Справа № 150/540/26
Провадження № 22-ц/801/2576/2026
Категорія: 72
Головуючий у суді 1-ї інстанції Суперсон С. П.
Доповідач:Матківська М. В.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 жовтня 2026 року Справа № 150/540/26 м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд в складі:
Головуючого: Матківської М. В.
Суддів: Голоти Л. О., Рибчинського В. П.
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Вінниці цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на ухвалу Чернівецького районного суду Вінницької області від 31 серпня 2026 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору - Служби у справах дітей Чернівецької селищної ради Могилів-Подільського району Вінницької області і ІНФОРМАЦІЯ_1 , про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів,
Ухвалу постановив суддя Суперсон С. П.
Ухвалу постановлено у відсутності сторін в с. Мазурівка Вінницької області
Повний текст ухвали складено 31 серпня 2026 року,
встановив:
У липні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору - Служби у справах дітей Чернівецької селищної ради Могилів-Подільського району Вінницької області і ІНФОРМАЦІЯ_1 , про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів.
Ухвалою Чернівецького районного суду Вінницької області від 31 серпня 2026 року цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору - Служби у справах дітей Чернівецької селищної ради Могилів-Подільського району Вінницької області і ІНФОРМАЦІЯ_1 , про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів, передано на розгляд Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області.
В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 просить ухвалу суду першої інстанції скасувати і направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду; зобов`язати Чернівецький районний суд Вінницької області в найкоротший термін розглянути справу і винести законне рішення.
Зазначив, що вважає ухвалу суду незаконною, необґрунтованою, ухваленою з порушенням норм матеріального права, що призвело до порушення найкращих інтересів дітей та обмеження доступу до правосуддя.
Доводи апеляційної скарги полягають в тому, що суд першої інстанції не врахував того факту, що він та його четверо дітей є внутрішньо переміщеними особами і він вправі звертатися до суду з позовом у місці свого тимчасового перебування, яким є с. Біляни Могилів-Подільського району Вінницької області. Він надав усі необхідні документи як доказ того, що він і його діти є внутрішньо переміщеними особами. З листопада 2022 року він з дітьми прибули з міста Соледар Донецької області на територію Чернівецької селищної ради Могилів-Подільського району Вінницької області за адресою: АДРЕСА_1 та 31 січня 2023 року були взяті на облік внутрішньо переміщеної особи, що підтверджено довідками про взяття на облік ВПО.
Посилання суду першої інстанції на те, що вимога про стягнення аліментів є похідною, а тому нівелює право на альтернативну підсудність, прямо суперечить сталій судовій практиці. Поєднання в одному провадженні вимог немайнового характеру (позбавлення батьківських прав) та майнового характеру (стягнення аліментів, де позивач звільнений від сплати судового збору) є процесуальним інструментом ефективного захисту прав дитини.
Відповідач ОСОБА_2 і треті особи відзиви на апеляційну скаргу не надали.
Відповідно до положень ч. 13 ст. 7, п. 9 ч. 1 ст. 353, ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційна скарга на ухвалу суду про передачу справи на розгляд іншого суду розглядається судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, без призначення судового засідання та без повідомлення учасників справи.
Суд апеляційної інстанції, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали цивільної справи, прийшов до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення за таких підстав.
Суд першої інстанції постановив ухвалу про передачу цивільної справи на розгляд до Жовтневого районного суду м. Кривий Ріг Дніпропетровської області пославшись на те, що позивач у позовній заяві вказав, що останнім відомим місцем проживання відповідача ОСОБА_2 є смт. Диканька Полтавської області. Згідно відповіді Диканської селищної ради № 4255/02.1-28 відповідач не зареєстрована на території Диканської громади.
Згідно відповіді № 3089112 з Єдиного державного демографічного реєстру відповідач ОСОБА_2 зареєстрована з 22 лютого 2002 року в м. Соледар Бахмутського району Донецької області.
Позовна вимога про стягнення аліментів на дитину, яка поєднується із позовною вимогою про позбавлення батьківських прав, є похідною від останньої, тому підсудність має визначатися згідно за частиною першою статті 27 ЦПК України, за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання відповідача.
З урахуванням таких обставин суд визнав за необхідне передати цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів, на розгляд Жовтневого районного суду міста Кривий Ріг Дніпропетровської області, якому передано територіальну підсудність справ Артемівського міськрайонного суду Донецької області.
Такий висновок суду першої інстанції висловлений із порушенням вимог процесуального закону.
Звернувшись до суду з позовом до фізичної особи ОСОБА_2 , позивач зазначив: адреса невідома, останнє відоме місце проживання за офіційною відповіддю Могилів-Подільського районного відділу поліції ГУ НП у Вінницькій області: АДРЕСА_2 (а. с. 2).
Згідно довідки від 31 січня 2023 року № 534-500254547 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи ОСОБА_1 , фактичне місце проживання: АДРЕСА_1 (а. с. 35).
Згідно відповіді Могилів-Подільського РВП ГУНП у Вінницькій області № 118071-2026 від 21 травня 2026 року, відповідно до Інформаційного порталу національної поліції, останнє зареєстроване місце проживання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , значиться за адресою: АДРЕСА_3 (а. с. 43).
Згідно відповіді № 3089112 від 28 липня 2026 року з Єдиного державного демографічного реєстру ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрована з 22 лютого 2002 року за адресою: АДРЕСА_4 (а. с. 49).
Згідно відповіді Диканської селищної ради від 21 серпня 2026 року за № 4255/02.1-28, відповідно до відомостей з Реєстру територіальної громади Диканської селищної ради, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на території Диканської селищної ради не зареєстрована (а. с. 51).
Під підсудністю у цивільному процесуальному праві розуміють інститут (тобто сукупність правових норм), який регулює віднесення справ, які підлягають розгляду судами цивільної юрисдикції, до відання конкретного суду судової системи України для розгляду по першій інстанції. Тобто, визначити підсудність цивільної справи означає встановити компетентний, належний суд у цій справі.
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до частини першої статті 23 ЦПК України усі справи, що підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства, розглядаються місцевими загальними судами як судами першої інстанції, крім справ, визначених частинами другою та третьою цієї статті.
У статті 31 ЦПК України визначено, що суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.
Згідно з частиною першою статті 27 ЦПК України позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.
Відповідно до частини першої статті 28 ЦПК України позови про стягнення аліментів, оплату додаткових витрат на дитину, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, про визнання батьківства відповідача, позови, що виникають з трудових правовідносин, можуть пред`являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача.
Дана стаття встановлює випадки альтернативної підсудності, за якої позов за вибором позивача може бути пред`явлений в одному з двох і більше судів (частина шістнадцята статті 28 ЦПК України).
Суд не має право обмежувати вибір позивача для розгляду справи у конкретному суді.
Справи про позбавлення батьківських прав є справами позовного провадження, а тому ця категорія справ підлягає розгляду за загальними правилами підсудності (відповідно до статті 27 ЦПК України) за місцем проживання відповідача. Якщо в одному позові вимоги про позбавлення батьківських прав (та інші вимоги щодо захисту прав дитини) поєднуються з вимогою про стягнення аліментів (або оплату додаткових витрат на дитину), такий позов може подаватися за вибором позивача згідно з частиною першою статті 28 ЦПК України.
Подібні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 09 квітня 2020 року у справі № 200/11563/18 (провадження № 61-7883св19).
У постанові Верховного Суду від 20 жовтня 2020 року у справі № 263/14171/19 (провадження № 61-21991св19) зазначено, що тлумачення статей 27, 28 ЦПК України свідчить про те, що підсудність за вибором позивача (альтернативна підсудність) - це такий вид підсудності, за умовами якої позивачеві надається право за своїм вибором пред`явити позов в один з декількох визначених у законі судів. Разом із тим, правила альтернативної підсудності не позбавляють позивача права звернутися із позовом за правилами загальної підсудності (стаття 27 ЦПК України), оскільки позивач має право на вибір між кількома судами, яким згідно з цією статтею підсудна справа, за винятком виключної підсудності, встановленої статтею 30 цього Кодексу (частина шістнадцята статті 28 ЦПК України). Право вибору між судами, яким згідно з правилом загальної підсудності і правилом альтернативної підсудності, підсудна справа, належить виключно позивачеві.
Як вбачається з матеріалів справи 23 липня 2026 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому заявив дві позовні вимоги:
- постановити рішення про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 і ОСОБА_4 ;
- стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 і ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , у розмірі 1/3 частки з усіх видів її заробітку, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з дня пред`явлення позову до суду і до досягнення найстаршою дитиною повноліття.
При цьому, на підтвердження місця свого проживання та проживання дітей ОСОБА_5 і ОСОБА_6 позивач надав довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 31 січня 2023 року відповідно № 534-5002545947, № 534-5002545968, № 534-5002545983 (а. с. 35, 36, 37).
Зі змісту цих довідок видно, що зареєстрованим місцем проживання позивача та дітей є: АДРЕСА_5 , фактичним місцем проживання/перебування - АДРЕСА_1 .
Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Згідно з частиною 1 статті 5 цього Закону довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у статті 1 цього Закону.
Довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у статті 1 цього Закону.
Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» є спеціальним законом щодо статусу вказаних осіб, який підлягає застосуванню.
У постанові від 29 липня 2019 року у справі № 409/2636/17 Верховний Суд вказав на те, що, вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, необхідно також враховувати імперативні положення спеціального Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», згідно зі статтею 5 якого довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у статті 1 цього Закону.
Особи, які залишили або покинули своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації та стали на облік як внутрішньо переміщені особи можуть звертатися з позовами до судів за місцем фактичного проживання/перебування. Таким чином, якщо особа-переселенець зареєструвалася на новому місці як ВПО (внутрішньо переміщена особа), то маючи відповідну довідку про взяття на облік, громадянин може звертатись з позовом до суду у місці свого тимчасового перебування.
Подібний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 14 серпня 2024 року у справі № 607/5535/22 (провадження № 61-17499св23).
З огляду на викладене довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання як позивача ОСОБА_1 , так і місце проживання його дітей - ОСОБА_5 і ОСОБА_6 .
Отже позивач ОСОБА_1 використав надане йому процесуальним законодавством право обрати суд та звернувся до Чернівецького районного суду Вінницької області за місцем свого перебування, що відповідає вимогам частини першої статті 28 ЦПК України.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції у порушення правил підсудності під час відкриття провадження у справі, постановив помилкову ухвалу про передачу справи на розгляд іншого суду.
Таким чином не можна визнати законною ухвалу суду першої інстанції про передачу цивільної справи за територіальною підсудністю до Жовтневого районного суду міста Кривий Ріг Дніпропетровської області, оскільки у даному випадку позивач скористався наданим йому цивільним процесуальним законом правом вибору підсудності, яке витікає із вимог Закону.
За наведених обставин апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції постановив ухвалу про передачу цивільної справи за територіальною підсудністю до Жовтневого районного суду міста Кривий Ріг Дніпропетровської області з порушенням норм процесуального права, що відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України є підставою для скасування ухвали із направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Таким чином апеляційна в цій частині є обґрунтованою та підлягає до задоволення, а в частині її вимог про зобов`язання Чернівецького районного суду Вінницької області в найкоротший термін розглянути справу і винести законне рішення, до задоволення не підлягає.
Так повноваження суду апеляційної інстанції передбачені статтю 374 ЦПК України, де згідно пункту шостого суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
У переліку таких повноважень відсутнє право суду апеляційної інстанції на зобов`язання суду першої інстанції розглянути справу в найкоротший строк із винесенням законного рішення, після скасування при апеляційному перегляді ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, із направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
На підставі викладеного і керуючись ст. 374, 379, 381-384 ЦПК України, суд
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Ухвалу Чернівецького районного суду Вінницької області від 31 серпня 2026 року скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий М. В. Матківська
Судді Л. О. Голота
В. П. Рибчинський