Справа № 214/2244/26
2/212/5051/26
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
14 жовтня 2026 року м. Кривий Ріг
Покровський районний суд міста Кривого Рогу в складі:
головуючого судді - Козлова Д. О.,
за участю секретаря - Пижик В. О.,
розглянувши у судовому засіданні в залі суду справу за первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя,
за участі позивача - ОСОБА_1 ,
представника позивача - ОСОБА_3 ,
відповідача - ОСОБА_2 ,
представника відповідача - Каретної Є. В., -
В С Т А Н О В И В:
Позивачка звернулась до суду із даним позовом, посилаючись в обґрунтування заявлених вимог на те, що 12 листопада 2011 року між нею та ОСОБА_2 був укладений шлюб, який був розірваний на підставі рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу від 10 лютого 2026 року. Перебуваючи в шлюбі, діючи в інтересах сім`ї та за спільні кошти, сторони на підставі договору від 10 лютого 2020 року, посвідченого нотаріально, придбали кімнату АДРЕСА_1 , право власності на яку було зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за відповідачем. Отже, оскільки придбана у шлюбі з відповідачем кімната АДРЕСА_1 належить сторонам на праві спільної сумісної власності, то через небажання відповідача вирішити питання щодо поділу такого нерухомого майна просила суд визнати за ОСОБА_1 в порядку поділу спільного майна подружжя право власності на 1/2 частку кімнати 560 (жила площа 17,9 кв. м., загальна площа 22,6 кв. м.) в будинку АДРЕСА_2 , а також визнати за ОСОБА_2 відповідно право власності на 1/2 частку вказаної кімнати АДРЕСА_3 .
Відповідач подав відзив, де вказував, що заперечує проти задоволення позову ОСОБА_1 , оскільки у 2024 році в період шлюбу сторін за позивачкою був зареєстрований також автомобіль ВАЗ 21121, 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , який був проданий ОСОБА_1 без згоди відповідача як співвласника такого майна, в період, коли шлюбні відносини між сторонами вже були припинені. До моменту продажу автомобіля 22.11.2025 року позивачкою він був перереєстрований в ТСЦ МВС № 1243 через нібито втрату свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу. Відповідно до висновку судового експерта № 40/26 від 01.05.2026 року середня ринкова ціна автомобіля ВАЗ 21121, реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 , ідентифікаційний номер кузова (VIN) НОМЕР_2 , становить 101 649 грн., тому вартість автомобіля має бути врахована при вирішенні справи про поділ спільного майна подружжя. Додавав, що позивачка без погодження з відповідачем заселила в спірну кімнату свою матір, яка до теперішнього часу проживає в цій кімнаті, тому відповідач позбавлений можливості користуватися цим житлом, хоча місце проживання відповідача зареєстроване в цій кімнаті. Зауважував, що у наданому позивачкою звіті метою оцінки є визначення оціночної вартості об`єкта оцінки для вчинення правових угод згідно діючого законодавства, що підтверджує, що суб`єкт оціночної діяльності діяв згідно з «Порядком ведення єдиної бази даних звітів про оцінку», затвердженого наказом Фонду державного майна України від 17.05.2018 року № 658, що був розроблений за ст. 172 ПК та застосовується для цілей обчислення доходу платника податку - фізичної особи від продажу нерухомого майна, доходу, отриманого за іншими правочинами, за якими здійснюється перехід права власності на нерухомість, дохід за якими підлягає оподаткуванню, тому не може використовуватися при вирішенні даного спору. Таким чином відповідачем був замовлений у іншого суб`єкта оціночної діяльності висновок про оцінку спірного майна для використання в судовому спорі, відповідно до якого ринкова вартість об`єкта оцінки, була визначена порівняльним підходом, внаслідок чого станом на 18.05.2026 року вартість спірного житла становить 102600 грн. без ПДВ, який відповідач просить використовувати при вирішенні даної справи. Також вказував, що з урахуванням характеристик спірної кімнати (житлова площа - 17,9 кв. м., загальна площа - 22,60 кв. м.), враховуючи норми житлової площі на одну людину, вбачається, що в разі поділу спірної кімнати шляхом визнання за сторонами по 1/2 її частки, вони будуть позбавлені можливості користуватися спільним майном, що зумовить повторне звернення до суду для вирішення порядку користування ним. Таким чином обсяг спільного сумісного майна, набутого у шлюбі сторонами, становить: автомобіль ВАЗ 21121 та кімната по АДРЕСА_4 , загальна вартість якого - 204 249 грн (101 649 + 102 600). З урахуванням того, що автомобіль є неподільною річчю, відповідач вважає, що позивачка самостійно здійснила поділ спільного майна, вирішивши залишити собі автомобіль та продати його, тому відповідач просить відмовити їй у задоволенні позовних вимог повністю. Крім того відповідачем були понесені судові витрати у розмірі 6000 грн.
Від відповідача до суду надійшла зустрічна позовна заява, обгрунтована наступним чином. Перебуваючи у шлюбі, сторонами було придбано в інтересах сім`ї рухоме та нерухоме майно за рахунок спільних грошових коштів подружжя, а саме: кімната у гуртожитку по АДРЕСА_4 , право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_2 , а також автомобіль ВАЗ 21121, 2007 року випуску, зареєстрований за ОСОБА_1 . Загальна ринкова вартість зазначеного майна станом на травень 2026 року складає 204 249 грн. (101 649 + 102 600), з яких 101649 грн. - середня ринкова ціна автомобіля ВАЗ 21121, 2007 року випуску, а 102 600 грн. - ринкова вартість кімнати 506 у гуртожитку по АДРЕСА_2 . Додавав, що у порушення прав ОСОБА_2 позивачка зазначений автомобіль продала без його згоди вже у період, коли шлюбні відносини між ними були припинені, тому внаслідок відчуження такого автомобіля ОСОБА_1 проти його волі, він має право на грошову компенсацію вартості відчуженого автомобіля, виходячи з дійсної ринкової вартості аналогічних транспортних засобів на час поділу майна. Однак відповідач не бажає отримувати грошову компенсацію за автомобіль, вважаючи також, що визнання за кожним з колишнього подружжя по 1/2 частки кімнати у гуртожитку не відповідатиме інтересам сторін, посилаючись на обґрунтування, викладені у відзиві на позов, тому просив суд, оскільки він іншого нерухомого майна у приватній власності не має, винаймаючи житло для свого проживання, в порядку поділу спільного сумісного майна, набутого під час шлюбу між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , визнати за ОСОБА_2 право власності на кімнату 506 (загальна площа 22,6 кв. м., житлова площа 17,9 кв. м.) по АДРЕСА_5 .
Ухвалою суду від 3 червня 2026 року було об`єднано в одне провадження зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя із первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.
Позивачка, ОСОБА_1 , у судовому засіданні, підтримуючи заявлені нею позовні вимоги у повному обсязі, а також заперечуючи проти зустрічних вимог ОСОБА_2 , вказувала, що вона мешкає у двокімнатній квартирі своєї матері разом із 14-річним спільним сином сторін, де ОСОБА_1 також зареєстрована. Натомість, мати позивачки мешкає в спірній кімнаті гуртожитку за домовленістю із ОСОБА_2 ще при придбані такого житла у 2020 році, яке було придбано за спільні кошти подружжя та за позику відповідача за місцем його роботи, яку було сплачено під час шлюбу. Кімната у гуртожитку була придбана для покращення житлових умов проживання родини сторін. Додавала, що автомобіль був придбаний подружжям сторін за кредитні кошти. Однак внаслідок матеріальної скрути вона була вимушена, щоб погасити кредит продати такий автомобіль, враховуючи, що відповідач з вересня по грудень 2025 року не платив їй аліменти на сина. При цьому запевняла, що ОСОБА_2 був обізнаний із тим, що вона збирається продати автомобіль. Стверджувала, що фактично шлюбні відносини між сторонами були припинені з 13 вересня 2025 року. Просила задовольнити її позов.
Представник ОСОБА_1 , адвокат Шукюров Р. С., підтримуючи доводи позивачки, зазначав, що автомобіль був проданий ОСОБА_1 зі згоди відповідача у період шлюбу подружжя сторін. Просив суд задовольнити первісний позов та відмовити у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 .
Відповідач, ОСОБА_2 , у судовому засіданні, заперечуючи проти вимог ОСОБА_1 та підтримуючи поданий ним зустрічний позов, пояснював у суді, що продаж спірного автомобіля був здійснений ОСОБА_1 без його відома, про продаж якого він дізнався лише в електронному кабінеті водія. Підтвердив, що фактично шлюбні відносини були припинені між сторонами у вересні 2025 року, після чого ОСОБА_1 без його відома продала автомобіль, який знаходився у її користуванні, хоча документи на автомобіль були весь цей час у відповідача. Додавав, що автомобіль ВАЗ був придбаний у шлюбі після аварії та продажу колишнього автомобіля сторін, Опель. Отже, вона переоформила свідоцтво на автомобіль на підставі нібито його втрати нею. Додавав, що йому ніде жити, тому він змушений орендувати собі житло, оскільки у спірну кімнату гуртожитку йому доступ проживати не дає мати позивачки, яка там проживає. Після придбання спірної кімнати у гуртожитку він із ОСОБА_1 та сином стали жити у двокімнатній квартирі матері ОСОБА_1 , яка за домовленостями із нею переїхала жити у гуртожиток. Просив задовольнити його зустрічний позов.
Представник відповідача, адвокат Каретна Є. В., у судовому засіданні, підтримуючи вимоги ОСОБА_2 та заперечуючи проти вимог ОСОБА_1 , зауважувала, що без згоди відповідача ОСОБА_1 після припинення фактичних шлюбних відносин між сторонами продала автомобіль ВАЗ. Просила задовольнити зустрічний позов ОСОБА_2 та відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 , оскільки сторони разом із спільним неповнолітнім сином не можуть жити в одній кімнаті гуртожитку, яку не можна поділити навпіл.
Таким чином суд, вислухавши сторін та їх представників, дослідивши матеріали справи, вважає заявлені позовні вимоги ОСОБА_1 такими, що підлягають частковому задоволенню, а у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 слід відмовити, виходячи з наступних підстав.
Судом було встановлено, що з 12 листопада 2011 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (дошлюбне прізвище - ОСОБА_4 ) перебували у зареєстрованому шлюбі, що підтверджується свідоцтвом про шлюб, актовий запис від 12 листопада 2011 року № 651, виданим Дзержинським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Криворізького міського управління юстиції у Дніпропетровській області, який було розірвано на підставі рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу від 10 лютого 2026 року по справі № 214/10469/25, яке набуло чинності 13 березня 2026 року.
Також суд встановив, що згідно із копією договору купівлі-продажу від 11.06.2020 року, посвідченого нотаріально, реєстр № 524, вбачається, що ОСОБА_2 придбав у приватну власність кімнату в гуртожитку АДРЕСА_6 , за нотаріально посвідченої згоди дружини, ОСОБА_1 , реєстр нотаріусу № 522, що також підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 11.06.2020 року та технічним паспортом на таку нерухомість.
При цьому суд зазначає, що кімната у гуртожитку АДРЕСА_6 , була придбана за таким договором купівлі-продажу від 11.06.2020 року за 170 000 грн., вартість якої відповідно до звіту про оцінку майна становила 167 400 грн.
Також судом встановлено, що на підставі витягу з реєстру Криворізької міської територіальної громади від 27.05.2026 року вбачається, що відповідач, ОСОБА_2 , зареєстрований у такій кімнаті гуртожитку за адресою: АДРЕСА_5 , починаючи з 18 лютого 2021 року.
Крім того за довідкою від 18.06.2026 року ОСББ «Цереус-1Б» вбачається, що відповідач, ОСОБА_2 , не проживає з 11.06.2020 року до теперішнього часу у кімнаті гуртожитку АДРЕСА_1 , де фактично мешкає ОСОБА_5 з дозволу власника такого житла, ОСОБА_2 .
Крім того суд встановив, що за інформацією від 16.06.2026 року з Державного реєстру речових прав та Реєстру прав власності на нерухоме майно вбачається, що ОСОБА_2 є власником лише спірної кімнати в гуртожитку АДРЕСА_1 .
Відповідно до звіту від 26 лютого 2026 року про оцінку майна № 210-20260226-[телефон приховано] суб`єкта оціночної діяльності, ОСОБА_6 , строк дії якого становив шість місяців, вбачається, що була проведена оцінка кімнати в гуртожитку АДРЕСА_6 , витратним та порівняльним підходами, внаслідок чого оціночна вартість такої нерухомості становила 163506,17 грн., що підтверджується довідкою від 26 лютого 2026 року про оціночну вартість об`єкта нерухомості.
Згідно ж з висновком про оцінку майна від 18 травня 2026 року суб`єкта оціночної діяльності, ОСОБА_7 , вбачається, що була проведена оцінка кімнати в гуртожитку АДРЕСА_6 , порівняльним підходом, внаслідок чого оціночна вартість такої нерухомості становила 102600 грн. без ПДВ.
При цьому суд не погоджується із доводами представника ОСОБА_2 щодо неврахування звіту про оцінку спірної кімнати у гуртожитку через його підготовку для цілей обчислення доходу платника податку від продажу нерухомого майна, оскільки при проведенні оцінки на замовлення ОСОБА_1 та відповідача суб`єктами оціночної діяльності були використані порівняльні підходи при визначені вартості такої нерухомості.
Натомість, суд вказує, що вартість майна визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. Звіт на замовлення позивачки від лютого 2026 року мав термін чинності лише 6 місяців і на момент ухвалення рішення у жовтні 2026 році вже був неактуальним.
Отже, судом при вирішенні даного спору був використаний звіт, наданий відповідачем ОСОБА_2 .
Також суд встановив, що на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу від 2 квітня 2024 року ( НОМЕР_3 ) вбачається, що автомобіль ВАЗ 21121, 2007 року випуску, об`єм двигуна 1596 см. куб., н/з НОМЕР_1 , був зареєстрований за ОСОБА_1 .
Згідно із відповіді від 23 червня 2026 року ТСЦ МВС № 1243 вбачається, що автомобіль ВАЗ 21121, н/з НОМЕР_1 , VIN: НОМЕР_2 був за позивачкою ОСОБА_1 зареєстрований 2 квітня 2024 року за договором купівлі-продажу транспортного засобу № 6547/24/000544 від 23 березня 2024 року, який був придбаний за 58050 грн., а також перереєстрований 22 листопада 2025 року через втрату свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу від 2 квітня 2024 року.
Відповідно ж до інформації від 11 червня 2026 року ТСЦ МВС № 3245 вбачається, що транспортний засіб ВАЗ 21121, 2007 року випуску, н/з НОМЕР_1 , VIN: НОМЕР_2 , був за 15 000 грн. придбаний ОСОБА_8 у ОСОБА_1 , що підтверджується копією договору купівлі-продажу транспортного засобу від 29.11.2025 року № 3245/2025/5774935.
За висновком судового експерта № 40/26 від 1 травня 2026 року вбачається, що середня ринкова вартість автомобіля ВАЗ 21121, н/з НОМЕР_1 , VIN: НОМЕР_2 , без урахування його технічного стану та пробігу, станом на 27 квітня 2026 року складає 101649 грн.
Згідно із ст. 368 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 60 Сімейного кодексу України (далі - СК) майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
За ч. 1 ст. 61 СК об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.
Таким чином за загальним правилом, що випливає з наведених правових норм, вбачається, що будь-яке майно набуте за час шлюбу належить до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя, якщо одним із них не доведене набуття ним особистої приватної власності на майно в період перебування в шлюбі.
Це означає, що ні дружина, ні чоловік не зобов`язані доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі, оскільки воно вважається таким, що належить подружжю.
Суд у цьому сенсі зазначає, якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього лише на ім`я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя.
Аналогічна правова позиція була викладена Верховним Судом у постанові від 22 січня 2020 року по справі № 711/2302/18.
Заінтересована особа може натомість довести, що майно придбане нею у шлюбі, але за її особисті кошти. У цьому разі презумпція права спільної сумісної власності на це майно буде спростована.
Якщо ж заява, одного з подружжя, про те, що річ була куплена на її особисті кошти не буде належним чином підтверджена, презумпція права спільної сумісної власності подружжя залишиться непохитною.
Аналогічна правова позиція була викладена Верховним Судом у постанові від 22 січня 2020 року по справі № 711/2302/18.
Таким чином, тягар доказування у справах цієї категорії покладено на того із подружжя, хто заперечує проти визнання майна об`єктом спільної сумісної власності подружжя.
Так за п. 3 ч. 1 ст. 57 СК особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
Отже, у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.
Зібрані у сукупності докази по справі свідчать про те, що грошові кошти на придбання житла по АДРЕСА_4 були використані в інтересах сім`ї сторін по справі з метою покращення житлових умов родини подружжя сторін, що підтверджує статус спільної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на кімнату АДРЕСА_1 .
Суд в цьому сенсі зауважує, що критеріями, які дозволяють надати майну статус спільної сумісної власності, є: час набуття такого майна; кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий статус спільної власності подружжя.
Аналогічна правова позиція була викладена Верховним Судом у постанові від 6 жовтня 2021 року по справі № 234/17030/18.
Отже, на підставі переліченого обґрунтування, суд зазначає, що належних та допустимих доказів на спростування презумпції права спільної сумісної власності колишнього подружжя сторін на кімнату АДРЕСА_1 суду не було надано.
Суд на підставі викладеного вмотивування дійшов висновку, що спірне нерухоме майно з підстав, передбачених ст. 60, 61 СК та ст. 368 ЦК, є об`єктом права спільної сумісної власності позивачки та відповідача, як подружжя, яке було набуте ними спільно за час їх перебування у шлюбі.
За ч. 1 ст. 65 СК дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.
Відповідно до ч. 1 ст. 68 СК розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.
За ч. 1 ст. 69 СК дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Згідно із ч. 1 ст. 70 СК у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
На підставі ч. 2 ст. 370 ЦК в разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду.
Відповідно до ч. 3 ст. 372 ЦК в разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.
Суд при цьому вказує, що поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (ч. 1, 2 ст. 71 СК), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (ч. 2 ст. 364 ЦК).
Однак в постанові Верховного Суду України від 18 січня 2017 року по справі № 6-2565цс16 зазначено, що в разі, коли один з подружжя не вчинив передбачених ч. 5 ст. 71 СК дій щодо попереднього внесення відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між сторонами відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.
Аналогічна правова позиція була викладена Верховним Судом у постанові від 7 листопада 2018 року по справі № 405/2391/15-ц.
З урахуванням наведеного вмотивування, зважаючи на те, що сторони у справі (колишнє подружжя) не домовилися про порядок поділу спільного майна, беручи до уваги, що у них наявне лише одне нерухоме майно у вигляді кімнати у гуртожитку, яке зареєстроване на відповідача, за відсутності іншого нерухомого або рухомого майна у сторін під час шлюбу, то при поділі майна між колишнім подружжям сторін суд виходив із кількості об`єктів нерухомості, відсутності на момент вирішення спору у власності сторін автомобіля ВАЗ, дотримання прав позивачки із сином та відповідача на житло, часток сторін у такому спільному майні.
Отже, враховуючи викладене вмотивування, відсутність позовних вимог про виплату компенсації та згоди когось зі сторін на проведення на їх користь виплати компенсації за належну такому співвласнику частку на спірну кімнату в гуртожитку, то здійснити поділ майна колишнього подружжя сторін без виплати одному із них компенсації іншим співвласником немає законних підстав.
Аналогічна правова позиція була викладена Верховним Судом у постанові від 31 серпня 2023 року по справі № 686/9818/22.
Таким чином за встановлених обставин справи суд дійшов переконання, що за відсутності можливості провести поділ спільного майна колишнього подружжя сторін у натурі (спірної кімнати у гуртожитку), за відсутності згоди будь-якого такого співвласника на отримання компенсації вартості належної йому 1/2 частки у спірній нерухомості, то суд вважає, що в даному випадку слід визначити саме ідеальні частки сторін в такому майні без його реального поділу, залишивши у спільній частковій власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 спірну кімнату в гуртожитку.
Аналогічна правова позиція була викладена Верховним Судом у постанові від 22 січня 2025 року по справі № 629/3710/20.
Внаслідок переліченого обґрунтування, враховуючи презумпцію права спільної сумісної власності спірного майна сторін, суд за встановленими обставинами справи дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню шляхом визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частку кімнати АДРЕСА_1 .
Натомість, на підставі переліченого вмотивування за ОСОБА_2 залишається також право власності на 1/2 частку кімнати АДРЕСА_1 .
Суд також вказує, що за положеннями ч. 1, 2 ст. 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.
Згідно з ч. 3 ст. 65 СК України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.
Відповідно до п. 30 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об`єктом права його спільної сумісної власності, передбачено ч. 1 ст. 63, ч. 1 ст. 65 СК. У випадку, коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.
Належність майна до об`єктів права спільної сумісної власності визначено ст. 61 СК України, згідно з частиною третьою якої якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
При цьому ч. 3 ст. 61 СК України кореспондує ч. 4 ст. 65 СК України, яка передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.
За таких обставин за нормами сімейного законодавства умовою належності того майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об`єктів спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета укладення договору - інтереси сім`ї, а не власні, не пов`язані з сім`єю інтереси одного з подружжя.
Суд зазначає, що встановлення належності спірного автомобіля до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя є обставиною, яка потребує встановлення для вирішення даного спору, виходячи з його підстав та не є самостійною вимогою чи способом захисту, який потребує вирішення.
Аналогічна правова позиція була викладена Верховним Судом у постанові від 22 грудня 2021 року по справі № 726/1388/16.
Оскільки презумпцію права спільної сумісної власності майна подружжя відповідачкою не було спростовано, матеріали справи не містять належних доказів того, що спірне майно придбане за її особисті кошти, внаслідок чого суд дійшов висновку про доцільність визнання спільною сумісною власністю сторін автомобіля ВАЗ 21121, н/з НОМЕР_1 .
Отже, судом було встановлено з підстав, передбачених ст. 60, 61 СК та ст. 368 ЦК, що вказаний автомобіль був об`єктом права спільної сумісної власності сторін, як колишнього подружжя, яке було набуте спільно за час їх перебування у шлюбі.
При цьому суд вказує, що суд встановив, що фактичне припинення сторонами шлюбних відносин відбулось 13 вересня 2025 року, тобто до моменту відчуження спірного автомобіля.
Крім того ОСОБА_1 не було доведено, що між сторонами по справі була домовленість про продаж такого автомобіля в рахунок оплати ОСОБА_2 аліментів на утримання сина сторін, а також що автомобіль ВАЗ був придбаний подружжям сторін за кредитні кошти.
Отже, оскільки зазначений транспортний засіб був набутий під час шлюбу сторін та був їх спільною сумісною власністю, суд вважає, що неотримання згоди іншого з подружжя при відчуженні такого майна є порушенням вимог ст. 60, 61, 63 СК України.
Аналогічна правова позиція була викладена Верховним Судом у постанові від 23 грудня 2020 року по справі № 726/1606/17.
При цьому суд вказує, що згода чоловіка ОСОБА_1 на відчуження автомобіля була потрібна, оскільки норми Сімейного кодексу та Цивільного кодексу мають вищу юридичну силу ніж «Порядок державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів», затверджений постановою КМУ № 1388 від 7 вересня 1998 року.
Суд встановив на підставі зібраних доказів, що фактично автомобіль ВАЗ 21121, н/з НОМЕР_1 був реалізований без згоди ОСОБА_2 , в якого було реєстраційне свідоцтво на такий автомобіль, а сам транспортний засіб залишався у користуванні ОСОБА_1 .
Враховуючи викладене вмотивування, суд робить висновок, що гроші від продажу спірного автомобіля не бути використані в інтересах сім`ї колишнього подружжя сторін, оскільки даний факт не було доведено ОСОБА_1 , враховуючи, що автомобіль був проданий позивачкою в листопаді 2025 року, коли фактичні шлюбні відносин між сторонами були припинені.
За ч. 1 ст. 65 СК дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.
На підставі ч. 1 ст. 69 СК дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Згідно із ч. 1 ст. 70 СК у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Таким чином, керуючись наведеними правовими нормами, враховуючи презумпцію права спільної сумісної власності спірного майна, суд за встановленими обставинами справи дійшов висновку, що ОСОБА_2 було доведено, що на автомобіль ВАЗ 21121, н/з НОМЕР_1 він мав право власності в розмірі саме 1/2 частки.
Отже, оскільки суд встановив, що спірний автомобіль, придбаний у період шлюбу сторін, то суд дійшов висновку про необхідність врахування при поділі спільного майна сторін суми компенсації 1/2 частки вартості такого автомобіля, оскільки відсутність згоди одного із співвласників на розпорядження майном, відчуженим за правочином, який виходить за межі дрібного побутового, є підставою вважати, що такий правочин порушив права ОСОБА_2 , бо потребував згоди відповідача, як іншого співвласника автомобіля.
Суд звертає увагу на те, що в разі, якщо сторона договору або інша зацікавлена особа хоче отримати еквівалент вартості майна, яке було відчужено без її згоди, вона має право подати позов про стягнення компенсації в розмірі частки відчуженого спільного майна, що є ефективним способом захисту без визнання правочину недійсним та застосування реституції. У цьому випадку важливим є встановлення на час вирішення спору ринкової вартості спільного майна, яке було відчужено, а у разі неможливості визначення такої вартості саме цього майна - ринкової вартості майна, подібного за якостями (технічними характеристиками) до відчуженого.
Аналогічна правова позиція була викладена Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 22 вересня 2022 року по справі № 125/2157/19.
Встановлено, шо спірний автомобіль був відчужений ОСОБА_1 без згоди відповідача, внаслідок чого ОСОБА_2 має право на отримання компенсації 1/2 вартості такого майна.
Суд при цьому зазначає, що у випадку відчуження (приховання) майна одним із подружжя проти волі іншого з подружжя та у зв`язку з цим неможливості встановлення його дійсної (ринкової) вартості, визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи. Такий підхід є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв`язку з припиненням її права на спільне майно.
Аналогічна правова позиція була викладена Об`єднаною палатою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду в постанові від 3 жовтня 2018 року по справі № 127/7029/15-ц.
Доводи про те, що дійсна вартість транспортних засобів встановлена довідками-рахунками, а не висновками авто-товарознавчих досліджень, не заслуговують на увагу, оскільки вартість майна, що підлягає поділу, у разі недосягнення згоди між подружжям, визначається на час розгляду справи, а не на час продажу майна одним із подружжя проти волі іншого.
Аналогічна правова позиція була викладена Верховним Судом у постанові від 3 жовтня 2018 року по справі № 127/7029/15-ц.
Отже, оскільки ОСОБА_1 не спростувала визначену ОСОБА_2 вартість автомобіля ВАЗ та не заявляла клопотань про проведення експертизи, то суд бере до уваги саме висновок експерта № 40/26 від 1 травня 2026 року, яким було визначено ринкову вартість автомобіля ВАЗ 21121, н/з НОМЕР_1 , в сумі 101649 грн.
Аналогічна правова позиція була викладена Верховним Судом у постанові від 23 липня 2024 року у справі № 752/9168/20.
Таким чином за встановлених обставин справи при проведенні поділу спільного майна колишнього подружжя сторін на користь ОСОБА_2 підлягає виплаті компенсація вартості 1/2 частки автомобіля ВАЗ 21121, н/з НОМЕР_1 , в сумі 50824,50 грн. (101649 / 2 = 50824,50).
Вирішуючи по суті вимоги ОСОБА_2 за зустрічним позовом останнього, суд вказує, якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою (абзаци перший і другий частини другої статті 364 ЦК України).
Неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення (частина друга статті 183 ЦК України).
Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду (частини друга, четверта та п`ята статті 71 СК України).
Право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї (частина перша статті 365 ЦК України). Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду (частина друга статті 365 ЦК України).
Залишення неподільної речі у спільній власності не позбавить того із подружжя, хто фактично користується річчю, можливості це робити надалі. Але інший із подружжя, який формально залишається співвласником, усупереч частинам першій і сьомій статті 41 Конституції України за відсутності окремої домовленості фактично позбавляється можливості такого користування, впливу на долю речі, а також грошової компенсації.
Такий висновок узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20.
Отже, за ст. 365 ЦК право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї. Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.
Так Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 грудня 2018 року у справі № 908/1754/17 виснувала, що відсутність конструкції («за наявності одночасно») в ст. 365 ЦК свідчить про можливість припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду на підставі позову інших співвласників за наявності хоча б однієї з перелічених законодавцем у частині першій цієї статті обставин (зокрема, в пунктах 1-3). Водночас необхідно зважати, що правова норма, закріплена п. 4 ч. 1 ст. 365 ЦК, не може вважатися самостійною обставиною для припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду, оскільки фактично встановлює неприпустимість такого припинення (таке припинення є неможливим у разі, якщо воно завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї). Припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду на підставі положень цієї статті можливе за наявності хоча б однієї з обставин, передбачених п. 1-3 ч. 1 ст. 365 ЦК, за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника, та попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду, а не за наявності всіх обставин, передбачених цією статтею, в їх сукупності.
Аналогічна правова позиція була викладена Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в постанові від 9 вересня 2024 року по справі № 671/1543/21.
Судом, натомість, при розгляді даного спору було встановлено, що дійсно спільне користування колишнього подружжя сторін як співвласників спірною кімнатою у гуртожитку є неможливим та така кімната є неподільною.
В той же час суд встановив, що припинення права власності на 1/2 частку такого житла ОСОБА_1 завдасть істотної шкоди інтересам такого співвласника та членам її сім`ї, оскільки на даний момент у такій кімнаті зі згоди сторін проживає мати відповідачки, яка таке житло утримує, внаслідок чого у двокімнатній квартирі останньої мешкає ОСОБА_1 разом із неповнолітнім сином сторін, а раніше там також мешкав відповідач, ОСОБА_2 .
Отже, визнання за ОСОБА_2 в цілому права власності на спірну кімнату у гуртожитку спричинить неможливість проживати у ньому матері позивачки та відповідно ОСОБА_1 із сином разом із ОСОБА_5 втрьох у двокімнатній квартирі по АДРЕСА_7 , враховуючи, що ОСОБА_1 та її син не забезпечені іншим окремим житлом.
Крім того суд встановив, що ОСОБА_2 не вніс на депозитний рахунок суду відповідно до положень ч. 2 ст. 365 ЦК суму вартості 1/2 частки спірної кімнати у гуртожитку.
Таким чином, виходячи з наведених норм права, правових позицій Верховного Суду та встановлених обставин справи, вбачається, що вимоги зустрічного позову ОСОБА_2 про визнання за ним у цілому права власності на кімнату АДРЕСА_1 , як необґрунтовані, задоволенню судом не підлягають.
Отже, зважаючи на те, що суд частково задовольнив вимоги ОСОБА_1 за первісним позовом, врахувавши при проведення поділу майна компенсацію відповідачу вартості автомобіля, відчуженого позивачкою, то за ст. 141 ЦПК на користь останньої слід стягнути з ОСОБА_2 сплачений нею при подані до суду судовий збір в розмірі 1331,20 грн. відповідно до частки задоволеного судом первісного позову, тобто в сумі 665,60 грн.
Натомість, враховуючи, що суд відмовив повністю у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 , то понесені ним витрати з оплати судового збору в сумі 1331,20 грн. розподілу між сторонами не підлягають.
Керуючись ст. 12, 13, 81, 141, 223, 259, 263-265 ЦПК, -
В И Р І Ш И В:
Первісний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя - задовольнити частково.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя - відмовити.
Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку кімнати 506 (загальна площа 22,6 кв. м., жила площа 17,9 кв. м.), розташованої по АДРЕСА_2 .
Визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частку кімнати 506 (загальна площа 22,6 кв. м., жила площа 17,9 кв. м.), розташованої по АДРЕСА_2 .
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 компенсацію вартості 1/2 частки автомобіля ВАЗ 21121, 2007 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 , VIN: НОМЕР_2 , в розмірі 50824 (п`ятдесят тисяч вісімсот двадцять чотири) грн. 50 коп.
У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати з оплати судового збору в розмірі 665,60 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Дніпровського апеляційного суду. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення суду складено та підписано 15 жовтня 2026 року.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_4 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_7 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_5 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_5 .
Суддя: Д. О. Козлов