Справа № 191/7340/26
Провадження № 2-о/191/150/26
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 жовтня 2026 року м. Синельникове
Синельниківський міськрайонний суд Дніпропетровської області в складі:
головуючої судді Чорної О.В.,
за участі секретаря судового засідання Силкіної О.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Приморський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про встановлення факту смерті,
ВСТАНОВИВ:
До суду звернувся ОСОБА_1 із заявою, якою просить встановити факт смерті його батька - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уроженця м. Луганськ Луганської області, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 у м. Луганськ.
Заяву обґрунтовує тим, що його батько, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , помер ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Луганськ, про це видано Свідоцтво про смерть серія НОМЕР_1 від 29.04.2022 р. Однак зареєструвати його смерть у встановленому законом порядку заявник не може, оскільки свідоцтво про смерть серія НОМЕР_1 від 29.04.2022 р. видане так званим Ленінським відділом запису актів цивільного стану Луганського міського управління юстиції Міністерства юстиції Луганської народної республіки, не відповідає вимогам чинного законодавства України. У зв`язку з цим заявник не може зареєструвати смерть батька та реалізувати спадкові права.
Ухвалою суду від 12.10.2026 року відкрито провадження у справі та призначено до судового засідання.
Ухвалою суду від 12.10.2026 року витребувано у ОСОБА_1 належним чином засвідчену копію лікарського свідоцтва про смерть ОСОБА_2 .
Заявник у судове засідання не з`явився, надав суду заяву про розгляд справи без його участі, на виконання ухвали суду про витребування письмових доказів до суду знову надав копію свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 29.04.2022 (виданого незаконним органом окупаційної адміністрації) та фотознімок місця поховання, у заяві зазначив, що у його розпорядженні медичних документів на підтвердження факту смерті батька немає, оскільки вони знаходяться на окупованій території.
Представник заінтересованої особи у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце проведення судового розгляду був повідомлений належним чином.
Судом на підставі частини другої статті 247 ЦПК України, у зв`язку із неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Дослідивши письмові докази, суд приходить до наступних висновків.
На підтвердження факту родинних відносин заявником надано копію свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 від 10.11.1994 року, де в графі батько вказано « ОСОБА_3 ».
Таким чином, судом встановлено, що заявник є сином ОСОБА_2 .
Заявник на підтвердження факту смерті ОСОБА_2 надає копію так званого свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 29.04.2022, виданого незаконним органом окупаційної влади - Ленінським відділом запису актів цивільного стану Луганського міського управління юстиції Міністерства юстиції Луганської народної республіки та копію фотознімку місця поховання. Будь-яких інших доказів, за допомогою яких можна було б встановити час, місце, причини смерті особи на тимчасово окупованій території, зокрема, медичних документів, суду не надано, особисті пояснення заявник суду не надав, свідків не викликав, у самій заяві відсутнє викладення будь-яких фактичних обставин, які б вказували на обставини і факт смерті особи, місце, час та причини, доказів звернення до органів української влади з метою реєстрації факту смерті та відмови РАЦС у такі реєстрації суду також не надано.
Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України, окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України передбачено, що суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав; чинне законодавство не передбачає іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення такого факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі №320/948/18 (провадження № 14-567цс18) зазначено, що у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов. А саме, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2020 року у справі №644/6785/18, зазначено, що суд вправі розглядати справи про встановлення юридичних фактів, коли цей факт безпосередньо породжує юридичні наслідки. Тобто, від встановлення такого факту залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян та встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.
Таким чином, юридичні факти можуть бути встановлені лише для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав фізичної особи.
Статтею 315 ЦПК України визначено перелік справ про встановлення юридичних фактів, які розглядаються судом в порядку окремого провадження.
Відповідно до пункту 8 частини першої статті 315 ЦПК України, встановлення факту смерті особи в певний час проводиться у разі неможливості реєстрації органом реєстрації актів цивільного стану факту смерті.
Відповідно до ст.317 ЦПК України, заява про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, може бути подана родичами померлого або їх представниками до суду за межами такої території України.
ЦПК України містить чотири процедури, наслідком яких є ухвалення судового рішення, на підставі якого органи державної реєстрації актів цивільного стану можуть видати свідоцтво про смерть, зокрема:
- встановлення факту смерті особи в певний час в разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті (пункт 8 частини першої статті 315 ЦПК);
- встановлення факту смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру (пункт 9 частини першої статті 315 ЦПК України);
- встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України або на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан (стаття 317 ЦПК України);
- визнання фізичної особи померлою (статті 305-309 ЦПК України).
З одного боку, особливості провадження у справах про встановлення факту народження або смерті особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України встановлені статтею 317 ЦПК України.
За змістом частини першої статті 317 ЦПК заява про встановлення факту смерті особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України, визначеній такою відповідно до законодавства, може бути подана членами сім`ї померлого, їхніми представниками або іншими заінтересованими особами (якщо встановлення факту смерті особи впливає на їхні права, обов`язки чи законні інтереси) до будь-якого місцевого суду України, що здійснює правосуддя, незалежно від місця проживання (перебування) заявника.
У постановах від 26 квітня 2023 року у справі № 337/3725/22, від 29 березня 2023 року у справі № 753/8033/22 та від 26 листопада 2025 року у справі № 233/5109/21 Верховний Суд дійшов висновків, що підставою для встановлення факту смерті є підтверджені доказами обставини, які свідчать про смерть громадянина в певний час і за певних обставин. Доказами, що підтверджують факт смерті особи в умовах воєнного стану або на тимчасово окупованій території України, можуть бути зокрема письмові докази; речові докази, у тому числі звуко- і відеозаписи; висновки експертів; копії лікарського свідоцтва/довідки про смерть; показання свідків, що можуть підтвердити ті обставини, на які посилається заявник; довідки з військкомату або від командира військової частини (у випадку загибелі військовослужбовців); заяви до правоохоронних органів про зникнення особи, в тому числі при обставинах, що загрожували їй смертю.
З іншого боку, пунктом 8 частини першої статті 315 ЦПК передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту, зокрема, смерті особи в певний час, у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.
У заяві про встановлення факту повинно бути зазначено: який факт заявник просить встановити та з якою метою; причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт; докази, що підтверджують факт (частини перша-друга статті 318 ЦПК).
Заявник зобов`язаний обґрунтувати свою заяву посиланнями на докази, що достовірно свідчать про смерть особи у певний час і за певних обставин. Заяви про встановлення факту смерті особи в певний час приймаються до провадження суду і розглядаються за умови подання заявниками документів про відмову органів реєстрації актів громадянського стану в реєстрації події смерті.
Встановлення факту смерті фізичної особи на підставі пункту 8 частини першої статті 315 ЦПК можливе лише тоді, якщо суд на підставі незаперечних доказів ствердить, тобто доведе обставини, які вірогідно свідчать про смерть особи у точно визначений час, за яких настала смерть, і факт неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ч. 2 ст. 80 ЦПК України).
У відповідності до Інформаційного листа ВСС України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про окремі питання застосування Закону України від 04.02.2016 №990-VІІІ «Про внесення змін до Цивільного процесуального кодексу України» щодо встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України» - питання щодо можливості використання як доказів у справі про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України документів, які видані органами та установами (зокрема лікарняними закладами), що знаходяться на такій території, має вирішуватись з урахуванням загальних положень цивільного процесуального законодавства України щодо належності та допустимості доказів (ст. 58, 59 ЦПК України). Зокрема, належними відповідно до ч. 1 ст. 58 ЦПК України є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Допустимими за замістом частини першої цієї статті є докази, одержані в порядку, встановленому законом.
Даючи оцінку допустимості таких доказів, як документи, що видані органами та установами на тимчасово окуповані території України, слід керуватись положеннями ч. 2 ст. 19 Конституції України, якою передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 9 Закону Украни «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», норми якого стосуються тимчасово окупованої території в т.ч. Луганської області, передбачено, що будь-які органи, їх посадові так службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт, (рішення, документ) виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті є недійсним і не створює правових наслідків.
Також під час вирішення питання оцінки доказів у справах про встановлення факту народження або смерті на тимчасово окупованій території України, необхідно брати до уваги практику Європейського суду з прав людини, яка відповідно до українського законодавства має застосовуватись судами при розгляді справ, як джерело права в т.ч. висновки Європейського суду з прав людини, які зроблені у справах проти Туреччини, зокрема у справі «Loizidou v Turkey», а також у справі «Cyprus v Turkey», а також проти Молдови та Росії, зокрема у справі «Mozer v Republic of Moldova and Russia», «Haseu and Others v Moldova and Russia», де ґрунтуючись на Консультативному висновку Міжнародного суду (ООН) у справі Намібії (Namibia case), Європейський суд з прав людини наголосив, що першочерговим завданням щодо прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної сторони.
Цей висновок Європейського суду з прав людини слід розуміти в контексті Консультативного висновку Міжнародного суду (ООН) у справі Намібії так званого «намібійського винятку», який є винятком із загального принципу щодо недійсності актів, у тому числі нормативних, які видані владою не визнаного на міжнародному рівні державного утворення. Зазначений виняток полягає в тому, що не можуть визнаватися недійсними всі документи, видані на окупованій території, оскільки це може зашкодити правам мешканців такої території. Застосовуючи «намібійський виняток» у справі «Кіпр проти Туреччини» Європейський суд з прав людини зокрема зазначив, що виходячи з інтересів мешканців, що проживають на окупованій території, треті держави та міжнародні організації, особливо суди, не можуть просто ігнорувати дії фактично існуючих на такій території органів влади, протилежний висновок означав би цілковите нехтування всіма правами мешканців цієї території при будь-якому обговоренні їх у міжнародному контексті, а це б становило позбавлення їх наймінімальніших прав, що їм належить.
З огляду на вищенаведене, суд бере до уваги свідоцтво про смерть, видане 09.08.2024 незаконним органом, актовий запис № 120.
Аналогічного висновку дійшов ВС у постанові від 22 жовтня 2018 року у справі №235/2357/17 (адміністративне провадження №К/9901/2383/17).
Разом з тим, суд зазначає, що саме по собі свідоцтво про смерть, видане органом окупаційної влади, не може бути беззаперечним доказом для встановлення факту смерті особи, без наведення фактичних обставин у заяві, без надання первісних медичних документів лікарським закладом, в яких зафіксовано день і час смерті, місце смерті, причини смерті особи.
Таким чином, заявником не доведено обставин з покликанням на докази, які свідчать про смерть ОСОБА_2 саме у м. Луганськ, саме 24.07.2021 року.
Враховуючи наведене, з огляду на процедуру встановлення факту смерті фізичної особи, визначену пунктом 8 частини першої статті 315 ЦПК, підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 не вбачає.
Керуючись ст. 81, 89, 263-265, 315, 317, 318 ЦПК України, суд -
УХВАЛИВ:
Відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 , заінтересована особа: Приморський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про встановлення факту смерті його батька - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішення може бути оскаржене до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Суддя О. В. Чорна