справа № 399/240/26
провадження № 2/399/752/2026
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 жовтня 2026 року Онуфріївський районний суд Кіровоградської області у складі головуючого судді Шуліки О.О.,
за участі секретаря судового засідання Бобрик І.О.,
представника відповідача - адвоката Ніколаєвої Ю.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в сел.. Онуфріївка дистанційно в режимі відео конференції цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
ВСТАНОВИВ:
16 березня 2026 року до Онуфріївського районного суду Кіровоградської області через систему «Електронний суд» надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «КРЕДИТ КАПІТАЛ» до ОСОБА_1 , у якій позивач просить суд стягнути з відповідача суму заборгованості за кредитним договором у розмірі 88921 грн. 08 коп., яка складається із заборгованості за тілом кредиту - 29525,98 грн., заборгованість за відсотками - 13849,42 грн., заборгованість за комісією - 45545,68 грн. та понесені судові витрати та витрати на правову допомогу.
В обґрунтування позову зазначено, що 13.09.2017 року між Публічним акціонерним товариством «Ідея Банк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №P29.344.70631, відповідно до умов якого Відповідачу було надано споживчий кредит, а Відповідач зобов`язався одержати кредит і повернути його разом з процентними платежами згідно з умовами цього Договору. Банк свої зобов`язання за договором виконав в повному обсязі, а саме надав Відповідачу грошові кошти в обсязі та у строк визначеними умовами Договору. Відповідно до висновку Вищого господарського суду України, наведеному у постанові Вищого господарського суду України від 06.04.2017 року у справі № 905/2009/15, висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, наведеному у Постанові від 30.08.2019 року № 353/614/15-ц - банківські виписки - є належними доказами на підтвердження видачі кредиту. Відповідно до позиції Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 554/4300/16-ц банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором. У порушення положень договору та вимог ст.ст. 509, 526, 1054 ЦК України, Відповідач користуючись коштами наданими йому Банком не виконав своєчасно та у повному обсязі свої зобов`язання - не вносив платежі, передбачені умовами Договору, на повернення отриманих коштів, також сплату процентів за користування кредитом. У зв`язку з відсутністю здійснення платежів на виконання умов Договору у Відповідача утворилася заборгованість за вищезазначеним договором. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Отже, всупереч умов кредитного договору Відповідач тривалий час своєчасно не вносить платежів на повернення кредиту, чим суттєво порушує взяті на себе договірні зобов`язання. У зв`язку з чим ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» вимушене звернутись із даним позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості у судовому порядку з метою захисту та поновлення порушених прав, а саме повернення кредитних коштів, відсотків та комісії у зв`язку із неналежним виконанням позичальником зобов`язання за договором. Станом на дату подання позову заборгованість Відповідача перед Позивачем становить 88921,08 грн., а саме: заборгованість за тілом кредиту - 29525,98 грн.; заборгованість за відсотками - 13849,42 грн.; заборгованість за комісією - 45545,68 грн.. 26.11.2020 року АТ «Ідея Банк» та ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал», керуючись главою 47 ЦК України, уклали Договір факторингу №12/84. Згідно вищевказаного Договору, та у відповідності до ст. 512 ЦК України, ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» набуло статусу Нового Кредитора та отримало право грошової вимоги по відношенню до осіб, які являлись боржниками АТ «Ідея Банк», включно і до ОСОБА_1 за кредитним договором №P29.344.70631 від 13.09.2017 року.
27 квітня 2026 року Онуфріївським районним судом Кіровоградської області ухвалено заочне рішення у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, яким позов задоволено. Стягнуто із ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором №Р29.344.70631 від 13.09.2017 року в загальному розмірі 88921,08 грн. на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» (за реквізитами: код ЄДРПОУ 35234236, НОМЕР_1 , банк отримувача - АТ «КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК», місце реєстрації - 79029, м. Львів, вул. Смаль - Стоцького, 1, 28 корпус, 4-ий поверх). Стягнуто із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» (за реквізитами код ЄДРПОУ: 35234236, НОМЕР_1 , банк отримувача - АТ «КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК», місце реєстрації - 79029, м. Львів, вул. Смаль - Стоцького, 1, 28 корпус, 4-ий поверх) сплачений судовий збір в сумі 2 662,40 грн. та витрати на професійну правничу допомогу 8 000,00 грн.
24 серпня 2026 року представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Ніколаєва Ю.В., через систему «Електронний суд» звернулась до Онуфріївського районного суду Кіровоградської області із заявою про перегляд заочного рішення Онуфріївського районного суду Кіровоградської області від 27.04.2026 року по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Ухвалою судді Онуфріївського районного суду Кіровоградської області від 25.08.2026 року прийнято заяву представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Ніколаєвої Юлії Володимирівни про перегляд заочного рішення Онуфріївського районного суду Кіровоградської області від 27.04.2026 року за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором та призначити до розгляду в судовому засіданні з викликом сторін.
Ухвалою судді Онуфріївського районного суду Кіровоградської області від 18.03.2026 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, ухвалено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
Ухвалою судді Онуфріївського районного суду Кіровоградської області від 25.08.2026 року прийнято заяву представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Ніколаєвої Юлії Володимирівни про перегляд заочного рішення Онуфріївського районного суду Кіровоградської області від 27.04.2026 року за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Ухвалою судді Онуфріївського районного суду Кіровоградської області від 04.09.2026 року задоволено клопотання представника відповідача - адвоката Ніколаєвої Ю.В. про розгляд справи в режимі відео конференції.
Ухвалою Онуфріївського районного суду Кіровоградської області від 04.09.2026 року заочне рішення Онуфріївського районного суду Кіровоградської області від 27.04.2026 року по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості скасовано і призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження та призначено розгляд справи з викликом сторін.
14.09.2026 року до Онуфріївського районного суду Кіровоградської області через систему «Електронний суд» від представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Ніколаєвої Ю.В. надійшов відзив на позовну заяву, який обґрунтовано тим, що ознайомившись із матеріалами судової справи, вважають заявлені позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підтверджені належними, допустимими, достовірними і достатніми доказами, у зв`язку з чим позов не підлягає задоволенню з наступних підстав. Щодо нікчемності окремих положень кредитного договору. Що стосується стягнення 45545,68 грн. простроченої суми заборгованості по комісії, то нарахування такої та відповідно вимогу про її стягнення слід вважати такими, що не відповідають вимогам закону, а тому є нікчемними (ст. 215 ЦК України), виходячи з наступного. До загальних засад цивільного законодавства належать справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 ЦК України). Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. 10.06.2017 набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв`язку із чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування». Положення частин першої, другої, п`ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту. Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо. Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту. На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08.06.2017 № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит. Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту». Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил. Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит). Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту. Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості. Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації. Відповідно до частини першої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит. Згідно з частиною п`ятою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними. З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування». Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі №496/3134/19 та у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06.11.2023 у справі №204/224/21. У постанові Верховного Суду від 31.08.2022 у справі №202/5330/19 зазначено, що «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладення оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування». Необхідність внесення плати за додаткові послуги банку, пов`язанні з щомісячним обслуговуванням кредитної заборгованості, передбачені п. 1.10 договору кредиту включає в себе надання інформації по рахункам позичальника, опрацювання запитів позичальника. Оскільки, в кредитному договорі не зазначено конкретного переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов`язані з обслуговуванням кредиту, що надаються відповідачу та за які банком встановлена щомісячна комісія, а також позивач не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні кредитного договору (крім інформації, що може бути надана безкоштовно), та відповідних доказів цьому, відтак погодження кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісяця сплачувати плату за обслуговування кредитної заборгованості є нікчемним відповідно до частини першої та другої статті 11 частини п`ятої ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування). Це узгоджується з висновками, викладеними у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06.11.2023 у справі №204/224/21. Якщо ж комісія фактично встановлена за дії, пов`язані з веденням кредитної заборгованості, наданням інформації про стан рахунку, розмір заборгованості, суму чергового платежу, зарахування платежів тощо, тобто за інформацію та дії, які відповідно до закону повинні надаватися споживачу безоплатно, відповідна умова договору є нікчемною. Велика Палата Верховного Суду окремо наголосила, що Закон України «Про споживче кредитування» дійсно передбачає можливість встановлення комісії за обслуговування кредиту, однак така комісія не може використовуватися для встановлення плати за інформацію, безоплатність надання якої прямо передбачена законом. У зв`язку з цим позивач, заявляючи до стягнення 45 545,68 грн. комісії, повинен довести: правову підставу її нарахування; конкретний перелік послуг, за які нараховувалася комісія; передбачення таких послуг умовами кредитного договору; фактичне надання відповідних послуг відповідачу; відповідність нарахування комісії вимогам Закону України «Про споживче кредитування». Водночас із поданих позивачем матеріалів не вбачається належного обґрунтування того, які саме послуги були фактично надані відповідачу в рахунок заявленої до стягнення комісії у розмірі 45 545,68 грн. За таких обставин саме по собі посилання позивача на умови кредитного договору не є достатньою підставою для стягнення спірної суми. Крім того, відповідно до частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними. Отже, у разі встановлення судом того, що спірна комісія фактично є платою за надання інформації про стан кредитної заборгованості або за інші дії, які кредитодавець зобов`язаний здійснювати безоплатно, відповідна умова кредитного договору є нікчемною, а нарахована на її підставі сума не може бути включена до заборгованості відповідача. З огляду на викладене, позивачем не доведено належними та допустимими доказами правомірність нарахування відповідачу 45 545,68 грн. комісії, у зв`язку з чим позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають. Щодо недоведеності переходу права вимоги до позивача за договором факторингу. Окремо необхідно звернути увагу на те, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факт переходу до нього права грошової вимоги саме за кредитним договором, укладеним між відповідачем та ПАТ «Ідея Банк». Згідно з пунктом 5.3. Договору Факторингу - Клієнт доручає Фактору повідомити кожного Боржника, за однією з адрес, вказаною в Реєстрі Боржників, від імені Клієнта про відступлення Прав Вимог протягом 15 (п`ятнадцяти) робочих днів з дати підписання Реєстру Боржників та виконання Фактором зобов`язань передбачених п. 4.1. цього Договору. Текст такого повідомлення узгоджений Сторонами та викладений у формі згідно з Додатком №3 до цього Договору. З метою здійснення Фактором наданих згідно з цим пунктом повноважень , Клієнт надає Фактору відповідну Довіреність (Додаток №4) на здійснення такого повідомлення від імені Клієнта не пізніше ніж через 5 (п`ять) робочих днів з моменту підписання Реєстру Боржників та виконання Фактором зобов`язань передбачених п. 4.1. цього Договору. Фактор здійснює повідомлення Боржників за власний рахунок. Докази повідомлення Боржника у матеріалах судової справи відсутні, а також жодного документа за місцем реєстрації Відповідача не надходило. Крім того, позивачем не доведено належними та допустимими доказами факт переходу до нього права грошової вимоги саме за кредитним договором, укладеним між відповідачем та ПАТ «Ідея Банк». Зокрема, до позовної заяви не долучено Акт приймання-передачі реєстру боржників, підписаний ПАТ «Ідея Банк» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал», який відповідно до умов договору факторингу підтверджує фактичну передачу відповідного реєстру та перехід прав вимоги. Верховний Суд у постанові від 21.07.2021 у справі № 334/6972/17 зазначив, що належними доказами набуття права вимоги є, зокрема, договір про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови ідентифікації відповідного кредитного договору, а також докази виконання договору відступлення. Аналогічний правовий підхід викладений Верховним Судом у постанові від 29.06.2021 у справі № 753/20537/18. При цьому Верховний Суд наголошує, що заінтересована особа повинна надати суду докази фактичного переходу права вимоги від первісного кредитора до нового кредитора, а суд має перевірити достатність таких доказів. У даному випадку сам по собі договір факторингу № 12/84 від 26.11.2020 року не є достатнім доказом переходу права вимоги до відповідача, якщо умовами цього договору передбачено, що конкретні права вимоги визначаються та передаються на підставі реєстру боржників. Такий підхід підтверджується і судовою практикою у справах за участю ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» та АТ «Ідея Банк». Зокрема, у судових рішеннях встановлювалося, що за договором факторингу № 12/84 від 26.11.2020 року права вимоги визначалися саме через реєстр боржників, який є невід`ємною частиною договору. В одному з таких рішень суд прямо зазначив, що за умовами договору реєстр боржників підписується сторонами та передається фактору, а конкретне право вимоги підтверджується відповідним витягом із такого реєстру. Отже, за відсутності в матеріалах справи належним чином оформленого та підписаного сторонами акта приймання-передачі реєстру боржників, а також інших документів, які безпосередньо підтверджують передачу права вимоги саме за кредитним договором відповідача, неможливо достовірно встановити факт набуття позивачем статусу кредитора щодо відповідача. Крім того, відповідно до умов кредитного договору строк його дії закінчився 13.09.2020 року, тоді як договір факторингу між АТ «Ідея Банк» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» укладено лише 26.11.2020 року. За таких обставин позивач мав би довести не лише факт укладення договору факторингу, а й те, що станом на 26.11.2020 року у ПАТ «Ідея Банк» існувало конкретне право грошової вимоги до відповідача, яке було належним чином індивідуалізоване та фактично передане позивачу. Щодо стягнення витрат на правову допомогу. Також, покладення судових витрат на відповідача у розмірі 8 000,00 грн. за правничу допомогу є неправильним і несправедливим, оскільки такі витрати є неспівмірними зі складністю справи та наданим адвокатом обсягом послуг, затраченим часом на надання таких послуг, розмір є завищеним. Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц). Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. У рішенні Європейського суду з прав людини від 23 січня 2014 року (справа «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними й неминучими, а їх розмір - обґрунтованим (пункт 268). Верховний Суд у постанові від 19 лютого 2024 року у справі № 490/7096/21 та від 22 травня 2024 року у справі № 205/5969/15-ц вказав, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд, за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. У постанові від 22 травня 2024 року у справі № 205/5969/15-ц також зауважено, що подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 17 квітня 2024 року у справі № 756/6927/20, від 04 квітня 2024 року у справі № 701/804/21, від 10 квітня 2024 року у справі № 530/259/21, від 10 квітня 2024 року у справі №367/6289/21, у яких також вирішувалось питання щодо зменшення розміру витрат на правничу допомогу за відсутності заперечень іншої сторони. Отже, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним, суд, з урахуванням конкретних обставин, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. При вирішенні питання стягнення витрати на правову допомогу, суд бере до уваги зазначений в заяві обсяг виконаних адвокатським об`єднанням робіт. Водночас, суд враховує, що предмет спору відноситься до справ незначної складності (справа є малозначною) та не потребує значних витрат часу на виконання відповідних робіт щодо підготовки позовної заяви, з огляду на сталу практику національних судів зі спірних правовідносин. Дана категорія справ є поширеною. Переважна більшість тексту позову у декілька аркушів містить перелік норм чинного законодавства, використання яких є типовим для даного виду цивільно-правових спорів. Підготовка такої позовної заяви для професійного адвоката не може займати 4 год. часу, а також усна консультація не може тривати 2 год., враховуючи сталу судову практику щодо розгляду подібних спорів за участі фінансових компаній. Крім того, до позовної заяви додані документи, без будь-яких розрахунків Адвокатським об`єднанням «Лігал Ассістанс» не здійснювало. Враховуючи складність справи, яка є типовою для позивача та не є складною, надані адвокатським об`єднанням послуги у такій типовій для позивача справі, значення справи для сторін, враховуючи поведінку сторін у справі - позивача, який надає фінансові послуги та відповідача, який є споживачем послуг з кредитування, тривалість розгляду справи, «шаблонний» характер позовної заяви, масовість таких позовних заяв, вважаємо, що розмір витрат позивача є непропорційним до предмету позову, не відповідає принципам справедливості та верховенства права. Вартість послуг є вочевидь завищеною, тому наявні підстави для відмови в їх задоволенні в повному обсязі. Таким чином, після ознайомлення з матеріалами справи та аналізу поданих позивачем доказів вважають, що заявлені позовні вимоги не підтверджені належними та допустимими доказами, а позивачем не доведено ані правомірність нарахування комісії у розмірі 45 545,68 грн., ані належними доказами факт переходу до нього права вимоги за спірним кредитним договором. За таких обставин позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, а заявлені витрати на професійну правничу допомогу - відшкодуванню в заявленому розмірі. Прохають відмовити у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором в повному обсязі.
Представник позивача, ТОВ «ФК «Кредит Капітал», в судове засідання не з`явився, хоча належним чином повідомлявся судом про дату, час та місце розгляду справи.
Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином,
Представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Ніколаєва Ю.В. прохала у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі враховуючи, відзив на позовні вимоги. Також зазначила, що дійсно ОСОБА_1 брав кредитні кошти, щодо сплати коштів не можуть заперечувати, оскільки багато пройшло часу, і квитанції немає можливості знайти, так як перебуває в ЗСУ.
Суд, заслухавши думку представника відповідача, дослідивши надані позивачем докази, всебічно та повно з`ясувавши обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважає, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно частини 1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до частини 1 статті 13 Цивільного процесуального кодексу України, згідно принципу диспозитивності суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до статті 5 Цивільного процесуального кодексу України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 76, ч.ч. 1, 2 ст. 77, ч. 2 ст. 78, ч. 1 ст. 95 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються зокрема письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини справи, які за законом можуть бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до ч. 6 ст. 81, ч. 1 ст. 89 ЦПК України доказування не може ґрунтуватись на припущеннях. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Істотними умовами кредитного договору, відповідно до змісту ч. 1 ст. 638 та ст. 1054 ЦК України, є умови про мету, суму і строк кредиту, умови і порядок його видачі, розмір, порядок нарахування та виплата процентів, відповідальність сторін.
Згідно з ч. 1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Судом встановлено, що 13.09.2017 року між АТ «Ідея Банк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № Р29.344.70631.
Відповідно до п. 1.1, 1.2 Договору, Банк надає позичальнику кредит строком на 36 місяців, на поточні потреби в сумі 29900,00 грн., включаючи витрати на страховий платіж, а позичальник зобов`язується одержати кредит і повернути його разом з процентними платежами (процентами та платою за обслуговування кредитної заборгованості) згідно з умовами цього договору.
Згідно із п. 1.3 Договору, за користування кредитом позичальник сплачує річну змінювану процентну ставку в розмірі, що визначається як змінна частина ставки, збільшена на 6,00 % (Маржу Банку).
Згідно із п. 1.4 Договору змінна частина ставки, визначена за Рішенням Правління банку становить 9,50 %, що разом з Маржею Банку складає змінювану процентну ставку в розмірі 15.5000 %.
Відповідно до п. 1.10 Договору, позичальник сплачує плату за обслуговування кредитної заборгованості щомісячно в терміни та в розмірах, визначених згідно Графіку щомісячних платежів за кредитним договором.
Пунктом 2.1. Договору визначено, що позичальник повертає кредит з процентами та платою за обслуговування кредитної заборгованості в 36 щомісячних внесках до 13 дня/числа кожного місяця, згідно Графіку щомісячного платежу.
Відповідач ОСОБА_1 погодився з умовами, підписав Кредитний договір, згоду-приєднання до договору добровільного страхування життя, письмову згоду фізичної особи - клієнта банку.
Банк свої зобов`язання за договором кредиту виконав у повному обсязі надавши позичальнику кредитні кошти в розмірі 29900,00 грн. в строки визначені умовами договору.
26.11.2020 року між ПАТ «Ідея Банк» та ТОВ «Кредит-капітал» укладено договір факторингу №12/84, відповідно до умов якого ПАТ «Ідея Банк» відступило ТОВ «Кредит-капітал» право грошової вимоги до позичальників, в тому числі за договором кредиту №Р29.344.70631 від 13.09.2017 року.
Відповідно до витягу з реєстру боржників до договору факторингу №12/84 від 26.11.2020року ТОВ «Кредит-Капітал» набуло право грошової вимоги до відповідача за договором кредиту № Р29.344.70631 від 13.09.2017 року.
Згідно зі ст.509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Згідно п.1 ч.2 ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
Відповідно до ст.629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст.530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно зі ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно з ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Відповідно до положень ст.ст. 1077, 1078 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Відповідно до п.1 ч.1 ст.512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно із ч.1 ст.514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Щодо заперечення відповідача щодо переходу прав вимог, то суд приходить до наступного.
Копія договору факторингу та реєстру прав вимоги є належними та допустимими доказами відступлення права вимоги у спірних правовідносинах. А тому, враховуючи норми закону та те, що відповідач не виконав своє грошове зобов`язання щодо повернення суми кредиту за кредитним договором як первинному кредитодавцю АТ «Ідея-Банк», так і його правонаступнику позивачу у справі, наявну заборгованість у добровільному порядку не погасив, вимоги позивача є доведеними та обгрунтованими.
Матеріали справи не містять доказів про визнання договору факторингу недійсним, а тому відсутні підстави вважати, що позивач у цій справі не довів свого права вимоги до відповідача.
Встановлено, що первісний кредитодавець умови кредитного договору виконав, надав відповідачу кредитні кошти на умовах передбачених договором. В свою чергу відповідач, підписавши вказаний договір, добровільно погодився на визначені у ньому умови кредитування, взявши на себе відповідні зобов`язання. Разом з тим, відповідач належним чином не виконав взяті на себе зобов`язання за кредитним договором, у зв`язку з чим утворилась заборгованість, тому суд дійшов висновку про те, що позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню в частині стягнення з відповідача на користь позивача, як правонаступника первісного кредитора, заборгованості у розмірі 42745 грн. 40 коп., яка складається з наступного: 29525 грн. 98 коп. заборгованість за тілом кредиту, 13849 грн. 42 коп. заборгованість за відсотками.
Що стосується нарахування та стягнення з позичальника заборгованості за обслуговування кредиту в сумі 45545 грн. 68 коп. суд зазначає наступне.
Кредитний договір №Р29.344.70631 у значенні п.11 ч.1 ст.1 Закону України «Про споживче кредитування» є договором про споживчий кредит, так, як укладений фізичною особою-позичальником для забезпечення задоволення власних потреб.
Отже, спірні правовідносини регулюються, зокрема, нормами Закону України «Про споживче кредитування» (далі Закон №1734-VIII).
Відповідно до п.4 ч.1 ст.1 Закону №1734-VIII загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
Згідно з ч.2 ст.8 Закону №1734-VIII до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Отже, Закон №1734-VIII передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.
На виконання вимог, у тому числі, п.4 ч.1 ст.1 та ч.2 ст.8 Закону №1734-VIII Правління Національного банку України постановою від 08.06.2017 року №49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит).
Відповідно до п.5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.
Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).
Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.
Закон №1734-VІІІ розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.
Відповідно до ч.1 ст.11 Закону №1734-VIII після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.
Згідно з ч.5 ст.12 Закону №1734-VIII умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
Під вимогами, яким не повинен суперечити правочин, мають розумітися ті правила, що містяться в імперативних приватно-правових нормах.
Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення приватних прав та інтересів або ж їх відновлювати. До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Тобто, правовим наслідком недійсності договору є по своїй суті «нівелювання» правового результату породженого таким договором (тобто вважається, що не відбулося переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав взагалі) (постанова Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21.12.2021 року в справі № 148/2112/19).
У Цивільному кодексі України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, відповідно до ч.2 ст.215 ЦК України, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.
Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків таких, як виникнення, зміна чи припинення цивільних прав та обов`язків.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 року у справі № 496/3134/19 зазначено, що комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10.06.2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 06.11.2023 року у справі № 204/224/21 дійшов висновку про те, що якщо в кредитному договорі банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), то положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин 1 та 2 ст.11, ч.5 ст.12 Закону України «Про споживче кредитування».
Умовами п.1.5 кредитного договору передбачено обов`язок позичальника щомісячно сплачувати за послуги з обслуговування кредитної заборгованості відповідно до п.5 Додатку №1 (а.с.6).
Згідно з п.5 Додатку №1 до кредитного договору до платежів за додаткові та супутні послуги належить, зокрема плата за обслуговування кредитної заборгованості 1,90% щомісячно від початкової суми кредиту (а.с.7).
Однак ні в договорі, ні в Додатку №1 до цього договору не вказані конкретний перелік додаткових чи супутніх послуг банку, які можна віднести до обслуговування кредиту, наприклад, таких як інформування позичальника понад встановлену ч.1 ст.11 Закону України «Про споживче кредитування» періодичність про поточний розмір його заборгованості, розмір повернутої суми кредиту, надання виписку з рахунку щодо погашення заборгованості тощо.
При цьому комісійна винагорода за переказ коштів та приймання готівки з подальшим зарахуванням на рахунки в банку обумовлена окремо у другому реченні п.1.5 кредитного договору та сплачується згідно з Тарифами, розміщеними на веб сайті банку.
Отже, кредитний договір не містить конкретного переліку послуг кредитодавця з обслуговування кредиту, за які позичальник зобов`язаний сплачувати щомісячну комісію.
При цьому матеріали справи не містять доказів того, що банк надавав відповідачу будь-які додаткові послуги, які можна було б кваліфікувати як такі, що пов`язані з обслуговуванням наданого ним кредиту.
З огляду на вищевикладене, а також положень ч.1 ч.2 ст.11, ч.5 ст.12 Закону України «Про споживче кредитування» суд дійшов висновку, що умова першого речення п.2.1 кредитного договору щодо обов`язку позичальника вносити плату (комісію) щомісячно за обслуговування кредитної заборгованості є нікчемною.
Визнання судом нікчемного правочину недійсним за вимогою сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав, оскільки нікчемний правочин є недійсним в силу закону з моменту його укладення.
Схожі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14.09.2022 року у справі №755/11636/21, від 08.02.2023 року у справі №168/349/20 та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16.11.2022 року у справі №755/9486/21.
Оскільки умова кредитного договору про щомісячну сплату комісії за обслуговування кредитної заборгованості є нікчемною, то у банку не виникло право вимоги до позичальника про сплату цієї комісії, а тому воно не могло бути ним передане, зокрема продане третім особам. Таким чином, позивач не набув права вимоги до відповідача в частині сплати комісії за обслуговування кредитної заборгованості, що є підставою для відмови в позові в цій частині.
Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
В позовній заяві, представник позивача просив стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 8000 грн.
Згідно положень статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з п.1 ч.2 ст.141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.
Відповідно до ч.3 ст.141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін.
Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (п.1 ч.2 ст.137 ЦПК України).
На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу стороною позивача надано суду: копію договору №0107 про надання правничої допомоги від 01.07.2025 року, акт наданих послуг №49 від 13.02.2026 року, згідно якого загальна вартість юридичних послуг становить 8000 грн., детальний опис наданих послуг.
Отже, з долучених до позову документів підтверджується факт понесення позивачем витрат на правову допомогу в розмірі 8000 грн. які підлягають стягненню з відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки позовні вимоги позивача задоволені частково, а саме, згідно розрахунку: 42745 грн. 40 коп. (задоволена частина вимог): 88921 грн. 08 коп. (ціна позову) х 100 = 48,07%, а тому з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3845 грн. 69 коп. (48,07 % від 8000 грн.).
Керуючись статтями 5, 10, 13, 19, 76, 77, 81, 133, 141, 263, 264, 265 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -
УХВАЛИВ:
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.
Стягнути із ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором №Р29.344.70631 від 13.09.2017 року в загальному розмірі 42745,40 грн. на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» (за реквізитами: код ЄДРПОУ 35234236, НОМЕР_1 , банк отримувача - АТ «КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК», місце реєстрації - 79029, м. Львів, вул. Смаль - Стоцького, 1, 28 корпус, 4-ий поверх).
Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» (за реквізитами код ЄДРПОУ: 35234236, НОМЕР_1 , банк отримувача - АТ «КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК», місце реєстрації - 79029, м. Львів, вул. Смаль - Стоцького, 1, 28 корпус, 4-ий поверх) сплачений судовий збір в сумі 1288,42 грн. та витрати на професійну правничу допомогу 3845,69 грн.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Інформація про сторони:
позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал», ЄДРПОУ 35234236, місцезнаходження: 79029, м. Львів, вул. Смаль-Стоцького, буд.1, 28 корпус;
відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .
представник відповідача - адвокат Ніколаєва Юлія Володимирівна, юридична адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_3
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги.
Апеляційна скарга на рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Кропивницького апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи можуть отримати інформацію щодо даної справи в мережі Інтернет за веб-адресою сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України - https://on.kr.court.gov.ua/sud1119/.
Повний текст рішення виготовлено 16.10.2026 року.
Суддя Онуфріївського районного суду
Кіровоградської області Шуліка О.О.