КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 жовтня 2026 року місто Київ
єдиний унікальний номер справи: 757/31834/23-ц
провадження номер № 22-ц/824/2759/2026
Київський апеляційний суд у складі колегії судів судової палати у цивільних справах:
головуючого - Верланова С.М. (суддя - доповідач), суддів: Невідомої Т.О., Нежури В.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 11 липня 2024 року у складі судді Новака Р.В., у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
В С Т А Н О В И В:
У липні 2023 року товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» (далі - ТОВ «ФК «Фінтраст Україна») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Позовна заява мотивована тим, що 14 березня 2021 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна» (далі - ТОВ «Авентус Україна») та ОСОБА_2 за допомогою Інформаційно-телекомунікаційної системи ТОВ «Авентус Україна» було укладено електронний договір №3819385 про надання споживчого кредиту на суму 20 000 грн 00 коп., строком на 30 днів, відповідно до Правил надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту ТОВ «Авентус Україна», затверджених наказом №53-ОД від 16 січня 2020 року та розміщених на сайті https://creditplus.ua/ru/documents.
Позивач вказував, що ТОВ «Авентус Україна» свої зобов`язання перед відповідачем за вказаним кредитним договором виконало та надало кредитні кошти в сумі 20 000 грн 00 коп., шляхом їх зарахування на платіжну картку відповідачки № НОМЕР_1 .
Зазначав, що відповідно до п.1.5 кредитного договору, стандартна процентна ставка становить 1,90% в день та застосовується у межах строку, вказаного в п.1.4 цього договору; у межах нового строку кредиту, якщо відбулась пролонгація за ініціативою споживача, відповідно до п.4.2 договору; у межах нового строку кредиту, якщо відбулася пролонгація відповідно до п.4.3 договору. Знижена процентна ставка 1,33% в день та застосовується відповідно до наступних умов: якщо споживач в межах строку, визначеного п.1.4 договору або протягом трьох календарних днів, що слідують за датою закінчення такого строку, здійснить повне погашення кредитної заборгованості, або протягом такого строку за ініціативою споживача відбудеться продовження строку кредиту на новий строк, споживач як учасник програми лояльності отримає від товариства індивідуальну знижку на стандартну процентну ставку, в зв`язку з чим розмір процентів, що повинен сплатити споживач за стандартною процентною ставкою до дати фактичного повернення кредиту (до дати пролонгації (не включно), але в будь-якому випадку не більше ніж за період строку кредиту, зазначеного в п.1.4 договору, буде перераховано за зниженою процентною ставкою.
04 квітня 2021 року відповідачка здійснила оплату на рахунок кредитора у розмірі нарахованих відсотків за користування кредитом на суму 5 852 грн 00 коп., у зв`язку із чим у відповідності до вимог п.1.4 та п.4.2 кредитного договору відбулося продовження строку кредиту ще на 30 днів (до 04 травня 2021 року) із стандартною процентною ставкою 1,90% в день. Проте 07 листопада 2021 року відповідачка свої зобов`язання перед кредитором щодо повернення кредиту та нарахованих процентів не виконала, а також не уклала угоду щодо пролонгації строку дії кредитного договору, у зв`язку із чим, з урахуванням умов п.4.3 кредитного договору, його було автопролонговано, а строк користування кредитом було продовжено на 90 календарних днів. Надалі відповідачка оплати за кредитним договором не здійснювала.
Позивач посилався на те, що згідно з п.п.3 п.5.1 кредитного договору, ТОВ «Авентус Україна» має право укладати договори щодо відступлення права вимоги за договором або договори факторингу з будь-якою третьою особою без окремої згоди відповідачки. Враховуючи невиконання відповідачкою своїх боргових зобов`язань перед кредитором 18 квітня 2023 року між ТОВ «Авентус Україна», як клієнтом, та ТОВ «ФК «Фінтраст Україна», як фактором, було укладено договір факторингу №18.04/23-Ф, згідно з умовами якого клієнт відступив фактору права грошової вимоги за кредитним договором №3819385 від 14 березня 2021 року.
Про відступлення права грошової вимоги за кредитним договором ТОВ «Авентус Україна» повідомило відповідачку шляхом направлення на електронну пошту: [пошта прихована], зазначену при укладенні кредитного договору відповідного повідомлення. Станом на дату звернення до суду заборгованість відповідачкою по кредитному договору перед позивачем не сплачена і складає: 17 600 грн 00 коп. - тіло кредиту та 40 128 грн 00 коп. - нараховані проценти, 15 644 грн 31 коп. - інфляційні втрати, 2 509 грн 98 коп. - 3% річних, а всього 75 882 грн 29 коп.
З урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог від 10 січня 2024 року (а.с.177-178, т.1), ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» просило стягнути з ОСОБА_1 на свою користь суму заборгованості у розмірі 57 728 грн 00 коп., а також сплачений судовий збір у розмірі 2 147 грн 20 коп. та витрати на правову допомогу у розмірі 10 000 грн 00 коп.
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 11 липня 2024 року позовну заяву ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» заборгованість за договором №3819385 про надання споживчого кредиту від 14 березня 2021 року в розмірі 57 728 грн 00 коп., з яких: 17 600 грн 00 коп. - тіло кредиту; 40 128 грн 00 коп. - нараховані проценти.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» судовий збір у розмірі 2 147 грн 20 коп.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» витрати на професійну правову допомогу у розмірі 10 000 грн 00 коп.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідачка взятих на себе кредитних зобов`язань в строки, передбачені договором, належним чином не виконала, а тому суд першої інстанції дійшов до висновку, що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідачки заборгованості за договором є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Суд зазначив, що заперечення відповідачки щодо неналежності доданих розрахунків заборгованості, як доказів наявності заборгованості, є необгрунтованими, оскільки відповідачкою не надано суду належних та допустимих доказів на спростування даних, які викладені у розрахунках заборгованості.
Також суд першої інстанції дійшов висновку про стягнення з відповідачки на користь позивача понесених витрат на правничу допомогу в розмірі 10 000 грн 00 коп.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» про стягнення заборгованості, а також вирішити питання про розподіл судових витрат, посилаючись на неповне з?ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що у матеріалах справи відсутня оферта на укладення кредитного договору, акцепт оферти на укладення кредитного договору, відсутня інформація щодо того, чи проходила особа яка нібито укладала кредитний договір ідентифікацію, як це передбачено чинним законодавством, відсутні докази проведення такої ідентифікації, відсутня відповідь особи яка нібито проходила ідентифікацію про прийняття пропозиції (акцепт), відсутнє підтвердження вчинення електронного правочину, яке повинен був отримати позичальник при укладанні договору. Отже, матеріали судової справи взагалі не містять доказів про укладення договору від 14 березня 2021 року №3819385 у відповідності до порядку визначеного чинним законодавством.
Вказує, що матеріали справи не містять доказів, підтверджуючих належність електронного платіжного засобу, реквізити якого неповно зазначені у тексті договору, саме відповідачці, як і доказів належності відповідачці номеру телефону, на який був направлений цифровий ідентифікатор. Відтак, з огляду на докази, наявні в матеріалах справи, суд позбавлений можливості ідентифікувати належність електронного платіжного засобу відповідачу, оскільки повної інформації щодо номеру банківської картки або ж номеру банківського рахунку відповідачки матеріали справи не містять. Крім того, матеріали справи не містять доказів щодо перерахування коштів від первісних кредиторів, як кредитних, на рахунки платіжних систем, які нібито перераховували кошти відповідачці.
Позивач ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» не скористався своїм правом на подання до суду відзиву на апеляційну скаргу, своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги до апеляційного суду не направив.
Згідно з ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Відповідно до ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Оскільки в даній справі ціна позову становить 57 728 грн 00 коп., що менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму, і дана справа не відноситься до тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи.
Відповідно до положень ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 14 березня 2021 року між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_2 за допомогою Інформаційно-телекомунікаційної системи ТОВ «Авентус Україна» було укладено електронний договір №3819385 про надання споживчого кредиту (далі - Кредитний договір), відповідно до Правил надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту ТОВ «Авентус Україна», затверджених наказом №53-ОД від 16 січня 2020 року та розміщених на сайті https://creditplus.ua/ru/documents (а.с.80-86, т.1).
Згідно з умовами кредитного договору, сума кредиту (загальний розмір) складає 20 000 грн 00 коп. (п.1.3 кредитного договору).
Відповідно до п.1.4 кредитного договору, строк кредиту 30 днів. Детальні терміни повернення кредиту та сплати процентів, визначені в таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі іменується - Графік платежів), що є додатком №1 до цього договору (а.с.87, т.1). Графік платежів розраховується за зниженою процентною ставкою, виходячи з припущення, що споживач виконає свої обов`язки на умовах та у строки, визначені в договорі. Строк кредиту може бути продовжено у порядку та на умовах, визначених в Розділі 4 цього договору.
Пунктом 1.5 кредитного договору визначено, що стандартна процентна ставка становить 1,90% в день та застосовується у межах строку, вказаного в п.1.4 цього договору; у межах нового строку кредиту, якщо відбулась пролонгація за ініціативою споживача, відповідно до п.4.2 договору; у межах нового строку кредиту, якщо відбулася пролонгація відповідно до п.4.3 договору.
Згідно з п.1.5.1 кредитного договору, знижена процентна ставка 1,33% в день та застосовується відповідно до наступних умов: якщо споживач в межах строку, визначеного п.1.4 договору або протягом трьох календарних днів, що слідують за датою закінчення такого строку, здійснить повне погашення кредитної заборгованості, або протягом такого строку за ініціативою споживача відбудеться продовження строку кредиту на новий строк, споживач як учасник програми лояльності отримає від товариства індивідуальну знижку на стандартну процентну ставку, в зв`язку з чим розмір процентів, що повинен сплатити споживач за стандартною процентною ставкою до дати фактичного повернення кредиту (до дати пролонгації (не включно), але в будь-якому випадку не більше ніж за період строку кредиту, зазначеного в п.1.4 договору, буде перераховано за зниженою процентною ставкою.
Пунктом 2.1 кредитного договору визначено, що кошти кредиту надаються ТОВ «Авентус Україна» у безготівковій формі шляхом їх перерахування за реквізитами платіжної картки № НОМЕР_1 або іншої платіжної картки, реквізити якої надані споживачем товариству з метою отримання кредиту.
Відповідно до п.3.1 кредитного договору, нарахування процентів за договором здійснюється на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування кредитом, протягом строку кредиту (включаючи періоди пролонгації та автопролонгації), виходячи із фактичної кількості днів у місяці та у році, тобто метод «факт/факт».
У кредитному договорі зазначено, що він підписаний електронним підписом ОСОБА_2 одноразовим ідентифікатором С330140 14.03.2021 12:47:40.
Відповідно до листа товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Контрактовий дім» (далі - ТОВ «ФК «Контрактовий дім») від 04 травня 2023 року №2633, 14 березня 2021 року була проведена операція щодо здійснення платежу на платіжну картку № НОМЕР_1 в розмірі 20 000 грн 00 коп. (транзакція №922244319 о 12:48, номер замовлення 16019528, статус «принят») (а.с.57, т.1).
18 квітня 2023 року між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» укладений договір факторингу №18.04/23-Ф (а.с.15-24, т.1), предметом якого є відступлення права вимоги до боржників за зазначених у відповідних реєстрах кредитними договорами, в тому числі і за договором №3819385 від 14 березня 2021 року, який було укладено між ОСОБА_2 та ТОВ «Авентус Україна», сума заборгованості у розмірі 57 728 грн 00 коп. (а.с.88, т.1).
Відповідно до наданого позивачем розрахунку на час відступлення прав вимоги у відповідачки була наявна заборгованість в розмірі 57 728 грн 00 коп., яка складається із: заборгованості по тілу кредиту у розмірі 17 600 грн 00 коп.; заборгованості за процентами у розмірі 40 128 грн 00 коп. (а.с.60-79, т.1).
Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною 2 ст.1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст.1055 ЦК України).
Нормою ст.639 ЦК України передбачено, що якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
У ст.3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.
Доведення позивачем умов кредитування і наявності заборгованості є обов`язком позивача, виходячи з принципу змагальності сторін, закріпленого статтею 12 ЦПК України. У справах про стягнення кредитних коштів на банк або іншу фінансову установу покладений обов`язок довести факт передачі коштів позичальнику у розмірі та на умовах, встановлених договором, в іншому випадку, без доведення цього факту, втрачається право банку (фінансової установи) на пред`явлення будь-якої вимоги.
Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлено факт укладення 14 березня 2021 року кредитного договору №3819385 між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_2 в електронній формі шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаного електронним підписом позичальника через одноразовий ідентифікатор С330140, що відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» прирівнюється до письмової форми.
Відхиляючи доводи апеляційної скарги про ненадання позивачем належних доказів укладання електронного договору, колегія суддів виходить з такого.
Відповідно до положень ст.207 ЦК України, електронний документ прирівнюється до письмової форми правочину. Спеціальне законодавство у сфері електронної комерції (Закони України «Про електронну комерцію» та «Про електронні документи та електронний документообіг») не заперечує юридичної сили електронних документів та договорів, укладених шляхом обміну електронними повідомленнями. Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» передбачає можливість підписання електронного правочину, зокрема, електронним підписом одноразовим ідентифікатором. Одноразовим ідентифікатором, як визначено ч.1 ст.3 цього ж Закону, є алфавітно-цифрова послідовність, яку отримує особа, що приймає оферту, шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції.
Таким чином, використання відповідачем логіну та паролю для входу в особистий кабінет та/або введення одноразового ідентифікатора, надісланого на його контактний номер телефону, є належним способом ідентифікації та підписання електронного договору, що відповідає вимогам чинного законодавства.
Водночас, не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа.
Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.
Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.
При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет -магазину тощо) вказується особа, яка створила замовлення.
Аналогічні правові висновки зроблені Верховним Судом у постановах від 12 січня 2021 року у справі №524/5556/19, від 10 червня 2021 року у справі №234/7159/20.
Згідно з ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Колегія суддів звертає увагу, що договір підписаний електронним підписом, використання якого не можливе без проходження попередньої реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора, та без здійснення входу на веб-сайт за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету.
Згідно зі ст.3 Закону України «Про електронний цифровий підпис», електронний цифровий підпис за своїм правовим статусом прирівнюється до власноручного підпису у визначених законом випадках, а електронний підпис не може бути визнаний недійсним лише через його електронну форму. Аналогічно, у цивільному праві діє загальна презумпція правомірності правочину, встановлена статтею 204 ЦК України, відповідно до якої правочин вважається правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або не визнана судом.
У контексті електронного правочину, вчинення дій з використанням особистого кабінету, логіну, паролю та/або одноразового ідентифікатора, наданого особі при реєстрації, створює презумпцію того, що ці дії вчинені саме цією особою. Якщо відповідач заперечує факт власного волевиявлення на укладення кредитного договору в електронній формі або стверджує, що електронний підпис був вчинений не ним, а іншою особою, тягар доведення цих обставин покладається саме на відповідача відповідно до ст.81 ЦПК України.
Таким чином, просте заперечення факту авторизації та підписання договору без надання належних та допустимих доказів, які б підтверджували наявність вад волевиявлення або вчинення електронного підпису іншою особою, не є достатньою підставою для спростування презумпції дійсності правочину та вчинення електронного підпису саме відповідачем. Відповідачка не надала жодних доказів несанкціонованого доступу до її особистого кабінету, використання її персональних даних третіми особами чи будь-яких інших обставин, які б свідчили про відсутність її вільної волі на укладення договору або фальсифікацію електронного підпису.
Доказів того, що персональні дані відповідачки були використані товариствами для укладення кредитних договорів від її імені, відповідачкою суду не надано. При цьому, як вбачається з матеріалів справи, до правоохоронних органів із відповідною заявою щодо вчинення відносно неї шахрайських дій відповідачка не зверталась, як і не оскаржувала правомірність укладеного договору.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції про те, що укладання між сторонами 14 березня 2021 року правочину - договору про надання кредиту, та його підписання ОСОБА_2 за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, підтверджено належними та допустимими доказами, є правильним.
Щодо доводів про недоведеність факту видачі кредиту на рахунок відповідачки, колегія суддів виходить з такого.
Відповідно до вимог ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст.ст.76, 77 ЦПК України).
Згідно зі ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до положень ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхиленні або врахування кожного доказу (групи доказів).
Положення вищезазначених процесуальних норм передбачають, що під час розгляду справ у порядку цивільного судочинства обов`язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача.
Верховний Суд неодноразово наголошував на необхідність застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягара доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто, коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
На підтвердження перерахування первісним кредитором кредитних коштів відповідачці, позивачем надано лист ТОВ «ФК «Контрактовий дім» від 04 травня 2023 року №2633, яким товариство повідомило про успішність операції, відповідно до договору з ТОВ «Авентус Україна» №087/20-П від 08 липня 2020 року, а саме, 14 березня 2021 року була проведена операція щодо здійснення платежу на платіжну картку № НОМЕР_1 в розмірі 20 000 грн 00 коп. (транзакція №922244319 о 12:48, номер замовлення 16019528, статус «принят») (а.с.57, т.1).
Тобто вказаним документом підтверджено факт перерахування коштів відповідачці відповідно до вимог Закону «Про платіжні послуги».
Так, ст.31 Закону України «Про платіжні послуги» прямо зобов`язує платіжного оператора надавати детальну інформацію про платіжну операцію (частина 4 для платника, частина 5 для отримувача, а також частина 3, якщо є послуга ініціювання платежу). Це підтверджує право кредитора (як платника) та позичальника (як отримувача) вимагати таку інформацію.
Пункти 4 та 5 ч.ч.4, 5 ст.31 Закону України «Про платіжні послуги» чітко визначають, яка інформація має бути надана після виконання операції. Це включає: відомості для ідентифікації операції (що є суттю звіту/листа, який кредитор отримує від платіжного оператора); інформацію про отримувача (номер картки/рахунку позичальника), суму платіжної операції, дату і час зарахування коштів на рахунок отримувача.
Водночас колегія суддів звертає увагу на те, що у кредитному договорі №3819385 та листі ТОВ «ФК «Контрактовий дім» зазначено картку з маскою НОМЕР_1 .
Зазначення номера платіжної картки у форматі перших шести та останніх чотирьох цифр із приховуванням проміжних знаків відповідає пункту 10 Положення про додаткові вимоги до договорів небанківських фінансових установ про надання коштів у позику (споживчий, фінансовий кредит), затвердженого постановою Правління Національного банку України від 03 листопада 2021 року №113.
Тому сам факт маскування частини номера картки не може бути підставою для визнання відповідного доказу неналежним або для висновку про неможливість установити одержувача коштів.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19, наголосила на необхідності застосування стандарту більшої переконливості доказів, відповідно до якого обставина вважається доведеною, якщо висновок про її існування з урахуванням усієї сукупності поданих доказів є більш вірогідним, ніж протилежний висновок.
Застосовуючи зазначений стандарт доказування, колегія суддів ураховує, що кредитним договором №3819385 передбачено перерахування 20 000 грн 00 коп. на картку з маскою НОМЕР_1 ; ТОВ «ФК «Контрактовий дім» підтвердило успішне перерахування 14 березня 2021 року саме 20 000 грн 00 коп. на картку з такою маскою; дата, сума і реквізити операції узгоджуються з кредитним договором та розрахунком заборгованості. Жодних доказів того, що зазначена у кредитному договорі та листі ТОВ «ФК «Контрактовий дім» картка належала іншій особі, матеріали справи не містять.
Таким чином, сукупність наведених доказів свідчить про належність платіжної картки ОСОБА_1 та перерахування на неї кредитних коштів значно більш вірогідним, ніж протилежний висновок.
Отже враховуючи наведене, доводи апеляційної скарги про те, що ідентифікувати належність електронного платіжного засобу відповідачці неможливо, оскільки повної інформації щодо номеру банківської картки або ж номеру банківського рахунку відповідачки матеріали справи не містять, колегія суддів відхиляє як необґрунтовані, оскільки суд першої інстанції, реалізуючи дискреційні повноваження щодо оцінки доказів за ст.89 ЦПК України, правомірно визнав вказані вище документи платіжного оператора належними та достатніми доказами на підтвердження перерахування коштів відповідачці за кредитним договором.
Таким чином установивши, що право грошової вимоги до ОСОБА_1 у розмірі 57 728 грн 00 коп. первісним кредитором на підставі укладеного 18 квітня 2023 року договору факторингу №18.04/23-Ф між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «ФК «Фінтраст Україна», відступлене позивачу, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, врахувавши положення ст.ст.525, 526, 629, 1054 ЦК України, Закон України «Про електронну комерцію», дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги, матеріали справи та зміст оскаржуваного судового рішення не дають підстав для висновку про неповне з`ясування судом обставини, що мають значення для справи, неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які передбачені нормами ЦПК України, як підстави для скасування рішень.
Таким чином суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог ст.ст.12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам ст.ст. 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні.
Європейський суд з прав людини вказав, що п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
Згідно з ч.3 ст.389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, визначених у п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії судів судової палати у цивільних справах,
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Печерського районного суду міста Києва від 11 липня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України.
Головуючий
Судді: