Справа № 461/10466/25 Головуючий у 1 інстанції: Зубачик Н.Б.
Провадження № 22-ц/811/999/26 Доповідач в 2-й інстанції: Шандра М. М.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 жовтня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:
головуючого судді: Шандри М.М.
суддів: Крайник Н.П., Левика Я.А.
секретаря: Чижа Л.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Галицького районного суду м. Львова від 16 лютого 2026 року у справі за позовом Акціонерного товариства «Ідея Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
ВСТАНОВИЛА:
13.12.2025 АТ «Ідея Банк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № М32.34606.011829598 від 02 травня 2025 року у розмірі 133 933,09 грн.
Позов обґрунтований тим, що 02 травня 2025 року між АТ «Ідея Банк» та ОСОБА_1 укладено договір № 2138001 про використання електронного підпису клієнта та кредитний договір № М32.34606.011829598, за умовами якого відповідач отримала кредит у розмірі 100 000 грн зі сплатою 79,99% річних і зобов`язалася повертати кредит та сплачувати проценти відповідно до встановленого графіка платежів. За твердженням позивача, банк свої зобов`язання виконав, однак відповідач належним чином їх не виконувала, унаслідок чого станом на 08 грудня 2025 року утворилася заборгованість у розмірі 133 933,09 грн. Незважаючи на направлену 04 листопада 2025 року вимогу про дострокове погашення заборгованості, відповідачка її не сплатила, що стало підставою для звернення до суду.
Рішенням Галицького районного суду м.Львова від 16 лютого 2026 року позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Ідея Банк» заборгованість за договором кредиту М32.34606.011829598 від 05.02.2025 у розмірі 133933 грн 09 коп.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Ідея Банк» сплачений судовий збір у розмірі 2422 грн 40 коп.
Рішення суду оскаржила ОСОБА_1 .
В апеляційній скарзі посилається на незаконність та необґрунтованість рішення суду, порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Зазначає, що ОСОБА_1 кредитного договору № М32.34606.011829598 від 02 травня 2025 року з АТ «Ідея Банк» не укладала та не підписувала. Вважає, що банк не надав належних доказів підписання договору відповідачем, погодження нею істотних умов кредитування та отримання кредитних коштів у розмірі 100 000 грн. Зазначає, що надана платіжна інструкція без виписки про рух коштів не підтверджує їх зарахування на рахунок відповідача, а розміщення банківських правил і тарифів на вебсайті не доводить погодження нею відповідних умов. Також посилається на ненадання паспорта споживчого кредиту та примірника договору. Вважає, що позивач не довів факту виникнення кредитних правовідносин і розміру заборгованості, а тому рішення суду є необґрунтованим та підлягає скасуванню.
Просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
АТ «Ідея Банк» подало відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду без змін.
Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав клопотання про розгляд справи без їхньої участі. Інші учасники справи в судове засідання суду апеляційної інстанції не з`явилися, про причини неявки суд не повідомили, хоча були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, тому їх неявка, відповідно до ч.2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи, який проводиться за їхньої відсутності, а фіксування судового процесу згідно ч.2 ст. 247 ЦПК України за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.
Згідно із ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.1, ч.6 ст. 81 ЦПК України).
Згідно із ч.1 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів вважає, що рішення суду таким вимогам відповідає.
Відповідно до частин 1, 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Загальні правила щодо форми договору визначено статтею 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.
Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Із прийняттям Закону України «Про електронну комерцію» № 675-VIII (надалі - Закон № 675-VIII) від 03 вересня 2015 року, який набрав чинності 30 вересня 2015 року, на законодавчому рівні встановлено порядок укладення договорів в мережі, спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних.
У статті 3 Закону № 675-VIII визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до частини 3 статті 11 Закону № 675-VIII електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частина 4 статті 11 Закону № 675-VIII).
Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею. (частина 6 статті 11 Закону № 675-VIII).
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі - частина 12 статті 11 Закону № 675-VIII.
Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Згідно з нормою ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).
Судом установлено, що 02 травня 2025 року між АТ «Ідея Банк» та ОСОБА_1 укладено договір № 2138001 про використання електронного підпису клієнта та акцепт публічної оферти АТ «Ідея Банк» щодо використання аналога власноручного підпису та відтиску печатки банку (а. с. 30).
Відповідно до умов зазначеного договору клієнт, підписуючи його, акцептує публічну оферту банку та надає згоду на використання зазначеного в договорі номера телефону як фінансового для отримання SMS-повідомлень з одноразовим ідентифікатором (OTP-паролем) з метою подальшого підписання електронних документів під час отримання банківських послуг. При цьому клієнт підтверджує, що вказаний номер телефону належить виключно їй, а електронний підпис, створений із його використанням, однозначно пов`язаний із клієнтом та створює для нього відповідні юридичні наслідки.
Як убачається з анкети клієнта при реєстрації в програмному комплексі «Система дистанційного обслуговування O.Bank 2.0» № 2564821 від 02 травня 2025 року, під час реєстрації відповідачем зазначено номер телефону НОМЕР_1 та адресу електронної пошти ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 29).
02 травня 2025 року між АТ «Ідея Банк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № М32.34606.011829598, за умовами якого відповідач отримала кредит у розмірі 100 000 грн зі сплатою 79,99 % річних та зобов`язалася повертати кредитні кошти й сплачувати проценти та інші передбачені договором платежі у строки та порядку, визначені графіком щомісячних платежів (а. с. 31-34).
Згідно з пунктом 2.4 кредитного договору, підписуючи його електронним підписом, позичальник погоджується з тим, що Договір комплексного банківського обслуговування фізичних осіб (ДКБОФО), тарифи, які є його невід`ємною частиною, а також графік щомісячних платежів (додаток № 1 до договору) становлять невід`ємні складові кредитного договору, та зобов`язується дотримуватися їх умов.
Відповідно до пункту 2.8 кредитного договору підписання договору електронним підписом передбачає надання банку доручення надіслати позичальнику паспорт споживчого кредиту та примірник договору на адресу електронної пошти [пошта прихована]. Цим же пунктом передбачено підтвердження позичальником отримання інформації про умови кредитування, зокрема до підписання договору.
Підписання кредитного договору та паспорта споживчого кредиту з використанням одноразового ідентифікатора (OTP-пароля) підтверджується витягами з реєстру відправлених SMS-повідомлень за травень 2025 року до договору про надання послуг № 01/01122020 від 01 грудня 2020 року, а також реквізитами відповідача, зазначеними у відповідних документах (а. с. 39).
Унаслідок невиконання умов кредитного договору у відповідача утворилася заборгованість, яка, згідно з довідкою-розрахунком станом на 08 грудня 2025 року, становить 133 933,09 грн, з яких 99 973,67 грн - прострочена заборгованість за основним боргом та 33 959,42 грн - прострочена заборгованість за процентами (а.с. 43).
04 листопада 2025 року АТ «Ідея Банк» направило ОСОБА_1 вимогу про усунення порушення кредитних зобов`язань, що підтверджується копіями списків згрупованих поштових відправлень, долученими до матеріалів справи. У зазначеній вимозі банк зобов`язав відповідачку протягом 30 календарних днів із дня її направлення достроково повернути кредит та сплатити заборгованість у загальному розмірі 133 933,09 грн, з яких 99 973,67 грн - заборгованість за основним боргом, а 33 959,42 грн - заборгованість за процентами. Крім того, банк попередив про можливість примусового стягнення заборгованості в разі невиконання зазначеної вимоги (а.с.43-44).
Суд першої інстанції, установивши, що ОСОБА_1 прийняла умови кредитного договору та, підписавши його, взяла на себе відповідні зобов`язання, однак належним чином їх не виконала, зокрема не повернула отримані кредитні кошти та не сплатила проценти за користування кредитом, дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог і стягнення з відповідача заборгованості за основною сумою кредиту та нарахованими процентами.
Посилання ОСОБА_1 в апеляційній скарзі на те, що вона не укладала кредитного договору, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки зазначений договір підписано електронним підписом із використанням одноразового ідентифікатора, застосування якого передбачає проходження процедури реєстрації та отримання відповідного ідентифікатора.
На підтвердження обставин укладення кредитного договору матеріали справи містять протокол перевірки підписів клієнта під час проведення повної дистанційної ідентифікації, протокол №2138001 від 02 травня 2025 року (а.с.101), паспорт споживчого кредиту №М32.34606.011829598 від 02 травня 2025 року (а.с.103), кредитний договір із додатками, а також протокол № М32.34606.011829598 від 02 травня 2025 року (а.с.122). Сукупність зазначених документів підтверджує оформлення кредитного договору в електронній формі та спростовує доводи апелянтки про його неукладення.
Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 28 квітня 2021 року у справі № 234/7160/20 (провадження № 61-2903св21), від 01 листопада 2021 року у справі №234/8084/20 (провадження № 61-2303св21).
Крім того, відповідно до виписки з рахунку № НОМЕР_2 за кредитним договором убачається, що 02 червня 2025 року відповідач частково погасила заборгованість у розмірі 6 820 грн, що підтверджує обізнаність відповідача про укладення кредитного договору, прийняття нею його умов та визнання наявності зобов`язань за ним (а.с.42 зворот).
За таких обставин колегія суддів доходить висновку, що доводи апеляційної скарги про неукладення кредитного договору не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду та спростовуються наявними у справі доказами, яким суд першої інстанції надав належну оцінку.
ОСОБА_1 заперечує правильність визначення розміру заборгованості, посилаючись на відсутність належного підтвердження її складових та розрахунку нарахованих процентів.
Як убачається з довідки-розрахунку, станом на 08 грудня 2025 року загальний розмір заборгованості становив 133 933,09 грн, з яких 99 973,67 грн - прострочена заборгованість за основним боргом, а 33 959,42 грн - прострочена заборгованість за процентами.
Апелянт не спростувала розміру заявленої кредитної заборгованості, не надала власного контррозрахунку чи доказів на підтвердження її відсутності. При цьому, як зазначив Верховний Суд у постанові від 11 липня 2018 року у справі № 753/7883/15, саме по собі заперечення правильності розрахунку заборгованості без надання власного контррозрахунку не є достатньою підставою для визнання такого розрахунку необґрунтованим. Відтак доводи апеляційної скарги щодо недоведеності розміру заборгованості не спростовують відповідних висновків суду першої інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обгрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).
При вирішенні справи суд першої інстанції правильно визначив характер правовідносин між сторонами, застосував закон, що їх регулює, повно і всебічно дослідив матеріали справи та надав належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам, тому колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ч.5 ст.268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складання повного судового рішення.
Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів,
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Галицького районного суду м. Львова від 16 лютого 2026 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня її ухвалення.
Повний текст постанови складено: 16.10.2026.
Головуючий
Судді