Рішення № 140668471 у справі № 756/18160/25 від 24.09.2026

24.09.2026 Справа № 756/18160/25

Номер справи 756/18160/25

Номер провадження 2/756/2373/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2026 року м. Київ

Оболонський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді - Белоконної І.В.,

за участю секретаря судового засідання - Погорелової В.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дитини, аліментів за минулий час та додаткових витрат на дитину,

ВСТАНОВИВ:

В листопаді 2025 року позивач ОСОБА_1 через свого представника звернулася до суду з позовом, в якому просила: стягнути з ОСОБА_2 на її користь аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини заробітку (доходу), але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку щомісячно, починаючи з 01 січня 2024 року і до досягнення дитиною повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 ; стягнути додаткові витрати на утримання сина за минулий час у розмірі 54309,00 грн; стягнути аліменти на додаткові витрати на утримання сина у розмірі 12000,00 грн щомісячно, починаючи з дати пред`явлення позову і до кінця навчального року, а саме до 02 червня 2026 року.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що сторони перебували у шлюбі, від якого мають сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . 27 червня 2023 року між сторонами укладено нотаріально посвідчений договір щодо здійснення батьківських прав, визначення місця проживання дитини, утримання дитини та сплату аліментів (далі - Договір), за умовами якого дитина проживає почергово з кожним із батьків, і кожен із них самостійно несе витрати на її утримання в той період, коли дитина проживає з ним (п. 3.1), а витрати на перебування у навчальних закладах, гуртки, спортивне обладнання, одяг та пов`язані зі здоров`ям дитини батьки оплачують у рівних частинах (п. 3.2).

Позивач зазначала, що з 2024 року між сином і батьком виникли суперечки, відтоді син проживає виключно з нею, вона самостійно забезпечує його щоденні потреби, навчання та відпочинок, а відповідач участі в утриманні дитини не бере, на її звернення, у тому числі письмові, не реагує. Позивач понесла витрати на заняття сина з англійської мови (підготовка до тесту IELTS) та з математики, підготовку до НМТ, спортивні заняття та літній відпочинок, половину яких, на її думку, має відшкодувати відповідач відповідно до п. 3.2 Договору та ст. 185 СК України. Досудове врегулювання здійснювалося шляхом направлення відповідачу листів.

Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 17 грудня 2025 року відкрито провадження по справі.

06 січня 2026 року відповідач подав відзив, у якому просив відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. Зазначав, що з лютого 2022 року до вересня 2024 року син проживав з ним та його батьком (дідом дитини) у м. Вінниці, а згодом - у Київській області, та перебував на його повному утриманні, з другої половини вересня 2024 року син за власним бажанням проживає з матір`ю.

На думку відповідача, пунктом 3.5 Договору сторони погодили, що аліменти на утримання дитини додатково не стягуються, а питання утримання врегульовано Договором, який є чинним, обов`язковим для виконання (ст. 629 ЦК України), а одностороння відмова від нього не допускається (ст. 525 ЦК України, п. 5.3 Договору). Стягнення аліментів з 01 січня 2024 року є безпідставним також з огляду на те, що до вересня 2024 року дитина проживала з ним.

Щодо додаткових витрат відповідач вказував, що витрати на репетиторів, онлайн-курси з підготовки до НМТ та IELTS, спорт і відпочинок не є додатковими витратами у розумінні ст. 185 СК України, оскільки не викликані особливими обставинами; такі витрати з ним не погоджувалися, а за п. 3.2 Договору непогоджені витрати оплачуються тим із батьків, хто прийняв таке рішення; відпочинок, організований матір`ю, фінансується матір`ю (п. 3.6 Договору). Значна частина платежів здійснена на картки неідентифікованих осіб. Посилався на постанови Верховного Суду від 26.08.2020 у справі № 336/1488/19, від 29.04.2022 у справі № 761/27222/20, від 04.12.2019 у справі № 320/383/19. Також зазначав, що у 2025 році ним оплачено медичні обстеження, стоматологічне лікування сина, придбано мобільний телефон та одяг.

27 лютого 2026 року представник позивача подала відповідь на відзив, у якій просила поновити строк на її подання, зазначила, що Договір не містить положень про аліменти, обов`язок утримувати дитину виникає із закону (ст. 180 СК України) і не залежить від умов договору; вважала, що відповідач не надав доказів участі в утриманні сина у 2025-2026 роках, а надані ним роздруківки листування в месенджері не є належними доказами. Позовні вимоги підтримала.

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримала та просила його задовольнити в повному обсязі.

Відповідач та його представник позов не визнали, просили відмовити в його задоволенні в повному обсязі з підстав викладених у відзиві на позовну заяву.

Заслухавши пояснення учасників справи, з`ясувавши всі обставини справи та перевіривши їх доказами, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 02 вересня 2006 року, який розірвано рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 12 вересня 2023 року у справі № 752/13216/23.

Від спільного шлюбу у сторін народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 .

27 червня 2023 року сторони уклали Договір між батьками щодо здійснення батьківських прав, визначення місця проживання дитини, утримання дитини та сплату аліментів, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Назарчуком О.М., зареєстрований у реєстрі за № 568.

Згідно з п. 1.5 Договору батьки домовились, врахувавши думку (бажання) дитини, що дитина буде проживати почергово з батьком та матір`ю з урахуванням бажання дитини (ч. 3 ст. 160 СК України).

Пунктом 3.1 Договору визначено, що, враховуючи почергове проживання дитини у кожного з батьків, кожний з батьків самостійно несе витрати по утриманню дитини в той період, в який дитина проживає з батьком чи матір`ю відповідно.

Пунктом 3.2 Договору передбачено, що мати та батько в рівних частинах зобов`язуються оплачувати такі витрати на дитину: перебування у навчальних закладах, відвідування гуртків, спортивне обладнання та аксесуари, придбання одягу та такі, що можуть бути викликані особливими обставинами, як медичне страхування дитини та інші витрати, пов`язані зі здоров`ям дитини. При цьому батьки погоджують перелік та вартість таких витрат. Якщо один із батьків наполягає на оплаті витрат, які не були погоджені іншим, такі витрати оплачуються одноособово тим із батьків, який прийняв таке рішення.

Пунктом 3.4 Договору встановлено, що в разі недосягнення батьками згоди щодо порядку покриття витрат (у тому числі додаткових) спір вирішується в судовому порядку відповідно до чинного законодавства України.

Згідно з п. 3.5 Договору, враховуючи почергове проживання дитини з кожним із батьків, аліменти на утримання дитини матір`ю та батьком додатково не стягуються, а питання утримання дитини врегульовані цим Договором.

Пунктом 3.6 Договору визначено, що відпочинок (відпустки), які організовуються матір`ю, фінансуються матір`ю, а які організовуються батьком - фінансуються батьком.

Пунктом 5.1 Договору визначено, що він діє до досягнення дитиною повноліття або, в разі навчання за денною формою у вищому навчальному закладі, - до його закінчення.

Пунктом 5.3 Договору передбачено, що зміни та доповнення до нього вносяться за згодою батьків шляхом укладення договору про внесення змін, посвідченого нотаріально; цим же шляхом Договір може бути розірвано; в разі недосягнення згоди - питання вирішуються в судовому порядку.

Пунктом 5.4 Договору передбачено, що спори, які виникають у процесі виконання Договору, вирішуються батьками шляхом переговорів, а в разі недосягнення згоди - за участі органів опіки та піклування або в судовому порядку.

Доказів визнання Договору або будь-якої його частини недійсним, його розірвання чи внесення до нього змін у визначеному самим Договором нотаріальному або судовому порядку матеріали справи не містять. Позовні вимоги у цій справі не містять вимог про визнання Договору недійсним, про його розірвання або про внесення до нього змін.

Листом від 08.02.2025, направленим відповідачу (що підтверджується долученим до справи знімком екрана переписки в месенджері з відміткою про доставлення та прочитання 09.02.2025), позивач сама зазначила, що Договір є чинним, що питання його актуалізації регулюється п. 5.3 Договору, і запропонувала відповідачу переглянути Договір, зокрема встановити в ньому новий розмір аліментів у сумі 15000,00 грн щомісячно. У тому ж листі позивач прямо вказала: «У разі недосягнення згоди між нами або відсутності будь-якої відповіді Договір може бути розірвано відповідно до пункту 5.3 у судовому порядку, з подальшим призначенням аліментів у розмірі, згідно з чинним законодавством України». Доказів подальшого звернення позивачка до суду з вимогою про розірвання Договору в порядку, визначеному в її власному листі, матеріали справи не містять.

У цьому ж листі позивач повідомила, що з серпня 2024 року відповідач, за її твердженням, в односторонньому порядку змінив навчальний заклад дитини, внаслідок чого виник конфлікт, і з вересня 2024 року син проживає виключно з нею. Належних та допустимих доказів (рішення органу опіки та піклування, рішення суду, нотаріально посвідченої згоди відповідача на зміну місця проживання дитини відповідно до пунктів 4.1.2, 4.2.2 Договору) зміни порядку проживання дитини, визначеного Договором, матеріали справи не містять.

Із долучених до справи листів позивача до відповідача щодо додаткових витрат вбачається, що позивач повідомляла відповідача про те, що дитина вже відвідує додаткові заняття з математики та англійської мови, зазначала орієнтовну вартість таких занять (400,00 грн за заняття; орієнтовно 8000,00 грн на місяць), повідомляла про намір організувати в майбутньому підготовку до НМТ, індивідуальну підготовку до тесту IELTS (800-1000,00 грн/год) та відвідування дитиною «англомовного табору» влітку 2025 року (від 700 євро), а також повідомляла про самостійну оренду нею додаткового житла для дитини вартістю 15000 грн на місяць (плюс комунальні платежі 2500 грн). Зі змісту листа вбачається, що перелічені рішення позивач приймала та приймає одноособово; будь-яких доказів попереднього погодження з відповідачем переліку та вартості цих витрат у порядку, визначеному п. 3.2 Договору, матеріали справи не містять. Відповіді відповідача на цей лист, яка б підтверджувала його згоду на оплату конкретних додаткових занять, матеріали справи не містять.

Із виписки по картковому рахунку позивачки за період з 30 листопада 2024 року по 29 серпня 2025 року вбачається, що оплата додаткових занять дитини («оплата за навчання ОСОБА_4 ») здійснювалася позивачем самостійно зі свого рахунку (зокрема платежі 11 грудня 2024 року - 800,00 грн, 08 січня 2025 - 800,00 грн, 24 червня 2025 року - 1200,00 грн, 07 липня 2025 року - 1200,00 грн, 19 серпня 2025 року - 1410,00 грн, 27 серпня 2025 року - 940,00 грн та інші), а також що 30 листопада 2024 року позивачем здійснено платіж у розмірі 12750,00 грн з призначенням «оплата за груповий виїзд «Буковель» у грудні 2024 році» за рахунок кредитних коштів (овердрафту) з відповідного картрахунку. Зазначена виписка підтверджує, що організатором та платником поїздки до Буковеля була позивач, а не відповідач спільно з позивачем.

У прохальній частині позовної заяви позивачка просить стягнути додаткові витрати за минулий час у розмірі 54309,00 грн, тоді як у мотивувальній частині позовної заяви зазначено про витрати на заняття з англійської мови в розмірі 49540,00 грн, на заняття з математики в розмірі 14350,00 грн та на відпочинок у розмірі 54618,00 грн, що в сукупності (63890,00 грн або 118508,00 грн залежно від комбінації складових) не відповідає заявленій до стягнення сумі 54309,00 грн. Жодного детального розрахунку, який би пояснював цю розбіжність або пов`язував конкретні платіжні документи із заявленою сумою, позовна заява та додані до неї докази не містять. Так само не є обґрунтованим розмір щомісячних додаткових витрат у сумі 12000,00 грн, оскільки наведений у позові та долучених листах перелік очікуваних щомісячних витрат (додаткові заняття - орієнтовно 8000-13000,00 грн, спортзал - 1000,00 грн, оренда житла - 15000,00 грн та комунальні платежі - 2500,00 грн) в будь-якій комбінації не утворює суму 12000,00 грн, а підсумкового розрахунку з обґрунтуванням саме цієї суми позов не містить.

Станом на час звернення до суду та на час ухвалення рішення дитині виповнилося 17 років, повноліття дитина досягає 26 листопада 2026 року.

Відповідно до частин другої, восьмої, дев`ятої статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками; сторони сімейних правовідносин, зокрема, мають право врегулювати свої відносини за домовленістю, якщо це не суперечить вимогам закону та моральним засадам суспільства.

Згідно зі статтею 189 СК України мати, батько мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків стосовно дитини, в тому числі щодо її утримання, умови якого не можуть суперечити інтересам дитини.

Відповідно до загальних положень цивільного законодавства (статті 6, 627, 629 ЦК України) сторони є вільними в укладенні договору, визначенні умов договору, а укладений договір є обов`язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов`язання та одностороння зміна умов договору не допускаються, якщо інше не встановлено договором або законом (статті 525, 526 ЦК України).

Судом встановлено, що 27 червня 2023 року сторони, діючи добровільно та з ясним розумінням значення своїх дій, уклали нотаріально посвідчений Договір, яким безпосередньо та вичерпно врегулювали саме ті правовідносини, які є предметом цього позову, а саме: порядок визначення місця проживання дитини за умови почергового проживання з кожним із батьків (пункти 1.5, 1.6), порядок і обсяг участі кожного з батьків у витратах на утримання дитини (пункти 3.1-3.3), пряму умову про незастосування додаткового стягнення аліментів між батьками за умов почергового проживання дитини (пункт 3.5), а також спеціальний порядок фінансування відпочинку дитини залежно від того, хто з батьків його організовує (пункт 3.6).

За змістом пункту 5.1 Договору він діє до досягнення дитиною повноліття, тобто його чинність поширюється на весь період, за який позивач просить стягнути аліменти та додаткові витрати (з 01 січня 2024 року). Положеннями пунктів 5.3, 5.4 Договору сторони самостійно визначили вичерпний порядок зміни або розірвання Договору: за взаємною нотаріально посвідченою згодою сторін або - у разі недосягнення згоди - в судовому порядку. Саме цей порядок розірвання/зміни Договору в разі зміни обставин визнала й сама позивач у власному листі від 08.02.2025, вказавши на можливість розірвання Договору «в судовому порядку, з подальшим призначенням аліментів» саме за правилами пункту 5.3 Договору.

Суд звертає увагу, що предмет позову в цій справі не містить вимог про визнання Договору (повністю чи в частині пунктів 3.1, 3.2, 3.5, 3.6) недійсним із підстав, передбачених статтею 103 СК України або статтею 215 ЦК України (зокрема, із підстав суперечності умов Договору інтересам дитини), а також не містить вимог про розірвання Договору в судовому порядку з підстав істотної зміни обставин (стаття 652 ЦК України) чи з інших підстав, передбачених пунктами 5.3, 5.4 самого Договору. За відсутності таких вимог та за відсутності рішення суду чи нотаріально посвідченої згоди сторін про розірвання або зміну Договору, Договір від 27 червня 2023 року залишається чинним, що є обов`язковим для обох сторін у повному обсязі (стаття 629 ЦК України), включно з умовою пункту 3.5 про незастосування додаткового стягнення аліментів та умовою пункту 3.6 про покладення витрат на відпочинок на того з батьків, хто його організовує.

Задоволення позовних вимог про стягнення аліментів та додаткових витрат за правилами, відмінними від погоджених сторонами в чинному та не оспореному Договорі, без одночасного вирішення питання про дійсність чи чинність цього Договору, означало б фактичне ігнорування судом обов`язкової сили правочину, який не визнаний недійсним і не розірваний у встановленому законом порядку, що суперечить статтям 204, 626, 629 ЦК України, а також принципу диспозитивності цивільного судочинства (стаття 13 ЦПК України), за яким суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи. Оскільки вимог про визнання Договору недійсним або про його розірвання позивачкою не заявлено, суд не має процесуальних підстав виходити за межі заявлених позовних вимог та самостійно вирішувати питання чинності Договору, а відтак зобов`язаний врахувати Договір як чинну, обов`язкову для сторін підставу регулювання спірних правовідносин.

Щодо вимоги про стягнення аліментів за минулий час (з 01 січня 2024 року).

Відповідно до частини першої статті 191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову. Частиною другою цієї статті передбачено, що аліменти за минулий час можуть бути присуджені, якщо позивач подасть суду докази того, що він вживав заходів щодо одержання аліментів з відповідача, але не міг їх одержати у зв`язку з ухиленням останнього від їх сплати, і в такому разі суд може присудити аліменти за минулий час, але не більш як за десять років.

Суд встановив, що протягом усього заявленого періоду (з 01 січня 2024 року) діяв Договір, пунктом 3.5 якого сторони прямо погодили, що додаткове стягнення аліментів між батьками за почергового проживання дитини не здійснюється, а питання утримання дитини врегульовані Договором (самостійне несення витрат кожним з батьків у період проживання дитини з ним - пункт 3.1). За таких обставин протягом спірного періоду у відповідача був відсутній самостійний, не пов`язаний із Договором обов`язок сплачувати аліменти у частці від доходу, а отже відсутній і предмет можливого «ухилення» в розумінні частини другої статті 191 СК України: не можна ухилитися від виконання обов`язку, який на момент відповідного періоду не існував у заявленому позивачкою вигляді.

Крім того, долучені до справи докази «вжиття заходів щодо одержання аліментів» (листи до відповідача) за своїм змістом не є вимогою про сплату аліментів як таких: лист від 08.02.2025 є пропозицією щодо перегляду (актуалізації) Договору та встановлення нового розміру аліментів на майбутнє (15000,00 грн щомісячно) у порядку пункту 5.3 Договору, а не вимогою про погашення вже існуючої заборгованості за діючим обов`язком. Інші долучені листи стосуються виключно додаткових занять дитини, а не аліментів на поточне утримання. З огляду на викладене, судом не встановлено сукупності обставин, передбачених частиною другою статті 191 СК України, що є самостійною та достатньою підставою для відмови в задоволенні вимоги про стягнення аліментів за минулий час.

Щодо вимоги про стягнення аліментів починаючи з дня пред`явлення позову у розмірі 1/4 частини доходу.

Відповідно до частини третьої статті 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі. Водночас зазначена норма підлягає застосуванню з урахуванням пріоритету договірного регулювання, встановленого статтею 189 СК України: якщо батьки врегулювали питання утримання дитини договором, суд визначає аліменти за правилами глави 15 СК України лише за відсутності чинного договору між батьками або в разі визнання такого договору недійсним чи його розірвання.

Оскільки Договір від 27 червня 2023 року є чинним, не визнаний недійсним і не розірваний, а умовами пункту 3.5 Договору сторони прямо погодили незастосування додаткового стягнення аліментів за умов почергового проживання дитини, суд не вбачає правових підстав для визначення судом іншого (альтернативного) порядку утримання дитини у вигляді стягнення аліментів у частці від доходу відповідача, оскільки це по суті означало б підміну судовим рішенням чинного та юридично дійсного договірного регулювання за відсутності вимог про визнання цього договору недійсним або про його розірвання.

Суд також враховує, що саме можливість зміни порядку утримання дитини сторони передбачили в пункті 5.3 Договору - шляхом його розірвання за взаємною згодою або в судовому порядку, «з подальшим призначенням аліментів у розмірі, згідно з чинним законодавством України», як це прямо визнала й сама позивачка у листі від 08 лютого 2025 року.

Відсутність у цій справі вимоги про розірвання Договору унеможливлює застосування судом альтернативного (законодавчого) порядку визначення аліментів, оскільки позивач не заявляє вимог, спрямованих на зміну чи припинення договірного регулювання аліментних зобов`язань.

Окремо суд зазначає, що посилання позивачки на зміну фактичного місця проживання дитини (виключне проживання з матір`ю з вересня 2024 року) не може автоматично змінювати умови чинного Договору, оскільки відповідно до пунктів 4.1.2, 4.2.2 Договору зміна порядку проживання дитини одним з батьків потребує погодження з іншим з батьків, а належних доказів такого погодження, так само як і доказів звернення до органу опіки та піклування чи до суду з питання визначення місця проживання дитини в порядку статті 161 СК України, матеріали справи не містять.

Суд також звертає увагу, що право сторони вимагати перегляду Договору у зв`язку з істотною зміною обставин, на яку посилається позивачка (зміна фактичного порядку проживання дитини), реалізується шляхом пред`явлення відповідного позову про зміну або розірвання Договору з підстав, передбачених статтею 652 Цивільного кодексу України та пунктом 5.3 Договору, а не шляхом паралельного стягнення аліментів за правилами глави 15 СК України без оспорення чи розірвання самого Договору. На це прямо вказувала й сама позивачка в листі від 08 листопада 2025 року, пропонуючи відповідачу переглянути Договір саме в порядку пункту 5.3, а не стверджуючи про його недійсність чи втрату чинності. За таких обставин відсутні правові підстави для одночасного застосування до спірних правовідносин двох конкуруючих режимів регулювання - договірного (який формально не скасовано) та законодавчого (статті 181-183 СК України), оскільки стаття 189 СК України передбачає застосування законодавчого порядку визначення аліментів лише субсидіарно, за відсутності чинного договору між батьками.

Щодо вимоги про стягнення додаткових витрат на дитину за минулий час.

Відповідно до пункту 3.2 Договору обов`язок батьків нести в рівних частках витрати на перебування дитини в навчальних закладах, відвідування гуртків тощо виникає лише за умови попереднього погодження переліку та вартості таких витрат; за відсутності погодження витрати, на яких наполягає один з батьків, оплачуються одноособово тим з батьків, хто прийняв відповідне рішення.

Судом встановлено, що рішення про організацію додаткових занять дитини з англійської мови (в тому числі підготовки до міжнародного тесту IELTS) та математики, а також про оренду додаткового житла для дитини, прийняті позивачем одноособово, про що свідчить зміст її власного листа скерованого відповідачу. Доказів попереднього погодження з відповідачем переліку та вартості саме цих занять, а так само доказів надання відповідачем згоди на їх оплату в розумінні пункту 3.2 Договору, матеріали справи не містять. Направлення позивачем листа з інформуванням відповідача про вже прийняті рішення та пропозицією обговорити ситуацію в майбутньому не є погодженням переліку та вартості витрат у значенні пункту 3.2 Договору, оскільки таке погодження має передувати, а не слідувати за понесенням витрат.

Суд додатково зазначає, що згідно з пунктом 2.5 Договору рішення щодо освіти та освітніх закладів, гуртків, секцій, додаткових занять, які відвідує Дитина, Батьки приймають спільно, а не одноособово; наведена умова додатково підтверджує, що саме рішення про запровадження додаткових занять з англійської мови та математики мало прийматися батьками спільно, а не позивачкою одноособово. Водночас суд враховує, що пунктом 3.4 Договору сторони прямо передбачили судовий порядок вирішення спорів щодо покриття додаткових витрат у разі недосягнення згоди між батьками, що визначає процесуальні підстави розгляду судом цієї частини позову по суті, однак не змінює встановленого пунктом 3.2 Договору матеріально-правового порядку розподілу таких витрат, викладеного вище.

За таких обставин, відповідно до прямого припису пункту 3.2 Договору, витрати на додаткові заняття з англійської мови та математики підлягають віднесенню на рахунок позивача одноособово, а не в рівних частках із відповідачем, що виключає задоволення позову в цій частині на підставі самого Договору, яким керувалися сторони та яким визначили порядок несення таких витрат.

Щодо витрат на літній відпочинок дитини суд враховує пряму та однозначну умову пункту 3.6 Договору, за якою відпочинок, організований матір`ю, фінансується матір`ю, а відпочинок, організований батьком, - батьком. Встановлено, що поїздку до Буковеля в грудні 2024 року організувала та оплатила позивач самостійно. Відповідно до пункту 3.6 Договору витрати на організований позивачем відпочинок дитини не підлягають розподілу між батьками та несуться позивачем одноособово.

Суд також враховує, що сума, заявлена до стягнення в прохальній частині позову (54309,00 грн), не узгоджується із сумами, наведеними в мотивувальній частині позовної заяви (49540,00 грн - заняття з англійської мови, 14350,00 грн - заняття з математики, 54618,00 грн - відпочинок), та жодним чином не обґрунтована детальним розрахунком. Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог. Відсутність послідовного та арифметично вивіреного розрахунку заявленої суми, не узгодженої з наведеними в тексті позову складовими, є самостійною підставою, що унеможливлює задоволення позову в частині стягнення додаткових витрат за минулий час навіть за умови абстрактного визнання принципової підстави для їх часткового розподілу.

З підстав, викладених у пунктах 4.1 та 4.4 цього рішення, а саме - чинності Договору, яким визначено спеціальний порядок погодження та розподілу додаткових витрат на дитину (пункт 3.2) та порядок фінансування відпочинку (пункт 3.6), суд не вбачає підстав для покладення на відповідача обов`язку зі сплати заздалегідь визначеної, абстрактної та не прив`язаної до конкретного, попередньо погодженого переліку витрат, щомісячної суми в розмірі 12000,00 грн. Задоволення такої вимоги фактично означало б встановлення судом нового, не передбаченого Договором зобов`язання відповідача, що підміняє собою погоджений сторонами порядок (попереднє погодження переліку та вартості кожної конкретної статті витрат) без вирішення питання про зміну чи розірвання самого Договору.

Суд також зазначає, що заявлена сума 12000,00 грн щомісячно не підтверджена жодним розрахунком, що узгоджувався б з переліком та вартістю витрат, наведених самою позивачем, що додатково свідчить про недоведеність та необґрунтованість заявленого розміру платежу в розумінні статті 81 ЦПК України.

Оскільки між сторонами існує чинний, не визнаний недійсним і не розірваний нотаріально посвідчений Договір від 27 червня 2023 року, яким безпосередньо врегульовано порядок утримання дитини, розподілу додаткових витрат та фінансування відпочинку, а вимог про визнання цього Договору недійсним або про його розірвання позивачкою не заявлено, правові підстави для задоволення позову в частині стягнення аліментів (за минулий час та на майбутнє) відсутні. Вимога про стягнення аліментів за минулий час додатково не підлягає задоволенню у зв`язку з недоведеністю сукупності умов, передбачених частиною другою статті 191 СК України. Вимоги про стягнення додаткових витрат за минулий час та аліментів на додаткові витрати на майбутнє не підлягають задоволенню як такі, що прямо суперечать умовам пунктів 3.2 та 3.6 Договору, а також як недоведені за розміром у розумінні статті 81 ЦПК України.

За таких обставин суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд враховує ст. 141 ЦПК України та відмову в задоволенні позову в повному обсязі, у зв`язку з чим понесені позивачем судові витрати по сплаті судового збору відшкодуванню не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 4, 5, 10, 12, 76-83, 133,141, 209-211, 258, 259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дитини, аліментів за минулий час та додаткових витрат на дитину - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя І.В. Белоконна