КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
справа № 761/7014/25 Головуючий у суді І інстанції: Кондратенко О.О.
провадження №22-ц/824/7088/2026 Головуючий у суді ІІ інстанції: Сушко Л.П.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 жовтня 2026 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
Головуючого судді: Сушко Л.П.,
суддів: Ратнікової В.М., Музичко С.Г.,
секретар судового засідання: Пустовіт І.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Київського апеляційного суду у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 28 листопада 2025 року у справі за заявою ОСОБА_1 про визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню у справі за заявою ОСОБА_2 про видачу судового наказу на стягнення з ОСОБА_1 аліментів на утримання дитини,
ВСТАНОВИВ:
У жовні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва із заявою, в які просив визнати таким, що не підлягає виконанню судовий наказ у справі №761/7014/25 від 09 лютого 2025 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 1/4 частини заробітку (доходу) ОСОБА_1 , але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму та не більше 10 прожиткових мінімумів на дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 17 лютого 2025 року і до досягнення дитиною повноліття.
Свою заяву обґрунтовував тим, що 19 лютого 2025 року Шевченківським районним судом видано судовий наказ про стягнення з нього ( ОСОБА_1 ) на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 1/4 частини заробітку (доходу) ОСОБА_1 , але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму та не більше 10 прожиткових мінімумів на дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 17 лютого 2025 року і до досягнення дитиною повноліття. Заперечуючи проти мотивації, зазначеної заявницею у заяві про видачу судового наказу зазначив, що посилання ОСОБА_2 в тім, що він не надає матеріальної допомоги на утримання сина не відповідають дійсності. Крім того, звернув увагу суду, що стороною заявника ( ОСОБА_2 ) не надано суду жодного доказу, щодо надання ним ( ОСОБА_1 ) утримання їхнього спільного сина, починаючи з моменту розірвання шлюбу, а саме з жовтня 2020 року. Ним, на користь заявниці та безпосередньо на картку ОСОБА_4 за період часу з 2019 року по 2024 рік було сплачено 1 907 777, 00 грн. В 2020 році ним було повністю оплачено навчання сина у Великій Британії на загальну суму 1 350 000, 00 грн. У період часу з 10 вересня 2019 року по 20 червня 2023 року ним, безпосередньо було сплачено на картковий рахунок ОСОБА_3 НОМЕР_1 , 00 грн, що свідчить про приховування з боку ОСОБА_2 реального майнового стану дитини.
17 жовтня 2025 року через систему Електронний суд від представника заінтересованої особи ОСОБА_2 - Дубчак Л.С. надійшли письмові заперечення на заяву ОСОБА_1 про визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню. Свої заперечення заінтересована особа обґрунтовує тим, що після розірвання шлюбу, спільний син сторін - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 залишився проживати з матір`ю. На час звернення ОСОБА_2 до суду із заявою про видачу судового наказу на стягнення з ОСОБА_1 аліментів на утримання спільного сина сторін, ОСОБА_7 , як і на сьогоднішній день ОСОБА_1 в добровільному порядку допомогу в утримання сина не надає. Останній переказ грошових коштів в добровільному порядку з боку ОСОБА_1 було здійснено в липні 2024 року, а із заявою про видачу судового наказу ОСОБА_2 звернулась лише 17 лютого 2025 року, тобто, понад шість місяців від останнього надання ОСОБА_8 допомоги в утриманні сина в добровільному порядку. Крім того, звернуто увагу суду, що надання коштів в добровільному порядку з боку ОСОБА_1 мало не регулярний, щомісячний характер. Посилання ОСОБА_1 в тім, що ним було самостійно оплачено навчання сина у Великій Британії на загальну суму 1 350 000, 00 грн. не відповідають дійсності, так як дані кошти були накопичені під час перебування у зареєстрованому шлюбі і є спільною сумісною власністю подружжя. На сьогоднішній день ОСОБА_2 самостійно оплачує оренду квартиру в якій проживає з сином, його заняття з репетитором англійської мови та математики, самостійно оплачує харчування, канцелярські приладдя, одяг, предмети домашнього вжитку, медичне обслуговування та дозвілля сина. Між стонами не було досягнуто згоди в добровільному порядку чи письмовому договорі щодо утримання сина. ОСОБА_2 звернулась до суду з заявою про видачу судового наказу саме у розмір 1/4 частини заробітку (доходу) ОСОБА_1 , як то передбачено законодавством України, що стягується в безспірному порядку. Наявність у ОСОБА_9 малолітнього сина ОСОБА_10 , 2024 року народження не впливає на законність винесеного судом рішення. Крім того, ОСОБА_9 не доведено факту утримання малолітнього сина, а надання копії свідоцтва про народження дитини не є належним, достовірним та допустимим доказом утримання дитини. На думку ОСОБА_2 , подана ОСОБА_9 заява про визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню свідчить про намір останнього ухилитися від виконання свого обов`язку щодо утримання спільного неповнолітнього сина сторін. А тому, ОСОБА_2 вважає, що подана ОСОБА_9 заява не підлягає задоволенню.
Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 28 листопада 2025 року заяву ОСОБА_1 про визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню, залишено без задоволення.
Не погодившись з вказаною ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив її скасувати та ухвалити нове рішення, яким визнати таким, що не підлягає виконанню судовий наказ у справі №761/7014/25 від 19 лютого 2025 року.
Доводи апеляційної скарги обгрунтовані тим, що звертаючись з заявою про видачу судового наказу ОСОБА_2 приховала від суду дійсні обставини справи, а саме надання ОСОБА_1 утримання неповнолітньому сину.
На обґрунтування заяви ОСОБА_1 , вказував, що наведені ОСОБА_2 обставини не відповідають дійсності, заявницею не надано суду жодних доказів та пояснень, щодо надання боржником утримання неповнолітньому сину, починаючи з моменту розірвання шлюбу у жовтні 2020 року. В свою чергу, ОСОБА_1 було надано докази надання утримання неповнолітньому ОСОБА_3 утримання за період з 2019 по 2024 роки в сумі 1 907 777,00 гривень, що у 25 разів перевищує законодавчо визначений мінімум.
Скаржник вважає, що під час розгляду заяви ОСОБА_1 суд першої інстанції повинен був з`ясувати ряд обставин, а саме чи ухиляється останній від надання утримання неповнолітньому сину, який розмір утримання потребує дитина, чи було цей обов`язок виконано батьком в повному обсязі, чи носять вимоги заявниці безспірний характер, тощо. Разом з тим, суд першої інстанції, встановив, що апелянт сплачує грошові кошти безпосередньо на користь сина, проте, не встановив розмір таких платежів, їх періодичність та достатність.
Також ОСОБА_1 зазначав, що ним було подано відповідні пояснення та низку письмових доказів, а саме відповідні платіжні доручення та банківські виписки, які підтверджували виконання ним обов`язків по утриманню сина. Однак, суд першої інстанції вказані обставини не дослідив та не надав жодної оцінки поданим доказам. Крім того, поза увагою суду залишилась і та обставина, що з березня 2022 року ОСОБА_1 добровільно мобілізувався до Збройних Сил України, де проходить службу і зараз, що прямо вплинуло на розмір його доходів та соціальний статус. Відповідні докази були подані суду першої інстанції разом з заявою.
Висновки суду першої інстанції, щодо не виконання обов`язків ОСОБА_1 обов`язків щодо утримання дитини та безспірний характер заборгованості не відповідають обставинам. Водночас, після встановлення повного або часткового виконання ОСОБА_1 обов`язку, щодо утримання дитини у відповідності до ч.2. ст. 432 ЦПК України, судовий наказ, на переконання скаржника, слід було визнати таким, що не підлягає виконанню, однак, судом першої інстанції вказана норма процесуального права застосована не була. Вказане, у своїй сукупності, згідно пунктів 3 та 4 частини першої статті 376 ЦПК України є підставою для скасування ухвали суду, що оскаржується.
15 вересня 2026 року надійшов відзив на апеляційну скаргу від представника ОСОБА_2 - адвоката Дубчак Л.С., в якому просила залишити апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 28.11.2025 року без задоволення.
Заперечуючи проти доводів апеляційної скарги представник стягувача зокрема зазначала про те, що сплата будь-яких коштів на утримання дитини, як аліментів, так і додаткових витрат, в минулому не звільняє боржника від обов`язку з утримання його сина до досягнення ним повноліття. При цьому, до досягнення дитиною ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , повноліття в ОСОБА_1 наявний безумовний обов`язок здійснювати утримання дитини. Вважає, що жоден із наведених боржником в апеляційній скарзі доводів не свідчить про незаконність виданого судового наказу, наявність матеріально-правових та/або процесуально-правових підстав визнання судового наказу про стягнення аліментів таким, що не підлягає виконанню.
Перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_1 про визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню, суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки тим, що судовий наказ було видано не помилково, а за заявою заявника про стягнення аліментів та на законних підставах, на сьогоднішній день боржником не надано суду доказів того, що його добровільно виконано, примирення між сторонами не відбулося, підстав для визнання виконавчого документу судового наказу таким, що не підлягає виконанню, з підстав, на які посилається заявник немає, оскільки, існує судове рішення, а саме судовий наказ, який набрав законної сили, а тому, у відповідності до вимог ст. 129-1 Конституції України та ст. 8 ЦПК України, є обов`язковим до виконання.
Такі висновки суду відповідають обставинам справи та вимогам закону.
Відповідно до ч.ч.1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст.180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Відповідно до ч.5 ст.183 СК України той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину.
Відповідно до ч.1 ст.191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову, а в разі подання заяви про видачу судового наказу - із дня подання такої заяви.
Відповідно до п.4 ч.1 ст.161 ЦПК України судовий наказ може бути видано, якщо заявлено вимогу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину, якщо ця вимога не пов`язана із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших заінтересованих осіб.
За положеннями ст.160 ЦПК України та ст.3 Закону України «Про виконавче провадження» судовий наказ є особливою формою судового рішення та одночасно виконавчим документом.
Відповідно до ст.170 ЦПК України боржник має право протягом 15 днів з дня вручення копії судового наказу та доданих до неї документів подати заяву про його скасування до суду, який його видав, крім випадків видачі судового наказу відповідно до п.4, 5 ч.1 ст. 161 цього Кодексу, тобто щодо стягнення аліментів.
Відповідно до ч. 7 ст. 170 ЦПК України у разі видачі судового наказу відповідно до п.4 ч.1 ст.161 цього Кодексу боржник має право звернутися до суду з позовом про зменшення розміру аліментів.
Відповідно до ст.173 ЦПК України суд може внести виправлення до судового наказу, визнати його таким, що не підлягає виконанню, або відстрочити або розстрочити виконання судового наказу в порядку, встановленому статтями 432, 435 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 432 ЦПК України суд, який видав виконавчий лист, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню.
Відповідно до ч. 2 ст. 432 ЦПК України суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов`язок боржника відсутній повністю чи частково у зв`язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин..
Встановлено, що 05.06.2009 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у Відділі реєстрації актів цивільного стану Білоцерківського міськрайонного управління юстиції Київської області було укладено шлюб.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 06 жовтня 2020 року у справі №761/23239/20 шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвано.
ІНФОРМАЦІЯ_3 у шлюбі у сторін народився син - ОСОБА_3 , про що 29 липня 2009 року було зроблений відповідний актовий запис № 1392 та видано Свідоцтво про народження серії НОМЕР_2 .
З матеріалів справи вбачається, що заявниця ОСОБА_2 , звертаючись з заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів, зазначала син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , постійно проживає разом з матір`ю - заявником. Дитина перебуває на повному утриманні матері, батько належним чином своїх обов`язків з утримання дитини останні місяці не виконує, жодної матеріальної участі у житті дитини не бере.
19.02.2025 року Шевченківським районним судом м. Києва видано судовий наказ, яким стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/4 частини заробітку (доходу) ОСОБА_1 , але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму та не більше 10 прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи з 17 лютого 2025 року і до досягнення дитиною повноліття.
Суд апеляційної інстанції зауважує, що подання заяви про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, не може бути пов`язане із оспоренням такого судового рішення по суті заявлених вимог, адже визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, належить до процесуальних питань, пов`язаних із виконанням судових рішень, тобто, рішень, які набрали законної сили та підлягають виконанню у примусовому порядку.
Звертаючись до суду першої інстанції з заявою про визнання судового наказу №761/7014/25 таким, що не підлягає виконанню, ОСОБА_9 вказував на відсутність правових підстав для видачі судового наказу, так як, він в добровільному порядку надає допомогу в утриманні неповнолітнього сина, а також, допомога, яка ним надана перевищує в 25 раз визначений законодавством розмір.
Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Матеріали справи не містять належних доказів припинення зобов`язань ОСОБА_1 за судовим наказом, яким з нього стягнуто аліменти на утримання дітей.
З матеріалів справи встановлено, що заява про видачу судового наказу подана матір`ю дітини про стягнення аліментів з батька дітини відповідала за формою та змістом вимогам статті 163 ЦПК України та відповідала критеріям визначеним в статті 161 ЦПК України в частині вимог, за якими може бути видано судовий наказ.
Відтак, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що немає правових підстав для визнання судового наказу про стягнення аліментів на утримання дітини таким, що не підлягає виконанню повністю, оскільки існує судове рішення, а саме судовий наказ, який набрав законної сили, а тому, у відповідності до вимог ст. 129-1 Конституції України та ст. 18 ЦПК України, є обов`язковим до виконання.
Суд апеляційної інстанції наголошує на тому, що у разі відсутності підстав для відмови у видачі судового наказу, суд видає судовий наказ в якому відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 168 ЦПК України зазначає, що не розглядає обґрунтованість заявлених стягувачем вимог по суті.
Також суд апеляційної інстанції зазначає, що за домовленістю сторін, боржник може продовжувати виконувати судовий наказ та сплачувати аліменти добровільно, при цьому стягувач має право не подавати судовий наказ до примусового виконання.
Врахувавши наведене вище, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав для задоволення заяви про визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню.
Доводи апеляційної скарги про те, що боржник в добровільному порядку самостійно сплачує аліменти на утримання дитини, які є в значно більшому розмірі, аніж визначено судовим наказом, суд апеляційної інстанції відхиляє, оскільки добровільна сплата аліментів в минулому (до видачі судового наказу) не є підставою для скасування судового наказу або визнання його таким, що не підлягає до виконання, а доводи апелянта з цього питання не спростовують висновків суду.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не встановив факт ухилення боржника від виконання батьківського обов`язку по утриманню дітей, проте прийняв рішення про видачу судового наказу, який є виконавчим документом для звернення до примусового виконання обов`язку, який виконується боржником добровільно, суд апеляційної інстанції відхиляє, оскільки добровільне матеріальне утримання дитини не може бути підставою для висновку про визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню, оскільки стягнення аліментів шляхом звернення до суду з заявою про видачу судового наказу є правом стягувача, незалежно від добровільного виконання платником такого обов`язку.
Доводи апеляційної скарги про те, що боржник ОСОБА_1 в суді першої інстанції було подано відповідні пояснення та низку письмових доказів, а саме відповідні платіжні доручення та банківські виписки, які підтверджували виконання ним обов`язків по утриманню сина, суд апеляційної інстанції відхиляє, оскільки в жодній з платіжних інструкцій, копії яких було додано до заяви боржника, так само і у виписці по банківському рахунку, не зазначено призначення платежу (а.с. 26-64).
Добровільна допомога дитині, шляхом надання певних коштів або добровільна сплата аліментів не позбавляє стягнення їх в судовому порядку (постанова ВС від 02.10.2019 по справі № 461/7387/16-ц).
Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують правильні висновки суду першої інстанції, оскаржувана ухвала суду першої інстанції є законною та обґрунтованою.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції постановлена з дотриманням норм процесуального права та з врахуванням наявних матеріалів справи, тому підстав для її скасування та задоволення апеляційної скарги не встановлено.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.374, 375 ЦПК України, суд,
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 28 листопада 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено «14» жовтня 2026 року.
Головуючий суддя Л.П. Сушко
Судді В.М. Ратнікова
С.Г. Музичко