Справа № 761/14653/26
Провадження № 2/761/10268/2026
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 жовтня 2026 року суддя Шевченківського районного суду міста Києва Романишена І.П., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного територіально-галузевого об`єднання «Південно-західна залізниця» про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі,-
ВСТАНОВИВ:
У квітні 2026 року ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до Шевченківського районного суду міста Києва із позовом до Державного територіально-галузевого об`єднання «Південно-західна залізниця» (далі по тексту - відповідач, ДТГО «Південно-Західна залізниця») про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі за період з 01.01.2026 року до 31.03.2026 року у розмірі 95 201, 28 грн.
Короткий зміст та узагальнені доводи позовної заяви.
Позов мотивовано тим, що рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 08.07.2016 року у справі № 761/10285/15 частково задоволено позов позивача, зокрема, поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника Державного територіально-галузевого об`єднання «Південно-західна залізниця». Суд допустив негайне виконання рішення суду щодо поновлення на роботі з 25.03.2015 року, а також в частині стягнення виплати заробітної плати у межах платежу за один місяць. Відповідач оскаржив зазначене рішення і за наслідками апеляційного та касаційного перегляду, вказане рішення суду в частині поновлення позивача на посаді залишене без змін. Рішення суду в частині поновлення позивача на посаді не виконано відповідачем.
Судами неодноразово розглядались позови про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на посаді за попередні періоди, які задовольнялись. Позивач вказує, що на дату звернення до суду з даним позовом його права не відновлені відповідачем, оскільки наказу про поновлення його на роботі не видано. Позивач здійснив розрахунок середнього заробітку посилаючись на Порядок обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8.02.1995р. № 100 за період з 01.01.2026 року по 31.03.2026 року у розмірі 95 201, 28 грн.
Провадження у суді та позиція сторін щодо предмету спору.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддям від 16.04.2026 року, матеріали справи передані для розгляду судді Романишеній І.П.
Ухвалою суду від 20.04.2026 року відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
06.05.2026 року на адресу суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача зазначила, що відповідачем не визнається позов в повному обсязі, просила у задоволенні позову відмовити.
Вказувала, що трудові відносини сторін є фактично припиненими ще з
25.03.2015 року, як зазначено в рішенні Шевченківського районного суду міста Києва у справі № 761/10285/15. 13.02.2017 року трудовий договір між сторонами припинився саме у зв`язку із закінченням строку дії контракту.
Поновлення позивача після закінчення строку дії контракту означало б, що трудові відносини продовжують тривати і після 13.02.2017 року, що є порушенням умов контракту та положень статті 58 Конституції України.
Тому, середній заробіток за час вимушеного прогулу слід стягувати за період з дня ухвалення рішення про поновлення позивача на роботі до дня закінчення строку дії контракту, а саме до 13.02.2017 року. Дані обставини встановлені в рішенні Шевченківського районного суду міста Києва від 08.07.2016 року у справі 761/10285/15-ц (ст.3 абз. 7), в постанові Верховного Суду від 11.09.2019 року у справі № 761/12013/17.
Наголошує також на тому, що позивач повністю ігнорує висновок Верховного Суду, викладений в постанові від 11.09.2019 року у справі № 761/12013/17, та встановлені під час розгляду справи преюдиційні обставини, які відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України не потребують повторного доведення, а саме: строк дії контракту позивача від 13.02.2012 року сторони встановили до 13.02.2017 року; трудовий договір між сторонами припинився, тому середній заробіток за час вимушеного прогулу підлягає стягненню лише до дня закінчення строку дії контракту, а саме до 13.02.2017 року.
Разом з тим, позивач не бере до уваги постанову Верховного Суду
від 11.09.2019 року у справі № 761/12013/17, якою встановлено преюдиційні обставини, а посилається на рішення у справі № 760/9250/24, в якому зроблено припущення, що строк дії контракту міг бути продовжений.
Вказує, що поновлення позивача на посаді неможливе з тієї ж підстави - закінчення строку контракту. Крім того, до повноважень відповідача не відноситься видача наказу про поновлення позивача на посаді, оскільки за умовами контракту у позивача виникли правовідносини не з відповідачем, а з Міністерством інфраструктури України строком до 13.02.2017 року.
Окрім того, у змісті відзиву представник відповідача просила зменшити витрати на правову допомогу в разі задоволення позову.
21.05.2026 року до суду надійшла відповідь на відзив, в якій представник позивача наполягає на задоволенні заявлених вимог з підстав, викладених в позовній заяві. Також представник вказує, що закінчення терміну дії контракту не звільняє відповідача від обов`язку виконати рішення суду.
Наголошує, що розірвання контракту з позивачем з підстав, які були визнані судом неправомірними (рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 08.07.2016 року у справі №761/10285/15-ц, яке не виконане Відповідачем під час дії Контракту) та припинення дії контракту у зв?язку з його закінченням є різними юридичними поняттями та не є тотожними.
Відповідач, не виконавши рішення суду про визнання незаконним попереднього розірвання Контракту, не мав права вважати, що трудові відносини з Позивачем припинилися "у зв`язку із закінченням строку контракту". Фактично, у зв`язку з невиконанням судового рішення, контракт продовжує діяти, а трудові відносини між сторонами не були припинені у встановленому законом порядку.
У разі виконання Відповідачем рішення суду про поновлення на роботі, і позивач був би поновлений до моменту закінчення строку дії вказаного контракту, то відповідні зміни щодо продовження його дії могли були внесені. Однак, оскільки відповідач не виконав рішення суду і не дотримався необхідної процедури, передбаченої нормами чинного законодавства України, яке підлягає негайному виконанню в частині поновлення на роботі з моменту його проголошення, відсутні підстави вважати, що трудові відносини між сторонами припинені.
Міністерство інфраструктури України як сторона укладеного контракту жодним чином не могло висловити бажання продовжити трудові відносини з позивачем зважаючи на те, що видача наказу про поновлення його на роботі за рішенням суду та укладання нового контракту не відбулось.
За такою логікою Відповідача, можна стверджувати, що контракт припинив свою дію ще 26.03.2015 року на підставі наказу № 44-0 «Про припинення дії контракту з ОСОБА_1 », який в подальшому скасований рішенням суду.
У даному випадку відбувається не поновлення позивача на роботі в судовому порядку після закінчення дії контракту, а стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі, яке на момент подання даного позову відповідачем не виконано.
01.06.2026 року представник відповідача подала клопотання про зупинення провадження у справі на підставі пункту 10 частини першої статті 252 ЦПК України.
Мотивувала клопотання тим, що ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 15.08.2025 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 01.07.2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 05.02.2025 у справі №761/12027/24 за аналогічним позовом ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за затримку виконання рішення про поновлення на роботі за інший період з 01.01.2024 по 28.05.2024 року в сумі 159 164,64 грн.
Оскільки в касаційному порядку переглядається судове рішення в аналогічних правовідносинах між позивачем та відповідачем про стягнення середнього заробітку поза межами строку дії контракту, тому наявні передбачені статтями 251-252 ЦПК України підстави для зупинення провадження у даній справі.
Вирішуючи зазначене клопотання, суд виходить із такого.
Відповідно до пункту 10 частини першої статті 252 ЦПК України суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження в справі у випадку, зокрема, перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (у іншій справі) у касаційному порядку палатою, об`єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду.
Тлумачення пункту 10 частини першої статті 252 ЦПК України свідчить про те, що суд може зупинити провадження у справі лише у випадку перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку: а) палатою;
б) об`єднаною палатою; в) Великою Палатою Верховного Суду та прийняття ними до свого провадження.
З поданого клопотання вбачається, що ухвалою Верховного Суду від 15.08.2025 року відкрито касаційне провадження у справі № 761/12027/24 колегією суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Представником відповідача не надано доказів, а судом не встановлено передачі справи №761/12027/24 на розгляд палати, об`єднаної палати чи Великої Палати Верховного Суду. Відомості про призначення розгляду зазначеної справи палатою відсутні в ЄДРСР.
Оскільки перегляд судового рішення у справі № 761/12027/24 здійснюється безпосередньо колегією суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, а не палатою, об`єднаною палатою чи Великою Палатою Верховного Суду, передбачені пунктом 10 частини першої статті 252 ЦПК України підстави для зупинення провадження у справі відсутні.
Зазначене узгоджується з висновками викладеними в постановах Верховного Суду
від 29.06.2022 року у справі № 757/55440/18-ц, від 17.03.2021 року у справі № 423/405/18, від 21.07.2021 року у справі № 265/2189/20, від 19.02.2020 року у справі № 607/18957/18, від 09.09.2020 року у справі № 728/2144/19 та від 16.11.2022 року у справі №740/724/22.
Фактичні обставини спірних правовідносин сторін, які вбачаються з матеріалів справи та встановлені судом.
Постановою Кабінету Міністрів України № 1633 від 29.10.2002 року та № 1 від 04.01.2006 року, ОСОБА_1 призначено начальником Державного територіально-галузевого об`єднання «Південно-Західна залізниця».
13.02.2012 року між ОСОБА_1 та Міністерством інфраструктури України, як органом управління майном, укладено Контракт № 5-IV на строк з 14.02.2012 року до 13.02.2017 року.
На підставі розпорядження Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 року № 244-р ОСОБА_1 звільнено з посади начальника ДТГО «Південно-Західна залізниця» у зв`язку з невиконанням умов контракту.
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 08.07.2016 року у справі № 761/10285/15-ц позов ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, Міністерства інфраструктури України, Державної адміністрації залізничного транспорту України, ДТГО «Південно-Західна залізниця», Голови комісії з реорганізації у зв`язку із злиттям ДТГО «ПЗЗ», задоволено частково, зокрема, поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника ДТГО «ПЗЗ» з 25.03.2015 року на умовах, визначених Контрактом № 5-IV від 13.02.2012 року, укладеного між Міністерством інфраструктури України та ОСОБА_1 та Додатковими угодами до Контракту.
Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 12.09.2016 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19.12.2016 року в частині, що стосується поновлення позивача на займаній посаді рішення Шевченківського районного суду міста Києва залишено без змін.
Оскільки в частині щодо поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника ДТГО «Південно-Західна залізниця» з 25.03.2015 року допущено негайне виконання рішення суду, позивач 18.07.2016 року отримав виконавчий лист щодо виконання рішення суду в цій частині.
04.08.2016 року постановою державного виконавця було відмовлено у відкритті виконавчого провадження за вказаним виконавчим листом на підставі пункту 4 частини першої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження».
Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 16.09.2016, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 26.10.2016 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19.04.2017 року, постанову державного виконавця від 04.08.2016 року визнано неправомірною та скасовано.
Крім того, 02.08.2017 року рішенням Шевченківського районного суду міста Києва у справі № 761/12013/17 позов ОСОБА_1 до ДТГО «Південно-Західна залізниця» про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача середній заробіток в сумі 285 005, 93 грн.
Вказаним рішенням суду, встановлено той факт, що рішення суду від 08.07.2016р. не виконано без поважних причин. Середній заробіток стягнуто з відповідача по 02.08.2017р.
Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 21.09.2017 року вказане рішення суду залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 11.09.2019 року рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 02.08.2017 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 21.09.2017 року змінено, зокрема, розмір середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду стягнуто в розмірі 167 195, 66 грн.
Крім того, 29.05.2018 року рішенням Шевченківського районного суду міста Києва. у справі №. 761/10746/18, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 31.10.2018 року, позов ОСОБА_1 до ДТГО «Південно-Західна залізниця» про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі задоволено, стягнуто з відповідача на користь позивача середній заробіток в сумі за період з 03.08.2017 року по 23.03.2018 року в розмірі 206 930, 28 грн.
26.03.2019 року рішенням Шевченківського районного суду міста Києва у справі №761/46962/18, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 31.10.2018 року, позов ОСОБА_1 до ДТГО «Південно-Західна залізниця» про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі задоволено, стягнуто з відповідача на користь позивача середній заробіток в сумі за період з 24.03.2018 року по 26.03.2019 року в розмірі 327 845, 08 грн.
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 21.01.2020 року у справі № 761/35295/19 позов ОСОБА_1 до ДТГО «Південно-Західна залізниця» про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі задоволено, стягнуто з ДТГО «Південно-Західна залізниця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 27.03.2019 року по 06.09.2019 року в розмірі 146 328, 90 грн.
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 12.05.2021 року у справі №761/714/21 позов ОСОБА_1 до ДТГО «Південно-Західна залізниця» про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі задоволено, стягнуто з ДТГО «Південно-Західна залізниця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за затримку виконання рішення про поновлення на роботі за період з 07.09.2019 року до 31.12.2019 року в сумі 118 629,72 грн.
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 18.02.2022 року у справі №761/24805/21 позов ОСОБА_1 до ДТГО «Південно-Західна залізниця» про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі задоволено, стягнуто з ДТГО «Південно-Західна залізниця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за затримку виконання рішення про поновлення на роботі за період з 01.01.2020 року до 30.06.2020 року в розмірі 180 928, 92 грн.
Рішенням Шевченківського районного суд міста Києва від 31.10.2022 року у справі № 761/1706/22 позов ОСОБА_1 до ДТГО «Південно-Західна залізниця» про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду залишено без задоволення.
Постановою Київського апеляційного суду від 07.06.2023 року рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 31.10.2022 року скасовано та ухвалено у справі нове судове рішення про задоволення позову, стягнуто з ДТГО «Південно-Західна залізниця») на користь ОСОБА_1 середній заробіток за затримку виконання рішення про поновлення на роботі за період з 01.07.2020 року до 31.12.2020 року в розмірі 191 518,21 грн.
Також, рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 28.12.2023 року у справі №761/33971/23 позов ОСОБА_1 до ДТГО «Південно-Західна залізниця» про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду задоволено. Стягнуто з ДТГО «Південно-Західна залізниця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за затримку виконання рішення про поновлення на роботі за період з 01.01.2021 року до 31.08.2021 року.
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 01.07.2024 року у справі №761/12027/24 позов ОСОБА_1 до ДТГО «Південно-Західна залізниця» про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду задоволено. Стягнуто з ДТГО «Південно-Західна залізниця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за затримку виконання рішення про поновлення на роботі за період з 01.09.2021 року по 30.04.2022 року.
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 11.11.2024 року у справі №761/1204/24 позов ОСОБА_1 до ДТГО «Південно-Західна залізниця» про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду задоволено. Стягнуто з ДТГО «Південно-Західна залізниця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за затримку виконання рішення про поновлення на роботі за період з 01.01.2024 року до 28.05.2024 року.
Постановою Київського апеляційного суду від 28.04.2025 року рішення Шевченківського районного суду від 11.11.2024 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 21.01.2025 року у справі №760/9250/24, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 05.06.2025 року, відмовлено у задоволенні позову ДТГО «Південно-Західна залізниця» до ОСОБА_1 про визнання трудових відносин припиненими.
Постановою Верховного Суду від 20.10.2025 року зазначені судові рішення залишено без змін.
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що ДТГО «Південно-Західна залізниця» не виконує рішення суду про поновлення його на роботі, у зв`язку з чим просив стягнути середній заробіток за час затримки виконання зазначеного рішення суду за період 01.01.2026 року до 31.03.2026 року у розмірі 95 201,28 грн.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Так, статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Стеттею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до статті 5-1 КЗпП України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Згідно з частинами першою, третьою статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Трудовим договором можуть встановлюватися умови щодо виконання робіт, які вимагають професійної та/або часткової професійної кваліфікації, а також умови щодо виконання робіт, які не потребують наявності у особи професійної або часткової професійної кваліфікації.
Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення та організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.
У разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню (стаття 235 КЗпП України).
У разі затримки роботодавцем виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки (стаття 236 КЗпП України).
За змістом приписів статті 236 КЗпП України затримкою виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі потрібно вважати не видання власником (уповноваженим органом) негайно після проголошення судового рішення наказу про поновлення працівника на роботі без поважних причин.
Верховний Суд у постанові від 16.09.2020 у справі №709/1465/19 зазначив, що належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі слід вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов`язків.
Виконання рішення вважається закінченим із моменту фактичного допуску працівника, поновленого на роботі рішенням суду, до виконання попередніх обов`язків на підставі відповідного акта органу, який раніше прийняв незаконне рішення про звільнення працівника.
Тобто, рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника вважається виконаним, коли власником або уповноваженим ним органом видано наказ (розпорядження) про допуск до роботи і фактично допущено до роботи такого працівника, зокрема до конкретного робочого місця.
Так, рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 08.07.2016 року про поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника ДТГО «Південно-Західна залізниця» відповідачем у добровільному чи примусовому порядку виконано не було, наказ про поновлення позивача на посаді не видавався.
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 02.08.2017 року, яке залишено без змін Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 21.09.2017 року у справі №761/12013/17 стягнуто з ДТГО «Південно-Західна залізниця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 09.07.2016 року до 02.08.2017 року.
Постановою Верховного Суду від 11.09.2019 року вказані судові рішення змінено. Стягнуто з ДТГО «Південно-Західна залізниця» на користь ОСОБА_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 167 195,66 грн.
Верховний Суд у зазначеній постанові зміннюючи судові рішення вказав, що суди попередніх інстанцій неправильно встановили період затримки виконання рішення суду та визначили розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, оскільки вказаний період визначили поза межами укладеного з ОСОБА_1 трудового контракту.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Верховний Суд у постанові від 30.05.2018 року у справі № 344/12581/16-ц вказував, що оскільки позивача було звільнено незаконно і він підлягав би поновленню на роботі, однак строк дії контракту закінчився до ухвалення оскаржених судових рішень, апеляційний суд обґрунтовано стягнув з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з дня звільнення і до закінчення строку дії контракту.
Також Верховний Суд у постанові від 06.11.2023 року у справі 938/466/21 дійшов висновку про те, що до закінчення дії контракту права працівника, стосовно якого роботодавець не виконує судове рішення про поновлення на роботі, підлягають захисту шляхом виплати йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки, як те передбачено у статті 236 КЗпП України. Після ж закінчення строку дії трудового контракту, навіть за наявності судового рішення про поновлення незаконно звільненого працівника, яке не виконане роботодавцем на момент припинення трудових відносин, немає підстав для покладення на роботодавця відповідальності, передбаченої статтею 236 КЗпП України, зокрема у виді стягнення середнього заробітку, оскільки після закінчення дії контракту неможливість поновлення працівника зумовлена строковим характером його трудових відносин з організацією (підприємством) та настанням моменту, з яким пов`язується безумовне припинення таких правових відносин. У такому випадку відповідальність роботодавця за невиконання судового рішення про поновлення працівника на роботі не настає, оскільки права колишнього працівника на поновлення на роботі після припинення строкових трудових відносин вже не порушуються, оскільки особу не можна поновити на посаді, якої в юридичному значенні для неї вже не існує.
Судом встановлено, що позивачем та Міністерством інфраструктури України, як органом управління майном, укладено Контракт № 5-IV на строк з 14.02.2012 року до 13.02.2017 року. Продовження строку дії контракту судом не встановлено.
У постановах Верховного Суду від 13.11.2019 року в справі № 522/7888/16-ц, від 22.01.2020 року в справі № 607/18964/18, від 12.02.2020 року в справі № 369/7704/18, від 08.04.2020 року в справі № 760/408/19, від 31.07.2020 року в справі № 757/34139/18-ц, від 16.11.2020 року в справах № № 753/5107/18, 202/5741/18, від 27.04.2021 року в справі № 536/232/19, від 29.04.2021 року в справі № 266/3163/16-ц, від 25.10.2021 року в справі № 607/3393/18, від 21.07.2021 року в справі № 487/1448/20, від 25.01.2023 року в справі № 757/16504/20, від 01.02.2023 року в справі № 404/3622/21, від 27.03.2023 року в справі № 428/2992/20, від 09.01.2024 року в справі № 759/19973/20 вказано, що припинення трудового договору після закінчення строку не вимагає заяви або якогось волевиявлення працівника. Свою волю на укладення строкового трудового договору він уже виявив, коли писав заяву про прийняття на роботу за строковим трудовим договором. У цей же час він виразив і волю на припинення такого трудового договору після закінчення строку, на який він був укладений. Закінчення строку трудового договору (контракту) припиняє трудові відносини тоді, коли вимогу про звільнення заявила одна зі сторін трудового договору - працівник чи власник або уповноважений ним орган. За такого волевиявлення однієї зі сторін друга сторона не може перешкодити припиненню трудових відносин. Чинне законодавство не передбачає можливості поновлення працівника на роботі після закінчення строку дії контракту в судовому порядку.
Аналізуючи надані докази та правові підстави позову, суд зазначає, що під час розгляду справи не було встановлено обставин щодо продовження (пролонгації) строку дії Контракту № 5-IV, як і не встановлено фактів перетворення строкового трудового договору у безстроковий на підставі статті 39-1 КЗпП України.
Ураховуючи строковий характер трудових відносин сторін та обов`язкові до врахуванню висновки Верховного Суду щодо застосування статті 236 КЗпП України у подібних правовідносинах, суд доходить висновку про неможливість стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі поза межами строку дії Контракту.
Відтак, відсутні правові підстави для стягнення середнього заробітку за період 01.01.2026 року до 31.03.2026 року у розмірі 95201,28 грн.
Оцінюючи аргументи позивача щодо рішення у справі №760/9250/24, суд виходить з такого.
Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з частиною четвертою статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Обставинами справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, є юридичні факти, що призвели до виникнення спірного правовідношення, настання відповідальності або інших наслідків, тобто такі факти, з якими норми матеріального права пов`язують виникнення, зміну чи припинення прав та обов`язків суб`єктів спірного матеріального правовідношення.
Преюдиціальність - обов`язковість для суду фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі, при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами (постанова Верховного Суду від 24.05.2018 року у справі № 922/2391/16).
Преюдиційне значення у справі надається обставинам, встановленим судовим рішенням, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиційне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особи, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиційні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2018 року у справі № 917/1345/14, від 20.04.2022 року у справі № 910/2615/18).
Як убачається зі змісту судових рішень у справі № 760/9250/24, судами надавалася виключно правова оцінка окремим обставинам спірних правовідносин щодо припинення контракту з позивачем. При цьому, судовим рішенням у вказаній справі не було встановлено продовження строку дії Контракту № 5-IV або його перетворення на безстроковий трудовий договір.
З огляду на викладене, посилання представника позивача на висновки у справі№760/9250/24 суд відхиляє, оскільки висновки в зазначеній справі є правовою оцінкою обставин спірних правовідносин сторін щодо припинення трудових відносин, а не встановленими преюдиційними обставинами, які не підлягають оскарженню.
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
Оцінивши належність, допустимість та достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для застосування положень статті 236 КЗпП України поза межами строку дії контракту № 5-IV, у зв`язку з чим, позов ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення задоволенню не підлягаяє.
Розподіл судових витрат.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат відповідно до статті 141 ЦПК України, суд виходить з того, що судовий збір покладається на позивача. Разом з тим, ураховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору, то судові витрати відносяться на рахунок держави, тому підстави для їх розподілу відсутні.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 2, 4, 13, 76-81, 141, 258-259, 263, 274, 279, 354-355 ЦПК України, ст.ст. 233, 235, 236 КЗпП України, суд,
УХВАЛИВ:
Позов ОСОБА_1 до Державного територіально-галузевого об`єднання «Південно-західна залізниця» про стягнення середнього заробітку за затримку виконання рішення про поновлення на роботі - залишити без задоволення.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів до Київського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано, або після перегляду рішення в апеляційному порядку, якщо його не скасовано.
Реквізити сторін:
ОСОБА_1 : АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 .
Державне територіально-галузеве об`єднання «Південно-західна залізниця»: м. Київ, вул. Лисенка, 6, код ЄДРПОУ 04713033.
Повний текст ухвали складено 15.10.2026 року.
СУДДЯ І.П. РОМАНИШЕНА