ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 жовтня 2026 року
м. Київ
cправа № 904/2463/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Чумака Ю. Я. - головуючого, Дроботової Т. Б., Багай Н. О.,
секретар судового засідання - Лелюх Є. П.,
за участю представників:
позивача - не з`явилися,
відповідача-1 - не з`явилися,
відповідача-2 - не з`явилися,
третьої особи - не з`явилися,
прокуратури - Cавицької О. В. (за посвідченням),
розглянув касаційну скаргу заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 08.01.2025 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 16.07.2026 у справі
за позовом керівника Західної окружної прокуратури міста Дніпра Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради
до: 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗЕВС-2021",
2) ОСОБА_1 ,
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, щодо предмета спору - ОСОБА_2 ,
про зобов`язання усунути перешкоди.
Короткий зміст і підстави позовних вимог
1. 06.06.2024 керівник Західної окружної прокуратури міста Дніпра Дніпропетровської області (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради (далі - Дніпровська міськрада, Міськрада, позивач) звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом (у редакції заяви про зміну предмета позову від 15.08.2024) до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗЕВС-2021" (далі - ТОВ "ЗЕВС-2021", Товариство, відповідач-1) та ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , відповідач-2), за участю третьої особи - ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2 , третя особа), про:
1) зобов`язання ТОВ "ЗЕВС-2021" та ОСОБА_1 усунути перешкоди Дніпровській міськраді у користуванні самовільно зайнятою земельною ділянкою загальною площею 46,7 м2, розташованою за адресою: АДРЕСА_1 (далі - спірна земельна ділянка), привівши її у придатний до використання стан, шляхом знесення об`єкта самочинного будівництва: будівлі загальною площею 46,7 м2 (далі - спірна будівля, спірний об`єкт, спірне нерухоме майно);
2) припинення володіння ОСОБА_1 спірною будівлею, розташованою за адресою: АДРЕСА_1 , проведеної рішенням приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Лозенко В. В. від 07.06.2024, індексний номер 73550844 (номер запису - 55368497), шляхом внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про відсутність права із закриттям розділу у цьому Державному реєстрі та реєстраційної справи на об`єкт нерухомого майна 210[телефон приховано];
3) скасування державної реєстрації за ОСОБА_1 права власності на спірне нерухоме майно, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер 210[телефон приховано]), проведеної 07.06.2024 приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Лозенко В .В. (номер відомостей про речове право 55368497), із закриттям розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи на об`єкт нерухомого майна 210[телефон приховано], посилаючись на положення статей 13, 16, 228, 319, 321, 328, 331, 334, 375, 376 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статей 83, 84, 152, 212 ЗК України, статей 34, 36, 39 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", статей 10, 16, 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", статті 23 Закону України "Про прокуратуру", статей 4, 45, 46, 53 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
2. Позовна заява обґрунтовується тим, що спірна земельна ділянка не передавалася у власність чи користування будь-яким фізичним чи юридичним особам, а розпорядчий документ щодо присвоєння адреси відповідному об`єкту нерухомості нікому не видавався, у зв`язку з чим має місце самовільне зайняття земельної ділянки комунальної власності зі здійсненням на ній самочинного будівництва спірної будівлі, яка підлягає знесенню відповідачами.
Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій
3. Господарський суд Дніпропетровської області рішенням від 08.01.2025 (суддя Дупляк С. А.) у задоволенні позову відмовив. Скасував заходи забезпечення позову, вжиті ухвалами Господарського суду Дніпропетровської області від 10.06.2026 і від 19.08.2024, а саме щодо заборони ТОВ "ЗЕВС-2021", ОСОБА_1 та будь-яким іншим особам, у тому числі суб`єктам державної реєстрації прав (державним реєстраторам, приватним та державним нотаріусам) вчиняти будь-які дії, пов`язані з державною реєстрацією речових прав щодо спірного нерухомого майна.
Рішення аргументоване необґрунтованістю позовних вимог з огляду на те, що:
1) оскільки прокурор не надав будь-яких належних і достовірних доказів щодо користування ТОВ "ЗЕВС-2021" спірною земельною ділянкою або здійснення ним будь-яких перешкод Дніпровській міськраді у користуванні вказаною земельною ділянкою після відчуження спірного нерухомого майна на користь ОСОБА_1 , а Товариство на час ухвалення рішення суду не є власником спірної будівлі та користувачем спірної земельної ділянки;
2) втручання держави у право на мирне володіння відповідачем-2 належним йому майном має легітимну мету та здійснюється з метою захисту суспільного, публічного чи загального інтересу, а також є пропорційним між інтересами держави (суспільства), пов`язаними із втручанням, та інтересами відповідача, який втрачає належне йому майно без будь-якої компенсації;
3) ОСОБА_1 як законний власник спірного об`єкта має правомірне очікування та законний інтерес щодо можливості отримання у користування відповідно до чинного законодавства земельної ділянки, необхідної для експлуатації та обслуговування власного майна, що надавало би можливість мирно ним володіти. За таких умов позбавлення відповідача-2 права власності на нерухоме майно без належної компенсації буде надмірним індивідуальним тягарем та, відповідно, порушенням пункту 1 статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).
Водночас місцевий господарський суд, ураховуючи викладений в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 07.02.2024 у справі № 902/1159/22 висновок про визначення предметної юрисдикції спору на момент подання позову до суду, в зв`язку з чим подальша зміна суб`єктного складу сторін (зокрема, власника земельної ділянки) не впливає на визначення юрисдикції спору, тобто не змінює її, зауважив, що, зважаючи на відчуження Товариством спірного об`єкта на користь ОСОБА_1 наступного дня після звернення прокурора з цим позовом, прокурор станом на день подання позову правильно обрав суд, до компетенції якого відноситься вирішення спору, а зміна власника відбулася вже після подання позовної заяви, тому ця обставина не впливає на юрисдикцію спору.
4. Центральний апеляційний господарський суд постановою від 16.07.2026 (головуючий - Чередко А. Є., судді Кощеєв І. М., Мороз В. Ф.) рішення скасував у частині відмови у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_1 (відповідача-2) та ухвалив у цій частині нове рішення про закриття провадження у справі в цій частині позовних вимог згідно з пунктом 1 частини 1 статті 231 ГПК України. У решті рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 08.01.2025 у цій справі залишив без змін. Роз`яснив прокурору, що заявлені ним до ОСОБА_1 вимоги підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.
Зазначена постанова мотивована тими обставинами, що спір у частині позовних вимог прокурора в інтересах держави в особі Дніпровської міськради до відповідача-2 - ОСОБА_1 не підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, оскільки:
1) придбання фізичною особою об`єкта нерухомого майна за договором купівлі-продажу саме по собі не вказує на цивільну юрисдикцію спору щодо виконання такого договору, а з`ясуванню підлягає передусім використання об`єкта речових прав саме для здійснення власної підприємницької діяльності. Натомість ОСОБА_1 є особою без статусу фізичної особи - підприємця, матеріали справи не містять та прокурор і позивач не надали доказів щодо використання відповідачем-2 спірного нерухомого майна для здійснення власної підприємницької діяльності;
2) цей спір підлягає розгляду судом цивільної юрисдикції, позаяк відсутні докази здійснення відповідачем-2 господарської (підприємницької) діяльності у цьому спорі, тому спірні правовідносини не мають господарського (підприємницького) характеру, що узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 16.10.2024 у справі № 914/15/24.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
5. Не погоджуючись із рішенням місцевого господарського суду та постановою суду апеляційної інстанції, заступник керівника Дніпропетровської обласної прокуратури звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить зазначені судові рішення скасувати та передати справу на новий розгляд (для продовження розгляду) до Господарського суду Дніпропетровської області.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
6. На обґрунтовування своїх вимог скаржник посилається на неправильне застосування та порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, наголошуючи на тому, що:
1) апеляційний суд не врахував викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.05.2025 у справі № 990/364/24 та в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.01.2025 у справі № 902/1159/22, від 11.02.2026 у справі № 910/127/21, від 11.02.2026 у справі № 911/9/24 висновку про те, що предметна юрисдикція спору визначається на момент подання позову до суду, а подальша зміна суб`єктного складу, обставин справи тощо не впливає на юрисдикцію спору, яка правильно визначена при відкритті провадження у справі, тобто не змінює її;
2) суди не врахували висновку щодо застосування положень статей 76, 79, 86 ГПК України у подібних правовідносинах (у контексті надання судом оцінки доказам), викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі № 916/3027/21 та в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.04.2021 у справі № 904/1017/20, від 16.06.2022 у справі № 910/23713/16, від 14.11.2023 у справі № 904/2063/20, від 05.06.2024 у справі № 910/12823/21.
Узагальнений виклад позиції іншого учасника справи
7. ТОВ "ЗЕВС-2021" у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення з мотивів, викладених в оскаржуваних рішенні та постанові.
Дніпровська міськрада, ОСОБА_1 і ОСОБА_2 не скористалися правом на подання відзиву на касаційну скаргу.
Розгляд справи Верховним Судом
8. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 07.09.2026 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 08.01.2026 і постанову Центрального апеляційного господарського суду від 16.07.2026 у справі № 904/2463/24 та призначив розгляд цієї справи в судовому засіданні на 13.10.2026.
Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
9. 10.06.2020 приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Кейтельгіссер О. М. зареєстрував за громадянкою ОСОБА_2 право власності на спірну будівлю, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .
Підставою виникнення права власності на вказаний об`єкт нерухомого майна зазначено реєстраційне посвідчення від 19.03.2001, серія та номер: 1026-21, видане Комунальним підприємством "Дніпропетровське міське бюро технічної інвентаризації Дніпропетровської обласної ради", а також технічний паспорт від 10.01.2019, серія та номер 1251, виданий Товариством з обмеженою відповідальністю "Дніпропетровський проектно-конструкторський технологічний інститут".
10. 30.11.2020 право власності на спірну будівлю, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , перейшло від третьої особи до Товариства на підставі акта прийому-передачі нерухомого майна від 30.11.2020 № 4340; 4341, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Батовою Л. Г.
11. Із листа Комунального підприємства "Дніпровські активи" Дніпровської міської ради від 12.09.2023 № 550/д-05 убачається, що договори про використання об`єктів благоустрою міста не за функціональним призначенням між вказаним підприємством і ОСОБА_2, ТОВ "ЗЕВС-2021" за адресою: АДРЕСА_1, не укладалися.
12. Згідно з листом Комунального підприємства "Дніпровське міське бюро технічної інвентаризації" Дніпровської міської ради від 19.09.2023 № 9757 встановлено, що технічна інвентаризація та державна реєстрація права власності на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1, зазначеним підприємством не проводилася. Реєстраційне посвідчення від 19.03.2001, серія та номер: 1026-21, на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1 , не оформлювалося та не надавалося.
13. У листі Управління державного архітектурного-будівельного контролю Дніпровської міськради від 25.09.2023 № 10/1-162 зазначено, що в реєстрі будівельної діяльності наявна така інформація за адресою: АДРЕСА_1: повідомлення про початок будівельних робіт від 03.07.2020 № ДП 06120185122; реєстрація декларації про готовність об`єкта до експлуатації від 20.07.2020 № ДП 101200729899.
Із наданих Управлінням державного архітектурного-будівельного контролю Дніпровської міськради документів убачається, що станом на 10.06.2020, тобто на момент державної реєстрації права власності на спірне нерухоме майно за ОСОБА_2 немає відомостей щодо видачі/реєстрації документів, які надають право на виконання будівельних робіт та засвідчують прийняття в експлуатацію об`єктів будівництва за адресою: АДРЕСА_1 , а подані документи від 03.07.2020 (повідомлення про початок будівельних робіт) та від 20.07.2020 (декларація про готовність об`єкта до експлуатації) стосуються лише капітального ремонту нерухомого майна. Адреса цьому об`єкту нерухомості не присвоювалася.
14. Із листа Дніпровської міськради від 23.04.2024 № 7/11-1025, направленого на запит Західної окружної прокуратури міста Дніпра, убачається, що з метою встановлення факту використання земельної ділянки державними інспекторами інспекції з державного контролю за використанням та охороною земель Дніпровської міськради здійснено виїзд на місцевість та складено акт обстеження від 21.09.2023, згідно з яким спірна земельна ділянка розташована по фактичному розміщенню торгівельного павільйону з продажу сувенірів та дитячих іграшок " ІНФОРМАЦІЯ_1 ". Тобто, як вбачається з акта обстеження земельної ділянки, за адресою: АДРЕСА_1 , в приміщенні спірної будівлі здійснюється господарська діяльність.
У цьому листі також повідомлено, що рішення виконкому Дніпропетровської міської ради 2001 року, на підставі якого видано реєстраційне посвідчення від 19.03.2001, серія та номер: 1026-21, не виявлено, будь-яких звернень не надходило. Згідно з відомостями Головного архітектурно-планувального управління Департаменту по роботі з активами Дніпровської міськради (лист від 18.09.2023 № 12/19-319), за даними інформаційної бази містобудівного кадастру та адресного плану міста адреса "АДРЕСА_1" офіційно жодному об`єкту нерухомості на території міста не надавалася. Паспорти прив`язки тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності, містобудівні умови та обмеження про проєктування об`єктів будівництва за адресою: АДРЕСА_1, Головним архітектурно-планувальним управлінням Департаменту по роботі з активами Дніпровської міськради не оформлювалися.
15. Із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що на підставі договору купівлі-продажу від 07.06.2024 № 1069, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Лозенко В. В., зареєстровано за ОСОБА_1 право приватної власності на спірну будівлю, що розташовану за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 210[телефон приховано]; індексний номер рішення: 73550844; номер запису про право власності: 55368497).
Отже, право власності ТОВ "ЗЕВС-2021" на спірний об`єкт на припинено 07.06.2024.
У Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно немає відомостей щодо укладення договору оренди стосовно спірної земельної ділянки.
Позиція Верховного Суду
16. Згідно з положеннями частини 1 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів зауважує, що наведені скаржником доводи та підстави касаційного оскарження стосуються виключно незгоди із постановою суду апеляційної інстанції в частині закриття провадження у справі, а саме у частині позовних вимог, звернутих до ОСОБА_1 (відповідача-2), тоді як у частині відмови у задоволенні решти позовних вимог, звернутих до Товариства (відповідача-1), подана касаційна скарга взагалі не містить жодних доводів чи належного обґрунтування для скасування оскаржуваних рішення та постанови.
Оскільки зміст поданої касаційної скарги стосується незгоди скаржника із постановою суду апеляційної інстанції в частині закриття провадження у справі, а саме у частині позовних вимог, звернутих до ОСОБА_1 (відповідача-2), то колегія суддів здійснює касаційний перегляд зазначеної постанови лише у відповідній частині.
17. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши в межах вимог касаційної скарги наведені в ній доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, подані заперечення, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково з таких підстав.
18. Предметом позову у цій справі є, зокрема, зобов`язання Товариства та ОСОБА_1 усунути перешкоди Міськраді у користуванні самовільно зайнятою спірною земельною ділянкою, розташованою за адресою: АДРЕСА_1 , із приведенням її у придатний до використання стан шляхом знесення об`єкта самочинного будівництва - спірної будівлі.
19. В основу оскаржуваної постанови покладено висновок апеляційного суду про те, що спір у частині позовних вимог прокурора в інтересах держави в особі Дніпровської міськради до відповідача-2 - ОСОБА_1 не підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, оскільки ОСОБА_1 не має статусу фізичної особи - підприємця, матеріали справи не містять та прокурор і позивач не надали доказів на підтвердження використання відповідачем-2 спірного нерухомого майна для здійснення власної підприємницької діяльності. Отже, цей спір підлягає розгляду судом цивільної юрисдикції, позаяк відсутні докази здійснення ОСОБА_1 господарської (підприємницької) діяльності, а спірні правовідносини не мають господарського (підприємницького) характеру.
20. Колегія суддів вважає зазначений висновок суду апеляційної інстанції помилковим і водночас погоджується із доводами скаржника в частині неврахування апеляційним судом висновку щодо необхідності визначення предметної юрисдикції спору на момент подання позову до суду, а подальша зміна суб`єктного складу, обставин справи тощо не впливає на юрисдикцію спору, яку правильно визначено при відкритті провадження у справі, тобто не змінює такої юрисдикції, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.05.2025 у справі № 990/364/24 та в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.01.2025 у справі № 902/1159/22, від 11.02.2026 у справі № 910/127/21, від 11.02.2026 у справі № 911/9/24, з огляду на таке.
21. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.
22. Згідно зі статтею 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ здійснюється в порядку іншого судочинства.
23. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є:
1) наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства,
2) спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа - учасник приватноправових відносин.
Отже, у порядку цивільного судочинства, зазвичай, можна розглядати будь-які справи, в яких хоча б одна зі сторін є, як правило, фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
24. Предметну та суб`єктну юрисдикцію господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначено статтею 20 ГПК України.
Господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною 2 цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці (пункт 1 частини 1 статті 20 ГПК України).
Таким чином, критеріями розмежування між справами цивільного та господарського судочинства є одночасно характер спірних правовідносин та суб`єктний склад учасників процесу.
25. Згідно зі статтею 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу, тобто, і фізичні особи, які не є підприємцями, а випадки, коли спори, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, не підлягають розгляду у господарських судах, чітко визначені положеннями пунктів 5, 10, 14 частини 1 статті 20 цього Кодексу.
26. Отже, ознаками господарського спору є, зокрема: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами господарських відносин, урегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
Таку правову позицію сформульовано у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 910/8729/18, від 25.06.2019 у справі № 904/1083/18, від 25.02.2020 у справі № 916/385/19 та в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.06.2023 у справі № 920/277/22, від 10.05.2023 у справі № 920/343/22, від 10.05.2023 у справі № 920/155/22.
27. Проте в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11.02.2026 у справі № 910/127/21 (пункти 5.27, 5.28) і від 11.02.2026 у справі № 911/9/24 (пункт 4.24) сформульовано такі загальні висновки щодо визначення предметної юрисдикції спору в разі зміни суб`єктного складу правовідносин у ході розгляду справи:
1) судове рішення, ухвалене у справі, за жодних обставин не може бути протиставлене особі, яка не брала участі у цій справі. Зокрема, судове рішення про задоволення позову стосується особи, щодо якої ухвалено це рішення, і не визначає права чи обов`язки інших осіб. Такого висновку Велика Палата Верховного Суду дійшла у справах №№ 19/028-10/13, 504/2457/15, 32/77т. Разом із тим, залучення до участі у справі інших осіб (у цьому випадку - фізичних осіб) не повинно створювати штучних підстав для зміни підсудності справи;
2) відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду, яка підлягає врахуванню судом, предметна юрисдикція спору визначається на момент подання позову до суду, а подальша зміна суб`єктного складу, обставин справи тощо не впливає на юрисдикцію спору, яку правильно визначено при відкритті провадження у справі, тобто не змінює таку юрисдикцію. Таку правову позицію Велика Палата Верховного Суду викладала, зокрема, при розгляді справ № 990/364/24 і № 902/1159/22 (ухвала від 07.02.2024).
Схожі за змістом висновки сформульовано у пунктах 36, 37 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.05.2025 у справі № 990/364/24
28. Відповідно до підпункту "в" пункту 3 частини 1 статті 282 ГПК України у мотивувальній частині постанови суду апеляційної інстанції мають бути зазначені мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу.
29. Згідно з частиною 4 статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
30. Верховний Суд звертає увагу на те, що, на відміну від апеляційного суду, суд першої інстанції, розглядаючи спір по суті заявлених позовних вимог, звернутих до ТОВ "ЗЕВС-2021" та ОСОБА_1 , ураховуючи викладену в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 07.02.2024 у справі № 902/1159/22 позицію щодо необхідності визначення предметної юрисдикції спору на момент подання позову до суду, в зв`язку з чим подальша зміна суб`єктного складу сторін (зокрема, власника земельної ділянки) не впливає на визначення юрисдикції спору, тобто не змінює її, цілком правомірно виснував, що, зважаючи на відчуження Товариством спірного об`єкта на користь ОСОБА_1 наступного дня (07.06.2024) після звернення прокурора з цим позовом (06.06.2024), прокурор станом на день подання позову правильно обрав суд, до компетенції якого відноситься вирішення спору, а зміна власника відбулася вже після подання позовної заяви, тому ця обставина не впливає на юрисдикцію спору.
31. При цьому колегія суддів зауважує, що, як убачається з матеріалів справи, оскільки прокурор пред`явив позов до ТОВ "ЗЕВС-2021", яке на момент звернення прокурора до суду було власником спірної будівлі, але після пред`явлення цього позову прокурором Товариство відчужило спірне нерухоме майно на користь ОСОБА_1 , то прокурор був вимушений звертатися до суду спочатку із заявою від 09.07.2024 про залучення ОСОБА_1 як співвідповідача, а надалі - із заявами про зміну предмета позову від 09.07.2024 і від 15.08.2024 (схожий за змістом висновок викладено у пункті 83 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.01.2025 у справі № 902/1159/22).
32. Суд касаційної інстанції наголошує, що всупереч вимогам статей 236, 269, 282 ГПК України оскаржувана постанова не містить мотивів щодо відхилення чи спростування зазначеного висновку місцевого господарського суду, який (висновок) фактично ґрунтується на викладеній вище правовій позиції Верховного Суду.
33. Ураховуючи особливості правового регулювання спірних правовідносин, колегія суддів вважає, що, обмежившись помилковим посиланням на невіднесеність цього спору до предметної юрисдикції господарського суду, та закривши провадження у справі у частині позовних вимог, звернутих до ОСОБА_1 як останнього набувача спірної будівлі, суд апеляційної інстанції в порушення положень статей 236, 269, 282 ГПК України безпідставно ухилився від апеляційного перегляду рішення місцевого господарського суду по суті заявлених позовних вимог (на предмет їх необґрунтованості, недоведеності порушення відповідачем-2 прав Міськради тощо).
34. З огляду на викладене колегія суддів погоджується з обґрунтованими доводами скаржника про те, що цей спір у частині позовних вимог, звернутих до ОСОБА_1 , підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, а суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про закриття провадження у справі у частині вимог до відповідача-2, що свідчить про наявність достатніх підстав для скасування оскаржуваної постанови у цій частині позову та передачі справи для продовження розгляду до Центрального апеляційного господарського суду.
35. Разом із тим колегія суддів відхиляє передчасні доводи скаржника про неврахування апеляційним судом висновку щодо застосування положень статей 76, 79, 86 ГПК України у подібних правовідносинах (у контексті надання судом оцінки доказам), викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі № 916/3027/21 та в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.04.2021 у справі № 904/1017/20, від 16.06.2022 у справі № 910/23713/16, від 14.11.2023 у справі № 904/2063/20, від 05.06.2024 у справі № 910/12823/21, позаяк за змістовим, суб`єктним і об`єктним критеріями спірні правовідносини в цій справі та в зазначених скаржником справах не є подібними з огляду на істотні відмінності у фактичних обставинах таких спорів, пов`язаних із правами та обов`язками їх сторін, що зумовлює різний зміст спірних правовідносин і виключає застосування вказаної правової позиції під час вирішення цього господарського спору.
36. Тим більше, що скаржник у поданій касаційній скарзі належним чином не довів і обґрунтував того, які ж саме докази не дослідив і не оцінив апеляційний суд, закриваючи на підставі пункту 1 частини 1 статті 231 ГПК України провадження у справі в частині позовних вимог, звернутих до ОСОБА_1 , тобто не вирішуючи спір по суті в цій частині позову.
37. Отже, скаржник обґрунтував і довів наявність підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, оскільки суд апеляційної інстанції переглянув рішення місцевого господарського суду не відповідно, а всупереч правовому висновку, викладеному в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.05.2025 у справі № 990/364/24 та в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.01.2025 у справі № 902/1159/22, від 11.02.2026 у справі № 910/127/21, від 11.02.2026 у справі № 911/9/24, як наслідок, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, оскаржувана постанова як така, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, - скасуванню, у частині закриття провадження у справі, а саме у частині позовних вимог, звернутих до ОСОБА_1 (відповідача-2), із передачею справи до Центрального апеляційного господарського суду для продовження розгляду у зазначеній частині позову.
38. Оскільки зі змісту касаційної скарги вбачається, що наведені скаржником доводи та підстави касаційного оскарження стосуються виключно незгоди із постановою суду апеляційної інстанції в частині закриття провадження у справі, а саме у частині позовних вимог, звернутих до ОСОБА_1 (відповідача-2), і вимоги касаційної скарги фактично спрямовані на передачу справи до апеляційного суду для продовження розгляду у відповідній частині позову, тобто касаційна скарга взагалі не містить жодних доводів чи належного обґрунтування для скасування рішення місцевого господарського суду, яким у позові було відмовлено повністю, то в цій частині (щодо оскарження рішення суду першої інстанції) колегія суддів не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.
Тим більше, що рішення у частині відмови в задоволенні позовних вимог, звернутих до ОСОБА_1 (відповідача-2), було скасовано оскаржуваною постановою із подальшим закриттям провадження в цій частині позову.
39. Із наведених раніше мотивів Верховний Суд відхиляє необґрунтовані доводи відповідача-1, викладені у відзиві на касаційну скаргу.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
40. Відповідно до частин 1, 2, 4, 5 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
41. Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема, за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
42. Частиною 6 статті 310 ГПК України передбачено, що підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.
43. Отже, зазначена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, отримала часткове підтвердження під час касаційного провадження, що у розумінні частини 6 статті 310 цього Кодексу є достатньою підставою для скасування оскаржуваної постанови у частині закриття провадження у справі, а саме у частині позовних вимог, звернутих до ОСОБА_1 (відповідача-2), і передачі справи до Центрального апеляційного господарського суду для продовження розгляду у цій частині позову.
Розподіл судових витрат
44. З огляду на те, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а справа - передачі до апеляційного суду для продовження розгляду в частині трьох позовних вимог немайнового характеру, колегія суддів зазначає, що з урахуванням положень статті 129 ГПК України розподіл судових витрат у справі, в тому числі витрат на оплату послуг адвоката та судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг, має здійснити господарський суд, який прийматиме рішення по суті спору, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури задовольнити частково.
Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 16.07.2026 у справі № 904/2463/24 скасувати у частині закриття провадження у справі, а саме у частині позовних вимог, звернутих до ОСОБА_1 - відповідача-2.
Справу № 904/2463/24 передати до Центрального апеляційного господарського суду для продовження розгляду у зазначеній частині позову.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Ю. Я. Чумак
Судді Т. Б. Дроботова
Н. О. Багай