14.10.26
22-ц/812/2152/26
Провадження № 22-ц/812/2152/26
П О С Т А Н О В А
іменем України
14 жовтня 2026 року м. Миколаїв
справа № 490/9055/19
Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Лівінського І.В.,
суддів: Базовкіної Т.М., Шаманської Н.О.,
із секретарем судового засідання Колосовою О.М.,
за участі представника позивачки Долгова А.Г., представника відповідача Цюпи В.П., третьої особи ОСОБА_1 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження
апеляційну скаргу
ОСОБА_2 , подану її представником - адвокатом Долговим Антоном Геннадійовичем,
на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва, ухвалене 24 липня 2026 року під головуванням судді Шолох Л.М., в приміщенні цього ж суду, дата складення повного судового рішення не зазначена, у цивільній справі
за позовом
ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа без самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , виконавчий комітете Миколаївської ради як орган опіки та піклування, про усунення перешкод у здійсненні права власності шляхом знесення житлового будинку,
у с т а н о в и в:
1.Описова частина
Короткий зміст вимог позовної заяви
У жовтні 2019 року ОСОБА_2 , через свого представника - адвоката Долгова А.Г., звернулася з позовом до ОСОБА_3 , третя особа без самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_1 , усунення перешкод у здійсненні права власності шляхом знесення житлового будинку.
Позивачка зазначала, що їй на праві власності належить квартира АДРЕСА_1 .
Наприкінці вересня 2018 року по сусідству з квартирою позивачки по АДРЕСА_2 почало проводитися незаконне та самовільне будівництво з порушенням встановлених державних стандартів та правил. Будівництво велося на земельній ділянці, власником якої є ОСОБА_3 .
Із відповіді Виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 06 березня 2019 року стало відомо, що Управлінням Державної архітектурно-будівельної інспекції у Миколаївській області прийнято рішення від 05 грудня 2018 року № 245, яким була зупинена дія будівельного паспорту забудови земельної ділянки від 19 червня 2018 року № 15-1247 на об`єкт «Будівництва індивідуального житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 . В подальшому відповідним рішенням Управління ДАБІ у Миколаївській області було скасовано дію вказаного будівельного паспорту. 15 березня 2019 року Управління ДАБК ММР наказом № 70 скасувало реєстрацію повідомлення про початок виконання будівельних робіт за вказаною адресою.
Але відповідач все одно продовжував будівництво. У зв`язку із чим позивачкою було подано ряд звернень і скарг до Управління ДАБК, Управління ДАБІ, направлених на отримання пояснень, чому й надалі продовжується будівництво за вказаною адресою. У відповідях на ці заяви зазначалося, що зупинення дії будівельного паспорта не передбачає скасування повідомлення про початок виконання будівельних робіт.
Своїм будівництвом відповідач продовжує погіршувати житлові умови для мешканців будинку АДРЕСА_3 . Зокрема, порушується графік інсоляції, тривалість інсоляції в квартирі зменшилась в результаті її затемнення, викликаного будинком, який будується відповідачем.
У висновку експерта від 10 жовтня 2019 року № 115-106/1 було вказано, що усунення існуючих порушень діючих норм ДБН при будівництві двох-поверхневого будинку за вказаною адресою, відносно житлової квартири належної позивачці, без знесення або перепланування відповідного житлового будинку не можливо.
Однак Департаментом містобудування та архітектури ММР було видано новий будівельний паспорт на забудову земельної ділянки по АДРЕСА_2 .
Посилаючись на викладені обставини, позивачка просила суд усунути перешкоди у здійсненні нею належного права власності щодо своєї квартири АДРЕСА_1 шляхом знесення за власний рахунок відповідача самочинної забудови (недобудови) у вигляді індивідуального житлового будинку за адресою АДРЕСА_2 (кадастровий номер земельної ділянки №[номер приховано]:09:047:0008);
стягнути з відповідача на її користь моральну шкоду у розмір 5000 грн, 3432 грн витрат на отримання висновку експерта щодо судової будівельно-технічної експертизи від 15 серпня 2019 року, 1166, 68 грн витрат на проведення додаткової судової будівельно-технічної експертизи від 10 жовтня 2019 року та судові витрати на правничу допомогу.
Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 15 листопада 2023 року до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору залучено ОСОБА_4 та виконавчий комітет Миколаївської міської ради як орган опіки та піклування.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 24 липня 2026 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачем не доведено необхідність застосування до відповідача крайнього способу впливу (знесення будинку) та можливість здійснити перепланування, знесення другого поверху тощо. За такого, суд дійшов висновку, про недоведеність вимог позивача щодо знесення цілого житлового будинку.
До того ж, доказів того, що ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та їх діти є власниками іншого житла, матеріали справи не містить. За такого, суд дійшов висновку, що житловий будинок АДРЕСА_2 є єдиним житлом неповнолітніх дітей відповідача ОСОБА_3 .
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
Не погодившись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_2 через свого представника - адвоката Долгова А.Г., подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення суду, порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування судом обставин справи, просила рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позов у повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги представник апелянта зазначав, що:
- рішення є внутрішньо суперечливим, суд встановив всі юридично значущі факти, необхідні для захисту права власності скаржника, але відмовив у такому захисті;
- суд неправильно застосував норми матеріального права: суд поширив на приватноправовий негаторний спір режим, писаний для позовів органів державної влади проти самочинного будівництва, - і застосував цей режим саме до об`єкта, який сам визнав таким, що не є самочинним будівництвом. Суд неправильно застосував постанову Верховного Суду від 23 липня 2024 року у справі № 359/1365/22;
- неповне з`ясування обставин справи та порушення вимог статті 265 ЦПК України щодо мотивування рішення: суд не дослідив висновок додаткової судової будівельно-технічної експертизи і залишив без будь-якої оцінки доводи, наведені у відповіді на відзив;
- неправильний розподіл обов`язку доказування: тягар доведення наявності менш обтяжливого способу усунення порушення безпідставно покладено на скаржника, а не на відповідача, дії якого спричинили порушення;
- суд, встановивши факт порушення права власності позивачки, не визначив ефективного способу його захисту, що є порушенням норм процесуального права;
- урахування судом інтересів неповнолітніх дітей відповідача, як самостійної підстави для повної відмови в позові, не відповідає обставинам справи і залишає порушене право скаржника без будь-якого захисту;
- теза суду про необхідність захисту «єдиного житла» неповнолітніх дітей відповідача прямо спростовується обставинами, які сам суд з`ясував у судовому засіданні: на дату ухвалення оскаржуваного рішення відповідач не мав чинної державної реєстрації права власності на спірний будинок;
- похідні позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди та судових витрат на проведення експертизи: їх задоволення безпосередньо залежить від задоволення основної негаторної вимоги, у відмові в якій, на думку апелянта, суд помилився.
Узагальнені доводи інших учасників справи
На вказану апеляційну скаргу від ОСОБА_3 надійшов відзив, який сформований його представником - адвокатом Цюпа В.П. у системі «Електронний суд». Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.
Представник відповідача зазначав, що в апеляційній скарзі позивач вказує, що судом в оскаржуваному рішенні неправомірно застосовано постанову Верховного Суду від 23 липня 2024 року у справі №359/1365/22, однак, враховуючи ситуацію у цій справі, що зараз розглядається, а саме наполягання позивача на порушенні будівельних норм, стосовно відстані від його будинку та що знесення будинку відповідача може порушити права третіх осіб, у даному випадку малолітніх дітей відповідача, то справа №359/1365/22, на яку послався суд у оскаржуваному рішенні є повністю ідентичною і правова позиція Верховного Суду викладена у справі №359/1365/22 може бути використана при розгляді справи №490/9055/19. Крім того Верховний Суд у іншій справі №320/18895/17-ц залишив в силі постанову суду апеляційної інстанції, якою було скасовано рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 11 лютого 2020 року та відмовлено у задоволення позову про знесення самочинно забудованого нерухомого майна У справі №320/1889/17-ц суди дійшли висновку, що позивачем не надано жодного доказу про те, що відповідач, проживаючи в іншому будинку, порушує його права щодо користування та володіння належним йому будинком, і що ті порушення будівельних норм, на які позивач посилається, порушують саме його права та є співмірними з тим способом захисту, який він обрав. Отже правова позиція Верховного суду вказує на те, що: - факт порушення будівельних норм не є автоматичною підставою для знесення будинку; - спосіб захисту повинен бути співмірним порушеному праву особи.
Позиція позивача у даній справі №490/9055/19 заснована на тому, що по сусідству з її квартирою відповідач ОСОБА_3 здійснює незаконне та самочинне будівництво. Звертає увагу, що відповідач ОСОБА_3 не здійснював самочинного будівництва. Будівництво будинку здійснювалось у відповідності до вимог закону, на належній йому на праві власності земельній ділянці, що була відведена для будівництва будинку, та у відповідності до будівельної документації. Отже відсутні підстави вважати самочинним будівництвом житловий будинок, збудований ОСОБА_3 у АДРЕСА_2 .
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 11 квітня 2019 року у справі №400/3131/18 встановлено відсутність порушення вимог Державних будівельних норм про порушення яких зазначає позивач у позовній заяві у справі №490/9055/19.
Звертає увагу, що Верховний Суд у постанові від 16 листопада 2022 року у справі №490/437/20 не встановлював жодних фактів, і не робив висновків, що будинок збудований відповідачем ОСОБА_3 є самочинним будівництвом, чи про необхідність його знесення, як зазначає про це позивачка в апеляційні скарзі. Верховний суд лише зазначив, що у випадку, якщо позивачка вважає об`єкт самочинним будівництвом і вважає, що таким самочинним будівництвом порушено її права, може самостійно звернутися з таким позовом. Верховний суд скасував попередні судові рішення, відмовив у задоволенні позову. Отже в результаті розгляду справи №490/437/20 Верховним Судом повернуто чинність всіх документів, пов`язаних з будівництвом відповідачем будинку, введенням його в експлуатацію, та реєстрацією права власності на збудований будинок за відповідачем. Вказане свідчить, що будівництво будинку, прийняття його в експлуатацію та реєстрація права власності на збудований будинок за відповідачем ОСОБА_3 здійснено у відповідності до вимог законодавства та за наявності всіх необхідних документів. Зазначене свідчить, що і друга умова, а саме житловий будинок збудований або будуються без відповідних дозвільних документів, за якої збудований об`єкт можливо визнати самочинним будівництвом також не знайшла свого підтвердження. Так само як і позиція позивача, що будівництво будинку здійснюється з істотними порушеннями будівельних норм і правил також не знайшла свого підтвердження та спростовується документами у справі.
Також звертає увагу, що відповідач не створює для позивачки жодних перепон у користуванні її власністю. Зі сторони відповідача ОСОБА_3 не створено перешкод позивачці у здійсненні нею права користування та розпоряджання своїм майном, які необхідно врегульовувати у суді, а тим більше за рахунок знесення будинку що належить відповідачу ОСОБА_3 .
Під час розгляду справи у суді першої інстанції позивачем не зазначено, яким чином відстань між будинками впливає на її права, чи їх порушує.
Що стосується зазначення позивачкою про недостатність інсоляції в одній із кімнат у її квартирі, то зазначене також не є доказом самочинного будівництва та не може бути підставою для знесення будинку відповідача. Навіть сам по собі факт порушення нормативу інсоляції у одній з двох кімнат вважаємо не є достатнім для висновку про наявність підстав для знесення будинку відповідача ОСОБА_3 . Наданий до суду розрахунок інсоляції квартири АДРЕСА_1 за 2019 рік базується на не чинних нормативних актах.
Вважає, що не може бути прийнятим в якості доказу і висновок експерта №115-106 від 21 серпня 2019 року, та висновок експерта №115-106/1 від 10 жовтня 2019 року, оскільки обидва зазначених висновки базуються на висновках викладених у розрахунку інсоляції за 2019 рік, який складений на підставі не чинних нормативних документів.
Що стосується розрахунка інсоляції квартири АДРЕСА_1 247-00-03ІН 2023 року, то даний висновок також не може бути прийнятий у якості доказу, порушення прав позивача та необхідності знесення будинку позивача. У зазначеному розрахунку інсоляції за 2023 р. зазначається, що інсоляція житлової кімнати АДРЕСА_4 зменшилась через затінення новим двоповерховим житловим будинком. Час інсоляції був із 8ч. до 15ч.20хв. (що становило 4 ч. 20хв.) стала з 11ч до 12ч.20хв. (що становить 1ч.20хв.), час потрапляння сонячного променя у житлову кімнату АДРЕСА_5 із 16год.45хв до 17год. -17хв., та зроблено висновок, що будівництво нового будинку порушило норми щоденної інсоляції в квартирі АДРЕСА_1 , тобто інсоляційні норми не виконуються в побудованому будинку.
Звертають увагу суду, що при здійсненні розрахунку інсоляції, як за 2019 рік, так і за 2023 рік висновок робився щодо однієї кімнати, а їх у позивачки дві. При здійсненні обох досліджень у 2019 та у 2023 роках не враховано, що перед віконним прорізом житлової кімнати №1 обстежуваної квартири АДРЕСА_6 знаходиться навіс виконаний з металевих конструкцій, який відсутній у документах. Також не враховано, що до квартири АДРЕСА_7 , здійснена прибудова, яка також закриває доступ до сонця і внаслідок чого недотримуються нормативи інсоляції. Обидва вищезазначених об`єкта, навіс над кімнатою АДРЕСА_5 та прибудова до квартири АДРЕСА_8 , не дають можливості позивачу отримувати інсоляцію кімнати на належному рівні. Обидва зазначені об`єкти є самочинним будівництвом.
На противагу зазначеному висновку, відповідачем до суду надано висновок ТОВ «Центр судових інженерно-технічних експертиз та архітектури» «Про забезпеченість нормативної тривалості інсоляції квартири АДРЕСА_1 з урахуванням двоповерхового житлового будинку, який будується на суміжній земельній ділянці за адресою АДРЕСА_2 .» У висновку зазначено, що в цілому у двокімнатній квартирі АДРЕСА_1 , нормативна тривалість інсоляції забезпечена з урахуванням двоповерхового житлового будинку, який будується на суміжній земельній ділянці за адресою АДРЕСА_2 . Такий висновок зроблено на підставі того, що перед віконним прорізом житлової кімнати АДРЕСА_9 у висновку інсоляції наданому позивачем) обстежуваної квартири АДРЕСА_6 знаходиться навіс виконаний з металевих конструкцій, який відсутній у документах. Крім того ,зафіксована прибудова до квартири АДРЕСА_7 , яка є самочинною забудовою. Отже за відсутності навісу та самочинної прибудова до квартири АДРЕСА_10 у висновку інсоляції наданому позивачем) квартири АДРЕСА_1 нормативна тривалість інсоляції забезпечена. Жодних претензій сусіду з квартири АДРЕСА_8 , який здійснив самочинне будівництво прибудови, яка зменшила інсоляцію у квартирі позивачки АДРЕСА_3 , позивачка не пред`являє.
Вказує, що будинок відповідача, який розташований у АДРЕСА_2 є єдиним місцем проживання його сім`ї, тобто є єдиним житлом для його дружини та двох їх неповнолітніх дітей.
2. Мотивувальна частина
Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до положень частин 1-3, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Переглянувши справу за наявними в ній доказами, та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла такого.
Фактичні обставини справи
Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 28 лютого 2017 року придбав земельну ділянку площею 0,0468 га на АДРЕСА_2 , яка має кадастровий номер [номер приховано]:09:047:0008, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що стверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Починаючи з 2019 року ОСОБА_3 здійснював будівництво житлового будинку на належній йому на праві власності земельній ділянці за адресою АДРЕСА_2 .
Питання щодо правомірності дозвільних документів на будівництво житлового будинку було предметом спору у справі №490/437/20 за позовом ОСОБА_2 до Управління державного архітектурно-будівельного контролю Миколаївської міської ради, Державної архітектурно-будівельної інспекції у Миколаївській області, Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради, ОСОБА_3 , третя особа на стороні позивача, що не заявляє самостійних вимог - ОСОБА_1 , третя особа на стороні відповідача, що не заявляє самостійних вимог - Департамент архітектури та містобудування Миколаївської міської ради про протиправними дії та скасування (анулювання) Повідомлення про початок будівельних робіт від 20.09.2019 року № МК 061192630344, виданий Державною архітектурно-будівельною інспекцією у Миколаївській області ОСОБА_3 на об`єкт «Будівництва індивідуального житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 »; визнати протиправними дії та скасування (анулювання) Декларації про готовність до експлуатації об`єкта від 21.11.2019 року № 141193251012, виданої Управлінням державного архітектурно-будівельного контролю Миколаївської міської ради Гончарову А.В. на об`єкт «Будівництва індивідуального житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 » та скасування Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) державного реєстратора речових прав на нерухоме майно Черкановського С.І., індексний номер 49966076 від 02.12.2019 року та зобов`язання державного реєстратора речових прав на нерухоме майно Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради внести відповідні зміни в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно.
Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 02 червня 2021 року, залишеним без змін постановою Миколаївського апеляційного суду від 06 жовтня 2021 року, означений позов у справі № 490/437/20 задоволено частково. Скасовано (анулювано) Повідомлення про початок будівельних робіт від 20.09.2019 року № МК 061192630344, виданий Державною архітектурно-будівельною інспекцією у Миколаївській області ОСОБА_3 на об`єкт «Будівництва індивідуального житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 ». Скасовано Декларацію про готовність до експлуатації об`єкта від 21.11.2019 року №141193251012, видану Управлінням державного архітектурно-будівельного контролю Миколаївської міської ради ОСОБА_3 на об`єкт «Будівництва індивідуального житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 ». Скасовано Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) державного реєстратора речових прав на нерухоме майно Черкановського С.І., індексний номер 49966076 від 02.12.2019 року.
За результатами касаційного провадження у справі № 490/437/20 постановою Верховного Суду від 16 листопада 2022 року касаційні скарги ОСОБА_3 , від імені якого діє адвокат Єленич О.В., ОСОБА_4 , від імені якої діє адвокат Пономаренко В.Ю., та Управління державного архітектурно-будівельного контролю Миколаївської міської ради задоволено.
Рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 02 червня 2020 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 06 жовтня 2021 року скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 до Управління державного архітектурно-будівельного контролю Миколаївської міської ради, Державної архітектурно-будівельної інспекції у Миколаївській області, Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради, ОСОБА_3 , третя особа на стороні позивачки, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_1 , третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Департамент архітектури та містобудування Миколаївської міської ради, про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії відмовлено.
У постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 490/437/20 Верховний Суд дійшов висновку, що реєстрація декларації про початок виконання будівельних робіт є актом одноразового застосування, який потягнув за собою настання певних правових наслідків, в даному випадку вчинення позивачем дій щодо реалізації наданого йому цією декларацією права на проведення будівельних робіт. Отже, після реєстрації права власності на збудований об`єкт нерухомості на підставі зареєстрованої декларації про готовність об`єкта до експлуатації, остання вичерпує свою дію фактом виконання.
Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що право власності на житловий будинок на АДРЕСА_2 було зареєстровано за ОСОБА_3 02 грудня 2019 року, земельна ділянка була відведена для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.
Верховний Суд зазначав, що після реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна, у разі наявності всіх визначених законом підстав вважати об`єкт самочинним будівництвом відповідно до частини першої статті 376 ЦК України, Департамент ДАБК зобов`язаний звернутися з позовом про знесення самочинно збудованого об`єкта (об`єктів) у порядку, встановленому законом. Водночас позивачка, яка вважає, що самочинним будівництвом порушено її права, може самостійно звернутися з таким позовом.
Тобто ефективним способом захисту за вказаних обставин є пред`явлення позову про знесення самочинного будівництва або про зобов`язанням провести відповідну перебудову у разі, якщо буде доведено, що спірний об`єкт має ознаки самочинного будівництва.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 11 квітня 2019 року у справі № 400/3131/18 задоволено позов ОСОБА_3 до Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Миколаївській області, - рішення № 245-з про зупинення дії будівельного паспорту забудови земельної ділянки від 19 червня 2018 року № 15-1247 на об`єкт "Будівництво індивідуального житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 ", прийняте Управлінням Державної архітектурно-будівельної інспекції у Миколаївській області 05 грудня 2018 року, визнано протиправним та скасовано.
На підтвердження своїх доводів позивачка надала розрахунок інсоляції квартири АДРЕСА_6 , виконаний у 2023 році ТОВ «Н. Проект-Тайм». З цього розрахунку вбачається, що житловий будинок відповідача побудований на відстані 2,5 м. від належної позивачу двокімнатної квартири, що не відповідає ДБН Б.2.2-12-2019 «Планування та забудова територій». Час потрапляння сонячного променя у житлову кімнату АДРЕСА_5 (з 16 год. 45 хв. до 17 год.), тобто 17 хв., у житлову кімнату № 2 - тривалість інсоляції зменшилася через затінення новим двоповерховим житловим будинком, час інсоляції був із 8 год. до 12 год. 20 хв. (що становить 4 год. 20 хв.) стало з 11 год. до 12 год. 20 хв. (що становить 1 год 20 хв.). При цьому зазначено, що 1-3 кімнатні квартири інсолюються, якщо хоча б одна житлова кімната отримує прямого сонячного світла не менше 2.5 год.
З висновку будівельно-технічної експертизи від 21 серпня 2019 року № 115-106 та висновку додаткової експертизи від 10 жовтня 2019 року № 115-106/1 випливає, що судовими експертами Шапошникової Е.О. та ОСОБА_5 встановлено, що у будівництві двоповерхового житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 відносно квартири позивачки, є невідповідність діючих норм та вимог ДБН в Україні, а саме: пункти 3.25, 3.37 ДБН 360-92** «Планування та забудова міських і сільських поселень»; пункти 14.9.2, 15.2 ДБН Б2.2-12:2018 «Планування і забудова територій»; пункти 3.1, 3.4, 3.10 ДБН В2.2-15:2005 «Житлові будинки. Загальні положення»; пункти 4.6, 4.8 ДержСанПіН 173-96 «Державні санітарні правила планування та забудови населених пунктів». Усунення існуючих порушень діючих норм ДБН при будівництві вказаного будинку відносно квартири позивачки без знесення або перепланування відповідного житлового будинку не можливо.
В житловому будинку відповідача, крім нього та його дружини, проживають неповнолітні діти ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Позиція апеляційного суду
Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем, і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див.: постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21).
Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див.: постанова Верховного Суду від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21, постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року у справі № 607/20787/19)).
Велика Палата Верховного Суду зауважувала, що в кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату позивач хоче досягнути унаслідок вирішення спору. Суд розглядає справи у межах заявлених вимог (частина перша статті 13 ЦПК України), але, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим кодексом (пункт 4 частини п`ятої статті 12 ЦПК України). Виконання такого обов`язку пов`язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально (див.: постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі № 9901/172/20, від 01 лютого 2022 року у справі № 750/3192/14, від 20 червня 2023 року у справі № 554/10517/16-ц).
Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
Частиною першою статті 15 та частиною першою статті 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Вирішуючи спір, суд повинен дати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу позивача на момент його звернення до суду.
За змістом статей 316, 317 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Відповідно до частин першої-третьої, п`ятої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.
У частинах першій та другій статті 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Серед способів захисту речових прав цивільне законодавства виокремлює усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України). Вказаний спосіб захисту може бути реалізований шляхом подання негаторного позову (див.: постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18)).
Позивачка, звертаючись із цим позовом, посилалася на те, що житловий будинок, який побудований відповідачем за адресою: АДРЕСА_2 , побудований з порушенням будівельних норм та внаслідок затемнення цим житловим будинком значно зменшує час інсоляції в належній їй квартирі, а також вказана самовільна забудова побудована без належної на те документації, що порушує її права як власника квартири АДРЕСА_1 .
Заперечуючи щодо позову відповідач зазначав, що не здійснював самочинного будівництва. Будівництво будинку здійснювалось до вимог закону, на земельній ділянці, що була відведена для будівництва будинку та відповідно до будівельної документації. На підставі декларації про готовність до експлуатації об`єкта від 21 листопада 2019 року №141193251012 державним реєстратором винесено Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) державного реєстратора речових прав на нерухоме майно, індексний номер №49966076 від 02 грудня 2019 року. Відповідач не створює перепон позивачу у користуванні та розпорядженні його власністю.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина третя статті 12 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частина перша статті 89 ЦПК України).
Суд першої інстанції правильно зазначив, що житловий будинок відповідача побудований на відстані 2,5 м. від квартири відповідача, що є порушенням ДБН Б.2.2-12-2019 «Планування та забудова територій», що призвело до порушення інсоляції однієї з житловий кімнат, належної позивачу двокімнатної квартири.
Зазначене підтверджується розрахунком інсоляції, виконаним ТОВ «Н.проект-Тайм» у 2023 році, з якого вбачається , що житловий будинок відповідача побудований на відстані 2,5 м. від належної позивачу двокімнатної квартири, що не відповідає ДБН Б.2.2-12-2019 «Планування та забудова територій» (розділ 15.2). Час потрапляння сонячного променя у житлову кімнату АДРЕСА_5 (з 16 год. 45 хв. до 17 год.), тобто 17 хв., у житлову кімнату № 2 - тривалість інсоляції зменшилася через затінення новим двоповерховим житловим будинком, час інсоляції був із 8 год. до 12 год. 20 хв. (що становить 4 год. 20 хв.) стало з 11 год. до 12 год. 20 хв. (що становить 1 год 20 хв.). При цьому зазначено, що 1-3 кімнатні квартири інсолюються, якщо хоча б одна житлова кімната отримує прямого сонячного світла не менше 2.5 год. Отже, будівництво нового будинку порушило норми щодо інсоляції в квартирі АДРЕСА_1 і на прилеглих територіях, тобто інсоляційні норми не виконуються в побудованому будинку.
Відповідачі та інші учасники справи в цій частині рішення суду першої інстанції не оскаржували.
Водночас, колегія суддів погоджується з висновком суду про те, що самі по собі порушення будівельних норм не доводять порушення прав позивачки здійсненим відповідачем будівництвом та застосуванням до відповідача крайнього способу впливу - знесення цілого житлового будинку, а тому суд дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність позивачкою порушення її прав здійсненням відповідачем спірного будівництва.
У постанові від 14 травня 2025 року у справі № 753/18729/16-ц Верховний Суд зазначав: «Європейський суд з прав людини у справі «Іванова і Черкезов проти Болгарії» (Ivanova and Cherkezov v. Bulgaria, скарга № 46577/15) роз`яснив, що знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності. Зазначене також роз`яснено судам у пункті 22 постанові Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 6 «Про практику застосування судами статті 376 ЦК України (про правовий режим самочинного будівництва)». Отже, знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності. Знесення нерухомості, збудованої з істотним відхиленням від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, з істотним порушенням будівельних норм і правил, допустиме лише за умови, якщо неможливо здійснити перебудову нерухомості відповідно до проєкту або відповідно до норм і правил, визначених державними правилами та санітарними нормами, або якщо особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від такої перебудови».
Також апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що житловий будинок відповідача збудовано на належній йому ділянці, цільове призначення якої - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, технічна документація на цей будинок є чинною, матеріали справи не містять належних, допустимих та достатніх доказів, які б були підставою для беззаперечного висновку про самочинність будівництва ОСОБА_3 житлового будинку у АДРЕСА_2 .
Отже споруджений спірний об`єкт нерухомості не можна вважати самочинним будівництвом з огляду на те, що він споруджений на земельній ділянці, що на час будівництва була відведена саме для цієї мети та відповідно до будівельної документації.
Посилання апеляційної скарги на те, що на дату ухвалення оскаржуваного рішення відповідач не мав чинної державної реєстрації права власності на спірний будинок, колегія суддів вважає необґрунтованою.
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі 911/3594/17 (провадження № 12-234гс18) зазначено:
«4.16. Пунктом 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» установлено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
4.17. Сукупний правовий аналіз наведених норм свідчить про те, що реєстрація права власності на нерухоме майно є лише офіційним визнанням права власності з боку держави. Сама собою державна реєстрація права власності за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права власності, але створює спростовувану презумпцію права власності такої особи».
Зазначена позиція Верховного Суду щодо державної реєстрації речових прав на нерухоме майно є сталою.
Як вбачається з постанови Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 490/437/20, скасовуючи рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 02 червня 2021 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 06 жовтня 2021 року, якими було скасовано рішення про державну реєстрацію права ОСОБА_3 на спірний будинок, Верховний Суд виходив з того, що право власності на житловий будинок на АДРЕСА_2 було зареєстровано за ОСОБА_3 02 грудня 2019 року, земельна ділянка була відведена для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.
Отже, відсутність реєстрації за відповідачем на момент ухвалення оскаржуваного рішення права власності на спірний будинок не може вважатись достатньою підставою для знесення цього будинку.
Щодо висновків будівельно-технічних експертиз
Так, статтею 106 ЦПК України передбачено можливість проведення експертизи на замовлення учасників справи.
Частиною 6 статті 106 ЦПК України зазначено, що експерт, який склав висновок за зверненням учасника справи, має ті самі права і обов`язки, що й експерт, який здійснює експертизу на підставі ухвали суду. Згідно з частиною 5 статті 106 ЦПК України у висновку експерта повинно бути зазначено, що висновок підготовлено для подання до суду, та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.
Разом з тим, у висновках будівельно-технічного експертизи від 21 серпня 2019 року № 115-106 та додаткової будівельно-технічного експертизи від 10 жовтня 2019 року № 115-106/1 не зазначено, що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок та те, що висновок підготовлено для подання до суду.
Відповідно до статті 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За того, апеляційний суду вважає, що висновки будівельно-технічного експертизи від 21 серпня 2019 року № 115-106 та додаткової будівельно-технічного експертизи від 10 жовтня 2019 року № 115-106/1 не можуть бути визнані допустимими доказами.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції також зазначав, що в спірному житловому будинку відповідача, окрім нього та його дружини зареєстровані та проживають також їхні неповнолітні діти ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
ОСОБА_3 є власником житлового будинка по АДРЕСА_2 . ОСОБА_4 є власником житлового будинку по АДРЕСА_11 . Відповідно до висновку про вартість житлового будинку АДРЕСА_11 , складеного оцінювачем ОСОБА_8 , вказаний будинок та технічні господарські і побутові споруди, вказані у технічному паспорті, фактично відсутні. За такого, зроблено висновок про те, що цей будинок не відповідає статті 380 ЦК України та не є житловим будинком і дослідженню не підлягає.
Доказів того, що ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та їх діти є власниками іншого житла, матеріали справи не містить. За такого, суд дійшов висновку, що житловий будинок АДРЕСА_2 є єдиним житлом неповнолітніх дітей відповідача ОСОБА_3 .
З таким висновком апеляційний суд також погоджується.
Згідно зі статями 18, 27 Конвенції Організації Об`єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, чинної для України з 27 вересня 1991 року (далі - Конвенція), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання та розвиток дитини. Батьки несуть основну відповідальність за виховання та розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального та соціального розвитку дитини.
У частині першій статті 3 Конвенції визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Відповідно до статті 18 Закону України «Про охорону дитинства» держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку. Діти - члени сім`ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем. Органи опіки та піклування зобов`язані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей при відчуженні жилих приміщень та купівлі нового житла.
ЄСПЛ у своїй практиці у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» зазначав, що «втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (див., серед багатьох інших джерел, рішення від 13 травня 2008 р. у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства» (McCann v. the United Kingdom), заява № 19009/04, п. 50). … Втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою (див. рішення у справі «Зехентнер проти Австрії» (Zehentner v. Austria), заява № 20082/02, п. 56, ECHR 2009-...). Концепція « житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві (див. рішення від 27 травня 2004 р. у справі «Коннорс проти Сполученого Королівства» (Connors v. the United Kingdom), заява № 66746/01, п. 82).
Європейський суд з прав людини у справі «Іванова і Черкезов проти Болгарії» (№ 46577/15) від 21 квітня 2016 року підтвердив, що знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності.
У справі «Йорданова та інші проти Болгарії» (Yordanova and Others v. Bulgaria) від 24 квітня 2012 року (заява № 25446/06) ЄСПЛ вказав: навіть якщо будівлі зводяться без дозволу, наказ про їх демонтаж та виселення людей без пропозицій альтернативного житла (що робить вразливу родину/спільноту бездомною) є порушенням Статті 8, якщо органи влади не провели ретельну оцінку «необхідності в демократичному суспільстві» та пропорційності.
Доводів на спростування зазначених висновків апеляційна скарга не містить.
За такого, апеляційний суд погоджується з основним висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні вимог ОСОБА_2 зобов`язати відповідача усунути перешкоди у здійсненні нею належного права власності щодо своєї квартири АДРЕСА_6 шляхом знесення за власний рахунок відповідача житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 , враховуючи, що позивачкою не надано доказів технічної можливості демонтажу частини житлового будинку, який належить відповідачу, без пошкодження конструкції будинку у цілому.
Що стосується вимог про відшкодування моральної шкоди
Відповідно до частини 1 статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Поняття моральної шкоди визначено у частині 2 статті 23 ЦК України, згідно з якою моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Згідно з роз`ясненнями постанови Пленумом Верховного Суду України від 32 березня 1995 року №4 (із змінами і доповненнями від 25 травня 2001 року № 5) "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд у таких спорах повинен з`ясувати чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Таким чином, обов`язок доказування спричиненої моральної шкоди, її розміру та інших обставин, покладається на особу, що позивається із таким позовом.
Такий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року у справі № 815/6107/17 та від 04 березня 2020 року у справі № 815/2215/15.
Обґрунтовуючи свої вимоги про стягнення моральної шкоди, позивачка посилалася на те, що діями відповідача їй було заподіяно моральну шкоду, яка була викликана складним та тривалим процесом оскарження у різних державних органах законності новобудови відповідача, що негативно відобразилось на її емоційному та психологічному стані, призвело до втрати великої кількості сил та енергії, направленої на відновлення своїх порушених прав, а також постійні образи з боку відповідача.
Між тим, враховуючи, що в задоволенні позову про знесення будинку відповідача відмовлено, апеляційний суд вважає, що позивачкою не доведено факту завдання моральних страждань та душевних переживань, що настали у зв`язку з будівництвом відповідачем спірного будинку.
Відтак, підстави для відшкодування моральної шкоди відсутні, а тому основний висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні таких вимог, є правильним.
Що стосується вимог про стягнення вартості експертизи
Як вбачається з матеріалів справи, експертом Шапошниковою Е.О. проводилась будівельно-технічна експертиза №115-106 від 21 серпня 2019 року за заявою представника позивачки. Також експертом Лесків С.А. проводилась додаткова будівельно-технічна експертиза № 115-106/1 від 10 жовтня 2019 року, за адвокатським запитом адвоката Долгова А.Г. За проведення цих експертиз позивачкою сплачено 3432 грн та 1000 грн в тому числі ПДВ 20 %166,67 грн (т.1. а.с. 53, 54).
До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати, пов`язані із залученням експертів та проведенням експертизи (частина третя статті 133 ЦПК України).
Процесуальні питання розподілу судових витрат визначено статтею 141 ЦПК України.
Так, судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд враховує, чи пов`язані ці витрати з розглядом справи.
У постанові від 22 листопада 2023 року у справі № 712/4126/22 (провадження № 14-123цс23) Велика Палата Верховного Суду зазначила: "Відшкодування витрат за проведення експертизи не обмежується випадком її призначення та проведення після відкриття провадження у справі. Відтак сторона, на користь якої ухвалено рішення, має право на відшкодування витрат за експертизу, проведену до подання позову, якщо такі витрати пов`язані з розглядом справи, зокрема якщо судом враховано відповідний висновок експерта як доказ".
Разом з тим, оскільки апеляційний суд визнав висновки будівельно-технічної експертизи №115-106 від 21 серпня 2019 року та додаткової будівельно-технічної експертизи № 115-106/1 від 10 жовтня 2019 року не допустимими доказами у справі, яка переглядається, та оскільки в задоволенні позову відмовлено, витрати, здійснені позивачкою на проведення вказаної експертизи та додаткової експертизи у розмірі 3432 грн та 1166,67 грн разом з ПДВ не підлягають відшкодуванню.
А тому, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для стягнення вказаної суми.
Отже, ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин, нормами матеріального та процесуального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку, дійшов правильного висновку про залишення позову без задоволення.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Доводи апеляційної скарги та зміст оскаржуваного судового рішення не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а тому рішення суду підлягає залишенню без зміни відповідно до положень статті 375 ЦПК України.
Керуючись статтями 367, 374, 375, 382 ЦПК України,
п о с т а н о в и в:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , подану її представником - адвокатом Долговим Антоном Геннадійовичем, залишити без задоволення, а рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 24 липня 2026 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду за правилами, передбаченими статтею 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий І.В. Лівінський
Судді Т.М. Базовкіна
Н.О. Шаманська
Повне судове рішення складене 16 жовтня 2026 року.