ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Справа № 536/465/25 Номер провадження 22-ц/814/1036/26 Головуючий у 1-й інстанції Клименко С. М. Доповідач ап. інст. Пікуль В. П.
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 жовтня 2026 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Пікуля В.П.,
суддів Дряниці Ю.В., Чумак О.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від 12 вересня 2025 року (повний текст рішення складено 16 вересня 2025 року) у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди завданої дорожньо-транспортною пригодою,
В С Т А Н О В И В:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2025 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, завданої дорожньо-транспортною пригодою (далі - ДТП), де просила стягнути з ОСОБА_2 на її користь завдану матеріальну шкоду у розмірі 16 218,34 грн; витрати на транспортні послуги з перевезення транспортного засобу з місця вчинення ДТП у розмірі 2 000,00 грн; за проведення Звіту про оцінки вартості відновлюваного ремонту колісного транспортного засобу 3 000,00 грн; понесені нею судові витрати, які складаються з судового збору в сумі 1 200,20 грн та на професійну правничу допомогу 10 000,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог посилається, що 05 червня 2024 року близько 11:30 год в м. Кременчуці на вул. Троїцькій сталася ДТП за участю належного їй на праві власності автомобіля HYUNDAI ACCENT, реєстраційний номер НОМЕР_1 , яким керував чоловік позивачки - ОСОБА_3 та автомобілем VOLKSWAGEN TIGUAN, реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2 , внаслідок чого належний їй транспортний засіб отримав механічні пошкодження.
ОСОБА_2 визнала себе винною в даній ДТП, тому було складено «Європротокол» на місці події та повідомлені страхові компанії.
Відповідно до страхового полісу № 220337116 від 12 квітня 2024 року ПАТ «Страхова Компанія «Інтер-Поліс» виплатила їй кошти у відшкодування шкоди в сумі 25 192,00 грн, які не покрили її витрати на проведення відновлюваного ремонту транспортного засобу, розмір якого визначено згідно зі Звітом про оцінку вартості матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу, в розмірі 41 410,34 грн.
Вважає, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою, відповідно відповідачка повинна сплатити їй понесені нею витрати на ремонт пошкодженого автомобіля, які залишися невідшкодованими в сумі 16 218,34 грн.
Посилається, що різниця вартості відновлюваного ремонту та страхових виплат полягає в тому, що при розрахунку виплати враховується коефіцієнт фізичного зносу автомобіля, а при здійсненні ремонту деталі міняються на нові, тому різниця в понесених нею витратах підлягає стягненню саме з відповідачки, як безпосередньої винуватиці ДТП.
Також зазначає, що у зв`язку з пошкодженням її транспортного засобу в результаті ДТП, з вини відповідачки, нею було додатково понесено витрати на оплату транспортних послуг з перевезення автомобіля з місця ДТП у сумі 2 000,00 грн та на оплату за проведення оцінки завданих пошкоджень автомобілю в розмірі 3 000,00 грн та оплата правової допомоги 10 000,00 грн.
Короткий зміст судового рішення
Рішенням Кременчуцького районного суду Полтавської області від 12 вересня 2025 року відмовлено ОСОБА_1 у позові до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди завданої ДТП.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати в сумі 15 000,00 грн.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
ОСОБА_1 не погодилася з рішенням Кременчуцького районного суду Полтавської області від 12 вересня 2025 року і оскаржила його в апеляційному порядку, подавши апеляційну скаргу, в якій просила скасувати оскаржуване рішення та постановити нове, про задоволення позовних вимог r повному обсязі.
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Позивачка, посилаючись на усталену практику Верховного Суду, вказувала, що ОСОБА_4 , як винуватиця ДТП, зобов`язана сплатити різницю між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою.
Також зауважує, що стягнуті витрати на правничу допомогу, понесені відповідачкою в суді першої інстанції, є надмірно завищеними та не відповідають критерію розумності та складності справи.
Щодо відзиву на апеляційну скаргу
У відзиві на апеляційну скаргу відповідачка, в інтересах якої діє представник - адвокат Шевченко С.М., просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення місцевого суду без змін.
Вказує, що відповідно до статті 29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон № 1961-IV) у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, тобто позивачка отримала страхову виплату, передбачену законодавством.
Акцентує увагу, що витрати, пов`язані з евакуацією транспортного засобу з місця ДТП також відшкодовуються, відповідно до вище вказаної статті, страховою компанією.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, приходить до такого висновку.
Щодо розгляду справи без виклику сторін
Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Згідно частини першої статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Беручи до уваги, що ціна позову становить 21 218,34 грн та зважаючи на положення частини тринадцятої статті 7, статтю 369 ЦПК України, суд вважає за можливе розглянути справу без виклику сторін у порядку письмового провадження.
Встановлені обставини справи
Судом першої інстанції встановлено, що 05 червня 2024 року о 11:30 год в м. Кременчуці на вул. Троїцькій сталася ДТП за участю автомобіля HYUNDAI ACCENT реєстраційний номер НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_3 , належного на праві власності ОСОБА_1 , та автомобіля VOLKSWAGEN TIGUAN реєстраційний номер НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_2 , внаслідок чого транспортні засоби отримали механічні пошкодження.
ОСОБА_2 визнала себе винною в даній ДТП, було складено повідомлення про ДТП (Європротокол) та повідомлені страхові компанії.
12 квітня 2024 року відповідачка і ПАТ «Страхова компанія «Інтер-Поліс» уклали договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, а саме: транспортного засобу VOLKSWAGEN TIGUAN реєстраційний номер НОМЕР_2 згідно з полісом № 220337116 з лімітом відповідальності за шкоду заподіяну майну в розмірі 160 000,00 грн.
Відповідно до Звіту № 78-07-24 про оцінку колісного транспортного засобу вартість відновлюваного ремонту автомобіля HYUNDAI ACCENT реєстраційний номер НОМЕР_1 з урахуванням коефіцієнта зносу складає 41 410,34 грн.
Позиція апеляційного суду
Щодо підстав стягнення матеріальної шкоди
Як передбачено частиною другою статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Згідно частини першої статті 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: 1) шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; 2) за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; 3) за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
Як передбачено статтею 28 Закону № 1961-ІV, шкода заподіяна в результаті ДТП майну потерпілого, - це шкода, пов`язана: з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу; з пошкодженням чи фізичним знищенням доріг, дорожніх споруд, технічних засобів регулювання руху; з пошкодженням чи фізичним знищенням майна потерпілого; з проведенням робіт, які необхідні для врятування потерпілих у результаті ДТП; з пошкодженням транспортного засобу, використаного для доставки потерпілого до відповідного закладу охорони здоров`я, чи забрудненням салону цього транспортного засобу; з евакуацією транспортних засобів з місця ДТП.
Відповідно до частини першої статті 29 Закону № 1961-ІV у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок ДТП, з евакуацією транспортного засобу з місця ДТП до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент ДТП, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.
Як передбачено статтею 1194 ЦК України, особа, яка застрахувала свою відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (відшкодуванням).
Під час застосування наведених норм права підлягає врахуванню правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц, який зводиться до наступного: відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика.
В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.
За приписами частини шостої статті 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Враховуючи, що ОСОБА_2 є винною в настанні ДТП то, у разі недостатності страхової виплати потерпілому, різниця між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою має бути покладена на відповідачку.
Така позиція узгоджується з висновками викладеними в постанові Верховного Суду від 21 вересня 2022 року у справі 486/716/20.
Щодо розміру матеріальної шкоди
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Як визначено частиною другою статті 83 ЦПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.
Згідно частини третьої статті 83 ЦПК України відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.
На підтвердження розміру матеріального збитку ОСОБА_1 надала до місцевого суду, у строки визначені положеннями частини другої статті 83 ЦПК України, Звіт № 78-07-24 про оцінку колісного транспортного засобу від 16 липня 2024 року, складеного суб`єктом оціночної діяльності - ФОП ОСОБА_5 на замовлення ОСОБА_3 згідно відомостей якого вартість відновлювального ремонту КТЗ HYUNDAI ACCENT державний номер НОМЕР_1 (в т.ч. ПДВ на запасні частини і матеріали) складає 77 758,14 грн; вартість відновлювального ремонту КТЗ HYUNDAI ACCENT державний номер НОМЕР_1 з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу складників (в т.ч. ПДВ на запасні частини і матеріали) складає 41 410,34 грн; ринкова вартість КТЗ HYUNDAI ACCENT державний номер НОМЕР_1 станом на дату оцінки (в момент ДТП) становить 202 265,28 грн.
Відповідно до частини третьої статті 988 ЦК України страхова виплата за договором майнового страхування і страхування відповідальності (страхове відшкодування) не може перевищувати розміру реальних збитків. Інші збитки вважаються застрахованими, якщо це встановлено договором.
У постанові від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18) Велика Палата Верховного Суду вказала, що покладення обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону № 1961-IV).
Таким чином, обов`язок з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування покладається на страховика.
Відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе лише за умови, що згідно із цим договором або Законом № 1961-IV у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених статтею 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 760/15471/15-ц, провадження № 14-316цс18).
Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону № 1961-IV у разі настання страхового випадку страховик, у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи.
Отже, відшкодування шкоди власником транспортного засобу або винуватцем ДТП, відповідальність яких застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, якщо у страховика не виникло обов`язку з відшкодування шкоди, або розмір шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика, а також у разі, коли страховик має право регресу до особи, яка застрахувала свою відповідальність.
У постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі № 6-691цс15 та в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2019 року у справі № 522/15636/16-ц суд касаційної інстанції дійшов таких висновків:
- у справі № 6-691цс15: правильним є стягнення з винного водія різниці між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей, що підлягають заміні, оскільки в цьому випадку у страховика не виник обов`язок з відшкодування такої різниці незважаючи на те, що вказані збитки є меншими від страхового відшкодування (страхової виплати);
- у справі № 522/15636/16-ц: виконання обов`язку з відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, Законом № 1961-IV покладено на страховика винної особи у межах, встановлених цим Законом і договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності. Отже, якщо для відновлення пошкодженого у ДТП транспортного засобу ремонт здійснюється методом заміни складових частин, що були пошкоджені, на нові, страховик за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності відшкодовує не повну вартість цих складових частин, а вартість складників аварійно пошкодженого транспортного засобу з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу. Особа, яка має право на отримання відшкодування, може вимагати від страховика за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності виплати страхового відшкодування в розмірі повної вартості відновлювального ремонту з урахування коефіцієнта фізичного зносу. Якщо для відновлення попереднього стану речі, що мала певну зношеність (наприклад, автомобіля), були використані нові вузли, деталі, комплектуючі частини іншої модифікації, що випускаються взамін знятих з виробництва однорідних виробів, особа, відповідальна за шкоду, не вправі вимагати врахування зношеності майна або меншої вартості пошкоджених частин попередньої модифікації. Знос пошкодженого майна враховується у випадках стягнення на користь потерпілого його вартості (при відшкодуванні збитків) (пункт 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди»). Враховуючи викладене, правильним є висновок апеляційного суду про стягнення з особи, винної у ДТП, різниці між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) і страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей, що підлягають заміні, оскільки в цьому випадку у страховика не виник обов`язок з відшкодування такої різниці незважаючи на те, що зазначені збитки є меншим за страхове відшкодування (страхової виплати) (постанова Верховного Суд України від 02 грудня 2015 року у справі № 6-691цс15).
Подібні за змістом висновки сформульовані також в постановах Верховного Суду від 14 серпня 2019 року у справі № 344/3008/17 (провадження № 61-26423св18), від 15 жовтня 2020 року у справі № 755/766/19 (провадження № 61-10010св20), від 16 лютого 2022 року у справі № 709/370/20 (провадження № 61-16320св20).
Суд апеляційної інстанції встановивши, що розмір шкоди, завданої позивачці пошкодженням автомобіля внаслідок ДТП, яка сталася з вини ОСОБА_2 , перевищує виплачений страховою компанією, за правилами статті 29 Закону № 1961-IV розмір страхового відшкодування, приходить до переконання, що з відповідачки, як винної особи, на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню різниця між фактичним розміром шкоди та отриманим страховим відшкодуванням.
Відтак, з урахуванням наданого позивачкою звіту та інших матеріалів справи, колегія суддів дійшла висновку, що розмір завданої ОСОБА_1 майнової шкоди підтверджений належними та допустимими доказами.
Поряд з іншим, суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, не надав належної оцінки зазначеному Звіту та не навів переконливих мотивів, з яких цей доказ не може бути покладений в основу висновків суду щодо розміру завданої шкоди, також суд першої інстанції безпідставно послався на висновки викладені у постанові Верховного Суду від 16 грудня 2020 року у справі №824/647/19а, оскільки обставини справ не є тотожними.
З огляду на те, що відповідно до Звіту № 78-07-24 вартість відновлювального ремонту транспортного засобу з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу становить 41 410,34 грн, а страховою компанією позивачці виплачено 25 192,00 грн, невідшкодованою залишається сума у розмірі 16 218,34 грн (41 410,34 грн - 25 192,00 грн).
Зазначена сума відповідає заявленому позивачкою розміру майнової шкоди, яка залишилася невідшкодованою страховою виплатою.
На підтвердження понесення витрат позивачкою також надано докази оплати послуг з проведення оцінки пошкодженого транспортного засобу у розмірі 3 000,00 грн.
Колегія суддів виходить із того, що проведення оцінки пошкодженого транспортного засобу було безпосередньо зумовлене ДТП та необхідністю встановлення розміру завданих позивачці збитків. Вказані витрати не були добровільними витратами, не пов`язаними з подією ДТП, а понесені саме з метою визначення вартості відновлення пошкодженого автомобіля та встановлення розміру майнової шкоди, завданої відповідачкою.
Наданий позивачкою Звіт № 78-07-24 про оцінку колісного транспортного засобу від 16 липня 2024 року використаний судом як належний та допустимий доказ для встановлення розміру завданої майнової шкоди.
Отже, витрати на виготовлення зазначеного Звіту є необхідними та перебувають у безпосередньому причинному зв`язку з ДТП, внаслідок якої позивачці завдано майнової шкоди.
Відповідно до статей 22, 1166 ЦК України особа, якій завдано збитків, має право на їх відшкодування у повному обсязі, якщо інше не встановлено законом. Збитками, зокрема, є витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.
З огляду на наведене колегія суддів дійшла висновку, що витрати ОСОБА_1 у розмірі 3 000,00 грн на проведення оцінки пошкодженого транспортного засобу є збитками, які підлягають відшкодуванню особою, відповідальною за завдану шкоду.
Щодо стягнення витрат на транспортування автомобіля
Позивачкою також заявлено вимогу про відшкодування 2 000,00 грн витрат, понесених у зв`язку з транспортуванням (евакуацією) пошкодженого автомобіля з місця ДТП.
На підтвердження зазначених витрат позивачкою надано відповідні документи, які підтверджують факт надання послуг з евакуації транспортного засобу та їх оплату в розмірі 2 000,00 грн.
Колегія суддів зауважує, що відповідно до вище вказаних статей 28 та 29 Закону № 1961-IV витрати на евакуацію пошкодженого внаслідок ДТП транспортного засобу прямо віднесені законом до витрат, пов`язаних із завданням майнової шкоди внаслідок ДТП.
Отже, зазначені витрати, за своєю правовою природою, є складовою майнової шкоди, заподіяної внаслідок ДТП, та належать до витрат, які підлягають відшкодуванню в межах обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності застрахованої особи, з урахуванням установлених законом умов та обмежень.
Разом із тим ОСОБА_1 не надано доказів звернення до страхової компанії, яка застрахувала цивільно-правову відповідальність особи, винної у вчиненні ДТП, із заявою про виплату страхового відшкодування саме в частині понесених витрат на евакуацію транспортного засобу, а також доказів відмови страховика у відшкодуванні таких витрат.
При цьому розмір заявлених витрат на евакуацію транспортного засобу становить 2 000,00 грн, а тому, за умови дотримання передбачених законом вимог, такі витрати можуть бути відшкодовані страховиком у межах установленого страхового ліміту відповідальності за шкоду, заподіяну майну потерпілої особи. Доказів вичерпання відповідного страхового ліміту або наявності інших передбачених законом обставин, які унеможливлювали б відшкодування цих витрат страховиком, матеріали справи не містять.
За таких обставин, колегія суддів доходить висновку, що позивачкою не доведено наявності підстав для покладення на відповідачку обов`язку з відшкодування заявлених витрат на евакуацію транспортного засобу безпосередньо в межах цього спору. Відтак у задоволенні позовної вимоги про стягнення 2 000,00 грн витрат на транспортування (евакуацію) автомобіля належить відмовити.
Щодо витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції
Звертаючись до суду з позовною заявою ОСОБА_1 також просила стягнути з ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції у розмірі 10 000,00 грн.
Судові витрати, пов`язані з розглядом справи, до яких відповідно до пункту 1 частини третьої статті 133 ЦПК України належать витрати на професійну правничу допомогу, за правилами пункту 1 частини другої статті 141 ЦПК України у разі задоволення позову покладаються на відповідача.
Згідно з частинами першою та другою статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до статті 60 ЦПК України представником у суді може бути адвокат або законний представник.
З матеріалів справи вбачається, що представництво інтересів позивачки в суді першої інстанції здійснювалось адвокатом Чирвою В.П. (свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 431 від 31 серпня 2005 року, видане на підставі рішення Полтавської обласної кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури) на підставі договору про надання адвокатських послуг № 09/10 від 09 жовтня 2024 року (а.с. 37) та ордеру на надання правничої (правової) допомоги серії ВІ № 1279673 (а.с. 41).
Додатковою угодою № 1 до вказаного договору від 08 лютого 2025 року сторони погодили розмір гонорару в сумі 10 000,00 грн (а.с. 38).
З квитанції № 08/02 від 08 лютого 2025 року вбачається, що позивачка сплатила 10 000,00 грн адвокату Чирві В.П. за те, що остання надала їй наступні послуги: консультації, письмове роз`яснення, складення позовної заяви, участь в судовому засіданні.
Вирішуючи питання про стягнення з відповідачки на користь позивачки витрат на правничу допомогу, понесених у суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції враховує, що сума витрат на професійну правничу допомогу, заявлена ОСОБА_1 , повинна бути підтверджена належними доказами, бути співмірною зі складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг, відповідати критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру та враховуючи, що позовні вимоги задоволені частково.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Законом визначено критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката.
Статтею 137 ЦПК України встановлено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (рішення «Лавентс проти Латвії» («Affaire Lavents c. Lettonie»), заява №58442/00 § 154).
Водночас за змістом частини четвертої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята та шоста статті 137 ЦПК України).
Так, під час розгляду справи у суді першої інстанції представник відповідачки, у відзиві на позовну заяву, просив відмовити у відшкодуванні витрат на правничу допомогу, при цьому мотивів з яких суд повинен прийти до такого рішення наведене не було.
Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Факт понесення судових витрат позивачкою на правничу допомогу в суді першої інстанції доводиться копією договору про надання адвокатських послуг № 09/10 від 09 жовтня 2024 року, додатковою угодою № 1 до вказаного договору від 08 лютого 2025 року та квитанцією про оплату послуг адвоката № 08/02 від 08 лютого 2025 року.
Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).
Колегія суддів зауважує, що надані документи, в їх сукупності, є достатніми доказами на підтвердження наявності підстав для відшкодування витрат позивачки на професійну правничу допомогу, які понесені під час розгляду справи в місцевому суді.
Втручання суду у договірні відносини між адвокатом і клієнтом з питань визначення розміру гонорару чи його зменшення можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів підтвердження невідповідності витрат фактично наданим послугам (постанови Верховного Суду від 20 листопада 2020 року у справі № 910/13071/19, від 21 квітня 2021 року у справі № 488/1363/17).
Саме на сторону, яка подає клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, а не на суд, покладено обов`язок доказування неспівмірності таких витрат.
Відповідачка не надала доказів неспівмірності витрат ОСОБА_1 на правничу допомогу та не довела наявності обставин, передбачених частиною четвертою статті 137 ЦПК України.
Оцінивши надані докази на підтвердження розміру понесених позивачкою судових витрат, врахувавши що позовні вимоги задоволено на 90,57 %, а також складність справи та обсяг виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат на професійну правничу допомогу, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що підлягає відшкодуванню позивачці понесені нею витрати на правничу допомогу адвоката Чирви В.П. у розмірі 9 057,00 грн.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
Згідно пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи (пункт 1); невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи (пункт 3); порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права (пункт 4).
З урахуванням наявних у справі доказів, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги частково знайшли своє підтвердження під час апеляційного перегляду справи, відповідно, рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від 12 вересня 2025 року підлягає скасуванню з постановленням нового рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди завданої ДТП.
Отже з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає до стягнення шкода в розмірі 19 218,34 грн, яка складається з: витрат на ремонт пошкодженого автомобіля - 16 218,34 грн; витрат за проведення Звіту про оцінки вартості відновлюваного ремонту колісного транспортного засобу - 3 000,00 грн.
Щодо судових витрат
За правилами частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Враховуючи, що апеляційну скаргу задоволено частково, відповідно, позовні на 90,57% то із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню судові витрати: зі сплати судового збору за подачу позову пропорційно задоволеним позовним вимогам, а саме - 1 096,98 грн та за подачу апеляційної скарги - 1 645,48 грн.
Керуючись статтями 141, 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від 12 вересня 2025 року - скасувати та постановити нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди завданої дорожньо-транспортною пригодою - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду завдану дорожньо-транспортною пригодою у розмірі 19 218,34 грн.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 1 096,98 грн та за подачу апеляційної скарги у розмірі 1 645,48 грн.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну справничу допомогу, понесені в суді першої інстанції у розмірі 9 057,00 грн.
Постанова набирає законної сили з дня прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 13 жовтня 2026 року.
Головуючий В.П. Пікуль
Судді Ю.В. Дряниця
О.В. Чумак