Справа № 761/15942/26
Провадження № 2/761/10516/2026
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 жовтня 2026 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді - Саадулаєва А.І.
за участі секретаря - Сідого В.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Шевченківського районного суду м. Києва в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Київської міської ради про визнання права власності в порядку спадкування,
ВСТАНОВИВ:
У квітні 2026 року позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Київської міської ради, в якому просить визнати за нею право власності в порядку спадкування на машиномісце № НОМЕР_1 , реєстраційний номер об`єкта будівництва 01.3049164.5045544.20241009.53.3882.14, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
В обґрунтування позову зазначає, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її син - ОСОБА_2 . Заповіту ОСОБА_2 не складав. Позивачка ОСОБА_1 є єдиною спадкоємицею його майна за законом. В передбачений законом строк позивачка звернулась із заявою про прийняття спадщини після смерті сина до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Похитайло О.О., якою 26.03.2024 було заведено спадкову справу № 14/2024. Як зазначає позивачка, серед іншого майна до спадкової маси входить і машиномісце/паркомісце № 13/п, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .
Однак, рішенням державного реєстратора прав на нерухоме майно Тараненко О. О. від 30 вересня 2024 року №75310690 позивачці відмовлено у проведенні реєстраційних дій у зв`язку з тим, що в резолютивній частині рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 23 червня 2015 року (справа №761/17741/14) відсутня інформація щодо номеру об`єкта нерухомого майна та визнано не право власності, а "право вимоги на оформлення права власності на машиномісце за адресою: АДРЕСА_1 ".
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 29.04.2026 відкрито провадження по справі та призначено справу до розгляду в порядку загального позовного провадження.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 30.06.2026 витребувано у приватного нотаріуса Похитайло Ольги Октавіанівни належним чином завірену копію спадкової справи № 14/2024 від 26.03.2024 щодо майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ).
16.07.2026 на виконання вимог ухвали суду від 30.06.2026 на адресу суду від приватного нотаріуса Похитайло Ольги Октавіанівни надійшла належним чином завірена копія спадкової справи № 14/2024.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 05.08.2026 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
У судовому засіданні, яке відбулося 28.09.2026, позивачка ОСОБА_1 позовні вимоги підтримала у повному обсязі та просила задовольнити з підстав, викладених у позові.
Представник відповідача Київської міської ради у судове засідання не з`явилася, проте надала заяву, в якій просить розглянути справу за її відсутності, та прийняти рішення.
Розгляд справи відбувається в судовому засіданні. Учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів (ч. 1, 3 ст. 211 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
За наслідком розгляду даного процесуального питання, суд перейшовши до стадії ухвалення судового рішення та відповідно до положень ч. 1 ст. 244 ЦПК України, відклав судове засідання до 01.10.2026 на 14 год. 00 хв. для ухвалення та проголошення судового рішення.
Про дату, час і місце судового засідання з проголошення судового рішення, учасники справи повідомлялись належним чином.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, розглянувши подані документи, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов наступних висновків.
Як вбачається із позовної заяви, ІНФОРМАЦІЯ_1 помер син позивачки - ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 ВІД 22.03.2024.
Заповіту ОСОБА_2 не складав. Позивачка ОСОБА_1 є єдиною спадкоємицею його майна за законом, що підтверджується довідкою за Вих.№61/02-14 від 21.05.2024, виданою приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Похитайло О.О.?
В передбачений законом строк позивачка звернулась із заявою про прийняття спадщини після смерті сина до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Похитайло О.О., якою 26.03.2024 було заведено спадкову справу № 14/2024.
Як зазначає позивачка, серед іншого майна до спадкової маси входить і машиномісце/паркомісце № 13/п, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .
Однак, рішенням державного реєстратора прав на нерухоме майно Тараненко О. О. від 30 вересня 2024 року №75310690 позивачці відмовлено у проведенні реєстраційних дій у зв`язку з тим, що в резолютивній частині рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 23 червня 2015 року (справа №761/17741/14) відсутня інформація щодо номеру об`єкта нерухомого майна та визнано не право власності, а "право вимоги на оформлення права власності на машиномісце за адресою: АДРЕСА_1 ".
Також позивачка зазначає, що право власності на будинок АДРЕСА_1 та на машиномісце № НОМЕР_1 , розташоване на прибудинковій території цього будинку її син отримав в порядку спадкування після смерті свого батька - ОСОБА_3 .
До спадкової маси серед іншого майна входили: право вимоги на передачу у власність квартири АДРЕСА_2 , згідно із договором №26, про пайову участь у будівництві житлового будинку від 01 вересня 2005 року, на виконання умов якого ОСОБА_3 сплатив кошти в сумі 1074 915 гривень 20 копійок та право вимоги на передачу у власність машиномісця на автостоянці, що розташована прибудинковій території житлового будинку АДРЕСА_1 , згідно із договором №13/п про пайову участь у будівництві від 01 вересня 2005 року, на виконання якого спадкодавець сплатив кошти у сумі 50500 гривень.
ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_4 . Оскільки, на момент смерті ОСОБА_3 будинок АДРЕСА_1 ще не був зданий в експлуатацію, забудовник - ДНВП «Центр Будінвест» не передав йому по акту прийому-передачі зазначену в договорі квартиру АДРЕСА_3 і він не встиг оформити на неї своє право власності.
Однак, оскільки ОСОБА_3 були повністю сплачені платежі за 100% площі об`єкту будівництва, на момент його смерті він мав право вимоги на оформлення права власності на об`єкт будівництва за договором про пайову участь у будівництві житлового будинку, і це право не припинилось внаслідок його смерті.
В процесі оформлення ОСОБА_2 спадщини після смерті батька, було встановлено, що право власності на квартири АДРЕСА_2 було шахрайським шляхом оформлено та зареєстровано на третю особу. У зв`язку з чим ОСОБА_2 змушений був звернутись до суду з заявою про визнання права власності на спадкове майно.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 23 червня 2015 року у справі № 761/17741/14-ц позов ОСОБА_2 до Київської міської ради, ОСОБА_4 про визнання права власності на майно, та визнання права вимоги по договору інвестування будівництва квартири в житловому будинку в порядку спадкування - задоволено.
«Визнати за ОСОБА_2 право власності на квартиру АДРЕСА_4 та на квартиру АДРЕСА_5 в порядку спадкування після смерті ОСОБА_3 .
Визнати за ОСОБА_2 право вимоги на оформлення права власності на квартиру АДРЕСА_2 за договорами № 26 та № 13/п про пайову участь в будівництві житлового будинку від 01.09.2005 року, укладений між ОСОБА_3 та Державним науково-виробничим підприємством «Центр Будінвест», а також на машиномісце на автостоянці за адресою: АДРЕСА_1 , як спадкоємця після смерті ОСОБА_3 .
Визнати за ОСОБА_2 право власності на квартиру АДРЕСА_2 , в порядку спадкування після смерті ОСОБА_3 .
Витребувати з незаконного володіння ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_2 .»
Також в процесі оформлення спадшини було встановлено, що Державне наукове-виробниче підприємство " Центр Будінвест" було закрито у зв`язку з припиненням цієї юридичної особи, про що зазначено в тексті вказаного рішення суду у справі №761/17741/14.
Таким чином, як зазначає позивачка, ОСОБА_2 за життя, та відповідно вона, як його спадкоємиця, втратили можливісті звернутись до забудовника із заявою про оформлення права власності на майно з незалежних від них причин.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, установленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом прав, свобод чи інтересів.
У статті 3 ЦК України зазначені загальні засади цивільного законодавства, якими є: 1) неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; 2) неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом; 3) свобода договору; 4) свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; 5) судовий захист цивільного права та інтересу; 6) справедливість, добросовісність та розумність.
Також у вказаному нормативному акті передбачено підстави виникнення цивільних прав та обов`язків. Зокрема, у статті 11 вказано, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов`язків може бути настання або ненастання певної події.
Згідно з нормою ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав і обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (ч. 5 ст. 1268 ЦК України).
Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (ч. 3 ст. 1296 ЦК України). Отже, спадкові права є майновим об`єктом цивільного права, оскільки вони надають спадкоємцям можливість успадкувати майно (прийняти спадщину), але право розпорядження нею виникає після оформлення успадкованого права власності у встановленому законом порядку.
При розгляді справ про визнання права власності на спадкове нерухоме майно у випадках, якщо спадщина прийнята, проте спадкоємцем не було одержано свідоцтво про право на спадщину (ст. 1297 ЦК України) або не здійснено державну реєстрацію права на спадщину (ст. 1299 ЦК України), слід брати до уваги, що законодавець розмежовує поняття «виникнення права на спадщину» та «виникнення права власності на нерухоме майно, що входить до складу спадщини», і пов`язує із виникненням цих майнових прав різні правові наслідки.
Виникнення у спадкоємця права на спадщину, яке пов`язується з її прийняттям, як майнового права зумовлює входження права на неї до складу спадщини після смерті спадкоємця, який не одержав свідоцтва про право на спадщину (ст. ст. 1296, 1297 ЦК України) та не здійснив його державної реєстрації (ст. 1299 ЦК України).
Умовою для переходу в порядку спадкування права власності на об`єкти нерухомості є набуття спадкодавцем зазначеного права у встановленому законодавством України порядку.
У разі відсутності документів, що підтверджують право власності спадкодавця на житловий будинок, або відсутності державної реєстрації права власності необхідно з`ясувати причини відсутності таких правовстановлюючих документів.
За змістом статей 655, 656 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Предметом договору купівлі-продажу можуть бути майнові права. До договору купівлі-продажу майнових прав застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не випливає із змісту або характеру цих прав.
Відповідно до статті 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.
У частині першій статті 179 ЦК України надано визначення речі як предмета матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов`язки.
Зазначено про їх поділ на нерухомі та рухомі (стаття 181 ЦК України) і що до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.
Також у статті 182 цього Кодексу передбачено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.
Стаття 190 ЦК України визначає майно особливим об`єктом, яким вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. Окремо вказано, що майнові права є неспоживчою річчю та визнаються речовими правами.
З аналізу вказаних норм можна зробити висновок, що у ЦК України визначення майнового права відсутнє, оскільки у статті 190 ЦК України міститься вказівка лише про те, що майнові права є неспоживчою річчю і визнаються речовими правами. При цьому не викликає сумніву, що майнові права є об`єктом цивільних правовідносин.
Майновими правами визнаються будь-які права, пов`язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовими частинами права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права (права на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо) та права вимоги (абзац третій частини другої статті 3 Закону України від 12 липня 2001 року № 2658-ІІІ «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність»).
У теорії цивілістики під майновими правами розуміється: 1) у широкому значенні речового права суб`єктивне цивільне право як таке, що стосується майнових цінностей і має грошову оцінку, наприклад, право власності на похідні права, зобов`язальні права (права з договорів, що укладаються з приводу передання майна у власність або користування), майнові права інтелектуальної власності, корпоративні права, тощо; 2) у вузькому значенні - як суб`єктивне право, яке здатне бути самостійним об`єктом обороту; тобто у разі передання майнового права набувач отримує його як можливість претендування на майно або вчинення власних дій відносно майна.
Крім того, вказане питання було предметом дослідження як у рішеннях ЄСПЛ, так і Верховного Суду України та Верховного Суду.
Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Концепція «майна» в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися «правом власності», а відтак і «майном» (пункт 98 рішення ЄСПЛ щодо прийнятності заяви у справі «Броньовські проти Польщі», заява № 31443/96; пункт 22 рішення ЄСПЛ від 10 березня 2011 року у справі «Сук проти України», заява № 10972/05; пункт 74 рішення ЄСПЛ «Фон Мальтцан та інші проти Німеччини» від 02 березня 2005 року, заяви № 71916/01, 71917/01 та 10260/02).
У контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції об`єктами права власності можуть бути, у тому числі, «легітимні очікування» та «майнові права» (рішення ЄСПЛ від 23 жовтня 1991 року у справі «Пайн Велі Девелопмент Лтд. та інші проти Ірландії», заява № 12742/87; ухвала ЄСПЛ від 13 грудня 1984 року щодо прийнятності заяви S. v. the United Kingdom, № 10741/84).
Відповідно до пунктів 21, 24 рішення від 01 червня 2006 року у справі «Федоренко проти України» (№ 25921/02) ЄСПЛ вказав, що право власності може бути «існуючим майном» або «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи «законними сподіваннями» отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована ЄСПЛ і в справі «Стреч проти Сполучного Королівства», заява № 44277/98).
В іншій справі «Н.К.М. проти Угорщини» (NKM v. Hungary, скарга № 66529/11) у рішенні від 14 травня 2013 року ЄСПЛ зазначив, що «правомірні очікування» підлягають захисту як власне майно і майнові права.
У постанові від 30 січня 2013 року № 6-168цс12 Верховний Суд України визначив майнове право як «право очікування», яке є складовою частиною майна як об`єкта цивільних прав.
Майнове право - це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений деякими, але не всіма правами власника майна, і яке свідчить про правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно або інше речове право на певне майно в майбутньому.
Визначення майнового права як права очікування та повноваження власника таких прав надано у висновках Верховного Суду України, викладених у постановах від 30 січня 2013 року у справі № 6-168цс12, від 15 травня 2013 року у справі № 6-36цс13, від 04 вересня 2013 року у справі № 6-51цс13, від 24 червня 2015 року у справі № 6-318цс15, від 04 листопада 2015 року у справі № 6-1920цс15, від 18 листопада 2015 року у справі № 6-1858цс15, від 02 грудня 2015 року у справах № 6-1502цс15 та № 6-1732цс15, від 10 лютого 2016 року у справі № 6-2124цс15, від 16 березня 2016 року у справі № 6-290цс16, від 23 березня 2016 року у справі № 6-289цс16, від 30 березня 2016 року у справах № 6-3129цс15 та № 6-265цс16, від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2994цс15, від 25 травня 2016 року у справі № 6-503цс16, від 07 грудня 2016 року у справі № 6-1111цс16.
Вказане свідчить про те, що громадяни мають бути впевненими у своїх законних очікуваннях, а також у тому, що набуте ними на законних підставах право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано.
Частиною першою статті 328 ЦК України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
У частині другій статті 331 ЦК України чітко вказано, що право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Статтею 2 Закону України від 01 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон № 1952-IV) визначено, що державна реєстрація прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі: рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно (пункт 9 частини першої статті 27 цього Закону).
Реєстрація права власності на нерухоме майно є лише офіційним визнанням права власності з боку держави (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17).
Також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі № 680/214/16 та від 07 квітня 2020 року у справі № 916/2791/13 зроблено висновок про те, що державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для підтвердження права власності, а самостійного значення для виникнення права власності немає. Така реєстрація визначає лише момент, з якого держава визнає та підтверджує право власності за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення такого права.
Відповідно до частини п`ятої статті 7 та статті 4 Закону України від 18 вересня 1991 року № 1560-ХІІ «Про інвестиційну діяльність» інвестор має право володіти, користуватися і розпоряджатися об`єктом і результатом інвестицій (об`єктами інвестиційної діяльності може бути будь-яке майно, а також майнові права).
У статті 2 Закону України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю» вказано, що об`єкт інвестування - квартира або приміщення соціально-побутового призначення (вбудовані в житлові будинки або окремо розташовані нежитлові приміщення, гаражний бокс, машиномісце тощо) в об`єкті будівництва, яке після завершення будівництва стає окремим майном.
Тобто після завершення будівництва та здачі будинку в експлуатацію квартира/машиномісце як окремий об`єкт цивільних правовідносин ще не існує і набуває юридично статусу об`єкта цивільних правовідносин лише після державної реєстрації, здійсненої відповідно до чинного законодавства.
Для проведення державної реєстрації прав з видачею свідоцтва на новозбудований об`єкт нерухомого майна, будівництво якого здійснювалося із залученням коштів фізичних та юридичних осіб, заявник, зокрема, подає: документ, що підтверджує набуття у власність особою закріпленого за нею об`єкта будівництва, передбачений законодавством (інвестиційний договір, договір про пайову участь, договір купівлі-продажу майнових прав тощо) (у разі придбання майнових прав на об`єкт нерухомості документом, що підтверджує набуття у власність закріпленого за особою об`єкта будівництва, є договір купівлі-продажу майнових прав); довідку (виписку) із переліку осіб, які брали участь в інвестуванні (фінансуванні) об`єкта будівництва та за якими здійснюється державна реєстрація прав, видану особою, що залучала кошти фізичних та юридичних осіб (замовником будівництва), про участь заінтересованої особи в інвестуванні (фінансуванні) об`єкта будівництва (у тому числі шляхом купівлі-продажу майнових прав); технічний паспорт на об`єкт інвестування (квартира, житлове, нежитлове приміщення тощо); завірені особою, що залучала кошти фізичних та юридичних осіб (замовником будівництва), копії (крім випадків подання оригіналів таких документів особою, що залучала кошти фізичних та юридичних осіб (замовником будівництва): документа, що підтверджує виникнення, перехід та припинення речових прав на земельну ділянку (крім випадків реконструкції об`єктів нерухомого майна без зміни зовнішніх геометричних розмірів їх фундаментів у плані); документа, що підтверджує виникнення, перехід та припинення права власності на об`єкт нерухомого майна до проведення його реконструкції (у разі проведення реконструкції об`єкта нерухомого майна); документа, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта; документа, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси (крім випадку, коли в результаті реконструкції об`єкта нерухомого майна його адреса не змінилася) (пункт 50 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року № 868).
У пункті 78 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127, встановлено, що для державної реєстрації права власності на окреме індивідуально визначене нерухоме майно (квартира, житлове, нежитлове приміщення тощо), розміщене в об`єкті нерухомого майна, будівництво якого здійснювалося із залученням коштів фізичних та юридичних осіб, власником такого майна подаються: документ, що підтверджує набуття у власність особою закріпленого за особою об`єкта інвестування, передбачений законодавством (інвестиційний договір, договір про пайову участь, договір купівлі-продажу майнових прав тощо); технічний паспорт на окреме індивідуально визначене нерухоме майно (квартира, житлове, нежитлове приміщення тощо).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 вересня 2021 року у справі № 359/5719/17 (провадження № 14-8цс21) вказано, що нормами законодавства встановлено первинний спосіб набуття права власності на річ, на яку раніше не було і не могло бути встановлене право власності інших осіб. Саме інвестор як особа, за кошти якої і на підставі договору з яким був споруджений об`єкт інвестування, є особою, якою набувається первісне право власності на новостворений об`єкт інвестування. Інвестор після виконання умов інвестування набуває майнові права (тотожні праву власності) на цей об`єкт і після завершення будівництва об`єкта нерухомості набуває права власності на об`єкт інвестування як первісний власник шляхом проведення державної реєстрації речових прав на зазначений об`єкт за собою (пункти 92, 93, 95 постанови).
При розгляді справи суд керується тим, що, укладаючи договір купівлі-продажу майнових прав на новозбудоване майно, покупець отримує речове право, яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно в майбутньому.
Право власності на нерухоме майно виникає з моменту прийняття його в експлуатацію, якщо таке передбачено законом чи договором, а повноцінним об`єктом у розумінні ЦК України такий об`єкт стає після його державної реєстрації, оскільки жодних виключень щодо необхідності державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухомі речі, як передбачено в частині першій статті 182 та частині другій статті 331 ЦК України для новоствореної речі, якою є квартира в новозбудованому будинку, цивільне законодавство не містить.
Захист прав на новостворене майно, прийняте в експлуатацію, в разі невизнання відповідачем прав позивача на спірне майно здійснюється в порядку, визначеному законодавством, а якщо такий спеціальний порядок не визначений, то захист здійснюється на загальних засадах цивільного законодавства.
Відповідно до частин першої та другої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Застосування будь-якого способу захисту цивільного права має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим, а саме: повинно реально відновлювати наявне порушене, оспорене або невизнане право, такий спосіб має відповідати характеру правопорушення та цілям судочинства та не може суперечити принципу верховенства права.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Таке право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Такий правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 02 липня 2019 року у справі № 48/340, від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18.
Визнання права як універсальний спосіб захисту абсолютних та виключних прав і охоронюваних законом інтересів передбачене у статті 16 ЦК України.
У статті 392 ЦК України вказано, що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Зі змісту статті 392 ЦК України вбачається, що вона містить дві диспозиції, за яких власник майна може звернутися з позовом про визнання права власності: 1) якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою; 2) у разі втрати власником документа, який засвідчує право власності.
Суб`єктом вимог про визнання права власності може бути будь-яка особа, яка вважає себе власником певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв`язку з наявністю щодо цього права сумнівів у третіх осіб або претензіями третіх осіб чи необхідністю отримати правовстановлюючі документи.
Позов про визнання права власності на майно подається власником тоді, коли в інших осіб виникають сумніви щодо належності йому цього майна, коли створюється неможливість реалізації позивачем свого права власності через наявність таких сумнівів чи внаслідок втрати правовстановлюючих документів. Позивачем у позові про визнання права власності може бути будь-який учасник цивільних відносин, який вважає себе власником певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв`язку з наявністю щодо цього права сумнівів або претензій з боку третіх осіб. Відповідачем у позові про визнання права власності виступає будь-яка особа, яка сумнівається в належності майна позивачеві, або не визнає за ним права здійснювати правомочності володіння, користування і розпорядження таким майном, або має власний інтерес у межах існуючих правовідносин.
Спосіб захисту, передбачений статтею 392 ЦК України є різновидом загального способу захисту - визнання права, а тому його може бути використано в зобов`язальних відносинах за відсутності іншого, окрім судового, шляху відновлення порушеного права.
Тобто зазначений спосіб захисту як різновид загального способу захисту - визнання права може бути використаний не тільки в речово-правових відносинах, але й у зобов`язально-правових, так як сам по собі факт перебування осіб у тих чи інших відносинах, у тому числі договірних, не може перешкоджати застосуванню до цих відносин норм інститутів загальної частини цивільного права.
Способи захисту права, обрані позивачем та застосовані судом, повинні найбільш ефективно поновлювати порушені права, а специфіка інвестування в об`єкти будівництва та визначення новоствореного майна як об`єкта захисту права, відмінного від майнових прав на етапі укладення договорів про інвестування в будівництво, які мають різні назви, повинні тлумачитися на користь тієї особи, права якої порушено.
Практика визнання права власності на об`єкти нерухомості, розміщені у введених в експлуатацію будинках та спорудах, з огляду на відсутність у позивачів можливості оформити право власності в позасудовому порядку як ефективного способу захисту порушених прав підтримується й Великою Палатою Верховного Суду в постановах від 27 лютого 2019 року у справі № 761/32696/13-ц (провадження № 14-606цс18), від 03 квітня 2019 року у справі № 1609/6643/12 (провадження № 14-107цс19), від 15 травня 2019 року у справі № 522/102/13-ц (провадження № 14-38цс19), від 29 травня 2019 року у справі № 1609/6645/12 (провадження № 14-220цс19), від 26 червня 2019 року у справі № 761/3428/15-ц (провадження № 14-268цс19).
Отже, у випадку оспорювання чи невизнання за інвестором, який виконав умови договору інвестування, первісного права власності на новостворений об`єкт інвестування, введений в експлуатацію, ефективним способом захисту такого права є визнання права власності на підставі статті 392 ЦК України.
Аналогічна позиція міститься в Постанові Верховного Суду від 14 грудня 2021 року (справа № 344/16879/15-ц, провадження № 14-31цс20).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним, тому суд повинен відмовляти у задоволенні позовної вимоги, яка не відповідає ефективному способу захисту права чи інтересу (п. 57 постанови від 5 червня 2018 р. у справі № 338/180/175, п. п. 72-76 постанови Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2018 р. у справі № 488/5027/14-ц6).
Також, Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту (постанова від 22 вересня 2020 р. у справі № 910/3009/18).
Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2021 року (справа № 344/16879/15-ц, провадження № 14-31цс20), положення статті 392 ЦК України підлягають застосуванню до правовідносин, що виникли між особою, яка відчужила майнові права на квартиру в багатоквартирній новобудові (Сторона 1) та особою, яка такі права придбала (Сторона 2) у випадку, коли об`єкт будівництва (багатоквартирна новобудова) зданий в експлуатацію, проте Сторона 1 не виконує умови зазначеного договору з передачі Стороні 2 усіх необхідних документів для оформлення права власності на квартиру, вартість якої Сторона 2 сплатила в повному обсязі, та не визнає права Сторони 2 на цю збудовану квартиру.
Визнання права власності є ефективним і належним способом захисту прав сторони - покупця, який за договором купівлі-продажу майнових прав повністю сплатив узгоджену в договорі грошову суму, проте не може реалізувати свої права внаслідок недобросовісної поведінки продавця після введення будинку в експлуатацію, який не визнає права покупця на цю збудовану квартиру.
Ураховуючи особливість перетворення права на майнові права у право на новостворений об`єкт нерухомого майна, саме інвестор є першим власником за договором купівлі-продажу майнових прав на певне нерухоме майно, яке фактично існує, однак набуває формальних ознак об`єкта цивільних прав лише після його державної реєстрації. Вказане узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 14 вересня 2021 року у справі № 359/5719/17 (провадження № 14-8цс21), та висновком Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, викладеним у постанові від 08 січня 2025 року у справі № 363/641/22 (провадження № 61-671св24).
З огляду на викладене Київська міська рада є належним відповідачем у справі, оскільки Державне науково-виробниче підприємство «Центр Будінвест» припинено як юридичну особу (встановлено рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 23 червня 2015 року у справі № 761/17741/14-ц).
Також, вище вказаним рішенням суду, було встановлено, що 01.09.2005 між Державним науково-виробничим підприємством «Центр Будінвест» та ОСОБА_3 було укладено договір №13/п про інвестування будівництва машиномісця на автостоянці, що розташована у житловому будинку АДРЕСА_1 .
Згідно положень ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Підставою для відмови рішенням державного реєстратора прав на нерухоме майно Тараненко О. О. від 30 вересня 2024 року №75310690 у проведенні реєстраційних дій у зв`язку з тим, що в резолютивній частині рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 23 червня 2015 року (справа №761/17741/14) відсутня інформація щодо номеру об`єкта нерухомого майна та визнано не право власності, а "право вимоги на оформлення права власності на машиномісце за адресою: АДРЕСА_1 ".
Суд зауважує, що позивачкою не надано жодного доказу на підтвердження своїх позовних вимог, згідно з ч. 1 ст. 392 ЦК України:
-що об`єкт будівництва (багатоквартирна новобудова/машиномісце) зданий в експлуатацію;
-забудовник чи його правонаступник не виконує умови зазначеного договору з передачі інвестору усіх необхідних документів для оформлення права власності на машиномісце, вартість якої інвестор сплатив у повному обсязі;
-забудовник чи його правонаступник не визнає права інвестора на цей об`єкт;
-не надано доказів щодо втрати нею документа, який засвідчує її право власності.
Крім цього, як вбачається із прохальної частини, машиномісце № НОМЕР_1 має реєстраційний номер об`єкта будівництва НОМЕР_3 , але жодного документу на підтвердження цього номеру позивачкою також не надано.
Разом з тим, рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 23 червня 2015 року у справі № 761/17741/14-ц позов ОСОБА_2 було задоволено у повному обсязі.
«Визнати за ОСОБА_2 право вимоги на оформлення права власності на квартиру АДРЕСА_2 за договорами № 26 та № 13/п про пайову участь в будівництві житлового будинку від 01.09.2005 року, укладений між ОСОБА_3 та Державним науково-виробничим підприємством «Центр Будінвест», а також на машиномісце на автостоянці за адресою: АДРЕСА_1 , як спадкоємця після смерті ОСОБА_3 .»
Тобто, спадкоємець має звернутися до Київської міської ради, як правонаступника Державного науково-виробничого підприємства «Центр Будінвест», з пакетом документів (підтверджуючим його майнові права, наприклад договір купівлі-продажу майнових прав, договір про пайову участь у будівництві, або рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 23 червня 2015 року у справі № 761/17741/14-ц, ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 червня 2016 року у справі № 761/17741/14-ц) для подальшого отримання правовстановлюючих документів, та відповідно для подальшої державної реєстрації права власності на даний об`єкт.
Отже, при наявності повного пакету документів, відповідно до вимог ч. 8 ст. 18 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державний реєстратор здійснить реєстраційні дії.
Враховуючи вищевикладене, та те, що ОСОБА_1 успадкувала об`єкт інвестування, а саме виключно майнові права на нього, але в матеріалах справи не надано жодного доказу на підтвердження своїх доводів, при цьому позивачкою обрано неналежний спосіб захисту своїх прав, а отже це є підставою для відмови позивачці в задоволенні позову.
Оскільки у задоволенні позову відмовлено, судові витрати зі сплати судового збору покладаються на позивачку.
Керуючись ст. 259, 265, 268, 273, 353-355 ЦПК України, суд
УХВАЛИВ:
В задоволенні позову ОСОБА_1 до Київської міської ради про визнання права власності в порядку спадкування - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складений 09.10.2026.
Суддя: