ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 жовтня 2026 року м.Суми
Справа №591/220/21
Номер провадження 22-ц/816/445/26
Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Криворотенка В. І. (суддя-доповідач),
суддів - Собини О. І. , Петен Я. Л.
за участю секретаря судового засідання - Назарової О.М.,
сторони:
позивач - ОСОБА_1
відповідач - ОСОБА_2
розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2
на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 22 квітня 2025 року, ухваленого у складі судді Клименко А. Я., у м. Суми, повний текст якого складено 02 травня 2025 року,
у с т а н о в и в:
У січні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про звільнення від сплати заборгованості по аліментам.
Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач з 29 серпня 2003 року перебував у шлюбі з ОСОБА_2 . Від шлюбу мають доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 06 січня 2006 року шлюб між сторонами було розірвано і стягнуто аліменти на утримання доньки в розмірі 1/4 частини заробітку та дружини у розмірі 1/4 частини до досягнення дитиною 3-х років.
Після розірвання шлюбу, сторони продовжували жити разом однією сім`єю і ІНФОРМАЦІЯ_2 у них народилася донька ОСОБА_4 .
Починаючи з осені 2020 року відносини між сторонами почали псуватися. Потім позивач дізнався, що колишня дружина подала на виконання виконавчий лист по справі №2-5137/05 і державним виконавцем було нараховано заборгованість по сплаті аліментів починаючи з 06 листопада 2005 року по 01 грудня 2020 року, тобто й за той період, коли вони проживали однією сім`єю та позивач повністю утримував матеріально свою сім`ю.
З урахуванням наведеного, просив звільнити його від сплати заборгованості по аліментам за період з 16.11.2005 року по 31.12.2020 року.
Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 22 квітня 2025 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Звільнено частково ОСОБА_1 від сплати заборгованості по аліментам за рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 06.01.2006 року у справі №2-5137/05 за період з 16 січня 2007 року по 07 серпня 2020 року включно.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 454 грн. у рахунок повернення судового збору.
Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_2 звернулась до суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на необґрунтованість рішення суду, невідповідність висновку суду обставинам справи, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування судом норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що оскаржуване рішення суду порушує права та законні інтереси дитини, яка має право на належне матеріальне утримання.
Вважає, що суд першої інстанції зробив необґрунтований висновок про те, що встановлення факту проживання однією сім`єю, згідно рішення Зарічного районного суду м. Суми від 12.04.2023 р. у справі №591/5394/21, є безумовною підставою для звільнення позивача від сплати заборгованості по аліментам. Тоді як матеріали справи не містять доказів фактичного утримання дитини позивачем.
Зазначає, що факт спільного проживання сам по собі не означає фактичного утримання дитини. Крім того, навіть у разі спільного проживання, обов`язок щодо участі у витратах на дитину не припиняється, якщо відсутня домовленість про зміну способу виконання аліментного обов`язку.
Від позивача ОСОБА_1 надійшла заява про розгляд справи без його участі, проти задоволення апеляційної скарги заперечує, рішення суду просить залишити без змін.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою I розділу V ЦПК України.
Сторони повідомлені про час і місце розгляду справи, але в судове засідання не з`явилися. Колегія суддів вважає за можливе розглянути справу без сторін, оскільки явка до апеляційного суду є необов`язковою, їх позиція є чіткою і зрозумілою.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вимог та підстав позову, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з таких підстав.
Зі змісту статті 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до положень статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів вважає, що рішення суду зазначеним вимогам закону відповідає.
Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 29 серпня 2003 року сторони уклали шлюб, що підтверджується свідоцтвом про одруження (а.с.6 т.1).
Від шлюбу сторони мають доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження (а.с.10 т.1).
Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 06 січня 2006 року шлюб між сторонами було розірвано і стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти, щомісяця, починаючи з 16.11.2005 р., у розмірі 1/4 частини усіх видів його доходу, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до 6-ти років, на утримання дочки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , до досягнення дитиною повноліття (а.с. 8 т.1).
Судом встановлено, що після розірвання шлюбу, сторони продовжували жити разом однією сім`єю та ІНФОРМАЦІЯ_2 в них народилася донька ОСОБА_4 , батьком якої є позивач ( а.с. 7 т.1).
Відповідачка ОСОБА_2 подала на виконання виконавчий лист по справі №2-5137/05.
Відповідно до довідки-розрахунку державного виконавця Колос В.С. позивачу ОСОБА_1 була нарахована заборгованість зі сплати аліментів за період з 01.01.2006 року по 01.12.2020 року у сумі 152985,20 грн..
Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 12 квітня 2023 року встановлено факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім`єю як жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу в період часу з 16 січня 2007 року по 07 серпня 2020 року (а.с.32-34 т.1).
Постановою Сумського апеляційного суду від 14 вересня 2023 року рішення Зарічного районного суду від 12 квітня 2023 року залишено без змін (а.с. 35-36 т.1).
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції вважав, що наведені позивачем обставини мають істотне значення, оскільки частково заборгованість зі сплати аліментів виникла не з його вини, а через його необізнаність про те, що колишня дружина подала виконавчий документ на примусове виконання за той період часу, коли вони проживали разом однією сім`єю, як чоловік та дружина без реєстрації шлюбу.
Колегія суддів апеляційного суду вважає, що такі висновки суду узгоджуються з матеріалами справи та вимогами закону.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно із частиною першою статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Частиною другою статті 51 Конституції України встановлений конституційний обов`язок батьків утримувати своїх дітей до їх повноліття, а повнолітніх дітей піклуватися про своїх непрацездатних батьків.
Зазначене конституційне положення закріплює один із основоположних принципів сімейного права взаємний обов`язок членів сім`ї щодо матеріальної підтримки, який ґрунтується на засадах відповідальності батьків за належне забезпечення умов життя, розвитку та виховання дитини. Обов`язок батьків утримувати своїх неповнолітніх дітей має конституційний характер, є безумовним і не залежить від їхнього матеріального становища, працездатності чи інших обставин, окрім випадків, прямо передбачених законом.
Наведені положення Конституції України дублюються в статті 180 Сімейного кодексу України (далі СК України), відповідно до якої батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
За правилами частини третьої статті 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.
Згідно з частинами першою та другої статті 179 СК України аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини. Той із батьків або інших законних представників дитини, на ім`я якого виплачуються аліменти, розпоряджається аліментами виключно за цільовим призначенням в інтересах дитини.
Відповідно до статті 197 СК України, з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів суд може відстрочити або розстрочити сплату заборгованості за аліментами. За позовом платника аліментів суд може повністю або частково звільнити його від сплати заборгованості за аліментами, якщо вона виникла у зв`язку з його тяжкою хворобою або іншою обставиною, що має істотне значення.
Вказана правова норма не встановлює конкретного, вичерпного переліку обставин, які можуть бути підставою для звільнення від сплати заборгованості за аліментами. Питання про те, чи мають обставини, на які посилається платник аліментів, істотне значення, у кожному конкретному випадку вирішує суд. Лише за наявності встановлених судом обставин, що мають істотне значення, платник аліментів може бути повністю або частково звільнений від сплати заборгованості за ними на підставі судового рішення (постанова Верховного Суду від 12 квітня 2022 року у справі № 381/1553/19-ц).
Згідно із роз`ясненнями, викладеними у пункті 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів", суд може, за передбачених статтею 197 СК України умов, повністю або частково звільнити платника аліментів від сплати заборгованості.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
У справі, що переглядається, взято до уваги те, що після розірвання шлюбу та ухвалення рішення про стягнення з ОСОБА_1 аліментів на утримання доньки, сторони продовжували жити разом однією сім`єю у період часу з 16 січня 2007 року по ІНФОРМАЦІЯ_4 . Цей факт підтверджено рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 12 квітня 2023 року ( а.с. 32-34 т. 2).
Також із змісту цього рішення, а саме із наданих в суді першої інстанції пояснень свідків ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , які були сусідами подружжя, вбачається, що сторони проживали разом до 2020 року, спільно займалися дітьми, займалися домашніми справами, їздили до магазинів та поверталися з покупками, разом зустрічали свята.
Окрім того, відповідно до позовної заяви ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав позивача, відповідачка частково визнавала факт спільного проживання сторін без реєстрації шлюбу з 2015 р. по 2017 р. ( а.с. 152 т.1)
Також встановлено, що в цей період, а саме ІНФОРМАЦІЯ_2 , у сторін народилася друга дитина - донька ОСОБА_4 .
Відповідно до довідки класного керівника доньки ОСОБА_3 від 26.02.2021 р., під час навчання останньої у початкових класах з 01.09.2010 р. по 11.06.2014 р., батько ОСОБА_1 брав активну участь у навчанні та вихованні ОСОБА_3 , відвідував всі батьківські збори, брав активну участь у підготовці та проведенні позашкільних заходів класу, школи, а також приводив і забирав доньку зі школи та забезпечував матеріальні потреби ОСОБА_3 у школі (а.с.175).
З врахуванням наведеного, доводи апеляційної скарги про те, що позивач не приймав участі у житті доньки та матеріально не забезпечував її, спростовуються вищенаведеним.
Поряд з цим, із змісту заяви ОСОБА_2 від 16.01.2007 р. до начальника ДВС у Ковпаківському районі м. Суми вбачається, що остання не має претензій до виконавчої служби по виконавчому листу про стягнення аліментів з ОСОБА_1 на її користь ( а.с. 124 т. 1). Тим самим підтвердила, що боржник добровільно сплачує аліменти.
Відповідно до наданої Ковпаківським відділом державної виконавчої служби у місті Суми Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції інформації від 12.09.2023 р. вбачається, що згідно перевірки наявних в матеріалах виконавчого провадження №63043317 з примусового виконання виконавчого листа № 2-5137/05 від 06.01.2006 р., виданого Ковпаківським районним судом м. Суми про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів у розмірі ? частини його заробітку, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, на утримання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , до досягнення дитиною повноліття, починаючи стягнення з 16.11.2005 року, заяви/клопотання чи скарги щодо невиконання чи надання інформації про хід виконавчого провадження від стягувача - ОСОБА_2 стосовно виконання рішення суду, за період з 01.01.2007 р. по 06.08.2020 р. на адресу Відділу не надходили (а.с. 37 т. 2)
Отже, ОСОБА_2 , будучи стягувачом по виконавчому листу, лише з серпня 2020 року (більше ніж через десять років) почала цікавитись виконанням судового рішення про стягнення аліментів на дитину, звертаючись до ДВС із заявами, де просила, зокрема, повідомити про хід виконання рішення про стягнення з ОСОБА_1 аліментів на утримання доньки, про причини не внесення ОСОБА_1 до Єдиного реєстру боржників ( а.с. 125, 126-127 т. 1). У зв`язку зі зверненнями ОСОБА_2 , державним виконавцем Ковпаківського відділу державної виконавчої служби 15.09.2020 р. було відкрито виконавче провадження №63043317, після відкриття провадження була нарахована заборгованість за період з 16.11.2005 р. по 30.11.2020 р. в сумі 150107,20 грн ( а.с. 46 т. 1).
Ні в суді першої інстанції, ні в апеляційному суді відповідач ОСОБА_2 не пояснила, чому вона, маючи фінансову потребу, про яку йдеться в апеляційній скарзі, довгий час не цікавилась виконанням рішення, яке не виконувалось, оскільки це порушувало права та законні інтереси дитини.
Про необґрунтованість доводів апеляційної скарги свідчить і та обставина, що у сторін ІНФОРМАЦІЯ_5 народилась друга донька ОСОБА_4 і апелянт жодного разу не піднімала питання щодо не утримання позивачем цієї доньки у спірний період, що додатково свідчить про проживання сторін однією сім`єю і належне виконання позивачем своїх обов`язків по утриманню спільних дітей в даний період.
З врахуванням наведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що заборгованість по аліментам, нарахована виконавцем у 2020 р., існує лише на папері, виникла не з вини ОСОБА_1 , з врахуванням того, що позивач не був обізнаний, що під час спільного проживання з відповідачкою, остання подала виконавчий лист на примусове виконання. Місцевий суд обґрунтовано встановив, що ОСОБА_1 добровільно виконував рішення щодо стягнення аліментів, так як сторони проживали разом однією сім`єю, і ОСОБА_2 у спірний період претензій щодо утримання доньки не пред`являла.
Відтак, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції у повній мірі, рішення суду обґрунтоване, прийняте на підставі повно та всебічно встановлених обставин справи, вірної оцінки доказів у їх сукупності та відповідності одне одному, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.
Під час перегляду справи в суді апеляційної інстанції від ОСОБА_2 надійшло клопотання про долучення доказів, у задоволенні якого слід відмовити, з врахуванням того, що відповідач надає документи, які не існували на час прийняття рішення судом першої інстанції, а тому апеляційний суд не може приймати документи чи події, яких не було в природі на час розгляду справи місцевим судом, що відповідає вимогам ст. 367 ЦПК України.
Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування правильного по суті судового рішення, колегія суддів вважає, що подану апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін (п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України), як таке, що постановлене з додержанням норм матеріального і процесуального права (ст. 375 ЦПК України).
Оскільки в задоволенні апеляційної скарги відмовлено, то підстави для розподілу судових витрат відсутні.й
Враховуючи те, що справа є малозначною (п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України), з огляду на розмір заборгованості щодо якої заявлені вимоги в даному позові, відповідно до приписів п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, постанова не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381- 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд,
у х в а л и в:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 22 квітня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий - В. І. Криворотенко
Судді: О. І. Собина
Я. Л. Петен