16.10.26
22-ц/812/2060/26
Провадження №22-ц/812/2035/26
№22-ц/812/2060/26
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 жовтня 2026 року м. Миколаїв
Справа № 473/3944/24
Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Шаманської Н.О.,
суддів: Лівінського І.В., Царюк Л.М.
із секретарем судового засідання - Богуславською О.М.,
переглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу
за позовом
керівника Вознесенської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Вознесенської міської ради
до
ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4
про витребування земельної ділянки
за апеляційними скаргами
ОСОБА_2 , поданою її представником ОСОБА_5 , та ОСОБА_3 , поданою його представником ОСОБА_6 ,
на рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області, ухвалене суддею Ротар М.М., 10 липня 2026 року в приміщенні цього ж суду, дата складення повного тексту рішення не зазначена,
у с т а н о в и в:
У липні 2024 року керівник Вознесенської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Вознесенської міської ради звернувся з позовом, в якому після зміни предмету позову, просив витребувати на користь територіальної громади міста Вознесенська в особі Вознесенської міської ради від ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , в інтересах якого діє законний представник ОСОБА_2 земельну ділянку площею 1 га з кадастровим номером [номер приховано]:02:000:0104.
В обґрунтування позову зазначав, що відповідно до розпорядження голови Вознесенської районної державної адміністрації ОСОБА_7 отримав безкоштовно у власність земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 1 га на території Новогригорівської сільської ради Вознесенського району Миколаївської області. Право власності ОСОБА_7 на земельну ділянку з кадастровим номером [номер приховано]:02:000:0104 площею 1 га для ведення особистого селянського господарства було посвідчено державним актом на право власності на земельну ділянку серії та номер ЯЕ №930972 від 19 червня 2008 року. В подальшому на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Вознесенського районного нотаріального округу Нехимчуком К.Б., ОСОБА_7 продав ОСОБА_8 , земельну ділянку з кадастровим номером [номер приховано]:02:000:0104 площею 1 га, для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Новогригорівської сільської ради Вознесенського району Миколаївської області.
Вознесенською райдержадміністрацією, 03 жовтня 2008 року, на підставі вказаного договору купівлі-продажу ОСОБА_8 видано державний акт на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером [номер приховано]:02:000:0104 площею 1 га, серії та номер ЯЗ № 135556, для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Новогригорівської сільської ради Вознесенського району Миколаївської області.
На підставі розпорядження голови Вознесенської райдержадміністрації від 31 жовтня 2011 року № 438-р ОСОБА_8 виготовлено проект землеустрою про зміну цільового призначення земельної ділянки з земель для ведення особистого селянського господарства на землі для будівництва та обслуговування об`єктів туристичної інфраструктури. Відповідно до розпорядження голови Вознесенської райдержадміністрації від 15 квітня 2014 року № 143-р виготовлений проект землеустрою затверджено та змінено цільове призначення земельної ділянки з земель для ведення особистого селянського господарства на землі для будівництва та обслуговування об`єктів туристичної інфраструктури.
Право власності ОСОБА_8 на земельну ділянку з кадастровим номером [номер приховано]:02:000:0104 площею 1 га для будівництва та обслуговування об`єктів туристичної інфраструктури 29 квітня 2014 року зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (запис про право власності № 5510381, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна № 35019634220).
Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно земельна ділянка з кадастровим номером [номер приховано]:02:000:04 площею 1 га на теперішній час перебуває у власності ОСОБА_8 з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування об`єктів туристичної інфраструктури.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_8 помер. Спадкоємцями після смерті померлого є: його мати ОСОБА_1 , дружина ОСОБА_2 , сини ОСОБА_3 , ОСОБА_4 свідоцтво про право на спадщину на земельну ділянку з кадастровим номером [номер приховано]:02:000:0104 не видавалося.
Оскільки набуття вказаними громадянами права власності на земельну ділянку з кадастровим номером [номер приховано]:02:000:0104 площею 1 га відбулося з порушенням норм водного та земельного законодавства, то прокурор вважав, що єдиним можливим способом захисту порушених інтересів держави у даній справі є витребування майна з чужого незаконного володіння, а тому просив витребувати на користь територіальної громади міста Вознесенська в особі Вознесенської міської ради від ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , в інтересах якого діє законний представник ОСОБА_2 земельну ділянку площею 1 га з кадастровим номером [номер приховано]:02:000:0104.
Рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 10 липня 2026 року позов задоволено.
Витребувано на користь територіальної громади міста Вознесенська в особі Вознесенської міської ради від ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 в інтересах якого дії ОСОБА_2 та ОСОБА_3 земельну ділянку з кадастровим номером [номер приховано]:02:000:0104 площею 1,0000 га, розташовану в межах території Вознесенської міської ради Миколаївської області.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 - Шаркова Н.Р., посилаючись на необґрунтованість судового рішення та ухвалення його з порушенням норм матеріального та процесуального права, просила скасувати рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 10 липня 2026 року та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову.
Апеляційна скарга мотивована тим, що 7 липня 2024 року керівник Вознесенської окружної прокуратури звернулася до суду в інтересах держави в особі Вознесенської міської ради з негаторним позовом, в якому просила усунути перешкоди власнику Вознесенській міській раді у користуванні та розпорядженні землями водного фонду шляхом зобов`язання ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 повернути територіальній громаді в особі Вознесенської міської ради земельну ділянку з кадастровим номером [номер приховано]:02:000:0104.
27 травня 2025 року прокурор Вознесенської окружної прокуратури Миколаївської області звернулася до суду з заявою про зміну предмету позову, якою раніше заявлені вимоги були замінені на одну «витребувати на користь територіальної громади міста Вознесенська в особі Вознесенської міської ради від ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 в особі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 земельну ділянку площею 1 га з кадастровим номером [номер приховано]:02:000:0104».
Ухвалою Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 04 червня 2025 року клопотання прокурора Вознесенської окружної прокуратури Миколаївської області задоволено, прийнято заяву про зміну предмету позову. Тобто за заявою Вознесенської окружної прокуратури від 27 травня 2025 року негаторний позов перетворився на віндикаційний. Більш того, прокурор в своїх заявах неодноразово зазначав, що в даному випадку саме віндикаційний позов є єдиним законним шляхом захисту порушених прав позивача.
Віндикаційний та негаторний позови - це класичні види речових позовів. Пред`являються у разі якщо між сторонами спору існують абсолютні (речові) відносини, тобто між позивачем і відповідачем відсутній будь-який договір або недоговірне зобов`язання. Визначальний критерій їх розмежування: наявність або відсутність в особи права володіння майном на момент звернення з позовом до суду.
Крім того, ОСОБА_5 зазначала, що заявлені Вознесенською окружною прокуратурою вимоги щодо витребування спірної земельної ділянки у відповідачів не можуть бути задоволені через пропуск строку позовної давності, про застосування якої ОСОБА_2 подала відповідну заяву.
Судом першої інстанції не враховано, що для вирішення справи не має жодного значення, коли прокурору стало відомо про порушення інтересів територіальної громади, оскільки прокурор не є особою, права якої порушено. В даній справі позивачем є Вознесенська міська рада. Саме для захисту інтересів Вознесенської міської ради прокуратура звернулася з позовом до суду.
В даній справі позивач не довів, що він не знав про порушення свого цивільного права та не спростував презумпцію наявності у нього можливості та обов`язку знати про стан своїх майнових прав.
Отже, якщо у передбачених законом випадках з позовом до суду звернувся прокурор в інтересах відповідного органу (підприємства), то позовна давність обчислюється від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатись саме цей орган (підприємство), а не прокурор.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_3 - ОСОБА_6 , посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просила скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 аналогічні доводам апеляційної скарги ОСОБА_2 .
У відзивах на апеляційні скарги перший заступник керівника Вознесенської окружної прокуратури, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просив залишити апеляційні скарги без задоволення, а рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області без змін.
Щодо доводів апеляційних скарг про пропуск строку позовної давності зазначав наступне.
Позов у справі пред`явлено керівником Вознесенської окружної прокуратури в липні 2024 року, обґрунтування вимог здійснено відповідно до закону та судової практики, яка склалася з вирішення земельних спорів у подібних правовідносинах на той час. Під час розгляду справи 09 квітня 2025 року набрав чинності Закон України від 12 березня 2025 року № 4292-ІХ «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилання захисту прав добросовісного набувача». Вказаним Законом ст. 261 ЦК України доповнено частиною восьмою, відповідно до якої перебіг позовної давності за вимогами щодо витребування чи визнання права щодо нерухомого майна, переданого з державної або комунальної власності у приватну власність, право власності на яке зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, починається від дня державної реєстрації права власності першого набувача або дати передачі першому набувачеві нерухомого майна, щодо якого на момент такої передачі законом не була встановлена необхідність державної реєстрації правочину або реєстрації права власності.
Також Законом України від 12 березня 2025 року № 4292-ІХ доповнено ст. 388 ЦК України частиною третьою щодо граничного строку для витребування державою, територіальною громадою, майна у добросовісного набувача: 10 років з моменту реєстрації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права власності першого набувача або з дати передачі першому набувачеві з державної або комунальної власності у приватну власність нерухомого майна, щодо якого на момент такої передачі законодавством не була встановлена необхідність державної реєстрації правочину або реєстрації права власності. При цьому, п. 2 Прикінцевих та перехідних положень від Закону від 12 березня 2025 року № 4292-ІХ визначає ті його норми, які мають зворотну дію в часі, а саме щодо:
- умов та порядку компенсації органом державної влади або органом місцевого самоврядування добросовісному набувачеві вартості нерухомого майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви, у справах, в яких судом першої інстанції не ухвалено рішення про витребування майна у добросовісного набувача на день набрання чинності цим Законом;
- порядку обчислення та перебігу граничного строку для витребування чи визнання права щодо нерухомого майна, право власності на яке зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно до набрання чинності цим Законом; нерухомого майна, щодо якого на момент його передачі першому набувачеві законом не була встановлена необхідність державної реєстрації правочину або реєстрації права власності і дата його передачі першому набувачеві передує дню набрання чинності цим Законом.
За таких обставин та з урахуванням висновку про недобросовісність всіх набувачів спірної земельної ділянки: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 суд обґрунтовано не застосував положення ЦК України, на які послались у скаргах апелянти.
Щодо обізнаності позивача з відповідними порушеннями у відзиві зазначав, що 27 травня 2021 року набрав чинності ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» від 28 квітня 2021 року № 1423, яким Розділ Х Перехідних Положень ЗК України доповнено п. 24. Відповідно до останнього землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад (окрім винятків, які не стосуються спірних правовідносин). Враховуючи викладене, лише з 27 травня 2021 року територіальна громада міста Вознесенська в особі Вознесенської міської ради в силу закону мала б стати власником спірної земельної ділянки.
Але оскільки остання обліковувалось за ОСОБА_8 , то право комунальної власності на неї в силу закону не виникло. Наразі це питання підлягає вирішенню в судовому порядку лише після припинення незаконного права відповідачів на неї. Право Вознесенської міської ради заявити матеріально-правову вимогу до відповідачів об`єктивно виникло з моменту обізнаності з незаконним заволодінням комунальним майном, але не раніше опрацювання запиту прокурора. При цьому, законодавство не містить норми, яка б зобов`язувала Вознесенську міську раду, як орган місцевого самоврядування, перевіряти рішення органів виконавчої влади (зокрема, Вознесенської районної державної адміністрації) та обставини переходу права власності на землю від держави до фізичних осіб. Апелянтом не доведено поза розумним сумнівом, яким чином за вказаних вище обставин Вознесенська міська рада могла і повинна була своєчасно дізнатись про відведення спірної ділянки першому власнику та про подальші правочини щодо неї. Отже, ні прокурор, ні позивач не могли довідатись про вказані в позові порушення інтересів держави у ті строки, про які зазначає апелянт.
У судове засідання сторони не з`явилися, про день, час та місце розгляду справи ули повідомлені належним чином. У зв`язку з чим, суд розглядав справу у відсутність сторін, відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення прокурора Кость А.В., перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що земельна ділянка, яка перебуває у власності відповідачів з кадастровим номером [номер приховано]:02:000:0104 накладається на прибережну захисну смугу водного об`єкта та не могла бути передана у приватну власність ОСОБА_7 для ведення особистого селянського господарства через законодавчо визначену заборону передачі земель водного фонду та водних об`єктів у власність громадян.Крім того, відведення у приватну власність земельної ділянки за рахунок земель водного фонду супроводжувалось фактичною незаконною зміною цільового призначення цих ділянок всупереч вимогам ч. ч. 1, 2 ст. 20, ст. 122 ЗК України.
З огляду на викладене, суд вважав що права позивача підлягають поновленню шляхом витребування земельної ділянки у відповідачів.
Проте не з усіма висновками суду першої інстанції можна погодитись з огляду на наступне.
Судом встановлено, що відповідно до розпорядження голови Вознесенської районної державної адміністрації від 27 травня 2008 року № 213р ОСОБА_7 отримав безкоштовно у власність земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 1 га на території Новогригорівської сільської ради Вознесенського району Миколаївської області (на теперішній час територія Вознесенської об`єднаної територіальної громади).
Право власності ОСОБА_7 на земельну ділянку з кадастровим номером [номер приховано]:02:000:0104 площею 1 га для ведення особистого селянського господарства було посвідчено державним актом на право власності на земельну ділянку серії та номер ЯЕ №930972 від 19 червня 2008 року, про що в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі вчинено запис № 01[телефон приховано].
На підставі договору купівлі-продажу від 15 липня 2008 року № 2403, посвідченого приватним нотаріусом Вознесенського районного нотаріального округу Нехимчуком К.Б., ОСОБА_7 продав ОСОБА_8 , земельну ділянку з кадастровим номером [номер приховано]:02:000:0104 площею 1 га, для ведення особистого селянського господарства.
Вознесенською райдержадміністрацією, 03 жовтня 2008 року, на підставі вказаного договору купівлі-продажу ОСОБА_8 видано державний акт на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером [номер приховано]:02:000:0104 площею 1 га, серії та номер ЯЗ № 135556, для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Новогригорівської сільської ради Вознесенського району Миколаївської області, про що в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі вчинено запис № 01[телефон приховано].
У подальшому, на підставі розпорядження голови Вознесенської райдержадміністрації від 31 жовтня 2011 року № 438-р ОСОБА_8 виготовлено проект землеустрою про зміну цільового призначення земельної ділянки з земель для ведення особистого селянського господарства на землі для будівництва та обслуговування об`єктів туристичної інфраструктури.
Відповідно до розпорядження голови Вознесенської райдержадміністрації від 15 квітня 2014 року № 143-р виготовлений проект землеустрою затверджено та цільове призначення земельної ділянки з кадастровим номером [номер приховано]:02:000:0104 змінено із земель для ведення особистого селянського господарства на землі для будівництва та обслуговування об`єктів туристичної інфраструктури (землі рекреаційного призначення).
Право власності ОСОБА_8 на земельну ділянку з кадастровим номером [номер приховано]:02:000:0104 площею 1 га для будівництва та обслуговування об`єктів туристичної інфраструктури 29 квітня 2014 року зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (запис про право власності № 5510381, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна № 35019634220).
Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно земельна ділянка з кадастровим номером [номер приховано]:02:000:0104 площею 1 га на теперішній час перебуває у власності ОСОБА_8 з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування об`єктів туристичної інфраструктури.
За інформацією Вознесенського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Вознесенському районі Миколаївської області від 19 січня 2024 року № 36/23.7-22. ОСОБА_8 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується актовим записом про смерть від 20 лютого 2018 року №1848, складеним Одеським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану ГТУЮ в Одеській області.
Відповідно до інформації Державного нотаріуса Суворовського державного нотаріального округу від 27 лютого 2024 року № 547/01-16, четвертою одеською Державною нотаріальною конторою заведена спадкова справа № 512/2018 до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_8 . Спадкоємцями після смерті померлого є: його мати ОСОБА_1 , дружина ОСОБА_2 , сини ОСОБА_3 , ОСОБА_4 . Свідоцтво про право на спадщину на земельну ділянку з кадастровим номером [номер приховано]:02:000:0104 не видавалося.
Відповідно до інформації Суворовської державної нотаріальної контори у м. Одеса від 05 квітня 2024 року № 360/01-16 спадкоємцям свідоцтво на право на спадщину за законом не видавалося оскільки вони не звернулися до нотаріуса з відповідними заявами та оригіналами правовстановлюючих документів.
Відповідно до інформації Регіонального офісу водних ресурсів у Миколаївській області від 25 жовтня 2023 року № 2280/07, біля земельної ділянки з кадастровим номером [номер приховано]:02:000:0104 площею 1 га розташований водний об`єкт - річка Південний Буг, яка відповідно до ст.79 Водного кодексу України відноситься до великих річок загальнодержавного значення, має довжину 806,0 км (257 км в межах області). Ширина прибережної смуги складає 100 метрів, яка подвоюється, якщо крутизна схилів перевищує три градуси.
За інформацією від 24 жовтня 2023 року, наданої спеціалістом-землевпорядником за результатами виконання топографічної зйомки, здійсненої при огляді земельної ділянки з кадастровим номером [номер приховано]:02:000:0104, в рамках кримінального провадження № 42023152040000049 від 29 вересня 2023 року, розпочатого за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.367 КК України встановлено, що земельна ділянка накладається на законодавчо визначену 100 метрову прибережну захисту смугу річки Південний Буг, на площі 0,5673 га.
Оскільки крутизна схилу в місці знаходження земельної ділянки становить більше 3 градусів, то захисна смуга в місці находження земельної ділянки подвоюється та складає 200 метрів (ст.79 ЗКУ), а тому спірна земельна ділянка повністю входить в 200 метрову межу прибережної захисної смуги р. Південний Буг.
Згідно вказаної інформації мінімальна відстань від межі спірної ділянки до у різу води складає 42,99 метри, а максимальна - 142,99 метри.
Згідно з пунктом 2.9 Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 05 листопада 2004 року № 434 (далі - Порядок), у разі відсутності належної землевпорядної документації та встановлених у натурі (на місцевості) меж щодо водоохоронних зон та прибережних захисних смуг водних об`єктів, природоохоронний орган забезпечує їх збереження шляхом урахування при розгляді матеріалів щодо вилучення (викупу), надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених статтею 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку з урахуванням існуючих конкретних умов забудови на час установлення водоохоронної зони.
При цьому відсутність окремого проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність самої прибережної захисної смуги, оскільки її розміри встановлені законом. Системний аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку про те, що при наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити з нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених статтею 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку. Надання у приватну власність земельних ділянок, які знаходяться у прибережній захисній смузі, без урахування обмежень, зазначених у статті 59 ЗК України, суперечить нормам статей 83, 84 цього Кодексу.
Зазначений висновок сформульовано Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 30 травня 2018 року у справі № 469/1393/16-ц, від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц, від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц.
На підставі викладеного суд прийшов до висновку про те, що докази, які надав суду прокурор, свідчать про те, що земельна ділянка, яка перебуває у власності відповідачів з кадастровим номером [номер приховано]:02:000:0104 накладається на прибережну захисну смугу водного об`єкта.
Частиною першою статті 58 ЗК України та статтею 4 Водного кодексу України (далі - ВК України) встановлено, що землі, зайняті річками та їх прибережними захисними смугами належить до земель водного фонду.
До водних об`єктів загальнодержавного значення належать: 1) внутрішні морські води, територіальне море, а також акваторії морських портів; 2) підземні води, які є джерелом централізованого водопостачання; 3) поверхневі води (озера, водосховища, річки, канали), що знаходяться і використовуються на території більш як однієї області, а також їх притоки всіх порядків; 4) водні об`єкти в межах територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, а також віднесені до категорії лікувальних.
До водних об`єктів місцевого значення належать: 1) поверхневі води, що знаходяться і використовуються в межах однієї області і які не віднесені до водних об`єктів загальнодержавного значення; 2) підземні води, які не можуть бути джерелом централізованого водопостачання (стаття 5 ВК України).
Відповідно до ст.79 Водного кодексу України по класифікації річка Південний Буг відноситься до великих річок загальнодержавного значення, має довжину 806,0 км (257 км. В межах області) та водозбірну площу 63700,00 кв.м.
Чинним законодавством установлено особливий правовий режим використання земель водного фонду.
Статтею 60 ЗК України визначено, що вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності встановлюються прибережні захисні смуги.
Прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною: а) для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 гектари - 25 метрів;б) для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари - 50 метрів; в) для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів. При крутизні схилів більше трьох градусів мінімальна ширина прибережної захисної смуги подвоюється. Уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води.
Відповідно до статті 89 ВК України прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності.
У статті 95 ВК України передбачено, що усі води (водні об`єкти) підлягають охороні від забруднення, засмічення, вичерпання та інших дій, які можуть погіршити умови водопостачання, завдавати шкоди здоров`ю людей, спричинити зменшення рибних запасів та інших об`єктів водного промислу, погіршення умов існування диких тварин, зниження родючості земель та інші несприятливі явища внаслідок зміни фізичних і хімічних властивостей вод, зниження їх здатності до природного очищення, порушення гідрологічного і гідрогеологічного режиму вод. Діяльність фізичних та юридичних осіб, що завдає шкоди водам (водним об`єктам), може бути припинена за рішенням суду.
За такого, передача у приватну власність земель водного фонду під руслами малих річок та їх прибережними захисними смугами для ведення особистого селянського господарства є порушенням земельного та водного законодавства.
Звертаючись до суду з позовом, керівник Вознесенської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Вознесенської міської ради метою пред`явленого позову визначив відновлення прав власника щодо користування та розпорядження спірною земельною ділянкою водного фонду, яка всупереч імперативних вимог законодавства була протиправно передана у приватну власність ОСОБА_7 а вподальшому за договором купівлі продажу перейшла у власність ОСОБА_8 .
Тому, прокурор, змінивши позовні вимоги, остаточно просив витребувати на користь територіальної громади міста Вознесенська в особі Вознесенської міської ради від ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , в інтересах якого діє законний представник ОСОБА_2 земельну ділянку площею 1 га з кадастровим номером [номер приховано]:02:000:0104.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19).
Шляхом вчинення провадження у справах суд здійснює захист осіб, права й охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються. Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором (пункти 51, 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 923/466/17 (провадження № 12-89гс19)).
Способами захисту суб`єктивних прав є закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (пункт 5.5), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 90), від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 (пункт 68)).
Тобто це дії, спрямовані на запобігання порушенню або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (пункт 14) та від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 (пункт 40)).
Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог (частина перша статті 13 ЦПК України).
Диспозитивність- один з базових принципів судочинства, керуючись яким, позивач самостійно вирішує, які позовні вимоги заявляти. Суд позбавлений можливості формулювати позовні вимоги замість позивача. Якщо особою заявляється належна позовна вимога, яка може її ефективно захистити, суди не повинні відмовляти у її задоволенні виключно з формальних міркувань. Така відмова призведе до необхідності особи повторно звертатись до суду за захистом своїх прав (які при цьому могли бути ефективно захищені), що невиправдано затягне вирішення справи по суті (див. пункт 118 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року в справі № 914/2350/18 (914/608/20) (провадження № 12-83гс21)).
Велика Палата Верховного Суду зауважувала, що у кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату позивач хоче досягнути унаслідок вирішення спору. Суд розглядає справи у межах заявлених вимог (частина перша статті 13 ЦПК України), але, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим кодексом (пункт 4 частини п`ятої статті 12 ЦПК України). Виконання такого обов`язку пов`язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі № 9901/172/20 (пункти 1, 80-81, 83), від 1 липня 2021 року у справі № 9901/381/20 (пункти 1, 43-47), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункти 6, 20-26, 101, 102), від 1 лютого 2022 року у справі № 750/3192/14 (пункти 4, 26, 47), від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц (пункти 4, 36), від 20 червня 2023 року в справі № 554/10517/16-ц (пункт 7.47), від 4 липня 2023 року у справі № 233/4365/18 (пункт 31)).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Таке право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (близькі за змістом висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14 (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17 (пункт 55) та ін.).
Отже, спосіб захисту повинен відповідати змісту порушеного права та природі спірних правовідносин.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Земельні відносини регулюються Конституцією України, ЗК України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
За вимогами частини першої статті 59 ЗК України землі водного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.
Закон обмежив безоплатне передання в приватну власність земельних ділянок водного фонду можливістю такого передання замкнених природних водойм загальною площею до 3 га (частина друга статті 59 ЗК України), а надання громадянам у користування земельних ділянок у межах прибережних захисних смуг - переліком цілей, не пов`язаних із житловим будівництвом (частина четверта статті 59, пункт «г» частини другої статті 61, частина третя статті 62 ЗК України, частина третя статті 85, пункт 4 частини другої статті 89, частина перша статті 90 Водного кодексу України (далі - ВК України)), і встановив обмежений режим діяльності на відповідних ділянках (статті 61, 62 ЗК України, статті 89, 90 ВК України, абзац другий пункту 8.19 Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів і додаток 13 до цих правил).
За змістом абзацу другого частини другої статті 178 ЦК України обмежено оборотоздатні об`єкти можуть бути визначені як в окремому законі, присвяченому оборотоздатності об`єктів, так і в інших законах, зокрема кодексах, які визначають правовий режим певних об`єктів.
Отже, з огляду на норми статті 59, підпунктів «ґ», «е» частини третьої статті 83, підпункту «г» частини третьої, підпункту «д» частини четвертої статті 84, частини третьої статті 93 ЗК України, статті 85, частини п`ятої статті 88 ВК України тощо цивільний оборот земельних ділянок, які знаходяться у прибережних захисних смугах, є обмеженим законодавчо.
Землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які розповсюджується особливий порядок їх використання та надання їх у користування. Такі землі можуть змінювати володільця лише у випадках, прямо передбачених у ЗК України та ВК України. Тому, зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням, зокрема, статті 59, підпункту «ґ» частини третьої статті 83, підпункту «г» частини третьої, підпункту «д» частини четвертої статті 84, частини третьої статті 93 ЗК України, статті 85, частини п`ятої статті 88 ВК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади.
Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України). Власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою (частина друга статті 152 ЗК України).
Залежно від обставин справи вимогу про зобов`язання повернути земельну ділянку суд може кваліфікувати як негаторний позов. Такий позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки. Власник земельної ділянки водного фонду може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18)).
У постанові від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду (перехід до них володіння цими землями) всупереч вимогам ЗК України є неможливим; розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього Кодексу (див., зокрема, висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані у постановах від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19), від 15 вересня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц (провадження № 14-740цс19) та інших).
Тому, протиправне зайняття такої земельної ділянки або державну реєстрацію права власності на неї за приватною особою слід розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, а таке право захищається не віндикаційним, а негаторним позовом. За змістом наведених постанов та виходячи з обставин, встановлених у цих справах, зазначені висновки не застосовуються щодо заволодіння замкненими природними водоймами загальною площею до 3 гектарів, оскільки такі водойми можуть надаватися у власність приватним особам (стаття 59 ЗК України).
Такі висновки зроблені, керуючись тим, що в силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак таких земельних ділянок особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що ділянки належать до водного фонду, набуття приватної власності на них є неможливим. Як відомо, якщо в принципі за жодних умов не може виникнути право власності, то і володіння є неможливим. Тому ані наявність державної реєстрації права власності за порушником, ані фізичне зайняття ним земельної ділянки водного фонду не призводять до заволодіння порушником такою ділянкою. Отже, як зайняття земельної ділянки водного фонду, так і наявність державної реєстрації права власності на таку ділянку за порушником з порушенням ЗК України та ВК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, а належним способом захисту прав власника є негаторний позов (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19), від 15 вересня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц(провадження № 14-740цс19) та інших).
У цивільному законодавстві закріплено об`єктивні межі застосування позовної давності, які встановлюються: (а) прямо (стаття 268 ЦК України); (б) опосередковано (із врахуванням сутності заявленої вимоги).
Зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18) зроблено висновок, що негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном. Допоки особа є власником нерухомого майна, вона не може бути обмежена у праві звернутися до суду з позовом про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження цим майном, зокрема і шляхом виселення. А тому негаторний позов може бути пред`явлений упродовж всього часу тривання відповідного правопорушення.
Таким чином, належним та ефективним способом захисту прав власності на землі водного фонду є негаторний позов, оскільки власник земельної ділянки водного фонду може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, повернути таку ділянку.
Аналогічні правові висновки, викладені також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, від 07 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц.
Така позиція судів на час розгляду справи залишилася незмінною.
Оскільки спірна земельна ділянка належать до земель водного фонду, то ефективним способом захисту прав позивача є пред`явлення негаторного позову, а не віндикаційного.
Натомість, у даній справі, прокурором заявлено вимогу про витребування земельної ділянки в порядку віндикації з посиланням як на правову підставу такої вимоги ст. ст. 387 ЦК України, тому вимога про витребування земельної ділянки не підлягає задоволенню.
Відмова у задоволенні віндикаційного позову не позбавляє прокурора права звернутися до суду із належно обраним способом захисту права (повернення земельної ділянки).
Подібні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц (провадження № 14-740цс19).
Колегія суддів не може застосувати у даній справі принцип «jura novit curia» («суд знає закони»), оскільки прокурор обґрунтовував свої позовні вимоги тим, що відповідачі отримали землю з порушенням вимог чинного земельного та водного законодавства (земля перебувала у державній власності, відносилася до земель водного фонду). Принцип «jura novit curia» («суд знає закони») застосовується у тому випадку, коли позивач обґрунтовує свій позов саме такими обставинами, проте помилково посилається на певні норми права. Зазначене узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними, зокрема, у постановах від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19); від 08 червня 2021 року у справі № 662/397/15-ц (провадження № 14-20цс21) та інших.
Звертаючись до суду з позовом, у первісній редакції позовної заяви прокурор просив усунути перешкоди власнику Вознесенській міській раді у користуванні та розпорядженні землями водного фонду шляхом визнання незаконним та скасування розпорядження голови Вознесенської райджержадміністрації від 27 травня 2008 року № 213-р, яким затверджено проєкт землеустрою та надано у власність Пернатію земельну ділянку площею 1 га з кадастровим номером [номер приховано]:02:000:0104 на території Новогригорівської сільської раді Вознесенського району Миколаївської області для ведення особистого селянського господарства. Усунити перешкоди власнику Вознесенській міській раді у користуванні та розпорядженні землями водного фонду шляхом визнання недійсним укладенного 15 липня 2008 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_8 договору купівлі-продажу № 2403 земельної ділянки з кадастровим номером [номер приховано]:02:000:0104. Усунити перешкоди власнику Вознесенській міській раді у користуванні та розпорядженні землями водного фонду шляхом визнання незаконним та скасування розпорядження голови Вознесенської райдержадміністрації від 15 квітня 2014 року № 143-р «Про затвердження проєкту землеустрою щодо зміни цільового призначення земельної ділянки громадянину ОСОБА_8 для будівництва та обслуговування об`єкта туристичної інфраструктури за рахунок власних земель в межах території Новогригорівської сільської ради Вознесенського району Миколаївської області». Усунити перешкоди власнику Вознесенській міській раді у користуванні та розпорядженні землями водного фонду шляхом зобов`язання ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 повернути територіальній громаді в особі Вознесенської міської ради земельну ділянку з кадастровим номером [номер приховано]:02:000:0104.
У подальшому Вознесенською окружною прокуратурою подано заяву про зміну предмета позову, в якій позивач просив витребувати на користь територіальної громади міста Вознесенська в особі Вознесенської міської ради від ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , в інтересах якого діє законний представник ОСОБА_2 земельну ділянку площею 1 га з кадастровим номером [номер приховано]:02:000:0104. на підставі ст.387 ЦК України.
У випадку поєднання в одній вимозі віндикаційного та негаторного позовів суд має визначити, яку мету переслідує позивач, і застосувати належні норми права, зокрема, задовольняючи такий позов частково. Зазначений підхід узгоджується з принципом jura novit curia («суд знає закони»), згідно з яким неправильна юридична кваліфікація сторонами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2021 року в справі № 904/5726/19, від 15 листопада 2023 року в справа № 918/119/21 та ін.).
Разом з тим, прокурор змінивши позові вимоги у суді першої інстанції, зазначив про те, що передача у власність відповідачці земельної ділянки відбулася з порушенням ЗК України, ВК України, тому порушене право власності держави має бути захищене саме шляхом витребування земельної ділянки (віндикаційного позову) відповідно до положень ст. ст. 387 ЦК України.
За такого, повернення земельної ділянки без заявлення таких вимог прокурором порушує принцип диспозитивності цивільного процесу та буде свідчити про вихід суду за межі позовних вимог, що суперечить частині першій статті 13 ЦПК України.
Вирішуючи спір та задовольняючи позов прокурора про витребування земельної ділянки у власність територіальної громади в особі Вознесенської міської ради, суд першої інстанції не звернув увагу, що за обставин цієї справи держава, в інтересах якої прокурором пред`явлено позов, не втратила володіння земельною ділянкою як специфічним об`єктом цивільних прав (земельна ділянка водного фонду), у здійсненні права користування та розпорядження нею, тому дійшов помилкового висновку про задоволення позову шляхом витребування спірної земельної ділянки.
За такого, судове рішення про витребування земельної ділянки відповідно до вимог п.п.1,4 ст. 376 ЦПК України підлягає скасуванню, з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні цих позовних вимог.
Таким чином колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України розподілу підлягають судові витрати відповідачів , понесені останніми по сплаті судового збору за розгляд справи у суді першої інстанції, а саме стягненню з Вознесенської міської ради на користь ОСОБА_2 та ОСОБА_3 підлягають 3633 грн.60 коп на користь кожного.
Керуючись статтями 367, 374, 376, 381 -384 ЦПК України, колегія суддів
п о с т а н о в и в:
Апеляційні скарги ОСОБА_2 , подану її представником ОСОБА_5 , та ОСОБА_3 , подану його представником ОСОБА_6 , задовольнити частково.
Рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 10 липня 2026 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
У задоволенні позову керівника Вознесенської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Вознесенської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про витребування земельної ділянки відмовити.
Стягнути з Вознесенської міської ради на користь ОСОБА_2 та ОСОБА_3 по 3633 грн 60 коп. на користь кожного судового збору за розгляд справи у суді апеляційної інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її винесення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з підстав, передбачених ст. 389 ЦПК України.
Головуючий: Н.О. Шаманська
Судді: І.В.Лівінський
Л.М.Царюк