УХВАЛА
15 жовтня 2026 року
м. Київ
cправа № 909/608/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Кібенко О.Р. - головуючий, Бакуліна С.В., Студенець В.І.,
розглянувши матеріали касаційної скарги Івано-Франківського обласного центру зайнятості
на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 19.06.2026
та постанову Західного апеляційного господарського суду від 21.09.2026
у справі за позовом Івано-Франківського обласного центру зайнятості
до Фізичної особи-підприємця Сарваш Валерії Ігорівни
про стягнення коштів у сумі 239 554,00 грн,
ВСТАНОВИВ:
1. У травні 2026 року Івано-Франківський обласний центр зайнятості звернувся до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Сарваш Валерії Ігорівни про стягнення коштів мікрогранту в сумі 239 554,00 грн.
2. Позовні вимоги обґрунтовані наявністю підстав для повернення коштів мікрогранту відповідно до абз.4 п.21 Порядку надання мікрогрантів на створення або розвиток власного бізнесу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.06.2022 №738.
3. Господарський суд Івано-Франківської області рішенням від 19.06.2026, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 21.09.2026, у задоволенні позову відмовив.
4. 06.10.2026 Івано-Франківський обласний центр зайнятості звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 19.06.2026 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 21.09.2026; прийняти нове рішення, яким позовні вимоги Івано-Франківського обласного центру зайнятості задовольнити в повному обсязі.
5. Дослідивши матеріали касаційної скарги Івано-Франківського обласного центру зайнятості, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з таких підстав.
6. Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
7. Відповідно до п.9 ч.3 ст.2 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), одним з основних засад (принципів) господарського судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження у визначених законом випадках.
8. Згідно із п.2 ч.3 ст.287 ГПК не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
9. Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
10. У позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку (п.1 ч.1 ст.163 ГПК).
11. Згідно з ч.5 ст.12 ГПК для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
12. Справи, на які поширюється дія п.1 ч.5 ст.12 ГПК, є малозначними в силу властивостей притаманних їм, виходячи з ціни пред?явленого позову та його предмета (постанова об?єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.05.2021 у справі №905/1623/20).
13. Згідно з ч.7 ст.12 ГПК для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
14. Статтею 7 Закону "Про Державний бюджет України на 2026 рік" установлено у 2026 році прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 3 328,00 грн.
15. Отже відповідно до п.1 ч.5 ст.12 ГПК справа №909/608/26 є малозначною, оскільки ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на дату подання позову (100 х 3 328,00 грн = 332 800,00 грн).
16. Водночас в своїй касаційній скарзі Івано-Франківський обласний центр зайнятості зазначає, що "…саме виняткове значення для Івано-Франківського обласного центру зайнятості має розгляд даної справи, оскільки на сьогоднішній день немає одностайної сформованої думки, а в результаті і сталої судової практики щодо стягнення коштів мікрогрантів з Отримувачів мікрогрантів Порядком надання мікрогрантів на створення або розвиток власного бізнесу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 червня 2022 року №738.".
17. Розглянувши викладені скаржником доводи щодо наявності випадку, передбаченого пп."в" п.2 ч.3 ст.287 ГПК, Верховний Суд дійшов висновку, що твердження скаржника про те, що справа має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу, є безпідставними з огляду на таке.
18. За загальним правилом, виняткове значення певної справи у судочинстві означає, що справа має настільки важливі правові, суспільні чи процесуальні наслідки, що вона заслуговує на розгляд вищою інстанцією, або вимагає особливої уваги до дотримання прав сторін, як у випадку порушення права на справедливий суд. Це ключовий критерій для допуску до касаційного перегляду, що виходить за рамки простого застосування права.
19. Справа, яка має виняткове значення для її учасника, може бути виокремлена із загальних правил розгляду справ Верховним Судом, коли касаційне оскарження є дійсно необхідним, має слугувати формуванню дієвої судової системи та гарантувати особі права на остаточне та обов`язкове судове рішення.
20. Виняткове значення справи для учасника, який подає касаційну скаргу, Верховний Суд оцінює виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою. Крім того, виняткове значення можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Отже особа, яка подає касаційну скаргу, має ґрунтовно довести наявність відповідних обставин у своїй касаційній скарзі.
21. Втім власне твердження скаржника про те, що справа має виняткове значення для нього без відповідного обґрунтування, не може бути визнано судом автоматичною підставою, на яку поширюється дія положення пп.в) п.2 ч.3 ст.287 ГПК України, оскільки такою може бути будь-яка справа, учасником якої він є.
22. Водночас доводи Івано-Франківського обласного центру зайнятості, наведені в обґрунтування пп."в" п.2 ч.3 ст.287 ГПК, фактично зводяться до обґрунтування такої загальної підстави касаційного оскарження, як відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, що передбачений п.3 ч.2 ст.287 ГПК, і є загальними, абстрактними, декларативними та, за висновком Верховного Суду, не містять переконливих аргументів, які б свідчили про виняткове значення справи №909/608/26 для учасника справи, який подає касаційну скаргу.
23. Інші доводи касаційної скарги Івано-Франківського обласного центру зайнятості фактично зводяться до незгоди з ухваленими судовими рішеннями, викладення власного бачення у питанні застосування правових норм, є проханням про повторний перегляд справи та переоцінку встановлених обставин, що виходить за межі повноважень Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".
24. У п.2 ч.3 ст.287 ГПК встановлено, що касаційному оскарженню підлягають рішення, зокрема, у малозначних справах, лише коли скаржником буде доведено наявність передбаченого/передбачених у цій нормі випадку/випадків, що залежить виключно від обставин конкретної справи, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку буде порушено принцип "правової визначеності".
25. Рекомендацією №R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07.02.1995 державам-членам рекомендовано вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до ч."с" ст.7 Рекомендації, скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися щодо тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу.
26. Таким чином, законодавець надав Верховному Суду право використовувати процесуальний фільтр, закріплений у п.1 ч.1 ст.293 ГПК, і це повністю узгоджується з положеннями ст.129 Конституції України, завданнями та принципами господарського судочинства.
27. При цьому використання оціночних чинників, зокрема, таких понять, як: "суспільний інтерес", "значення для формування єдиної правозастосовчої практики", "малозначні справи", тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже виходячи з високого статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".
28. Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є "судом фактів".
29. Учасники судового процесу повинні розуміти, що визначені п.2 ч.3 ст.287 ГПК випадки є винятком із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, як від заінтересованих осіб, так і від суду, оскільки в іншому випадку принцип "правової визначеності" буде порушено.
30. Згідно з п.1 ч.1 ст.293 ГПК суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
31. З урахуванням викладеного, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження у справі №909/608/26 за касаційною скаргою Івано-Франківського центру зайнятості на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 19.06.2026 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 21.09.2026, оскільки касаційна скарга подана на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.
Керуючись статтями 234, 235, 287, 293 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
УХВАЛИВ:
Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі №909/608/26 за касаційною скаргою Івано-Франківського центру зайнятості на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 19.06.2026 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 21.09.2026.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню.
Головуючий суддя О. Кібенко
Судді С. Бакуліна
В. Студенець