Дата документу 14.10.2026 Справа № 314/1422/24
ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Єдиний унікальний №314/1422/24 Головуючий у 1-й інстанції: Кіяшко В.О.
Провадження №22-ц/807/1948/26 Суддя-доповідач: Мінгазов Р.В.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 жовтня 2026 року м. Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого, судді-доповідача Мінгазова Р.В.,
суддів: Бредуна Д.С.,
Полякова О.З.,
за участю секретаря Бєлової А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Селянського (фермерського) господарства «Лещенко В.М.» в особі представника Мітасова Миколи Івановича на рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 19 червня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Селянського (фермерського) господарства «Лещенко В.М.», третя особа - Департамент реєстраційних послуг Запорізької міської ради, про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та скасування державної реєстрації права оренди,
ВСТАНОВИВ:
У березні 2024 року до суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до СФГ «Лещенко В.М.» про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та скасування державної реєстрації права оренди, який був уточнений 05.11.2025 . В обґрунтування позову зазначила, що вона є власником земельної ділянки загальною площею 5,22 га (рілля) з кадастровим номером [номер приховано]:03:002:0005, яка розташована на території Дніпровської сільської ради Вільнянського району Запорізької області, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. «01» березня 2011 року позивач та відповідач уклали договір оренди землі № 1117 земельної ділянки з кадастровим номером № [номер приховано]:03:002:0005, відповідно до умов якого, позивач передала, а відповідач прийняв в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення, який 18.12.2013 відповідач зареєстрував у Реєстраційній службі Вільнянського районного управління юстиції Запорізької області. Згідно до п. 3.1 договору оренди землі, строк дії договору оренди становить десять років. Після спливу дії Договору оренди землі від 01 березня 2011 року, позивач двічі направила відповідачу заяви на припинення дії Договору оренди землі від 01 березня 2011 року та повернення їй земельної ділянки. Беручі до уваги сплив строку дії договору оренди землі від 01.03.2011, а також відсутність бажання продовжувати договірні відносини з відповідачем, позивачкою 01.06.2023 укладено договір оренди належної їй на праві власності земельної ділянки з кадастровим номером № [номер приховано]:03:002:0005 з іншим орендарем. Натомість у реєстрації договору оренди землі від 01.06.2023 було відмовлено з причин суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяження, а саме: згідно з відомостями Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, встановлено наявність зареєстрованого іншого речового права права оренди земельної ділянки (запис № 47471285 від 27.07.2022) з кадастровим номером [номер приховано]:03:002:0005 (реєстраційний № 151435323215). Дата закінчення дії речового права: 01.07.2032 на підставі договору оренди землі № 2583 від 01.07.2022, укладеного між орендарем - Селянське (фермерське) господарство «Лещенко В.М.» (ЄДРПОУ 19275892) та орендодавцем. 23 січня 2024 року позивачка письмово звернулася до відповідача з приводу надання їй пояснень щодо договору оренди землі № 2583 від 01.07.2022, укладеного між орендарем - Селянське (фермерське) господарство «Лещенко В.М.» (ЄДРПОУ 19275892) та ОСОБА_1 . В свою чергу позивачка категорично заперечує факт укладення та підписання спірного договору, зазначаючи, що вона не надавала згоди на укладення спірного договору оренди землі, та не вчиняла жодних дій, які б свідчили про її волевиявлення на продовження орендних правовідносин. Підпис, наявний у спірному договору оренди землі від її імені як орендодавця, їй не належить. На переконання позивачки, саме на підставі оспорюваного договору оренди землі орендар фактично безпідставно забезпечив державну реєстрацію права оренди щодо належної позивачці земельної ділянки, чим істотно обмежив її право власності як законного володільця земельної ділянки. Позивачка вважає, що відсутність її волевиявлення на укладення спірного договору, свідчить про його неукладеність, що вказує на відсутність у відповідача права оренди, зареєстрованого на підставі вищевказаного договору оренди землі по закінченні строку оренди, передбаченому у договорі оренди № 1117 01 березня 2011 року, з державною реєстрацією 18.12.2013. Оскільки право оренди у відповідача відсутнє, спірна земельна ділянка перебуває у користуванні відповідача без належних правових підстав, а тому підлягає поверненню у володіння позивача, на підставі чого змушена звернутися до суду з відповідним позовом.
Рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області від 19 червня 2026 року позов задоволено.
Визнано відсутнім у Селянського (фермерського) господарства «Лещенко В.М.» (код ЄДРПОУ 19275892) права оренди на земельну ділянку загальною площею 5,22 га (рілля) з кадастровим номером [номер приховано]:03:002:0005, яка розташована на території Дніпровської сільської ради Вільнянського району Запорізької області, з цільовим призначенням - ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що належить позивачці на праві власності.
Усунуто перешкоди ОСОБА_1 у здійсненні права користування належною їй земельною ділянкою для ведення товарного сільськогосподарського виробництва загальною площею 5,22 га (рілля), з кадастровим номером [номер приховано]:03:002:0005, що розташована на території Дніпровської сільської ради Вільнянського району Запорізької області з цільовим призначенням - ведення товарного сільськогосподарського виробництва, шляхом зобов`язання Селянського (фермерського) господарства «Лещенко В.М.» повернути ОСОБА_1 земельну ділянку з кадастровим номером [номер приховано]:03:002:0005.
Стягнуто з Селянського (фермерського) господарства «Лещенко В.М.» на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 15992 грн. 96 коп. (п`ятнадцять тисяч дев`ятсот дев`яносто дві) грн. 96 коп., які складаються із: судового збору в розмірі 2422 грн. 40 коп. та витрат за проведення судової почеркознавчої експертизи в розмірі 13570 грн. 56 коп.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду СФГ «Лещенко В.М.» в особі представника Мітасова М.І. подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що судом першої інстанції фактично не надано належної правової оцінки поведінці сторін після укладення спірного договору оренди землі № 2583 від 01 липня 2022 року, доказам сплати та прийняття орендної плати, фактичному користуванню земельною ділянкою, суперечностям між наявними у справі експертними дослідженнями та доводам відповідача про необхідність призначення повторної судової почеркознавчої експертизи.
Позивач ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 подала до суду відзив на апеляційну скаргу в якому вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги таким, що не спростовують висновку суду першої інстанції. У зв`язку з чим просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Сторони в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені відповідно до вимог чинного законодавства. Клопотання про відкладення розгляду справи до апеляційного суду не надходили.
Згідно з ч. 2 ст. 372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, а тому колегія суддів вирішила розглядати справу за відсутності осіб, які не з`явились.
Селянське (фермерське) господарство «Лещенко В.М.» в особі представника Мітасова М.І. разом з апеляційною скаргою подало до суду клопотання про призначення повторної судової почеркознавчої експертизи.
В судовому засіданні колегія суддів апеляційного суду було досліджено вказане клопотання та у його задоволенні було відмовлено, оскільки воно є необґрунтованим, а його доводи не підтверджені матеріалами справи.
Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення суду відповідає повною мірою.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що спірний договір оренди землі є неукладеними, тобто таким, що не відбувся, а наведені у ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.
Наявність зареєстрованого права оренди відповідача на спірну земельну ділянку після припинення з відповідачем договору оренди землі від 01 березня 2011 року та зареєстрованого в державному реєстрі 18.12.2013 порушує право позивача вільно володіти та розпоряджатися належною їй земельною ділянкою. Порушене право позивача підлягає захисту шляхом визнання відсутнім права оренди відповідача та зобов`язання відповідача повернути спірну земельну ділянку позивачу, оскільки вона знаходяться у користуванні відповідача без належних правових підстав.
На переконання суду першої інстанції позивачем доведено належними та допустимими доказами факт непідписання договору оренди землі та, відповідно, його неукладеність, а також відсутність законних підстав користування відповідачем спірною земельною ділянкою.
Апеляційний суд погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції, оскільки вони зроблені з урахуванням обставин даної справи та ґрунтуються на нормах матеріального права у спірних правовідносинах.
Судом першої інстанції встановлено, та підтверджується матеріалами справи, що 01 березня 2011 року між ОСОБА_1 та Селянським (фермерським) господарством «Лещенко В.М.» укладено договір оренди № 1117 земельної ділянки з кадастровим номером № [номер приховано]:03:002:0005, відповідно до умов якого, орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва кадастровий номер [номер приховано]:03:002:0005, яка знаходиться на території Дніпровської сільської ради Вільнянського району Запорізької області.
Згідно з п. 2 договору оренди землі від 01 березня 2011 року в оренду передається земельна ділянка загальною площею 5,22 га (рілля) з кадастровим номером [номер приховано]:03:002:0005.
Згідно до п. 3.1 договору оренди землі строк дії договору оренди становить десять років.
18.12.2013 вказаний договір оренди землі від 01 березня 2011 року відповідач зареєстрував у Реєстраційній службі Вільнянського районного управління юстиції Запорізької області.
Після спливу дії Договору оренди землі від 01 березня 2011 року, який був зареєстрований 18.12.2013 позивач двічі зверталася до відповідача письмово про припинення договірних відносин та повернення їй земельної ділянки.
22.12.2023 позивачу стало відомо від державного реєстратору про те, що згідно з відомостями Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, встановлено наявність зареєстрованого іншого речового права права оренди земельної ділянки (запис № 47471285 від 27.07.2022) з кадастровим номером [номер приховано]:03:002:0005 (реєстраційний № 151435323215). Дата закінчення дії речового права: 01.07.2032 на підставі договору оренди землі № 2583 від 01.07.2022, укладеного між орендарем - Селянське (фермерське) господарство «Лещенко В.М.» (ЄДРПОУ 19275892) та орендодавцем ОСОБА_1 .
Із письмового звернення позивачки від 23.01.2024 до відповідача, вбачається, що вона просить надати їй інформацію щодо укладення договору оренди землі № 2583 від 01.07.2022 та надати відповідний договір.
Позивачка є власником земельної ділянки площею 5,22 га (рілля), яка розташована на території Дніпровської сільської ради Вільнянського району Запорізької області, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер [номер приховано]:03:002:0005, що підтверджується Державним актом на право приватної власності на землю та зареєстрованого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 07.09.2013, за № 9077272.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
У частині першій статті 627 ЦК зазначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з частинами першою, третьою статті 792 ЦК України за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату.
Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.
Відповідно до статті 6 Закону України «Про оренду землі» орендарі набувають право оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених ЗК України, ЦК України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.
Статтею 13 Закону України «Про оренду землі» визначено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Згідно з частиною першою статті 14 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі укладається в письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.
Укладення договору оренди земельної ділянки із земель приватної власності здійснюється за згодою орендодавця та особи, яка згідно із законом вправі набувати право оренди на таку земельну ділянку (частина перша статті 16 Закону України «Про оренду землі»).
Відповідно до частини першої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Частиною другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Згідно зі статтею 654 ЦК України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.
Належним доказом, який би міг засвідчити належність підпису особи на письмових документах, є висновок почеркознавчої експертизи.
Аналогічний висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено у постановах Верховного Суду від 18 січня 2023 року у справі № 601/2139/21, від 24 травня 2023 року у справі №567/792/22, від 19 червня 2023 року у справі № 601/1965/21, від 21 червня 2023 року у справі № 567/874/22.
Відповідно до висновку експерта за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи № 1296-24 від 01.05.2025 встановлено, що підпис, який розміщено у Договорі оренди землі № 2583 від 01.07.2022 з кадастровим номером [номер приховано]:03:002:0005, в графі «Підпис орендодавця» виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою з наслідуванням справжнього підпису ОСОБА_1 .
Ухвалою районного суду від 22.01.2026, після надання пояснень експертом, відмовлено в призначенні повторної судово-почеркознавчої експертизи.
Суд першої інстанції прийняв висновок судового експерту Запорізького відділення Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи № 1296-24 від 01.05.2025 як належний доказ у справі, не поставив його під сумнів, оскільки він отриманий у передбаченим законом спосіб, не суперечить іншим матеріалам справи, виконаний у відповідності до вимог діючого законодавства, повноважними на це особами.
Відповідно до частини першої ст.. 102 ЦПК України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством.
Відповідно до ч. 1 ст. 103 ЦПК України суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності.
Згідно до ст. 113 ЦПК України визначено, що якщо висновок експерта буде визнано неповним або неясним, судом може бути призначена додаткова експертиза, яка доручається тому самому або іншому експерту (експертам). Якщо висновок експерта буде визнано необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, судом може бути призначена повторна експертиза, яка доручається іншому експертові (експертам).
Дослідивши висновок судової почеркознавчої експертизи № 1296-24 від 01.05.2025, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для проведення повторної експертизи у справі, оскільки для цього відступні підстави визначені ч. 2 ст. 113 ЦПК України, зокрема необґрунтованість висновку або його суперечливість іншим матеріалам справи.
З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно визначився із характером спірних правовідносин, надав належну правову оцінку наявним в справі доказам, а також поведінці сторін спору з урахуванням встановлених фактів та доказів, необхідних для вирішення спору, та дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги щодо неврахування судом першої інстанції факту отримання позивачем орендної плати за користування спірною земельною ділянкою, оскільки за відсутності укладеного договору досліджувати вказану обставину не має правового значення, так як неможливим є з`ясування істотних умов договору які були погоджені сторонами.
Крім того, апеляційний суд вважає, що не підлягають до застосування висновки Верховного Суду у справах, про які згадує скаржник в апеляційній скарзі, адже висновки у них зроблені за інших обставин справи.
За таких обставин, без погодження істотних умов договору (зокрема, строк дії договору, орендну плату та її розмір), за яким ОСОБА_1 начебто отримувала орендну плату, неможливо залишити земельну ділянку в користуванні Селянського (фермерського) господарства «Лещенко В.М.», адже це призведе до непоправного порушення прав власника земельної ділянки на володіння та розпорядження нею.
Підсумовуючи викладене, апеляційний суд дійшов висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції та не є підставою для скасування рішення суду.
Статтею 375 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Згідно зі ст. 17 ЗУ "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року № 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського Суду як джерело права.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (справа "Проніна проти України", № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
З урахуванням того, що доводи апеляційної скарги перекликаються з доводами відзиву на позовну заяву, яким суд надав належну оцінку, висновки суду є достатньо аргументованими, при цьому колегія суддів враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі "Руїз Торія проти Іспанії", §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії").
Колегія судді дійшла висновку, що суд першої інстанції забезпечив повний та всебічний розгляд справи на основі наданих сторонами доказів, оскаржуване рішення відповідає нормам матеріального та процесуального права.
Враховуючи викладене, рішення слід залишити без змін, оскільки воно ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Частиною 13 статті 141 ЦПК України визначено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки за наслідками апеляційного перегляду рішення суду залишено без змін, відсутні підстави для перерозподілу апеляційним судом судових витрат, які у цій справі покладаються на відповідача.
Керуючись ст. 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд
УХВАЛИВ:
Апеляційну скаргу Селянського (фермерського) господарства «Лещенко В.М.» в особі представника Мітасова Миколи Івановича залишити без задоволення.
Рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 19 червня 2026 року у цій справі залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Головуючий суддя Р.В. Мінгазов
Судді: Д.С. Бредун
О.З. Поляков