ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Справа № 606/153/26 Головуючий у 1-й інстанції Марціцка І.Б.
Провадження № 22-ц/817/1109/26 Доповідач - Костів О.З.
Категорія -
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
12 жовтня 2026 року м. Тернопіль
Тернопільський апеляційний суд в складі:
головуючого - Костів О.З.
суддів - Гірський Б. О., Хома М. В.,
розглянувши у письмовому провадженні без повідомлення учасників цивільну справу №606/153/26 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 11 травня 2026 року (ухвалене суддею Марціцкою І.Б., дата складання повного тексту не зазначено) в справі за позовом Тернопільської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону в інтересах держави в особі Національної служби здоров`я України до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: комунальне некомерційне підприємство Теребовлянської міської ради «Теребовлянська міська лікарня» про відшкодування витрат, понесених закладом охорони здоров`я на стаціонарне лікування потерпілого від злочину,
В С Т А Н О В И В:
У лютому 2026 року Тернопільська спеціалізована прокуратура у сфері оборони Західного регіону в інтересах держави в особі Національної служби здоров`я України (далі - позивач) звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 (далі - відповідач, апелянт), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: комунальне некомерційне підприємство Теребовлянської міської ради «Теребовлянська міська лікарня» про відшкодування витрат, понесених закладом охорони здоров`я на стаціонарне лікування потерпілого від злочину.
Позов обґрунтовано тим, що ухвалою Теребовлянського районного суду від 25 квітня 2025 року в справі 606/429/25 звільнено ОСОБА_2 від кримінальної відповідальності за вчинене ним кримінальне правопорушення, передбачене ч.1 ст.286 КК України, а кримінальне провадження №1202521[телефон приховано], внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань від 10 лютого 2025 року за даним фактом - закрито, у зв`язку із примиренням обвинуваченого з потерпілим. З ухвали слідує, що 10 лютого 2025 року близько 09 год. 30 хв. водій ОСОБА_2 , керуючи технічно справним автомобілем марки та моделі «KIA Сегаto», р.н. НОМЕР_1 , рухався по вул. Князя Василька у м.Теребовлі Тернопільського району Тернопільської області в напрямку від м.Тернополя до центру м.Теребовлі, здійснюючи поворот праворуч на проїзну частину дороги вул. 22 Січня у м.Теребовлі, маючи при цьому об`єктивну можливість виявити пішохода ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка в цей час переходила проїзну частину дороги, вчинив наїзд передньою правою частиною керованого автомобіля на пішохода, заподіявши їй тілесні ушкодження середньої тяжкості, а саме: травми правої нижньої кінцівки у виді закритого внутрішньосуглобового перелому латерального (зовнішнього) виростка великогомілкової кістки, яка ускладнилась розвитком місцевого гіпертензивно-ішемічного синдрому. Вказаними діями обвинувачений ОСОБА_2 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.1 ст.286 КК України, тобто порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження. Ухвала набрала законної сили 05 травня 2025 року.
Як вбачається із листа КНП ТМР «Теребовлянська міська лікарня» потерпіла ОСОБА_3 з 10 по 28 лютого 2025 року знаходилась на стаціонарному лікуванні в КНП ТМР «Теребовлянська міська лікарня» та перебувала на стаціонарному лікуванні в хірургічно-травматологічному відділенні, кількість ліжко днів 18. Витрати закладу охорони здоров`я на лікування потерпілої склали 32054.04 грн. Вказана сума витрат відповідно до статті 1206 ЦК України повинна бути відшкодована відповідачем як особою, яка вчинила кримінальне правопорушення.
У зв`язку з наведеним позивач просив суд стягнути з відповідача на користь держави в особі Національної служби здоров`я України кошти, витрачені на лікування потерпілої від злочину ОСОБА_3 , в сумі 32054.04 грн.
Рішенням Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 11 травня 2026 року позовну заяву Тернопільської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави в особі Національної служби здоров`я України кошти, витрачені на лікування потерпілої від злочину ОСОБА_3 , в сумі 32054,04 грн. Судові витрати у виді судового збору віднесено на рахунок держави.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Пацула В.О., подав на нього апеляційну скаргу, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, порушення судом норм матеріального та процесуального права. Вказує, що судом неповно встановлено фактичні обставини справи та дано невірну оцінку доказам.
Апеляційна скарга мотивована тим, що в прокурора відсутні конституційні та законні підстави для представництва інтересів держави в цій справі, оскільки Національна служба здоров`я України є самостійним центральним органом виконавчої влади, наділеним статусом юридичної особи публічного права, має власну юридичну службу, процесуальну правоздатність та систематично здійснює захист своїх прав у судах самостійно.
Крім того, прокурором не доведено самого факту понесення Національною службою здоров`я України саме тих витрат, які заявлені до стягнення, оскільки відсутні первинні бухгалтерські документи, які підтверджували б фактичне перерахування бюджетних коштів закладу охорони здоров`я саме за лікування потерпілого. На думку сторони відповідача, поданий розрахунок відображає лише визначений ним розмір вимог, однак сам по собі не підтверджує факту здійснення платежів.
Також відповідач звертав увагу суду на те, що спірні правовідносини виникли у зв`язку із дорожньо-транспортною пригодою, а тому підлягають регулюванню не лише нормами ЦК України, а й спеціальним Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Незважаючи на це, суд першої інстанції не з`ясував, чи був транспортний засіб забезпечений чинним договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, чи звертався позивач або Національна служба здоров`я України до страховика, чи здійснювалася страхова виплата, а також чи не покладається обов`язок із відшкодування відповідних витрат саме на страхову компанію у межах страхової суми.
Крім того, стороною відповідача зазначалося, що дорожньо-транспортна пригода сталася у період проходження відповідачем військової служби, що вимагало перевірки можливості застосування положень статті 1172 ЦК України щодо відповідальності юридичної особи за шкоду, завдану її працівником або службовою особою під час виконання службових обов`язків. Водночас, суд першої інстанції не дослідив зазначені обставини, не встановив, чи виконував відповідач службові обов`язки на момент виникнення дорожньо-транспортної пригоди, кому належав транспортний засіб та в чиїх інтересах він використовувався, хоча встановлення цих обставин має безпосереднє значення для визначення належного суб`єкта цивільно-правової відповідальності.
У зв`язку з викладеним просить рішення Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 11 травня 2026 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повному обсязі. Вирішити питання судових витрат.
27 серпня 2026 року на адресу Тернопільського апеляційного суду від Тернопільської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону надійшов відзив на апеляційну скаргу.
Відзив мотивований тим, що невідшкодування коштів державного бюджету при наданні медичних послуг, витрачених Національною службою здоров`я України на лікування потерпілої від кримінального правопорушення ОСОБА_3 , порушує економічні інтереси держави, а дотримання законодавства у цій сфері суспільних відносин безперечно становить суспільний інтерес, а тому захист такого інтересу відповідає функціям прокурора. Крім того, листом від 19 січня 2026 року № 1571/2-17-26, Національна служба здоров`я України повідомила прокуратуру, що не наділена повноваженнями представляти інтереси держави у справах про відшкодування коштів, витрачених на лікування особи, яка потерпіла від злочину та не заперечує щодо звернення до суду в інтересах держави прокуратурою щодо відшкодування таких витрат. Враховуючи вищезазначене, підставою для здійснення представництва в суді інтересів держави є наявність порушень економічних інтересів держави внаслідок витрачання закладом охорони здоров`я, який фінансується з державного бюджету, коштів на лікування потерпілої особи.
Звертає увагу на те, що поняття витрат, понесених лікувальним закладом на лікування потерпілого від кримінального правопорушення, не є тотожним поняттю майнової шкоди особи, яка потерпіла від неправомірних дій винної особи. Тому на спірні правовідносини не поширюються договірні відносини обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, оскільки Національна служба здоров`я України в інтересах якої подано позов прокурором, не є потерпілою особою внаслідок вчиненого відповідачем ДТП, у розумінні Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Також зазначає, що відшкодування витрат закладу охорони здоров`я на лікування особи, потерпілої від кримінального правопорушення, відбувається не з юридичної особи, з якою винна у злочині особа перебуває в трудових відносинах, а винятково із самої особи, яка вчинила кримінальне правопорушення. Тому безпідставними є доводи сторони відповідача про те, що завдана водієм під час проходження ним військової служби шкода повинна відшкодовуватись юридичною особою, в якій проходить службу ОСОБА_2 .
У зв`язку з викладеним просить апеляційну скаргу залишити без задоволення.
За правилами частини першої статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до пунктів 1 частини шостої статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Ціна даного позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Враховуючи викладене, відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності сторін.
Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи, зазначені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає виходячи із наступного.
За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Судом встановлено наступні обставини.
Ухвалою Теребовлянського районного суду від 25 квітня 2025 року в справі 606/429/25 звільнено ОСОБА_2 від кримінальної відповідальності за вчинене ним кримінальне правопорушення, передбачене ч.1 ст.286 КК України, а кримінальне провадження №1202521[телефон приховано], внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань від 10 лютого 2025 року, року за даним фактом закрито, у зв`язку із примиренням обвинуваченого з потерпілим. З ухвали слідує, що порушення водієм ОСОБА_2 вимог п.п.16.2 Правил дорожнього руху України перебуває у прямому причинному зв`язку із настанням даної дорожньо-транспортної пригоди та спричиненням потерпілій ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 тілесних ушкоджень середньої тяжкості. Вказаними діями обвинувачений ОСОБА_2 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.1 ст.286 КК України, тобто порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження. Ухвала набрала законної сили 05 травня 2025 року.
Відповідно до листа КНП ТМР «Теребовлянська міська лікарня» від 30 грудня 2025 року №698 вбачається, що потерпіла ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 10 по 28 лютого 2025 року знаходилась на стаціонарному лікуванні в КНП ТМР «Теребовлянська міська лікарня» та перебувала на стаціонарному лікуванні в хірургічно-травматологічному відділенні, кількість ліжко днів 18. Витрати закладу охорони здоров`я на лікування потерпілої склали 32054.04 грн. Станом на грудень 2025 року КНП ТМР «Теребовлянська міська лікарня» укладено договір про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій укладених із Національною службою здоров`я України.
Відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Національна cлужба здоров`я України є органом державної влади.
На запит заступника керівника Тернопільської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону №30.56/02-77ВИХ-26 від 13 січня 2026 року, Національна служба здоров`я України повідомила, що нею не вживались заходи претензійно-позовного характеру, спрямовані на стягнення витрат на лікування потерпілої від кримінального правопорушення. При цьому, Національна служба здоров`я України не заперечує щодо звернення до суду в інтересах держави органами прокуратури для відшкодування витрат на лікування потерпілої від кримінального правопорушення.
З листа заступника керівника Тернопільської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону №30.56/02-77ВИХ-26 від 13 січня 2026 року вбачається, що прокуратура зверталась до Національної служби здоров`я України з повідомленнями про те, що прокуратурою будуть вживатися заходи представницького характеру шляхом подачі позовної заяви до суду про стягнення з ОСОБА_2 витрат, понесених закладом охорони здоров`я на стаціонарне лікування потерпілого від кримінального правопорушення на суму 32054.04 грн.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи апеляційний суд виходить з наступного.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Статтею 56 ЦПК України передбачено, що прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Згідно із частиною третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Частиною першою статті 1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Відповідно до частин першої, третьої статті 1206 ЦК України особа, яка вчинила злочин, зобов`язана відшкодувати витрати закладові охорони здоров`я на лікування потерпілого від цього злочину, крім випадку завдання шкоди при перевищенні меж необхідної оборони або у стані сильного душевного хвилювання, що виникло раптово внаслідок насильства або тяжкої образи з боку потерпілого. Якщо лікування проводилося закладом охорони здоров`я, що є у державній власності, у власності Автономної Республіки Крим або територіальної громади, спільній власності територіальних громад, кошти на відшкодування витрат на лікування зараховуються до відповідного бюджету, за рахунок якого таке лікування фінансувалося. Якщо лікування проводилося закладом охорони здоров`я, який за відповідні надані медичні послуги отримує кошти згідно з договором про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій, такі кошти зараховуються до Державного бюджету України.
Питання про відшкодування витрат на стаціонарне лікування потерпілого вирішується згідно з Порядком обчислення розміру фактичних витрат закладу охорони здоров`я на стаціонарне лікування потерпілого від злочинного діяння та зарахування стягнених з винних осіб коштів до відповідного бюджету і їх використання, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16 липня 1993 року № 545 (далі - Порядок №545).
Згідно з пунктом 2 Порядку №545 сума коштів, яка підлягає відшкодуванню, визначається закладом охорони здоров`я, в якому перебував на лікуванні потерпілий, виходячи з кількості ліжко-днів, проведених ним в стаціонарі, та вартості витрат на його лікування в день.
Пунктом 3 Порядку встановлено, що визначена сума коштів на лікування потерпілого стягується судом з обвинуваченого або фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, при ухваленні вироку за позовом закладу охорони здоров`я або прокурора.
Стягнені в установленому порядку кошти залежно від джерела фінансування закладу охорони здоров`я, у якому перебував на стаціонарному лікуванні потерпілий, зараховуються до відповідного бюджету або на користь юридичної особи (відомства), якій належить заклад охорони здоров`я (пункт 4 Порядку №545).
Відповідно до пункту 3 постанови Пленуму Верховного суду України від 07 липня 1995 року № 11 «Про відшкодування витрат на стаціонарне лікування особи, яка потерпіла від злочину та судових витрат» судам роз`яснено, що питання про відшкодування витрат на стаціонарне лікування потерпілого вирішується, згідно з «Порядком обчислення розміру фактичних витрат закладу охорони здоров`я на стаціонарне лікування потерпілого від злочинного діяння та зарахування стягнених з винних осіб коштів до відповідного бюджету і їх використання», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №545 від 16 липня 1993 року. Як передбачено цим Порядком, сума коштів, що підлягає відшкодуванню, визначається закладом охорони здоров`я, в якому перебував на лікуванні потерпілий, з урахуванням кількості ліжко-днів, проведених ним у стаціонарі, та щоденної вартості його лікування. Термін і обґрунтованість перебування потерпілого від злочину на стаціонарному лікуванні визначається на підставі даних лікувального закладу, де він перебував на лікуванні. До справи має бути приєднана довідка-розрахунок бухгалтерії цього закладу із записом про вартість одного ліжко-дня та загальну суму фактичних витрат на лікування потерпілого.
Звертаючись до суду з даним позовом прокурор просив стягнути з відповідача відшкодування витрат на стаціонарне лікування потерпілої особи від кримінального правопорушення.
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що матеріалами даної справи підтверджено наявність належних повноважень у заступника керівника Тернопільської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону права на вжиття заходів представницького характеру на захист інтересів держави в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру».
Також, колегія суддів вважає обґрунтований висновок суду, що особа, яка вчинила злочин, зобов`язана відшкодувати витрати закладу охорони здоров`я на лікування потерпілої відповідно до статті 1206 ЦК України.
Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у постановах від 01 квітня 2019 року у справі № 450/1335/15-ц та від 19 червня 2019 року у справі № 295/2579/17.
Доводи сторони відповідача про те, що витрати на лікування потерпілої має відшкодувати страховик згідно полісу №220750012, який був чинним станом на 10 лютого 2025 року, суд апеляційної інстанції відхиляє, виходячи з наступного.
Метою здійснення обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності згідно Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначає забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок ДТП, а також захист майнових інтересів страхувальників.
Об`єктом страхування за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є відповідальність за шкоду, заподіяну внаслідок використання забезпеченого транспортного засобу особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, життю, здоров`ю та/або майну потерпілих осіб внаслідок настання страхового випадку (стаття 4 цього Закону).
Згідно зі статтею 5 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховим випадком за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є дорожньо-транспортна пригода за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої у особи, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, виник обов`язок відшкодувати шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілих осіб.
Відповідно до статті 14 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» У разі настання страхового випадку страховик зобов`язаний здійснити страхову виплату в межах страхової суми відповідно до цього Закону, зокрема заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи.
Ураховуючи викладене, сторонами договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є страхувальник та страховик. При цьому договір укладається з метою забезпечення прав третіх осіб (потерпілих) на відшкодування шкоди, завданої цим третім особам (потерпілим) унаслідок скоєння ДТП за участю забезпеченого транспортного засобу.
Отже, витрати лікувального закладу на лікування потерпілого від злочину не можуть бути відшкодовані за договором обов`язкового страхування страховою компанією.
Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду України від 24 лютого 2016 року у справі № 6-1345цс15.
З врахування наведеного, суд першої інстанції, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, правильно застосувавши норми матеріального права, дійшов обґрунтованого висновку про те, що відповідач, як особа, яка 10 лютого 2025 року вчинила злочин, зобов`язаний відшкодувати витрати закладу охорони здоров`я на лікування потерпілої ОСОБА_3 в розмірі 32054.04 грн, які не відшкодовані, що свідчить про порушення інтересів держави, тому є всі підстави для стягнення з відповідача витрат на лікування потерпілого.
Апеляційний суд зазначає, що сторона відповідача помилково ототожнює поняття витрат, понесених лікувальним закладом на лікування потерпілого від кримінального правопорушення та поняття майнової шкоди особи, яка потерпіла від неправомірних дій винної особи.
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі №344/9800/20 від 12 березня 2024 року дійшов до наступного висновку: «експлуатація транспортного засобу є діяльністю, що пов`язана із підвищеним ризиком невинуватого завдання шкоди іншим учасникам дорожнього руху. Водій автомобіля, розпочинаючи експлуатацію такого джерела підвищеної небезпеки, тим самим приймає на себе усі ризики, пов`язані зі здійсненням такої діяльності, а отже, зобов`язаний відшкодувати шкоду, завдану його власними діями, навіть за відсутності вини у настанні негативних наслідків, якщо вони не викликані дією непереборної сили або настали в силу умислу потерпілого».
Так, заявлені позовні вимоги стосуються не відшкодування ОСОБА_2 матеріальної шкоди, завданої потерпілій внаслідок неналежного виконання своїх службових обов`язків, що регулюється ст.1172 ЦК, а щодо відшкодування шкоди, яка полягає у витратах закладу охорони здоров`я понесені за лікування потерпілого (ст. 1206 ЦК України).
Твердження відповідача про те, що дорожньо-транспортна пригода сталася у період проходження відповідачем військової служби, тобто під час виконання службових обов`язків, колегія суддів не приймає, оскільки відшкодування витрат закладові охорони здоров`я на лікування потерпілої від кримінального правопорушення відбувається не з юридичної особи, з якою винна у злочині особа перебуває в трудових відносинах, а винятково із самої особи, яка вчинила кримінальне правопорушення.
Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 18 грудня 2024 року у справі № 712/5139/20.
Інші доводи апеляційної скарги є аналогічними викладеним у відзиві на позов, які не спростовують правильність висновку суду першої інстанції, яким у повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться до власного тлумачення характеру спірних правовідносин та до переоцінки доказів.
У відповідності до статтей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини на які посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з вимогами статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно частини другої статті 89 ЦПК України, жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Задовольняючи позовну заяву, судом першої інстанції вірно встановлено фактичні обставини справи та дано правильну оцінку доказам.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду та не впливають на їх правильність.
Норми матеріального права відповідно до спірних правовідносин, застосовані правильно.
Порушень норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи, колегією суддів не встановлено.
Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у сукупності колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість постановленого по даній справі рішення та відсутність підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі.
Керуючись ст.ст.367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 11 травня 2026 року - залишити без змін.
Судові витрати, понесені сторонами у зв`язку із розглядом справи в суді апеляційної інстанції - залишити в межах, ними понесених.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та відповідно до п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України, оскарженню не підлягає.
Дата складення повного тексту постанови - 12 жовтня 2026 року.
Головуючий О.З. Костів
Судді: Б.О. Гірський
М.В. Хома