Справа № 933/838/26
Провадження № 2-о/524/293/26
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 жовтня 2026 року
Автозаводський районний суд міста Кременчука у складі:
головуючого судді Ковальчук Т. М.,
за участю секретаря судового засідання Воблікової І. О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кременчуці в порядку окремого провадження справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Департамент державної реєстрації виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області, Донецька обласна військова адміністрація, про встановлення факту, що має юридичне значення,
УСТАНОВИВ:
У червні 2026 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник - адвокат Корнієнко О. В., звернулася до Олександрівського районного суду Донецької області із зазначеною заявою. Ухвалою від 16 червня 2026 року Олександрівський районний суд Донецької області вищевказану заяву передав до Автозаводського районного суду міста Кременчука для розгляду за підсудністю.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31 липня 2026 року для розгляду цієї справи визначено суддю Ковальчук Т. М.
Ухвалою від 06 серпня 2026 року суд прийняв заяву, відкрив провадження та призначив судове засідання для розгляду справи по суті.
07 серпня 2026 року представник Донецької обласної військової адміністрації звернувся до суду з клопотанням, в якому, посилаючись на ухвалу Верховного Суду у складі суддів Касаційного цивільного суду від 18 лютого 2026 року у справі № 755/5387/24, якою справу передано на розгляд Об`єднаної палати цього суду для формування єдиної правової позиції у справі з аналогічними правовідносинами, просив зупинити провадження у цивільній справі № 933/838/26 до розгляду касаційним судом справи № 755/5387/24.
Окрім того, представник подав додаткові пояснення, зокрема, зазначив, що Донецька обласна державна адміністрація не є стороною правовідносин, що розглядаються в суді; належним та ефективним способом захисту особи, у випадку відмови державного реєстратора у реєстрації права на підставі наданих оригіналів документів, є подання адміністративного позову про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора та зобов`язання провести реєстраційні дії.
06 жовтня 2026 року заявник звернулася до суду з клопотанням, в якому просила задовольнити заяву представника Донецької обласної військової адміністрації про зупинення провадження; зупинити провадження у цивільній справі № 933/838/26 за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, - до закінчення перегляду в касаційному порядку Об`єднаною палатою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду справи № 755/5387/24 та набрання законної сили відповідним судовим рішенням.
14 жовтня 2026 року заявник подала до суду додаткові пояснення, зокрема, зауважила щодо відсутності єдиної судової практики щодо порядку розгляду спорів з аналогічними правовідносинами, тому правовий висновок, який буде сформований Об`єднаною палатою Касаційного цивільного суду у справі № 755/5387/24 матиме істотне значення для вирішення справи за її заявою.
Заявник та заінтересовані особи подали заяви про розгляд справи без їх участі.
Розглянувши заявлені у справі клопотання, суд дійшов наступних висновків.
За правилами пункту 10 частини першої статті 252 ЦПК України суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадку перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (у іншій справі) у касаційному порядку палатою, об`єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду.
Так, дійсно ухвалою від 06 квітня 2026 року Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду прийняти до розгляду справу № 755/5387/24 та призначила її до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Водночас зі змісту цієї ухвали вбачається, що у справі № 755/5387/24 перед касаційним судом постало питання чи можливе застосування позову про визнання права власності, у разі якщо власник має документи, які підтверджують його право власності, проте державний реєстратор відмовив у проведенні державної реєстрації права власності на нерухоме майно, набутого раніше на законних підставах до 2013 року, яке розташованена тимчасово окупованій рф території. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 квітня 2025 року в справі № 201/9106/24 (провадження № 61-14272св24) та в ухвалі Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 лютого 2026 року в справі № 336/10861/25 (провадження № 61-829ск26) суди дійшли висновку про те, що особа за подібних обставин має право на захист свого порушеного права в порядку позовного провадження на підставі статті 392 ЦК України. Водночас, обміркувавши викладене, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає за доцільне відступити від вказаних висновків, і зробити висновок, що: парламент передбачає, що участь в цивільних відносинах беруть саме особи (фізичні та юридичні). Вказана конструкція є матеріальною (цивільною), передбачена ЦК України, який прийнятий Верховною Радою України і є основним актом цивільного законодавства України; невизнання суб`єктивного цивільного права - це дія чи бездіяльність фізичної або юридичної особи, а не державного реєстратора, яка за змістом становить заперечення існування суб`єктивного цивільного права іншої особи. Особа, яка не визнає чуже право, в жодній із форм не претендує на нього. Таке невизнання є пасивним запереченням наявності в особи права, яке безпосередньо не спричиняє шкоду останньому, але створює невизначеність у правовому статусі носія права; оспорювання суб`єктивного цивільного права - це дія чи бездіяльність фізичної або юридичної особи, а не державного реєстратора, яка полягає у запереченні належності обсягу чи змісту відповідного суб`єктивного цивільного права; тому у разі відмови державного реєстратора у проведенні державної реєстрації права власності на нерухоме майно на тимчасово окупованій рф території, набуте до 2013 року на законних підставах, не можна застосувати позов про визнання права власності. Наявність з державним реєстратором такого спору (за відсутності державної реєстрації речових прав третіх осіб) означає, що його слід розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Аналіз наведеного дає підстави вважати, що наразі існує необхідність у формуванні єдиної практики щодо порядку розгляду справ зазначеної вище категорії, а саме - у порядку позовного провадження або за правилами адміністративного судочинства, питання щодо можливості розгляду таких справ у порядку окремого провадження перед Об`єднаною палатою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду не винесено; при цьому правова позиція касаційним судом з цього питання вже висловлена, зокрема, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 квітня 2025 року в справі № 201/9106/24 (провадження № 61-14272св24) та в ухвалі Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 лютого 2026 року в справі № 336/10861/25.
Так, за цією позицією особа, яка є власником/володільцем нерухомого майна, набутого раніше на законних підставах, оригінали правовстановлювальних документів на яке було втрачено, має право на захист свого порушеного права в порядку позовного провадження відповідно до статті 392 ЦК України, яка є спеціальною нормою, що регулює спірні правовідносини.
Таким чином, факт, про встановлення якого просить заявник, не підлягає з`ясуванню в порядку окремого провадження, оскільки є порядок захисту порушеного права, а саме звернення до суду в порядку позовного провадження шляхом подання позовної заяви (стаття 392 ЦК України), а не заяви про встановлення юридичного факту в порядку окремого провадження.
Водночас у справі № 933/838/26 ОСОБА_1 звернулася до суду з заявою про встановлення факту, що має юридичне значення (належності їй нерухомого майна, набутого до 01 січня 2013 року, розташованого на тимчасово окупованій території) в порядку окремого провадження.
Відповідно частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного та безспірного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Перелік юридичних фактів, що можуть бути встановлені в судовому порядку, наведений у частині першій статті 315 ЦПК України. Серед вказаного переліку факт про встановлення належності особі майна на праві власності відсутній.
Водночас зазначений перелік не є вичерпним. У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення (частина друга статті 315 ЦПК України).
За загальним правилом, юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтересів інших осіб
Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18).
Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов: факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них має залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету його встановлення; встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право; заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо); чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.
З таких же критеріїв виходила Велика Палата Верховного Суду в постановах від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 та від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22.
Отже, однією з підстав неможливості встановлення юридичного факту судом загальної юрисдикції є наявність позасудового порядку його встановлення, що може передбачати можливість отримання особою документа, який посвідчує (підтверджує) факт, що має юридичне значення, в інший (не судовий) спосіб.
Суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, прослідковується (вбачається) спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду (частина четверта статті 315 ЦПК України).
Ураховуючи наведене, заява ОСОБА_1 підлягає залишенню без розгляду.
Вирішуючи клопотання про зупинення розгляду справи, суд враховує, що у цивільному судочинстві діє принцип ефективності судового процесу, який направлений на недопущення затягування розгляду справи.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Необґрунтоване зупинення провадження у справі призводить до затягування строків її розгляду і перебування в стані невизначеності учасників процесу, що свідчить про порушення положень пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що покладає на національні суди обов`язок здійснити швидкий та ефективний розгляд справ упродовж розумного строку. Порушення права на розгляд справи упродовж розумного строку було неодноразово предметом розгляду Європейським судом з прав людини у справах проти України.
Ураховуючи наведене, суд вважає недоцільним задоволення заявлених у цій справі клопотань про зупинення провадження у справі, розгляд якої за правовою позицією Верховного Суду не підлягає розгляду в окремому провадженні.
При цьому суд вважає за необхідним роз`яснити, що порядок розгляду таких справ буде вирішено за результатами розгляду справи № 755/5387/24 Об`єднаною палатою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Керуючись статтями 252, 257, 293, 315 ЦПК України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Відмовити у задоволенні клопотань Донецької обласної військової адміністрації та ОСОБА_1 про зупинення провадження у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Департамент державної реєстрації виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області, Донецька обласна військова адміністрація, про встановлення факту, що має юридичне значення.
Залишити без розгляду заяву ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Департамент державної реєстрації виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області, Донецька обласна військова адміністрація, про встановлення факту, що має юридичне значення.
Ухвала набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 261 ЦПК України.
Апеляційна скарга на ухвалу може бути подана до Полтавського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Суддя Т. М. Ковальчук