справа № 756/10370/25 головуючий у суді І інстанції Шевчук А.В.
провадження № 22-ц/824/15574/2026 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Фінагеєв В.О.
П О С Т А Н О В А
Іменем України
14 жовтня 2026 року м. Київ
Київський апеляційний суд
у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого судді Фінагеєва В.О.,
суддів Кашперської Т.Ц., Яворського М.А.,
за участю секретаря Надточий К.О.,
розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником ОСОБА_2 на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 29 червня 2026 року, ухвалене під головуванням судді Шевчука А.В., у м. Києві, у справі за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, -
В С Т А Н О В И В:
У липні 2025 року КП «Київтеплоенерго» звернулося до суду з позовом, у якому просило суд з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог стягнути солідарно з відповідачів заборгованість:
за спожиті до 01 травня 2018 року з централізованого опалення у розмірі 14 917,43 грн., інфляційна складова боргу 2 461,38 грн., три відсотки річних 595,88 грн.,
за спожиті до 01 травня 2018 року з централізованого постачання гарячої води у розмірі 660,16 грн., інфляційна складова боргу 108,93 грн., три відсотки річних 26,37 грн.,
за спожиті з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року послуги з централізованого опалення у розмірі 28 245,48 грн., інфляційна складова боргу 4 660,50 грн., три відсотки річних 1 128,27 грн.,
за спожиті з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року послуги з постачання гарячої води у розмірі 28 748,12 грн., інфляційна складова боргу 5 033,56 грн., три відсотки річних 1 218,58 грн.,
за спожиті з 01 листопада 2021 року послуги з теплової енергії у розмірі 44 333,57 грн., інфляційна складова боргу 5 594,83 грн., три відсотки річних 1 318,43 грн., пеня 1 604,10 грн.,
за спожиті з 01 листопада 2021 року послуги з постачання гарячої води у розмірі 23 187,25 грн., інфляційна складова боргу 4 429,36 грн., три відсотки річних 1 052,08 грн., пеня 1 280,04 грн.,
з плати за абонентське обслуговування з теплової енергії у розмірі 1 437,35 грн.,
заборгованість з плати за абонентське обслуговування з гарячого водопостачання у розмірі 1 552,36 грн.,
заборгованість з обслуговування вузла комерційного обліку централізованого опалення у розмірі 446,32 грн.,
заборгованість з обслуговування вузла комерційного обліку гарячого водопостачання у розмірі 446,32 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що квартира за адресою: АДРЕСА_1 , під`єднана до внутрішньо будинкової системи теплопостачання, відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_3 зареєстровані у зазначеній квартирі, а отже є споживачами послуг з централізованого опалення та/або централізованого постачання гарячої води. Позивач вказує, що порушуючи умови договору та норми законодавства, відповідачі своєчасно не вносили плату за надану теплову енергію, в результаті у останніх утворилась заборгованість, яку і просить стягнути позивач.
Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 29 червня 2026 року позов КП «Київтеплоенерго» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 заборгованість за надані послуги у розмірі 29 081,67 грн. з кожного. Вирішено питання розподілу судових витрат.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог КП «Київтеплоенерго» за період до липня 2022 року, а також усіх похідних та додаткових вимог до неї (інфляційних втрат, 3% річних, пені), та в частині стягнення пені, нарахованої до липня 2024 року через невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права та ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що позивач пропустив строки позовної давності за усі вимоги до 04 липня 2022 року включно і не може вимагати пеню, інфляцію та 3% річних по даним платежам. Згідно із правилами цивільного судочинства та елементарної логіки, є очевидним, що із 2015 року позивач (або попередній власник прав вимог за комунальні платежі) довідався, або міг довідатися, про порушене зобов`язання з боку одного із своїх клієнтів (користувачів), що у свою чергу зумовило початок перебігу позовної давності із моменту не оплати послуг за відповідний календарний період. Отже, подання позову до Відповідача-1 та Відповідача-2, як до споживачів відбулось майже через 10 років опісля початку перебігу позовної давності. Позовна заява датована 04 липня 2025 року, заборгованість вказана у розрахунку обчислюється із 2015 року по травень 2025 року. Якщо позовна заява подана 04 липня 2025 року, то період за який позовна давність не є пропущеною - це 04 липня 2022 року по 04 липня 2025 року (три роки до моменту звернення до суду). Отже, є усі підстави для відмови у задоволенні позовної заяви по заборгованості що обліковувалась до липня (07 місяця) 2022 року.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ОСОБА_3 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 , а отже є споживачами послуг з централізованого опалення та/або централізованого постачання гарячої води.
11 жовтня 2018 року між ПАТ «Київенерго» та КП ВО Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» було укладеного Договір № 602-18 про відступлення права вимоги, за яким ПАТ «Київенерго» відступило право вимоги, а КП «Київтеплоенерго» набуло право вимоги до юридичних осіб, фізичних осіб, фізичних осіб-підприємців, щодо виконання ними грошових зобов`язань перед кредитором з оплати спожитих до 01 травня 2018 року послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання.
Мешканцям будинку, в якому розташована квартира відповідачів ( АДРЕСА_2 ), послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води надаються комунальним підприємством виконавчого органу Київради (КМДА) «Київтеплоенерго».
Розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 27.12.2017 року № 1693 «Про деякі питання припинення Угоди щодо реалізації проекту укладання та реформування енергетичного комплексу м. Києва від 27.09.2001 року, укладеної між Київською міською державною адміністрацією та акціонерною енергопостачальною компанією «Київенерго» КП «Київтеплоенерго» визначено підприємством, за яким закріплено на праві господарського відання майна комунальної власності територіальної громади міста Києва, що повернуто з володіння та користування ПАТ «Київенерго». За розпорядженням Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10.04.2018 року № 591 КП «Київтеплоенерго» видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з виробництва та постачання теплової енергії споживачам.
Отже, з 01 травня 2018 року надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води здійснює КП «Київтеплоенерго».
Згідно з розрахунками позивача, сума заборгованості за адресою: АДРЕСА_1 становить:
за спожиті до 01 травня 2018 року з централізованого опалення у розмірі 14 917,43 грн., інфляційна складова боргу 2 461,38 грн., три відсотки річних 595,88 грн.,
за спожиті до 01 травня 2018 року з централізованого постачання гарячої води у розмірі 660,16 грн., інфляційна складова боргу 108,93 грн., три відсотки річних 26,37 грн.,
за спожиті з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року послуги з централізованого опалення у розмірі 28 245,48 грн., інфляційна складова боргу 4 660,50 грн., три відсотки річних 1 128,27 грн.,
за спожиті з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року послуги з постачання гарячої води у розмірі 28 748,12 грн., інфляційна складова боргу 5 033,56 грн., три відсотки річних 1 218,58 грн.,
за спожиті з 01 листопада 2021 року послуги з теплової енергії у розмірі 44 333,57 грн., інфляційна складова боргу 5 594,83 грн., три відсотки річних 1 318,43 грн., пеня 1 604,10 грн.,
за спожиті з 01 листопада 2021 року послуги з постачання гарячої води у розмірі 23 187,25 грн., інфляційна складова боргу 4 429,36 грн., три відсотки річних 1 052,08 грн., пеня 1 280,04 грн.,
з плати за абонентське обслуговування з теплової енергії у розмірі 1 437,35 грн.,
заборгованість з плати за абонентське обслуговування з гарячого водопостачання у розмірі 1 552,36 грн.,
заборгованість з обслуговування вузла комерційного обліку централізованого опалення у розмірі 446,32 грн.,
заборгованість з обслуговування вузла комерційного обліку гарячого водопостачання у розмірі 446,32 грн.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , окрім відповідачів, зареєстровані ще чотири повнолітні особи, до яких позивач вимог не пред`являє, а тому суд вважав за потрібне стягнути з відповідачів заборгованість за надані послуги у розмірі 1/6 частини з кожного, що відповідає пропорційній частці заборгованості відносно зареєстрованих осіб у вказаній квартирі.
Апеляційний суд не в повній мірі погоджується з висновками суду першої інстанції в оскаржуваній відповідачем частині з наступних підстав.
Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
За правилами ст. 259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі. Позовна давність, встановлена законом, не може бути скорочена за домовленістю сторін.
Відповідно до ч. ч. 1, 5 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов`язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.
Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 жовтня 2023 року у справі №756/8056/19 зазначила, що за змістом ст. 267 ЦК сплив позовної давності сам по собі не припиняє суб`єктивного права кредитора, яке полягає в можливості одержання від боржника виконання зобов`язання як у судовому, так і в позасудовому порядку.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» на усій території України встановлений карантин з 12 березня 2020 року.
02 квітня 2020 року набув чинності Закон України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», відповідно до якого розділ «Прикінцеві положення» ЦК України доповнено пунктом 12, за змістом якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст. 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Відтак, строк позовної давності за вимогами, які існували станом на 02 квітня 2017 року, продовжено на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).
Крім того, указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом № 2102-ІХ від 24 лютого 2022 року, в зв`язку з військовою агресією РФ проти України, в Україні було введено воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, з подальшими його продовженнями, який триває і наразі.
Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» внесено зміни до ЦК України щодо строків позовної давності. Так, розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено зокрема п. 19, згідно якого у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257 259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.
14 травня 2025 року Законом України «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності» Пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., №№ 40-44, ст. 356) виключено.
Відповідно до положень Закону України «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності», зупинення строку позовної давності припиняється 04 вересня 2025 року.
Виходячи з викладеного, строк позовної давності в даному випадку поновив перебіг 04 вересня 2025 року.
Разом з тим, КП «Київтеплоенерго» звернулось до суду 14 липня 2025 року, а тому строк позовної давності для звернення до суду, щодо вимог з 02 квітня 2017 року не закінчився.
Виходячи з вищенаведених положень матеріального закону, пропущеною є позовна давність лише за вимогами, що виникли до 02 квітня 2017 року.
Отже, строк позовної давності за вимогами, що виникли після 02 квітня 2017 року та на які поширюється загальна позовна давність у три роки, вважається продовженим на підставі пунктів 12 та 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, до закінчення дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), а також до закінчення воєнного стану.
З наданих суду розрахунків вбачається, що заявлена до стягнення заборгованість була обрахована КП «Київтеплоенерго», починаючи із липня 2015 року, тобто поза межами загальної позовної давності.
Таким чином, доводи відповідача ОСОБА_1 , що суд першої інстанції не застосував строки давності до платежів строк, яких настав до 14 липня 2022 року є помилкові, оскільки з вище зазначеного вбачається, що стороною позивача не було пропущено строків давності щодо заборгованості яка виникла після 02 квітня 2017 року.
У відповідності до вимог ч. 1, 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач серед іншого, просив стягнути з відповідачів заборгованість за спожиті до 01 травня 2018 року послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води.
Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, провадження № 61-20952св19).
З огляду на подачу відповідачем заяви про застосування позовної давності, апеляційний суд перевіряє наявність підстав до задоволення усіх вимог позивача, починаючи з 2015 року.
З матеріалів справи, вбачається, що позивач на підставі договору № 602-18 про відступлення права вимоги (цесії) від 11 жовтня 2018 року, укладеного з ПАТ «Київенерго», прийняв право вимоги щодо заборгованості за спожиті до 01 травня 2018 року послуги з централізованого опалення у розмірі 14 917,43 грн. та з централізованого гарячого водопостачання у розмірі 660,16 грн.
Кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) (п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України).
Стороною позивача надано суду додаток № 1 та додаток № 2 до даного договору (а.с. 25,26), в яких зазначено перелік споживачів право вимоги щодо заборгованості з оплати послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води яких відступлено позивачу.
Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Заявляючи вимоги про стягнення з відповідачів заборгованості за спожиті до 01 травня 2018 року послуги з централізованого опалення у розмірі 14 917,43 грн. та з централізованого гарячого водопостачання у розмірі 660,16 грн. позивач не звернув уваги, що жодного доказу наявності такої заборгованості, часу та підстав її виникнення матеріали справи не містять.
В даному випадку відступлення ПАТ «Київенерго» певної суми заборгованості на користь позивача, ніяким чином не підтверджує її наявність та обґрунтованість.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19), сформульовано висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони.
Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.
Статтею 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
У відповідності до ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст.89 ЦПК України).
За змістом ст. 95 ЦПК України, письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.
Всупереч вимогам зазначених норм закону, позивач, стверджуючи про отримання права вимоги зазначеної заборгованості від ПАТ «Київенерго», не надав суду ні оригіналу, ні належним чином засвідченої копії, ні витягу з договору про відступлення права вимоги (цесії) від 11 жовтня 2018 року № 602-18. Наявна на ст. 24 фотокопія першої та останньої сторінки договору не є оригіналом, не є засвідченою належним чином копією та не є засвідченим витягом, що в силу вимог ст. 95 ЦПК України не дає суду апеляційної інстанції підстав вважати дану фотокопію письмовим доказом.
Також апеляційний суд не приймає до уваги, розрахунок заборгованості з постачання теплової енергії в період до 01 травня 2018 року, який зроблено та подано позивачем, оскільки такий розрахунок по суті є лише твердженням позивача, яке не створює для суду обов`язок вважати обставини, зазначені в такому твердженні доведеними. (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).
Подаючи до суду вказаний розрахунок, позивач не звернув уваги, що в період, за який зроблений розрахунок, а саме до 01 травня 2018 року, він не був виконавцем цих послуг.
З огляду на викладене апеляційний суд приходить до висновку, що розрахунок боргу за надані послуги з постачання теплової енергії та централізованого гарячого водопостачання за період до 01 травня 2018 року, не може бути зроблений особою, яка ці послуги не надавала, а відтак є не належним доказом та не може прийматись до уваги.
Разом з тим будь-якого розрахунку заборгованості за вказані послуги, зробленого особою, яка їх надавала в зазначений період, а саме ПАТ «Київенерго», позивач суду не надав.
Відсутність вказаного розрахунку позбавляє суд можливості встановити час виникнення заборгованості, а відтак і визначити періоди її нарахування, які перебувають за межами строку позовної давності, в даному випадку раніше 02 квітня 2017 року.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідачів заборгованості за спожиті до 01 травня 2018 року послуги з централізованого опалення у розмірі 14 917,43 грн. та з централізованого гарячого водопостачання у розмірі 660,16 грн. є не доведеними та задоволенню не підлягають.
З огляду на не доведеність зазначених вимог, позовна давність до них застосована бути не може.
На зазначене суд першої інстанції уваги не звернув та помилково стягнув з відповідачів частину зазначеної заборгованості.
За таких обставин, стягуючи з відповідачів заборгованості у розмірі 1/6 частини з кожного, що відповідає пропорційній частці заборгованості відносно зареєстрованих осіб у вказаній квартирі, суд першої інстанції помилково обрахував зазначену частку від загальної суми заборгованості, а саме вирахував її із заборгованості нарахованої до травня 2018 року.
У відповідності до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Як вбачається з матеріалів справи, рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову позивачем не оскаржувалось, а відтак предметом перевірки в межах апеляційної скарги є правильність стягнення з відповідачів саме 1/6 частини заборгованості.
З матеріалів справи вбачається, що позивач просив суд стягнути з відповідачів заборгованість в загальному розмірі 184 257,29 грн.
В дану заборгованість було включено заборгованість нараховану до травня 2018 року в сумі 14 917,43 грн. за постачання теплової енергії, 595,88 грн. три відсотки річних, 2 461,38 грн. інфляційних втрат, 660,16 грн. за постачання гарячої води, інфляційні втрати в сумі 108,93 та 3 відсотки річних в сумі 26,37 грн., а всього 18 770,15 грн.
З огляду на відсутність підстав до стягнення заборгованості нарахованої до 2018 року, з підстав викладених вище, заборгованість яка підлягає подальшому аналізу складає 165 487,14 грн. (184257,29-18770,15).
Із заяви позивача поданої 29 червня 2026 року вбачається, що він відмовився від частини позовних вимог на суму 9 770,62 грн., оскільки така сума була сплачена відповідачами. При цьому позивач не надав суду доказів, за який саме період була погашена вказана заборгованість.
За таких обставин апеляційний суд враховує сплачені відповідачем кошти в рахунок заборгованості, яка була доведена позивачем і щодо якої немає заперечень відповідача, а саме в рахунок заборгованості нарахованої після травня 2018 року.
Отже, решта заборгованості, складатиме 155 716,52 грн. (165487,14 - 9770,62).
Враховуючи ухвалене судом першої інстанції рішення про стягнення з відповідачів 1/6 частини заборгованості та не оскарження даного рішення позивачем в частині відмови в стягненні решти заборгованості, апеляційний суд приходить до висновку, що 1/6 частина, заборгованості за житлово-комунальні послуги складатиме 25 952,75 грн. (155716,52:6).
Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості до 01 травня 2018 року з відповідачів на користь позивача підлягає до стягнення 25 952,75 грн. з кожного, тобто в межах частки визначеної судом першої інстанції, з якою погодився позивач.
Отже, суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи, висновки суду першої інстанції в частині визначення розміру частки відповідачів в заборгованості заявлені до стягнення не відповідають фактичним обставинам справи та не ґрунтуються на наявних у справі доказах, що у відповідності до ст. 376 ЦПК України є підставою для зміни рішення суду у відповідній частині.
Згідно з ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
При подачі позовної заяви КП «Київтеплоенерго» сплатило судовий збір у розмірі 3 028,00 грн. Оскільки апеляційний суд приходить до висновку про часткове задоволення позову, сплачений позивачем судовий збір підлягає стягненню на його користь з відповідачів пропорційно до задоволеної частини позовних вимог (16,66%), а саме у розмірі 504,46 грн. (3028*16,66%), тобто 252,23 грн. з кожного, разом з тим оскільки відповідач ОСОБА_1 звільнений від сплати судового збору позивачу необхідно компенсувати за рахунок держави судовий збір у розмірі 252,23 грн.
При подачі апеляційної скарги сплаті підлягав судовий збір у розмірі 4 542,00 грн. Оскільки апеляційний суд приходить до висновку про часткове задоволення вимог апеляційної скарги, а відповідач ОСОБА_1 звільнений від сплати судового збору, то судовий збір, що підлягав сплаті при подачі апеляційної скарги підлягає стягненню з позивача в дохід держави пропорційно до задоволеної частини вимог апеляційної скарги (83,34%), а саме у розмірі 3 785,30 грн. (4542*83,34%).
Оскільки позивачу необхідно компенсувати за рахунок держави судовий збір у розмірі 252,23 грн. та з позивача підлягає стягнення судовий збір у розмірі 3 785,30 грн. в дохід держави, колегія суддів вважає за можливе зробити взаємозалік та стягнути з КП «Київтеплоенерго» в дохід держави судових витрат у розмірі 3 533,07 грн. (3785,30- 252,23).
На підставі викладеного, керуючись статтями 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, суд, -
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 29 червня 2026 року змінити, виклавши абзац другий та третій резолютивної частини рішення в наступній редакції.
Стягнути з ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго», місце знаходження: м. Київ, пл. І.Франка, 5, ідентифікаційний код 40538421 заборгованість за житлово-комунальні послуги у розмірі 25 952,75 (двадцять п`ять тисяч дев`ятсот п`ятдесят дві) гривні 75 копійок.
Стягнути з ОСОБА_3 , місце проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго», місце знаходження: м. Київ, пл. І.Франка, 5, ідентифікаційний код 40538421 заборгованість за житлово-комунальні послуги у розмірі 25 952,75 (двадцять п`ять тисяч дев`ятсот п`ятдесят дві) гривні 75 копійок та судовий збір у розмірі 252,23 (двісті п`ятдесят дві) гривні 23 копійки.
Стягнути з Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго», місце знаходження: м. Київ, пл. І.Франка, 5, ідентифікаційний код 40538421 в дохід держави судовий збір у розмірі 3 533,07 (три тисячі п`ятсот тридцять три) гривні 07 копійок.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повне судове рішення складено 15 жовтня 2026 року.
Головуючий Фінагеєв В.О.
Судді Кашперська Т.Ц.
Яворський М.А.