Рішення № 140656293 у справі № 757/31563/24 від 06.08.2026

ПЕЧЕРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 757/31563/24-ц

пр. 2-2280/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 серпня 2026 року

Печерський районний суд м. Києва у складі:

головуючого - судді Хайнацького Є.С.,

при секретарі судового засідання - Сміян А.Ю.,

за участю:

представника позивача - не з`явився,

відповідача - не з`явився,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Автопаркінг-Сервіс 1» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Автопаркінг-Сервіс 1» (далі - позивач, ТОВ «Автопаркінг-Сервіс 1») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 (далі - відповідачка, ОСОБА_2 ), в якому просило стягнути з відповідачки 124 550,00 грн заборгованості за утримання машиномісць, інфляційну складову боргу в розмірі 44 042,98 грн, 3% річних - 11 014,43 грн та судового збору в розмірі 3 028,00 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_2 є власником машиномісць № 3 (підвал 3, секція 2) та № 3 А (підвал 3, секція 2) - далі - машиномісця) підземної автостоянки, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (далі - автопаркінг).

ТОВ «Автопаркінг-Сервіс 1» є господарюючим суб`єктом, що здійснює діяльність з технічного обслуговування Автопаркінгу відповідно до Акту готовності об`єкта до експлуатації від 23 липня 2009 року. Автопаркінг обладнано відповідно до вимог Державних будівельних норм України «Споруди транспорту, автостоянки і гаражі для легкових автомобілів ДБР В2.З.-15:2007».

Згідно з пунктом 16 Правил зберігання автотранспортних засобів на автостоянках, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 22 січня 1996 року за № 115, на всіх автостоянках плата за тимчасове зберігання транспортного засобу справляється за передбачуваний термін зберігання, а за довготермінове - на умовах, передбачених у договорі зберігання транспортного засобу.

Між позивачем та відповідачкою не було укладено договору на обслуговування машиномісця, хоча позивач декілька разів надсилав відповідачці пропозицію щодо укладення такого договору, яка залишилася без відповідного реагування.

З 01 лютого 2018 року діяв тариф за обслуговування одного машиномісця в автопаркінгу у розмірі 490,00 грн щомісячно.

З 01 липня 2021 року діє тариф за обслуговування одного машиномісця в автопаркінгу у розмірі 770,00 грн щомісячно.

За період з 01 січня 2016 року по 31 травня 2024 року включно в результаті несплати за надані послуги утримання машиномісць за відповідачкою утворився борг в розмірі 124 550,00 грн.

Крім того, позивач просив застосувати штрафні санкції у вигляді 3% річних в розмірі 11 014,43 грн та 44 042,98 - інфляційної складової боргу.

Ухвалою судді Печерського районного суду м. Києва від 22 липня 2024 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 21 жовтня 2024 року.

22 серпня 2024 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідачка просила заяву залишити без задоволення та застосувати строки позовної давності. Указувала на те, що жодних листів (пропозицій, договорів, додаткових угод) від позивача не отримувала та не здійснювала будь-яких дій на корить позивача, які б засвідчували її бажання на укладення договору.

Оскільки, позивач нарахував 3% річних та інфляційні втрати за період з березня 2020 року по день звернення до суду, тобто в період коли на всій території України у зв`язку із гострою респіраторною хворобою COVID-19 вже було встановлено карантин, а в подальшому також введено воєнний стан, правові підстави для стягнення штрафних санкцій за прострочення сплати вартості житлово-комунальних послуг, які заявлені позивачем, згідно з чинним законодавством - відсутні.

Також, судом вже було розглянуто позовні вимоги між тими ж сторонами з того ж предмету і підстав (щодо періоду заборгованості з 01 серпня 2019 року по 01 жовтня 2022 року, справа № 757/30245/22), що є підставою у відповідності до приписів пункту 11 частини першої статті 257 ЦПК України для залишення позовних вимог в цій частині без розгляду.

Крім того, оскільки позивач заявляє період заборгованості з 01 січня 2016 року по 31 травня 2024 року, тому у даному спорі необхідно застосувати наслідки закінчення строків позовної давності.

Відповідно до довідки Печерського районного суду м. Києва судове засідання, призначене на 21 жовтня 2024 року, було знято з розглядом у зв`язку із перебуванням судді у відпустці та призначено на 04 лютого 2025 року.

Протокольною ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 04 лютого 2025 року розгляд справи відкладено на 22 квітня 2025 року.

02 квітня 2025 року ОСОБА_1 подав до суду заяву, в якій суд повідомлено, що відповідачка по справі ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 від 20 березня 2025 року та складено відповідний актовий запис № 4648. Крім того, зазначає, ОСОБА_3 , відповідно до заповіту, є спадкоємцем та правонаступником прав та обов`язків сторони у цій судовій справі. У зв`язку із викладеним просить зупинити провадження у справі до встановлення правонаступника у справі.

09 квітня 2025 року надійшла відповідь на відзив, у якій позивач просить ухвалити рішення про задоволення позову.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 22 квітня 2025 року заяву ОСОБА_1 про зупинення провадження у справі - задоволено. Провадження у справі за позовом ТОВ «Автопаркінг-Сервіс-1» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості - зупинено до залучення у справі правонаступника ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 19 січня 2026 року поновлено провадження у справі за позовом ТОВ «Автопаркінг-Сервіс-1» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості. Замінено у справі відповідачку ОСОБА_2 її правонаступником ОСОБА_1 . Призначено судове засідання на 13 квітня 2026 року.

Протокольною ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 13 квітня 2026 року розгляд справи відкладено на 06 серпня 2026 року.

Учасники справи в судове засідання не з`явились; про день, час, місце розгляду справи повідомлені належним чином. Від представника позивача надійшла заява, в якій останній підтримав позовні вимоги, просив розглянути справу без його участі.

Суд, у порядку спрощеного позовного провадження, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

Статтею 13 ЦПК України визначено принцип диспозитивності цивільного судочинства, відповідно до якого суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до вимог ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 була власницею машиномісць № 3 (підвал 3, секція 2) та № 3 А (підвал 3, секція 2) - далі - машиномісця) підземної автостоянки, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (далі - автопаркінг).

ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 від 20 березня 2025 року та складено відповідний актовий запис № 4648.

Правонаступником ОСОБА_2 є ОСОБА_1 .

Відповідно до частини першої статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно частини першої статті 317 ЦК України встановлено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно зі статтею 322 ЦК України власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Тобто, стаття 322 ЦК України встановлює презумпцію обов`язку власника нести усі витрати, пов`язані з утриманням належного йому майна, в тому числі з оплати комунальних та інших наданих йому послуг, поза залежністю від того, чи користується він ними безпосередньо чи ні. До таких витрат належать витрати, пов`язані зі зберіганням майна, його ремонтом, забезпеченням збереження його властивостей тощо. Такий обов`язок власника є похідним від належних йому, як абсолютному володарю, правочинів володіння, користування та розпорядження майном. Невиконання власником свого обов`язку по утриманню своєї власності може створювати небезпеку для третіх осіб.

Суд установив, що ТОВ «Автопаркінг-Сервіс 1» є господарюючим суб`єктом, що здійснює діяльність з технічного обслуговування Автопаркінгу відповідно до Акту готовності об`єкта до експлуатації від 23 липня 2009 року. Автопаркінг обладнано відповідно до вимог Державних будівельних норм України «Споруди транспорту, автостоянки і гаражі для легкових автомобілів ДБР В2.З.-15:2007».

З матеріалів справи убачається, що між сторонами відсутній письмовий договір про надання послуг з утримання машиномісць.

Статтею 205 Цивільного кодексу України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Згідно частини другої статті 638 ЦК України, договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Частиною другою статті 642 Цивільного кодексу України встановлено, якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції.

Згідно пункту 15. Правил зберігання автотранспортних засобів на автостоянках, затверджених Постановою КМ України від 22 січня 1996 року № 115 плата за зберігання транспортних засобів на автостоянках та інші супутні послуги справляється за тарифами, встановленими відповідно до законодавства.

Згідно з пунктом 16 цих же Правил на всіх автостоянках плата за тимчасове зберігання транспортного засобу справляється за передбачуваний термін зберігання, а за довготермінове - на умовах, передбачених у договорі зберігання транспортного засобу.

При цьому, оскільки Правила зберігання транспортних засобів на автостоянках не встановлюють виключень щодо врегулювання спорів, то слід керуватись загальними положеннями, встановленими законом (Постанова Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі №761/48615/18).

З 01 лютого 2018 року діяв тариф за обслуговування одного машиномісця в автопаркінгу у розмірі 490,00 грн щомісячно, а з 01 липня 2021 року діє тариф за обслуговування одного машиномісця в автопаркінгу у розмірі 770,00 грн щомісячно.

Доводи відповідача про те, що за відсутності укладеного ним договору, він не зобов`язаний сплачувати на користь позивача будь-які кошти, суд не приймає до уваги, з огляду на те, що позивач довів фактичне надання таких послуг, які не можуть бути відокремлені, та щодо отримання яких відповідач не може бути позбавлений у зв`язку з специфікою їх надання (освітлення паркінгу, охорона, утримання систем водопостачання його прибирання здійснюється для власників усіх парко-місць одночасно).

У даному випадку між позивачем та відповідачем склалися фактичні договірні відносини, за якими відповідач користувався наданими послугами, а позивач нараховував плату по тарифу на послуги з утримання підземно-наземної автостоянки.

З розрахунку, наданого позивачем, вбачається, що у відповідача наявна заборгованість з 01 січня 2016 року по 31 травня 2024 року в розмірі 124 550,00 грн.

З матеріалів справи вбачається, і це не заперечується сторонами у справі, що постановою Київського апеляційного суду від 31 січня 2024року у справі № 757/30245/22 у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Автопаркінг-Сервіс 1» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за період з 01 серпня 2019 року по 01 жовтня 2022 року було відмовлено. Рішення суду набрала законної сили.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.

Тлумачення пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України свідчить, що підставою для прийняття судового рішення про закриття провадження у справі є наявність іншого рішення суду, яке набрало законної сили та яке ухвалено між тими самими сторонами, про той самий предмет та з тих самих підстав.

Для застосування вказаної підстави для закриття провадження у справі необхідна наявність водночас трьох складових, а саме: тотожних сторін спору, тотожного предмета позову, тотожної підстави позову, тобто коли позови повністю співпадають за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду.

Зазначена підстава для закриття провадження у справі спрямована на усунення випадків повторного вирішення судом тотожного спору, який вже розглянуто і остаточно вирішено по суті, оскільки після набрання рішенням суду законної сили сторони та треті особи із самостійними вимогами, а також їх правонаступники не можуть знову заявляти в суді ту саму позовну вимогу з тих самих підстав.

Неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду, що набрало законної сили, постановленого між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, ґрунтується на правових наслідках дії законної сили судового рішення.

Закриття провадження у справі у цьому разі можливе лише за умови, що позов, з приводу якого ухвалено рішення, яке набрало законної сили, є тотожним з позовом, який розглядається.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У пунктах 26, 27постанови Великої Палати Верховного Суду від12 червня 2019 року в справі №320/9224/17(провадження№ 14-225цс19) зазначено, що: «за пунктом 3 частини першої статті 255 ЦПК України підставою для закриття провадження у справі є, зокрема, вирішення спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав шляхом ухвалення рішення, яке набрало законної сили, або постановлення ухвали про закриття провадження у справі».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року в справі № 761/7978/15-ц (провадження № 14-58цс18) вказано, що: «позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно співпадають сторони, підстава та предмет спору. Нетотожність хоча б одного з елементів не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору. У розумінні цивільного процесуального закону предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення. У матеріальному розумінні предмет позову - це річ, щодо якої виник спір».

Предмет позову це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу» (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17, провадження № 12-161гс19).

Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Тобто зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасно зміна і предмета, і підстав позову не допускається. Разом із тим, не вважаються зміною підстави позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19).

Отже, для застосування підстави для закриття провадження у справі, передбаченої пунктом 3 частини першої статті 255 ЦПК України, необхідна наявність водночас трьох складових, а саме тотожних: сторін спору, предмета позову, підстави позову, тобто коли позови повністю співпадають за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду.

Аналогічна позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 01 березня 2023 року у справі № 201/1763/22 (провадження № 61-156св23).

В даному випадку, що у даній справі, що у справі 757/30245/22 спір виник між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, якими є та була несплата відповідачем боргу за надані послуги.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що провадження у справі в частині вимог, які були заявлені ТОВ «Автопаркінг-Сервіс 1» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за період з 01 серпня 2019 року по 01 жовтня 2022 року підлягає закриттю на підставі пункту 3 статті 255 ЦПК України.

Даючи оцінку заяві представника відповідача про застосування до спірних правовідносин позовної давності, суд виходить з наступного.

Як визначено у статті 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до статті 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно частини першої статті 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Зважаючи на те, що із позовною заявою ТОВ «Автопаркінг-Сервіс 1» звернулося до суду 15 липня 2024 року, то до вимог про стягнення заборгованості з обслуговування машиномісць за період з 01 січня 2016 року по 15 липня 2021 року сплив строк позовної давності. З урахуванням того, що суд закрив провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за період з 01 серпня 2019 року по 01 жовтня 2022 року, позовна давність підлягає застосуванню до вимог з 01 січня 2016 року по 01 серпня 2019 року.

Як визначено у статті 266 ЦК України, зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Оскільки відповідач до винесення рішення у справі заявив про застосування строку позовної давності, то в задоволені позову про стягнення заборгованості з обслуговування машиномісця за період з 01 січня 2016 року по 01 серпня 2019 року, стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат за цей період слід відмовити.

Згідно із частиною першою статті 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до статті 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За таких обставин, суд вважає за необхідне із урахуванням строку позовної давності стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за надані послуги з утримання та обслуговування машиномісць за період з 02 жовтня 2022 року по 31 травня 2024 року в сумі 12 320,00 грн.

За змістом статті 625 ЦК України нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності (спеціальним видом цивільно-правової відповідальності) боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, законодавець визначає обов`язок боржника сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахування рівня інфляції за порушення боржником грошового зобов`язання, вираженого в національній валюті, та три проценти річних за увесь час прострочення, тобто з моменту порушення грошового зобов`язання до момент його усунення.

На правовідносини, що виникли між учасниками справи, поширюється дія частини 2 статті 625 ЦК України, як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов`язання.

При цьому, судом враховується, що згідно з Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України №2102-ІХ від 24 лютого 2022 року «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який в подальшому неодноразово продовжувався та триває по цей час.

Постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2022 року № 206 «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану» до 29 грудня 2023 року було визначено, що до припинення чи скасування воєнного стану в Україні забороняється: нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення населенням плати за житлово-комунальні послуги.

Ця постанова набрала чинності з дня її опублікування і застосовується з 24 лютого 2022 року.

За таких обставин нараховані позивачем на суму боргу інфляційні втрати та 3 % річних за період з 02 жовтня 2022 року по 31 травня 2024 року не підлягають стягненню з відповідача.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Так, позивачем понесені в якості судових витрат витрати по сплаті судового збору у загальному розмірі 3 028,00 грн., що підтверджується платіжною інструкцією від 04 липня 2024 року № 872. Відповідачем належних та допустимих доказів на підтвердження понесення судових витрат не надано.

Оскільки, суд задовольняє позовні вимоги частково, то з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 207,73 грн у відшкодування витрат по сплаті судового збору.

На підставі викладеного, керуючись статтями 11, 16, 258, 319, 322, 526, 527, 530, 625 ЦК України, статтями 12, 13, 76-78, 141, 255, 263-265, 273, 274, 275, 279, 352, 354 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Автопаркінг-Сервіс 1» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Автопаркінг-Сервіс 1» заборгованість за надані послуги з утримання та обслуговування машиномісць за період з 02 жовтня 2022 року по 31 травня 2024 року в розмірі 12 320 (дванадцять тисяч триста двадцять) грн. 00 коп.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Автопаркінг-Сервіс 1» витрати з оплати судового збору в розмірі 207 грн. 73 коп.

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Автопаркінг-Сервіс 1»: 02068, м. Київ, вул. Ахматової, буд. 3; код ЄДРПОУ 36628351.

Відповідач - ОСОБА_1 : АДРЕСА_2 ; РНОКПП: НОМЕР_3 .

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не були вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційні скарги подаються учасниками справи до Київського апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складено та підписано 04.09.2026 року.

Суддя Євген ХАЙНАЦЬКИЙ