ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 жовтня 2026 року
м. Київ
cправа № 922/925/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Студенець В.І. - головуючий, судді: Бакуліна С.В., Кібенко О.Р.,
за участю секретаря судового засідання: Натаріної О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Господарського суду Харківської області
(суддя - Сальнікова Г.І.)
від 24.02.2026
та постанову Східного апеляційного господарського суду
(головуючий суддя - Гребенюк Н.В., судді: Плахов О.В., Слободін М.М.)
від 29.06.2026
у справі № 922/925/25
за позовом ОСОБА_1
до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів: Товариство з обмеженою відповідальністю "Ельф Системс", Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Харківської області Скорбач Яна Сергіївна, Департамент реєстрації Харківської міської ради
про визнання недійсним договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі, акта приймання-передачі частки у статутному капіталі та скасування реєстраційної дії/запису,
за участю представників учасників справи:
позивача - Вайленко Г.О.
відповідача-1 - Фільчакова Ю.І.
відповідача-2 - Фільчакова Ю.І.
третьої особи-1 - Фільчакова Ю.І.
третіх осіб-2, 3 - не з`явилися,
ВСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. ОСОБА_5 звернулася до Господарського суду Харківської області з позовом до фізичної особи ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про:
- визнання недійсним з моменту укладення договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Ельф Системс" (далі - ТОВ "Ельф Системс") від 09.08.2024, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ;
- визнання недійсним акта приймання-передачі частки у статутному капіталі ТОВ "Ельф Системс" від 09.08.2024, складеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про передачу частки в статутному капіталі ТОВ "Ельф Системс" розміром та номінальною вартістю 10 000,00грн, що становить 100% статутного капіталу товариства, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Скорбач Яною Сергіївною за реєстровими №№1234, 1235, за яким була проведена державна реєстрація змін до відомостей, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань;
- скасування державної реєстрації змін до відомостей про ТОВ "Ельф Системс", а саме, реєстраційних записів в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про зміну учасника або відомостей про таку особу від 12.08.2024.
1.2. Позовні вимоги мотивовані наступним:
- ОСОБА_2 набув майнові права у ТОВ "Ельф Системс" за час перебування у зареєстрованому шлюбі з позивачкою та за рахунок спільного майна подружжя, проте, після розірвання шлюбу позивач та відповідач-1 у добровільному порядку не змогли дійти згоди щодо поділу спільного майна;
- 09.08.2024 ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу, укладеного у простій письмовій формі, відчужено без згоди позивачки, як співвласниці у силу презумпції спільності майна подружжя, частку у статутному капіталі ТОВ "Ельф Системс" розміром та номінальною вартістю 10 000,00 грн, що становить 100% статутного капіталу товариства, рідній сестрі - ОСОБА_3 , чим порушено права позивачки;
- за декілька днів до укладення між відповідачами договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ "Ельф Системс" від 09.08.2024, ОСОБА_5 звернулася до Червонозаводського (нині - Основ`янського) районного суду м. Харкова із заявою про забезпечення доказів до подання позовної заяви, в якій зазначила, що має намір звертатися до суду з позовом про поділ спільного майна подружжя, оскільки в досудовому порядку за згодою колишнього подружжя здійснити поділ спільного сумісного майна не вдалося, але не маючи статуту юридичної особи (ТОВ "Ельф Системс"), фінансової звітності товариства із зазначенням суми доходу за певний період та факт сплати податків з такого доходу, рішень загальних зборів учасників (директора) про розподіл прибутку між учасниками товариства та виплату дивідендів, інформації про утримання з дивідендів обов`язкових податкових платежів, скласти позовну заяву та зазначити предмет, підстави позову, розрахувати отриманий чистий прибуток від здійснення підприємницької діяльності без отримання відповідних документів (відповідної інформації) не вбачається можливим. На думку позивачки, діючи цілеспрямовано, з метою ускладнення розгляду судом і задоволення заяви про забезпечення доказів до подання позову, а в подальшому ускладнення розгляду судом цивільної справи про поділ спільного майна подружжя, відповідач-1 уклав із своєю рідною сестрою - ОСОБА_3 договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ "Ельф Системс".
2. Зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
2.1. Рішенням Господарського суду Харківської області від 24.02.2026 у справі №922/925/25 у задоволенні позовних вимог відмовлено.
2.2. Рішення місцевого господарського суду мотивовано наступним:
- судом не встановлено та позивачкою не доведено конкретні факти порушення її майнових прав та законних інтересів оспорюваним договором, так само як і не доведено, що внаслідок визнання спірного договору недійсним, права позивача буде захищено та відновлено;
- ТОВ "Ельф Системс" було створено виключно за особисті кошти ОСОБА_2 , що підтверджується договором позики та розпискою. Кошти для внесення до статутного капіталу були особистими коштами ОСОБА_2 , а не спільним майном подружжя;
- позов подано після розірвання шлюбу та після підписання договору про поділ майна. Також, з матеріалів справи убачається, що позивачка ніколи не була учасником ТОВ "Ельф Системс", оскільки єдиним засновником/учасником юридичної особи та кінцевим бенефіціарним власником до 09.08.2024 був ОСОБА_2 . Відсоток частки статутного капіталу або відсоток права голосу: 100%, після укладення договору - ОСОБА_3 . Право ОСОБА_2 вільно розпоряджатися часткою підтверджене ЄДР. На момент укладення договору ОСОБА_2 був єдиним учасником ТОВ "Ельф Системс", мав повний обсяг корпоративних прав, у тому числі право відчуження власної частки та його корпоративний статус не зазнав жодних обмежень;
- позовні вимоги спрямовані на зміну складу учасників ТОВ "Ельф Системс", що суперечать корпоративному законодавству та висновкам Верховного Суду;
- з матеріалів справи вбачається та позивачем не спростовано, що ОСОБА_3 є добросовісним набувачем корпоративних прав, що виключає можливість втручання у її право власності без беззаперечних підстав. Поведінка та дії ОСОБА_3 свідчать про добросовісність при укладенні спірного правочину, оскільки укладено договір у простій письмовій формі, передбаченій законом для таких правочинів; на підставі договору здійснено нотаріальне підтвердження рішення та реєстраційних дій; забезпечено внесення відповідних змін до ЄДР, що є публічним реєстром. При цьому матеріали справи свідчать, що ОСОБА_3 діяла відкрито, без жодних ознак приховування чи штучного ускладнення правочину, що узгоджуються з поняттям добросовісного набувача відповідно до правових позицій Верховного Суду;
- матеріали справи свідчать та позивачем не спростовано, що на момент укладення договору у ЄДР не містилося інформації про арешт корпоративних прав, були відсутні будь-які заборони на реєстраційні дії, а тому об`єктивно не існувало жодних відомостей, які б могли свідчити про обмеження у праві ОСОБА_2 розпоряджатися часткою. Позивачем не доведено, що ОСОБА_3 було достеменно відомо про які-небудь законні обмеження прав ОСОБА_2 . При цьому, не доведено, що між сторонами існувала змова чи шахрайський умисел або правочин мав фіктивний характер або укладався з порушенням вимог статті 203 Цивільного кодексу України. Не доведено, що ОСОБА_3 було відомо про намір позивачки подавати позов про поділ майна чи інші обмеження. Не доведено, що ОСОБА_3 відомо або повинно було бути відомо про наявність згоди чи незгоди колишньої дружини продавця за спірним договором або існування будь-яких повідомлення чи попереджень до неї тощо. Отже, ОСОБА_3 не мала і не могла мати об`єктивних підстав сумніватися у правомірності правочину;
- ТОВ "Ельф Системс" є українським підприємством оборонно-промислового сектору, включеним до переліку підприємств критичної інфраструктури (наказ Міністерства стратегічних галузей промисловості України №700-КВ від 15.04.2025), яке виконує державні завдання у сфері посилення протиповітряної оборони та забезпечення Сил оборони України спеціалізованими засобами. Спроби втручання позивача у діяльність підприємства оборонного призначення у воєнний час мають прямі наслідки для безпеки держави та життя військовослужбовців, оскільки стабільність корпоративного управління та правового статусу товариства є критично важливою умовою виконання товариством зобов`язань. Втручання у правовий статус корпоративних прав шляхом задоволення необґрунтованого позову створить реальні ризики дестабілізації діяльності товариства та негативно вплине на виконання ним завдань, що мають значення для обороноздатності держави, що є неприпустимим у період воєнного стану.
2.3. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 29.06.2026 рішення Господарського суду Харківської області від 24.02.2026 у справі №922/925/25 залишено без змін.
2.4. Суд апеляційної інстанції погодився із висновком місцевого господарського суду щодо відмови у задоволенні позовних вимог з тих самих мотивів, що і суд першої інстанції.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнений виклад позиції інших учасників справи
3.1. Не погоджуючись з рішенням Господарського суду Харківської області від 24.02.2026 та постановою Східного апеляційного господарського суду від 29.06.2026 у справі №922/925/25, ОСОБА_5 звернулась з касаційною скаргою, якою просить оскаржувані рішення місцевого господарського суду та постанову суду апеляційної інстанції скасувати, а справу направити на новий розгляд до місцевого господарського суду.
3.2. Підставами касаційного оскарження ОСОБА_5 визначила пункти 1, 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
3.3. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставою касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
3.4. ОСОБА_5 підставою касаційного оскарження зазначає пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вважає, що судами попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних судових рішень застосовано норми права без урахування висновків щодо їх застосування, викладених у постановах Верховного Суду від 21.11.2018 у справі №372/504/17, від 29.06.2021 у справі №916/2813/18, від 24.05.2017 у справі №6-843цс17, від 06.02.2018 у справі №235/9895/15-ц, від 05.04.2018 у справі №404/1515/16-ц, від 23.01.2024 у справі №523/14489/15-ц (щодо застосування статті 369 Цивільного кодексу України, статей 61, 65 Сімейного кодексу України щодо презумпції спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу); від 29.06.2021 у справі № 916/2813/18, від 22.09.2022 у справі №125/2157/19 (щодо застосування статей 3, 13, 21 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", пункт 1 частини першої статті 115, пункт 4 частини першої статті 116, статей 190, 317, Цивільного кодексу України, статті 65 Сімейного кодексу України, щодо визнання недійсним договору дарування частки у статутному капіталі приватного підприємства, який один із подружжя уклав без згоди іншого, та визначає правовий режим часток, набутих за спільні кошти подружжя); від 11.08.2021 у справі № 191/2592/19 (щодо застосування статті 127 Цивільного процесуального кодексу України, яка тотожна статті 119 Господарського процесуального кодексу України, відмова в задоволенні клопотанні учасника справи, яке б дозволило встановити дійсні обставини, відповідно виконати завдання правосуддя щодо справедливого розгляду справи є проявом надмірного формалізму).
3.5. Згідно з пунктом 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема, у випадку, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.
3.6. Також підставою касаційного оскарження зазначає пункт 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме: пункти 1, 3, 4 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України, мотивуючи зазначене тим, що судами попередніх інстанцій не дотримано вимог статей 74, 76, 77,86, 236, 269, 316 Господарського процесуального кодексу України щодо всебічного, повного і об`єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, із належним дослідженням зібраних у справі доказів, а також застосуванням усіх наданих їм процесуальним законом повноважень, у зв`язку з чим неправильно застосовано норми матеріального права, не враховано висновків щодо їх застосування, викладених у постановах Верховного Суду. Зазначає, що судами не було залучено до матеріалів справи копію наявної в матеріалах справи №646/8514/24 заяви ОСОБА_2 від 05.08.2024 про ознайомлення з матеріалами справи щодо розподілу спільного майна, посилаючись на відсутність поважних причин для поновлення позивачу строку для подання цього доказу без належного мотивування.
3.7. У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_2 проти вимог та доводів останньої заперечує, мотивуючи його тим, що посилання скаржника на правові висновки в обґрунтування підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, є безпідставними, оскільки суди застосували правову позицію, викладену у постановах Верховного Суду, на які посилається скаржниця, вважає, що фактично посилання на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України в касаційній скарзі використовується скаржником для отримання іншої оцінки доказів та встановлених обставин, що не є тотожним неврахуванню правового висновку. Щодо доводів про незалучення письмового доказу, вважає, що судом відмова у прийнятті нового доказу не може кваліфікуватися як прояв надмірного формалізму, оскільки судом дотримано установлений Господарським процесуальним кодексом України порядок подання доказів. Вказує, що твердження скаржника про неможливість своєчасного подання зазначеного доказу не узгоджується з фактичними обставинами представництва позивачки у цивільній справі. правовідносини у зазначених скаржником постановах є нерелевантними до спірних правовідносин. За результатами розгляду просить касаційну скаргу позивача залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
3.8. У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_3 проти вимог та доводів останньої заперечує, мотивуючи його тим, що сам факт спорідненості не є самостійним доказом обізнаності набувача з усіма майновими відносинами продавця та не створює презумпцію недобросовісності; заява про забезпечення доказів не мала наслідком накладення арешту на частку, не забороняла реєстраційних дій і не встановлювала права позивачки на корпоративну частку, заява ОСОБА_2 про ознайомлення з матеріалами цивільної справи не доводить недобросовісність покупця; твердження скаржниці про те, що ОСОБА_3 нібито не брала участі у розгляді справи спростовуються тим, що її інтереси представлялися адвокатом, від її імені формувалася процесуальна позиція та здійснювалися процесуальні дії; подальша корпоративна поведінка не може бути використана для створення підстав недійсності договору; касаційна скарга спрямована на встановлення нових фактичних обставин, такий підхід суперечить функції суду касаційної інстанції тощо. За результатами розгляду справи ОСОБА_3 просить касаційну скаргу позивача залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
3.9. Від позивача надійшли додаткові пояснення, які за своїм змістом є доповненнями до касаційної скарги, поданими з порушенням вимог частин першої, другої статті 298 Господарського процесуального кодексу України, що унеможливлює їх прийняття Верховним Судом.
3.10. Від відповідача-1 подано заперечення на додаткові пояснення позивача. Також від відповідача-1 надійшли додаткові пояснення, які за своїм змістом є відзивом на касаційну скаргу, поданими поза межами встановленого строку на його подання, у зв`язку з чим ці додаткові пояснення на підставі статті 118 Господарського процесуального кодексу України залишаються Верховним Судом без розгляду.
4. Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
ОСОБА_5 з 01.07.2022 по 06.10.2023 перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 .
28.11.2022 було створено та зареєстровано в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ТОВ "Ельф Систем" (номер запису: 100480102[телефон приховано], код ЄДРПОУ 45056163). Основний вид економічної діяльності - 46.90 Неспеціалізована оптова торгівля.
Єдиним засновником/учасником юридичної особи та кінцевим бенефіціарним власником до 09.08.2024 був відповідач 1 ОСОБА_2 . Відсоток частки статутного капіталу або відсоток права голосу: 100%.
06.10.2023 шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 було розірвано, про що було складено актовий запис №174 відповідно до свідоцтва про розірвання шлюбу серія НОМЕР_1 .
06.10.2023 ОСОБА_2 та ОСОБА_5 , які, усвідомлюючи значення своїх дій та згідно з вільним волевиявленням, яке відповідає внутрішній волі як учасників правочину, обізнані із вимогами сімейного законодавства щодо права подружжя на укладення між собою будь-яких договорів, які не заборонено законом, керуючись статтями 64, 70 Сімейного кодексу України, уклали договір про поділ спільного майна колишнього подружжя, що було посвідчено приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Ганшиною О.Ю. та зареєстровано в реєстрі за №1962.
Відповідно до пункту 2 договору, ОСОБА_2 та ОСОБА_5 , колишнє подружжя, під час шлюбу набули у спільну сумісну власність подружжя майно: квартиру АДРЕСА_1 ; квартира АДРЕСА_2 ; транспортний засіб RENAULT.
Цим договором ОСОБА_2 та ОСОБА_5 здійснили поділ майна, придбаного в період зареєстрованого шлюбу.
Відповідно до умов пункту 7 договору, сторони підтверджують, що вони не визнані недієздатними чи обмежено дієздатними, укладення договору відповідає їх інтересам, волевиявлення є вільним, усвідомленим і відповідає їх внутрішній волі, умови договору зрозумілі і відповідають реальній домовленості сторін, договір не приховує іншого правочину і спрямований на реальне настання наслідків, які обумовлені у ньому.
Після розірвання шлюбу та укладення договору про поділ спільного майна колишнього подружжя, 08.08.2024 між ОСОБА_2 (далі - продавець) та ОСОБА_3 (далі - покупець), які розуміючи значення своїх дій та їх правові наслідки, на підставі статті 21 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" було укладено договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ "Ельф Системс" (ідентифікаційний код юридичної особи 45056163).
Відповідно до пункту 1.1 договору продавець передає у власність покупцю частку у статутному капіталі ТОВ "Ельф Системс", а покупець приймає цю частку і сплачує за неї обговорену в договорі грошову суму.
Згідно з пунктом 1.2 договору відомості про товариство: повне найменування: Товариство з обмеженою відповідальністю "Ельф Системс"; ідентифікаційний код юридичної особи: 45056163; місцезнаходження: 61001, Харківська область, м. Харків, проспект Гагаріна, буд. 20; розмір статутного капіталу: 10 000, 00грн.
Відповідно до пункту 1.3. договору відомості про частку (вклад) продавця у статутному капіталі товариства, яка є предметом договору: розмір частки становить - 100% статутного капіталу товариства; вартість вкладу становить - 10 000,00 грн.
Пунктом 1.4 договору передбачено, що відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, продавець є учасником (засновником) товариства і володіє часткою в статутному (складеному) капіталі в розмірі, вказаному в пункті 1.3 договору.
Відповідно до умов пункту 2.1 договору за домовленістю сторін продаж частки у статутному капіталі товариства здійснюється за ціну у розмірі 10 000,00 грн, які отримані продавцем від покупця до підписання договору.
Згідно з пунктом 3.1 договору, продавець гарантує, що на момент підписання договору він є учасником товариства, що частка у статутному капіталі товариства, відчуження якої здійснюється за договором, на момент укладення договору нікому не продана, не подарована, іншим способом не відчужена, під заставою, забороною (арештом) не перебуває, судового спору щодо неї, а також прав на неї у третіх осіб, відповідно до статті 659 Цивільного кодексу України, як у межах, так і за межами України, немає; він має право на володіння, користування та розпорядження нею; він повідомив покупців про всі істотні обставини, які мають відношення до товариства, та які могли вплинути на волю покупців щодо укладення цього договору; у товариства відсутні будь-які судові спори; у зв`язку з укладенням цього договору не буде порушено прав та інтересів третіх осіб; товариство не здійснювало діяльності з відмивання (легалізації) коштів, здобутих злочинним шляхом; відступлення прав та обов`язків учасника товариства, що відчужуються, відповідає його інтересам та волевиявленню і не вчиняється під примусом або внаслідок збігу тяжких обставин; на момент укладення цього договору не існує інших зобов`язань за участі товариства, крім тих, які зафіксовані у бухгалтерських документах.
Згідно з пунктом 3.2 договору продавець гарантує, що ним повністю внесений свій вклад до статутного капіталу товариства і статутний капітал товариства повністю сформований до укладення цього договору.
Відповідно до пункту 3.3 договору, покупець стверджує, що належним чином повідомлений про характер діяльності та фінансовий стан справ товариства на момент укладення договору.
Згідно з пунктом 3.4 договору продавець та покупець стверджують, що не визнані у встановленому порядку недієздатними чи обмежено дієздатними повністю або частково, однаково розуміють значення і умови договору та його правові наслідки, підтверджують, що волевиявлення їх є вільним, усвідомленим і відповідає їх намірам, умови договору, що укладається, є для них зрозумілими, відповідають їх волевиявленню і не викликають будь-яких запитань, а також те, що він не носить характеру фіктивного та удаваного правочину.
Відповідно до пункту 4.1 договору право власності на частку в статутному капіталі товариства, що відчужується за даним договором, переходить до покупця з моменту підписання сторонами договору. Разом з переходом права власності на зазначену частку в статутному капіталі до покупця переходять всі права та обов`язки, що належали продавцю, передбачені установчими документами товариства та чинним законодавством.
Згідно з пунктом 4.2 договору продавець передає покупцю частку у статутному капіталі товариства, що відчужується за даним договором, одразу після укладення договору шляхом підписання акта приймання-передачі частки в статутному капіталі товариства.
Пунктом 5.1 договору погоджено, що договір вважається укладеним з моменту його підписання сторонами.
Відповідно до акта приймання-передачі частки у статутному капіталі ТОВ "Ельф Системс" (ідентифікаційний код юридичної особи 45056163) від 09.08.2024, у зв`язку з укладенням в простій письмовій формі 09.08.2024 договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ "Ельф Системс" (місцезнаходження: 61001, Харківська область, м. Харків, проспект Гагаріна, буд. 20, ідентифікаційний код юридичної особи 45056163), склали акт приймання-передачі про наступне: ОСОБА_2 передав, а ОСОБА_3 прийняла частку у статутному капіталі ТОВ "Ельф Системс" розміром та номінальною вартістю 10 000,00 грн, що становить 100% статутного капіталу товариства. Відповідно до вказаного договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ "Ельф Системс" ціна продажу частки, що є предметом зазначеного договору, за домовленістю сторін складає 10 000,00 грн. Сторони не мають одна до одної матеріальних претензій у зв`язку з передачею зазначеної у акті частки у статутному капіталі ТОВ "Ельф Системс".
Відповідно до статті 78 Закону України "Про нотаріат" приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Скорбач Яною Сергіївною вчинено нотаріальну дію та засвідчено справжність підписів стороні на акті приймання-передачі частки за реєстровим №1234, 1235 та 10.08.2024 була проведена державна реєстрація змін до відомостей, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань у складі учасників ТОВ "Ельф Системс" відповідно до статті 1, 14, 15, частини п`ятої статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань".
5. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій з посиланням на норми права, яким керувався суд
5.1. Відповідно до положень статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
5.2. Верховний Суд у постанові від 17.01.2023 у справі №910/20309/21 зазначив, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, статтею 287 Господарського процесуального кодексу України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.
5.3. Згідно зі статтею 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу закріплено статтею 16 цього Кодексу. Суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист їх прав і охоронюваних законом інтересів, які порушені або оспорюються.
За змістом пункту 2 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України, способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання правочину недійсним.
5.4. За приписами статті 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Статтею 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
5.5. Для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією зі сторін правочину або іншою заінтересованою особою до іншої сторони чи сторін правочину; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення того, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину та має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, на захист якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, у чому полягає його порушення, і в залежності від цього у який ефективний спосіб порушене право може бути захищено.
5.6. Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що у спірних правовідносинах позивачка обґрунтовує наявність правових підстав для визнання недійсними договору купівлі-продажу частки товариства та акта приймання-передачі частки у статутному капіталі ТОВ "Ельф Системс" тим, що її колишнім чоловіком ОСОБА_2 відчужено без згоди позивачки, як співвласниці у силу презумпції спільності майна подружжя, частку у статутному капіталі товариства рідній сестрі - ОСОБА_3 , чим порушено права позивачки.
На думку позивачки, ОСОБА_2 , будучи обізнаним про наявність спору про поділ майна колишнього подружжя, діючи недобросовісно, відчужив частку в товаристві з метою ускладнення розгляду судом і задоволення заяви про забезпечення доказів до подання позову, а в подальшому - ускладнення розгляду судом цивільної справи про поділ спільного майна подружжя. А набувачка - рідна сестра ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , достеменно знала (за обставин даної справи не могла не знати), що Товариство з обмеженою відповідальністю "Ельф Системс" було створено під час перебування позивачки і відповідача 1 у шлюбі, а питання про поділ частки в статутному капіталі товариства, між колишнім подружжям вирішено не було.
5.7. Відповідно до статті 177 Цивільного кодексу України об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.
Згідно зі статтею 190 Цивільного кодексу України майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки.
Частиною першою статті 317 Цивільного кодексу України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Згідно з частиною першою статті 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
5.8. Відповідно до частини першої статті 60 Сімейного кодексу України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Частинами першою, другою статті 355 Цивільного кодексу України передбачено, що майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.
За приписами статті 368 Цивільного кодексу України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі статтею 369 Цивільного кодексу України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом.
У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом.
Правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.
Статтею 65 Сімейного кодексу України передбачено, що дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.
При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.
Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.
5.9. Зазначені вище приписи не тільки забезпечують права одного з подружжя, а й обмежують права іншого з подружжя у відчуженні спільного подружнього майна, оскільки ставлять правомочності одного з подружжя на відчуження майна в залежність від наявності належним чином оформленої згоди іншого з подружжя на таке відчуження. Відсутність такої згоди свідчить про відсутність повноважень в одного з подружжя (відчужувача) на відчуження подружнього майна. У таких випадках відсутня воля власника спільного майна, на боці якого виступають обидва співвласники (подружжя), на вчинення правочину.
Аналогічні висновки зроблені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 22.09.2022 у справі №125/2157/19.
5.10. Позивачка у касаційній скарзі підставою касаційного оскарження судових рішень визначила пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, зокрема з тих підстав, що судами попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних судових рішень застосовано положення статті 369 Цивільного кодексу України, статей 61, 65 Сімейного кодексу України щодо презумпції спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу норми права без урахування висновків щодо їх застосування, викладених у постановах Верховного Суду від 21.11.2018 у справі №372/504/17, від 29.06.2021 у справі №916/2813/18, від 24.05.2017 у справі №6-843цс17, від 06.02.2018 у справі №235/9895/15-ц, від 05.04.2018 у справі №404/1515/16-ц, від 23.01.2024 у справі №523/14489/15-ц та положення статей 3, 13, 21 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", пункт 1 частини першої статті 115, пункт 4 частини першої статті 116, статей 190, 317, Цивільного кодексу України, статті 65 Сімейного кодексу України, щодо визнання недійсним договору дарування частки у статутному капіталі приватного підприємства, який один із подружжя уклав без згоди іншого, та визначає правовий режим часток, набутих за спільні кошти подружжя, викладених у постановах від 29.06.2021 у справі № 916/2813/18, від 22.09.2022 у справі №125/2157/19.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.07.2019 у справі № 554/8023/15-ц виснувала, що, вирішуючи спір про поділ майна подружжя, необхідно установити обсяг спільно нажитого майна, з`ясувати час та джерела його придбання.
Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто (стаття 57 Сімейного кодексу України). У разі виникнення спору з цього приводу, має доводитися не факт належності майна до спільної власності, а обставини, які виключають виникнення спільної сумісної власності на спірне майно (постанова Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2024 у справі №760/20948/16-ц).
У справі № 372/504/17 Великою Палатою Верховного Суду сформовано висновок про те, що на майно, набуте ними у період шлюбу поширюється презумпція спільності права власності подружжя. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Аналогічні висновки сформовані Верховним Судом і у справах №6-843цс17, №235/9895/15-ц, №404/1515/16-ц, №523/14489/15-ц, на які посилається скаржниця.
В контексті зазначеного, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ТОВ "Ельф Системс" було створено виключно за особисті кошти ОСОБА_2 , що підтверджується договором позики та розпискою. Кошти для внесення до статутного капіталу були особистими коштами ОСОБА_2 , а не спільним майном подружжя. У матеріалах справи міститься письмова розписка ОСОБА_7 від 01.04.2012, яка підтверджує, що до укладення шлюбу ОСОБА_2 надав грошові кошти у позику третій особі. При цьому, 20.10.2022, тобто вже під час зареєстрованого шлюбу зазначена особа повернула ОСОБА_2 суму боргу.
Таким чином, кошти, які повернулися ОСОБА_2 у 2022 році, є його особистими коштами, оскільки первісно набуті ним до моменту реєстрації шлюбу.
Судами встановлено, що залучені на підставі договору позики кошти були спрямовані не на фінансування сімейних потреб, а на створення окремого бізнесу. Оскільки їх використання не переслідувало жодної сімейної мети, такі кошти не можуть вважатися спільними, а корпоративні права такими, що виникли у результаті спільного сімейного внеску, позивачем не спростовано.
При цьому судами також враховано, що при укладенні між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 договору про поділ майна подружжя у 2023 році корпоративні права ТОВ "Ельф Системс" не були заявлені як спільне майно, не обговорювались і не включалися до переліку майна, що підлягало поділу. Позов подано після розірвання шлюбу та після підписання договору про поділ майна.
Заперечуючи висновки судів щодо створення товариства за особисті кошти відповідача 1, в касаційній скарзі скаржниця стверджує, що судами попередніх інстанцій не було здійснено перевірки розписки на предмет їх допустимості, а відтак за переконанням останньої зазначені докази є неналежними, і судам слід було визнати їх недопустимими та не брати до уваги при ухваленні судових рішень.
Верховним Судом неодноразово формувався правовий висновок щодо застосування статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, за змістом якого згідно зі статтею 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги щодо отримання інформації з визначених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов`язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи забороні використання деяких із них для підтвердження конкретних обставин справи.
Отже, недопустимі докази - це докази, отримані внаслідок порушення закону. Відповідно, тягар доведення недопустимості доказу лежить на особі, яка наполягає на тому, що суд використав недопустимий доказ. Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 02.03.2021 у справі № 922/2319/20, від 16.02.2021 у справі № 913/502/19, від 13.08.2020 у справі № 916/1168/17, від 16.03.2021 у справі № 905/1232/19.
За приписами статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Належність доказів - це спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об`єктивної істини. При цьому питання про належність доказів остаточно вирішується судом (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 16.04.2019 зі справи № 925/2301/14, від 19.06.2019 зі справи № 910/4055/18). Тобто з усіх наявних у справі доказів суд повинен відібрати для подальшого дослідження та обґрунтування мотивів рішення лише ті з них, які мають зв`язок із фактами, що підлягають установленню при вирішенні спору. Отже, належність доказів нерозривно пов`язана з предметом доказування у справі, який, в свою чергу, визначається предметом позову.
Отже, неналежні докази та недопустимі докази - це різні поняття. Така правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 31.08.2021 у справі №910/13647/19.
Верховний Суд зазначає, що у разі посилання на встановлення судами обставин, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, скаржник (скаржники) повинен вказати, який із доказів, на його (їх) думку, є недопустимим, та обґрунтувати таке твердження, а також зазначити, які обставини встановлено на підставі цього доказу, чому вони є суттєвими або як вони вплинуть на прийняття оскаржуваного рішення.
Натомість скаржниця у поданій касаційній скарзі не зазначила, в чому саме проявилося порушення судами положень статей 76 та 77 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, щодо закону, з порушенням якого отримано оцінені судом докази, та/або підтвердження обставин іншими засобами доказування, а не певними засобами доказування, які відповідно до законодавства повинні підтверджувати фактичні обставини справи. Доводи в цій частині є власним судженням скаржника щодо обставин справи.
5.11. Відповідно до частини першої статті 13 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" вкладом учасника товариства можуть бути гроші, цінні папери, інше майно, якщо інше не встановлено законом.
Згідно зі статтею 3 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" товариство несе відповідальність за своїми зобов`язаннями всім належним йому майном. Товариство не відповідає за зобов`язаннями своїх учасників.
Товариство є власником майна, переданого йому учасниками у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу продукції (частина перша статті 115 Цивільного кодексу України).
Частиною першою статті 21 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" передбачено, що учасник товариства має право відчужити свою частку (частину частки) у статутному капіталі товариства оплатно або безоплатно іншим учасникам товариства або третім особам. Це ж право закріплене і пунктом 4 частини першої статті 116 Цивільного кодексу України.
У постановах від 29.06.2021 у справі № 916/2813/18, від 22.09.2022 у справі № 125/2157/19, на незастосуванні яких наполягає скаржниця, Велика Палата Верховного Суду сформувала висновок, відповідно до якого презумпція розпорядження спільним майном одним із подружжя за згодою другого з подружжя встановлена саме на користь добросовісного набувача прав на таке майно. Тому укладення одним із подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо суд встановить, що третя особа (контрагент за таким договором) діяла недобросовісно, зокрема знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності і що той із подружжя, хто укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.
З цього приводу колегія суддів зазначає наступне.
Інститут згоди другого з подружжя, визначений статтею 65 Сімейного кодексу України, та презумпція розпорядження спільним майном за взаємною згодою застосовується виключно до майна, яке є спільною сумісною власністю.
Якщо судами встановлено, що майно є особистим, власник має абсолютне право відчужувати його на власний розсуд без отримання згоди іншого з подружжя (статті 317, 319 Цивільного кодексу України).
Категорія добросовісного набувача або оцінка добросовісності поведінки сторони правочину досліджується судом тоді, коли відчуження майна відбулося особою, яка не мала права його відчужувати, зокрема одним із подружжя без згоди іншого щодо спільного майна.
Отже, встановлення факту формування частки товариства за рахунок особистих коштів одного з подружжя виключає необхідність і правову доцільність дослідження добросовісності покупця.
З огляду на викладене, колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про неврахування висновків, викладених у постановах від 29.06.2021 у справі № 916/2813/18, від 22.09.2022 у справі №125/2157/19.
5.12. Щодо доводів касаційної скарги про неврахування судами висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 11.08.2021 у справі № 191/2592/19 щодо застосування статті 127 Цивільного процесуального кодексу України, яка тотожна статті 119 Господарського процесуального кодексу України, відмова в задоволенні клопотання учасника справи, яке б дозволило встановити дійсні обставини, відповідно виконати завдання правосуддя щодо справедливого розгляду справи є проявом надмірного формалізму.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем подано до суду заяву, якою просив суд поновити строк на подання доказу та долучити до матеріалів справи копію заяви ОСОБА_2 від 05.08.2024 про ознайомлення з матеріалами справи №646/8514/24 щодо забезпечення доказів до подання позовної заяви про поділ спільного майна подружжя.
Протокольною ухвалою Господарського суду Харківської області від 24.02.2026 дослідивши матеріали справи, а також заслухавши представників учасників процесу, враховуючи, що судом надано достатньо часу для реалізації учасниками процесу своїх процесуальних прав та обов`язків, у справі виконані усі завдання підготовчого засідання, визначені частиною першою статті 177 Господарського процесуального кодексу України та судом вже було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті, заяву представника позивача залишено без розгляду на підставі частини другої статті 207, статті 232-233 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно з частинами першою та третьою статті 80 Господарського процесуального кодексу України учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.
Як встановлено частиною четвертою статті 80 Господарського процесуального кодексу України, якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.
Частиною восьмою статті 80 Господарського процесуального кодексу України також передбачено, що докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Згідно з частиною другою статті 207 Господарського процесуального кодексу України суд залишає без розгляду заяви та клопотання, які без поважних причин не були заявлені в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом.
З урахуванням наведених процесуальних положень суд першої інстанції дійшов висновку, що судом надано достатньо часу для реалізації учасниками процесу своїх процесуальних прав та обов`язків.
Отже, колегія суддів не погоджується з доводами скаржниці про те, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні клопотання скаржника про долучення доказів на стадії розгляду справи по суті, оскільки це спростовується викладеним вище, а тому відсутні правові підстави для направлення справи на новий розгляд.
У постанові від 11.08.2021 у справі № 191/2592/19-ц Верховний Суд виснував про необхідність проведення судової експертизи з огляду на конкретні обставини відповідної справи, що не свідчить про різне застосування норм права.
З огляду на викладене вище, колегія суддів також відхиляє доводи скаржника з посиланням на пункт 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме: пункти 1, 3, 4 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України.
6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
6.1. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
6.2. Згідно з частиною першою статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
6.3. З огляду на встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи, виходячи із меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що відсутні правові підстави для зміни чи скасування оскаржуваних рішення місцевого господарського суду та постанови суду апеляційної інстанції.
7. Судові витрати
7.1. З огляду на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 236, 238, 240, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Харківської області від 24.02.2026 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 29.06.2026 у справі №922/925/25 - без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та не підлягає оскарженню.
Головуючий В. Студенець
Судді С. Бакуліна
О. Кібенко
(з окремою думкою)