ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Справа № 606/2425/24 Головуючий у 1-й інстанції Малярчук В.В.
Провадження № 22-ц/817/1027/26 Доповідач - Храпак Н.М.
Категорія -
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
01 жовтня 2026 року м. Тернопіль
Тернопільський апеляційний суд в складі:
Головуючої - Храпак Н.М.
Суддів - Гірський Б. О., Хома М. В.,
за участі секретаря - Панькевич Т.І.
та сторін: позивача ОСОБА_1 , її представника адвоката Скиби Л.С., відповідача ОСОБА_2 та її представника адвоката Пацули В.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в режимі відеоконференції, цивільну справу № 606/2425/24 за апеляційними скаргами ОСОБА_1 , інтереси якого представляє ОСОБА_3 , на рішення Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 01 червня 2026 року та на додаткове рішення Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 04 червня 2026 року, ухвалені суддею Малярчуком В.В., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Микулинецької селищної ради Теребовлянського району Тернопільської області, ОСОБА_2 , третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог Теребовлянська державна нотаріальна контора про визнання права власності на спадкове майно, -
В С Т А Н О В И В:
у грудні 2024 року ОСОБА_1 звернулася в суд із позовом до Микулинецької селищної ради Теребовлянського району Тернопільської області, ОСОБА_2 , третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог Теребовлянської державної нотаріальної контори про визнання права власності на спадкове майно, а саме земельну ділянку площею 0,35 га для ведення особистого селянського господарства, що знаходиться в с. Ладичин Тернопільського району Тернопільської області.
В обґрунтування позовних вимог вказує на те, що вона є правонаступником майна ОСОБА_4 на підставі заповіту від 03 лютого 2005 року, який складено останнім в користь ОСОБА_1 . Згідно із рішенням Ладичинської сільської ради Теребовлянського району Тернопільської області від 15 вересня 1994 року № 8 «Про передачу земельних ділянок у власність» ОСОБА_4 передано у приватну власність та у постійне користування земельну ділянку площею 0.35 га, з яких 0.10 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, 0.25 га - для особистого підсобного господарства. Після смерті ОСОБА_4 позивачка подала заяву про прийняття спадщини, однак виявилось, що відсутні правовстановлюючі документи на вказані земельні ділянки. В подальшому, щоб отримати земельну ділянку ОСОБА_4 у власність, позивачка звернулась до Ладичинської сільської ради Тернопільського району Тернопільської області із заявою про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, яка 23 вересня 2021 року прийняла рішення № 1288 «Про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність». Вказаним рішенням позивачці надано дозвіл на виготовлення проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею до 0.60 га для ведення особистого селянського господарства в межах населеного пункту с. Ладичин Тернопільського району, за рахунок земель сільськогосподарського призначення, що перебувають у користуванні, угіддя-рілля. Під час виконання ТзОВ «Зеніт Експерт» робіт із землеустрою було виявлено, що заявлені позивачкою межі земельної ділянки перетинаються з межею ділянки із кадастровим номером [номер приховано]:02:001:0701, внесеної до Державного земельного кадастру і яка є повністю сформованою. Пізніше позивачці стало відомо, що Микулинецькою селищною радою Тернопільського району Тернопільської області відповідачці ОСОБА_2 на цю ж саму земельну ділянку надано дозвіл на виготовлення проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею до 0.1200 га для ведення садівництва в с. Ладичин Тернопільського району, за рахунок земель запасу. З метою вирішення зазначеного земельного питання ОСОБА_1 звернулась до Микулинецької селищної ради Тернопільської області із заявою неправомірного оформлення правовстановлюючих документів на вказану земельну ділянку ОСОБА_2 . Рішенням постійної комісії з питань містобудування, будівництва, земельних відносин та охорони навколишнього середовища Микулинецької селищної ради Тернопільського району від 11 січня 2022 року (протокол № 8) рекомендовано ОСОБА_2 інше місце розташування земельної ділянки, ОСОБА_1 повернути ОСОБА_2 витрачені кошти та оформити ОСОБА_1 документи на спірну земельну ділянку у законний спосіб. Проте, відповідачка ОСОБА_2 вказаного рішення комісії не виконала, а тому позивачка ОСОБА_1 звернулася за захистом свого порушеного права на земельну ділянку до суду і з вказаним позовом.
Рішенням Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 01 червня 2026 року у задоволенні позову представниці позивачки ОСОБА_1 - адвокатки Скиби Людмили Сергіївни до відповідачів Микулинецької селищної ради Теребовлянського району Тернопільської області, ОСОБА_2 , третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог Теребовлянської державної нотаріальної контори про визнання права власності на спадкове майно відмовлено, у зв`язку із безпідставністю позовних вимог.
Додатковим рішенням Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 04 червня 2026 року клопотання представника відповідачки ОСОБА_2 - адвоката Пацули В.О. - задоволено частково.
Стягнуто із ОСОБА_1 в користь ОСОБА_2 судові витрати на правничу допомогу в розмірі 16000 грн гривень.
У задоволенні решти вимог - відмовлено.
В апеляційних скаргах представник ОСОБА_1 - адвокат Скиба Л.С. просить скасувати рішення Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 01 червня 2026 року та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, а також скасувати додаткове рішення Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 04 червня 2026 року.
В обґрунтування апеляційних скарг представник заявника зазначила, що згідно з п. 2 розд. VII Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про Державний земельний кадастр" земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера. Отже, висновок суду про "несформованість" земельної ділянки є юридично помилковим. Велика Палата ВС у своїх численних постановах сформувала висновок, що спадкуванню підлягає не лише зареєстроване право власності, а й право, яке існувало у спадкодавця як майнове право, підтверджене рішенням органу влади про передачу землі. Суд помилково при розгляді справи ототожнив відсутність держреєстрації з відсутністю права. Право власності на земельну ділянку може виникнути до державної реєстрації, якщо воно підтверджується актом органу влади, що є достатньою правовою підставою набуття права. Державна реєстрація є лише підтвердженням, а не підставою виникнення права. Теребовлянський районний суд Тернопільської області безпідставно застосував редакцію ст. 125 ЗК України 2002 р. до правовідносин 1994 року. Натомість, слід було врахувати: п.1 Перехідних положень земельного законодавства розділу IX. Відсутність державної реєстрації або оформлення документів не є підставою для відмови у захисті спадкового права, якщо право існувало у спадкодавця.
Згідно із даних проекту по впорядкуванню присадибних і громадських земель с. Ладичин, Ладичинської сільської ради колгоспу "Жовтень" Теребовлянського району Тернопільської області, 1964 р. Міністерства виробництва і заготівель сільськогосподарських продуктів Республіканського проектного інституту по землевпорядкуванню "Укрземпроект" Тернопільська землевпорядна експедиція (додаток № 10 до позову) на сторінках 93-190 вказано список землекористувачів в межах с. Ладичин с-г.арт. "Жовтень", Теребовлянського району Тернопільської області. Розміри землекористувань, зазначених у в списку, затверджені загальними зборами колгоспників (протокол № 3 від 11 квітня 1964 р.). В списку землекористувачів під номером 19 на сторінці 96 проектної документації форми № 4-Н в графі № 2 зазначається прізвище, ім`я та по батькові голови колгоспного двору - ОСОБА_5 (бабусі ОСОБА_1 ), в графі 3 вказана площа земельної ділянки по земельно-облікових документах - 0,48 га, графа 4 номер земельної ділянки - 173 по зйомці аерознімку № 4, яка відповідає номеру земельної ділянки на схемі колгоспу Жовтень с. Ладичин, Ладичинської сільради Теребовлянського виробничого управління Тернопільської області УРСР та проекту,який долучено до матеріалів цивільної справи. Після затвердження пропозицій по встановленню розмірів користування та реєстрації в земельно-облікових документах площа земельної ділянки під номером 173 становила 0,35 га. Форма і конфігурація земельної ділянки, яка позначена на схемі проекту по впорядкуванню присадибних та громадських земель села Ладичин , Ладичинської сільської ради, колгоспу "Жовтень", Теребовлянського району, Тернопільської області під номером 173 відповідає площі земельної ділянки, яка була в користуванні ОСОБА_5 , потім ОСОБА_4 , а згодом перейшла в порядку спадкування в користування до ОСОБА_1 .
Відповідно до даних Микулинецької селищної ради Тернопільського району Тернопільської області особовий рахунок № НОМЕР_1 згідно з погосподарської книги зараз належить ОСОБА_1 , а раніше її батьку ОСОБА_6 . Все вищенаведене підтверджує безперервність користування спірної ділянки бабусею ОСОБА_7 , батьком ОСОБА_4 , дочкою ОСОБА_1 згідно даних погосподарських книг, довідок селищної ради та проекту колгоспу «Жовтень».
Вищезазначені документи підтверджують відомості, що земельна ділянка спадкодавця ОСОБА_4 , яка раніше належали ОСОБА_7 як голові колгоспного двору, передана йому безкоштовно у приватну власність та постійне користування за рішення Ладичинської сільської ради від 15 вересня 1994 р. за № 8, проте не взяті судом до уваги.
Також, під час розгляду справи не було надано правої оцінки такому документу, як протокол № 8 від 11 січня 2022 р засідання постійної комісії з питань містобудування, будівництва, земельних відносин та охорони навколишнього середовища Микулинецької селищної ради, який підтверджує, що частина переданої у власність ОСОБА_6 земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею включена до складу сформованої за заявою ОСОБА_2 земельної ділянки з кадастровим номером [номер приховано]:02:001:0701 і підтверджує наявність права спадкоємця ОСОБА_1 на спірну земельну ділянку спадкодавця ОСОБА_4 . При розгляді даного питання Микулинецька селищна рада, як орган місцевого самоврядування керувалася схематичними даними щодо площі, меж земельної ділянки і як наслідок встановила порушення зі сторони ОСОБА_2 . Тобто, ОСОБА_8 селищною радою визнається, що спірна земельна ділянка була в користування ОСОБА_7 (бабусі ОСОБА_1 ), а потім батька ОСОБА_4 .
Роз`яснення ТОВ «Зеніт Експерт» прямо підтверджує: фактичне накладення меж; існування конфлікту землекористування. Суд безпідставно проігнорував цей доказ, чим порушив вимоги ст. 89 ЦПК України щодо оцінки доказів у сукупності. Площа, межі вказані у вищевказаному рішенні органу місцевого самоврядування та документації колгоспу «Жовтень», роз`яснені ТОВ «Зеніт Експерт» співпадають.
ОСОБА_1 звернулася в суд за захистом своїх прав на земельну ділянку одним із таких способів як визнання прав, який передбачений п."а" ч. 3 ст. 152 ЗК України.
В рішенні Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 11 червня 2024 р. про відмову у позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 щодо скасування державної реєстрації земельної ділянки шляхом закриття поземельної книги суд роз`яснив позивачу, що слід обрати інший спосіб захисту, який може відновити порушене право ОСОБА_1 , а саме, що позивач повинна спочатку оформити свої спадкові права на земельну ділянку через подання заяви нотаріусу про видачу свідоцтва про право на спадщину після смерті спадкодавця, і лише після відмови нотаріуса у видачі їй свідоцтва про право на спадщину на таку земельну ділянку звернутись до суду із заявою про визнання за нею права власності на вказаний об`єкт нерухомості.
ОСОБА_1 отримано відмову в Теребовлянській нотаріальній конторі і подано новий позов з іншим предметом і підставами.
Враховуючи наведене, судом надається повторна оцінка доказів, які були предметом розгляду іншої справи і їм вже надана правова оцінка в рішенні суду. Ігноруються докази, які є предметом розгляду цієї справи і не надається їм правова оцінка. Вважають, що ними обрано належний спосіб захисту, а саме визнання права власності на спадкове майно, оскільки нотаріус відмовив у видачі свідоцтва, а оформлення прав спадкоємця іншим шляхом неможливе. Цей спосіб ґрунтується на загальних нормах ст. 16 та ст. 392 ЦК України. Саме таке формулювання про визнання права власності на спадкове майно є підставою для нотаріуса або державного реєстратора для подальшої реєстрації та внесення відомостей до Державного реєстр речових прав на нерухоме майно.
Щодо додаткового рішення, то розмір стягнутих витрат на правничу допомогу на користь ОСОБА_2 є необґрунтованим та не відповідає критеріям розумності, необхідності та співмірності, тому просять скасувати додаткове рішення в повному обсязі.
Відзив на апеляційні скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Скиби Л.С. до суду апеляційної інстанції не поступав.
ОСОБА_1 та її представник Скиба Л.С. апеляційну скаргу підтримали з мотивів викладених у ній.
ОСОБА_2 та її представник адвокат Пацула В.О. апеляційної скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Скиба Л.С. не визнали, вважаючи рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим.
Микулинецька селищна рада Теребовлянського району Тернопільської області та Теребовлянська державна нотаріальна контора повідомлялися про розгляд справи шляхом направлення судової повістки до електронного кабінету, про що в матеріалах справи наявні довідки про доставку електронного документа.
Відповідно до п. 2 ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки до електронного кабінету особи.
Враховуючи вимоги ч. 2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів вважає за можливе розгляд справи проводити у відсутності сторін, які належним чином повідомлені про дату, час і місце слухання справи.
Розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційних скарг, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін по справі, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційні скарги не підлягають до задоволення, з огляду на таке.
Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Як вказано в частині третій статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частина друга статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно з пунктом 3 цієї частини є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості.
Судом встановлено, що рішенням Ладичинської сільської ради Теребовлянського району Тернопільської області від 15 вересня 1994 року № 8 «Про передачу земельних ділянок у власність» ОСОБА_4 передано у приватну власність земельну ділянку площею 0.35 га, з яких 0.10 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, 0.25 га - для особистого підсобного господарства (т. 1 а.с. 14).
3 лютого 2005 року ОСОБА_4 заповів ОСОБА_1 належний йому на праві власності житловий будинок з надвірними будівлями, який знаходиться у с. Ладичин Теребовлянського району та все інше майно, яке буде йому належати на день смерті, а також все те, на що він за законом матиме право (т. 1 а.с. 13).
Згідно із свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 , виданого 22.01.2016 року Микулинецькою селищною радою Теребовлянського району Тернопільської області, актовий запис № 02, ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (т. 1 а.с. 29).
Після смерті ОСОБА_4 . ОСОБА_1 в шестимісячний строк подала заяву про прийняття спадщини, однак при оформленні спадщини виявилось, що відсутні правовстановлюючі документи на земельні ділянки, які належали ОСОБА_4 .
Рішенням Микулинецької селищної ради Тернопільського району Тернопільської області від 15 квітня 2021 року № 806 «Про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність» ОСОБА_2 надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею до 0.1200 га для ведення садівництва в с. Ладичин Тернопільського району, за рахунок земель запасу.
28 травня 2021 року ФОП ОСОБА_9 на замовлення ОСОБА_2 виготовлено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, сформовано земельну ділянку площею 0.0800 га і зареєстровано у Державному земельному кадастрі із кадастровим номером [номер приховано]:02:001:0701, що підтверджується витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, сформованим 28 жовтня 2021 року.
Проте, через подання ОСОБА_1 до селищної ради заяви про те, що вказана земельна ділянка належала її бабі ОСОБА_5 та прийняттям Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення умов забезпечення продовольчої безпеки в умовах воєнного стану» від 24 березня 2022 року селищна рада рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення ОСОБА_2 земельної ділянки у власність не прийняла.
Рішенням Микулинецької селищної ради Тернопільського району Тернопільської області від 23 вересня 2021 року № 1288 «Про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність», ОСОБА_1 надано дозвіл на виготовлення проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею до 0.6000 га для ведення особистого селянського господарства в межах населеного пункту с. Ладичин Тернопільського району, за рахунок земель сільськогосподарського призначення, що перебувають у користуванні, угіддя-рілля (т. 1 а.с. 15).
Підставою для прийняття зазначеного рішення стала заява ОСОБА_1 про безоплатну передачу їй земельної ділянки у власність, тобто в порядку безоплатної приватизації земельної ділянки без зазначення тієї обставини, що вона успадкувала цю земельну ділянку після смерті батька.
Під час виконання ТОВ «Зеніт Експерт» робіт із землеустрою на замовлення ОСОБА_1 було виявлено, що заявлені нею межі земельної ділянки перетинаються з межею ділянки із кадастровим номером [номер приховано]:02:001:0701, внесеної до Державного земельного кадастру і яка є повністю сформованою. У зв`язку із наведеним формування земельної ділянки ОСОБА_1 у встановлених межах є неможливим.
6 грудня 2021 року ОСОБА_1 звернулась до Микулинецької селищної ради Тернопільського району із заявою про неправомірне надання ОСОБА_2 дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею до 0.1200 га для ведення садівництва в с. Ладичин Тернопільського району, оскільки така земельна ділянка належала її бабі ОСОБА_7 , яку після її смерті успадкував ОСОБА_4 .
Рішенням постійної комісії з питань містобудування, будівництва, земельних відносин та охорони навколишнього середовища Микулинецької селищної ради Тернопільського району від 11 січня 2022 року (протокол № 8) рекомендовано ОСОБА_2 інше місце розташування земельної ділянки, ОСОБА_1 повернути ОСОБА_2 витрачені кошти та оформити ОСОБА_1 документи на спірну земельну ділянку у законний спосіб.
Згоди щодо запропонованого Микулинецькою селищною радою Тернопільського району варіанту вирішення земельного спору сторони не досягли.
У 2023 році ОСОБА_1 звернулась до Теребовлянського районного суду Тернопільської області із позовом до відповідачки ОСОБА_2 , третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Микулинецької селищної ради Тернопільського району Тернопільської області, в якому після уточнення позовних вимог 11 жовтня 2023 року просила скасувати державну реєстрацію земельної ділянки із кадастровим номером [номер приховано]:02:001:0701 площею 0.08 га в с. Ладичин Тернопільського району Тернопільської області шляхом закриття поземельної книги.
Рішенням Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 11 червня 2024 року позивачці ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні позову до відповідачки ОСОБА_2 , третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Микулинецької селищної ради Тернопільського району Тернопільської області про скасування державної реєстрації земельної ділянки шляхом закриття поземельної книги. Дане рішення залишено без змін постановою Тернопільського апеляційного суду від 15 жовтня 2024 року (т. 1 а.с. 54-57).
Згідно з ухваленого Теребовлянським районним судом Тернопільської області рішення від 11 червня 2024 року мотивом відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 було те, що позивачкою та її представницею було не вірно обрано спосіб захисту прав позивачки на земельну ділянку.
Відмовляючи у задоволені позовних вимог суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_4 за життя не став власником, тобто не завершив приватизації земельної ділянки площею 0.35 га, з яких 0.10 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, 0.25 га - для особистого підсобного господарства, що знаходиться в с. Ладичин Тернопільського району Тернопільської області, тому не міг заповісти майно, яке йому не належить, він міг заповісти лише майнове право на право вимоги та право на очікування належного оформлення права власності на нерухоме майно.
Також суд вказав, що між сторонами фактично існує спір щодо меж сусідніх земельних ділянок. Водночас, земельна ділянка, яка є предметом спору, не сформована та не була виділена спадкодавцю позивачки ОСОБА_1 у власність у встановленому порядку.
Крім цього, позивачка не надала належних та допустимих доказів на підтвердження того, що її право порушене відповідачами, а також доказів, які б беззаперечно вказували на те, на яку саме земельну ділянку вона претендує.
З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується, з огляду на таке.
Частиною 1 та п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права.
Статтею 392 ЦК України визначено, що власник майна може пред`явити позов про визнання за ним права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Умовою для переходу в порядку спадкування права власності на об`єкти нерухомості є набуття спадкодавцем зазначеного права в установленому законодавством України порядку.
Для набуття права власності в установленому законом порядку спадкоємець повинен здійснити дії, які необхідні для набуття права власності на визначене нерухоме майно.
Якщо за життя спадкодавець не набув права власності на житловий будинок, земельну ділянку, то спадкоємець також не набуває права власності у порядку спадкування. До спадкоємця переходять лише визначені майнові права, які належали спадкодавцеві на час відкриття спадщини. Для набуття права власності у встановленому законодавством порядку спадкоємець повинен здійснити дії, які необхідні для набуття права власності на визначене нерухоме майно, зокрема на житловий будинок, іншу споруду, земельну ділянку.
Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, який має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав, зокрема, в нотаріальному порядку.
Відповідно до частин другої та третьої статті 78 ЗК України право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.
Громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону (частина перша статті 116 ЗК України).
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (частина друга статті 116 ЗК України).
Згідно зі статтями 122 і 123 ЗК України вирішення питань щодо передачі земельних ділянок у власність або користування із земель державної чи комунальної власності належить до компетенції відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.
Пунктом «а» частини першої статті 12 ЗК України визначено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить розпорядження землями територіальних громад.
Згідно зі статтею 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються, зокрема, питання регулювання земельних відносин.
Передача земельних ділянок у власність відбувається шляхом прийняття уповноваженим органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування рішення на підставі проєктів землеустрою щодо відведення земельних ділянок (статті 118 ЗК України).
Особа, зацікавлена в одержанні у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проєктом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу, який має повноваження на передання у власність таких земельних ділянок.
Цей орган у межах його повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.
Уповноважений орган у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи, приймає рішення про надання земельної ділянки у власність.
Отже, набуття права власності на земельну ділянку відбувається поетапно: від отримання на розробку проекту землеустрою дозволу, який оформлюється відповідним рішенням органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування, до затвердження такого проекту цим органом і передання ним земельної ділянки у власність (див. пункт 68 постанови Верховного Суду від 27 листопада 2024 року у справі № 141/55/17 (провадження № 61-8514св24)).
Згідно зі ст. 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами (частина перша статті 79 ЗК України).
Формування земельної ділянки як об`єкта цивільних прав передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру (стаття 79-1 ЗК України).
Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера (частини третя, четверта статті 78-1 ЗК України).
Державна реєстрація земельних ділянок здійснюється у Державному земельному кадастрі в порядку, встановленому Законом (стаття 202 ЗК України).
Частиною першої статті 1 Закону України «Про Державний земельний кадастр», яка кореспондується з положеннями статті 193 ЗК України, визначено поняття Державного земельного кадастру, відповідно до якого - це єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах кордонів України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами.
Статтею 3 Закону України «Про Державний земельний кадастр» визначено, що Державний земельний кадастр базується на таких основних принципах: об`єктивності, достовірності та повноти відомостей у Державному земельному кадастрі; внесення відомостей до Державного земельного кадастру виключно на підставі та відповідно до цього Закону тощо.
Згідно зі статтею 21 Закону України «Про Державний земельний кадастр» відомості про межі земельної ділянки вносяться до Державного земельного кадастру: на підставі відповідної документації із землеустрою щодо формування земельних ділянок - у випадках, визначених статтею 79-1 ЗК України, при їх формуванні; на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) - у разі встановлення (відновлення) меж земельної ділянки за її фактичним використанням відповідно до статті 107 ЗК України; на підставі проектів землеустрою щодо впорядкування існуючих землеволодінь - у разі зміни меж суміжних земельних ділянок їх власниками.
Відповідно до пункту 2 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Державний земельний кадастр» земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера. У разі якщо відомості про зазначені земельні ділянки не внесені до Державного реєстру земель, їх державна реєстрація здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за заявою їх власників (користувачів земельної ділянки державної чи комунальної власності).
Згідно з частиною третьою статті 79-1 ЗК України сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі.
Стаття 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» регулює питання державної реєстрації земельних ділянок. Вказана стаття передбачає порядок реєстрації земельних ділянок, перелік документів, які подаються для реєстрації земельної ділянки (частина четверта ), підстави для відмови у здійсненні державної реєстрації земельної ділянки (частина шоста) та випадки скасування державної реєстрації земельної ділянки Державним кадастровим реєстратором (частина десята).
Зокрема, частиною шостою цієї статті передбачено, що підставою для відмови у здійсненні державної реєстрації земельної ділянки є: розташування земельної ділянки на території дії повноважень іншого Державного кадастрового реєстратора; подання заявником документів, передбачених частиною четвертою цієї статті, не в повному обсязі; невідповідність поданих документів вимогам законодавства; знаходження в межах земельної ділянки, яку передбачається зареєструвати, іншої земельної ділянки або її частини.
Частинами другою, десятою статті 55 Закону України «Про землеустрій» визначено, що встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на основі технічної документації із землеустрою, якою визначається місцеположення поворотних точок меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) включає, зокрема, рішення органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою (у випадках, передбачених законом); матеріали польових топографо-геодезичних робіт; план меж земельної ділянки, складений за результатами зйомки, на якому відображаються зовнішні межі земельної ділянки із зазначенням власників (користувачів) суміжних земельних ділянок, усі поворотні точки меж земельної ділянки, лінійні проміри між точками на межах земельної ділянки, межі вкраплених земельних ділянок із зазначенням їх власників (користувачів).
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Матеріалами справи підтверджено, що рішенням Ладичинської сільської ради Теребовлянського району Тернопільської області від 15 вересня 1994 року № 8 «Про передачу земельних ділянок у власність» ОСОБА_4 , батькові позивачки, передано у приватну власність земельну ділянку площею 0.35 га, з яких 0.10 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, 0.25 га - для особистого підсобного господарства.
Однак, ОСОБА_4 не реалізував свого права на належне оформлення права власності на вказану земельну ділянку площею 0.35 га, з яких 0.10 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, 0.25 га - для особистого підсобного господарства, тому постановою державного нотаріуса Теребовлянської державної нотаріальної контори від 14.08.2024 року за № 505/0214 ОСОБА_10 спадкоємниці ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на земельну ділянку площею 0,35 га для ведення особистого селянського господарства, після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Рішенням Микулинецької селищної ради Тернопільського району Тернопільської області від 23 вересня 2021 року № 1288 «Про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність», ОСОБА_1 надано дозвіл на виготовлення проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею до 0.6000 га для ведення особистого селянського господарства в межах населеного пункту с. Ладичин Тернопільського району, за рахунок земель сільськогосподарського призначення, що перебувають у користуванні, угіддя-рілля (т. 1 а.с. 15).
Колегія суддів вважає, що дозвіл на розроблення проекту землеустрою наділяє заінтересовану особу повноваженням ідентифікувати земельну ділянку, яку ця особа бажає отримати в приватну власність.
У матеріалах справи відсутня технічна документація, в тому числі проект землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки у власність, а також докази затвердження чи відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.
Таким чином, позивачкою не доведено виникнення у неї та її спадкодавця права чи законного інтересу на користування земельною ділянкою тієї площі та конфігурації, що визначені не поданим на затвердження проектом землеустрою, який також не погоджений й усіма уповноваженими особами, що є самостійною і достатньою підставою для відмови в позові.
Також колегія суддів вважає, що встановивши відсутність порушеного права позивача, не слід здійснювати оцінку обраного позивачем способу захисту відсутнього у нього порушеного права (інтересу) та правову оцінку по суті спору.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 04.102020 у справі № 507/1130/20.
Не заслуговують на увагу посилання заявника на те, що суд першої інстанції зробив помилковий висновок, що спірна земельна ділянка не є об`єктом спадкування, оскільки ОСОБА_4 міг заповісти лише майнове право на право вимоги земельної ділянки.
Також колегією суддів не приймається до уваги твердження заявника на те, що судом першої інстанції не було надано правової оцінки рішенню Микулинецької селищної ради Тернопільського району Тернопільської області від 23 вересня 2021 року за № 1288 та протоколу № 8 від 11 січня 2022 року засідання постійної комісії з питань містобудування, будівництва, земельних відносин та охорони навколишнього середовища Микулинецької селищної ради, оскільки як вище зазначалося, що дозвіл на розроблення проекту землеустрою означає дозвіл власника земельної ділянки здійснити певні дії на землі власника, тобто такий дозвіл наділяє заінтересовану особу повноваженням ідентифікувати на землі власника земельну ділянку.
Рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою не є правовстановлюючим актом і не гарантує особі чи невизначеному колу осіб набуття права власності чи користування на земельну ділянку (постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 380/624/16-ц, провадження № 14-301цс18; від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц, провадження № 14-28цс20).
Водночас рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою є стадією процесу отримання права власності чи користування на земельну ділянку. Звернення особи до органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування з метою отримання земельної ділянки у власність чи користування зумовлене інтересом особи на отримання цієї земельної ділянки, за відсутності для цього законних перешкод. Зазначений інтерес, у випадку формування земельної ділянки за заявою такої особи та поданими документами, підлягає правовому захисту. Погодження та затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, яка раніше сформована на підставі проекту землеустрою іншої особи, порушує законний інтерес такої особи щодо можливості завершити розпочату ним відповідно до вимог чинного законодавства процедуру приватизації земельної ділянки та суперечить вимогам землеустрою. За наявності двох або більше бажаючих отримати земельну ділянку державної чи комунальної власності у власність при безоплатній передачі земельних ділянок в межах встановлених норм (стаття 121 ЗК України), першочергове право на таке отримання має особа, на підставі проекту землеустрою якої сформована відповідна ділянка, якщо для цього відсутні законні перешкоди (постанови Верховного Суду від 20 грудня 2023 року у справі № 363/3206/20, провадження № 61-9831св23; від 04 червня 2025 року у справі № 363/3220/20, провадження № 61-17482св23).
Колегія суддів зазначає, що відсутнє порушене право чи законний інтерес позивачки, адже законне сподівання на оформлення прав на земельну ділянку виникає з моменту звернення до органу місцевого самоврядування з проханням затвердити погоджений проект землеустрою та передати ділянку у власність чи користування, а до цього моменту особа повинна усвідомлювати, що земельна ділянка може бути надана у власність іншій особі (див. Постанови Верховного Суду від 11 квітня 2024 року у справі № 607/10862/22 (провадження № 61-13281св23), від 01 липня 2022 року у справі № 700/309/20 (провадження 61-11769св21).
Отже, не заслуговують на увагу доводи заявника про те, що порушено її права на захист «законних очікувань» щодо оформлення права власності на спадкове майно у межах дозволу та проєкту землеустрою, оскільки вона (чи спадкодавець) не вчинила юридично значущі дії щодо вирішення питання про отримання у майбутньому права власності на неї.
Щодо додаткового рішення Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 04 червня 2026 року.
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Статтею 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Пунктом 3 частини 2 статті 141 ЦПК України передбачено, що судові витрати пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витратна правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом справи.
Як вбачається із матеріалів справи, представником відповідачки ОСОБА_2 - адвокатом Пацулою В.О. до відзиву долучено копію договору про надання правничої допомоги від 06.05.2025 року (т. 1 а.с. 77-80), у п. 4.1. якого зазначено, що за надання послуг, передбачених п. 1.2 даного Договору клієнт оплачує аванс в розмірі 10000 грн за підготовку до розгляду справи, 2000 грн за кожне призначене судове засідання Теребовлянського районного суду та 10000 грн гонорару успіху, у разі ухвалення судом першої інстанції рішення про відмову у позові. До відзиву представником відповідача також було долучено копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю серії ТР № 000023 від 28.11.2013 року (т. 1 а.с. 82), ордер на надання правничої допомоги від 14.05.2025 року серї ВО № 1101865 (т. 1 а.с. 81), копію квитанції до прибуткового касового ордеру № 16 від 06.05.2025 року про отримання від ОСОБА_2 коштів у розмірі 10000 грн згідно договору про правничу допомогу від 06.05.2025 року (т. 1 а.с. 83).
Відповідно до акту прийому-передачі наданих послуг професійної правової допомоги від 01.06.2026 року адвокатом було надано клієнту послуги професійної правничої допомоги на суму: 10000 грн за підготовку до розгляду справи, 16000 грн за участь в судових засіданнях та 10000 грн гонорару успіху, у разі ухвалення судом першої інстанції рішення про відмову у позові.
Згідно копії квитанції до прибуткового касового ордеру № 16 від 06.05.2025 року адвокат отримав від ОСОБА_2 коштів у розмірі 10000 грн згідно договору про правничу допомогу від 06.05.2025 року.
Взявши до уваги надані представником відповідача докази на підтвердження понесених витрат на правову допомогу, час та зусилля, витрачені адвокатом на правову допомогу у судових засіданнях, враховуючи принцип співмірності, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про часткове задоволення заяви ОСОБА_2 про відшкодування витрат на правничу допомогу у розмірі 16000 грн.
Інші доводи апеляційної скарги також не заслуговують на увагу та не дають підстав для скасування судових рішень, оскільки наведені в апеляційних скаргах доводи були предметом дослідження у суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки усім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства України, з якою погоджується суд апеляційної інстанції.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційні скарги ОСОБА_1 , інтереси якої представляє адвокат Скиба Л.С. слід залишити без задоволення, а рішення Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 01 червня 2026 року та додаткове рішення Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 04 червня 2026 року - залишити без змін, оскільки висновки місцевого суду відповідають обставинам справи, узгоджуються з нормами матеріального та процесуального права, які судом застосовані правильно, а доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.
Враховуючи те, що за наслідками апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції залишається без змін, перерозподіл судових витрат відповідно до ст. 141 ЦПК України не здійснюється.
Керуючись ст. ст. 35, 259, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційні скарги ОСОБА_1 , інтереси якого представляє ОСОБА_3 , залишити без задоволення.
Рішення Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 01 червня 2026 року залишити без змін.
Додаткове рішення Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 04 червня 2026 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Повний текст судового рішення виготовлено 12 жовтня 2026 року.
Головуюча: Н.М. Храпак
Судді: Б.О. Гірський
М.В. Хома