Справа № 357/16957/24
Провадження № 2/357/2178/26
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
16 жовтня 2026 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:
головуючого судді - Кошель Б. І. ,
при секретарі - Кардаш О. Р.,
за участі представника позивача - Павлецької М. А.,
представника відповідача - Капустіна В. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду № 6 міста Біла Церква за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Державний нотаріус Другої Білоцерківської державної нотаріальної контори Юрченко Інна Олександрівна, ОСОБА_3 про визнання заповіту недійсним, -
В С Т А Н О В И В :
У листопаді 2024 року адвокат Павлецька Марина Анатоліївна, яка діє в інтересах ОСОБА_1 , звернулася до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: Державний нотаріус Другої Білоцерківської державної нотаріальної контори Юрченко Інна Олександрівна, ОСОБА_3 про визнання заповіту недійсним, в якому просила визнати недійсним заповіт ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , посвідчений 23 квітня 2024 року Державним нотаріусом Другої Білоцерківської державної нотаріальної контори Юрченко Інною Олександрівною та зареєстрованого в реєстрі за № 2-782, №2-783.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_1 є сином ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . Після смерті батька позивач звернувся до Другої Білоцерківської державної нотаріальної контори з метою прийняття спадщини, де дізнався, що батько не за довго до смерті склав заповіт на ім`я відповідача по справі - ОСОБА_2 , який посвідчений 23 квітня 2024 року Державним нотаріусом Другої Білоцерківської державної нотаріальної контори Юрченко Інною Олександрівною та зареєстрованого в реєстрі за № 2-782, №2-783. Вказаний заповіт був складений 23 квітня 2024 року за участі свідків громадян: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який був підопічним ОСОБА_6 згідно рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області по справі № 357/2308/16-ц від 11.04.2016 року за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_7 про позбавлення батьківських прав та призначення опікуна та ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та підписаний ОСОБА_9 , у зв`язку з тим, що за станом здоров`я ОСОБА_3 не міг власноруч підписати заповіт, а вже 30.04.2024 року ОСОБА_4 потрапив у стаціонар до КНП БМР «Білоцерківська міська лікарня №2», де ІНФОРМАЦІЯ_2 помер. Позивачеві відомо, що останній рік життя стан здоров`я ОСОБА_3 був нестабільний, бували психічні розлади на фоні вживання алкогольних напоїв, було зниження рівня свідомості, а також часто був недоступний вербальному контакту, на вказівки не реагував. ОСОБА_3 на момент підписання заповіту міг піддаватись впливу оточуючих, оскільки він хворів на хронічний алкоголізм, постійно вживав алкогольні напої, переніс інсульт, хворів на хвороби, які впливають на психічний стан особи, і через це він не перебував при здоровому розумі та ясній пам`яті, та страждав на захворювання, що перешкоджали усвідомленню суті вчиненого правочину, а відтак і сам заповіт є недійсним. Позивач вважає, що відповідач скористалась фізичним та психічним станом померлого, у зв`язку з чим, він відвідав нотаріуса для складення заповіту. Оскаржуваний заповіт підписаний ОСОБА_9 , однак, ухвалою колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 27.06.2007 року визнано недійсним заповіт, що був прочитаний вголос та зроблено запис у заповіті не заповідачем, а особою, що його посвідчила, так як у даному випадку була порушена норма частини 2 ст. 1248 ЦК, яка передбачає, що нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним. Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках (стаття 1253 цього Кодексу). В тексті заповіту вживається виключно терміни «у зв`язку з хворобою», як на підставу неможливості самостійного прочитання та підписання заповіту заповідачем. При цьому не вказано, у зв`язку з якою саме хворобою заповідач був позбавлений можливості самостійно прочитати та підписати заповіт. Так, у тексті заповіту відсутні посилання на конкретні фізичні вади, конкретну хворобу або інші конкретні поважні причини, які б унеможливили самостійне підписання ним цього заповіту. Дані обставини порушують вимоги Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами, а саме п. 5 глави 9, згідно з яким про причини, з яких фізична особа, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії, не мала змоги підписати документ, зазначається у тексті документа та в посвідчувальному написі. Разом з тим, один із свідків зазначених у заповіті, а саме - ОСОБА_5 до 2020 року (до досягнення 18 років) був підопічним спадкоємця за заповітом, а тому позивач вважає, що він є близьким родичом ОСОБА_2 та діяв в її інтересах, оскільки остання є його тіткою.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.11.2024, головуючим суддею визначено Кошеля Б.І. та матеріали передані для розгляду.
Ухвалою від 09 січня 2025 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження по цивільній справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання у справі. Витребувано державного нотаріуса Другої Білоцерківської державної нотаріальної контори Юрченко Інни Олександрівни належним чином завірену копію заповіту ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , посвідченого 23.04.2024 р. державним нотаріусом Другої Білоцерківської державної нотаріальної контори Юрченко Інною Олександрівною та зареєстрованого в реєстрі за №2-782, №2-783 та документів, на підставі яких посвідчувався цей заповіт, належним чином завірену копію запису в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій про вчинення нотаріальних дій з посвідчення заповіту ОСОБА_3 23.04.2024 р., належним чином завірену копію спадкової справи після померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Судом 04.02.2025 р. за вх.№6588 отримано від державного нотаріуса Другої Білоцерківської державної нотаріальної контори Юрченко Інни Олександрівни документи на виконання вимог ухвали суду від 09.01.2025.
Представник відповідача - адвокат Капустін В. В. направив до суду відзив на позовну заяву, який був зареєстрований канцелярією суду 10.02.2025 р. за вх.№7547, в якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Заперечуючи позовні вимоги сторона відповідача посилається на те, що ОСОБА_2 з ОСОБА_3 були в близьких відносинах з 2008 року, проживали однією сім`єю з 2016 року, проте не перебували в зареєстрованому шлюбі, оскільки з колишньою дружиною розірвати шлюб йому вдалось лише 18.12.2023. Протягом всього часу, зокрема й періодів коли ОСОБА_3 хворів, ОСОБА_2 купувала ліки за власні кошти та дбала про нього. Разом з цим, син ОСОБА_1 , взагалі не спілкувався з батьком, не відповідав на телефонні дзвінки, не приходив, не відвідував його коли той перебував в лікарні і навіть не з`явився на поховання. Висновок сина щодо хронічного алкоголізму батька є надуманим, нічим не підтвердженим та не доведеним. На обліку у лікаря-нарколога ОСОБА_3 не перебував. ОСОБА_3 був громадянином, який постійно проживав/працював на території зони посиленого радіоекологічного контролю, що підтверджується посвідченням Категорії 4 та був інвалідом 2 гр. загального захворювання. Починаючи з 2022 року, у зв`язку з погіршенням стану здоров`я та забороною лікарів, ОСОБА_3 взагалі не палив і не вживав алкогольні напої. На початку березня 2024 року, ОСОБА_3 запропонував ОСОБА_2 сходити до нотаріуса та написати на неї заповіт, оскільки почав погано себе почувати, і хотів хоч якось віддячити їй за надану турботу та опіку. Проте, того разу нотаріус відмовила у вчиненні нотаріальних дій, у зв`язку з недійсним паспортом останнього, через написи на його сторінках ручкою. Пояснила, що необхідно зробити новий і звернутись ще раз. Новий паспорт заповідача було виготовлено 11.03.2024, але згодом він потрапив до лікарні і перебував там з 17.03.2024 до 27.03.2024 включно, що підтверджується випискою з медичної карти стаціонарного хворого №3150. 19.04.2024 ОСОБА_3 знову звернувся до нотаріуса для складання заповіту, проте підписати його не вдалось через наслідки лікування, що виражалось тремтінням рук. Нотаріус роз`яснила, що в такому випадку посвідчення заповіту має відбуватись при свідках. Проте, в той же день, ніби відчуваючи, що його фізичний стан згодом погіршиться, ОСОБА_3 вирішив оформити нотаріальну довіреність на ОСОБА_2 , якою уповноважив представляти його інтереси перед третіми особами, отримувати кошти, вчиняти усі інші юридично значимі дії. Для оформлення довіреності достатньо було лише підпису і розлогі тексти писати не треба. 23.04.2024 заповідач з`явився до нотаріуса для складання заповіту зі свідками. Нотаріус Юрченко І.О., у відповідності до ст. 43 Закону України «Про нотаріат», встановила дієздатність громадянина, що звернувся за вчиненням нотаріальної дії, перевірила її на підставі наданих документів, що підтверджували його вік, а також на підставі переконаності нотаріуса в результаті проведеної розмови та роз`яснення наслідків вчинення нотаріальної дії у здатності цієї особи усвідомлювати значення цієї нотаріальної дії, її наслідків та змісту роз`яснень нотаріуса, а також у відповідності волі і волевиявлення особи щодо вчинення нотаріальної дії. Жодних сумнівів щодо обсягу цивільної дієздатності у ОСОБА_3 на момент вчинення нотаріальної дії, нотаріусом не було встановлено. Отже, послідовність дій, які передували складанню заповіту, вказують на усвідомлення та дійсний намір заповідача здійснити такий правочин і повністю спростовують твердження Позивача. На момент посвідчення заповіту опіка ОСОБА_2 над ОСОБА_5 була припинена у зв`язку з досягненням ним повноліття. На момент підписання заповіту жодних порушень зафіксовано не було, а відтак вважаємо, шо заповіт складений з дотриманням вимог чинного законодавства та повністю відповідає внутрішньому волевиявленню заповідача. Також відповідач зазначив, що похованням та компенсацією всіх супутніх витрат займалась Відповідачка, а Позивач навіть не прийшов попрощатись, хоча й був повідомлений рідним братом батька - ОСОБА_3 . Враховуючи вищевикладене відповідач вважає, що даний позов не підлягає задоволенню, оскільки заповідач усвідомлював вчинення своїх дій та бажав настання їх наслідків, перебував у близьких відносинах, зокрема й у цивільному шлюбі з ОСОБА_2 . Лише вона дбала про нього коли він хворів та оплачувала всі лікарські засоби необхідні для його лікування.
Судом 19.02.2025 р. за вх.№9146 отримано відповідь на відзив, в якій представник позивача - адвокат Павлецька М. А. зазначила, що ще однією підставою для визнання оскаржуваного заповіту недійсним є його складення з порушеннями вимог щодо його форми та посвідчення, оскільки позивач вважає, що ОСОБА_3 при усвідомленні своїх дій міг власноруч прочитати та підписати оскаржуваний заповіт. В жодному медичному документі подами позивачем та документами, що підтверджують інвалідність померлого ОСОБА_3 не вбачається, що останній був неписьменним, мав проблеми із зором, які позбавляли його можливості прочитати оскаржуваний заповіт. ОСОБА_5 є близьким родичем відповідача, а тому не мав право бути свідком при посвідченні заповіту, а відтак оскаржуваний заповіт складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення.
Представник відповідача - адвокат Капустін В. В. направив до суду запереченя на відповідь на відзив, які були зареєстровані канцелярією суду 03.03.2025 р. за Вх.№11618, в яких зазначив, що для оформлення довіреності достатньо було лише підпису, і з копії цієї довіреності можна побачити, яким чином ОСОБА_3 її підписав. Проте, для складання заповіту, необхідно власноруч написати текст «Цей заповіт мною прочитаний вголос і власноручно підписаний», що ОСОБА_3 не вдавалось через тремтіння рук. Згідно з затвердженим Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України від 22.02.2012 року № 296/5: 5. Якщо фізична особа внаслідок фізичної вади, хвороби або іншої причини (наприклад, неписьменна) не може власноручно підписати документ, то за її дорученням у її присутності та в присутності нотаріуса цей документ може підписати інша особа, яка визначається зазначеною фізичною особою. Про причини, з яких фізична особа, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії, не мала змоги підписати документ, зазначається у тексті документа та в посвідчувальному написі. Правочин за особу, яка не може підписати його, не може підписувати особа, на користь або за участю якої його посвідчено. 6. Якщо фізична особа, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії, має вади зору або з інших причин не має змоги самостійно прочитати документ, нотаріус уголос прочитує їй текст документа, про що на документі робиться відповідна відмітка. Оскільки на момент підписання заповіту, нотаріусом Юрченко І.О. жодних порушень зафіксовано не було, то заповіт складний з дотриманням вимог чинного законодавства та повністю відповідає внутрішньому волевиявленню заповідача.
Ухвалою суду від 26 березня 2025 року залучено до участі у цивільній справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 .
Ухвалою суду від 06 травня 2025 року призначено по справі №357/16957/24 посмертну судову-психіатричну експертизу, проведення якої доручити експертам Державної установи «Інститут судової психіатрії Міністерства охорони здоров`я України». Одночано було витребувано у Комунального некомерційного підприємства Білоцерківської міської ради «Білоцерківська міська лікарня №2» та у Комунального некомерційного підприємства Білоцерківської міської ради «Білоцерківська міська лікарня №4» медичну документацію відносно ОСОБА_4 . На час проведення експертизи провадження по цивільній справі зупинено.
Судом 23.06.2025 р. за вх..№35203 отримано клопотання експерта про надання додаткових матеріалів та матеріали цивільної справи №357/16957/24.
Ухвалою суду від 09 липня 2025 року поновлено провадження у справі та призначено підготовче судове засідання на 21.08.2025.
Ухвалою суду від 21 серпня 2025 року клопотання експерта про надання додаткових матеріалів у справі було задоволено. Постановлено витебувати у Комунального некомерційного підприємства Білоцерківської міської ради «Білоцерківська міська лікарня №2» медичну карту амбулаторного хворого (записи лікарських оглядів) за квітень-травень 2024 на ім`я ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 . Викликати і допитати в якості свідків в підготовчому засіданні: ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_3 , ОСОБА_8 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 . Підготовче засідання по справі відкладено до 14.10.2025.
В підготовчому судовому засіданні 14.10.2025 були розглянуті клопотання сторін та в якості свідків були допитані: ОСОБА_3 , ОСОБА_12 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_13 , ОСОБА_15 .
Так, свідок ОСОБА_3 зазначив, що він є братом заповідача ОСОБА_3 та останній полюбляв вживати алкоголь. В 2007 році ОСОБА_3 «хапонула бєлочка...мати неофіційно лікувала його за гроші». Свідок востаннє бачив заповідача в серпні 2023 р. На той час останній був «прирозумі, розумів свої дії». В 2023 р. у заповідача почала відмовляти печінка, переніс мікроінсульт. В тому ж році брав документи на квартиру матері, де мав свою частку, хотів розвестись з дружиною і зробити заповіт на ОСОБА_2 . Сам проявив ініціативу в цьому у вересні 2023 р. В грудні 2023 р. розповів свідку, що подав документи в суд на розірвання шлюбу. Коли пішов писати заповіт, то в паспорті виявили помарки, у зв`язку з чим змінював паспорт в січні - лютому 2024р. З новим паспортом оформив заповіт і доручення на ОСОБА_2 . Свідок додав, що спілкувався очно з заповідачем у вересні 2023, а потім - тільки по телефону. На думку свідка, «нормально розсуждав, що планував, то і зробив».
Свідок ОСОБА_12 , яка була сусідкою ОСОБА_3 , в своїх свідченнях повідомила, що сім`ю ОСОБА_3 знає давно. ОСОБА_3 вживав алкоголь, мав ускладнення. Госпіталізувався в лікарню у важкому стані, «була неадекватна поведінка..., був інфаркт мозку...., в 2023р. мав когнітивні зміни». На цілеспрямоване питання про психічний стан ОСОБА_3 на квітень 2024р. свідок сказала, що на той час він проживав зі співмешканкою, «був не зовсім адекватною людиною». Потім додала, що після 2023 р. ОСОБА_3 не бачила. Знає зі слів лікарів, що і до 2023р. мав важкий стан, відмічалася печінкова недостатність. Знає, що анонімно лікувався від «білої гарячки», - в такому стані не міг приймати рішення, не усвідомлював, де він знаходиться. В кінці 2023р. переніс інфаркт мозку, тому вважає, що під час підписання заповіту ОСОБА_3 «не міг бути адекватним». Також зазначила, що тремор верхніх кінцівок у ОСОБА_3 був ще до 2023 р.
Свідок ОСОБА_10 повідомила, що є кумою ОСОБА_3 та в 2015 році ОСОБА_3 «пішов до іншої жінки», перестав спілкуватися з нею та її чоловіком. Останній раз бачила ОСОБА_3 в 2023 р., приблизно в листопаді та на її думку, ОСОБА_16 «не впізнав її, не розмовляв з нею, не реагував на питання». Був жовтий, в поганому стані. Звістка про те, що він склав заповіт, була для свідка як «грім серед ясного неба».
Свідок ОСОБА_11 в своїх свідченнях повідомив, що він є другом позивача та знає його з дитинства. ОСОБА_3 знав з дитинства, той зловживав алкоголем, виносив речі з дому. Останній раз бачив ОСОБА_3 в 2015 р. Знає, що в того були проблеми з серцем, головою, печінкою, він був сильно хворий. Про психічні розлади нічого сказати не міг; пам`ятає лише з дитинства, що ОСОБА_3 «любив чарку». Знає зі слів Олекси (позивача), що батько ( ОСОБА_3 ) хотів на нього скласти заповіт, про це ОСОБА_17 казав свідку приблизно в 2023 р.
Свідок ОСОБА_18 , що з ОСОБА_3 познайомилися в 2016 р. та була його сусідкою. Також бачила його в 2024 р. На цілеспрямоване питання про психічний стан ОСОБА_3 на 2024 р. сказала, що ОСОБА_3 «був нормальний. Після лікарні було видно, що хворий, мав нездоровий колір обличчя, однак здоровався», «не можу сказати, що він невміняємий, був нормальний». На цілеспрямоване питання сказала, що бачила ОСОБА_19 в стам сп`яніння ще до поміщення його в лікарню в 2023р., «але ж він працював...». Вважає, що заповіт ОСОБА_3 склав обдумано, «він так вирішив». За тиждень до смерті ОСОБА_3 випадково зустрілася з ним, він окликнув свідка, жартував з нею.
Свідок ОСОБА_15 , сусідка ОСОБА_3 , в своїх свідченнях повідомила, що бачила його в березні - квітні 2024р. (за місяць до смерті). Вважає, що його психічний стан був «нормальний....впізнавав мене..., не було ознак, що він не сповна розуму, зовні - звичайна людина». Додала, що вважає його нормальною, адекватною людиною.
В підготовчому судовому засіданні було оголошено перерву до 30.10.2025.
Ухвалою суду від 30 жовтня 2025 року задоволено клопотання представника позивача - адвоката Павлецької М. А. про витребування доказів та витребувано у Комунального некомерційного підприємства Білоцерківської міської ради «Білоцерківська міська лікарня №1» усю наявну медичну документацію відносно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в тому числі медична карта амбулаторного хворого ОСОБА_3 . Підготовче засідання у справі відкладено до 08.12.2025.
Ухвалою суду від 08 грудня 2025 року було задоволено клопотання експерта про надання додаткових матеріалів у справі, на час проведення експертизи провадження по цивільній справі зупинено та матеріали справи направлено для проведення посмертної судово-психіатричної експертизи.
Судом 10.02.2026 р. за вх. №8573 отримано клопотання експерта про надання додаткових матеріалів.
Ухвалою від 11 лютого 2026 року поновлено провадження у справі та призначено підготовче судове засідання на 24 лютого 2026 року.
Ухвалою суду від 24 лютого 2026 року витребувано у Комунального некомерційного підприємства Білоцерківської міської ради «Міський центр первинної медико-санітарної допомоги №1» медичну карту амбулаторного хворого (записи медичних оглядів із електронної медичної карти) відносно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Витребувано у Комунального некомерційного підприємства Білоцерківської міської ради «Білоцерківська міська лікарня №2» медичну карту стаціонарного хворого за період з 30.04.2024 до 06.05.2024 на ім`я ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Підготовче засідання по справі відкладено до 11.03.2026.
Ухвалою суду від 11 березня 2026 року клопотання експерта про надання додаткових матеріалів було задоволено; матеріали справи направлено для проведення посмертної судово-психіатричної експертизи, а провадження у справі зупинено.
20.05.2026 р. за вх. №32661 до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області надійшла цивільна справа з висновком експерта №485.
Ухвалою від 25 травня 2026 року поновлено провадження у справі та призначено підготовче судове засідання на 23 липня 2026 року.
Ухвалою суду від 23 липня 2026 року підготовче провадження по справі закрито та призначено до судового розгляду по суті на 08 жовтня 2026 року.
Судом 06.10.2026 р. за вх.№65966 отримано додаткові пояснення, в яких представник позивача - адвокат Павлецька М. А. зазначила, що висновок експертизи не встановлює та не підтверджує наявності у ОСОБА_3 станом на 23 квітня 2024 року такого фізичного стану, хвороби чи фізичної вади, які об`єктивно унеможливлювали б власноручне підписання ним заповіту. Оспорюваний заповіт ОСОБА_3 власноручно не підписував. Замість нього заповіт підписала ОСОБА_9 . При цьому у заповіті міститься лише загальне формулювання: «у зв`язку зі станом здоров`я ОСОБА_4 не може власноручно підписати заповіт». Водночас конкретної хвороби, фізичної вади чи іншої обставини, яка саме станом на 23 квітня 2024 року об`єктивно унеможливлювала власноручне підписання заповіту ОСОБА_3 , у тексті заповіту не зазначено. Сам по собі факт наявності у заповідача тяжких захворювань не є тотожним факту фізичної неможливості поставити власноручний підпис. У матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази того, що саме 23 квітня 2024 року ОСОБА_3 фізично не міг власноручно підписувати документи. Таким чином, незалежно від висновку посмертної судово психіатричної експертизи щодо здатності ОСОБА_3 усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, суд зобов`язаний окремо надати правову оцінку дотриманню вимог частини другої статті 1247 та частини четвертої статті 207 ЦК України щодо підписання заповіту від 23 квітня 2024 року. У разі встановлення відсутності об`єктивних причин, передбачених частиною четвертою статті 207 ЦК України, які унеможливлювали особисте підписання заповіту ОСОБА_3 , така обставина підлягає правовій оцінці судом у контексті частини першої статті 1257 ЦК України.
Судом 08.10.2026 р. за вх.№66566 отримано пояснення, в яких представник відповідача - адвокат Капустін В. В. зазначив, що спроби Позивача обґрунтувати нікчемність заповіту відсутністю опису причин підписання заповіту іншою особою (за дорученням заповідача) є безпідставними. Формулювання «у зв`язку зі станом здоров`я» повністю відповідає вимогам пункту 5 глави 9 розділу І Порядку вчинення нотаріальних дій, а нотаріус діяв згідно чинного законодавства. Відтак підстав для визнання заповіту ОСОБА_3 нікчемним - немає. Також немає підстав для визнання заповіту ОСОБА_3 від 23.04.2024 року недійсним, оскільки висновки судово-психіатричної експертизи № 485 повністю спростовують припущення Позивача про нездатність ОСОБА_3 усвідомлювати свої дії та керувати ними. Тобто, волевиявлення ОСОБА_3 на вчинення заповіту було вільним і відповідало його волі.
В судовому засіданні представник позивача - адвокат Павлецька М. А. підтримала позовні вимоги, надала пояснення та просила задовольнити позов у повному обсязі.
Представник відповідача - адвокат Капустін В. В. в судовому засіданні надав пояснення та просив відмовити у задоволенні позовних вимог.
В судовому засіданні 08.10.2026 заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, враховуючи вимоги ч. 1 ст. 244 ЦПК України, суд оголосив про перехід до стадії ухвалення судового рішення та відклав ухвалення та проголошення судового рішення, оголосивши дату та час його проголошення ( 16 жовтня 2026 року о 09 год. 00 хв. ).
Так, з урахуванням наданих пояснень учасниками справи під час розгляду справи, після дослідження матеріалів справи, повно та всебічно з`ясувавши всі обставини, що мають значення для правильного вирішення справи та надавши їм належну правову оцінку, враховуючи позиції учасників справи стосовно позовних вимог, суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , є сином ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 .
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_8 , про що Білоцерківським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) 07.05.2024 складено відповідний актовий запис №983, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 .
23 квітня 2024 року ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 склав заповіт, яким заповідав все належне йому майно, де б воно не було та з чого б воно не складалося, і взагалі все, що йому належатиме на день смерті, і на що він матиме право ОСОБА_2 . Вказаний заповіт посвідчено державним нотаріусом Другої білоцерківської державної нотаріальної контори Юрченко Інною Олександрівною та зареєстровано в реєстрі за №2-782 та №2-783.
В заповіті зазначено, що у зв`язку з станом здоров`я ОСОБА_4 , який не може власноручно підписати заповіт, за його дорученням, в його присутності, після зачитання заповіту вголос нотаріусом, текст заповіту підписано громадянкою ОСОБА_9 . Заповіт посвідчено в присутності свідків: ОСОБА_5 та ОСОБА_8 . Свідки зазначили, що вони зачитали цей заповіт вголос та поставили свої підписи на ньому. Також зазначено, що особу заповідача та свідків встановлено, їх дієздатність перевірена.
14 червня 2024 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Другої білоцерківської державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини. Однак дізнався, що помелим ОСОБА_4 було складено заповіт на користь ОСОБА_2 , яка 14 червня 2024 року подала заяву про прийняття спадщини.
Згідно Висновку експерта № 485 за результатами судово-психіатричної експертизи від 29.04.2026, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , під час укладання заповіту (23.04.2024) виявляв ознаки «Органічного ураження головного мозку соматогенного генезу (цироз печінки, інтоксикаційна енцефалопатія) з когнітивним та мнестичним зниженням» (F 06.8 за МКХ-10). За своїм психічним станом у вищезазначений період часу ОСОБА_3 усвідомлював значення своїх дій та міг керувати ними. В наданих матеріалах відсутні клінічні дані про наявність у ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ознак синдрому залежності від алкоголю. За своїм психічним станом в період укладання заповіту (23.04.2024) ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , усвідомлював значення своїх дій та міг керувати ними. Оцінка характерологічних особливостей (здатності піддаватися впливу сторонніх осіб) у особи, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними, не належить до компетенції судово-психіатричного експерта. Відповідь на питання «Чи міг ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , самостійно підписати та прочитати оскаржуваний заповіт 23.04.2024р.?» знаходиться за межами компетенції судово-психіатричного експерта.
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач просить визнати заповіт від 23 квітня 2024 року недійсним, оскільки померлий на день укладання оскаржуваного заповіту не усвідомлював значення своїх дій та заповіт складений з порушенням передбачених ст.1247 ЦК України вимог щодо форми заповіту та не відповідав дійсній волі заповідача.
Відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Згідно ч.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
У статті 16 ЦК України встановлено, що способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема примусове виконання обов`язку в натурі.
Згідно із практикою ЄСПЛ за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Відповідно до частини першої статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
За правилами статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Статтею 1233 ЦК України визначено, що заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.
Згідно із частинами першою, третьою статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини. Особа, яка подала заяву про прийняття спадщини, може відкликати її протягом строку, встановленого для прийняття спадщини (частини перша, п`ята статті 1269 ЦК України).
Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається (стаття 1234 ЦК України).
Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем (абзац 1 частини другої статті 1247 ЦК України).
Нотаріальне посвідчення правочину здійснюється нотаріусом або іншою посадовою особою, яка відповідно до закону має право на вчинення такої нотаріальної дії, шляхом вчинення на документі, в якому викладено текст правочину, посвідчувального напису (частина друга статті 209 ЦК України).
Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу (частина третя статті 1247 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.
Згідно із частиною другою статті 1257 ЦК України за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.
Звертаючись до суду з цим позовом, сторона позивача вказувала на те, що складений його батьком заповіт є недійсним, оскільки спадкодавець не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними.
Норми статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала у такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо) (Постанова ВС у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 червня 2023 року у справі № 696/220/21.
Згідно з частиною першою статті 30 ЦК України цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними. Цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов`язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання.
Наявність вільного волевиявлення може бути піддана сумніву через припущення відсутності у заповідача здатності повноцінного усвідомлювання значення своїх дій та керування ними, через наявність органічного ураження головного мозку, тобто через наявність таких психічних розладів здоров`я, які абсолютно унеможливлюють здатність керувати своїми діями та усвідомлювати їх значення.
Стаття 225 ЦК України визначає правові наслідки вчинення правочину дієздатною фізичною особою, яка у момент його вчинення не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, зокрема, відповідно до частини першої цієї статті правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.
Згідно зі ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.
Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом (нікчемний правочин) або якщо він не визнаний судом недійсним (оспорюваний правочини).
Згідно з ч.1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недотримання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.
Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Тлумачення частин першої та другої статті 1223 ЦК України надає можливість зробити висновок, що під правом на спадкування розуміється право на набуття спадщини. За загальним правилом, пріоритет надається спадкуванню за заповітом (якщо спадкодавець заповів всю спадщину, немає підстав для нікчемності заповіту чи рішення суду про визнання його недійсним, спадкоємці, визначені як такі в заповіті, прийняли спадщину, відсутня відмова від її прийняття спадкоємцями за заповітом), адже перевагу має остання воля спадкодавця, виражена ним у заповіті. Тому за наявності заповіту право на спадкування виникає лише в осіб, визначених у заповіті. В інших осіб, які належать до спадкоємців певних черг, установлених у главі 86 ЦК України, у цьому разі право на спадкування не виникає (позиція КЦС ВС в постанові від 27.05.2020 по справі № 383/18/190.
За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо він був складений особою під впливом фізичного або психічного насильства, або особою, яка через стійкий розлад здоров`я не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними. Для встановлення психічного стану заповідача в момент складання заповіту, який давав би підставу припустити, що особа не розуміла значення своїх дій і (або) не могла керувати ними на момент складання заповіту, суд призначає посмертну судово-психіатричну експертизу.
Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів у справі і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними. Висновок експертизи має бути категоричним та не може ґрунтуватись на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).
Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 11 листопада 2019 року в справі № 496/4851/14-ц виснував, що правила статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо).
Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд зобов`язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів, які підтверджують чи спростовують доводи позивача про те, що в момент укладення оспорюваного правочину особа не розуміла значення своїх дій та не могла керувати ними.
До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 20 червня 2018 року у справі № 161/17119/16-ц, від 12 вересня 2018 року у справі № 522/25597/13-ц, від 18 вересня 2019 року у справі № 311/3823/15, від 03.02.2022 р. у справі № 520/8118/17, від 23 листопада 2022 року у справі № 368/953/19.
Правила статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли немає законних підстав для визнання громадянина недієздатним, однак є дані про те, що в момент укладення правочину він перебував у такому стані, коли не міг розуміти значення своїх дій або керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове зворушення тощо). Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд призначає судово-психіатричну експертизу. Тобто, для визнання правочину недійсним необхідна наявність факту, що особа саме у момент укладення правочину не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними.
З наведеного вище очевидно, що для виконання покладеного на позивача обов`язку доказування обґрунтованості своїх позовних вимог обов`язковим є проведення посмертної судово-психіатричної експертизи.
Крім того, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 11 листопада 2019 року в справі № 496/4851/14-ц (провадження № 61-7835сво19) вказав, що висновок судово-психіатричної експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення правочину. Висновок про тимчасову недієздатність учасника такого правочину слід робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів у справі і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами, будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними. Висновок експертизи має бути категоричним та не може ґрунтуватись на припущеннях.
Аналогічна правова позиція викладена 13 вересня 2023 року Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 370/2951/14-ц, провадження № 61-11460 св 22 (ЄДРСРУ № 113527185).
Тлумачення наведених норм права дає підстави для висновку, що для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною першою статті 225 ЦК України, може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.
Викладене узгоджується з правовими висновками, наведеними у постановах Верховного Суду України від 29 лютого 2012 року у справі № 6-9цс12 та від 17 вересня 2014 року у справі № 6-131цс14 та підтриманим 01 червня 2023 року Верховним Судом у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 696/220/21, провадження № 61-2354св23 (ЄДРСРУ № 111430836).
Підставою для визнання правочину недійсним згідно частини першої статті 225 ЦК України може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та керувати ними.
В основу рішення суду про недійсність правочину не може покладатися висновок експертизи, який ґрунтується на припущеннях.
Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 554/11179/13-ц, від 02 листопада 2020 року у справі № 326/81/15 та від 22 грудня 2021 року у справі № 350/792/20.
Отже, згідно з Висновком експерта № 485 за результатами судово-психіатричної експертизи від 29.04.2026, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , під час укладання заповіту (23.04.2024) виявляв ознаки «Органічного ураження головного мозку соматогенного генезу (цироз печінки, інтоксикаційна енцефалопатія) з когнітивним та мнестичним зниженням» (F 06.8 за МКХ-10). За своїм психічним станом у вищезазначений період часу ОСОБА_3 усвідомлював значення своїх дій та міг керувати ними. В наданих матеріалах відсутні клінічні дані про наявність у ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ознак синдрому залежності від алкоголю. За своїм психічним станом в період укладання заповіту (23.04.2024) ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , усвідомлював значення своїх дій та міг керувати ними.
Згідно з положеннями ст. 1247 ЦК України передбачено, що заповіт складається у письмовій формі із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт власноручно, у зв`язку з хворобою або фізичною вадою, за її дорученням текст правочину у її присутності підписує інша особа.
Підпис іншої особи на тексті правочину, що посвідчується нотаріально, засвідчується нотаріусом або посадовою особою, яка має право на вчинення такої нотаріальної дії, із зазначенням причин, з яких текст правочину не може бути підписаний особою, яка його вчиняє (ч.4 ст. 207 ЦК України).
Згідно з частиною другою статті 1248 ЦК України нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним. Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках (стаття 1253 цього Кодексу).
У статті 1253 ЦК України передбачено, що на бажання заповідача його заповіт може бути посвідчений при свідках. У випадках, встановлених абзацом третім частини другої статті 1248 і статтею 1252 цього Кодексу, присутність не менш як двох свідків при посвідченні заповіту є обов`язковою. Свідками можуть бути лише особи з повною цивільною дієздатністю. Свідками не можуть бути: 1) нотаріус або інша посадова, службова особа, яка посвідчує заповіт; 2) спадкоємці за заповітом; 3) члени сім`ї та близькі родичі спадкоємців за заповітом; 4) особи, які не можуть прочитати або підписати заповіт. Свідки, при яких посвідчено заповіт, зачитують його вголос та ставлять свої підписи на ньому. У текст заповіту заносяться відомості про особу свідків.
У відповідності до пунктів 1.7, 1.8, 1.11 глави 3 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 , Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним, про що зазначається перед його підписом. На бажання заповідача, а також у випадках, якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватись не менше ніж при двох свідках. Якщо заповідач унаслідок фізичної вади, хвороби або з будь-яких інших причин не може власноручно підписати заповіт, за дорученням заповідача він може бути підписаний іншою фізичною особою.
У пунктах 3-8 глави 9 Порядку № 296/5 передбачено, якщо фізична особа внаслідок фізичної вади, хвороби або іншої причини (наприклад, неписьменна) не може власноручно підписати документ, то за її дорученням у її присутності та в присутності нотаріуса цей документ може підписати інша особа, яка визначається зазначеною фізичною особою. Про причини, з яких фізична особа, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії, не мала змоги підписати документ, зазначається у тексті документа та в посвідчувальному написі. Якщо фізична особа, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії, має вади зору або з інших причин не має змоги самостійно прочитати документ, нотаріус уголос прочитує їй текст документа, про що на документі робиться відповідна відмітка.
Відповідно до частини другої статті 1257 ЦК України за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.
Пред`являти позовні вимоги про визнання заповіту недійсним відповідно до частини другої статті 1257 ЦК України мають право виключно особи, суб`єктивні права яких виникають відповідно до норм книги шостої ЦК України (спадкоємців за законом, спадкоємців за іншим заповітом, відказоодержувачів) та порушені у зв`язку із вчиненням (складанням) недійсного (за їх твердженням) заповіту.
Згідно з частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст.204 ЦК України).
Стаття 203 ЦК України містить загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Отже, заповіт, як односторонній правочин підпорядковується загальним правилам ЦК України щодо недійсності правочинів.
У статті 1257 ЦК України передбачено вичерпний перелік підстав для визнання заповіту недійсним.
Недійсними є заповіти: 1) в яких волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі; 2) складені особою, яка не мала на це права (особа не має необхідного обсягу цивільної дієздатності для складання заповіту); 3) складені з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення (відсутність нотаріального посвідчення або посвідчення особами, яке прирівнюється до нотаріального, складання заповіту представником, відсутність у тексті заповіту дати, місця його складання тощо).
Аналізуючи наведені норми права, можна дійти висновку, що дійсним, тобто таким, що відповідає вимогам закону, є заповіт, який посвідчений уповноваженою особою, яка мала на це право в силу закону, відсутні порушення його форми та посвідчення, волевиявлення заповідача було вільним та відповідало його волі (постанова Верховного Суду від 23 липня 2024 року у справі № 369/3412/17).
Відповідно до ст. 41 Закону України «Про нотаріат» нотаріальні дії вчиняються в приміщенні державної нотаріальної контори, в державному нотаріальному архіві, у приміщенні, яке є робочим місцем приватного нотаріуса, у приміщенні органу місцевого самоврядування, у приміщенні дипломатичного представництва або консульської установи. В окремих випадках, якщо особа не може з`явитися в зазначене приміщення, а також якщо того вимагають особливості вчинення нотаріальної дії, нотаріальні дії можуть бути вчинені поза зазначеними приміщеннями.
Згідно з ст.5 Закону України «Про нотаріат» нотаріус зобов`язаний здійснювати свої професійні обов`язки відповідно до цього Закону і принесеної присяги, дотримуватися правил професійної етики.
Як вбачається з метеріалів спрадкової справи №247/2024 відносно майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_9 о 16 годині 15 хвилин, державним нотаріусом Другої білоцерківської державної нотаріальної контори Юрченко І. О. складено та посвідчено заповіт ОСОБА_3 .
У заповіті зазначено, що у зв`язку зі станом здоров`я ОСОБА_3 , який не може власноруч підписати заповіт, за його дорученням та в його присутності після зачитування вголос нотаріусам, текст заповіту згідно зі ст. 207 ЦК України підписано громадянкою ОСОБА_9 .
Заповіт посвідчений в присутності свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_8 , які зазначили, що вони зачитали цей заповіт вголос та поставили свої підписи на ньому.
Також зазначено, що за дорученням ОСОБА_3 в присутності нотаріуса та спадкодавця текст заповіту до його підписання зачитаний вголос запрошеними ним свідками: ОСОБА_5 , ОСОБА_20 , та підписаний ОСОБА_9 .
Під час складання заповіту нотаріусом було встановлено особу заповідача та свідків, їх дієздатність перевірено.
Встановивши, що: заповідач недієздатною чи обмежено дієздатною особою визнаний судом не був, тому мав право на складання заповіту; заповіт має письмову форму, посвідчений нотаріусом, а також підписаний за заповідача ОСОБА_9 в порядку ч.4 ст.207 ЦК України; зміст заповіту, текст якого був зачитаний вголос нотаріусом та роз`яснений заповідачу, був належним чином доведений до його відома в присутності запрошених заповідачем свідків; свідки, при яких посвідчено заповіт, зачитали його вголос та поставили свої підписи на ньому
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що заповіт був складений та посвідчений відповідно до вимог закону.
Сторона позивача посилаючись на те, що не було дійсної волі заповідача на підписання заповіту, не надала доказів на підтвердження вказаних обставин.
Доводи сторони позивача про те, що у заповіті не вказано конкретної хвороби чи фізичної вади, через яку заповідач не міг підписати заповіт, як того вимагає ч.4 ст.207 ЦК України, суд відхиляє, оскільки вищевказані норми законодавства не передбачають обов`язку нотаріуса встановлювати, які хвороби або фізичні вади не дають підписати заповідачу заповіт власноручно.
При цьому, під час розгляду справи стороною позивача не заявлялося клопотань про призначення у справі судово-медичної експертизи щодо визначення стану здоров`я ОСОБА_3 на час підписання оскаржуваного заповіту.
Відповідно до ч. 4 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Крім того, за змістом витребуваної судом під час розгляду справи медичної документації відносно ОСОБА_3 , яка досліджувалася експертом під час проведення експертизи, вбачається, що згідно з медичною картою стаціонарного хворого №3150 з 17.03.2024 по 27.03.2024 ОСОБА_3 знаходився на стаціонарному лікуванні в КНП «Білоцерківська міська лікарня №2». При надходженні зазначено, що продуктивному контакту малодоступний у зв`язку з тяжкістю стану. Загальний стан розцінений як «важкий». Свідомість порушена по типу сопора. Живіт збільшений за рахунок асциту. 18.03.2024 о 09:00 під час огляду завідувачем відділення надавав скарги на загальну слабкість, головний біль. Відмічено, що пацієнт астенізований; живіт збільшений за рахунок асциту. 21.03.2024 консультований неврологом. Діагноз: «Інтоксикаційна енцефалопатія з цефалгічним синдромом, вестибуло-координаційними порушеннями, когнітивним та мнестичним зниженням». 25.03.2024 о 09:00 під час огляду зазначено, що стан покращився, хворий більш активний, «адекватний». Описано соматичний стан. 27.03.2024 виписаний додому з рекомендаціями. Діагноз: «Цироз печінки, стадія С. Синдром портальної гіпертензії. Асцит. Гепатоцелюлярна недостатність ІІ-ІІІ. Хронічна вторинна анемія середнього ступеню. Інтоксикаційна енцефалопатія ІІ-ІІ1. ЦВХ; наслідки перенесеного інфаркту головного мозку (11.09.2023). ІХС: кардіосклероз, тріпотіння передсердь. ГХІІІ ст.,ризик високий. СН 2 А».
Згідно з медичною картою стаціонарного хворого №5112, ОСОБА_3 знаходився на стаціонарному лікуванні в КНП «Білоцерківська міська лікарня №2» з 30.04.2024 по 06.05.2024 (до лікарні потрапив через тиждень після укладання спірного заповіту). При надходженні зазначено, що скарг не висловлює через важкість стану. Зі слів дружини, два дні тому впав, вдарився стегном. Свідомість порушена по типу коми II ст. (час початку порушення свідомості не зазначено). Шкірні покриви вологі, жовтяничні; відмічаються набряки кінцівок. Дихання надмірне. Слизові оболонки з жовтяничним відтінком. Набряк м`яких тканин лівого стегна. Мова порушена (пацієнт в комі II ст.); дихання неефективне, поверхневе. Знаходиться на апаратному диханні. Пульс ритмічний, зниженої повноти. Язик вологий, жовтяничного відтінку. Живіт збільшений, асцит. Згідно з подальшими записами, ОСОБА_3 продовжував перебувати в стані порушення свідомості (кома). 03.05.2024 зазначено, що періодично доступний елементарному контакту. В подальшому відмічено порушення свідомості по типу коми. 06.05.2024 о 15:40 констатовано смерть ОСОБА_3 . Встановлено діагноз: «Цироз печінки, стадія С. Синдром портальної гіпертензії. Асцит. Інтоксикаційна енцефалопатія. ІХС: атеросклеротичний кардіосклероз, тріпотіння передсердь. СН 2».
Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (стаття 77 ЦПК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Частина перша, п`ята-шоста статті 81 ЦПК України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).
Суд наголошує, що за правовою позицією Верховного Суду, викладеної у постанові від 01 листопада 2023 року у справі № 462/2056/20 засадничі принципи цивільного судочинства змагальність та диспозитивність покладають на позивача обов`язок з доведення обґрунтованості та підставності усіх заявлених вимог. Саме на позивача покладається обов`язок надати належні та допустимі докази на доведення власної правової позиції. Отже, позивач, як особа, яка на власний розсуд розпоряджається своїми процесуальними правами на звернення до суду за захистом порушеного права, визначає докази, якими підтверджуються доводи позову та спростовуються заперечення відповідача проти позову, доводиться їх достатність та переконливість. Згідно з цивільним процесуальним законом тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача; за таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом виключно спростування позивачем обґрунтованості заперечень відповідача, оскільки це не звільняє позивача від виконання ним його процесуальних обов`язків.
Відповідно до ст.80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Встановивши, що під час посвідчення оспорюваного заповіту нотаріус дотримався вимог статей 207, 1247, 1248, 1253 ЦК України, а позивач не надав суду належних та допустимих доказів порушення вимог чинного законодавства при його складанні чи посвідченні та не довів, що волевиявлення спадкодавця не було вільним та не відповідало його внутрішній волі, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).
Таким чином, враховуючи все вищевикладене, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Державний нотаріус Другої Білоцерківської державної нотаріальної контори Юрченко Інна Олександрівна, ОСОБА_3 про визнання заповіту недійсним, не підлягають до задоволення.
Згідно зі ст. 141 ЦПК України судові витрати позивачу за рахунок відповідача не відшкодовуються, оскільки судом відмовлено у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст. ст. 15, 16, 30, 202, 203, 204, 207, 209, 215, 225, 1216-1218, 1220-1223, 1233-1237, 1247, 1248, 1251, 1253, 1257, 1258, 1261, 1268, 1269 ЦК України, ст. ст. 2, 5, 10, 12, 13, 14, 19, 44, 76-81, 89, 128, 141, 187, 263-265, 268, 273, 353-355 ЦПК України,
У Х В А Л И В :
В задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Державний нотаріус Другої Білоцерківської державної нотаріальної контори Юрченко Інна Олександрівна, ОСОБА_3 про визнання заповіту недійсним - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 ; адреса: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_3 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_10 ; адреса: АДРЕСА_2 ; РНОКПП: НОМЕР_4 .
Третя особа: Державний нотаріус Другої Білоцерківської державної нотаріальної контори Юрченко Інна Олександрівна; адреса: вул. Павліченко, буд. 65-А, м. Біла Церква, Київська обл., 09107
Третя особа: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 ; адреса: АДРЕСА_3 ; РНОКПП: НОМЕР_5 .
Повний текст рішення складено 16 жовтня 2026 року.
Суддя Б. І. Кошель