П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
15 жовтня 2026 року місто Київ
справа № 357/10554/25
провадження № 22-ц/824/6927/2026
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Шкоріної О.І., суддів - Поливач Л.Д., Стрижеуса А.М., за участю секретаря судового засідання Хасанової А.Р.,
сторони:
позивач - ОСОБА_1
відповідач - ОСОБА_2
розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_2 , подану адвокатом Олійник Наталією Олександрівною,
на заочне рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 9 жовтня 2025 року, ухвалене у складі судді Кошель Б. І., -
В С Т А Н О В И В:
У липні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , в якому просив стягнути з відповідача на свою користь грошові кошти в сумі 60000,00 доларів США та судовий збір.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 03 червня 2024 року до нього звернувся відповідач з проханням позичити йому 60000 доларів США, мотивуючи тим, що кошти необхідні йому для розвитку власної справи. Враховуючи, що позивач був знайомий з відповідачем і на той час в нього була така сума грошей, ОСОБА_1 погодився позичити відповідачу 60000 дол. США, за умови повернення йому зазначеної вище суми до 01 серпня 2024 року. Саме на цих умовах вони і уклали договір позики. На підтвердження передачі грошей відповідач власноруч написав позивачу розписку і отримав грошові кошти. Одночасно ними було узгоджено, що повернення боргу повинно бути здійснено в місті Біла Церква, про що відповідачем було власноруч зазначено у розписці від 03 червня 2024 року. Однак, у визначений термін відповідач позичені грошові кошти у добровільному порядку не повернув, зважаючи на що, виникла заборгованість в розмірі 60000 дол. США. На звернення, з проханням повернути гроші, відповідач жодним чином не реагує, уникає зустрічей з позивачем та не погашає борг, у зв`язку з чим, 02 липня 2025 року позивач направив на адресу ОСОБА_2 претензію про належне виконання договірних зобов`язань. Однак, станом на дату подачі позову відповідач не вчинив жодних дій спрямованих на погашення заборгованості. У зв`язку з простроченням відповідачем терміну виконання зобов`язання, а також уникнення мирного вирішення спору, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Заочним рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 9 жовтня 2025 року задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 3 червня 2024 року в розмірі 60000 доларів США.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати у справі за сплату судового збору в розмірі 15140,00 грн.
Ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 28 листопада 2019 року залишено без задоволення заяву відповідача ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 9 жовтня 2025 року.
Не погоджуючись з таким рішенням суду, представник ОСОБА_2 - адвокат Олійник Н.О. 10 січня 2026 року подала апеляційну скаргу через підсистему «Електронний суд», в якій просила скасувати оскаржуване заочне рішення, направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції або ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Посилається на те, що рішення прийняте з грубим порушенням вимог матеріального та процесуального права. У період розгляду справи відповідач проходив військову службу у складі Збройних Сил України та перебував у районі виконання бойових завдань, а тому не був належним чином повідомлений про розгляд справи у суді.
Формальне надсилання повістки на адресу реєстрації не може вважатися належним повідомленням; суд безпідставно визнав доведеним факт передачі 60 000 доларів США та дійшов висновку, що між сторонами існували правовідносини позики та що відповідач отримав кошти виключно на підставі розписки, автентичність якої відповідач категорично заперечує; суд не допитував позивача щодо походження фото, не встановив, яким чином і за якими ознаками він дійшов висновку, що на фото зображений саме ОСОБА_2 , фактично суд прийняв припущення позивача за доведений факт.
Також в апеляційній скарзі заявлено ряд клопотань: витребувати у позивача оригінал розписки від 3 червня 2024 року, призначити судову почеркознавчу експертизу, витребувати оригінальний ovs файл фотозображення з метаданими та первинним носієм, у разі необхідності - призначити комп`ютерно-технічну експертизу фото.
Правом на подання відзиву позивач не скористався.
У судове засідання не з`явились сторони, про час і місце розгляду справи повідомлені належним чином, шляхом направлення судової повістки до електронного кабінету представника відповідача адвоката Олійник Н.О., що підтверджується звітом про доставку вихідної кореспонденції суду до її електронного кабінету. Конверт від ОСОБА_1 повернувся до суду з відміткою пошти - «адресат відсутній».
16 вересня 2026 року через підсистему «Електронний суд» надійшла заява ОСОБА_2 подана адвокатом Олійник Н.О. про розгляд справи без їх участі.
Оскільки судове рішення ухвалене за відсутності учасників справи, датою ухвалення рішення є дата складення повного судового рішення (частина 5 статті 268 ЦПК України).
Заслухавши доповідь судді Шкоріної О.І., перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого у справі судового рішення, суд апеляційної інстанції дійшов наступних висновків.
Судом установлено, що ОСОБА_2 отримав у борг у ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 60000 доларів США у м. Біла Церква для розвитку власної справи. Зобов`язався повернути кошти у повному обсязі у місті Біла Церква до 1 серпня 2024 року.
Одержання ОСОБА_2 зазначеної суми підтверджується власноруч написаною відповідачем розпискою.
Розписка була складена 3 червня 2024 року.
Встановлено, що у визначений строк ОСОБА_2 кошти не повернув.
2 липня 2025 року позивач направив на адресу відповідача претензію про належне виконання договірних зобов`язань, що підтверджується копією претензії, опису та поштової квитанції.
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з доведеності позовних вимог належними доказами, зокрема наявною в матеріалах справи розпискою, що підтверджує укладення між сторонами договору позики. Докази того, що відповідач виконав взяті на себе зобов`язання та повернув позичені кошти в обумовлені строки в повному обсязі -відсутні.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції по суті спору, однак вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.
Відповідно до частини 1 ста 8 ЦПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.
Згідно частини 1, 2 статті 211 ЦПК України розгляд судом цивільної справи відбувається в судовому засіданні, про місце, дату і час судового засідання суд повідомляє учасників справи.
Порядок повідомлення учасників справи про розгляд справи встановлений статями 128 - 130 ЦПК України, про належне повідомлення особи про вчинення відповідної процесуальної дії може свідчити розписка. Розписка про одержання судової повістки з поміткою про дату вручення в той самий день особами, які її вручали, повертається до суду.
За правилом частин п`ятої, шостої статті 128 ЦПК України судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно. Судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.
З наявних у матеріалах справи документів вбачається, що ОСОБА_2 20 серпня 2025 року та 25 вересня 2025 року подавав до суду заяви про відкладення судового засідання у зв`язку з перебуванням у зоні бойових дій, шляхом направлення таких заяв електронною поштою. Разом з тим, у заяві поданій 20 серпня 2025 року ОСОБА_2 зазначив, що у нього відсутня можливість користуватись електронною поштою та просив суд зв`язуватись з ним за вказаним ним номером телефону в застосунку «Вотсап». У матеріалах справи наявні конверти адресовані відповідачу, які повернулись до суду з відміткою «адресат відсутній» та довідка від 26 вересня 2025 року про відкладення судового засідання на 9 жовтня 2025 року у зв`язку з неявкою сторін та клопотанням відповідача.
Згідно протоколу судового засідання від 9 жовтня 2025 року сторони не з`явились.
Разом з тим, доказів отримання відповідачем ОСОБА_2 судової повістки про те, що розгляд справи відбудеться 9 жовтня 2025 року матеріали справи не містять.
Порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою (пункт 3 частини третьої статті 376 ЦПК України).
Розгляд справи за відсутності учасника процесу, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також порушенням вимог статей 128, 130, 223 ЦПК України.
Відповідно до частин першої та другої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.
У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
Крім того, у пункті 26 рішення Європейського суду з прав людини від 15 травня 2008 року у справі «Надточій проти України» (заява № 7460/03) зазначено, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Згідно до ч.2 ст. 223 ЦПК України суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку, у разі неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого відсутні відомості про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання.
Неповідомлення судом учасника справи про розгляд справи є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, частиною першою якої передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
У рішеннях від 27 червня 2017 року у справі «Лазаренко та інші проти України» і від 3 жовтня 2017 року у справі «Віктор Назаренко проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що національне законодавство містить спеціальні норми щодо забезпечення інформування сторін про ключові процесуальні дії і дотримання, таким чином, принципу рівності сторін, та зберігання відповідної інформації. Відповідні норми вимагають, щоб у випадку надсилання судових документів поштою вони надсилались рекомендованою кореспонденцією. Більше того, особа, яка вручає документ, має повернути до суду розписку про одержання, а національне законодавство чітко вимагає, щоб таку розписку було долучено до матеріалів справи.
З огляду на наведене, та зважаючи на те, що судом першої інстанції розглянуто справу без участі відповідача, який не був належним чином повідомлений про розгляд справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням нового судового рішення.
Щодо вирішення справи по суді спору колегія суддів зазначає наступне.
Статтею 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, а у випадках коли позикодавцем є юридична особа - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначено кількості речей (стаття 1047 ЦК України).
За своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчує отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.
Статтею 530 ЦК України визначено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Згідно з частини першої статті 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такий самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Установлено, що між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір позики, що підтверджується оригіналом розписки від 3 червня 2024 року, згідно якої відповідач отримав у борг у ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 60 000 доларів США у м. Біла Церква для розвитку власної справи та зобов`язався повернути кошти у повному обсязі у місті Біла Церква до 1 серпня 2024 року.
Також установлено, що у визначений строк ОСОБА_2 кошти не повернув.
2 липня 2025 року позивач направив відповідачу претензію про належне виконання договірних зобов`язань, що підтверджується копією претензії, опису та поштової квитанції.
Належних та допустимих доказів на підтвердження повернення відповідачем коштів позивачеві у визначений договором строк ОСОБА_2 ані суду першої (при звернені із заявою про перегляд заочного рішення), ані при поданні апеляційної скарги не надав.
Апеляційна скарга ОСОБА_2 обґрунтована, зокрема, посиланнями на те, що суд першої інстанції дійшов висновку про доведеність позовних вимог на підставі розписки, автентичність якої відповідач категорично заперечує та відсутність відповідної експертизи, яка б встановила, що розписка написана ОСОБА_2 . Також заперечує, що на наданому позивачем фото зображений відповідач.
Проте, такі доводи апеляційної скарги колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки по - перше, на спростування вказаних обставин (почерк не ОСОБА_2 та не він зображений на фото), звертаючись до суду апеляційної інстанції, відповідач, інтереси якого представляє адвокат, не позбавлений можливості надати суду написану власноруч розписку, з якої візуально можна було б порівняти відмінність почерку і вже тоді вирішувати клопотання про доцільність призначення судової почеркознавчої експертизи, по - друге - аналогічні дії відповідач міг вчинити і з фотознімком.
Натомість в апеляційній скарзі ОСОБА_2 заявив клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи та витребування оригінального ovs файлу фотозображення з метаданими та первинним носієм, у разі необхідності - призначити комп`ютерно-технічну експертизу фото, не вчинивши найпростіших дій, які можна вчинити для підтвердження своєї позиції. Також слід зазначити, що такі ж клопотання подавались відповідачем і у суді першої інстанції, оскільки суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заяви про перегляд заочного рішення, відповідно клопотання вирішені не були. У клопотанні про призначення експертизи у суді першої інстанції відповідач просив покласти витрати на її проведення на позивача, що може свідчити про недобросовісну поведінку. На підтвердження своєї позиції відповідачем не надані жодні докази, які б свідчили про заявлене ним (ні фото, ні зразок почерку), що не потребує значних зусиль та фінансових витрат, як призначення експертизи, проведення якої може тривати місяцями а то й роками. Доказів погашення заборгованості перед позивачем також суду не надано.
Щодо витребування у позивача оригіналу розписки від 3 червня 2024 року, колегія суддів зазначає, що оригінал цієї розписки міститься у матеріалах справи, як додаток до позовної заяви, а тому таке клопотання також є безпідставним. Щодо витребування ovs файлу фотозображення з метаданими та первинним носієм, то таке клопотання також не заслуговує на увагу, оскільки такий файл не впливає на вирішення справи по суті.
Обов`язок з доказування потрібно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає у правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.
Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що заочне рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 9 жовтня 2025 року підлягає скасуванню у зв`язку з недотриманням норм процесуального права щодо належного повідомлення сторони, однак по суті позовних вимог є обґрунтованим.
Згідно вимог пункту 3 частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, у тому числі, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції обставинам справи.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 141, 367, 374, 376, 381, 382, 384 ЦПК України, -
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , подану адвокатом Олійник Наталією Олександрівною, задовольнити частково.
Заочне рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 9 жовтня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення наступного змісту.
Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 3 червня 2024 року в розмірі 60 000 (шістдесят тисяч) доларів США.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати у справі за сплату судового збору в розмірі 15140,00 гривень.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.
Суддя-доповідач: О.І. Шкоріна
Судді: Л.Д. Поливач
А.М. Стрижеус