ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Справа № 554/6503/24 Номер провадження 22-ц/814/2297/26 Головуючий у 1-й інстанції Турченко Т. В. Доповідач ап. інст. Одринська Т. В.
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 жовтня 2026 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого судді Одринської Т.В.,
суддів Дряниці Ю.В., Чумак О.В.,
за участю секретаря Сальної Н.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтава цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Полтавської обласної ради про визнання відсутності повноважень призначати та звільняти з посади керівника підприємства, визнання контракту недійсним та його розірвання, визнання дій протизаконними та протиправними, визнання дій такими, що призвели до незаконного отримання посади, визнання відсутності повноважень щодо управління діяльністю підприємства та стягнення моральної шкоди
за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Полтави від 10 лютого 2026 року,
В С Т А Н О В И В :
У червні 2024 року позивач звернувся до суду першої інстанції із вказаним позовом, у якому просив суд:
визнати відсутність повноважень у відповідача призначати та звільніти з посади керівника підприємства державної форми власності шляхом укладання з ним контракту;
визнати контракт від 17.09.2019 року укладений між Полтавською обласною радою в особі відповідача та ОСОБА_3 про призначення генеральним директором ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго» недійсними з дня його підписання відповідачем та розірвати його;
визнати дії відповідача щодо укладання контракту протизаконними та протиправними, такими, що порушують його право на те, що відповідач буде виконувати свої функції відповідно до вимог статті 19 Конституції України;
визнати, що дії відповідача щодо укладання контракту призвели до незаконного отримання ООС посади керівника ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго», що мало наслідком отримання ним повноважень підписувати довіреності на представництво інтересів ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго» іншій особі;
визнати відсутність повноважень у Полтавської обласної ради щодо управління діяльністю ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго» в якості його засновника.
Стягнути з бюджету Полтавської області 2 000 000 грн. на його користь в розрахунок відшкодування моральної шкоди заподіяної йому відповідачем порушенням його прав.
В обгрунтування позову вказував, що 07.10.2022 Київським районним судом м.Полтави було відкрито провадження по цивільній справі за позовом Полтавського обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства до нього, як боржника (справа №552/6465/22). Позов було підписано представником Полтавського обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства за довіреністю, яку підписав ООС. До позову було приєднано довіреність та Виписку від 18.05.2021 року з Єдиного державного реєстру юридичних осіб (далі ЄДР) щодо Полтавського обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства, де навпроти графи «вид установчого документу» стоїть напис «відомості відсутні», що є порушенням Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань».
Вказував, що відомості про установчий документ у Виписці відсутній. Це підтверджує той факт, що вони не вносилися ніколи у ЄДР з моменту його створення. Але на підставі чого реєстратор вносив до ЄДР найменування та види діяльності Полтавського обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства позивачу невідомо.
Вважає, що Полтавське обласне комунальне виробниче підприємство теплового господарства досі перебуває у державній власності, повноваження відповідача не розповсюджуються на управлінські функції щодо призначення/звільнення керівника підприємства державної форми власності, Полтавська обласна рада ніколи не була засновником Полтавського обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства і не має повноважень щодо управління діяльністю даного підприємства в якості його засновника, Полтавське обласне комунальне виробниче підприємство теплового господарства не має зареєстрованого установчого документу із якого було б відомо, що керівництво підприємством здійснюється одноособово і що ПОКВПТГ взагалі має правосуб`єктність.
Позивач вважає, що спираючись на ці висновки, необхідно визнати, що контракт недійсний з дня його підписання відповідачем та підлягає розірванню на підставі ст.215 та ст.651 ЦК України. Виконуючи свої функції з перевищенням повноважень відповідач порушив його право як людини і як виборця на те, що відповідач буде дотримуватися зобов`язань покладених на нього ст.19 Конституції України.
Порушення відповідачем цього права призвело до порушення його майнового права через незаконність представництва особи, яка діяла за довіреністю іншої особи (ООС), яка в свою чергу була незаконно призначена керівником Полтавського обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства з правом підписання доручень від імені ПОКВПТГ. Тому позивач змушений звернутись до суду за захистом своїх порушених прав.
Рішенням Київського районного суду м.Полтави від 10 лютого 2026 року у задоволенні позову відмовлено за безпідставністю.
Не погодившись із вказаним рішенням, його в апеляційному порядку оскаржив ОСОБА_1 , посилаючись на порушення норм процесуального та матеріального права, просив скасувати рішення та ухвалити нове про задоволення позову.
В обгрунтування апеляційної скарги вказував, що суд відмовив у зупиненні провадження всупереч ст.251 ЦПК, яка прямо передбачає обов`язкове зупинення у випадку об`єктивної неможливості розгляду справи до вирішення іншої та безпідставно відмовив у відводі судді, що створює сумнів у неупередженості та порушує право на справедливий суд.
Вказував, що у мотивувальній частині рішення місцевий суд послався на рішення виконкому Полтавської обласної ради народних депутатів від 17.01.1992 №13, проте у матеріалах справи відсутня належним чином завірена копія цього документа, що ставить під сумнів сам факт ознайомлення суду з його автентичним текстом і ставить під сумнів допустимість такого доказу.
Вважає, що суд фактично використав неналежний доказ, що суперечить вимогам ст.77-78, 89 ЦПК України та порушує принцип правової визначеності.
В порушення норм матеріального права зазначав, що суд визнав чинним статут, відсутній в ЄДР, що незаконно у спорах із третіми особами. Проігнорував докази, а саме: виписку з ЄДР та архівні дані, посилаючись на непідтверджені документи. Судом застосовано презумпцію правомірності власності без перевірки актів заснування та передачі. А також суд не перевірив правомірність створення юридичної особи.
Вказував, що місцевий суд неправильно визначив, що права позивача не порушені, оскільки незаконне призначення керівника призвело до подання проти нього позову в іншій справі.
Визнавши позивача споживачем, суд не перевірив законність створення підприємства та наявність документів у ЄДР згідно зі ст. 7 Закону «Про ЖКП».
Посилався на те, що суд проігнорував практику Великої Палати Верховного Суду та ЄСПЛ щодо обов`язковості відшкодування моральної шкоди, завданої порушенням прав.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є споживачем послуг Полтавського обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства «Полтаватеплоенерго», засновником якого є Полтавська обласна рада, з чим категорично не згоден позивач і тому звернувся в суд за захистом своїх порушених прав.
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що спірне підприємство належить до спільної комунальної власності територіальних громад області, а не до державної власності. Полтавська обласна рада та її голова діяли в межах повноважень, визначених ст. 43, 55 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та Статутом підприємства.
Суд також прийшов до висновку, що позивач не є стороною оскаржуваного контракту та не довів жодного порушення його прав чи законних інтересів.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Щодо доводів апеляційної скарги про те, що ПОКВПТГ «ПОЛТАВАТЕПЛОЕНЕРГО» є державним підприємством, колегія суддів зазначає, що вони спростовуються матеріалами справи та обгрунтованими висновками суду першої інстанції.
Частиною другою статті 19 Конституції України, а також частиною третьою статті 24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України.
Органи місцевого самоврядування можуть утворювати, реорганізовувати та ліквідовувати комунальні підприємства (заклади, установи). Відносини цих органів з комунальними підприємствами будуються на засадах їхньої підпорядкованості, підзвітності та підконтрольності органам місцевого самоврядування.
Відповідно до вимог Закону України «Про власність» та на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.1991 року №311 «Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць «комунальною власністю» прийнято рішення виконавчого комітету Полтавської обласної Ради народних депутатів від 17.01.1992 року №13 «Про розмежування державного майна України, яке передається до комунальної власності, між власністю та власністю районів і міст обласного підпорядкування».
Згідно додатку до вказаного рішення безоплатно з державного майна в комунальну власність було передано, у тому числі, Обласне управління житлово-комунального господарства «Облжитлокомунуправління» та підпорядковані управлінню об`єднання, трести, підприємства: Об`єднання «Полтаватеплокомуненерго» в складі головного підприємства та підпорядкованих дільничних майстерень.
На базі об`єднання «Полтаватеплокомуненерго» створено Полтавське обласне комунальне виробниче підприємство теплового господарства «ПОЛТАВАТЕПЛОЕНЕРГО».
Згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань ПОЛТАВСЬКЕ ОБЛАСНЕ КОМУНАЛЬНЕ ВИРОБНИЧЕ ПІДПРИЄМСТВО ТЕПЛОВОГО ГОСПОДАРСТВА «ПОЛТАВАТЕПЛОЕНЕРГО» засноване 05.10.1994 року та є комунальним підприємством.
Відповідно до статуту Підприємства, затвердженого наказом Управління майном Полтавської обласної ради від 26 лютого 2019 року №24 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), Підприємство засновано на майні спільної (комунальної) власності територіальних громад сіл, селищ і міст Полтавської області і передане в управління Департаменту будівництва, містобудування і архітектури та житлово-комунального господарства Полтавської обласної державної адміністрації.
Засновником підприємства є Полтавська обласна рада.
Власник підприємства - територіальні громади сіл, селищ і міст Полтавської області в особі Полтавської обласної ради. Підприємство підзвітне та підконтрольне Полтавській обласній раді. У своїй діяльності Підприємство керується Конституцією України, Законами України, рішеннями обласної ради, іншими нормативно-правовими актами та Статутом.
Статтею 328 ЦК України визначено презумпцію правомірності набуття права власності. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Власник не зобов`язаний у кожному випадку доводити іншим особам правомірність набуття права власності на належне йому майно.
Посилання в апеляційній скарзі на відсутність оригіналу чи належно завіреної копії вказаного рішення є необґрунтованими, оскільки матеріали справи містять достатню сукупність доказів та виписок з ЄДР, які підтверджують створення та функціонування підприємства саме як комунального з 1994 року.
Пунктом 20 частини 1 статті 43 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що виключно на пленарних засіданнях районної, обласної ради вирішуються в установленому законом порядку питання щодо управління об`єктами спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, що перебувають в управлінні районних і обласних рад; призначення і звільнення їх керівників, крім випадків, передбачених частиною другою статті 21 Закону України "Про культуру".
Повноваження голови обласної ради визначені статтею 55 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні». Зокрема, до повноважень голови обласної ради належить вирішення інших питань, які доручені йому радою (п.18 ч.6 ст.55 Закону).
Порядок призначення та звільнення з посади керівника ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго» регламентується Положенням про призначення на посаду та звільнення з посади керівників підприємств (установ, організацій, закладів), які належать до спільної власності територіальних громад сіл, селищ і міст області, укладення та розірвання з ними контрактів, затвердженим рішенням третього пленарного засідання сьомої сесії сьомого скликання Полтавської обласної ради від 14 червня 2016 року №132, із змінами.
Пунктом 1.3 Розділу І, вказаного Положення, визначено, що наймання на роботу керівників об`єктів спільної власності територіальних громад сіл, селищ і міст області (далі - керівників) здійснюється рішенням Полтавської обласної ради шляхом укладення з ними контрактів.
Згідно пункту 7.1. Статуту, управління Підпрємством здійснює його керівник - генеральний директор. Призначення генерального директора здійснюється рішенням сесії Полтавської обласної ради шляхом укладення з ним контракту. У період між пленарними засіданнями звільнення генерального директора та призначення виконуючого обов`язки генерального директора здійснюється за розпорядженням голови Полтавської обласної ради.
Отже, рішенням Полтавської обласної ради від 17.09.2019 року №1164 «Про укладення контрактів з керівниками суб`єктів господарювання спільної власності територіальних громад області, які пройшли конкурсний відбір» вирішено призначити на умовах контракту ОСОБА_3 на посаду генерального директора Полтавського обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства «Полтаватеплоенерго».
17 вересня 2019 року між Полтавською обласною радою, в особі голови обласної ради Біленького Олександра Юрійовича та ОСОБА_3 , було укладено контракт. Згідно умов якого ОСОБА_3 , був призначений на посаду генерального директора Полтавського обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства «Полтаватеплоенерго» строком на 5 років, в період з 17 вересня 2019 року по 16 вересня 2024 року.
Пунктом 1.3. Контракту передбачено, що генеральний директор, який уклав цей контракт є повноважним представником підприємства під час реалізації повноважень, функцій, обов`язків підприємства, передбачених законодавством, Статутом підприємства, іншими нормативними документами.
Статутом передбачено, що генеральний директор Підприємства самостійно вирішує питання діяльності Підприємства за винятком тих, що віднесені до компетенції Засновника та органів управління даного Підприємства.
Генеральний директор Підприємства у межах визначених трудовим законодавством та контрактом, несе повну відповідальність за стан та діяльність Підприємства, а також укладає договори, видає довіреності.
Окрім того, генеральний директор має право представляти інтереси підприємства та діяти від його імені на всіх підприємствах, в установах та організаціях.
Ураховуючи викладене, колегія суддів зазначає, що обласна рада та її голова наділені виключною компетенцією щодо управління об`єктами спільної власності та призначення їх керівників шляхом укладення контракту. Оскаржуваний контракт від 17.09.2019 укладено у повній відповідності до вимог чинного законодавства та Статуту підприємства.
Посилання в апеляційній скарзі на практику Європейського суду з прав людини та порушення принципу правової визначеності є хибними.
Також доводи апеляційної скарги про відмову у зупиненні провадження та відводах не свідчать про незаконність судового рішення, оскільки процесуальний закон пов`язує зупинення справи з об`єктивною неможливістю її розгляду, а сам факт оскарження процедурних питань у межах публічно-правового спору не завжди перешкоджає розгляду іншої справи.
Крім того, незгода з процесуальними рішеннями суду не є підставою для скасування правильного по суті рішення.
Щодо порушення прав позивача та наявності права на подання позову, колегія суддів зазначає наступне.
Виходячи з системного аналізу ст.ст.15, 16 ЦК України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування, як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов, що унеможливлює задоволення позову.
Відповідність позовної заяви вимогам ЦПК та наявність повноважень на подання позовної заяви перевіряється судом першої інстанції при відкритті провадження.
У разі незгоди з рішеннями суду ухвала може бути оскаржена в межах розгляду відповідної справи.
Тому доводи апеляційної скарги в цій частині є безпідставними.
Також, судом першої інстанції встановлено, що позивач не є стороною оскаржуваного контракту від 17.09.2019, а також не є засновником чи учасником підприємства.
Відповідно до ЦПК України обов`язок доведення факту порушення або оспорювання прав і охоронюваних інтересів покладено саме на позивача.
Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (п.5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 року у справі №925/1265/16). Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на порушника.
Цивільні права або інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права чи інтересу позивача.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа та характеру його порушення, невизнання або оспорення.
Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача у цивільному процесі можливий за умови, що такі права, свободи чи інтереси справді порушені, а позивач використовує цивільне судочинство саме для такого захисту, а не з іншою метою.
Твердження про те, що призначення керівника підприємства-надавача послуг порушує майнові чи особисті немайнові права позивача, зокрема, через участь у інших судових провадженнях, таких як справа № 552/6465/22, є безпідставними припущеннями.
Статус споживача житлово-комунальних послуг надає право захищати свої права у сфері споживчих правовідносин, проте не наділяє особу повноваженнями оскаржувати кадрові рішення власника комунального майна та внутрішні організаційно-управлінські акти.
Таким чином, оскільки основні позовні вимоги є необґрунтованими та не доведеними, похідна вимога про стягнення моральної шкоди також правомірно залишена судом без задоволення.
Суд першої інстанції повно та всебічно з`ясував обставини справи, надав належну оцінку доказам і доводам сторін та ухвалив законне і обґрунтоване рішення з дотриманням норм матеріального й процесуального права.
Доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з ухваленим рішенням та не спростовують обгрунтованих та законних висновків суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
З огляду на викладене та керуючись ч. 1 ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, так як рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи немає.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 383, апеляційний суд
П О С Т А Н О В И В :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Київського районного суду м.Полтави від 10 лютого 2026 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня її проголошення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Якщо в судовому засіданні оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 15 жовтня 2026 року.
Головуючий Т.В. Одринська
Судді Ю.В. Дряниця
О.В. Чумак