародне приватне право", а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
За приписами частини першої статті 2 КУзПБ провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, ГПК України, іншими законами України.
Відповідно до положень статті 7 КУзПБ спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Згідно частин першої, другої статті 5 ГПК України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Способи захисту цивільного права чи інтересу - це закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (п.5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16).
Згідно з частиною 1 статті 42 КУзПБ правочини, вчинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора, якщо вони порушили права боржника або кредиторів, з таких підстав: 1) боржник виконав майнові зобов`язання раніше встановленого строку; 2) боржник до відкриття провадження у справі про банкрутство взяв на себе зобов`язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим; 3) боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами, відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови що в момент прийняття зобов`язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів;4) боржник оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів до боржника перевищувала вартість майна;5) боржник узяв на себе заставні зобов`язання для забезпечення виконання грошових вимог.
Крім того, ч.2 статті 42 КУзПБ визначає, що правочини, вчинені боржником протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора також з таких підстав: 1)боржник безоплатно здійснив відчуження майна, взяв на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог;2) боржник уклав договір із заінтересованою особою; 3) боржник уклав договір дарування.
Таким чином, Кодекс з процедур банкрутства містить спеціальні порівняно із нормами Цивільного кодексу України, підстави для визнання оспорюваних правочинів недійсними, і застосовуються тоді коли боржник перебуває в особливому правовому режимі, який врегульовано законодавством про банкрутство.
Суд звертає увагу, що на відміну від вимог Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України, стаття 42 КУзПБ не визначає вимоги до укладеного правочину, а врегульовує спеціальні правила та процедуру визнання недійсними правочинів (договорів), укладених боржником, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство, та містить спеціальні положення щодо строків (сумнівного періоду протягом якого боржник вчиняє правочини), суб`єктів (осіб, які мають ініціювати право визнання договорів недійсними) і переліку підстав, за наявності яких можна визнавати правочини недійсними.
Проте, суд встановив, що позивачем не було наведено жодної спеціальної правової підстави, які визначені у ч.1 та ч. 2 ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства, для визнання недійсним договору за № 87/2025 про надання послуг з поводження з побутовими відходами (вивезення сміття) укладений 01.01.2025 року, які можуть свідчити про фраудаторність цього правочину, який завдав шкоди боржнику або його кредиторам.
Загальні підстави про визнання недійсним правочинів у порядку ст. 3, ст.13, ст. 203-215 ЦК України.
Суд звертає увагу, що фраудаторні угоди - це угоди, що завдали шкоди боржнику. Мета такого правочину в момент його укладання є прихованою, але проявляється через дії або бездіяльність, що вчиняються боржником як до, так і після настання строку виконання зобов`язання цілеспрямовано на ухилення від виконання обов`язку.
Дійсно, фраудаторним може виявитися будь-який правочин, що здійснюється між учасниками господарських правовідносин, який укладений на шкоду кредиторам, отже, такий правочин може бути визнаний недійсним в порядку позовного провадження у межах справи про банкрутство відповідно до статті 7 КУзПБ на підставі пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України як такий, що вчинений всупереч принципу добросовісності, та частин третьої, шостої статті 13 ЦК України з підстав недопустимості зловживання правом. У такому разі звернення в межах справи про банкрутство з позовом про визнання недійсними правочинів боржника на підставі загальних засад цивільного законодавства та недопустимості зловживання правом є належним способом захисту, який гарантує практичну й ефективну можливість захисту порушених прав кредиторів та боржника.
Так, однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Частиною третьою статті 13 ЦК України визначено, що не допускаються дії особи, які вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Тобто, правочини, які укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.
Отже, обираючи варіант добросовісної поведінки, боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника повинна відповідати критеріям розумності, й це передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор має право розраховувати, що всі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Доброчесний боржник повинен мати на меті добросовісно виконати усі свої зобов`язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення (сатисфакцію) прав та правомірних інтересів кредитора.
Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним як способу захисту є усталеним у судовій практиці, що підтверджується висновками, які містяться у постановах Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі № 6-78цс13, від 11.05.2016 у справі № 6-806цс16, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 17.06.2020 у справі № 910/12712/19, від 20.01.2021 у справі № 910/8992/19 (910/20867/17), від 16.03.2021 у справі № 910/3356/20, від 18.03.2021 у справі № 916/325/20, від 19.02.2021 у справі № 904/2979/20 тощо.
Крім того,суд звертає увагу, що фраудаторним правочином може бути як оплатний (договір купівлі-продажу), так і безоплатний договір (договір дарування), а також може бути як односторонній, так і двосторонній чи багатосторонній правочин.
Формулювання критеріїв фраудаторності правочину залежить від того, який правочин на шкоду кредитору використовує боржник для уникнення задоволення їх вимог.
Зокрема, але не виключно, такими критеріями можуть бути:
- момент вчинення оплатного відчуження майна або дарування (вчинення правочину в підозрілий період, після відкриття провадження судової справи, відмови в забезпеченні позову і до першого судового засіданні у справі;
- контрагент, з яким боржник вчинив оспорювані договори (родичі боржника, пов`язані або афілійовані юридичні особи);
- щодо оплатних цивільно-правових договорів важливе значення має ціна (ринкова, неринкова ціна), і цей критерій має враховуватися.
У постанові від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц Велика Палата Верховного Суду сформулювала підхід, відповідно до якого допускається кваліфікація правочину як фраудаторного у випадках:
- фіктивних правочинів (стаття 234 ЦК України);
- порушення принципу добросовісності та зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України);
- правочину, який порушує публічний порядок (частина перша та друга статті 228 ЦК України).
Критеріями, для кваліфікації договору як фраудаторного є, зокрема: відчуження майна за наявності значної непогашеної заборгованості; відчуження майна боржником після пред`явлення до нього позову про стягнення такої заборгованості; майно відчужено на підставі безвідплатного правочину (з цього правила є також виключення, зокрема, якщо ціна за оплатним договором занижена тощо); майно відчужене на користь пов`язаної особи (родичу або на користь власної юридичної особи); після відчуження майна у боржника відсутнє інше майно, за рахунок якого він може відповідати за своїми зобов`язаннями перед кредитором.
Водночас суд наголошує, що кожен вищевказаний окремий критерій сам по собі не спричиняє фраудаторність, і тому вони повинні розглядатися комплексно, а презумпція правомірності правочину (ст.204 ЦК України) може бути спростована тільки належними і допустимими доказами, які у своїй сукупності засвідчують, зокрема, шкідливість вчиненого правочину, вживання права на зло.
Пункт 5 частини третьої статті 162 ГПК України покладає саме на позивача обов`язок у позовній заяві викласти обставини, якими він обґрунтовує свої вимоги, зазначити докази, що підтверджують вказані обставини, а також вказати правові підстави позову.
Отже, оскаржуючи правочин з підстав його фраудаторності, позивач повинен надати докази того, що майно або грошові кошти було відчужене відповідачем незаконно (неправомірно) в порушення принципу добросовісності та при зловживанні правом, в зв`язку чим такий договір підлягає визнання недійсним як фраудаторний.
Звертаючись до суду з позовною заявою позивач, визначив основні підстави, які на його думку, свідчать про фраудаторність правочину, а саме: договору від 01.01.2025 № 87/2025 про надання послуг з поводження з побутовими відходами, що був укладений між першим відповідачем та другим відповідачем.
В якості підстав для визнання недійсним договору від 01.01.2025 № 87/2025 про надання послуг з поводження з побутовими відходами, позивач зазначає наступне: 1) оспорюваний правочин укладений у "підозрілий період", тобто в межах 3 років до порушення провадження у справі про банкрутство ТОВ "Елат"; 2) на момент вчинення оспорюваного договору у ТОВ "Елат" існували "значні" грошові зобов`язання, зокрема, перед ПрАТ "Харківенергозбут", про які боржник був обізнаний та про те, що строк їх виконання настав; 3) сторонами не надано доказів, які б мали підтвердити дійсність (реальність) виконання господарської операції; 4) ПП "Чебуратор" не вчинив жодних дій щодо стягнення заборгованості від боржника за оспорюваним правочином; 5) відсутність належних повноважень у особи, яка підписала договір від імені ТОВ "Елат" та належного підтвердження реального волевиявлення боржника на укладення договору; 6) невизначеність та внутрішня суперечливість істотних умов договору щодо предмета та ціни послуг 7) невідповідність ціни договору умовам самого договору та економічно обґрунтованим тарифам, штучний характер ціноутворення та відсутність прозорого економічного обґрунтування ринкової вартості послуг.
Щодо укладення договору № 87/2025 від 01.01.2025 року між сторонами у "підозрілий період", що порушує права позивача.
Позивач зазначає, що вищевказаний договір укладений у "підозрілий період", тобто в межах 3 років до порушення провадження у справі про банкрутство, що на думку позивача є підставою для визнання його недійсним. Проте, ні норми ст.42 Кодексу України з процедур банкрутства, ні загальні положення ЦК України не містить такої підстави для визнання правочину недійним, як факт його укладення у "підозрілий період".
Щодо укладення оспорюваного договору між сторонами, коли у ТОВ "Елат" існували "значні" грошові зобов`язання, зокрема, перед ПрАТ "Харківенергозбут", строк виконання за якими настав, суд наголошує, що позивач,як було зазначеновишле, не визначає жодної спеціальної норми приписів ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства, яка на його думку підпадає під регулювання вищевказаного порушення відповідачем. Більш того, наявність значних грошових зобов`язань перед кредиторами у ТОВ "Елат" не забороняє боржнику укладати інші договори для здійснення господарської (підприємницької) діяльності. Крім того, таке твердження кредитора більш підходить під приписи норм ч.6 ст. 34 Кодексу України з процедур банкрутства, яка регулює підстави застосування солідарної відповідальності, і не є підставами для визнання недійсним цього договору.
Щодо правової позиції позивача проте, що відповідачами не надано доказів, які б мали підтвердити дійсність (реальність) виконання господарської операції за договором № 87/2025 від 01.01.2025 року, суд зазначає наступне.
За визначенням, наведеним у статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію. Згідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.
Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Тобто для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій. Близько до вказаного вище висновку є постанова Верховного суду 640/9391/19 від 03.11.2025 року.
В якості підтвердження господарських операцій, на виконання умов договору № 87/2025 від 01.01.2025 року, що відбувалися між ПП "Чебуратор" та ТОВ "Елат" до суду було відповідачем подано акти виконаних робіт від 31.01.2025 року №1, 28.02.2025року №2, 31.03.2025 року №3, 30.04.2025 року № 4, 31.05.2025 року №5, 30.06.2025 року №6, 31.07.2025 року №7, 31.08.2025 року №8, 30.09.2025 року №9.
Крім того, суд зазначає, що 17.03.2026 року на виконання ухвали Господарського суду Харківської області від 19.02.2026 року, ПП "Чебуратор" було надано дорожні листи. Також, документами, що підтверджують заборгованість, є договір № 87/2025 про надання послуг з поводження з побутовими відходами (вивезення сміття) від 01.01.2025 року, додаток 1 до договору № 87/2025 від 01.01.2025, що в свої сукупності є належним підтвердженням заборгованості ТОВ "Елат" перед ПП "Чебуратор". Крім того, господарська операція може бути підтверджена не лише первинними документами, а сукупністю доказів, включаючи договори, податкові накладні, акти, платіжні документи, товарно-транспортні накладні тощо.
Суд звертає увагу, що ухвалою суду від 17.03.2026 у справ 922/3717 /25 про банкрутство ТОВ "Елат", що набрала законної сили, було розглянуто грошові вимоги кредитора Приватного підприємства "Чебуратор" до ТОВ "Ела"» та визнано грошові вимоги ПП "Чебуратор" до ТОВ "Елат" частково на суму 4 986 100,00 грн за договором № 87/2025 від 01.01.2025 року (який є предметом спору за заявою кредитора ПАТ "Харківенергозбут" від 08.07.2026 про визнання недійсним договору № 87/2025 від 01.01.2025 року) за отримання боржником послуг з поводження з побутовими відходам. Вказаний борг був підтверджений актами виконаних робіт, а саме: акт №1 від 31.01.2025 на суму 595000,00 грн, акт №2 від 28.02.2025 на суму 595000,00 грн, акт №3 від 31.03.2025 на суму 642600,00 грн, акт №4 від 30.04.2025 на суму 618800,00 грн, акт №5 від 31.05.2025 на суму 690200,00 грн, акт №6 від 30.06.2025 на суму 642600,00 грн, акт №7 від 31.07.2025 на суму 380800,00 грн, акт №8 від 31.08.2025 на суму 416500,00 грн., акт №9 від 30.09.2025 на суму 416500,00 грн. В своїй підставі факти встановлені судом про розгляді цих грошових вимог є преюдиційним фактом для суду у порядку ч.4 ст. 75 ГПК України.
Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Згідно до умов вищенаведеного договору на дату укладення договору тариф складав 11900 грн за один повний вивіз сміття (утилізацію) (п. 3.2 Договору).
Щодо інших тверджень позивача про невідповідність документів умовам договору, наявність або відсутність окремих документів, а також недоліки в їх оформленні не можуть бути підставою для висновку про відсутність господарської операції (Близько до вказаного висновку є правова позиція Верховного суду, висловлена у Постанові від 12.06.2018 року у справі № 825/3419/14 ).
Щодо твердження позивача, що відповідач 2 не вчинив жодних дій щодо стягнення заборгованості з 1-го відповідача за оспорюваним правочином, то наявність цього факту не тягне за собою будь-яких правових підстав для визнання вищевказаного договору недійсним.
Щодо твердження позивача про відсутність належних повноважень у особи, яка підписала договір від імені ТОВ "Елат" та належного підтвердження реального волевиявлення боржника на укладення договору, суд зазначає наступне.
Частиною 1 статті 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обов`язок з доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.
Натомість позивач не довів суду наявність тих обставин, що можуть свідчити про недійсність договору у відповідності до приписів, зокрема, ст.ст. 203, 227, 229, 230 чи 223 або 234 ЦК України.
Відтак у спірних правовідносинах відсутні обставини, з якими положення статей 203, 215 ЦК України пов`язують можливість визнання правочину недійсним за загальними підставами.
Крім того, суд наголошує, що зацитовані позивачем у позовній заяві висновки суду касаційної інстанції у відповідних справах щодо ознак фраудаторного правочину та загальних засад цивільного законодавства носять загальний характер та можуть чи підлягають застосуванню з урахуванням фактичних обставин цієї справи.
Відповідно до частини 3 та 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).
Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
На переконання суду відповідачі надали більш переконливі аргументи та докази, що спростовують вимоги, викладені позивачем в позовній заяві.
Крім того, суд зазначає, що відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі "Серявін та інші проти України", яке відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави або мотиви, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент сторін. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Отже, судом досліджені всі обставини та доводи заявника в їх сукупності та надано відповідну правову оцінку, з урахуванням принципів, викладених у рішенні Європейського суду.
Враховуючи вище викладене, суд дійшов висновку, що позов є не обґрунтованим, не доведеним, у зв`язку з чим підлягає відмові у задоволенні.
Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору суд покладає на позивача у повному обсязі.
На підставі викладеного та керуючись статтями 4, 13, 20, 73, 74, 79, 86, 129, 233, 236-241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
УХВАЛИВ:
1. В задоволенні позову відмовити.
2. Рішення направити учасникам справи.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення відповідно до статей 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням п.п. 17.5 п.17 Перехідних положень Кодексу.
Повне рішення складено "15" жовтня 2026 р.
Суддя С.В. Міньковський